А. Сміт як засновник цілісної системи економічної науки

Вступ.

1. Особливості економічної теорії Адама Сміта.

2. А. Сміт про сутність і джерела багатства.

3. Вплив теоретичної спадщини А. Сміта на еволюцію світової економічної думки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Історично склалося так, що майже повсюдно формування економічної науки найчастіше пов´язувалося з іменем і працями Адама Сміта — видатного англійського вченого-економіста кінця XVIII ст. Ця "людська слабкість" буде подолана, очевидно, нескоро, тому що на відміну від природничих наук, які вимагають, як правило, уявлення про сучасний рівень знань у цій галузі, економічну науку навряд чи можна осягнути, не ознайомившись з теоретичним світоглядом видатних економістів класичної політичної економії. Серед них Адам Сміт є, безперечно, центральною фігурою. І хоч економічна наука починається дійсно не з цієї особи, але саме він став тим, хто створив першу повноцінну працю, де викладені загальні основи цієї науки — теорія виробництва і розподілу. Він показав дію абстрактних принципів на історичному матеріалі і навів ряд прикладів їх застосування в економічній політиці, причому вся ця праця пронизана високою ідеєю очевидної і простої системи природної свободи волі, до якої, як здавалось Адаму Сміту, іде весь світ. Завдяки цьому він і тепер лишається живою фігурою економічної науки.

1. Особливості економічної теорії Адама Сміта

Знайомство з теоретичними викладками А. Сміта слід розпочати з його розуміння предмета дослідження економічної науки, зазначивши при цьому, що політика, яку він обґрунтував, отримала назву фритредерства (вільна торгівля). Проте основна заслуга в розвитку економічної думки належить економічній теорії А. Сміта.

У своїй книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" він виділив як її центральну проблему — економічний розвиток суспільства і підвищення його добробуту. Ця класична праця розглядає умови і шляхи, які ведуть людей до найбільшого добробуту.

Уже в перших рядках книги автор твердить: "Щорічна праця кожного народу являє собою первісний фонд, який надає йому всі необхідні для існування і зручностей життя продукти..." Ці слова дозволяють зрозуміти, що економіка будь-якої країни, за Смітом, розвиваючись, множить багатства народу не тому, що ці багатства є грошима, а тому, що їх слід вбачати в матеріальних (фізичних) ресурсах, які дає "щорічна праця кожного народу".

Таким чином, А. Сміт з першої ж фрази засуджує меркантилістське мислення, висуваючи для цього, здавалося б, зовсім не новий аргумент про те, що сутністю і природою багатства є виключно праця. Далі цю думку він розвиває в дуже цікавій концепції зростання поділу праці, а по суті — доктрині технічного прогресу як основного засобу збільшення багатства будь-якої країни у ті часи.

Центральне місце в методології А. Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої він, як і фізіократи, поклав ідею природного порядку, тобто ринкових економічних відносин. Водночас, на відміну наприклад від Ф. Кене, у розумінні Сміта, і це він постійно підкреслює, ринкові закони кращим чином можуть впливати на економіку, коли приватний інтерес стоїть вище суспільного, тобто коли інтереси суспільства в цілому бачаться як сума інтересів осіб, що його складають. Розвиваючи цю ідею, автор "Багатства народів" вводить поняття "економічна людина" і "невидима рука", які стали популярними. Сутність "економічної людини" всебічно розкрита вже у другій главі книги "Багатства народів", де особливо вражає положення про те, що поділ праці є результатом певної схильності людської природи до торгівлі й обміну. Нагадавши спочатку читачеві, що собаки одна з одною свідомо кісткою не обмінюються, А. Сміт характеризує "економічну людину" словами: "вона скоріше досягне своєї мети, якщо звернеться до егоїзму своїх ближніх і зуміє показати їм, що в їх власних інтересах зробити для неї те, що вона вимагає від них. Кожний, хто пропонує іншому угоду будь-якого роду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що потрібно тобі", — така суть всякої подібної пропозиції. Не від добродійства м´ясника, пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їх людяності, а до їх егоїзму, і ніколи не говоримо їм про нашу потребу, а про їх користь. Кожна окрема людина намагається використати свій капітал так, щоб продукти його мали найбільшу вартість. Звичайно, вона і не думає при цьому про суспільну користь і не усвідомлює, наскільки сприяє їй. Людина має на увазі лише власні інтереси, але в цьому випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, людина часто більш дійовим чином служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається робити це.

