Економічний розвиток стародавньої Індії в VІ-ІІ столітті до н.е.

Вступ

1. Особливості економічного життя та господарства Стародавньої Індії

2. Економічний зміст староіндійської «Артхашастри»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії, винекнення потреби в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, котрих перетворювали в рабів. Зростання виробництва дає надлишковий продукт, що стає об'єктом обміну. З'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи - рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава.

До VI ст. до н. е. у північно-східній частині Індії існувало кілька держав. Найбільш великими були Магадха і Кашала, що боролася за гегемонію в цьому районі. У V ст. до н. е. Магадха перемагає в цій боротьбі. Північно-Західна Індія в VI ст. до н.е. підпадає під владу перського царя Дарія I. Однак у 327 р. до н. е. Олександр Македонський, розбивши війська Дарія, захопив Північно-Західну Індію. Після смерті Олександра в результаті визвольного руху, очолюваного Чандрагуптою, створюється Індійська держава, спадкоємці чандрагупти розширили її. У такий спосіб до складу цієї держави ввійшли частина Афганістану і Белуджистану, Північна Індія і Декан.


1. Особливості економічного життя та господарства Стародавньої Індії

Вже в III тисячоріччі до н.е. основним заняттям жителів долини Інду було землеробство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо, джут і, вперше у світі бавовник і цукровий очерет.

Місто Мохенджо-Даро було найбільшим для свого часу, його площа досягала 260 га. У місті були великі будинки площею 200 м2 і більше. У центрі міста був штучний басейн глибиною 3 м, викладений двома рядами цеглин. У місті існував водопровід. Вода надходила в місто і розводилася по його території по керамічних трубах. Для того щоб не було витоку води, на кінцях труб були фланці. Стики труб ущільнювалися асфальтом. У будинках багатих людей були ванні кімнати і туалети. Місто мало каналізацію, стічні води з житлових будинків попадали у вуличні каналізаційні мережі і по них виводилися за межі міста.

Розвинена була і торгівля. Про це свідчать залишки критого великого ринку з постійними прилавками, знайдені гирі, великі складські приміщення. Жителі мали свою ієрогліфічну писемність. Існували торгові зв'язки з державами Месопотамії, на територіях яких були знайдені печатки з древньоіндійськими письменами.

Основним заняттям населення було землеробство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, овочі. З найдавніших часів (V тис. до н.е.) тут стали вирощувати бавовну, а з IV тис. до н. е. — цукровий очерет. Для обробки ґрунту використовувався плуг із кремінним лемешем. Хліборобами були вільні общинники, з яких стягувалися натуральні податки. У господарстві великих землевласників застосовувалася праця рабів.

Високого рівня досягли ремесла. У керамічному виробництві використовувалося гончарне коло. Судини і цеглини обпікалися в спеціальних печах. Добувалися мідь, олово, свинець, золото і срібло. Вироблялися бронзові й інші сплави металів. У металообробці вже застосовувалися лиття, кування листа і заклепки. У ткацькому виробництві як сировину використовувалася бавовна. Була розвита ювелірна майстерність. Вироби виготовлялися з золота, срібла, каменів.

Про рівень будівельної майстерності свідчать розкопки найдавніших міст.

У середині II тис. до н.е. древні міста Індії були скорені племенами аріїв, що спустилися з гір Гіндукушу. Арії були кочівниками, скотарями, що у пошуках нових пасовищ захопили спочатку долину Інду, а потім і Гангу. Економічний і культурний рівень аріїв був нижче завойованих ними народів. Вони зруйнували древні міста. Культура землеробства також занепала. Головним видом діяльності довгий час було кочове скотоводство.

Згодом арії стали запозичати в корінного населення культуру землеробства. Населення жило сімейними громадами, із загальносімейною власністю. Поступово сімейні громади перетворювалися в сільські, керовані сільськими старостами[2, c. 32-34].

Земля знаходилася у володінні громад. В міру майнового розшарування в громадах з'явилося право приватного володіння землею.

Війни давали військовополонених, що ставали рабами і трудилися в заможних членів громад. З числа заможних вибиралися посадові особи, що керували господарством громади чи воєнними діями. Вони привласнили собі право розподілу общинних продуктів.

Поступово, з метою збереження отриманих привілеїв і захоплених общинних цінностей, в Індії створюється соціальна система - касти. Законами Ману й Анастамби всі жителі країни розділилися на чотири касти: брахмани (жреці); кшатрії (воїни); хлібороби, ремісники, торговці; шудри (люди, що не мають майна, і раби). Привілейоване положення займали перші дві касти. Закони забороняли змішання людей різних каст.

