Закони екології – закони природи

Вступ.

1. Класифікація законів екології.

2. Аналіз соціально-економічних законів, принципів і правил екології.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Природа і суспільство не є хаотичними наборами певних живих і неживих компонентів. Вони структуровані у вигляді певних систем і підсистем. Існує чимало форм класифікацій різноманітних природних, штучних і соціальних систем, в залежності від того, які критерії взято за основу (походження, розміри, структура, складність, призначення, способи взаємодії з іншими системами, способи функціонування, стійкість тощо).

Чисельні екологічні бумеранги, які почастішали сьогодні, вимусили людину критично переосмислити, ідею антропоцентризму і зрозуміти, що існує глибинна єдність із світом, в якому вона живе і від якої залежна. Етика взаємовідносин з Природою повинна будуватись на основі досягнень науки екології, яка вивчає закономірності формування і розвитку взаємовідносин між живими організмами та їх природними угрупованнями (популяціями, видами, біоценозами, екосистемами) з навколишнім середовищем.

Екологічні закони, принципи і правила є основою екології як науки, яку ми розуміємо в широкому значенні цього поняття, як інтегральну міждисциплінарну науку, яка охоплює своїми дослідженнями практично всі природничі, технічні, соціально-економічні та гуманітарні науки.

Людина зобов'язана знати закони природи і суспільства і керуватись ними у своїй практичній діяльності. Це є запорукою можливостей її подальшого існування.

Зважаючи на актуальність екологічних проблем сьогодні, нами зроблено спробу критичного аналізу доступних літературних джерел з цієї тематики, в результаті чого розроблено класифікацію законів екології за їх функціональними ознаками.


1. Класифікація законів екології

Нежива і жива природа характеризуються великою різноманітністю.

Проте, при всій якісній різноманітності природи - речовин та процесів, які з ними пов'язані - Всесвіт один. Поняття "Всесвіт" і "Природа" співпадають і розглядаються нами як синоніми, тобто як одна надто складна і ієрархічна надсистема. Можна стверджувати, що поза природою нічого не існує. Складові частини цієї системи мають історію свого розвитку, в процесі якої в межах планети Земля відбувся перехід від неорганічної до органічної матерії у вигляді мікроорганізмів, рослинного, тваринного світу і, нарешті, людини. Цей розвиток обумовлений загальними закономірностями розвитку природи. Вони є предметами дослідження багатьох наук, включаючи й екологію. Найголовніші серед них: закон переходу кількості в якість, закон взаємного проникнення протилежностей, закон подвійного заперечення. За цими законами нижча форма розвитку переходить у вищу шляхом кількісних змін - діалектичного стрибка. З діалектичних та системних позицій будь-яка кількісна зміна природних систем виступає як зміна в них матерії або енергії, а також інформації. Поява нової якості по суті означає появу нової системи в межах старої з новими закономірностями, мірою в якій є вже інша кількісна визначеність. При цьому глибина якісних змін в системі може бути різною. Вона може поліпшити чи погіршити функціонування системи, змінити її структуру і функціональне призначення. А це вже є стрибок від однієї міри до іншої. У філософському плані це означає зміну її суті, тобто небуття і заперечення старої і одночасно буття чи затвердження нової системи. Таким чином, перехід від однієї системи до іншої - це взаємодія кількісних і якісних змін, які проходять через ряд проміжних фаз. З боку кількісних змін цей перехід виступає в часі як щось поступове, а з боку якісних - як стрибок.

Вищезазначені закони діалектики є загальними законами природи, в тому числі і законами становлення і розвитку екосистем, біосфери в цілому та людського суспільства, зокрема. Без розуміння цих законів неможливо розглянути складні взаємодії в рамках людського суспільства та його взаємозв'язок і взаємодію з навколишнім середовищем.

