Предмет і методологія економічної історії, критерії періодизації економічної історії

Вступ.

1. Вивчення предмету та мети економічної історії.

2. Періодизація економічної історії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасні підходи до розв’язання проблем економічної теорії найтісніше пов’язані з історико-економічними дослідженнями. Розуміння цього факту підтверджене дедалі зростаючим інтересом до подібних наукових пошуків серед відомих економістів світу, чиї теоретичні узагальнення отримали незаперечне визнання: у 1993 році Нобелівську премію з економіки було присуджено американським історикам-економістам Р. В. Фогелю та Д. С. Норту, які розглядали економічну історію як нескінченний процес, в якому сьогодення тісно пов’язане з минулим через безперервність інститутів.

Інститути людського буття нерозривно виростають з минулого і не можуть бути сторонніми для суспільства. І якщо закони та інші формальні (правові) норми людського життя можуть у процесі суспільного та економічного розвитку змінюватись дуже швидко, то неформальні інститути зазнають змін поступово, спираючись на історичний досвід і беручи з нього початок.

Виходячи з цього, можна впевнено стверджувати, що успішність реформування національної економіки, його теоретичне обґрунтування та практична реалізація багато в чому залежать від того, наскільки вони відповідатимуть логіці розвитку вітчизняної економіки. А з’ясування цієї логіки є можливим лише на основі історико-економічних досліджень. Актуальність такого історичного підходу стає все більш очевидною у світлі тих помилок і прорахунків, що були допущені за роки незалежності України. Серед багатьох причин слід згадати й недостатню обізнаність з місцевими умовами реалізації реформ.


1. Вивчення предметута мети економічної історії

Економічна історія — наука відносно молода. її зародження припадає на XVI ст. ("Трактат про аса" Гільйома Бюде (1514 р.)). Однак відтоді й аж до середини XIX ст. це були окремі історико-галузеві описи і дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремісничого виробництва, промислової діяльності, а також дослідження певних економічних інститутів (цін, податків тощо). Вони сприяли формуванню історико-економічної науки, але лише з розвитком капіталізму дослідження історико-економічного напрямку стали більш регулярними і фундаментальними. В середині XIX ст. ця наука сформувалась у самостійну галузь. Біля її джерел стояли англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, Дж. Ешлі, німці К. Бюхер, М. Вебер, В. Зомбарт, українці В. Левитський, М. Ковалевський, Д. Багалій, росіяни П. Виноградов, В. Воронцов, І. Кулішер. В останній третині XIX ст. в окремих вищих навчальних закладах Європи та СІЛА розпочали регулярно читати лекційні курси з нової науки. В Україні вперше такий курс прочитав професор Харківського університету В.Ф. Левитський.

Предметом економічної історії вчені другої половини XIX ст. вважали еволюцію господарської діяльності народів від первісної епохи до сучасності. Українські вчені (М.Х. Бунге, В.Ф. Левитський та ін.) підкреслювали доцільність викладання історії господарського побуту спільно з історією економічних учень з метою кращого розуміння обох наук. За більше ніж 150 років існування науки змінилося декілька її назв: історія господарського побуту, історія народного господарства, історія економіки. В Україні в останнє десятиріччя прижилась назва "економічна історія". Для автора пропонованого видання "економічна історія" — це наука, яка вивчає економічне життя людей у всій його багатогранності, з найдавніших часів до наших днів. Об'єктом аналізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро- та глобальному). Сфера вивчення — економічні моделі (типи), в яких організовується господарська діяльність людини, механізм функціонування, взаємодія і взаємовплив економічних систем. Такий підхід, на наш погляд, дасть змогу зберегти у дослідженнях спадковість історичного процесу і розкрити багатоваріантність його розвитку.

У розмаїтій палітрі людського знання, економічного зокрема, особливе місце посідає історія економічної теорії, історія економічних вчень, історія економічних доктрин. Ці назви мають одну змістову основу, бо стосуються саме розвитку економічної науки, значущість якої визначається її зв'язком з господарською діяльністю людини, поза якою неможливе існування людства.

