Післявоєнний промисловий підйом в Японії

Вступ.

1. Капіталістична індустріалізація Японії.

2. Японське «економічне диво».

3. Перетворення Японії на одну з провідних країн світу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Промисловий переворот — це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот — це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст. — середині XIX ст.

Японське «економічне диво» — це перетворення, які відбулися у цій країні в галузі народного господарства і перетворили її за декілька десятиліть на найрозвиненішу країну світу.

Для перетворення Японії на економічно могутню державу урядом було зроблено ряд послідовних кроків. Здійснено прогресивні реформи: розпущено найбільші монопольні концерни; реформу податкової системи (зменшені податки на підприємницьку діяльність); встановлено твердий обмінний курс єни; земельну реформу (держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% сільськогосподарських угідь, це привело до скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві з 48% до 8% на сучасну пору).

1. Капіталістична індустріалізація Японії

Японія пізніше основних європейських держав вступила на шлях капіталістичного розвитку. Ще в середині XIX ст. це була аграрна країна із суто феодальною системою землеробства і дрібноселянським господарством. На базі домашніх промислів подекуди виникали мануфактури.

Промисловий переворот мало чим відрізнявся від процесів, що відбувалися в Європі та США, проте темпи зростання були значно вищими. Швидше за всі розвивалися галузі, що мали власну сировинну базу. Наприклад, видобуток вугілля збільшився в 20 разів, міді — в 13 разів (з 1880 до 1913 p.).

Повністю була відсутня база для розвитку чорної металургії, тому за виробництвом металу країна поступалася навіть Франції. Проте Японія постійно збільшувала виробництво сталі, що давало змогу озброїти армію і будувати торговий і військовий флот. У результаті кількість суден, що випускалися, збільшилася з початку століття до 1913 р. у 13 разів.

Модернізовані японські збройні сили стали домінуючими на Далекому Сході й становили загрозу не тільки для Китаю, Кореї та інших напівколоніальних держав, а й для царської Росії.

Структура імпорту змінилася, у ньому переважало ввезення металу, машин тощо.

Епоха промислового перевороту в Японії припала на монополістичну стадію капіталізму. Тому тут виникли монополії, спроможні витримати конкуренцію іноземних товарів.

Вже на ранньому етапі промислового капіталізму, у 70 — 90-х роках XIX ст., Японія виявила цікавість до завоювання зовнішніх ринків. Носіями ідеї експансії та її виконавцями виступили самураї. В результаті до 1914 р. Японія захопила 0,3 млн км² території з населенням 19,2 млн чол.

Проте японські мілітаристи були занадто слабкими, щоб самостійно здійснювати свої загарбницькі цілі. Тому в роки першої світової війни вони приєдналися до Антанти, економічно сильнішого військово-політичного угруповання.

Японія легко захопила деякі німецькі володіння: Шаньдунський п-ів у Китаї, Маршаллові, Каролінські й Маріанські острови, зміцнила свої військові й політичні позиції в Китаї, розгорнула торгову експансію в Південно-Східній Азії. Експансія сприяла розвитку промисловості, був зроблений значний крок на шляху до капіталістичної індустріалізації.

Основний результат економічного розвитку Японії 1867 — 1918 pp. — це перетворення її з аграрної країни на індустріально-аграрну. Японія почала наздоганяти інші великі держави. Мілітаризація економіки, агресивна зовнішня політика цього періоду зумовили подальшу її агресію і низький рівень життя японських трудящих.

Наприкінці 40-х років у країні активізувалось політичне життя, створювались політичні партії: Соціалістична партія Японії (СПЯ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) та ін.

У 1946 р. в країні були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії.

Парламент прийняв нову конституцію, розроблену американцями, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Згідно з конституцією імператор зрікався "божественного походження" і залишався символом держави. У країні проголошувались всі демократичні права. За 9 статтею конституції Японії заборонялось створювати армію, вона відмовлялась від війни як засобу вирішення суперечок між державами. У відповідності з новою конституцією було проведено вибори, на яких перемогу отримала СПЯ.

У 1946 р. в Японії розпочалась аграрна реформа. Орендатори ставали власниками орендованих ділянок, землі відсутніх поміщиків діставались селянам, в інших випадках земля викуплялась і теж розподілялась між селянами.

Завдяки аграрній реформі було створено ємний внутрішній ринок, місто отримало дешеву робочу силу.

У 1947 р. в Японії проведено реформу освіти і школи. Школа була відділена від церкви, а церква від школи. У школі заборонялось пропагувати насильство і війну. Освіта стала загальною, початкова - безкоштовною. У результаті цих реформ були остаточно ліквідовані феодальні пережитки, японське суспільство набирало ролі сучасного капіталістичного.