Відомо, що джерелом і причиною будь-якого розвитку є внутрішні суперечності, які притаманні будь-якій речовині, кожному процесу і явищу. Вони виникають спонтанно, досягають певного ступеню загострення і взаємно проникають один в одного, тобто знімаються. Таким чином, в основі змін лежать закони взаємопроникнення протилежностей, або закон єдності і боротьби протилежностей. Цей закон розглядається як один із найголовніших законів природи, в тому числі екології, оскільки пояснює не лише причину всіх змін в ній, але й обумовлює до певної міри стабільність Всесвіту як системи глобального масштабу. Наприклад, розглянемо два протилежних види взаємодії - енергетичну і неенергетичну. Під енергетичною взаємодією розуміється така, коли в результаті взаємодії двох чи кількох матеріальних середовищ чи згустків речовини відбувається перенесення енергії, а неенергетичною - гравітаційна взаємодія, при якій ніяка енергія не переноситься.

Найбільша швидкість передачі енергетичної взаємодії властива світлу. Жоден матеріальний об'єкт неспроможний переміщуватися в просторі з більшою швидкістю, ніж світло. Неенергетична гравітаційна взаємодія свідчить про неможливість швидкого переносу матерії із одного району Всесвіту в інший, що і обумовлює стабілізуючий фактор для всього Всесвіту.

Стабільність динамічних характеристик галактик, зірок і планет обумовлюється кінетичною енергією їх руху і утриманням матерії в них дією гравітаційних сил. Стабільність Сонячної системи обумовлена силою тяжіння Сонця і відцентровою силою планет, що обертаються навколо нього[7, c. 46-48].

Всі названі сили є протилежними і різними. На атомному рівні ми знаходимо також наявність двох протилежних сил, рівність яких забезпечує стабільність кристалів. Наприклад, конкуренція сил притягування і відштовхування між атомами обумовлює існування певної відстані між ними в кристалах.

Коли атоми відокремити один від одного, то сила взаємодії зменшується і при певних умовах може бути рівною нулю. І навпаки, при спробі насильницького зближення атомів сили відштовхування між ними зростають і прагнуть до нескінченності. Все це і обумовлює стабільність кристалів і речовин в цілому.

Наведені вище форми взаємодії між матеріальними частками та об'єктами свідчать про існування загального взаємозв'язку між явищами - свого роду універсальній закономірності, яка віддзеркалює те положення, що в навколишньому середовищі (світі) немає абсолютно ізольованих об'єктів. Закони діалектики пов'язують загальне з окремим і індивідуальним величезною кількістю дії факторів космічного, планетарного і локального походження та пристосувальних властивостей живої речовини, його функціональної діяльності. Кожний вид живого прагне поліпшити свою екологічну нішу, тобто поліпшити її якість з точки зору власного існування.

Якість середовища — нове поняття, яке вноситься авторами цього посібника. Воно відіграє важливу роль в життєдіяльності форм життя. Середовище досить складне поняття і залежить від стану екологічної ніші того чи іншого виду, популяції чи особин. Якщо, наприклад, людина буде безконтрольно пристосувати середовище для своїх потреб, то може нанести величезну шкоду іншим живим організмам згідно закону відповідності умов середовища генетичній визначеності організму. Ця шкода через деякий час може стати екологічним бумерангом і повернеться до людини. Відповідно до правила прискореного розвитку швидка зміна середовища може також порушити відповідність рівня розвитку продуктивних сил людського суспільства природно-ресурсному потенціалу, що в свою чергу призведе до необхідності тимчасового уповільнення або зупинку їх розвитку[4, c. 76-78].

Взаємозв'язок законів різної функціональної природи можна б продовжити, хоча викладене свідчить, що він обумовлений дією загальних законів природи.

Знання законів екології дозволяє людині раціонально використовувати природні ресурси, змінювати середовище на свою користь і одночасно зберігати кількісну та якісну різноманітність живого.

Отже, знання та вміле використання законів екології в природокористуванні є найважливішою умовою та засобом їх реалізації.

Класифікація природних об'єктів, процесів, явищ та закономірностей є по суті дедуктивною формою пізнання і стає можливою лише на певному етапі розвитку науки.

