Стан ринкової конкуренції в Україні

Вступ.

Розділ 1. Основні риси досконалої та недосконалої конкуренції.

1.1. Конкуренція як категорія ринкової економіки.

1.2. Досконала та недосконала конкуренція.

Розділ 2. Зміст та умови розвитку конкурентного середовища.

Розділ 3. Сприяння ринковій конкуренції

3.1. Аналіз законодавчої бази щодо розвитку конкурентного середовища та обмеження монополій.

3.2. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу.

3.3. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competіtіon). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства, стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба - це динамічний процес, що сприяє кращому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Здійснена в Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що «обмеження діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, поза як в наш час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку». Становлення і утвердження здорової економічної конкуренції в нашому суспільстві - питання не одного року. Серед умов, за яких можливе відтворення ринково-конкурентного середовища, слід зазначити повернення суспільного виробництва до реалій багатоукладної економіки, роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи; ліквідацію міністерсько-відомчої структури управління виробництвом, яка неспроможна забезпечити перехід до нових форм господарювання; удосконалення ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної праці; зростання ролі органів місцевого самоврядування у формуванні ринкових відносин; законодавче забезпечення конкуренції як способу ведення ринкового господарства.

Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ринкової конкуренції в Україні, можливості її розвитку та стимулювання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішуються такі завдання:

  • визначити умови виникнення конкуренції;
  • охарактеризувати основні риси досконалої та недосконалої конкуренції;
  • дослідити зміст та умови розвитку конкурентного середовища;
  • проаналізувати сприяння ринковій конкуренції.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси ринкового середовища в Україні.

Предметом дослідженнявиступає ринкова конкуренція в Україні.


Розділ 1. Основні риси досконалої та недосконалої конкуренції

1.1. Конкуренція як категорія ринкової економіки

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф.Хайєк, "суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети". Конкуренція являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Конкуренція (від латинського "конкурро" – зіштовхуюсь) означає суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природно і об'єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного господарства.

Конкуренція - органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги.

Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб'єкт не зупинявся на досягнутому; відкриває реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань[12, c. 8-10].

Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини. Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси висвічують усю гамму економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, - ринок. Саме в ринково-конкурентному середовищі економічні інтереси формують і ринкову складову суспільної необхідності.

Відомо, що виробничі відносини формуються завдяки і через економічні інтереси. Ці останні є спонукальною силою для ефективного господарювання. Якщо господарська система функціонує в конкурентно-ринковому середовищі, то вона є формою реалізації виробничих відносин. Якщо ж на практиці економічні відносини в основній виробничо-господарській ланці знецінені, то це є найпереконливішим свідченням штучно підтримувати життєздатності пануючої системи управління й господарювання. Саме тому основним видом наших втрат у суспільному виробництві є нереалізовані можливості.

Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки в усіх своїх конкретних проявах спирається на об'єктивні процеси й закономірності, не вступає в суперечності з основними тенденціями прогресу продуктивних сил. Наприклад, об'єктивною необхідністю, що на практиці виступає як наслідок економічної конкуренції товаровиробників, є постійне прискорення процесів оновлення виробництва й продукції. Отже, конкуренція диктує жорстку технологічну дисципліну, вимагає високої якості виробів, сучасного дизайну, здатності передбачати перспективні потреби, а не лише торгувати тим, що виробляється і поки що знаходить попит.

Конкуренція забезпечує безвідповідальність і передбачає постійне прагнення бути попереду, досягати успіхів. Ринок переважно шляхом самоорганізації й дійового зворотного зв’язку перманентне підштовхує розвиток суспільного виробництва через персоніфікованих суб'єктів його, наближаючи плани до реальності, ринкові механізми гарантують також, що будь-який продукт буде виготовлений людьми, які вміють робити його якнайкраще і з найменшими витратами.

Усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише у тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятись на досягнутому, експериментувати, рухатись уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості трудівників, спонукає їх іти за собою. Лише через тактику малих, але цілком конкретних і усвідомлених іншими перемог виховується смак економічної конкуренції, зумовлюється її подальший розвиток[18, c. 241-242].

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносяться до простого товарного виробництва Конкуренція між простими товаровиробниками(ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільне необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляції тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була відсутня.

Конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших затратах виробництва на основі науково-технічних досягнень, передової організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує постійно поновляти асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує[9, с. 120]:

по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва й споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку - між суспільними погребами та виробництвом:

- по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

- по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

- по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживні якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й смаки споживачів. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

- по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною, що призводить до утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв'язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості.

Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба призводить до хаосу і анархії, але життя спростувало таке твердження. Американський економіст П.Самуельсон зазначає, що "конкретна система - це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв'язку, служить для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити: проблему, що охоплює тисячі невідомих змін і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулася, і, як людська натура, змінюється. Разом з тим, вона задовольняє меншою мірою першу вимогу, що пред'являється до будь-якого соціального організму: вона здатна вижити.

Отже конкуренція – це головна ознака ринкової економіки. Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без конкуренції. Ось чому треба з'ясувати, як виникає конкуренція[9, c. 122-123].

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції — це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва[15, c. 186].


1.2. Досконала та недосконала конкуренція

За умов досконалої конкуренції (perfect competіtіon) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

  • велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
  • кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
  • бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
  • жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобільні;
  • кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості[7, c. 163-165].

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (іmperfect competіtіon) є монополістична та олігополістична конкуренція.

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

  • на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
  • для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
  • підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
  • доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації[5, c. 105-108].

Отже, в теоретичному аспекті можна виділити два типи ринкової поведінки: досконалу (вільну, чисту) й недосконалу конкуренцію. На практиці домінує недосконала конкуренція. Вона виникає тоді, коли далеко не всі фірми галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того ж товару чи послуги, на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринкової діяльності кожного з суб’єктів.


Розділ 2. Зміст та умови розвитку конкурентного середовища

Аналіз стану конкурентного середовища має дуже важливе значення для розуміння тенденцій розвитку економіки України, вироблення рекомендацій щодо удосконалення конкурентної політики.

У процесі дослідження особливостей формування конкурентного середовища і підвищення рівня національної конкурентоспроможності в умовах перехідної економіки виявлено зростання впливу на розвиток конкурентних відносин в Україні факторів екзогенного характеру, зокрема, глобальних і регіональних. Глобалізація, як економічне явище, останніми десятиліттями стала важливим елементом світової системи, тією впливовою силою, що визначає подальший розвиток цивілізації, призводить до загострення міжнародної конкуренції як на макрорівні – окремих економік, так і на мікрорівні – окремих фірм і фінансових інститутів, впливає на формування конкурентних середовищ окремих країн.

Оцінюючи, в цілому, стан гармонізації законодавства України з точки зору процесу (як розроблення низки загальних і спеціальних законопроектів, так і приєднання нашої держави до відповідних міжнародних конвенцій), то в Україні конкурентне середовище, на мою думку, не створене, більшість з наведених й інших законодавчих положень, що захищають конкуренцію, практично в Україні не діє. В нашій державі процвітає монополізм у найбільш прибуткових галузях (продаж пального — практично усі АЗС належать декільком компаніям; будівництво житла — багатоповерхових споруд тощо), продовжує діяти протекціоністське законодавство у ряді галузей народного господарства, яке передбачає бюджетне фінансування (субсидування) національних підприємств-виробників, що спотворює конкуренцію. Зокрема, законами України «Про стимулювання виробництва в Україні» (від 19.09.97), «Про державну підтримку суднобудівної промисловості» (від 23.12. 97), «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» (від 18.11.99), «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничопромислового комплексу» (від 14.07.99) «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості та заходи щодо надання їй державної підтримки» (від 11.01.2001), «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» (від 12.07. 2001), «Про заходи за Програмою «Українське вугілля» (постанова Кабінету Міністрів від 19.09. 2001), «Про стимулювання розвитку сільського, господарства на період 2001 -2004 роки» (від 18.01.2001) та ін. Передбачається субсидування виробника, що спотворює умови конкуренції. [3, c. 59-62].

Конкуренція вважається важливим чинником, що виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, розвивати сервісне обслуговування споживачів, застосовувати нові форми організації праці і системи заробітної плати, витісняти зайвих торгових посередників, зацікавлених у "накручуванні" цін, слугує "барометром" доцільності чи ефективності державного регулювання економіки тощо.

Таким чином, конкуренція в умовах ринкової системи невпинно рухає прогрес, але їй притаманні як позитивні, так і негативні риси (рис. 2.1).