Добре було розвите тваринництво. Індці розводили корів, овець, кіз, свиней, ослів, слонів. Кінь з'явився пізніше.

Індці були добре знайомі з металургією. Основні знаряддя праці робили з міді. З неї виплавляли ножі, наконечники копій і стріл, мотики, сокири і багато чого іншого. Не було для них секретом художнє лиття, майстерна обробка каменю, сплави, серед яких особливе місце займала бронза. Індцям були відомі золото і свинець. Але заліза в цей час вони не знали.

Розвите було і ремесло. Важливу роль грало прядіння і ткацтво. Вражає майстерність ювелірів. Вони обробляли дорогоцінні метали і камені, слонову кістку і раковини.

Високого рівня досягла морська і сухопутна торгівля. У 1950 р. археологи знайшли перший в історії порт для стоянки кораблів під час відливу моря.

Найбільш активно йшла торгівля з Південним Межиріччям. Сюди з Індії привозили бавовну, ювелірні вироби. В Індію привозили ячмінь, овочі, фрукти. Були торгові зв'язки з Єгиптом і островом Крит. Імовірно, індці обмінювалися і із сусідніми кочовими народами і навіть побудували місто на ріці Амудар'я.

З упадком індської культури завмерло господарське життя. Тільки на рубежі II — I тисячоріч до н.е. нове населення Індії — індійці — знову перейшло до землеробства. З'явилися посіви пшениці, ячменя, проса, бавовнику і джуту. Особливо великі врожаї збирали хлібороби долини ріки Ганг.

Поряд з конем і великою рогатою худобою важливе місце в господарстві зайняв слон. З його допомогою люди успішно бороли з непролазними джунглями[1, c. 27-29].

Розвивається металургія. Швидко освоївши бронзу, уже на початку I тисячоріччя до н.е. індійці навчилися добувати залізо. Це значно полегшило освоєння нових земель, раніше зайнятих болотами і джунглями.

Відроджується і ремесло. Знову видне місце в господарстві займають гончарна справа і ткацтво. Особливо славилися індійські бавовняні тканини, вироби з який можна було просмикнути через маленьке колечко. Ці тканини були дуже дорогими. На честь богині ріллі Сити їх назвали ситець. Були і більш прості дешеві тканини.

Тільки торгівля залишалася на низькому рівні. Вона обмежувалася обміном товарами між сусідніми громадами.

Таким чином, древні індійці подарували людству такі сільськогосподарські культури, як бавовник, цукровий очерет. Вони приручили саму велику тварину у світі - слона.

Головним заняттям населення було сільське господарство. Збереглися сільські громади, вільні общинники спільно володіли й обробляли землю. Общинники несли на користь пануючих трудові повинності — один день на місяць (будівля дороги, каналів, інші будівельні роботи) і платили натуральні податки — 1/6 частина врожаю.

Але з розвитком майнового розшарування в громадах велика частина суспільної землі зосереджується в руках багатих людей, а бідняки змушені брати в багатих землі в оренду. Розширенню приватного землеволодіння сприяла роздача царем землі брахманам, чиновникам, військовим. Земельні ділянки стали продавати, дарувати, здавати в оренду. Орендна плата, як і царські податки, стягувалася натурою. У країні став з'явилося шовківництво, подальший розвиток одержало бавовництво.

З розвитком продуктивних сил у країні знову стали відроджуватися ремесла. Ремісники стали спеціалізуватися по видах ремесел, поєднуватися в особливі групи цехів і гільдій. Як правило, ремісники одного з видів ремесел заселяли свою частину міста і займали свою частину ринку.

Найбільш швидкими темпами розвивалося ткацтво. Тканини ткалися з бавовни, вовни, льону, шовку. Бавовна, як сировина і готові тканини, була предметом індійського експорту в сусідні країни. Розвивалися металообробка і деревообробка.

З розвитком ремесел стали швидко рости міста. Економічними центрами країни стали Варанаси, Шравасти, Паталипутра, Ванга, Калинга. З появою морського судноплавства на берегах морів будуються порти Дантапура і Рорука. Торгові зв'язки встановлюються з Китаєм, державами Південно-Східної Азії і навіть із Сирією і Єгиптом.