Класифікація законів - складніший процес, ніж упорядкування за певними ознаками тих чи інших об'єктів природи, оскільки будь-яка класифікація має за мету встановлення зв'язків між поняттями або класами об'єктів. Встановлення зв'язків між закономірностями за рахунок лише дедуктивних форм висновків - надто ризиковано. Адже кризи і революції в суміжних з екологією науках, безумовно, позначаються і на розвитку самої екології, оскільки виникають нові закономірності в різних галузях науки, які до цього часу не були предметом вивчення з боку природодослідників. А між тим, теоретична екологія, як серцевина всіх екологічних наук, розпочинається із визначення понятійного апарату, формування основних законів та визначення сфери їх дії, тобто їх систематизації. Будь-який закон природи не діє ізольовано. Він діє в певній системі і пронизує всі її структурні підрозділи (підсистеми), визначаючи ті чи інші закономірності, і є результатом дії законів вищого порядку. Класифікація законів необхідна для розуміння характеру і сфери дії екологічних явищ та можливостей їх використання людиною в своїх інтересах. Наукова класифікація дозволяє передбачити наявність певних закономірностей, оскільки цього вимагає логіка дедуктивного мислення.

На наш погляд, всі екологічні закони необхідно класифікувати за функціональними ознаками, а саме, виділити серед них енергетичні (І група), системоутворюючі (II група), соціально-економічні (III група), геофізичні (IV група) і геохімічні (V група).

В цьому посібнику ми розглянемо всі основні групи законів екології в їх взаємозв'язку з іншими законами природи та суспільства.

Перед тим, як в наступних розділах розкрити зміст кожного із законів екології, визначимо поняття "енергія"[8, c. 163-165].

2. Аналіз соціально-економічних законів, принципів і правил екології

Взаємовідносини людського суспільства з навколишнім середовищем - одна із глобальних проблем сучасності. її вирішення стає необхідною передумовою розвитку економіки і врешті решт і самого існування людського суспільства. Ці взаємовідносини є не хаотичними, а строго підпорядкованими певним закономірностям еколого-економічного і еколого-соціального характеру. Сьогодні формуються наукові напрями екологічної економіки і соціальної екології, тобто наук, які стоять на межі економіки, соціології і екології.

Основною причиною виникнення екологічних проблем є обмеженість природних ресурсів Землі на фоні зростаючих потреб людства, переоцінка відновлювальної здатності біосфери, нерозуміння та ігнорування основних законів взаємозв'язків і взаємодії живого, особливо стосунків людини із навколишнім природним середовищем.

Оскільки людина сама по собі є складовою частиною як біосфери, так і навколишнього середовища, то екологія важливого значення надає дослідженням, пов'язаним з діяльністю людини в біосфері, зокрема, з використанням ресурсів природи. Ці дослідження ведуться з метою розробки науково обґрунтованих заходів щодо зведення до мінімуму екологічних втрат при послідовній зміні середовища в результаті діяльності людини та забезпечення економіко-екологічного балансу на Землі і в будь-яких її регіонах, який не був би небезпечним для фізичної, соціально-екологічної, технологічної та політичної адаптації людства[5, c. 115-118].

Екологічна безпека - цільова функція природокористування, вона може розглядатися як на рівні окремої локальної території регіону, так і в межах держави і навіть всієї планети. Фактично вона характеризує стан екосистем різного ієрархічного рангу _ від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери в цілому. Екологічна безпека повинна розглядатись і як функція часу та масштабу людської активності: короткочасні дії людини на природу можуть бути відносно безпечними, а тривалі - шкідливими, зміни в локальних масштабах - безвинними, а в широких - фатальними.

Нарешті, екологічна безпека залежить від характеру взаємовідносин людини і природи. В історичному плані спочатку спостерігається послаблена дія природи на людство і, навпаки, посилений вплив людини на природу. Хоча сьогодні сили впливу неначе помінялись місцями: будь-які зміни природи віддаються локальною, регіональною і навіть глобальною дією на людей та їх господарську діяльність. Зміна характеру взаємовідносин людини і природи спричинює до екологічних криз сьогодення в багатьох країнах світу і особливо в Україні, яка парламентом України оголошена зоною екологічного лиха. У результаті екологічного волюнтаризму, тобто господарювання людини без урахування екологічних обмежень і законів, час від часу виникає і проявляється, так званий, ефект "екологічного бумерангу" - негативні дії факторів зовнішнього середовища на людину. Це радіоактивне забруднення мільйонів гектарів землі та вод в результаті Чорнобильської катастрофи, це додаткове опромінення населення земної кулі в результаті ядерних випробувань, це забруднення продуктів харчування нітратами та нітритами, це кислотні дощі, які стали серйозною загрозою існування лісів в ряді країн (ФРН, Канада та ін.) і призвели до загибелі озерної риби в країнах Скандинавського півострова, це і загазованість міст, яка створює все більшу загрозу життю і здоров'ю людей. Результатом дії "екологічного бумерангу" є також деформація природних екологічних систем і, головне, погіршення екологічних умов життя і діяльності самої людини [2, с.9-13].

