Акціонерна власність у сучасних умовах

Вступ.

1.Економічний зміст акційної форми власності.

2.Переваги і недоліки акційної форми власності.

3.Акціонерна власність в Україні у сучасних умовах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальністю обраної теми є те, що створення нових організаційних форм в державному секторі економіки здебільшого не змінює змісту функціонування підприємства. Тому становлення нових організаційно-правових форм мало що може дати, якщо взаємовідношення приватизованих (акціонерних) авіаційних підприємств з державою, а також відносини в самому підприємстві не будуть новими по своєму змісту. Найближчим часом прогнозується ріст корпоративних поглинань на пострадянському просторі. Для того щоб зупинити цей процес необхідно внести значні зміни в Кримінальний кодекс, а також у Законодавство України та інших країн постіндустріального простору.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси акціонерної власності.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити економічний зміст акційної форми власності;
  • охарактеризувати переваги і недоліки акційної форми власності;
  • дослідити акціонерну власність в Україні у сучасних умовах;
  • проаналізувати розвиток акціонерної власності.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема акціонерної власності.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси акціонерної власності в Україні.

Предметом дослідженнявиступає особливості акціонерної форми, її головні переваги та недоліки.


1.Економічний зміст акційної форми власності

Провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії.

Акціонерна компанія – основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств. Акціонерна компанія – компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників , а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків. Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій,дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії. Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інші колективні акціонери-власники. Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єкти,найману робочу силу закуповують сировину, тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють два аспекти, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах,устаткуванні,будівлі,тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах , ліцензіях та інших об'єктах. У другому – як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу – керівництву компаній, дивідендів – власникам акцій,фіксованих доходів – власникам облігацій, податків – державі тощо.

Акціонерний капітал(власність)поділяють на власний та позичений. Власний капітал засобі формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу,який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон’юнктури[4, c. 52-54].

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються ,залежить від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. З цього виходить теорія граничної корисності, на якій ґрунтується неокласична школа економічної теорії.

Один з її засновників відомий австрійський економіст Карл Менгер зазначав, що власність як економічна категорія є не довільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребами й кількістю благ, які є в розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення.

Однак сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний процес.

Акціонування стає ефективним тільки в тому випадку, коли за акціонерною формою не зберігається колишній зміст відносин власності. А така погроза реальна стосовно до акціонування державних підприємств, при якому більше половини акцій залишається в руках держави. Мова йде про практику акціонування великих підприємств при збереженні за державою 51% акцій. Немає слів, таке акціонування може стати кроком уперед з погляду форм реалізації державної власності. Проводячи акціонування, державу забезпечує собі додаткове джерело поповнення бюджету за рахунок продажу акцій. З іншого боку, акціонерне товариство, будучи самостійною господарюючою організацією, користується деякими додатковими правами. Нарешті, наявність різних власників акцій дозволяє використовувати акції як інструмент контролю над власністю й керування нею. Головне питання, однак, полягає в тім, чи руйнує подібне акціонування владну піраміду адміністративної системи? Створюється нова автономна система органів керування акціонерним товариством або зберігається (і якою мірою ) його залежність від міністерства або іншого органа державного керування, що практично здійснює права власника? [12, c. 44-46]

Як показує практика вивчення економічних показників акціонерних товариств: кращі результати мають акціонерні товариства без державної участі. Про це свідчать показники: 1) чистої рентабельності (прибутковості продажів); 2) рентабельності (прибутковості) активів; 3) рентабельності власних засобів; 4) рентабельності продукції. Вони склали для акціонерних товариств без державної участі: 18,8 0.10 3,7 22,3% і із залученням державного капіталу: 9,0 0,05 2,0 10,1% відповідно.