Економічний стан народу є підвалиною його буття, господарські засади якого вивчає економічна наука, що формується в процесі розвитку економічної думки, економічних доктрин й економічної теорії. Остання, як синтез усього попереднього досвіду, стає важливішою тоді, коли бере на озброєння все те краще, що виробило людство в галузі економічних знань. До речі, це стосується кожної науки: бездоганно оволодіти нею можна лише тоді, коли добре пізнаєш історію. Історизм ще більше підходить до економічної науки, бо вона має справу з суспільством, яке за своєю природою є історичним феноменом.

Отже, недивно, що багато вчених-економістів мали потребу звертатися до історії свого предмета, намагаючись кожний по-своєму осмислити доробок своїх попередників. "Вивчення історії економічної думки, — пише М. Васильїв, — важливе не тільки тому, що воно збагачує наш світогляд в напрямку розуміння минувшини, але й тому, що в сучасній політичній економії є багато положень, які на сьогоднішній день є для багатьох спірними і які вирішуються різними дослідниками в напрямку трактування цих питань в дусі тої чи іншої школи".

Обізнаність з історією економічної думки потрібна для того, аби не повторювати того, чого вже досягли попередні економісти. Це важливо для економії мислення. Крім того, вивчення історії економічної думки сприяє загальноосвітньому і культурному розвиткові людини, підвищенню її інтелектуального потенціалу. Економічна думка є частиною (і надто суттєвою) загальної культури. "Вплив культури на формування і функціонування суспільного господарства важко перебільшити. Йдеться не лише про господарську і технічну культуру, але і про загальний культурний тип людини і суспільства, культуру ідеологічних, соціальних відносин"1.

На таке трактування історії економічних вчень часто можна натрапити у літературі, автори якої дотримуються матеріалістичних позицій. Ці автори були офіційно визнані на всьому просторі панування тоталітарної системи. З-під впливу матеріалістичних уявлень щодо історії економічної теорії поступово звільнялися дослідники, які формувалися в умовах насадження одномірного матеріалістичного світогляду.

Наукове визначення предмета історії економічної теорії повинно ґрунтуватися на об'єктивних реаліях розвитку цивілізації в різні історичні епохи, передбачати сукупність господарських і культурних відносин людського буття. Безумовно, історія економічної теорії чи історія економічних вчень є насамперед, прагненням людей збагнути господарські відносини, які відображають не лише матеріально-технічний стан суспільства, а включають широкий спектр етнокультури, традицій, моралі, сприйняття природного середовища тощо. До речі, з матеріалістичного визначення економічної думки зовсім випала національна культура і природне середовище, хоча вони, очевидно, не менше впливають на економічні погляди, ніж стриптизовані від культури виробничі відносини. Це яскраво підтверджує сьогодення, коли екологічні проблеми набули надзвичайної гостроти, що змушує шукати нові парадигми економічної науки.

Отже, предметом економічної історії є засвоєння досвіду людства в галузі пізнання економічного буття, спектр якого щораз ускладнюється. Одні люди задовольняються первісними (шлунковими) потребами, інші надають перевагу духовним цінностям. Усе залежить від освіченості, суспільної та національної свідомості, виховання, традицій тощо. Будь-яке спрощення людських потреб не дає змоги збагнути багатьох яскравих явищ в історії економічної думки, зрозуміти, чому окремі її представники піднялися на вершини вселюдського духу.

Економічна історія, безумовно, найтісніше пов'язана з господарською діяльністю людства і окремих народів, є їхнім світлоносним дороговказом. Саме тому в історії економічної теорії були різні національні школи, які формувалися під впливом багатьох чинників. Характерно, що іноді різні системи економічних поглядів співіснували в один історичний період. Цей факт заперечує спрощене виокремлення економічних поглядів, теорій з безпосереднього економічного процесу, бо на їх формування суттєво впливали й інші чинники.

