Аналіз сучасного ринку праці в Україні

Вступ.

1. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці України.

2. Аналіз показників ринку праці в Україні.

3. Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблема безробіття сьогодні досить важлива. Статистика свідчить, що на початок 2006 р. безробітними були 1008,1 тис. чол. Кожному з них необхідно виплачувати допомогу по безробіттю, на що витрачаються кошти, які могли б бути використаними для інших цілей (на освіту, охорону здоров'я), і яких так не вистачає у державному бюджеті.,

На сьогоднішній день в Україні діє «Державна програма зайнятості населення». З метою вирішення проблеми безробіття створені центри зайнятості, розроблені державні програми щодо зменшення безробіття.

Проте ця програма не вирішує проблем безробіття, оскільки в ній відсутні конкретні заходи щодо його скорочення.

Повністю ліквідувати безробіття неможливо, тому що існує категорія громадян, які просто не хочуть працювати. Ця категорія громадян відноситься до категорії працездатного населення. Проблему зменшення безробіття треба вирішувати таким чином, щоб це було вигідно і робітникові, і роботодавцеві, і державі.

Метою цієї роботиє пошук шляхів подолання офіційного безробіття та методів залучення працездатного населення, які були б вигідними і для держави, і для кожного громадянина, які спонукали б громадянина перейти працювати з тіньового в реальний сектор економіки та сплачувати податки.

Стратегічним завданням подальшого розвитку світової та української економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів. Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є і залишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займає одне з центральних місць у системі ринкових відносин.

В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально-ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідного періоду, коли проходить становлення досконалих трудових відносин, ситуація на вітчизняному ринку праці характеризується багатьма негативними тенденціями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед теоретичних досліджень, які висвітлюють різні аспекти теорії і практики ринку праці, механізмів його функціонування та регулювання, слід відзначити наукові розробки Д. Богині [1], Е. Лібанової [5], О. Павловської [7], С. Злупка [4], В. Мортікова [6], І. Петрової [8], Л. Шевченко [10].

1. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці України

Розвинутий ринок праці передбачає ряд взаємопов'язаних умов свого існування та функціонування:

- наявність великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які внаслідок ринкової мотивації в поведінці на ринку праці обумовлюють формування попиту і пропозиції на робочу силу;

- забезпечення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці;

- мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя вищий за прожитковий мінімум і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці;

- однаковий рівень економічної та юридичної відповідальності працівника і працедавця;

- наявність розвиненого ринкового (конкурентного) середовища в країні.

Наявність безробіття — досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є безробіття, і його припустимий рівень сягає 5%. Проте чому, керуючись методологією Міжнародної організації праці (МОП), значна частина економістів вважають, що рівень безробіття в Україні становить 15%, ставлячи це в провину владі? Що заважає цим 15 — 3,7 = 11,3% безробітних зареєструватись у центрі зайнятості та ще й, крім цього, отримувати від держави допомогу? Абсолютно нічого. За вищевказаною методологією статус безробітного надається і тим, хто працює, але не зареєстрований як безробітний.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Загалом існує два способи визначення кількості безробітних. Дані, визначені за першим (офіційним) способом, наведені вище. Це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу. За даними МОП, кількість безробітних становить близько 15%. Проте чи дійсно ці громадяни не мають засобів для існування, як це передбачено законодавством? Звичайно, мають, інакше вони зареєструвалися б у центрі зайнятості, щоб одержувати допомогу по безробіттю.

Якби центри зайнятості послабили вимоги, згідно з якими надається статус безробітного та виплачується допомога (зокрема, обов'язкове відвідування центру зайнятості не 1 раз на тиждень, а 1 раз на рік), то дані центрів зайнятості збігалися б з розрахунками МОП.

Перелік так званих неофіційних безробітних формується за рахунок:

- громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;

- громадян, зайнятих на присадибних сільськогосподарських ділянках;

- повнолітніх працездатних громадян, які перебувають на утриманні (батьків, чоловіка, дружини тощо);

- алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання;

- особи, які нелегально чи напівлегально виїхали на заробітки до інших країн;

- кримінальні елементи: торговці наркотиками, рекетири тощо[6, c. 28-29].