Акціонерне товариство засноване на взаємодії інтересів трьох груп: акціонерів, що довірили свої засоби суспільству, органів керування, що здійснюють керівництво суспільством, і осіб, що працюють у ньому (найманих робітників). Із цього структурного складу треба, що жодна із зазначених груп не може мати визначального впливу в суспільстві. Навпроти, необхідно забезпечити доцільне сполучення їхніх інтересів, при якому кожній групі приділяється своя роль.

Капітал акціонерного товариства розділений на певне число рівних між собою частин, виражених акціями (цінними паперами рівної номінальної вартості). Частки засновників АТ можуть бути рівними, а можуть і не бути такими, - це заздалегідь визначається установчими документами. Рівність часток, що доводяться на одну акцію, є обов'язковим. Акція являє собою одиницю статутного капіталу. Конкретні ж члени АТ можуть мати й найчастіше мають різна кількість акцій, отже, загальна частка кожного з них знов-таки може відрізнятися. Оплатою номінальної вартості акцій при їхній емісії, або зобов'язанням сплатити, здобувається право бути членом акціонерної компанії. Внесши внески втрачає безпосередні права на майно, що він вніс при вступі в АТ і доля якого стає зовсім відмінної від іншого майна акціонера. Безпосередній зв'язок акціонера з його внесками, що розчинилися в майні, що належить тепер уже всьому акціонерному товариству, не може бути відновлена до припинення діяльності АТ. Але в цьому випадку акціонер одержує на свій первісний внесок частина майна у вартісному вираженні, пропорційну розміру його участі в компанії.

Внески учасників можуть бути грошовими, що дають право на одержання відповідної кількості акцій. Цілком можливі й внески речові, що дають після перевірки факту внесення право на одержання акцій. Інтелектуальні внески не забезпечуються акціями. Особа, що вкладає тільки свій інтелектуальний капітал, не зізнається членом акціонерного товариства. Воно є його що служить (найманим робітником) і може розраховувати на одержання винагороди за трудовим контрактом (заробітної плати).

Частки учасника АТ, виражені в цінних паперах - акціях, можуть вільно відчужуватися. Акціонер вправі передати свої акції третім особам, подарувати, продати, закласти й т.д. Вилучити свою частку з майна суспільства йому не можна, а передати не забороняється. Підстава для такої операції дає документ, що свідчить про право членства. Не завжди таким документом є акція. Іноді їм служить сертифікат, у певних випадках - реєстр реєстрації акціонерів (виписка з нього). Вихід з АТ досягається простою переуступкою своїх акцій[13, c. 116-117].


2.Переваги і недоліки акційної форми власності

Акціонерне товариство (корпорація) – найбільш розвинута форма господарських товариств, головним атрибутом є акція – цінний папір без встановленого терміну обміну, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації.

Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована наприкінці 20-х років, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану «соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогресивні риси. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збереженні техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна форма дозволяє залучити в одне підприємство капітали багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть у силу будь-яких причин займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного внеску разом дозволяє вкладати кошти не тільки в очевидно перспективні, але й у високо ризиковані проекти, істотно прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Є також безліч інших позитивних сторін акціонерної форми власності, що роблять її воістину універсальної й застосовної скрізь, де є необхідність і можливість обмежити масштаби відповідальності підприємця.

Ця обставина особливо важливо в умовах нестабільної економіки, коли непередбачена обстановка в сфері виробництва може привести до величезних збитків, боргам, на погашення в яких може не вистачити всього наявного майна. Такому ризику піддаються індивідуальні підприємці й деякі юридичні особи, що мають іншу організаційно-правову форму. Акціонерні товариства дозволяють також більш ефективно використовувати матеріальні й інші ресурси, оптимально сполучити особисті й суспільні інтереси всіх учасників.

Акціонерні товариства, що є основною формою організації сучасних великих підприємств і організацій в усьому світі, являють собою найбільш зроблений правовий механізм по організації економіки на основі об'єднання майна приватних осіб, корпорацій різного виду й інших органів[2, c. 49-51].

Акціонерні товариства мають ряд переваг у порівнянні з іншими формами власності.

