Проблеми раціонального використання природних ресурсів

Вступ

1. Використання й охорона природних ресурсів в Україні

2. Особливості функціонування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку продуктивних сил характеризується постійним підвищенням ступеня конфліктності їх взаємодії з навколишнім середовищем, що перешкоджає подальшому розвитку науково-виробничого потенціалу суспільства та створює загрозу його життєдіяльності.

Відносини в системі "суспільство - навколишнє середовище" пройшли важкий шлях від замовчування і недовіри до поступового осмислення та прийняття нестандартних рішень. Цьому передували серйозні теоретичні пошуки, гострі дискусії й розробки фахівців, державних і громадських діячів та науковців. Проблемам впливу людської діяльності на навколишнє середовище присвячені дослідження, що охоплюють галузі сучасної науки та висвітлюють різні аспекти: загальнофілософський, соціально-історичний, біологічний, технічний, економічний, управлінський тощо.

Сучасний стан навколишнього середовища характеризується величезними масштабами змін ландшафтів, постійним зростанням рівня енергоозброєності, виробленням та викидом значної кількості забруднюючих речовин, збільшенням обсягів твердих та рідких відходів, швидким виснаженням як відновних, так і невідновних природних ресурсів. Сукупність цих факторів призводить до формування екологічної ситуації, що потребує всебічного вивчення та активних дій щодо попередження можливих негативних наслідків.

Тому на сьогодні актуальним є створення цілісного та дієвого механізму природокористування та природоохоронної діяльності, який забезпечив би функціонування принципів сталого розвитку, раціональне використання природних ресурсів, зменшення рівня забруднення навколишнього середовища, відповідний рівень екологічної безпеки та попередження негативного впливу на здоров’я людей.


1. Використання й охорона природних ресурсів в Україні

Україна належить до країн з високим господарським освоєнням території. Так, тут одна з найвищих у світі часток ріллі в загальному земельному фонді — близько 57% (33,3 млн га). Країна має розвинуту видобувну промисловість, велике значення мають енерговитрат-ні й матеріалоємні виробництва, які найчастіше використовують потенційно небезпечні речовини. Для країни характерна висока концентрація підприємств в окремих районах, де створено великі промислові комплекси. На багатьох з них експлуатується морально застаріле й фізично зношене устаткування. Це зумовило інтенсивне споживання енергоносіїв, рудних корисних копалин і води, призвело до високого рівня забруднення компонентів природи, до практично неконтрольованих викидів забруднюючих речовин і збільшення ймовірності виникнення надзвичайних техногенних ситуацій.

Формування ринкових основ господарювання не привело до позитивних зрушень у природокористуванні й природоохоронні. У цілому для країни характерний низькоефективний, застарілий еколого-економічний виробничий потенціал і ресурсномісткі виробництва. Стан погіршує недосконалість правової бази, а також ігнорування чинних законодавчих актів багатьма природокористувачами.

Екологічну ситуацію в багатьох районах Україні можна охарактеризувати як кризову, з високим рівнем забруднень компонентів природи. Відзначимо, що забрудненням уважають привнесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових фізико-хімічних і біологічних речовин, що чинять шкідливі впливи на природні комплекси й людину.

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує підвищення ефективності господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршали: зменшилися обсяги виробництва, знизилася його рентабельність, різко скоротилися інвестиції, виникають надзвичайні ситуації у природному середовищі, природні ресурси використовуються не раціонально, стан довкілля в Україні має загрозливий характер для майбутніх поколінь.

У майбутньому збереження природних систем немислиме без спільних зусиль. Для цього створюються екологічні мережі, що включають природоохоронні території різних країн. Так, у 1999 р. Ужанський національний природний парк і Надсянський регіональний ландшафтний парк (Україна) увійшли до складу Схід-но-Карпатського біосферного резервату, що включає також природоохоронні території Польщі та Словаччини. Біосферний резерват «Дельта Дунаю» з 1999 р. включає Дунайський біосферний заповідник України й резерват «Дельта Дунаю» у Румунії. У 2000 р. підписано Угоду про створення й управління природоохоронними територіями в дельті Дунаю і низов'ях Пруту (Україна, Молдова, Румунія).