"Холодна війна" показала американцям вразливість Японії перед лицем північного сусіда - СРСР. У неї не було армії, а економічне становище було критичним.

Як і у випадку з Німеччиною США змінили своє ставлення до Японії. Із розбитого ворога вона перетворилась у форпост боротьби з СРСР. Перше, що зробили американці в Японії - це рішуче взялись за стабілізацію економіки і фінансів.

Для стабілізації економічного і політичного становища в Японію була направлена комісія з американських політиків та економістів на чолі з Доджем. Комісія розробила і впровадила систему заходів покращання становища в країні. Тривалий час Японія існувала за рахунок американської допомоги: американські кредити набрали комерційного і адресного характеру; зменшувались податки з перспективних галузей виробництва; збільшувався прибутковий податок.

Ці заходи дали поштовх активізації економічного життя. На початок 50-х років Японія досягла довоєнного рівня виробництва.

2. Японське «економічне диво»

Японське «економічне диво» розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952-1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-их років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави. Які основні передумови японського «економічного дива».

Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.

У 1946-1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80% усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьогодні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж.Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-их років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій науковомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки безперечно, повсякденна наполеглива праця більше, ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм.

Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.

3. Перетворення Японії на одну з провідних країн світу

Економічна ситуація 40—50-х років. Підписанням Японією 2 вересня 1945 р. акта про беззастережну капітуляцію завершилася друга світова війна. Країна опинилася у скрутному становищі. Багато в чому воно визначалося американською окупацією, прагненням США встановити монопольний економічний і військовий контроль над країною, перетворити її на власну напівколонію і стратегічний плацдарм на Далекому Сході.

Війна надзвичайно послабила Японію. Вона позбавилася не^ тільки захоплених колоній, а й тих, якими володіла до війни; втратила всі свої закордонні капіталовкладення. Економіка виявилася зруйнованою. Промислове виробництво в 1946 р. становило 14 % рівня 1938 р. У країні лютувала інфляція, при владі затвердилися проамериканські елементи.

У 1946 р. в умовах небаченого раніше піднесення демократичного руху було прийнято Конституцію. Вона обмежила права імператора, проголосила свободу слова, преси, зборів. Стаття 9 Конституції зобов'язувала Японію не вдаватися до війни. Цією Конституцією створювалися передумови для розвитку економіки.

Упродовж 1946 — 1949 pp. була проведена земельна реформа, що цілком ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Великі зміни відбувалися в промисловості, були розпущені монополістичні об'єднання Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда. Побоюючись соціального вибуху, СІЛА звільнили Японію від репарацій. Закон 1950 р. про інвестиції відкрив доступ у країну іноземному капіталу.

У роки корейської війни Японія виконувала роль тилу для американських військ і постачальника військового спорядження. Монополії заробили на цьому гігантські дивіденди. Надходження від американських замовлень за три роки війни становили 2,5 млрд доларів США, були зняті всі обмеження у сфері промисловості та зовнішній торгівлі. У результаті вже в 1951 р. обсяг випуску промислової продукції перевищив довоєнний рівень. Японська економіка дістала змогу створити стартовий капітал для подальшого ривка.

Завоювання передових позицій у світі. Розробляючи плани економічного розвитку, японські вчені серйозно вивчали досягнення своїх західних колег. В основу моделі розвитку було покладено теорію Кейнса. її японська модифікація стала підґрунтям індустріалізації 50 —70-х років.

Упродовж цих років Японія розвивалася дуже швидкими темпами. Середній показник становив 14-15 %, а в 1973 р. — 17 %. Таких темпів не досягла жодна капіталістична країна. У 1973 р. Японія виробила 386 млрд кВт • год електроенергії, виплавила 120 млн т сталі (у США — 136 млн т), 90 млн т чавуну, виробила 80 млн т цементу, випустила 24 млн транзисторних радіоприймачів, 12 млн телевізорів тощо.

За рівнем економічного розвитку Японія стала другою індустріальною державою світу після США. Якщо все промислове виробництво світу вважати за 100 %, то на частку Японії припадало приблизно 12 %. Кожне друге судно, побудоване на верф'ях капіталістичних країн, було зроблено в Японії. І це за умови, що країна практично не має сировини для промисловості. Стає зрозумілим, чому двадцятилітнє бурхливе зростання економіки змусило дивуватися весь світ. Звідси походить вислів «японське економічне диво». Проте «диво» має кілька причин.