Повністю ліквідувати безробіття намагалися і в часи СРСР. З одного боку, в СРСР були створені робочі місця, і тих, хто не хотів працювати, притягували до суду за «тунеядство». З іншого боку, роботу, яку могла виконати одна людина, виконувало 5 чоловік. В результаті люди робили вигляд, що вони щось роблять, а держава робила вигляд, що платить їм. Але на ті кошти, що одержували робітники, неможливо було щось купити, оскільки товарів не було у магазинах. Працівникам виплачувалась висока заробітна плата (для того, щоб вони залишалися працювати й надалі), проте сума виплаченої заробітної плати не відповідала загальній вартості вироблених товарів. Спекулювати в тодішніх умовах було неможливо, а в магазинах постійно і гостро відчувалась нестача товарів. Для покриття нестатку товарів вводилися спецмагазини (для партійного керівництва), картки на продукти та товари підвищеного попиту, потім їх замінили на талони, пізніше людей взагалі почали прикріпляти до конкретних магазинів. Трохи згодом були відмінені всі ці обмеження, проте від цього товари не з'явилися у магазинах. Громадяни, не витративши повністю зароблених грошей були змушені відкладати на «чорний день»: хто в Ощадбанк, хто в матрац, хто в панчоху, а хто і в банку із залізною кришкою.

Коли ж Україна стала незалежною і почала будувати ринкову економіку, ці акумульовані кошти стали одним із вирішальних факторів, що спричинили до гіперінфляції. Зараз ідуть спекуляції у парламенті з приводу повернення заощаджень, які в основному і накопичилися за рахунок того, що не були забезпечені товаром. І питання повернення цих коштів повинно стояти не перед українськими урядовцями, а перед керівниками колишньої імперіалістичної Росії. Тож політика роздування зарплат для заохочення працюючих є неефективною. Загалом безробітних можна поділити на три категорії.

1. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі зайнятості для одержання допомоги по безробіттю або ж мають засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

2. Громадяни, звільнені з попереднього місця роботи, що мають проблеми з пошуком роботи.

3. Молоді спеціалісти, які не мають досвіду роботи за спеціальністю.

Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян. Для цього треба:

1) знати можливості працевлаштування вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю;

2) розробити програму заходів для працевлаштування молодих спеціалістів[1, c. 13-15].

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

♦ недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих,низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо.

Втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

♦ погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

♦ невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;

Недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

♦ складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

Існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття [4, c. 6].

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

♦ співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

♦ значна середня тривалість безробіття;

♦ наявність вимушеної неповної зайнятості;

♦ складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

♦ поширення неформальної та тіньової зайнятості;

♦ необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

♦ забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили.

2. Аналіз показників ринку праці в Україні

Формування ринку праці в Україні за останні роки проходить в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, у 2003 р. попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пропозиція — 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитом на неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Черкаській, Волинсь-кій, Львівській та Тернопільській областях [9].

У 2006 році понад дві третини реальних безробітних скористалися послугами державної служби зайнятості. Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, протягом року соціальні послуги та матеріальне забезпечення були надані 2,7 млн. незайнятим особам. Чисельність незайнятих громадян, охоплених активними формами соціальної підтримки, зросла на 49,3 тис. осіб, в порівнянні з 2005 роком, та склала 1711,6 тис. осіб.

Завдяки активізації співпраці з роботодавцями протягом року спостерігалось інтенсивне підвищення попиту на робочу силу за всіма групами професій. Протягом 2006 року у службі зайнятості зареєстровано 2,3 млн. вакансій від 270 тис. роботодавців. На вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 1070,8 тис. осіб, що на 21,0 тис. осіб більше, ніж у 2005 році. Проте, працевлаштування окремих категорій безробітних громадян стримується низьким рівнем заробітної плати на запропонованих вакансіях. Так, у кожній другій вакансії рівень запропонованої заробітної плати був нижчим за прожитковий мінімум, і лише у 9% вакансій - вищим за середню заробітну плату по відповідному регіону. Низький рівень заробітної плати пропонується як висококваліфікованим представникам робітничих професій (працівникам з інструментом, швачкам, трактористам, механізаторам), так і фахівцям у галузі медицини, освіти, програмного забезпечення, економіки, юриспруденції тощо.

Крім того, залишаються гострими структурні проблеми ринку праці: на початок 2007 року в середньому на 1 вільне робоче місце претендувало 5 осіб, зокрема, робітників – 4, службовців - 5, працівників найпростіших професій (що не потребують спеціальної підготовки) – 9, працівників сільського господарства - 30 громадян.

Протягом року шляхом надання дотацій роботодавцям працевлаштовано 38,0 тис. осіб. Збільшено питому вагу безробітних осіб з числа соціально незахищених категорій, які працевлаштовані на дотаційні робочі місця, з 15,4% у 2005 році до 21,0% у 2006 році. Завдяки активізації співпраці з роботодавцями, зменшується плинність кадрів серед працевлаштованих на відповідні робочі місця.