Велике значення для охорони навколишнього середовища має екологічний моніторинг, під яким розуміють сукупність спостережень за певними компонентами біосфери, спеціальним чином організованими в просторі й часі. Він передбачає використання адекватного комплексу методів екологічного прогнозування, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. Основною метою моніторингу є оптимізація взаємовідносин людини з природою та екологічна орієнтація господарської діяльності.

У системі екологічного моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні моніторингу навколишнього природного середовища: глобальний, регіональний і локальний. Вони здійснюються за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ. Основну роль відіграє Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

У процесі осмислення інформації про стан природи необхідні знання про екологічну безпеку, а також із правових питань охорони навколишнього середовища. Критерії безпечного стану навколишнього середовища визначаються екологічними стандартами й нормативами, а також технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними та іншими нормами й правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища.

Право громадян на сприятливе навколишнє середовище забезпечується: створенням сприятливих умов їх життя; наданням можливості участі в обговоренні рішень, виконання яких може спричинити негативний вплив на навколишнє середовище; державними заходами, спрямованими на запобігання екологічно небезпечній діяльності, запобігання наслідкам аварій та природних стихійних лих і їх ліквідацію; наданням достовірної інформації про стан навколишнього середовища; можливістю вимагати в судновому порядку скасування рішень про розміщення, проектування, будівництво, реконструкцію та експлуатацію екологічно небезпечних об'єктів.

Так, у статті 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до основних принципів охорони довкілля, зокрема, віднесено гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду.

Закони України «Про екологічну експертизу» та «Про екологічний аудит» стосуються питання участі громадськості в контролі над плануванням і здійсненням господарської діяльності, яка може впливати на стан природних комплексів; припустимих рівнів антропогенного навантаження (забруднення, засмічення тощо) на природні комплекси; регулювання використання пестицидів та отрутохімікатів і у сільському господарстві.

Правові основи організації, охорони та ефективного використання природоохоронних об'єктів та відтворення природних комплексів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України». У ньому зазначено, що на землях природно-заповідного призначення забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Громадяни України мають право брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання.

2. Особливості функціонування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності

Аналіз існуючої системи державного управління збереженням навколишнього середовища та використанням природних ресурсів довів, що вона має низку недоліків, в тому числі: неузгодженість та дублювання управлінських функцій відомствами, поєднання ними завдань державного регулювання з господарською діяльністю; розробку законодавства “під відомство” замість функціонального принципу; відсутність або недосконалість механізмів управління, необхідних для формування важелів управління в ринкових умовах; розпорошеність коштів та невисоку ефективність їх використання; низький рівень відповідальності.

Незважаючи на недоліки державного втручання, роль держави щодо збереження навколишнього середовища має зростати і надалі. Зокрема, її роль у здійсненні альтернативних варіантів вирішення екологічних проблем, структурній перебудові економіки в нових економічних умовах, у встановленні різноманітного роду нормативів, стандартів.

Як свідчать проведені дослідження, на сьогодні в Україні сформовано систему економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності, яка включає механізм збору за спеціальне використання природних ресурсів, механізм збору за забруднення навколишнього природного середовища, механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища та систему державного фінансування природоохоронних заходів.

Разом з тим, в Україні відсутній цілісний і реально діючий економічний механізм, здатний ефективно вирішувати проблеми та завдання збереження навколишнього середовища в інтересах екологоорієнтованого соціально-економічного розвитку. Одні його складові діють, але не в повному обсязі, а інші - до цього часу не вийшли зі стадії досліджень.

Враховуючи існуючу ситуацію в Україні, вирішення фінансово-економічних проблем і завдань збереження навколишнього природного середовища, формування і розвиток цілісного економічного механізму в цій галузі мають здійснюватись:

Шляхом визнання на державному рівні необхідності невідкладного вирішення фінансово-економічних проблем збереження навколишнього природного середовища і врахування цього фактору при здійсненні економічних реформ та реалізації програм соціально-економічного розвитку країни.

Удосконалення законодавчого забезпечення ефективного функціонування економічного механізму збереження навколишнього середовища та його несуперечливу взаємодію з усією системою соціальних і економічних відносин у суспільстві.

Формування податкової політики і системи податків, спрямованої на створення екологоорієнтованого виробництва.

Удосконалення системи фінансування природоохоронної діяльності та екологічних програм і заходів з метою поліпшення та стабілізації якісного стану навколишнього середовища, розвитку системи плати за негативний вплив на навколишнє середовище і функціонування екологічних фондів.