1. Японські монополії, виборюючи нові ринки, уклали значні капітали в нові, перспективні галузі промисловості: радіоелектроніку, нафтохімічну, автомобільну та ін. Застосовувалися всі новітні результати НТР; з 1950 до 1970 р. японські фірми уклали із закордонними країнами 8012 угод про купівлю ліцензій на новітні технічні досягнення.

2. Налагодженню виробництва дешевих товарів сприяла жахлива експлуатація робітників, заробітна плата яких була втричі нижчою, ніж англійських, і вдвічі — західнонімецьких. При цьому японська робоча сила була і залишається високоякісною. Ще в 1947 р. було введено безоплатну дев'ятирічну освіту, створено ефективну систему підготовки і перепідготовки кадрів.

3. Гомогенність японської нації дала змогу їй зосередити матеріальні й моральні сили на економічному розвитку країни й об'єднати націю навколо традиційних японських цінностей.

4. Важливим чинником високих темпів економічного розвитку стало швидке відновлення основного капіталу. Тут велику роль відіграли війни в Кореї і В'єтнамі.

5. Піднесенню промисловості сприяла держава. У 50-х роках уряд дістав можливість щедро фінансувати монополії, адже військові витрати були відносно невеликі. Державний апарат сприяв процвітанню найбільших концернів, надавав їм податкові пільги, розподіляв між ними вигідні замовлення. Все це прискорювало концентрацію і централізацію капіталу, посилювало конкурентоспроможність підприємств.

Держава, влада в якій належала тим самим силам, що розв’язали в минулому агресію, зробила все можливе для відродження мілітаризму. Цьому сприяв японо-американський договір про безпеку 1951 р. Японські монополії зробили ставку на переозброєння країни, вважаючи, що це викличе бум у виробництві озброєнь і дасть змогу втримати високі темпи економічного зростання. Четвертий оборонний план 1972 — 1976 pp. передбачав подвоєння витрат на ці цілі й відкрив нові можливості для мілітаризму.

6. Серед чинників японського економічного буму слід зазначити надзвичайну ініціативність японських підприємців, відточену систему прийняття рішень. Варто також згадати традиційну систему найманої праці, так званий патерналізм із його гармонійними відносинами між адміністрацією фірми і найманими робітниками.

7. Величезну роль відіграла економічна наука, яка ґрунтувалась на тому, що сучасна ринкова економіка не може ефективно функціонувати без державного регулювання економічних процесів.

Розвиваючи цю тезу, японська економічна наука пройшла кейнсіанський період (50 —60-ті роки), потім неоконсервативну хвилю 70 —80-х років. Однак на всіх етапах розвитку наукової думки були збережені її специфічні етнічні риси. Зокрема, в методах вирішення проблем прискореного розвитку відіграв свою роль протекціонізм, розуміння того, що після «перегріву» японської промисловості уповільнення темпів зростання призведе до сумних наслідків. Широко вживалося порівняння економіки з рухом велосипеда: якщо економіка розігналася, то потрібно весь час натискати на педалі, щоб вона не впала, як велосипед.

Дія названих чинників продовжувалася й у нових умовах 80 —90-х років. Нафтова криза 70-х років виявила слабкі місця японської економіки, що змусило підприємців перебудувати всю структуру виробництва. Серед пріоритетів перебудови були названі наукоємні виробництва, скорочення енергоємних процесів, реконструкція текстильної, суднобудівної та інших галузей промисловості.

Перебудова почалася в 80-ті роки, коли на новій хвилі НТР виникли нові виробництва і галузі: мікроелектроніка, радіотехніка, нові види обліково-вимірювальних приладів тощо.

У середині 60-х рр. японський парламент прийняв резолюцію, яка проголошувала «три неядерні принципи» — не виробляти ядерної зброї, не володіти нею, не розміщувати її на власній території.

Відбувалося активне становлення нових галузей промисловості та технічне переозброєння старих. Японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності завдяки таким нововведенням і застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріале- та енергоекономної технології, розвиток електрометалургії. Завдяки цьому виплавка чавуну зросла у 7 разів, а сталі — у п'ятеро. Японія наприкінці 70-х років перетворилась на один з найпотужніших світових центрів металургії.

Розмах конкурентної боротьби змушував японські фірми постійно вдосконалювати технологічні процеси, запровадити перспективне конструювання, використовувати найновіші, у першу чергу американські винаходи, започаткувати електронну промисловість.

Критерієм гідності у японському суспільстві визнавалося ставлення до праці і навчання. Кожен японець прагнув стати висококваліфікованим фахівцем.