Таким чином, не дивлячись на різноманітні недоліки та переваги, конкуренція є найважливішою умовою існування ринку з моменту його виникнення і появи національних ринків, коли товарне виробництво почало охоплювати всю економіку, а товарно-грошові відносини стали всезагальними. Тому в умовах конкурентної боротьби велика увага приділяється цілям підприємства, а саме: задоволенню потреб споживачів та рівню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Динаміка обох цілей полягає у пошуку і реалізації конкурентних переваг, які забезпечують досягнення певних конкурентних позицій на ринку[5, c. 130-131].

Стимулювання конкуренції, обмеження монополій — важливі загальноекономічні умови поширення інновацій. Нормативною базою сприяння конкуренції є антимонопольне законодавство, спрямоване на розвиток конкурентного підприємництва, обмеження діяльності підприємств-монополістів, створення передумов для демонополізації економіки, запобігання недобросовісній конкуренції. Основою антимонопольного законодавства є Закон України «Про захист економічної конкуренції» [9].

• Податкова політика. Податкова система у розвинутій ринковій економіці має бути простою та уніфікованою Це, зокрема, означає, що різні варіанти податкових пільг, що надаються різним секторам або навіть окремим підприємствам, мають бути скасовані та замінені на прості схеми оподаткування, що застосовуються до всіх підприємств однаковим чином. Отже, тягар сплати податків має загалом бути розподілений в економіці таким чином, щоб уряд не робив преференційних рішень стосовно окремих "стратегічних" секторів чи підприємств та структурних кластерів. До того ж ця політика має жорстко умикати будь-яких фори субсидій найбільш явної форми збереження неконкурентних структур або перехресного субсидування/ перехресних податкових схем. Українська система оподаткування не відповідає цим критеріям. Навпаки, вона характеризується різними податковими пільгами (наприклад, сільське господарство), субсидіями (наприклад, для вугільних шахт), схемами перехресного субсидування/перехресного оподаткування (наприклад, ціни на енергію для промисловості та домогосподарств). В той час як перші кроки з гармонізації оподаткування прибутку в даний момент дискутуються, і остаточний результат цього процесу не є ще відомим, тоді як запити щодо подовження пільг є чітко сформульованими (наприклад, для металургії).

* Законодавство про банкрутства. Ефективне законодавство про банкрутство та суворе забезпечення жорстких бюджетних обмежень є вкрай важливими елементами ринкової економіки з двох головних причин. По-перше, вони встановлюють належні стимули для підприємців, менеджерів, тощо для їх діяльності у найліпший спосіб через загрозу втратити власність у випадку збиткового виробництва (ex ante ефективність). По-друге, вони забезпечують найефективніше використання активів підприємства у випадку невиконання його зобов'язань (ex post ефективність). В Україні існування збанкрутілих підприємств все ще продовжується, зокрема, мова йде про великі підприємства (наприклад, вугледобувні та металургійні, обленерго), хоча відповідне законодавство є досить непоганим (як і антимонопольні закони). Часто як аргумент проти використання процедур банкрутства є побоювання істотних звільнень. Однак такі міркування є недостатніми, оскільки витрати на підтримання нежиттєздатних підприємств є дуже високими, зазвичай за рахунок платників податків, причому така підтримка не гарантує збереження робочих місць [4, c. 85-87].

На основі зазначеного вище можна зробити наступні загальні висновки: роль уряду полягає у створенні середовища сприятливого для конкуренції замість прямого державного втручання в виробничі та інвестиційні рішення. Конкуренція призведе до підвищення ефективності функціонування економіки, підвищуючи тим самим конкурентоспроможність української промисловості, та прискорить економічне зростання.


Розділ 3. Сприяння ринковій конкуренції

3.1. Аналіз законодавчої бази щодо розвитку конкурентного середовища та обмеження монополій

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Важливим завданням Кабінету Міністрів України є створення сучасної системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Першочерговими заходами є вдосконалення правил надання послуг суб'єктами природних монополій, створення ефективного прозорого механізму ціноутворення на ринках транспорту і зв'язку; удосконалення порядку ліцензування діяльності у сферах природних монополій та механізмів контролю за додержанням їхніми суб'єктами ліцензійних умов; перегляд правил приєднання до мереж, що належать суб'єктам природних монополій, із тим, щоб виключити можливість нав'язування необґрунтованих вимог. Актуальною проблемою на сьогодні залишається створення ефективних механізмів реалізації Закону України "Про природні монополії".

З метою ефективного використання промислово-технологічного потенціалу вітчизняної економіки, підвищення конкурентоспроможності галузей і окремих підприємств, забезпечення конкурентного середовища на внутрішньому ринку Кабінет Міністрів України спрямовуватиме свої зусилля на стимулювання впровадження інновацій та високих технологій, реструктуризацію та підвищення ефективності вітчизняного товаровиробника.

