Економіка України під час Першої світової війни

Вступ.

1. Перша світова війна та її вплив на економіку України.

2. Економічне становище України в 1914 — 1918 рр.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Як відомо, Перша світова війна стала безпосередньою причиною розвалу трьох багатонаціональних (Російської, Австро-Угорської та Оттоманської) та однієї мононаціональної (Німецької) імперій, що обумовило появу численних державних новоутворень, з яких не всі зуміли утвердитися на світовій геополітичній арені як самостійні держави.

Наприкінці війни спробу відновити свою незалежність і державність зробила й Україна, землі якої були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Будучи членами різних антагоністичних воєнно-політичних угруповань, що протиборствували у війні, ці держави поступово втрачали свій воєнно-економічний та політичний потенціал.

Російська імперія охоплювала більшу частину українських земель. Війна висунула колосальні вимоги до економіки країн, що воювали, та поставила на перший план питання переходу економіки на воєнні рейки. Російська імперія, яка вступила у війну у серпні 1914р., виявилася недостатньо до неї підготовленою. Власне, російський уряд, як і практично всі країни, що вступили у війну, не розраховували на її тривалість. Воєнні запаси були зроблені лише на три місяці. Але вже на початку війни Російська імперія втратила Прибалтику та Польщу. Значна частина промислових підприємств цих регіонів не була евакуйована і почала
працювати на супротивника, тим більше, що в розвиток їх до війни активно вкладався саме німецький капітал. Уже через чотири місяці більшість частин на фронтах відчували нестачу патронів та снарядів.

Потреби десятимільйонної армії вимагали повної перебудови економіки країни. Воєнні видатки були надзвичайно великими. Кожний день війни в 1914р. для Російської держави обходився у середньому у 10 млн. крб., а в 1917 — вже у 50—65 млн крб. Більшість промислових підприємств перейшла на виробництво воєнної продукції та обслуговування потреб армії.


1. Перша світова війна та її вплив на економіку України

Значну частину кваліфікованих робітників було мобілізовано на фронт. Уже до кінця 1914р. було мобілізовано 6,5 млн. осіб, а через два роки їх кількість складала 16 млн. Втрати були також досить великими: загинуло та померло від поранень 1,5 млн. солдат, близько 2 млн. втратили працездатність через поранення і майже 1 млн. опинилися у полоні.

Війна спричинила значні зміни в економіці країни, змінилися співвідношення у темпах розвитку галузей народного господарства. Загальне зростання виробництва промислової продукції у роки війни відбувалося лише за рахунок виробництва вкрай необхідної воєнної продукції (якщо у 1913р. вважати промислове виробництво за 100%, то у 1917р. воно складало майже 170%), у той час як виробництво продукції інших галузей скорочувалося (до 54% у 1917р.). Війна визначила найголовніші проблеми економіки: транспорт, паливо, продовольство, трудові ресурси, фінанси. Ці ж проблеми стали основними і для українських губерній.

Залізниці перевозили більшу частину вантажів. Початок війни не означав припинення залізничного будівництва, у 1916р. здано до експлуатації більше 4000 км залізничних шляхів, але переважно на сході. У той же час значна частина залізниць залишилася на окупованій території, змінюється і напрямок вантажопотоків. Залізниці України були запружені воєнними перевезеннями, не вистачало локомотивів і вагонів, а для ремонту наявного складу бракувало кваліфікованих робітників, які були мобілізовані до діючої армії.

Робота транспорту безпосередньо була пов’язана із проблемою палива, а видобуток вугілля у Донбасі (головній паливній базі Російської імперії) вже у 1916р. починає знижуватися (за три місяці 1916р. видобуток вугілля зменшився на 17%). Замінники ж вугілля (торф, дрова) також вимагали доставки до залізниць, але не вистачало коней та фуражу для них. Через нестачу палива наприкінці 1916р. почали закриватися заводи, деякі підприємства працювали не на повну потужність.

Надзвичайно напружений стан склався з продовольчим постачанням армії та промислових центрів. Варто зазначити, що хліб у країні був, у зв’язку з припиненням його експорту навіть спостерігались деякі надлишки в руках безпосередніх виробників, але постачання його у великі міста та промислові центри значно зменшилося. Причиною цього були не лише транспортні незгоди, але й надзвичайно невигідна кон’юнктура. Уряд був змушений піти на адміністративні заходи: у грудні 1916р. було запроваджено обов’язкове постачання хліба державі за твердими цінами. У той же час сільське господарство опинилося у надзвичайно тяжких умовах: не вистачало найнеобхіднішого реманенту, а його виробництво у 1917р. майже зовсім припинилося, скоротившись по імперії до 2,1% від довоєнного рівня. Імпорт через Чорне та Балтійське моря також став майже неможливим (у війну вступила Туреччина на боці Троїстого союзу, а Прибалтика була окупована німцями), можна було використовувати лише порти Архангельськ та
Владивосток. Власне, можна сказати, що Російська імперія опинилася у стані блокади[2, c. 95-96].