Основною виробничою одиницею була сільська община в яку об’єднувалася значна частина вільного населення. Процес майнової диференціації проходить і в общині. Поряд з тими хто сам обробляє землю формується панівна верхівка, що експлуатує найманих робітників[5, c. 37-40].

Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте в праві відсутнє чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів.

Основна посадова особа - цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддею, главою фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Основний сановник царський жрець представник знатного роду. Цар очолює військо. Одним з органів управління була рада царських сановників яка називається паричад. Крім управлінських функцій паричад можна розглядати як орган який має певне політичне забарвлення. Таємна рада – мало чисельний орган, особам яких цар довіряв найбільш. В разі крайньої необхідності ради могли збиратися разом. Сабна – збори знаті має найбільш церемоніальне значення.

Територія у стародавній Індії поділяється на провінції з яких 4 основні мали надзвичайний статус їх очолювали сини царя – царевичі. Поряд з поділом на провінції існує поділ на області і округи. Найнижчою територіальною одиницею було село. Високе положення займали чиновники по охороні границь (прикордонники). В деяких зберігалися автономні поліси, що зберігали стару політичну організацію (самоуправлінські).

Розквіту економіки Древньої Індії в VI - III ст. до н.е. сприяло розширення наукових знань і культури. Знання систематизувалися в області астрономії, математики, медицини.

В Індії були створені самобутні системи писемності кхарошти, брахми, девангари й інші алфавіти, що стали основою писемності в країнах Південно-Східної Азії.

Держава, піклуючись про розвиток науки, організовує університети. Так, в VII ст. у Наланде діяв великий науковий центр, де навчалося 10 тис. студентів. Для надходження в цей університет здавали іспити. Рівень вимог був такий, що 80% поступаючих відсівалися. Університет був настільки престижний, що деякі особи видавали себе за випускників цього навчального закладу. З метою підтримки авторитету випускників їм стали видавати сертифікати з глиняними печатками про закінчення цього університету.

Уже в II тис. до н.е. індійські астрономи установили фази місяця, місячний зодіак. Вони створили календар. Рік поділявся на 12 місяців по 30 днів. У VI ст. н.е. пишуться астрономічні трактати. Індуси установили обертання Землі навколо своєї осі і відображення Місяцем світла Сонця.

Особливо значні були успіхи індійської медицини. Вже в середині II тис. індійські медики систематизували знання в області анатомії людини і мали анатомічні терміни. Вони не тільки знали такі хвороби, як жовтяниця, ревматизм, витівка й інші, але ставили їхні діагнози і намагалися лікувати. Вивчаються лікувальні властивості рослин і виробляються ліки. З'являються лікарі різних спеціальностей: хірурги, терапевти. Складаються перші медичні трактати, наприклад, у I ст. н.е. трактат Самхіта Чарака, потім трактат Сушрута Самхіта. Індійські хірурги розробляють безліч медичних інструментів. Так, у трактаті Сушрута описується 20 гострих і 101 тупий медичний інструмент, у тому числі скальпелі, зонди, шприци, пінцети, голки і т.д. Лікарі робили очні операції, операції по зашиванню кишок, пластичні операції (виправлення носа, відновлення відірваної мочки юшка й ін.). Усе це свідчило не тільки про майстерність медиків, але і майстерності ремісників, що виготовляли тонкі медичні інструменти. Знання індійських медиків перейшли до арабів, а потім дійшли до європейських фахівців.

На високоурожайних полях землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію[2, c. 25-27].

2. Економічний зміст староіндійської «Артхашастри»

Вивчення економічної думки народів стародавнього світу можливе на основі окремих найяскравіших пам'яток, оскільки вірування і уявлення деяких племен були часто подібними.

Цінним джерелом староіндійської економічної думки є "Артхашастра" — пам'ятка другої половини І тис. до н. є. Слово "шастра" староіндійською мовою означає "наука, наукове передбачення"; "артха" — користь, вигода (головно політична). Терміном "артхашастра" індійці називали переважно твори, присвячені державному управлінню, зокрема, адміністративно-господарському.

Наприклад, усі злочини, де б вони не були скоєні, підлягають покаранню. Кару визначають три судді. Це стосується і угод між людьми, які також вважаються дійсними. "Артхашастра" передбачала відповідні кари за злочини, неправдиве свідчення тощо. Звинувач бідного "може примусити до праці".