Отже, предметом дослідження економічної історії є економічні та соціальні відносини в історії народів світу, окремих суспільних епохах і, зокрема, в історії українського народу. Водночас економічна історія досліджує специфіку вирішення фундаментальних економічних проблем в умовах обмеженості ресурсів у різних економічних системах. Економічна історія передбачає усебічне вивчення економічних особливостей існування перших цивілізацій, економічних систем античного суспільства, економічного розвитку у добу Середньовіччя, становлення ринкової економічної системи, а також з'ясування особливостей економічного розвитку на українських землях у скіфський період, в умовах Київської Русі, у період феодальної роздробленості та існування Козацької держави, в умовах Національно-визвольної революції початку XX ст., за часів СРСР і, нарешті, за роки державної незалежності.

Метою навчального курсу „Економічна історія" є пізнання економічних І соціальних тенденцій і закономірностей еволюції економічних систем в історії світу і України, розкриття генетичної спадкоємності і національних особливостей українських господарських форм для застосування у практичній діяльності в сучасних умовах творення національної економіки України.

Важливим для усвідомлення особливостей економічної історії € з'ясування її місця у системі наук, простеження її взаємозв'язків з іншими науками. Оскільки у центрі уваги економічної історії є людина і суспільство, то вона щільно пов'язана з фундаментальними економічними та суспільними науками.

Так, економічна історія перебуває у постійному взаємозв'язку з політекономією (економічною теорією), яка розробляє систему категорій економічної науки, удосконалює інструментарій економічного дослідження, формулює економічні закони та закономірності, що використовуються іншими економічними науками, у т.ч. й економічною історією.

Економічна історія використовує у своїх дослідженнях філософські закони, підходи і принципи (наприклад, закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення, закон взаємозалежності духовної сфери і економічного фундаменту суспільства, принцип розвитку та ін.).

Соціологія, як зазначалося вище, дозволяє виявити панівні погляди суспільства на важливі соціально-економічні проблеми і врахувати їх при оцінці тих чи інших процесів в економічному житті.

На основі висновків та узагальнень культурології економічна історія розкриває еволюцію економічних систем, беручи до уваги не тільки власне економічні, але й неекономічні, духовні чинники розвитку суспільства.


2. Періодизація економічної історії

Достатньо дискусійним у вітчизняній і зарубіжній історіографії є питання про періодизацію економічної історії. Слід зауважити, що і в XIX ст. у поглядах на це питання також не було єдності. За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства. Проте на сьогодні переважають три основні підходи до цієї проблеми:

— трактування економічної історії людства як сходження по висхідній (прихильники — С. Десніцький, Б. Гільдебрант, У. Ростоу, К. Маркс, Д. Белл, О. Тоффлер та ін. );

— теорія історичного кругообігу (Дж. Віко, І. Гердер, Е. Майєр та ін.);

— теорія цивілізацій (М. Данилевський, П. Сорокін, А. Тойнбі та ін.).

Останнім часом в Україні та за кордоном все більше прихильників здобуває цивілізаційний підхід до вивчення історії, в тому числі економічної. Цивілізації — це прогресивний рух суспільства, рух від простого до складного, а соціально-економічні формації — сходинки цивілізації, які з часом, зживши себе, вимагають заміни. Невипадково в сучасній західній літературі цивілізаційний фактор розглядається не як історичне явище, а як найважливіша обставина, яка визначає розвиток.

У навчальному посібнику автор структурно визначає розділи, взявши за основу розвиток виробничих відносин та деталізуючи його в умовах становлення ринкових відносин (первісне нагромадження капіталу, вільна конкуренція, монополістичний розвиток і моделі трансформації світу в епоху соціального ринкового господарства). В розрізі цієї еволюції розглядається економічний розвиток провідних країн. Разом з тим, хронологічний і покраїнний підходи пов'язані з формаційним — приділено увагу особливостям старосхідного (азіатського) способу виробництва і античного рабства; феодального способу виробництва, що сформувався у Середньовіччі; капіталізму, тобто ринкового господарства, яке бере свій початок від епохи Великих географічних відкриттів при переході до Нового часу (періоди вільної конкуренції і монополістичного капіталізму). Відображені особливості сучасної стадії розвитку економіки розвинених капіталістичних країн (соціального ринкового господарства). Проаналізовано досвід СРСР у галузі будівництва соціалістичного суспільства і показано причини його краху, проблеми трансформації економіки України в сучасний період.