Екологічні проблеми, на відміну від інших, вимагають від людини рішучих дій щодо їх вирішення. Але, щоб розв'язати ту чи іншу проблему і прийняти відповідне рішення, необхідно опрацювати певні обсяги інформації і виявити закономірності тих процесів, з якими пов'язана проблема.

Виявлення закономірностей в будь-якій галузі є по суті формуванням науки цієї галузі. Отже, вивчення причин і наслідків "екологічних бумерангів" і методів боротьби з ними є процесом формування економічної та соціальної екології, тобто науки про відносини в системі "природа - суспільство". Серед цих напрямків екологічної науки найбільше значення має природокористування, оскільки він обумовлений господарськими потребами людства. Екологічні проблеми природокористування є проблемами молодої науки ноогеніки, яка досліджує проблеми, пов'язані з ліквідацією екологічних криз, їх наслідків, а також питання, як уникнути екологічних криз в умовах науково-технічного прогресу.

Природокористування - не тільки наука, а, насамперед, широка практика, яка має досить тривалу історію використання природи людиною.

Щоб жити, людина повинна забезпечити себе їжею, одягом, житлом, певними засобами комунікації. Все це у вигляді певних ресурсів людина бере у природи, яка є фактично матеріальною основою природокористування.

З іншого боку, природокористування - одна із прикладних наукових галузей (навіть їх сукупностей), що базується на природознавчих знаннях та комплексі фундаментальних соціально-економічних дисциплін. Отже, природокористування двуєдино: втілює в собі науку і практику.

Природокористування, як одна з основних складових частин загальної екології, включає в себе окремі положення з таких конкретних наук як біологія, географія, метеорологія, геологія, економіка, соціологія та інших, що пов'язані з проблемами використання людиною природних ресурсів, включаючи і людські ресурси. Природокористування має відношення до всіх галузей виробництва, зокрема, будівництва, транспорту, зв'язку, агропромислового комплексу, лісового господарства, а також до соціальної, культурної та наукової діяльності людини в природному середовищі.

Опанування космосу, атмосфери, гідросфери - все це теж проблеми природокористування, оскільки ці середовища є важливими напрямками подальшого розширення екологічної ніші і середовища життя людства.

Звичайно, у всіх галузях діяльності людини природокористування включає лише ті елементи, які пов'язані з природою (включаючи і природу самої людини), її засвоєнням, порушенням, збереженням, з урахуванням фізичних, юридичних, соціальних та інших аспектів проблеми.

Оскільки природокористування, як процес, пов'язаний з усіма галузями суспільного виробництва, то наука про природокористування та її невід'ємна частина - ноогеніка, об'єднують в собі також ті елементи галузевих наук, які пов'язані із природним середовищем, яке є вмістилищем природних ресурсів, предметом праці і одночасно причиною виникнення "екологічних бумерангів".

Урахування в практичній діяльності соціально-економічних законів екології дозволить досягти оптимізації взаємовідносин природи і суспільства за рахунок всебічного удосконалення продуктивних сил людства на базі новітніх досягнень науки і техніки, пом'якшення екологічних наслідків використання природних ресурсів. Соціально-екологічні закономірності знаходять також своє відображення як в умовах життя людей, так і в стані навколишнього природного середовища. При цьому економічні закони мають пріоритет менший, ніж еколого-економічні і соціально-екологічні, що обумовлюється особливим статусом середовища - головною умовою життя кожного виду живого. Жоден із соціальних, економічних та екологічних законів не проявляє себе в чистому вигляді, не діє сам по собі, а є певною реакцією екосистеми на ті чи інші способи природокористування[1, c. 44-47].