На сучасному етапі основні завдання і напрями конкурентної політики посідають чільне місце в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України. Ті чи інші аспекти цієї політики відображено в багатьох документах програмного характеру, зокрема, в Державній програмі економічного і соціального розвитку України на 2002 рік, Комплексній програмі розвитку внутрішнього ринку, Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр. тощо.

Реалізація цих документів, з огляду на актуальність і важливість конкурентної політики для формування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні потребує узгоджених дій не лише державних органів, а й усього суспільства.

Розвиток, підтримання та захист добросовісної економічної конкуренції повинні стати однією з тих проблем, розв`язання яких силами всього суспільства може і повинно сприяти економічному зростанню та підвищенню добробуту громадян України.

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України[1, c. 54-56].

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію економіки, на ринках з'явилося майже 5000 нових господарських суб'єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців, продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.

В структурі гармонізованого законодавства важливе місце посідає насамперед антимонопольне законодавство. Воно ґрунтується на нормах, встановлених Конституцією України («Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом» — ч. З ст. 42 Конституції), Законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про Єдиний митний тариф» (так званий Антидемпінговий кодекс) та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.
Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій[2, c. 5-9].

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи, їхніми функціями є такі:

  • розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;
  • підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного законодавства.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

  • на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
  • не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Функції та обов'язки антимонопольних органів, що створюються при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад с оцінка ступеню монополізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує монополістичну діяльність.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").
Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

  • неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
  • неправомірне використання товару іншого виробника;
  • копіювання зовнішнього вигляду виробу;
  • порівняльну рекламу;
  • дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);
  • купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
  • схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);
  • схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
  • схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
  • підкуп працівника постачальника;
  • підкуп працівника покупця (замовника);
  • досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
  • неправомірне збирання комерційної таємниці;
  • розголошення комерційної таємниці;
  • схилення до розголошення комерційної таємниці;
  • неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

Отже, досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративних перепон вступу до ринку[6, c. 79-81].

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.


3.2. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу

До найважливіших чинників стабільного розвитку Кабінет Міністрів України відносить створення та розвиток ефективного конкурентного середовища. Саме воно повинно стати одним із головних рушіїв, що забезпечить поступ національної економіки за інноваційною моделлю. Слід розуміти також, що економічна конкуренція не обмежується сферою суто економічних відносин, адже вона виступає водночас запорукою ствердження та зміцнення загальнодемократичних цінностей. Розвиток конкуренції позитивно впливає на мале і середнє підприємництво, сприяючи становленню середнього класу - соціальної основи демократичного суспільства.

Незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання. [4, c.80]

Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 2005 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 15 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2005 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”. [7, c.24]

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

• забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

• зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

• забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

• забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

• суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

• забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності. [9, c. 27-28]

На нашу думку, розвиток МСБ в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

• впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;

• реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;

• поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

• посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;

• підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності МП – торгівлі;

• зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП. [11, c. 101]

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки МСБ в Україні.

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

• створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

• гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

• забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

• розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

• вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва. [9, c. 35-36]

На наш погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас – і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств. [13, c. 21]

Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв’язку із діяльністю органів державної влади. [18, c. 29]

Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.

Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку. [21, c. 278]

Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства. [14, c. 38]

На наш погляд, якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо – першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.

Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;

• вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;

• забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;

• відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту. [19, c. 52-53]

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише отпочковывания не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій. Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентноздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинні бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі ( сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Уся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу вимагає визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов.


3.3. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні

Основним підсумком реалізації конкурентної політики стало утвердження конкурентних відносин на більшості товарних ринків України. Завдяки заходам щодо демонополізації економіки, створенню системи захисту конкуренції в підприємницькій діяльності частка монопольного сектору в економіці країни помітно знизилася. У більшості галузей промисловості, сільського господарства, а також у сфері зв`язку і транспорту все активніше формуються конкурентні відносини.

У суспільній свідомості відбувається переосмислення місця і значення конкуренції та конкурентної політики держави в системі економічних перетворень в Україні, їхньої реальної ваги та можливостей. Сьогодні в країні немає впливових політичних та суспільних сил, які б заперечували необхідність і користь економічної конкуренції.