Японці запровадили систему довічного найму. Фірми самі шукають собі робітників, дбають про постійне підвищення їх кваліфікації, про умови відпочинку і добробут. У суспільстві перехід робітника на іншу фірму сприймається осудливо.

У промисловості Японія взяла курс на використання дешевої сировини та вивіз до розвинених країн готової продукції, з 80-х років — на експорт технічних проектів та технологій.

На сучасному етапі Японія є одним із трьох центрів сучасного ринкового світу поряд із США та Західною Європою. Наприкінці 70-х років на американському ринку було 40% японських автомобілів, 16% прокату чорних металів, 30% радіоприймачів і магнітофонів. Частка Японії у світовому валовому продукті в середині 80-х років сягнула 10%. Середньорічні темпи приросту виробництва були найвищими у світі — 4,1%. Сьогодні Японія — економічно квітуча, демократична, миролюбна держава.

У результаті темпи економічного зростання виявилися нижчими, ніж у 50 —70-х роках. Проте, зважаючи на якісний аспект, можна визначити ці роки як благополучний період. Зокрема, було розроблено систему екологічних стандартів навколишнього середовища, почався перехід від технології очищення до чистої технології. Так, нова технологія очищення токсичного сміття дала змогу виробляти близько 300 млн кВт • год електроенергії й одержати прибуток у розмірі 1 млрд єн.

У 90-х роках Японія перетворилася на економічну супердержаву, яка справляла все більший вплив на світову господарську систему. її товари на світовому, у тому числі американському, ринку є абсолютно конкурентоспроможними. Японські компанії стали на шлях, прокладений американськими ТНК. У результаті інвестиції в іноземні виробничі потужності спрямовувалися передусім у США й нові індустріальні країни Азії: Південну Корею, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзію, Філіппіни, Таїланд, Індонезію та ін.

Подолано відставання в галузі фундаментальних досліджень. Японія посіла друге місце після ФРН за асигнуваннями на науково-дослідні й конструкторські роботи. Пріоритетним напрямом визнано інформаційне забезпечення як основний критерій технологічної моці країни. Для реалізації поставлених завдань було розроблено і здійснено «План побудови інформаційного суспільства до 2000 p.».

На початок нового тисячоліття поставлено завдання — знести всі цивільні і промислові об'єкти, побудовані до 1975 p., a ті, що можливо, зміцнити.

У XXI ст. Японія увійшла під знаком боротьби за чільне місце у світі. Центр ділової активності переміщується до Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В ньому залучено в обіг трильйони доларів, укладених в товари і капітали. Японія першою виступила за утворення Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕК). До цієї організації увійшли 11 держав Азії (Японія, Бруней, Китай, Гонконг, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Таїланд); чотири американських (Канада, Мексика, США, Чилі), а також Австралія, Нова Зеландія і Папуа — Нова Гвінея. Ці 18 країн підписали декларацію про утворення зони вільної торгівлі й капіталовкладень. На ці країни припадає 50 % світового ВВП і 40 % населення земної кулі — достатня підстава вважати це утворення новим, потужним центром світового суперництва. Той факт, що Японія відіграє в ньому основну роль, свідчить про її реальні претензії на лідерство в новому тисячолітті. Проте навряд чи Західна Європа або США погодяться поступитися своїми позиціями без боротьби.

Висновки

З середини 50-х років починається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилась сама Японія і її значення в світі. Темпи зростання були найбільш високими серед країн Заходу. У 1961-1970 pp. вони складали 11% в рік. У 1968 р. вона посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. зайняла перше місце по виробництву легкових автомобілів.

Такі темпи економічного зростання були досягнуті завдяки американській допомозі, аграрній реформі, яка створила значний ринок промислових товарів для фермерів і забезпечила місто дешевою робочою силою, відсутності воєнних витрат. Японія

більше від інших країн інвестувала у промисловість. Частково це було пов'язано з традиційною бережливістю японців, через банки їхні заощадження перетворювались у виробничі інвестиції.

На тлі економічного зростання відбулась політична стабілізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній - на співробітництво з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни. У 1964 р. утворилась ще одна опозиційна партія - Кам-мейто, яка виступила за третій шлях розвитку країни з опорою на середній клас.

Список використаної літератури

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США : Навч. посібник для екон. спец. вузів/ Юрій Боєв, Світлана Боєва,; Ред. І. В. Туз. -К.: Вища шк., 2004. -173 с.

2. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.

3. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2005. -494 с.

4. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.

5. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.

6. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.

7. Черкашина, Ніна Костянтинівна Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.

8. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.

загрузка...
Top