По-перше, суспільство має можливість залучати засоби акціонерів для поповнення статутного фонду й розширення своєї діяльності, причому ці засоби не підлягають поверненню (за винятком повної ліквідації суспільства), тому що акції суспільством не викупляються (крім застережених законом окремих випадків), а лише перепродуються іншим акціонерам.

По-друге, загальне керівництво діяльністю суспільства відділено від конкретного керування, що дозволяє наймати й вибирати найбільш підходящих керуючих, директорів, змушує акціонерів серйозно ставитися до підбора керуючого персоналу, тому що кожний акціонер відповідає за ефективну роботу суспільства вкладеними коштами.

По-третє, створюється можливість реального перетворення всього трудового колективу підприємства у власників шляхом придбання кожним з них акцій суспільства. Участь членів трудового колективу у власності й прибутках АТ за допомогою придбання акцій є однієї з найважливіших передумов створення хазяйської мотивації. Коли акціонер і працівник сполучаються одній особі, в останнього виникає прямий інтерес в успіху підприємства, оскільки чим краще воно працює, тим більше високі відсотки від прибутку він одержить у вигляді дивіденду.. Але не тільки. У працівника- акціонера з'являється стимул направляти прибуток як на споживання, так і на нагромадження. Інвестиції, що забезпечують відновлення й модернізацію основних фондів спричиняють ріст вартості акцій і тим самим - збільшення особистого майна акціонерів. Крім того, підвищення технічного рівня виробництва й пов'язане з ним поліпшення позицій акціонерне товариство на ринку також приводить до підвищення вартості акцій. Додамо до цього, що вкладені в акції заощадження працівника не втрачають реальної вартості й в умовах інфляції.

Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать:

По-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудові заощадження і тим посилювати економічний контроль над значною кількістю населення.

Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз.

По-третє, шляхом закупівлі контрольного пакету акцій ,а за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль лад дрібнішими компаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.

По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фінансові махінації на фондових біржах, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення.

По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців.

По-шосте, акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викупу окремих нерентабельних філій крупної монополії.

У такому діалектичне суперечливому поєднанні позитивних і негативних сторін акціонерної капіталістичної власності розкривається її соціально-економічна суть[5, c. 62-64].

За умов побудови планомірно-ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконати важливі функції.

По-перше, значно розширити джерело нагромадження за рахунок вкладів в ощадних касах. Здавалося б, ці кошти держава могла також успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження, проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників - робітників, службовців, колгоспників, а в акціонерних товариствах така ізоляція значно усувається.

По-друге, акціонерне підприємництво сприятиме демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази у різних галузях промисловості, сільського господарства, посиленню зацікавленості трудящих у використанні наведених факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це сприятиме подоланню відчуженості трудящих від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, від політичної влади.

По-третє, значно послаблюються диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А», і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають гостродефіцитні товари (наприклад легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажні машини, відеотехніку і т. ін.), їх надання акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери.

По-четверте, за її допомогою можна ефективно регулювати кількість грошей. Так шляхом продажу акцій держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує їхню кількість. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню; госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління.

По-п'яте, застосування акціонерної власності поліпшить якість функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Ця мета буде досягнута як шляхом продажу акцій підприємствам-суміжникам, так і шляхом посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей.

По-шосте, широке впровадження акціонерної форми власності сприятиме раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайщиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш зацікавленими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бюрократією, послабить адміністративні методи управління економікою.

По-сьоме, інтенсивний розвиток акціонерної справи прискорить міжгалузеве переливання виробничих фондів економічного стимулювання в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме переливання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легку промисловість, сферу послуг[3, c. 11-14].