Політика послідовного сприяння розвиткові конкурентних відносин стала одним із важливих чинників, що забезпечили за два останні роки високі темпи економічного зростання, стабільність національної грошової одиниці, позитивні зрушення у сфері життєзабезпечення населення, поступове покращення його добробуту.

Економічні процеси останнього часу на практиці підтвердили взаємопов'язаність і взаємовплив розвитку конкурентних відносин і економічної активності. Найвищі темпи приросту промислової продукції спостерігалися в галузях, де найбільш глибоко та послідовно сформувалося конкурентне середовище. Це, зокрема, легка і харчова промисловість, целюлозно-паперова, поліграфічна й деревообробна промисловість, а також видавнича справа.

Закріплення та посилення цих тенденцій, забезпечення умов для стійкого тривалого зростання потребує зменшення частки монопольного сектору в економіці України.

Спроможність держави не лише визначати, а й гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб`єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

Уряд формує конкурентну політику з точки зору необхідності переорієнтації структурних зрушень в економіці на ефективне функціонування реального сектору. Це в свою чергу передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища як механізму, що в короткостроковій перспективі сприятиме економічному зростанню, поєднаному з реалізацією ключових завдань соціального розвитку, а в довгостроковій - стане одним з основних чинників створення та функціонування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. До основних завдань конкурентної політики в умовах сьогодення можна віднести посилення впливу конкуренції на ціноутворення, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, житлово-комунальних послуг[11, c. 163-166].

Як важливий фактор, що забезпечуватиме розвиток підприємництва та конкуренції, Кабінет Міністрів України розглядає зниження рівня податкового тиску з одночасним розширенням бази оподаткування. Уряд продовжує роботу щодо скасування пільг і преференцій окремим суб`єктам господарювання, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Це є одним із пріоритетних завдань, передбачених Указом Президента України "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки". Найближчим часом Уряд вживатиме заходів щодо скасування економічно невиправданих податкових пільг. На часі є запровадження мораторію на ініціювання законопроектів щодо надання податкових пільг.

Створення рівних умов конкуренції для всіх суб`єктів господарювання безпосередньо пов`язане із впорядкуванням та оптимізацією державної підтримки окремих суб'єктів господарювання та галузей економіки. У зв`язку із цим існує необхідність розробки та прийняття Закону України "Про державну допомогу". Водночас приведення практики надання державної допомоги у відповідність до європейських норм стане важливим кроком на шляху вступу України до Світової Організації Торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу.

Розвиткові повноцінного конкурентного середовища має сприяти вдосконалення механізмів управління державною власністю. З одного боку, необхідно забезпечити ефективне управління державними підприємствами - з тим, щоб перетворити їх на цілком рівноправних учасників ринку. А з іншого - потрібно забезпечити умови для належної конкуренції між ними.

Виконання зазначених у проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України завдань конкурентної політики на сучасному етапі передбачає завершення формування цілісної нормативно-правової бази з цього питання. Одним із ключових напрямів є забезпечення повноцінної реалізації положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування вітчизняної економіки на основі розвитку конкурентних відносин.

Створення належних умов розвитку конкурентних відносин потребує якнайшвидшого визначення принципів здійснення та етапів реформування господарської діяльності органів виконавчої влади щодо надання платних послуг суб'єктам господарювання та населенню. Упорядкування й оптимізація цієї діяльності є невід`ємною складовою адміністративної реформи в Україні[13, c. 52-53].


Висновки

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення тощо.

Надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення, так би мовити, "держав у державі", якими і є сучасні ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції, роблять цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули пошуку більш ефективних рішень при розв’язанні проблем організації виробництва.

Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство. Звичайно, не можна заперечувати певну ефективність промислового шпигунства, наприклад він здійснює значний вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Проте промислове шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття, адже, якщо постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому втрачається деякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.

В цілому ж, конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних; конкуренція - значно менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм панівним положенням в економіці.

Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.

Створення конкурентного середовища в Україні має формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку вітчизняних й іноземних компаній. Для підвищення потенціальної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів, створення сприятливих фінансово-економічних, організаційних і правових умов для входження на ринки нових суб’єктів.

Експортно-імпортна політика має проводитися з урахуванням її впливу на створення конкурентного середовища і подолання монопольних зловживань у ціноутворенні з боку вітчизняних товаровиробників. Потрібна збалансована політика державного протекціонізму, яка б врахувала як коротко-, так і довгострокові макроекономічні наслідки імпорту та стимулювання експорту.