Важливим джерелом для вивчення економічних уявлень стародавніх народів є усна народна творчість, обряди, вірування тощо. Народна мудрість, будучи консервативною за своїм характером, тисячоліттями відображала соціальну психологію людини і людських спільнот. Це джерело економічної думки цінне особливо там, де немає писаних джерел. Поява писемності в окремих народів припадає на різні історичні періоди. Вона дає змогу ґрунтовніше вивчати історію економічної думки.

Дослідники історії економічних вчень переважно не вдаються до таких далеких епох. Вони здебільшого простежують розвиток економічних поглядів з аналізу творчості мислителів античності, а багато хто обмежується розвитком економічної науки за останні два сторіччя. У тому є деякий сенс, оскільки саме в новітню добу економічна наука утвердилася як окрема дисципліна. З прагматичного погляду таке часове обмеження вивчення історії економічної теорії виправдане. Однак воно не відповідає вимогам історизму, на основі якого розкривається генетика історії економічної теорії. Звичайно, мислителі Стародавнього Сходу, античної Греції та Риму залишили цінні джерела з історії економічної думки. їх доповнили наукові трактати європейського середньовіччя. Однак найбагатшою на першоджерела є новітня доба завдяки відносно розвинутій поліграфії. Деякі економісти залишили нам у спадок багатотомні видання, без яких не може обійтися жоден дослідник історії економічної теорії.

Отже, кожна країна дбає про створення належних умов, щоб її співвітчизники ознайомились з творами видатних економістів світу. Література світової економічної класики перекладається і видається національними мовами. Це засвідчують економічні видання різних країн, у тому числі й постсоціалістичного пере-хідного розвитку.

Україна з цього огляду дуже обділена, особливо, якщо спів-ставити її перекладну світову економічну класику з надбанням інших країн, зокрема, Польщі, Росії та ін. Тривале перебування у колоніальному становищі було перешкодою для перекладу та видання світової економічної класики українською мовою, Що обмежувало можливості її вивчення.

А втім, це стосується не тільки праць зарубіжних економістів, але й українських учених світового рівня. Наприклад, видатні Дослідження М. Туган-Барановського, класичні праці Б. Слуцького та багатьох інших українських економістів досі не видані українською мовою. Це відповідно зменшує ефективність вивчення історії економічної думки, до скарбниці якої вагомий внесок зробили й українські економісти. Історія економічної теорії належить до фундаментальних економічних наук, її загальноосвітнє і прикладне значення поціновується надто високо. Це пояснює постійну зацікавленість цією навчальною дисципліною вчених-економістів. Уже давно тривають дослідження з історії економічної думки у багатьох країнах з розвинутою економікою. Йдеться, передусім, про західноєвропейські країни, СІЛА та деякі інші. Активно публікується література з історії економічних вчень у Росії.

Взагалі зацікавленість історією економічної науки у другій половині минулого сторіччя значною мірою можна пояснити суперництвом планово-директивної та вільноринкової економічних систем, під впливом якого були спроби знайти відповідь в економічних вченнях на питання про перспективи економічного зростання і реалістичність тих чи інших теорій. Це є підтвердженням актуальності історії економічної теорії, вивчення якої в кожній країні відбувається з урахуванням національних потреб та інтересів. Очевидно, це має бути враховано і в Україні, де вивчення історії економічної думки повинно базуватися на основі залучення першоджерел і наукового доробку вітчизняних економістів. Це буде підтвердженням того загального принципу, якого дотримуються в усіх країнах. Треба визнати, що в цьому плані в Україні відбуваються позитивні зрушення, що засвідчують переклади англомовної економічної класики українською мовою.