Отже, порушувалася можливість збалансованого товарообміну, селянство почало приховувати хлібні запаси, що призвело до задовольнити державних хлібних ресурсів і неможливості задовольнити потреби як фронту, так і великих міст та промислових центрів, де ще у 1916р. було введено нормований відпуск хліба. В українських землях не вистачало чоловічих робочих рук, здебільшого мобілізованих на фронти світової війни. Значна частина промислових робітників перед зростаючою загрозою голоду перебиралася з міст до сільської місцевості, де зберігалися її корені; зростало і «мішечництво», тобто поїздки з метою обміну промислових товарів на продукти харчування, що збільшило кількість прогулів та істотне падіння продуктивності праці.

Війна також підірвала фінансову систему Російської держави. Постійно зростали видатки, досягнувши майже половини сукупного доходу країни у 1916/1917р. Одночасно скорочувалися доходні статті бюджету, особливо із забороною продажу алкоголю, адже левову частку доходів бюджету складала так звана «винна монополія» (до 25%), а запровадження нових податків та збільшення непрямих податків не могло компенсувати цих втрат. Зрозуміло, що уряд почав застосовувати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, а також позички. За чотири роки війни кількість грошей в обігу зросла більше ніж у шість разів.

До того ж скорочувалися і податкові надходження: поземельний, з нерухомості, з промисловості та ін. Внутрішні та зовнішні позички складали на 1 серпня 1917р. більше 409 млрд крб. Усе це обумовило зростаючу інфляцію (до лютого 1917р. карбованець дорівнював 27 довоєнним копійкам, а ціни на споживчі товари зросли у 4—5 разів), різке падіння споживання, перш за все серед робітників.

Усі ці тенденції зумовили зростання державного втручання в економіку (зростання процесів етатизації), перш за все методами зміцнення адміністративно-розподільчих прав влади стосовно до всіх суб’єктів господарської системи без урахування їх інтересів. Основними завданнями воєнного регулювання економіки уряд вважав забезпечення виробництва матеріальними ресурсами, а населення (і особливо армії) — продовольством, для чого вже у 1915р. було створено чотири особливі наради — з оборони, перевезень, палива та продовольчої справи. Вони мали широкі повноваження та очолювалися відповідними міністрами. Як інструмент регулювання повинні були використовуватися державні замовлення, фіксовані та граничні ціни, обмеження свободи торгівлі аж до запровадження державної монополії, реквізиції продукції. Наради були покликані розробляти плани постачання армії та населення продовольством, паливом, надавати аванси підприємствам та сприяти у виконанні замовлень. З погіршенням економічної ситуації уряд намагався посилити роль адміністративних важелів, активізувати безпосереднє втручання в господарське життя, зокрема у процеси розподілу. Запровадження у 1916р. твердих цін на хліб призвело до приховування хлібних ресурсів та штучного продовольчого дефіциту в містах[4, c. 112-114].

Зі свого боку підприємці намагалися посилити вплив на процеси організації регулювання. Вже у перші тижні війни було створено Всеросійський земський союз та Всеросійський союз міст, а у травні 1915р. найбільші представники ділових кіл створили Центральний воєнно-промисловий комітет, на який покладалося завдання організації виробництва для воєнних потреб та розподілу замовлень між великими підприємствами. Завдяки йому в 1916р. значно покращилося постачання армії: порівняно з 1914р. рушниць виробляли вдвічі більше, кулеметів — у 6 разів, гарматних набоїв — у 9, гармат — у 4 рази. Зросли і поставки воєнних припасів з боку союзників, що збільшувало зовнішній борг Росії.

З початку 1916р. в деяких містах було запроваджено нормований відпуск (за картками) борошна та круп, запроваджено закон про чотири «м’ясопустні дні» на тиждень, а з січня 1917р. за пропозицією міністра землеробства запроваджено примусову хлібну розкладку. Передбачалося постачання 506,5млн пудів хліба для потреб армії та воєнної промисловості. Щодо постачання міст, то воно покладалося на місцеві органи влади. Але всі ці заходи не ліквідували господарської розрухи, і в опозиції до царського уряду опинилося майже все населення.