Складними в стародавній Індії були шлюбні відносини, про які йшлося в "Артхашастрі". Шлюб "брахма" — це дарування дівчини з прикрасами. Шлюб "арша" — це, коли від молодого приймають пару корів. Шлюб "дайва" — за спільною згодою. Шлюб "асура" — коли приймають викуп. Шлюб "ракшаса" — молоду забирають силою. Шлюб "пайшача" — захоплення молодої сплячою або сп'янілою і т. ін.

Докладна регламентація шлюбно-сімейних відносин була елементом економічного світогляду, спрямованим на формування здорових поколінь. Стародавні індійці дбали про продовження роду, який є основою розвитку продуктивної сили — людини.

"Артхашастра" належно регулювала майнові відносини. Після смерті батька перевагу на володіння його майном отримували сини, онуки і правнуки, аж до четвертого покоління. "Майно бездітного нехай беруть рідні брати або брати, які живуть разом, а також незаміжні сестри". Якщо не було нащадків, то майно переходило цареві, частка призначалася вдові та на поховання. Регламентовані відносини розподілу спадщини викладені в окремому розділі "Артхашастри". Цими правилами мали послуговуватися судді. При розподілі майна вони повинні були враховувати не тільки родинні зв'язки, але й належність до каст окремих членів роду. Тому був розділ "Види синів", тобто сини могли бути від дружин, які належали до різних каст[1, c. 41-42].

Значний інтерес становить впорядкування поселень, загород, водних та інших споруд. "Жолоб для проточної швидко стічної води або стін водного потоку нехай влаштовує, відступивши від стіни сусіднього будинку 3 пади або 1,5 артні. Якщо є домовленість, господарі нехай влаштовують як завгодно і уникають незручного". Ці відносини регулював зміст розділу "Нерухомість і будинок".

При купівлі земельних ділянок мали перевагу родичі, сусіди, кредитори, а вже потім — усі інші. Оскільки під час купівлі будинку чи ділянки, чагарника, зрошувальної споруди, водоймища виникає суперництво, то той, хто запропонував найвищу ціну, платить податок державі. "Суперечку про поле нехай вирішують сусіди — старійшини села". Порушення межових знаків каралося штрафами. "При нанесенні шкоди чужому полю, виораному або засіяному, використанні водоймища... нехай дадуть ціну відповідно зі шкодою". Варте уваги те, що зведення нової зрошувальної споруди звільнялося від податку на п'ять років.

Взагалі податкові, власницькі, орендні та інші економічні відносини відображені з належною конкретністю в "Артхашастрі", яка захищала право на майно в усіх його формах і видах. Штрафи, податки, інші збори і компенсації охороняли майно, мали сприяти ефективній господарці. Про це, зокрема, свідчить десятий розділ "Нерухомість, нанесення шкоди пасовищу, полю, дорозі та недотримання угоди".

У "Артхашастрі" докладно описані боргові відносини. "За кожний місячний відсоток 11/4 пани із 100, торговий — 5 пан, для постачальників товарів через ліс — 10 пан, морем — 20 пан... Відсоток у зерні до половини запозиченої суми в період врожаю"5. За цим можна оцінити рівень відсотків за кредит у той час і розвиненість кредитних відносин, які, до речі, були під належним контролем, зокрема, коли йшлося про повернення боргів.

Під належним контролем були і вклади. Позика, яка приносить прибуток, не пропадає; якщо не приносить відсотків, то пропадає. Відповідні правила поведінки стосувалися купців, посередників у торгівлі тощо. Економічні відносини базувалися на певних моральних засадах, несправедливі вчинки підлягали покаранню.

Це стосувалося стимулювання праці як рабів, так і вільних. Стимули були зумовлені прагненням працівника бути винагородженим, а раба — вільним. Якщо раб втече від господаря, то при поверненні назавжди залишиться рабом. "Народженого господарем від рабині нехай вважають не рабом разом з матір'ю. Якщо ця рабиня живе в домі, турбується про благо родини, не рабами будуть її мама, брат і сестра".

У "Статуті про працівників" визначено обов'язки і відповідальність працівників, у тому числі й найманих. "З працівника, якщо не виконав роботу, після того, як одержав платню, — штраф 12 пан... Плата дається за виконану, а не за невиконану роботу". В окремій главі йдеться про відносини власників і не-власників майна, товарів, цінностей. Якщо майно втрачене, то його можна компенсувати у чужій країні. Не можна забирати майна в "аріїв і майна богів, брахманів, аскетів".