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Позитивними рисами розвитку акціонерної власності є:

1. значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів у різних фінансово-кредитних інститутах. Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників – робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2. сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази. У різних галузах промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтересованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців ,їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту,від економічної ,а отже й від політичної влади;

3. значне зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств,що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори ,вантажівки, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4. ефективне регулювання кількості грошей. Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин,впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5. поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації, виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6. сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш заінтересованими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Внаслідок цього посилиться боротьба з бюрократизацією, послабляться адміністративні методи управління економікою;

7. прискорення міжгалузевого переміщення виробничих фондів економічного стимулювання у ті галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу , стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості сфері послуг[14, c. 166-169].

Негативними рисами розвитку акціонерної власності є:

1. можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати економічний контроль за значною кількістю населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіє понад 50% акцій корпорацій, у ФРН 0,9% сімей належать 90% усіх акцій. Внаслідок широко розповсюдження акцій в акціонерному капіталі крупних компаній певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій;

2. мільйони дрібних акціонерів стають банкрутами. Тобто втрачають свої заощадження під час економічних криз. Так,у США під час кризи 1974-1975 рр. Кількість таких акціонерів скоротилась майже на 7 млн осіб. Такий ризик існує у разі самостійної купівлі акцій. Він зменшується при здійсненні вкладів у пенсійні,страхові,взаємні фонди ,оскільки їх надійність гарантується чинним законодавством,самими інститутами;

3. купивши контрольний пакет акцій,гігантські корпорації встановлюють контроль за дрібнішими компаніями ,а через «систему участі» ,тобто багатоступінчасту систем залежності та контролю , контролюють капітал інших фірм , який у декілька разів перевищує їх власні активи;

4. акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах,здобуваючи можливість надмірного збагачення. Так, Дж.Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн до понад 2 млрд дол. І став мільярдером ,скуповуючи акції за «викидними» цінами в роки депресії;

5. за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату,законодавців;

6. акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерентабельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного із своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один із своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продають переважно за ціну ,яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень нерентабельного сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», потрібно було 650 млн дол., а щоб завод вижив, - необхідно було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваних відпусток,подовжити робочий день тощо.

У поєднанні позитивних та негативних сторін акціонерних компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від співвідношення цих сторін значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств(як і інших видів підприємств),а отже величина витрат та отримуваний прибуток[6, c. 68-71].


3.Акціонерна власність в Україні у сучасних умовах

Акціонерна власність - найбільш розвинена організаційна форма групової власності, сутність якої становить асоційована (спільна) приватна власність. Основними рисами акціонерної власності є: приналежність капіталу акціонерного товариства (АТ) усім його акціонерам, що обумовлює асоційований, спільний характер акціонерної власності; приналежність кожному акціонеру певної кількості акцій АТ, що обумовлює приватний характер акціонерної власності; акція свідчить, що той, хто купив акцію АТ, вніс до його капіталу певну суму грошей і як акціонер має право на управління (володіння, розпоряджання та використання) капіталом АТ та отримання доходу від прибутку АТ у формі дивіденду. Акціонерна власність – це така форма власності, яка заперечує та скасовує капітал як приватну власність в рамках самого капіталістичного способу виробництва і тому є перехідною формою до суспільної власності.

Така двоїстість акціонерної власності як асоційованої (спільної) приватної власності зумовлює право кожного акціонера брати участь в управлінні (володінні, розпоряджанні та використанні) реальним капіталом AT та" присвоювати прибуток у формі дивіденду відповідно до кількості належних йому акцій. Як асоційована приватна власність, акціонерна власність є перехідною формою від приватної до спільної власності, формою, що заперечує та скасовує приватну власність у межах капіталістичного способу виробництва. На основі акціонерної власності утворюються відкриті акціонерні товариства (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗAT).

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв’язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію. Засновниками можуть бути фізичні та (або) юридичні особи. Враховуючи договірний характер створення акціонерного товариства, засновників має бути щонайменше двоє, якщо спеціальним законодавством не передбачено інше.

Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації. Процес створення акціонерного товариства – це ряд послідовних стадій, передбачених законом. Розглянемо процес створення ВАТ шляхом заснування.