Про тенденційність поняття смітовської "економічної людини" в сучасній економічній літературі згадують дуже часто. Наприклад, за оцінкою Л. Мізеса, після Сміта економічна наука аж до нашого часу по суті вивчає не живих людей, а так звану економічну людину, фантома, який має мало спільного з реальними людьми. Безглуздя цієї концепції, продовжує він, стає цілком очевидним, коли виникає питання про різницю між реальною людиною й економічною. Остання розглядається як досконалий егоїст, поінформований про все на світі і зосереджений виключно на нагромадженні все більшого і більшого багатства.

До числа теоретичних проблем, охоплених А. Смітом, не можна не віднести і концепцію продуктивності праці. Це важливо, незважаючи навіть на те, що сучасна економічна наука відмовляється від основних постулатів. Справа в тому, що А. Сміт, вводячи у третьому розділі другої книги поняття "продук-тивність праці", сформулював його як працю, що "...збільшує вартість матеріалів, які вона переробляє, а також закріплюється і реалізується в якомусь окремому предметі або товарі, який можна продати і який існує, хоча б деякий час після того, як завершена праця". Відповідно — непродуктивна праця, за Смітом,— це послуги, які зникають відразу, після їх здійснення, а праця, витрачена на них, нічого не додає до вартості, має свою вартість, заслуговує винагороди і не закріплюється і не реалізується в якому-небудь окремому предметі або товарі, придатному для продажу. Тобто продуктивною він вважав працю, яку можна обміняти на капітал, непродуктивною — працю, яка обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва Сміт вважав непродуктивною.

Отже, внесок Адама Сміта в економічний аналіз полягав у розкритті ним ролі ринків в організації економічного життя та забезпеченні швидкого економічного зростання. Він довів, що система цін і ринків здатна координувати діяльність людей і фірм без будь-якої директиви згори.

2. А. Сміт про сутність і джерела багатства

Вважаючи центральною проблемою економічної теорії розвиток і зростання добробуту суспільства, А. Сміт наголошував на тому, що "Політична економія, розглядувана як галузь знання... ставить перед собою два різних завдання: по-перше, забезпечити народові високий дохід або засоби існування, а точніше, забезпечити йому можливість добувати їх; по-друге, давати державі чи суспільству дохід, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі за мету збагачення як народу, так і правителя"1. Водночас учений полемізував з меркантилістами та фізіократами, зазначаючи, що багатство народу складається не з однієї землі, не з одних лише грошей, а з усіх речей, придатних для задоволення людських потреб і життєвих насолод.

Убачаючи багатство країни у матеріальних (фізичних) благах, А. Сміт визначав його джерелом людську працю, наголошуючи на пріоритетності сфери виробництва у господарському розвитку нації. "Річна праця кожного народу, — писав учений, — являє собою первісний фонд, який дає йому всі необхідні для існування та зручностей життя продукти, що їх він споживає протягом року і що завжди складаються або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що він одержує в обмін на ці продукти в інших народів".

Зростання добробуту суспільства А. Сміт пов´язував із розвитком обміну, поділу праці та нагромадження капіталу за умов економічної свободи. Серед факторів примноження багатства народу він виокремив:

· частку населення, зайнятого продуктивною працею або кількість праці, яка функціонує у виробництві;

· продуктивність праці зайнятих у виробництві;

· розвиток обміну та наявність відповідних ринків збуту;

· зростання доходу і капіталу.

Вихідним у теоретичній побудові ученого було положення про поділ праці як причину зростання її продуктивності. Розглядаючи суспільство як сукупність індивідів, наділених від природи певними інстинктами (егоїстичним інтересом, прагненням поліпшити власне становище, схильністю до обміну), які наперед визначають їх поведінку, А. Сміт особливу увагу приділяв схильності "міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший". Останню він трактував як одну із визначальних рис людської природи, яка породжує поділ праці. У зв´язку з цим вчений зазначав, що саме "схильність до обміну породила первісно й поділ праці".