Специфіка соціально-економічних і економіко-екологічних законів полягає в тому, що вони нібито обмежують дію чисто соціально-економічних законів [1]. Так, сучасні технологічні і, насамперед, енергетичні процеси в масштабах, які мають тенденцію до безперервного зростання, породжують конфліктну ситуацію між можливостями використання середовища для потреб виробництва і його придатністю для життя людини. Це перше протиріччя, яке носить закономірний характер.

Друге протиріччя надто складніше. Зростання масштабів виробництва супроводжується зростанням масштабів продуктів праці, які мають штучну природу. Співвідношення штучних і природних елементів середовища складається на користь штучних. Виникає протиріччя, яке вимагає від людини здатності мобільного пристосування до середовища із такими змінними параметрами. Виникає питання: чи є межа пристосувальним діям людського організму? Очевидно є.

Третє протиріччя полягає в тому, що географічні масштаби виробничої діяльності людини звужують і обмежують екологічну нішу інших видів живого, особливо тих, які не можуть існувати в прирученому вигляді. Тобто розширення екологічної ніші людства за рахунок розвитку виробництва призводить до звуження і зниження екологічних ніш інших видів живого, а отже і до зменшення живого розмаїття планети.

Це далеко не повний перелік проблем, які нав'язані людству науково-технічним прогресом і збільшенням масштабів виробництва. Сьогодні висловлюють примітивні гіпотези про те, що начебто можливо уникнути негативних наслідків сучасного масового виробництва шляхом його скорочення. Для цього пропонують скоротити чисельність населення земної кулі в 1,5 - 2 рази.

Звичайно, подібні гіпотези мають антигуманний характер, а їх здійснення призвело б до уповільнення науково-технічного прогресу і різкого зниження виробничого потенціалу.

Причиною екологічних негараздів є виробнича діяльність людини без урахування екологічних обмежень і дії екологічних законів, а також відсутність необхідних коштів на охорону навколишнього природного середовища.

Лише розробка на основі вивчення соціально-економічних і екологічних закономірностей наукових принципів природокористування і збереження природного середовища та гармонізації в поєднанні штучних і природних елементів дає можливість успішно адаптуватися людському суспільству до нових умов життя.

Соціально-екологічних законів існує чимало, проте більшість із них не відкриті, не досліджені, не визначені сфери їх дії.

На наш погляд, найважливішим серед них є основний соціально-економічний закон екології, суть якого полягає в тому, що темпи науково-технічного прогресу і темпи зміни середовища повинні бути такими, щоб у певній мірі забезпечити екологічну безпеку як людини, так і переважної більшості видів живого. Це по суті закон, який відображає основне протиріччя в системах "суспільство - природа", "продуктивні сили - середовище", "умови середовища - здоров'я людини".

Щоб зрозуміти, що дія цього закону на різних етапах розвитку людського суспільства і еволюції середовища носить неповторний характер, ці явища обумовлюються дією не менш важливого екологічного закону історичної безповоротності. Згідно з цим законом, будь-яка епоха еволюційних змін носить унікальний характер. І щоразу унікальність епохи вимагає визначення специфіки дії основного соціально-економічного закону екології.

Безпосередньо самі зміни відбуваються згідно принципа перервності і неперервності еволюції.

Важливим соціально-економічним законом є закон необмеженого прогресу, який забезпечується рядом інших соціально-економічних законів, особливо законів зростаючої родючості, зниження природомісткості готової продукції, а також рівнозначності всіх умов життя.

Всі інші закони деталізують дію основного соціально-економічного закона екології. Соціально-економічні закони екології ми детальніше розглянемо нижче[6 c. 109-112].

В тематичному плані вивченню соціально-економічних законів екології передує вивчення найбільш загальних законів природи, так званих, законів діалектики. Найголовнішими серед них є: закон безперервних змін, тобто світ, згідно з цим законом, не є непорушним і незмінним, а постійно розвивається і оновлюється; закони переходу кількості в якість і навпаки, взаємного проникнення протилежностей та деякі інші.