Введення системи екологічного страхування, яка забезпечить безумовне відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу.

В умовах реструктуризації виробництва і зміни форм власності використання ринкових механізмів екологічного регулювання є особливо актуальним, оскільки існуючі в Україні моделі організації та управління природокористуванням не забезпечують узгодженості економічних і природоохоронних цілей у масштабах країни, і, відповідно, реалізацію оптимальних екологобезпечних управлінських рішень. У зв’язку з цим виникає необхідність у розробці системи екологічного менеджменту як більш прогресивної моделі організації управління природокористуванням в умовах ринкових трансформацій. Центральне місце в даній системі має належати економічним інструментам (рис. 1).

Удосконалення та розширення системи екологічного оподаткування запропоновано шляхом введення податку за шкідливий вплив на навколишнє середовище, зокрема акустичний, електромагнітний, іонізуючий, біологічний тощо. Актуальним питанням для України, яка має на своїй території атомні електростанції та пов'язану із ними виробничу інфраструктуру, є впровадження плати за радіоактивне забруднення.

Найбільш ефективним та перспективним економічним інструментом природоохоронної діяльності є плата за вироблену та ввезену екологічно небезпечну продукцію, запровадження якої дозволило б отримати суттєві надходження до бюджетів та цільових фондів. Сюди можна віднести податок на нафтопродукти, природний газ, вугілля, лакофарбову продукцію, мінеральні добрива і пестициди, синтетичні пральні речовини, матеріали для упаковки, холодильники, акумулятори, автошини, озоноруйнуючі речовини та інші види продукції.

Важливою не впровадженою складовою системи збору за забруднення навколишнього середовища є плата за неорганізований скид забруднюючих речовин з територій природокористувачів (залежно від функціонального використання): з промислово-урбанізованих територій у складі стічних дощових, талих і поливальних вод та сільськогосподарських територій виробничого призначення (наприклад, тваринницькі ферми).

Потребує впровадження плата за забруднення акваторій водних об'єктів при проведенні робіт, пов'язаних із переміщенням і видобуванням донних ґрунтів, нерудних матеріалів із підводних кар'єрів і розміщенням ґрунтів в підводних відвалах.

Важливим фінансовим інструментом залучення інвестицій в екологічно кризові сектори економіки та для реалізації пріоритетних екологічних заходів є пільгове оподаткування. В Україні зовсім недавно надано окремі пільги при оподаткуванні в сфері використання відходів виробництва. Зокрема, звільняються від оподаткування доходи від надання послуг щодо збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини. Однак цього замало, оскільки необхідно визначати та розширювати перелік конкретних природоохоронних заходів, які потребують пріоритетного розвитку. Встановлення пільг в оподаткуванні стимулює приплив капіталу в цю сферу, що дасть змогу сформувати екологічне підприємництво, ринок екологічних послуг та робіт.

Новим економічним інструментом природокористування та природоохоронної діяльності має стати продаж екологічних прав. Суть його полягає в тому, що на окремо визначеній території, наприклад, міста, встановлюються загально дозволені квоти річних обсягів викидів забруднюючих речовин, звичайно, з врахуванням екологічних нормативів. Після цього відбувається продаж дозволів (квот) на викиди підприємствами. Якщо одне підприємство має "запас" на викиди, або, в порівнянні з іншим підприємством, може з меншими затратами досягти цей "запас", то, звичайно, ці викиди стають товаром і можуть продаватися.

Важливим економічним інструментом збереження навколишнього середовища є відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Проведений аналіз показав, що сьогодні розроблено і впроваджено ряд методик розрахунків розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним ресурсам, земельним, атмосферному повітрю. Проте є потреба в розробленні нових та вдосконаленні діючих нормативно-методичних документів.

Зокрема, необхідно розробити пакет методик розрахунків розмірів відшкодування збитків, які заподіяні внаслідок затоплення, підтоплення, заболочення, засолення, надмірного переосушення земель тощо. Впровадження зазначених методик збільшить додаткові надходження до екофондів та стимулюватиме природокористувачів до раціонального і ощадливого використання природних ресурсів, здійснення превентивних природоохоронних заходів.

Удосконалення існуючої системи платного природокористування пропонується за рахунок введення диференційованих нормативів плати. Зокрема, за водні ресурси в залежності від того чи спожита вона безповоротно (без повернення у водні об’єкти) чи після використання повертається у водні об’єкти.

