Природоохоронні території (заповідники, заказники, національні парки): визначення, функції, типи, біологічне, географічне та соціально-економічне значення

Вступ

1. Поняття та сутність природоохоронних територій

2. Сучасний стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність наукового дослідження структури природоохоронних територій та їх місця і ролі у природно-ресурсному потенціалі території витікає з їх особливої цінності як середовищеформуючих та природовідтворюючих природних комплексів, з високим рівнем ландшафтного та біологічного різноманіття, властивостями відновного функціонування. Природних територій, незмінених або мало змінених антропогенною діяльність на півдні України залишилося дуже мало і більшість з них охороняється законодавчо (указами, актами і постановами). Однак фактично у більшості випадків природоохоронний статус територій порушується землевласниками і землекористувачами, що призводить до порушення їх природного функціонування і зміни властивостей.

Що стосується природно-заповідного фонду України в цілому, то переважна більшість об'єктів ПЗФ знаходиться у відомстві Держкомлісгоспу, органів місцевого самоврядування та сільськогосподарських підприємств, тоді як більше половини площі ПЗФ — Держкомлісгоспу та Мінприроди.

У зв'язку з цим ми перед собою поставили за мету дослідження різноманіття природоохоронних територій, їх сучасного стану, ролі і значення у структурі природно-ресурсного потенціалу території.

Таким чином екологічний ресурс притаманний природному середовищу, яке завдяки функціональній здатності через процеси стійкості, саморегуляції, самовідновлення та стабілізації середовища відновлювати свій похідний екологічний стан.

1. Поняття та сутність природоохоронних територій

До складу природно-заповідного фонду, у відповідності до екологічного законодавства України, входять наступні категорії природоохоронних об'єктів і територій: природні заповідники, національні природні парки, заказники загальнодержавного і місцевого значення, регіональні ландшафтні парки, пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого значення, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення, зоологічні парки місцевого значення, ботанічні сади, дендрологічні парки і заповідні урочища.

Природні заповідники організуються з метою збереження у природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних компонентів з усією сукупністю їх компонентів, дослідження природних процесів і явищ, що відбуваються в них, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, координація та проведення наукових досліджень в регіонах. На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська діяльність і т.п.: будівництво споруд, ліній електропередач, геологічні розвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву, збір лікарських рослин, квітів, знищення звірів і птахів та ін., мисливство, рибалка.

Національний природний парк є природоохоронною територією, рекреаційною, культурно-освітньою та дослідницькою організацією загальнодержавного значення. Він утворюється з метою збереження, відновлення та ефективного функціонування природних комплексів і територій, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі, її надр і водні простори з усіма природними об'єктами, що знаходяться у їх межах, вилучаються з господарського використання і передаються державному природному національному парку, територія якого може включати й інші типи природокористування.

Заказниками об'являються природні території або акваторії з метою збереження і відновлення природних комплексів чи їх окремих компонентів, а також для підтримання загального екологічного балансу. Перш за все вони організуються у межах територій, де зустрічаються рідкісні види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. Зазначенням поділяються на заказники загальнодержавні і місцеві. Створення заказників не супроводжується відчуженням земельних ділянок чи об'єктів від їх господарів чи землекористувачів[4, c. 36-38].

Пам'ятками природи об'являються території або окремі природні об'єкти, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення з метою збереження їх у природному стані. За значенням поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Ботанічні сади організуються з метою збереження, дослідження та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного господарського використання. Земельні ділянки передаються державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Зоологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження у спеціальних умовах дикої фауни, а також для навчально-просвітницької, пізнавальної та науково-дослідної діяльності.

Дендрологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев, чагарників для їх ефективного наукового, культурного та господарського використання. Земельні ділянки передаються державним дендропаркам у безстрокове користування.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва об'являються найвідоміші та найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. За чиаченням поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Регіональні ландшафтні парки організуються з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заповідні урочища — лісові, степові та інші окремі цілісні ландшафти, які мають наукове, природоохоронне та естетичне значення з метою збереження їх у природному стані.