Акціонерна форма організації підприємства - порівняно нова для нашої країни. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. В процесі приватизації вже створено понад десятків тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - одне з направлень роздержавлення власності, передбачене в Законі про власність в СРСР. Разом з тим в акціонерні товариства можуть з’єднуватись різноманітні форми базової власності в залежності від володарів акцій - підприємств, держави, окремих громадян.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств[7, c. 7-9].

Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення.

Акціонерні товариства являються юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Дана форма організації передбачає випуск і продаж акцій (цінних паперів), які свідчать про вкладення певної суми грошей у капітал AT і дає право акціонерам на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів). Існують AT закритого типу, акції яких розподіляються серед засновників, і AT відкритого типу, акції яких відкрито продаються й купуються.

AT — юридична особа, що має свій статут, в якому визначається мета даного товариства, розмір його капіталу, порядок управління. Вищим органом AT є загальні збори акціонерів. На загальних зборах акціонерів кожний володіє кількістю голосів, прямо пропорційною сумі наявних у нього акцій, які дають право голосу.

Після здобуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення підприємств. В процесі приватизації значна їх частина була перетворена на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням нових акціонерних товариств.

До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які створені на основі приватизаційного права, тобто Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”, які регулюють порядок перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Законодавство України встановлює ряд особливостей, які стосуються створення корпоратизованих акціонерних товариств. Наприклад, продаж акцій корпоратизованих акціонерних товариств здійснює, акції повинні випускатись лише прості, акції повинні продаватись винятково на конкурсній основі, корпоратизовані акціонерні товариства не можуть засновуватися як акціонерні товариства закритого типу.

Відповідно до приватизаційного законодавства, засновником корпоратизованого акціонерного товариства може бути державний орган приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство.

Особливість акціонерного товариства полягає в тому, що акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Саме тому і виникає необхідність у постійному контролі виконавчих органів підприємства. Законом України ”Про господарське товариства” в якості контролюючих органів акціонерного товариства визначаються рада акціонерного товариства (або спостережна рада) та ревізійна комісія. основною метою діяльності спостережної ради є представлення інтересів акціонерів у період між проведенням загальних зборів (найвищого органу товариства), контроль за діяльністю виконавчого органу товариства. Створюється спостережна рада з числа акціонерів товариства. Членами спостережної ради не можуть бути особи, які входять до складу виконавчого органу або ревізійної комісії, оскільки діяльність самої спостережної ради спрямована на контролювання діяльності керівних органів.

У роботі ради товариства (спостережної ради) можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілкового органу або будь-якого іншого органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, створення спостережної ради є обов’язковою умовою. Оскільки спостережна рада є контролюючим органом, то питання, які відносяться до її виключної компетенції, не можуть передаватися на вирішення виконавчим органам товариства. Однією з найважливіших функцій спостережної ради, згідно зі статтями деяких товариств, є регулювання діяльності правління компанії. Цю функцію реалізують шляхом внесення на розгляд спостережної ради звітів правління про основні результати фінансово-господарської діяльності та затверджених нею планів компанії. Засідання спостережної ради найчастіше проходять по закінченні звітного періоду[10, c. 15-18].

Деякі статути підприємств надають значно ширші повноваження спостережної раді, а саме планування розвитку компанії, співробітництво з іншими органами підприємства та скликання загальних зборів. Отже, за деякими статутами акціонерних товариств спостережна рада поступово переростає з контролюючого органу в керуючий.