Розмірковуючи над тим, що на відміну від тварин, які обмежуються безпосереднім задоволенням своїх потреб, оскільки "Нікому не доводилося бачити, щоб один собака свідомо мінявся кісткою з іншим. Нікому не доводилося бачити, щоб якась тварина жестами або криком показувала іншій: це — моє, те — твоє, я віддам тобі одне в обмін на інше, кожна людина живе обміном і стає певною мірою торговцем. А. Сміт звертав увагу на те, що "серед людей найнесхожіші обдарування корисні одне одному; вироблені ними різноманітні продукти завдяки їхній схильності до торгу та обміну збираються немовби в одну загальну масу, з якої кожна людина може купити собі будь-яку кількість витворів інших людей, що їх вона потребує"3. За таких обставин кожен учасник обміну отримує більше праці стосовно своїх можливостей щодо виробництва отриманого товару, ніж віддає. Відтак А. Сміт робив висновок про те, що обмін є взаємовигідним, оскільки купуючи чужу працю, люди економлять свою.

Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений констатував, що поділ праці зумовлює співпрацю всіх для задоволення потреб кожного, індивіди стають залежними один від одного, суспільство перетворюється у своєрідний "торгово-трудовий союз", що сприяє зростанню багатства та добробуту нації. На думку А. Сміта, завдяки розвитку поділу праці ремісники знімають із землеробів турботу про виготовлення одягу, сприяючи зростанню обсягів сільськогосподарської продукції, а землероби, звільняючи ремісників від вирощування хліба, сприяють піднесенню промислового виробництва. Таким чином, поділ праці як основне джерело зростання суспільного багатства веде до величезного збільшення продуктивності "всіх різнобічних занять і мистецтв".

Серед факторів, які сприяють збільшенню "кількості роботи, що її може виконати внаслідок поділу праці однакове число робітників"4, учений виокремив:

· зростання майстерності та вправності робітників;

· економію часу на перехід від одного виду роботи до іншого;

· технічне вдосконалення виробництва, "винайдення всіх машин, які полегшують і скорочують працю".

Усвідомлюючи поділ праці не лише як технологічне, але насамперед як економічне явище, А. Сміт писав про те, що останній обмежується розмірами ринку. На думку вченого, обмеженість ринкового попиту стримує розвиток поділу праці. "Коли ринок незначний, — писав учений, — то через неможливість обміняти весь надлишок продукту своєї праці на необхідні продукти праці інших людей ні в кого не може бути мотивації цілком присвятити себе якомусь одному заняттю"5.

Аналізуючи ринок не тільки як механізм взаємодії економічних суб´єктів, але і як вирішальну умову економічної динаміки, учений виходив з того, що розвиток шляхів сполучення, обміну та торгівлі сприяли вдосконаленню та розвитку "промислів будь-якого роду". При цьому він наголошував на важливості виходу на нові ринки, аргументуючи це тим, що відкриття Америки збагатило Європу не за рахунок ввезення золота та срібла, а внаслідок того, що "Відкривши новий і невичерпний ринок для всіх товарів Європи, воно дало поштовх подальшому поділові праці та поліпшенню техніки, яких у вузьких межах колишньої торгівлі ніколи не могло б бути через відсутність ринку, здатного поглинути велику частину їхнього продукту". Аналізуючи ринок як вирішальну умову досягнення добробуту нації, А. Сміт надавав величезного значення розвитку торгівлі. У складі оптової торгівлі вчений вирізняв:

· внутрішню торгівлю, спрямовану на купівлю промислових товарів в одній частині країни та продаж в іншій;

· зовнішню торгівлю, яка займається купівлею іноземних товарів для внутрішнього споживання;

· транзитну торгівлю, завданням якої є доставка надлишкового продукту однієї країни в іншу.