Щодо основних етапів, напрямів і наукових шкіл, які відомі в історії економічної теорії, то вони розглядаються в історико-логічній послідовності за схемою: економічні погляди мислителів і населення стародавнього світу, економічні погляди мислителів античності, економічні вчення середньовіччя, теорії меркантилістів і зародження класичної політичної економії, економічна теорія фізіократів, класична школа в політичній економії, завершення традиції та критика класичної політичної економії, соціалістичні економічні теорії та їх еволюція, історична школа і соціальний напрям у політичній економії, економічні теорії граничності, наукові новаторства і школи української економічної думки останньої третини XIX і першої третини XX ст., новітні теорії моделювання добробуту та економічного зростання, неолібералізму, монетаризму, інституціоналізму та ін. Безумовно, ці етапи, напрями і наукові школи в історії економічної теорії можуть бути уточнені; між ними немає чітко окреслених меж. Однак вони впорядковують процес пізнання розвитку економічної теорії від давнини до сучасності, а найголовніше, що пізнання її еволюції, нагромадження нових якісних елементів дає змогу глибше зрозуміти і сприйняти основні постулати економічної теорії, знання якої потрібне кожному економістові.

Центральною, головною методологічною проблемою досліджень з економічної історії є періодизація економічної історії, точніше пошук та обґрунтування об'єктивних критеріїв періодизації економічного розвитку людства. Від вирішення цієї важливої методологічної проблеми залежать концептуальні засади, висновки та узагальнення не тільки у межах економічної історії, але й усіх економічних наук. Ця проблема і нині залишається дискусійною. Щодо її вирішення можна сформулювати два основні підходи: формаційний і цивілізаційний.

Ідея прогресу в тому значенні, яке їй надала попередня епоха, може вважатися вичерпаною. Не випадково формаційний підхід до аналізу суспільно-економічного розвитку змінився у XX ст. на цивілізаційний. З висоти нинішнього дня основною вадою формаційного підходу багато дослідників називають ту, що теоретичний аналіз на базі суспільно-економічної формації та її визначальної складової — способу виробництва — не дозволяє пояснити розмаїття реальних економічних процесів та змін, що відбуваються за сучасних умов. Істотними недоліками формаційного підходу є ігнорування суб'єктивного чинника економічної еволюції, залишення поза увагою аналізу ролі людей в економічних процесах, відсутність можливості розгляду* варіативності розвитку цілей та мотивів людської діяльності як рушійних сил сучасного виробництва, надмірна абстрактність економічних досліджень, їх однобічність та відірваність від реальної практики, шо призводить до випадання з поля зору цілої низки вкрай важливих проблем економічного життя суспільства і т.п.

З позицій цивілізаційного підходу людина розглядається не тільки як головний суб'єкт виробництва, а й як його безпосередня самоціль. Саме завдяки цьому цивілізаційний підхід до розвитку суспільства відображає людиноутверджуючу лінію історичного процесу. Сам термін „цивілізація" (від лат. „civilis" — громадянський, цивільний) означає сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства на певному етапі його історичного буття. При цьому розвиток особи визначається свободою реалізації її внутрішніх потенцій. Поняття свободи постає необхідною умовою самоствердження особи, реалізації її здібностей, творчого потенціалу. Ступінь свободи, яку суспільство здатне забезпечити особі, детермінується складним комплексом об'єктивних і суб'єктивних чинників, які у сукупності визначають цивілізаційний процес. Таким чином, основним критерієм розвитку цивілізації є свобода, яку суспільство здатне забезпечити особі у процесі її саморозвитку.

Найбільш відомими концепціями періодизації світової економічної історії з позицій цивілізаційного підходу вважають теорію «стадій економічного зростання» американського ученого В.Ростоу, теорію «трьох стадій».