Протягом року чисельність безробітних, яким в установленому порядку було одноразово виплачено допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю, становила 28,2 тис. осіб. Середній розмір цієї допомоги на 1 безробітного склав 3,0 тис. гривень. Як свідчить практика, це реальні резерви збільшення кількості робочих місць, зокрема, для розширення сфери прикладання праці жінок та мешканців села.

Протягом січня-квітня 2007 року за сприяння державної служби зайнятості комплекс різноманітних послуг та матеріального забезпечення отримали 1344,3 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, серед них 56,0% - жінки, 42,4% - молодь у віці до 35 років.

У січні-квітні 2006 року у банку даних державної служби зайнятості налічувалося 860,2 тис. вакансій, заявлених від 137,9 тис. роботодавців. Внаслідок того, що професійно-кваліфікаційний рівень значної частини незайнятих громадян не відповідав сучасним вимогам ринку праці, а також у результаті досить низької мобільності робочої сили, вдалось укомплектувати 38,1% вакансій. Кількісний дисбаланс поглиблювався внаслідок низьких якісних характеристик робочої сили і вільних робочих місць. Так, у 46,5% вакансій рівень запропонованої заробітної плати був нижчим за прожитковий мінімум і лише у 8,4% вакансій запропонована заробітна плата була вищою за середню по відповідному регіону.

З метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці 106,9 тис. безробітних за направленням державної служби зайнятості проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації (у січні-квітні 2006 року – 92,5 тис.). Професійним навчанням було охоплено 9,7% безробітних, а у містах Севастополі та Києві до навчання було залучено кожного п’ятого та кожного третього безробітного.

У громадських оплачуваних роботах взяло участь 142,5 тис. осіб, що на 13,3% більше, ніж у січні-квітні 2006 року. Зокрема, у Житомирській та Харківській областях обсяги охоплених професійним навчанням осіб зросли на 26,2%-26,5%, у Київській та Одеській областях, відповідно, на 27,3% та 28,5%, а у м. Київ - на 37,6%.

Станом на початок травня 2007 року на обліку в службі зайнятості перебувало 757,4 тис. незайнятих громадян, в тому числі 208,7 тис. осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки (27,6%), 200,8 тис. службовців (26,5%), понад 347,8 тис. робітників (45,9%).

3. Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні

В умовах перехідної економіки, спаду виробництва та зростання безробіття, особливої уваги вимагають соціально-економічні проблеми молодого покоління, і, перш за все, це стосується трудової діяльності.

Зарубіжний досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менш ніж 30%, але безробітних у віці до 25 років понад 15%. В Україні в структурі безробітних 15,3% - не працевлаштована молодь після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації [9].

Безумовно, в цьому плані необхідні комплексні рішення, і, перш за все, організація професійного навчання, яка сприяє як тимчасовому виходу з ринку праці працездатної молоді, що навчається, так і забезпечення для неї кращих перспектив працевлаштування.

Тому необхідність активного впливу на формування нової системи життєвих цінностей, подолання стійких стереотипів свідомості і поведінки підтверджує динаміка соціальних і професійних орієнтацій молоді, адаптація якої до ринкових умов визначає як перспективи якісного оновлення робочої сили, так і успіх реформування суспільних відносин в цілому. Разом з тим, не дивлячись на існуюче зниження значення праці як базової соціальної цінності, перспективи свого соціального становлення молодь достатньо чітко пов'язує із вирішенням проблем професійного вибору, можливістю самореалізації у вибраній сфері трудової діяльності.

Ринкові відносини вимагають вагомої зміни традиційних підходів до організації роботи з молоддю в напрямку її гуманізації, посилення гнучкості і динамічності відповідно до зміни суспільних умов.

Так, наприклад, в Італії молоді люди за контрактом, який укладається на 4 роки, одночасно працюють у компанії, відвідують курси з професійної підготовки, які організовуються регіональною владою (майже 70% учнів залишаються на постійну роботу на тих самих підприємствах). У Німеччині та Швеції програми сприяння зайнятості молоді передбачають для неї той самий рівень заробітної плати, що і для інших працівників, зайнятих на аналогічних роботах [7, 103].

Враховуючи світовий досвід і власну специфіку, вважаємо, що перспективними напрямками регулювання молодіжної зайнятості можуть бути:

- формування в рамках державної системи професійної освіти необхідної правової, соціально-економічної, інформаційної, матеріальної бази її розвитку;

- якісне оновлення форм і методів роботи з молоддю та включення системи профорієнтації молоді в структури управління на всіх рівнях;

- забезпечення цілісності функціонування різних структур у системі професійної освіти, включаючи навчальні заклади, служби зайнятості, соціальні служби, молодіжні організації.