На думку А. Сміта, "капітал, вкладений у внутрішню торгівлю країни, зазвичай заохочує та утримує велику кількість продуктивної праці в цій країні і підвищує вартість її річного продукту більшою мірою, ніж такий самий капітал, вкладений у зовнішню торгівлю предметами споживання, а капітал, зайнятий у цій останній, має в обох цих випадках ще більшу перевагу над капіталом такого самого розміру, вкладеним у транзитну торгівлю".

Розмірковуючи над сутністю та значенням зовнішньої торгівлі, А. Сміт виклав своє розуміння останньої, засноване на ідеї взаємовигідного природного розподілу виробництва між країнами. Поширивши дію ринкового механізму саморегулювання на сферу зовнішньоекономічних зв´язків, вчений довів взаємовигідність міжнародної торгівлі на основі існування різних рівнів витрат виробництва у різних країнах. "Коли якась чужа країна може постачати нам якийсь товар за дешевшою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, застосованої в тій галузі, у якій ми маємо певну перевагу", — писав дослідник.

Розвиваючи цю тезу, А. Сміт сформулював принцип абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, згідно з яким державі вигідно експортувати товари, які вона виробляє з меншими витратами, зумовленими існуванням природних та набутих переваг над іншими країнами (географічного положення, кліматичних умов, природних ресурсів, трудових навичок та кваліфікації населення, технології виробництва тощо). Водночас країна має імпортувати ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами, тобто у виробництві яких інші держави мають абсолютні переваги.

Розуміючи обмеженість рекомендацій меркантилістів щодо штучного перевищення експорту над імпортом, учений переконливо довів, що вільна зовнішня торгівля вигідна усім націям, тоді як протекціонізм заважає державам отримувати вигоду. Останній, на думку А. Сміта, призводить до того, що вітчизняні споживачі сплачують:

· податок на покриття витрат на премію експортерам;

· ще більш тяжкий податок внаслідок подорожчання товарів на внутрішньому ринку.

А. Сміт звернув увагу на те, що збільшення кількості грошей в країні неминуче породжує зростання цін, що сприяє скороченню експорту та зростанню імпорту. Заклавши основи теорії платіжного балансу, видатний англійський дослідник дійшов висновку, що довгострокове значення для зростання багатства країни має нагромадження капіталу та економічний розвиток, а не протекціоністські заходи, котрі штучно створюють тимчасове позитивне сальдо торговельного балансу.

3. Вплив теоретичної спадщини А. Сміта на еволюцію світової економічної думки

Як істинний творець, основоположник економічної науки А. Сміт займає особливе місце в історії економічної думки. Заслуга вченого полягає у тому, що він:

узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання, здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки, що уможливило перехід до системного аналізу та побудови сукупності субординованих економічних категорій;

створив "перший великомасштабний трактат з економіки", проникнутий високою ідеєю про "очевидну і просту систему природної свободи", до якої, як здавалося Адаму Сміту, рухається світ". На думку французьких дослідників Ш. Жіда та Ш. Ріста, викладена А. Смітом теорія природного самочинного механізму, який постійно пристосовує виробництво товарів до дійсного попиту на них, є однією з найважливіших теорій у всій політичній економії;

дослідив систему мотивів та стимулів господарської діяльності, показав роль та значення особистого інтересу як рушійної сили економічного прогресу за умов вільної конкуренції;

розкрив роль ринку в організації економічного життя, проаналізував механізм ринкового саморегулювання економіки, вперше в систематизованому вигляді виклав теорію економічного розвитку на основі дії механізмів ринку. Теорія ринкової рівноваги А. Сміта була високо оцінена відомим дослідником історії економічного аналізу Й. Шумпетером як теорія, яка привела до теорії Сея, а через праці останнього — до Вальраса";

Широта мислення А. Сміта дозволила йому включити все найкраще, що було у його сучасників, англійців і французів, і хоча він, безсумнівно, запозичував багато в інших, чим більше порівнюєш його з тими, хто був до нього, і з тими, хто з´явився після нього, тим більш витонченим виявляється його геній, тим ширшими видаються його знання і більш послідовним — мислення.