Об’єкти природо-заповідного фонду в Україні часто створюються на територіях, суттєво змінених попередньою господарською діяльністю. Лісові заповідники, національні парки та інші природо-заповідні об’єкти, створені на землях держлісфонду, тривалий час знаходилися під впливом попередньої лісогосподарської діяльності, у зв’язку з цим вони істотно модифіковані та, переважно, збіднені за флористичними і фауністичними показниками (наприклад заповідники “Розточчя”, “Медобори”, національні парки “Шацький”, “Сколівські Бескиди” та ін.)[7, c. 81-83].

2. Сучасний стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд України (далі -ПЗФ) станом на 01.01.08 має в своєму складі 7346 територій та об'єктів загальною (фактичною) площею 2990,0 тис. га. Відношення площі ПЗФ до площі держави («показник заповідності») становить 4,95 відсотка.

Структура ПЗФ України включає в себе 11 категорій територій і об'єктів загальнодержавного та місцевого значення. З них за кількістю найбільшу частку мають пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища - разом біля 90% від кількості всіх існуючих об'єктів. За площею більше 80% природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні та регіональні ландшафтні парки.

За даними Державного кадастру територій та об'єктів ПЗФ станом на 01.01.08 в Україні є 607 територій і об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення, з них: 17 природних і 4біосферних заповідників, 19 національних природних парків (додаток 1 до довідки), 304 заказники, 132 пам'ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, їх загальна фактична площа складає 1543,2 тис. га, або близько 52% від усієї фактичної площі ПЗФ і 2,5% від площі України. З цієї площі близько 564 тис. га (біля 19% від загальної площі ПЗФ і 0,9% від території держави) — це землі, надані природно-заповідним установам у постійне користування.

Відповідно до законодавства, природоохоронними науково-дослідними установами ПЗФ загальнодержавного значення є природні та біосферні заповідники, національні природні парки, зоопарки, а також деякі ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Частка площ територій та об'єктів окремих категорій у природно-заповідному фонді складає: природних заповідників — 5,3%, біосферних заповідників — 7,3%, національних природних парків — 24,6%, заказників - 38,2%, пам'яток природи - 0,8%, регіональних ландшафтних парків — 20,1%, заповідних урочищ — 3,1%, ботанічних садів — 0,1%, зоологічних парків — 0,01%, дендрологічних парків 0,05%, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — 0,44%.

За адміністративними одиницями площа ПЗФ України розподілена досить нерівномірно. Найменший показник заповідності, близько 1%, у Вінницькій, Дніпропетровській та Кіровоградській областях, найбільший — 9,6-14,8% - у Волинській, Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях, м. Києві, а в м. Севастополі він становить 30,2%. У Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Черкаській, Харківській областях та Автономній Республіці Крим заповідні території складають близько 2—5%, у Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській — 6-9%[9, c. 64-66].

Таким чином, в різних регіонах України показник заповідності коливається від 1 до 15%, при цьому, в одинадцяти областях України він становить всього 1_3%, у дев'яти областях має середні значення - 4—9%, і тільки у п'яти областях та містах Києві та Севастополі — близький або перевищує 10%. У цілому по Україні частка заповідних територій складає 4,95%.

За розмірами площ серед територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення переважають об'єкти, що мають площу від 100 до 1000 га - таких налічується 34%, від 10 до 50 га - 25%, від 50 до 100 га і від 1000 до 10 000 га - по 13%, від 1 до 10 га — 8%, більше 25 тис. га - 3%, менше 1 га - 3%, від 10 до 25 тис. га - 1%.

У природно-заповідному фонді України в цілому переважна більшість об'єктів, як загальнодержавного, так і місцевого значення має площу до 50 га (70%). Більшість природних заповідників (60%) має площі в інтервалі від 1 до 10 тис. га, більшість національних природних парків (60%) і всі біосферні заповідники мають площі більше 25 тис. га. Серед регіональних ландшафтних парків переважають парки, що мають площі від 1 до 10 тис. га та 10-25 тис. га (78%). Серед заказників переважають об'єкти з площею 100-1000 га (36%) та 10-50 га (26%). Найменші площі мають пам'ятки природи: 60% з них мають площі до 1 га, ще 28% - від 1 до 10 га.