Відомо, що революційні події у Петрограді в лютому 1917р. були викликані непідвезенням хліба. Хвилювання в столиці вилилися у Лютневу революцію і повалення самодержавства, зречення Миколи ІІ. Було створено Тимчасовий уряд, який мав діяти до скликання Всеросійських Установчих зборів. В Україні петроградські події викликали зростання національного руху, і 3 березня 1917р. було створено Центральну Раду — перший національний уряд України. Спочатку Центральна Рада не ставила перед собою завдань соціально-економічного реформування, в її перших документах (Універсалах) періоду травня-липня 1917р. ставилося лише питання автономії України у складі федеративної Російської республіки. Тимчасовий уряд, до якого звернулася Рада, тривалий час не визнавав прав України на автономію, стверджуючи, що «Тимчасовий уряд не є уповноваженим у наданні автономних прав частині держави Російської», і лише в липні Тимчасовий уряд визнав Українську Центральну Раду як легальне представництво українського народу, за нею визнавалося право виробити національно-політичний статус України і підготувати проекти законів, які повинні бути затверджені — Всеросійськими Установчими зборами. Визнано було й виконавчий орган Центральної Ради — Генеральний секретаріат — як найвищий крайовий орган управління в Україні. Але цей еволюційний шлях творення української державності перервав більшовицький переворот у жовтні 1917р. і тим самим поставив країну на межу громадянської війни[7, c. 134-136].


2. Економічне становище України в 1914 — 1918 рр

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці 4 млн жителів України. Лише в 1914 p. були мобілізовані на фронт 30—40 % робітників кам'яновугільної промисловості Донбасу. Заводи і фабрики збільшували воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів широкого вжитку.

Під час війни зріс попит на метал, особливо для воєнних потреб, а виплавлення його зменшувалося. Наприклад, Юзівський металургійний завод у 1917 p. скоротив виробництво порівняно з попередніми роками на 22,8 %, Дніпровський — 26,3 %, Петровський — 27,7 %, Олександрівський — 29,1 %, Ольхівський — 35,9 %, "Русский провиданс" — 42,6 %, Катеринославський трубопрокатний — 42,9 %, Костянтинівський — на 64,2 %. Про стан металургійного виробництва в цілому по Україні свідчать такі дані:

Отже, металургійна промисловість України йшла до занепаду і розрухи, хоча кількість робітників, зайнятих у ній, аж до 1917 p. збільшувалася за рахунок некваліфікованих кадрів і військовополонених.

Після деякого пожвавлення занепадала й кам'яновугільна промисловість Донбасу. Так, у 1916 p. видобуто вугілля 28,7 млн, а в 1917 p. — 24,8 млн т. Середня продуктивність праці одного робітника на рік становила в 1916 p. 122,1 т, а в 1917 p. — 88,6 т. Якщо в 1916 p. частка видобутку вугілля в Україні по відношенню до загальноросійського видобутку становила 87,2 %, то в 1917 p. вона знизилася до 83,3 %. Крім того, знижувалася продуктивність праці шахтарів: у 1916 p. вона становила 81,3 % проти 1913 p., а в 1917 p. — лише 59 %. Значно скоротився також видобуток залізної руди — з 5443,4 тис. у 1916 p. до 3708,6 тис. т у 1917 p.

При майже стабільній кількості робітників, зайнятих у залізорудній промисловості, видобуток залізної руди в 1916 p. скоротився проти 1913 p. на 21 %, а в 1917 p. — майже вдвічі (на 46,2 %). Значно знизилася продуктивність праці робітників залізорудної промисловості Півдня. Середньорічний видобуток на одного робітника знизився із 303,4 т у 1913 p. до 169 т у 1917 p., що становило лише 55,7 % видобутку 1913 p. Протягом 1917 p. продуктивність праці в марганцевій промисловості знизилася на 28,1 %[3, c. 316-318].

Катастрофічне зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. У цукроварінні, яке було основою харчової промисловості, сталися такі зміни:

Внаслідок першої світової війни зазнало великої розрухи й сільське господарство. Від виробництва було відірвано більшість чоловічого населення. В 1917 p. 1/3 селянських господарств України не мала чоловіків. Зменшилася кількість коней — основної на той час тяглової сили. У 1916 p. в Україні налічувалося 5477,2 тис. коней, а в 1917 p. — 4226,6 тис. Сільськогосподарські машини та реманент, яких і так було мало в ті роки, зношувались, а випуск нових машин майже припинився, обмаль було і мінеральних добрив. Все це разом призвело до скорочення посівних площ, погіршення агротехніки, зниження врожайності. Загальна посівна площа в Україні у 1917 p. становила 19 млн га, або зменшилася порівняно з 1914 p. на 21,3%. Середня врожайність продовольчого хліба й вівса разом узятих у 1917 p. порівняно з 1916 p. знизилася з 10,2 до 9 ц/га, тобто на 11, 8 %, основної продовольчої культури (пшениці) — на 11 %.