Оскільки А. Сміт був першим, хто написав трактат про багатство з усіма його основними соціальними аспектами, тільки виходячи із цього він міг претендувати на роль засновника сучасної економічної теорії:

обґрунтував концепцію економічного лібералізму, приділивши значну увагу аналізу інституціональних засад ефективного функціонування ринкової економіки;

розвиваючи трудову теорію вартості, виявив геніальну непослідовність, заклавши основи теорії витрат виробництва та дослідження чинників відхилення ринкової ціни від вартості;

обґрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, яка стала базовою у класичній політичній економії, спрямованій на обґрунтування політики вільної торгівлі.

Важливо зазначити, що ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь економістів, у тому числі у працях Д. Рікардо та К. Маркса (трудова теорія вартості), Ж.Б. Сея (теорія факторів виробництва), А. Маршалла (теорія ціни та факторів ціноутворення), у концепціях неолібералізму, мікро- та макродослідженнях, теорії міжнародної торгівлі, державного регулювання економіки тощо. Економічні рекомендації та прогнози вченого більш як на ціле століття вплинули на економічну політику більшості держав, знайшовши в них своє практичне застосування. І хоча не всі ідеї вченого витримали перевірку часом (послідовники А. Сміта заперечували "космополітизм" ринкової економіки, трактування останньої як гармонійної та досконалої, наголошували на обмеженості смітівської "економічної людини", яка має мало спільного з реальними людьми, писали про згубність здійсненого вченим розмежування продуктивної та непродуктивної праці тощо), все ж його популярність не зменшується з роками, оскільки нові дослідники постійно відкривають усе нові та нові грані його геніального учення.

Висновки

У короткому резюме виділимо основні положення праці, яка стала для Сміта основним підсумком його творчого життя.

Перше. Щодо мотивів і стимулів господарської діяльності, то, на відміну від фізіократів, які вважали, що економічний лад — це система, яку має відкрити винахідницький розум, а власник утвердити, Сміт твердить, що ні винаходити, ні створювати господарський лад немає необхідності. Такий лад існує. Вчений розпізнає і описує його механізм, складові елементи і відносини. В основі господарського механізму знаходиться і діє "економічна людина". У погоні за власною вигодою вона направляється "невидимою рукою" до досягнення такого результату, який і не входив у її наміри. Дбаючи про власний інтерес, людина сприяє загальній вигоді.

Друге. Свободі економічної діяльності індивідуумів не потрібно перешкоджати, не слід її жорстко регламентувати. Сміт виступає проти надлишкових обмежень з боку держави, він — за свободу торгівлі, в тому числі зовнішньої, тобто за політику фритредерства, проти протекціонізму.

Третє. Теорії вартості і ціни розроблені як вихідні концепції у загальній теоретичній системі економічної науки.

Вплив Сміта поширився не на одну школу, практично він спрямовувався за кількома напрямами: по лінії рікардіанської школи (трудова теорія вартості); по лінії тих шкіл і окремих економістів, які розробляли проблеми цін і ціноутворення на основі співвідношення попиту і пропозиції (школа Маршалла) або на основі споживної вартості товарів (австрійська школа); по лінії тих, хто досліджував вплив і взаємодію факторів виробництва (Ж.-Б. Сей). Концепція свободи торгівлі знайшла своє теоретичне обґрунтування у теорії порівняльних витрат, згідно з якою поділ праці у галузі міжнародного обміну служить важливою передумовою підвищення продуктивності й отримання економічних вигод. "Багатство народів" знаходилось у центрі уваги і супротивників класичної школи, які виступали проти "космополітичної" економічної науки (історична школа, інституціоналізм).

У 80-ті роки колесо історії зробило новий оберт. Капіталістичні країни Заходу і соціалістичні країни Сходу заново відкрили силу ринкової економіки індукувати швидкі технічні зміни у високий рівень життя. У західних країнах уряди зменшили тягар регулювання промисловості і вивільнили з-під державного контролю ціни. Найдраматичніше події розвивалися у Східній Європі, де в результаті мирних революцій 1989 р. країни Варшавського блоку відкинули централізований апарат планування і дали змогу знову ожити ринковим силам. Фундаментальні положення А. Сміта були заново відкриті більш як через два століття після того, як були викладені у "Багатстві народів".


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top