Реалізація даних напрямків забезпечить органічне включення системи орієнтації молоді в господарський механізм ринкової економіки як невід'ємної частини.

Необхідність трансформації української економіки в соціально-ринкову передбачає вивчення та розумне використання досвіду тих країн, де сформувалися ринкові відносини, котрі поєднуються з діючим механізмом державного регулювання. В цих країнах досягнення більш повної зайнятості є однією із центральних макроекономічних цілей.

Так, наприклад, у ФРН, Великій Британії, Франції, Нідерландах державне регулювання зайнятості здійснюється з урахуванням «пасивних» заходів. У Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії регулювання зайнятості здійснюється, головним чином, шляхом «активних» заходів. У Франції із загальних витрат на політику зайнятості 74% витрачається на пасивні заходи, в той час як у Швеції 69% загальних витрат спрямовано на проведення активної політики зайнятості [3, 92].

Слід звернути увагу на те, що регулювання ринку праці досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких:

- по-перше, політика зайнятості є складовою частиною загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;

- по-друге, заходи державної політики зайнятості здійснюються не тільки виключно діями державної служби зайнятості, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;

- по-третє, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти

стимулювання попиту на робочу силу, а також регулювання заробітної плати,

посилення трудової мотивації.

Програми зайнятості, що розроблені в українській економіці, як правило, розраховані на проведення заходів, що сприяють профорієнтації, працевлаштуванню і практично не передбачають профілактичних заходів щодо попередження безробіття. Серед них можна виділити наступні [9]:

- збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг незайнятим та безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості;

- підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості.

- у громадських роботах брали участь 378,6 тис. незайнятих громадян, що на 9,7% більше ніж у 2002 p., однак в основному це малопрестижні та некваліфіковані робочі місця.

Основними завданнями вдосконалення залучення до виконання громадських робіт повинні бути:

- економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;

- стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;

- розробка та запровадження комплексу заходів щодо мотивації безробітних, що беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості).

Висновки

Формування повноцінного ринку праці в Україні вимагатиме певного часу, за який мають бути створені всі умови для функціонування ринкової економіки. Таким чином, узагальнюючи викладене вище можна зробити висновки:

- враховуючи гостроту проблеми формування ринку праці в Україні, не можна покладатися на те, що шлях до їх вирішення буде прокладений за допомогою вільної дії регуляторів;

- досягнення вагомих результатів у вирішенні цих проблем можливе за допомогою впливу важелів активної економічної політики держави.

Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості. За даними Світового банку, тіньова економіка зараз становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати працівникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливим завданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Список використаної літератури

1. Богиня Д. Соціально-трудові відносини в Україні в контексті організації оплати праці та регулювання доходів // Україна: аспекти праці, 2003, №7. - С 3-8.

2. Боднарчук Т. Г. Заборгованість по заробітній платі: проблеми та шляхи їх розв'язання // Наукові праці НДФІ, 2002, №3(18). - С 93.

3. Европейская экономическая комиссия ООН. Обзор экономического положения Европы в 2001-2002 годах. - Нью-Йорк и Женева: ООН, 2003.

4. Злупко С. М., Радецький Й. І. Людський потенціал, зайнятість і соціальний захист населення в Україні: Навч. посібник /Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / М. М. Мартиняк (ред.). -Л.: Видавничий центр ЛНУім.І.Франка, 2001.

5. Лібанова Е. Середній клас в Україні: сучасні масштаби і проблеми розвитку доходів // Україна: аспекти праці. 2002, №8. - С 27-32.

6. Мортіков В. Роль інформації у функціонуванні сучасного ринку праці // Україна: аспекти праці, 2003, №5. - С 3-7.

7. Павловська О. Регулювання ринку праці: фінансово-економічний механізм: Монографія. - К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2001.

8. Петрова І. Економіко правові засади забезпечення зайнятості населення України // Україна: аспекти праці, 2002, №6. - С 25-33.

9. Про соціально-економічне становище України у 2003 році. - К.: Державний комітет статистики України, 2004.

10. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки : Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -254 с.

11. Ринок праці України: стан та шляхи його реформування : Національний семінар: 16-18 лютого 2000 р. м.Київ/ М-во праці України; Укр. Академія держ. управління при Президентові України; Ін-т Світового Банку. Програма SPRITE. -К., 2000. - 117 с.

12. Шевченко Л. Мінімальна заробітна плата та її рівень: теоретичне осмислення проблеми // Україна: аспекти праці, 2003, №4. - С 30-34.

загрузка...
Top