За тогочасними економічними уявленнями були визначені відповідні штрафи за пограбування "дрібних предметів: квітів, плодів, коріння кущів, вареної їжі, виробів із шкіри, бамбука, глиняного посуду...; більш цінних предметів: виробів із чавуну, дерева, шнурків, великої та дрібної худоби, тканин... виробів з міді, сталі, латуні, шкла, слонової кістки... людей, полів, будинків, грошей, золота, вишуканого одягу..!".

Цей перелік предметів, які були об'єктом крадіжок й відповідних покарань, свідчить про розвинутість економіки того часу. "Артхашастра" може бути підтвердженням того, що економічна думка завжди була спрямована на пізнання таємниць господарювання. Розгляд цієї пам'ятки можна завершити такими словами: "Ти і я заселімо пустелю... Хто з двох заселяє землю із зазначеними прикметами, той має перевагу". І далі: "Від людей залежить царство. Земля без людей подібна до безплідної корови". Давно висловлена ця думка, але вона і досі не втратила свого повчального значення. Отже, староіранські "Авести" і староіндійські "Артхашастри" — це цінні пам'ятки економічної думки стародавніх мешканців цих країн. У них містяться міркування, що передалися у спадок наступним поколінням[2, c. 32-34].


Висновки

Для Стародавньої індії характерна велика патріархальна родина. Голова родини – чоловік. Жінка повністю залежала від свого чоловіка та синів. Брак представляв собою майнову угоду, в результаті якої чоловік купував собі жінку та вона ставала його власністю. Закони Ману визначають стан жінки наступним чином: в дитинстві їй повірялося були під владою батька, в молодості - чоловіка, після смерті чоловіка під владою синів, бо “жінка ніколи непридатна для самостійності”. Чоловік міг мати декілька жінок, розлучитися з жінкою. Жінка не могла покинути родину, навіть якщо чоловік її продав або залишив. За зраду жінка піддавалася страшним карам, упритул до смертельної кари. Серед злочинів, які називалися Законами Ману, на першому місці стоять державні. Серед видів покарань слід назвати смертельну кару в різноманітних варіантах.

Повсякденне життя індійців підкорялося правилам, які затверджувалися в нормах. Найбільш відомими є Закони Ману. Точний час складання цих законів невідомий. Передбачається, що вони з’явилися в період між ІІ ст. до н.е. та ІІ ст. н.е. вони складаються з 2685 статей, написаних в формі двовіршів. Безпосередньо правовий зміст мають нечисленні статті, які містяться в основному в главах VIII и IX (всього в Законах 12 глав). В період створення Законів Ману в Індії вже добре розуміли різницю між власністю та володінням при цьому. Закони вказують 7 можливих засобів виникнення права власності: спадкоємне, отримання у вигляді дару або знахідка, покупка, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також отримання милостині. Серед основних видів власності Закони називають землю. Земельний фонд країни складали землі царські, общинні, приватні особи. Не слід розглядати царя як власника всієї землі в державі. Цар отримував податки з землевласників не як власник землі, а як суверен, який захищав населення країни. За незаконне присвоєння чужої власності накладається великий штраф, той, хто привласнив чужу землю проголошували злодієм. Зобов’язувальні відношення отримали в законах Ману доволі ретельну розробку. В основному в Законах говориться про зобов’язання з договорів. Найбільш докладно зображується один з давніших договорів - договір позики. Існували також договори оренда землі, договір купівлі-продажу, договір дарування та ін.

Землеробство - одна з найважливіших галузей господарської діяльності стала розвиватися раніше і швидше, ніж в інших районах земної кулі. Цьому сприяв теплий клімат, наявність родючих річкових долин, легко оброблюваного ґрунту. Швидкий же розвиток землеробства дозволив підняти інші галузі господарства і продуктивні сили в цілому на такий рівень, що і обумовив розподіл суспільства на класи і виникнення перших держав.

Найбільшим досягненням є створення складної іригаційної системи з розгалуженою мережею каналів і штучних водойм. Поля були обгороджені земляними дамбами; коли на них зі зрошувальних каналів пускали воду, вони перетворювалися в невеликі басейни.

Усе більш важливе місце в господарстві займає ремесло. Ремісники домоглися успіхів у текстильному, гончарному і ковальському виробництвах, в обробці дерева, каменю, шкіри, слонової кісти, дорогоцінних металів - золота і срібла.

Список використаної літератури

  1. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.
  2. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
  3. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.
  4. 7. Черкашина, Ніна Костянтинівна Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.
  5. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.
загрузка...
Top