Однак, до складу акціонерів можуть входити не тільки приватні особи. Ц деяких акціонерних товариствах певна частка акцій належить державі. В цьому випадку спостережна рада формується не тільки з представників засновника підприємства та інших акціонерів, але й з уповноважених представників банківської установи, яка обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації. Крім того, до її складу можуть входити у підприємствах-монополістах і представники Антимонопольного комітету та представники інших органів і організацій. Для затвердження персонального складу таких спостережних рад Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Фонд державного майна створюють спеціальну спільну постійно діючу комісію. Засновник повинен у тижневий термін з початку корпоратизації повідомити про формування спостережної ради органи та організації, представники яких повинні увійти до її складу. Подавати пропозиції щодо персонального складу спостережної ради на затвердження комісії має право засновник товариства. Персональний склад та голову спостережної ради товариства комісія повинна затвердити у двотижневий термін. Спостережна рада акціонерного товариства, в якому 75 % статутного фонду знаходяться у державній власності, може виступати, в разі необхідності, ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок, розробляти та подавати засновнику проект плану розміщення акцій. Спостережна рада також може залучати експертів до аналізу окремих питань діяльності товариства та припиняти повноваження членів правління, яких було затверджено. Незважаючи на те, зо рада має таку широку компетенцію, в будь-якому випадку вона не може втручатися в оперативну діяльність товариства.

Засідання спостережної ради акціонерного товариства, в статутному фонді якого 75 % належить державі, проходять, як правило, не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо присутні 2/3 її членів. Позачергові засідання скликаються на вимогу голови спостережної ради, правління товариства або 1/3 частини членів ради. Спостережна рада приймає рішення більшістю голосів, а у разі виникнення розбіжностей при голосуванні голос голови є вирішальним.

Члени такої спостережної ради є посадовими особами товариства, за виконання обов’язків яких передбачено винагороду. Зокрема, голові спостережної ради виплачується 6 мінімальних заробітних плат кожного місяця, а іншим членам — 4 мінімальні зарплати. При цьому передбачено також виплату одноразової винагороди у розмірі 10% від винагороди, яку отримує голова правління товариства. За членами спостережної ради зберігаються місце роботи та середньомісячний заробіток. В межах своїх повноважень члени спостережної ради несуть відповідальність за дотримання інтересів держави та акціонерів.

Діяльність спостережної ради як головного контролюючого органу акціонерного товариства повинна бути спрямована на належне регулювання та контроль за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства[16, c. 32-34].

Контролюючим органом товариства є також ревізійна комісія, яка безпосередньо здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів.

Загальні збори або рада акціонерів (спостережна рада) можуть доручити ревізійній комісії здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності виконавчого органу товариства. Такі перевірки також можуть бути проведені за власною ініціативою комісії або ж на вимогу акціонерів, які володіють в сукупності більш ніж 10% голосів. Для здійснення таких перевірок ревізійній комісії повинні бути надані необхідні матеріали, бухгалтерські та інші документи і особисті пояснення посадових осіб.

Крім перевірок фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства ревізійна комісія має також і інші зобов’язання. Зокрема, комісія повинна доповідати про результати проведених нею перевірок загальним зборам АТ або спостережній раді та зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам АТ або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Склад комісії та порядок її діяльності затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Отже, в акціонерному товаристві крім виконавчого органу можуть створюватись і контролюючі органи. При цьому спостережна рада і ревізійна комісія контролюють виконавчий орган акціонерного товариства. Однак, спостережна рада контролює всю діяльність виконавчого органу товариства, а ревізійна комісія здійснює контроль тільки за фінансово-господарською діяльністю правління. При цьому спостережна рада може мати й окремі повноваження для виконання відповідних функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів.

Акціонерне товариство є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Його власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга— це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі статтею 2 Закону ”Про підприємництво” та іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні надзвичайно актуальними для акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та ба жалючих залучати інвестиційні ресурси та підвищити свою конкурентоспроможність, стають питання вмілого та грамотного управління підприємством. Саме компетентність у справах корпоративного управління та глибоке розуміння його найважливіших принципів є одним із головних питань для вітчизняних акціонерних товариств та економіки в цілому[1, c. 6-9].