Закони діалектики є загальними законами природи, в тому числі і законами становлення і розвитку екосистем, біосфери в цілому і людського суспільства, зокрема. Без розуміння цих законів неможливо розглянути складні взаємодії в межах людського суспільства, його взаємозв'язок і взаємодію з навколишнім середовищем.

Відомо, що джерелом і першопричиною будь-якого розвитку є внутрішні протиріччя, які притаманні будь-якій речовині, кожному процесу і явищу. Ці протиріччя спонтанно виникають, досягають певної ступені загострення і взаємно проникають один в одного, тобто знімаються. Отже, в основі змін лежить закон взаємопроникнення протилежностей, або єдності і боротьби протилежностей. Цей закон розглядається як один із найголовніших законів природи, в тому числі й екології, оскільки пояснює не лише причину всіх змін в ній, а й обумовлює до певної міри стабільність Всесвіту як системи глобального масштабу.

Соціальні та економічні закони екології носять також діалектичний характер і тому їх необхідно розглядати з урахуванням основних законів діалектики. Так, принцип перервності і неперервності еволюції, закони зниження чи зростання врожайності, правило "м'якого" або "жорсткого" управління та інші, як правило, висвітлюють протилежності, які мають місце в природі. Ці протилежності носять діалектичний характер і їх неможливо враховувати без визначення часу та умов їх прояву.

Зазначимо, що соціальні закони екології тісно пов'язані з економічними законами і тому з методологічного погляду їх варто об'єднати в одну групу - соціально-економічних законів екології. Хоча в самій класифікації соціально-економічних законів екології доцільно виділити окремо соціальні, демографічні та економічні закони, які по суті розкривають зміст основного соціально-економічного закону екології.

На відміну від фізичних законів, які не змінюють своєї суті протягом мільйонів і мільярдів років, економічні і соціальні закони змінюють свою дію водночас із зміною соціально-економічного укладу і тому не є такими довготривалими, як закони фізики та хімії.

Тому основний соціально-економічний закон екології на кожному етапі розвитку соціума матиме свою специфіку.

Вивчення соціально-економічних законів передбачає розробку системи наукових закономірностей, які відображають природничо-наукові, соціально-економічні, правові, морально-етичні та медичні аспекти загальної екології.

Світовий досвід засвідчує, що існують два підходи до розгортання змісту екологічної освіти:

• мультидисциплінарний (екологізація існуючих навчальних предметів, відповідно до специфіки їх змісту);

• внутрішньодисциплінарний (введення у навчальний процес спеціального предмету екологічного змісту).

Сучасні тенденції освітнього процесу в Україні свідчать, що обидва підходи, поєднуючись, можуть існувати одночасно. Хоча вивчення соціально-економічних законів може здійснюватись лише на основі другого підходу, тобто внутрішньо дисциплінарного[3, c. 184-186].


Висновки

Сьогодні особлива увага вчених різних спеціальностей і практичних працівників привернута до екологічних природних систем організації живого і закономірностей їх функціонування в умовах надмірного антропічного тиску. Це обумовлено кризою у відносинах людини з Природою.

До того часу, поки матеріально-технічна цивілізація на Землі була явищем більш або менш локальним, а території існування "дикої", відносно незайманої, Природи великими, ні людині, ні іншим видам живих організмів не загрожувала загибель від надмірно високих темпів екологічних змін навколишнього середовища. Панівною і, мабуть, правильною вважали ідею антропоцентризму, згідно з якою людина покликана панувати над Природою, що загалом відповідало тогочасній структурі Всесвіту.

Проте, в міру зростання темпів і масштабів промислового і сільськогосподарського виробництв, освоєння раніше незайманих територій, надмірних забруднень практично всіх середовищ життя (атмосфери, гідросфери і геосфери) представникам "дикої" природи, зокрема рослинного і тваринного світу, загрожує скорочення можливих масштабів життєвого прояву, обмеження, або цілковита ліквідація, необхідних для них умов життя. Це у свою чергу, негативно позначається й на умовах життя самої людини, яка неспроможна жити без "дикої" природи та середовищі, надмірно забрудненими всілякими відходами, промислового, сільськогосподарського виробництв та побуту людини.


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top