Дж.Гелбрейта. теорію „трьох хвиль" сучасного дослідника Е.Тофлера та ін. Усі ці концепції об'єднує те, що головним критерієм періодизації економічної історії виступає розвиток техніки, технології і суспільства як системи, включаючи панівні суспільні цінності та відповідні суспільні інституції, розвиток духовної сфери, права людини (на відміну від формаційного підходу, де визначальним критерієм періодизації є панівна форма власності на засоби виробництва).

Так, В.Ростоу виділяє п'ять стадій економічного зростання:

1) традиційне суспільство;

2) підготовка передумов для піднесення;

3) піднесення;

4) рух до зрілості;

5) ера високого масового споживання.

На думку Дж.Гелбрейта, економічну історію можна поділити на три основні стадії розвитку:

1) до індустріальне суспільство;

2) індустріальне суспільство;

3) постіндустріальне суспільство

(Історія економічних учень: Підручник /За ред. Л.Я.Корнійчук. Н.О.Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - С 477-485).

Сучасний учений Е.Тофлер вважає, що людство у своєму економічному розвитку проходить три етапи («три хвилі»), які щільно пов'язані і кожна наступна «хвиля» виростає з попередньої, чим підкреслюється генетична спадкоємність економічних форм господарювання:

1) перехід від суспільства мисливців до аграрного;

2) перехід від аграрного суспільства до індустріального;

3) перехід від індустріального суспільства до інформаційного (Тофлер Е. Третя Хвиля: Пер. з англ. —К.: Вид. дім ..Всесвіт", 2000. — 516 с).

Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише як історії економіки, а як історії людей у єдності їх матеріального і духовного життя.

Світова економічна історія свідчить, що процес еволюції економічних систем характеризується фазами їх відносної стабільності й розвитку, а також відповідними трансформаційними періодами (табл. 1).


Висновки

Економічна історія як фундаментальна наука, поряд з історією економічних учень та політекономією (економічною теорією), є одним з важливих теоретичних предметів у підготовці фахових економістів. Ця наука має глибоке коріння, яке сягає давнього періоду існування єдиного світоглядного знання, що мало на меті узагальнити існуючий досвід та запропонувати найбільш оптимальні шляхи розв'язання життєво важливих практичних проблем людства. У процесі поглиблення суспільного поділу праці та диференціації наук відбувається об'єктивний процес виокремлення економічної історії в окрему галузь знання, що має свій специфічний предмет дослідження, методологію і методи пізнання економічної еволюції. Відповідно економічна історія починає виконувати важливі теоретичні і практичні функції, які дозволяють говорити про її особливу роль як у системі наук, так і у практичній діяльності людей. Починаючи з кінця XIX— початку XXст. економічну історію починають викладати як самостійний навчальний предмет в університетах Європи. Сьогодні спостерігаємо подальше розширення викладання цієї науки на європейському просторі, коли, наприклад, в Італії ще наприкінці XXстоліття в університетах читалося майже 90 курсів з економічної історії і не лише для фахових економістів.

Враховуючи нинішнє прагнення України до Євроатлантичної інтеграції, зростає актуальність і важливість поглибленого вивчення економічної історії Західної Європи, світу і України. Це сприятиме формуванню сучасного рівня економічної свідомості та сучасної економічної культури.


Список використаної літератури

1. Лановик БД., Лазаровнч М.В., Чайковськнй В.Ф. Економічна історія / За ред. Б.Д.Лановнка. — 2-ге вид., перерос. — К.: Вікар, 2000.

2. Лановик Б., Матисякевнч 3., Матейко Р. Економічна історія України і світу.-К.: Вікар, 1999.

3. Гаврнлишин Б. Дороговкази в майбутнє: до ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові: Пер. г англ. - К.: Основи, 1993.

4. Злупко С.М. Економічна Історія України. — Львів: Внд-во Львів, ун-ту, 1995.

5. Злупко C.M. Економіка України. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1995.

6. Леоненко П.М.. Юхименко П.І. Економічна історія. — К.: Знання-Прес, 2004.

7. Коропеиький І.-С Дещо про минуле, недавнє минуле і сучасне української економіки. — К.: Либідь, 1995.

загрузка...
Top