Розкрито механізм такого важливого інструмента, як маркування екологічно чистої та енерго- і ресурсозберігаючої продукції. Таке маркування фактично є рекламуванням продукції з боку держави, гарантування її екологічної та економічної ефективності.

Кардинальним питанням збереження навколишнього середовища сьогодні є реформування діючої системи фінансування екологічної сфери відповідно до ринкових умов господарювання та здійснюваної адміністративної реформи.

Реформування фінансової системи на загальнодержавному та регіональному рівнях має здійснюватися в двох взаємопов'язаних напрямах, зокрема:

цільового використання всіх коштів, отриманих від екологічних зборів, штрафних санкцій за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, відтворення та підтримання природних ресурсів в належному стані;

створення державної фінансової інституції для управління екологічними платежами (Національний екологічний фонд України на загальнодержавному та регіональному рівнях (республіканський АР Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські екологічні фонди).

Об'єднання екофондів в єдиній фінансовій структурі при повному збереженні всіх елементів самостійності регіональних фондів забезпечить можливість взаємного кредитування і концентрації ресурсів для виконання спільних екологічних проектів.

Важливим завданням при визначенні подальших шляхів розвитку економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності є розроблення єдиної загальнодержавної еколого-інвестиційної програми. Для цього необхідно на першому етапі визначити методологічні підходи щодо її розробки. В дисертаційній роботі показано, що така програма має складатися з окремих взаємопов'язаних блоків, секторів (вода, повітря, відходи, природні ресурси), обсяги і джерела фінансування необхідно визначати з урахуванням фінансових можливостей економіки. При цьому до програми повинні ввійти заходи, що містяться в уже затверджених загальнодержавних, регіональних (місцевих) екологічних програмах.

Основними напрямами реформування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, відповідно до вимог ринкових умов господарювання та здійснюваної адміністративної реформи, є:

  • розширення та вдосконалення бази екологічного оподаткування;
  • реформування системи фінансування екологічної діяльності та розвиток фінансових механізмів;
  • розроблення загальнодержавної еколого-інвестиційної програми збереження навколишнього середовища;
  • впровадження та подальший розвиток екологічного аудиту та екологічного страхування.

Впровадження результатів дисертаційного дослідження дозволить удосконалити та значно розширити існуючу систему економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності в Україні. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в низці нормативно-правових актів, а також можуть бути використані центральними і місцевими органами виконавчої влади при здійсненні заходів щодо забезпечення раціонального природокористування та ефективної природоохоронної діяльності.


Висновки

Забезпечення можливості функціонування екологічно сталого розвитку, раціонального використання природних ресурсів, зменшення рівня забруднення навколишнього середовища та попередження негативного впливу на здоров’я людей вимагає створення цілісного економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, спрямованого на збереження і поліпшення стану навколишнього середовища.

Основними завданнями цього механізму мають бути: визначення розміру витрат на освоєння, використання і відтворення природних ресурсів; створення фінансової бази для компенсації витрат, пов’язаних з використанням, відновленням природних ресурсів та здійсненням ресурсозберігаючих заходів; забезпечення раціонального територіального розміщення продуктивних сил шляхом територіальної диференціації витрат, пов’язаних з експлуатацією природних ресурсів та їх відтворенням; стимулювання суб’єктів еколого-економічних відносин щодо забезпечення раціонального, економного використання ресурсів природи, впровадження маловідходних технологій.

Економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності базується на засадах платності за спеціальне використання природних ресурсів і шкідливий вплив на навколишнє середовище та цільовому використанні коштів, отриманих від зборів за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища, на відновлення і підтримання природних ресурсів у належному стані та ліквідацію джерел забруднення.


Список використаної літератури

1. Арапова В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Вінницький фінансово-економічний ун-т. — Вінниця : ПП "Вид-во "Тезис", 2005. — 160с.

2. Дорогунцов С., Заяць Т. А., Бандур С. І. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2000. — 363с.

3. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . - К.: Кондор, 2004. - 293 с.

4. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. - К.: Академвидав, 2002. - 367 с.

5. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч.посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 726 с.

6. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. - К.: Національна академія управління, 2004. - 272 с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. - 7-ме вид., стереотип. . - К.: Знання, 2005. - 350 с.

8. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. - К.: Юридична книга, 2002. - 550 с.

9. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 317 с.

загрузка...
Top