Валовий збір зерна порівняно з 1913 p. знизився на 200 млн пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни. Так, у 1917 p. в Україні з 398 тис. селянських господарств 640 тис. не мали посівів, 14 тис. не мали коней, а 1141 тис. не мали корів.

Такі специфічні умови воєнного часу, як гострий паливний голод, занепад металургії, продовольча криза, що безперервно посилювалася, були найтісніше пов'язані зі станом залізничного транспорту, значним руйнуванням залізничних колій, мостів, вокзалів, привокзальних споруд, рухомого складу (паровозів і товарних вагонів). Внаслідок руйнувань, заподіяних транспортному господарству, скорочувались обсяги перевезень.

Нестримна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств працюючих. Для них інфляція означала збільшення податків, підвищення цін на предмети першої необхідності, різке скорочення реальної заробітної плати, катастрофічне зниження життєвого рівня. Особливо важким було становище робітників Донбасу, Криворіжжя, Харкова, Катеринослава та інших промислових центрів[5, c. 157-158].

Воєнні витрати Росії з року в рік невпинно зростали, про що переконливо свідчать такі дані:

До лютневої революції було використано на війну більше як 30 млрд крб. З лютого по жовтень 1917 p. війна коштувала Росії ще близько 20 млрд крб. Середньодобові воєнні витрати Росії в 1915 p. становили 26 млн крб., в 1916 p. — майже 42 млн, а в 1917 p. — більше як 58 млн. Тимчасовий уряд ще в більших розмірах, ніж царизм, вдавався до емісії паперових грошей та до зовнішніх позик. Лише протягом п'яти місяців — з березня по липень 1917 p. — було випущено паперових грошей на суму 4500 млн крб., тобто втричі більше, ніж за 1916 p., і на 1500 млн крб. більше, ніж за весь період першої світової війни до лютого 1917 p. На 1 січня 1917 p. в обігу перебувало кредитних білетів на суму 9,1 млрд крб., на 1 жовтня 1917 p. — вже на суму 17,2 млрд крб., а на 1 листопада 1917 p. — 22,4 млрд крб.

Падіння курсу карбованця почалося з перших місяців війни. На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп., а на кінець 1916р. — до 55 коп. Набагато більше зменшилась купівельна спроможність карбованця, яка, за офіційними даними, на 1 березня 1917 p. знизилась майже в 4 рази (1 крб. == 27 копійок). За іншим джерелом, індекс зростання товарних цін вже на 1 січня 1917 p. досяг 702 (в 1913 p. він дорівнював 100), тобто купівельна спроможність карбованця знизилася до 14 коп. У наступні місяці ця тенденція прогресувала. Вона переконливо свідчила про подальший розвал господарства Росії та в її складі України.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала перша світова війна західноукраїнським землям, які були одним з основних театрів воєнних дій. Уже в ході перших боїв було знищено багато лісів у Перемишлянському і Мостиському повітах, у південній частині Ярославського, у північній частині Добромильського і Старосамбірського повітів. На великій території Поділля між річками Серетом і Стрипою залишилися самі руїни. На Волині у 1915 p. була спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було також Північну Буковину. У Чернівцях промислові підприємства ще в 1914 p. припинили роботу. Великих втрат зазнало господарство усіх північноукраїнських повітів[6, c. 104-106].


Висновки

Перша світова війна поклала початок глибоким змінам у житті суспільства, які повністю проявилисебе у часи революції, а їх віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш за все, війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники – Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку, та Росія, з іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна з її багатими людськими і природніми ресурсами була одним з найбільш головних виграшних призів для кожного з них.

Розділена між двома головними суперниками в цій війні, Україна була дуже зруйнована і була полем запеклої битви. Близько 3 мільйонів українців воювали у складі російської армії, а 250 тисяч - цілком на боці австрійської армії. кілька кровопролитних боїв відбувалося в Галичини. західних українці, вважаючи, що Росія більш небезпечний, ніж Австрія, підтримали віденське уряд в це війні. Вони сподівалися включити всю в склад Австрії та домогтися для неї прав широкої автономії.

Велика Перша світова війна мала колосальне соціально-економічне і епохальне загальноісторичне значення. Наслідками війни і могутніх революційних катаклізмів стали розпад імперій Романових, Гогенцоллернів і турецьких султанів, почався незворотний процес руйнування колоніальних держав — Великої Британії і Франції, на історичну арену вийшли нові держави: Австрія, Угорщина, Польща і Фінляндія, Чехословаччина і Югославія, Радянська Росія і Українська Народна Республіка, держави Прибалтики, Кавказу, Близького і Середнього Сходу.


Список використаної літератури

1. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.

2. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2005. -494 с.

3. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.

4. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.

5. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.

6. 7. Черкашина, Ніна Костянтинівна Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.

7. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.

загрузка...
Top