Висновки

У зв'язку із широким поширенням акціонерної власності в сучасній ринковій і перехідній економіці необхідно більш детально розглянути природу й особливості цієї форми. Тут об'єктом власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Але самі по собі ці папери не дають ніякого права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній чи ринковій ціні цінного папера. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися в реальну можливість тільки для тих, хто сконцентрував у своїх руках контрольний пакет. З цього погляду акціонерна форма є видом анонімності власності, що створює великі можливості для концентрації економічної влади у частини (як правило меншої) учасників.

Акціонерна форма має особливості в порівнянні з приватною власністю. Одна особливість полягає в тому, що одні приватні власники (власники контрольного пакета акцій) одержують можливість розпоряджатися не тільки чужою працею і доходом, але і чужою власністю інших учасників. У цьому смислі акціонерна власність своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора є обернено пропорційною до частки, що утворює контрольний пакет акцій. Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність чи узагальненість ознак форми власності. Акціонерна власність це власність багатьох фізичних (і юридичних) осіб на єдиний процес присвоєння з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі зарплати. Інші фізичні і юридичні особи мають право тільки на доход (володіння привілейованими акціями). Треті мають право на доход і участь в управлінні.

Окремі учасники акціонерного товариства чи їхня група можуть сконцентрувати реальні права, що дають економічну владу (через контрольний пакет). Разом з тим всі учасники акціонерного товариства так чи інакше поступаються правами управління спеціальному органу і спеціальним людям, що у великих компаніях, особливо з розпиленим пакетом акцій, приводить до відокремлення функції управління і концентрації приватної економічної влади в руках менеджерів. Акціонерна власність по своєму змісту не укладається в класичні рамки приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права.

Отже, акціонерна власність має наступні основні особливості. По-перше, по складу учасників (власників) вона є змішаною і комбінований одночасно. Її учасниками можуть бути самі різні юридичні особи (включаючи державу й іноземних учасників). По-друге, акціонерні товариства створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, що не володіють контрольним пакетом. По-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. По своєму змісту вона сполучає риси приватної і суспільної власності.


Списоквикористаної літератури

1. Акціонерні товариства: принципи управління //Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 20 липня. - C. 2-45

2. Гончарова Н. Особливості правового становища відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації //Право України. - 2004. - № 2. - С.49-54

3. Горбатенко В. Акціонерні товариства : життя за новими правилами//Круглий стіл. - 2003. - № 4. - C. 11-14

4. Довгань Л. Державне регулювання фінансової діяльності акціонерних товариств //Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 52-58

5. Камілова Е. Розвиток акціонерних товариств в Україні //Економіка АПК. - 2003. - № 3. - С.62-64

6. Кудря Я. В. Актуальні проблеми управління акціонерними товариствами в Україні //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 2. - C. 68 - 73.

7. Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні:зародження і сучасний стан //Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 9. - C. 7-9

8. Рупняк М.Я. Фінанси акціонерних товариств //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.105-110

9. Сергєєв С. Права акціонерів і загальні збори акціонерного товариства //Круглий стіл. - 2003. - № 6-7. - C. 6-9

10. Скудар Г. Управління великим акціонерним товариством //Економіка України. - 1998. - № 2. - C. 14-20

11. Спасібо-Фатеева І. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах //Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 3. - C. 58-66

12. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як аккумуляція, синтез та суперечність інтересів //Право України. - 1999. - № 12. - C. 44-48

13. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків/ //Право України. - 1999. - № 9. - C. 116-117

14. Сірко А. В. Акціонерна власність: природа та проблеми реалізації в постприватизаційних умовах // Збірник наукових праць. - Вінниця, 2002. - Вип.13. - С.166-174.

15. Цесаpенко С. І. Упpавління дивідендною політикою в акціонеpних товаpиствах: теоpія і пpактика /Укp. акад. зовніш. тоpгівлі. - К., 1998. - 44 с.

16. Щеpбина О. В. Пpавове становище акціонеpів за законодавством Укpаїни / [Ред. Ковальський В. С.]. - К.: Юpінком Інтеp, 2001. - 156 с.

загрузка...
Top