Для підвищення конкурентоспроможності економіки слід розвивати сіткову форму співробітництва суб’єктів з метою посилення взаємодії між ними та об’єднання їх ресурсів.

Антимонопольна політика не повинна перешкоджати створенню великих промислово-фінансових груп, але має контролювати їх цінову поведінку.

Оскільки зарубіжний транснаціональний капітал матиме дедалі більший вплив, потрібно чітко законодавчо регламентувати діяльність ТНК в Україні. Інакше це загрожуватиме Українській державі перетворенням у відсталу технологічну периферію та постачальника дешевих ресурсів, а також руйнуванням галузей.

Отже, чітка цілеспрямованість на концентрацію виробництва, сприяння становленню великого бізнесу, врахування чинника потенціальної конкуренції, виважена експортно-імпортна політика, розвиток сіткових форм організації бізнесу, регулювання діяльності ТНК в Україні - ці напрями мають стати невід’ємними складовими частинами цілісної системи конкурентної політики держави і враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, перспективних програм соціально-економічного розвитку, концепцій реформування окремих галузей і регіонів, забезпечення вирішення завдань структурної перебудови.


Список використаної літератури

  1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Голос України. — 2001. — № 37.
  2. Антимонопольне законодавство України: Збірник нормативних актів/ Відп. ред. В.П. Супрун. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 413 с.
  3. Розпорядження Президента України “Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” № 1184/2005р. від 03.10.05 “Урядовий кур’єр” від 12.10.05.
  4. Базилевич В. Антимонопольні заходи держави й створення конкурентного середовища //Фінанси України. - 1998. - № 8. - C. 5-11
  5. Бізнес-середовище в Україні. — К., 2004. — 100 с.
  6. Біла С. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 1. - C. 81-91
  7. Валітов С. Конкурентне право України: Навчальний посібник/ Салават Валітов,; Мін-во освіти і науки України . - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 428 с.
  8. Головако Л. Антимонопольна діяльність: Опорний конспект лекцій/ Людмила Степанівна Голо-вако, Любов Іванівна Дідківська; Київський національний торговельно-економічний університет . - К.: КНТЕУ. – 2004 - Ч. 2. - 2004. - 210 с.
  9. Грищенко І. Формування конкурентного середовища на ринку послуг України //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 5. - C. 163-166.
  10. Дідківська Л. І. Тенденції розвитку роздрібних торговельних мереж та їх вплив на конкурентне середовище //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 8. - C. 119 - 125.
  11. Дворак М. С. Чинники формування конкурентного середовища на ринку України //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 120 - 127.
  12. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.
  13. Конкуренция в Украине: Аналитический доклад о состоянии, тенденциях и проблемах развития экономической конкуренции в Украине в 2000-2005 годах/ А. А. Кос-тусев, Б. Е. Кваснюк, С. И. Киреев и др.; Антимонопольный комитет Украины, Центр комплексных исследований по вопросам антимонопольной политики, Государственное учреждение Институт экономики и прогнозирования Национальной академии наук Ук-раины. - К.: Б. в., 2006. - 40 с.
  14. Костусев А. А. Конкурентная политика в Украине. Монография. — К.: КНТЭУ, 2004. — 310 с.
  15. Костусєв О. О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис…. д-ра економ. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економ. ун-т. — Одеса, 2004. — 28 с.
  16. Костусєв О. Стан конкурентного середовища в Україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції //Економіст. - 2005. - № 5. - C. 52-53
  17. Крючкова І. В. Структурні чинники розвитку економіки України. — К.: Наукова думка, 2004. — 318 с.
  18. Макроструктурна політика та структурна трансформація: досвід Польщі та України. — К.: Заповіт, 2004. — 357 с.
  19. Марцин В. С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави // Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - № 10. - С. 3-8.
  20. Неміцкас А., Сенчук Б., Бабанін О. Україна: чи сприятливі умови для підприємницької діяльності. — К., 2002. — 68 с.
  21. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.
  22. Розвиток внутрішніх ринків в Україні: добробут завдяки конкуренції. — К.: Альфа-принт, 2004. — 91 с.
  23. Хоменко І. Особливості впливу транснаціональних корпорацій на конкурентне середовище в економіці //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 2. - C. 159-162
  24. Юданов А. Конкуренция: теория и практика: Учебно-практическое пособие/ Андрей Юданов,. - 2-е изд. испр. и доп.. - М.: ООО "Гном-пресс", 1998. - 381 с.
загрузка...
Top