Середні площі об'єктів ПЗФ за категоріями становлять приблизно: природних заповідників -10 тис. га, біосферних заповідників — 56 тис. га, національних природних парків - 40 тис. га, регіональних ландшафтних парків - 14тис.га, заказників — 400 га, пам'яток природи — 8 га, заповідних урочищ - 100 га, ботанічних садів - 50 га, дендрологічних парків — 40 га, зоологічних парків - 13 га, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва - 25 га.

За угіддями (відповідно до класифікації Державного земельного кадастру) землі ПЗФ загальнодержавного значення розподілені наступним чином: сільськогосподарські землі займають близько 27%, ліси та інші лісовкриті площі — 43%, забудовані землі - 2%, відкриті заболочені землі - 6%, сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом (ділянки, що не обробляються і не вкриті лісом, але на площі понад 25% покриті деревною або напівдеревною рослинністю, незаймані степові землі) — 2%, відкриті землі без рослинного покриву, або з незначним рослинним покривом (кам'янисті місця, пляжі, яри мочарі, солончаки) — 3%, води — 17 га (внутрішні води -4% та моря- 13,0%).

Структура земель, наданих установам ПЗФ у постійне користування дещо інша: переважають ліси та інші лісовкриті площі — 56%, на моря припадає 21%, сільськогосподарські землі займають всього 4,0%, забудовані землі - 0,1%, відкриті заболочені землі — 8,9%, сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом - 4%, відкриті землі без рослинного покриву, або з незначним рослинним покривом — 2%, внутрішні води — 4%[1, c. 48-49].

Найбільша кількість об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення підпорядковано Держкомлісгоспу - 279 об'єктів (46%). Це 175 заказників, 71 пам'ятка природи, 6 природних заповідників та 4 національні природні парки, 7 дендропарків, 16 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. їх загальна фактична площа становить 343,2 тис. га, або 22% від загальної площі ПЗФ загальнодержавного значення. У підпорядкуванні Мінприроди знаходиться 23 об'єкти (4%) ПЗФ: 14 національних природних парків, 4 природних заповідники, 1 біосферний заповідник, 3 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та 1 ботанічний сад, площа яких разом становить 659,4 тис. га або близько 43% від ПЗФ загальнодержавного значення. Національна академія наук України має у своєму підпорядкуванні 14 об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення (2%), у тому числі, 3 природних та 2 біосферних заповідники, З ботанічні сади, 3 дендропарки, 1 парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва, 1 заказник, 1 пам'ятку природи, загальна площа яких становить 148,3 тис. га, або біля 10% від площі ПЗФ загальнодержавного значення.

Таким чином, близько 75% території ПЗФ загальнодержавного значення знаходиться у підпорядкування цих трьох суб'єктів.

Із усіх територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення - 96 (16%) розташовані на землях, які не надані у постійне користування і тому вони знаходяться у відомстві органів місцевої влади та самоврядування. Це 49 заказників, 33 пам'ятки природи, З зоопарки, 11 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальною площею 41,8 тис. га або приблизно 3% площі ПЗФ загальнодержавного значення.

Загальна площа природних, біосферних заповідників та національних природних парків (40 установ) становить на 01.01.2008 р. 1156,5 тис. га (39% від площі ПЗФ і 1,9% від площі України), а площа земель, наданих їм у постійне користування — 565,5 тис. га (19% від площі ПЗФ, 0,9% від площі України, 49% від загальної площі установ ПЗФ). Із загальної кількості установ ПЗФ цих категорій, 19 установ (48%) знаходяться в підпорядкуванні Мінприроди, їх загальна площа становить 662,7 тис. га або 57% від загальної площі установ, 10 установ (25%) - у підпорядкуванні Держкомлісгоспу (212,6 тис. га, або 18%), 5 установ (13%) у підпорядкуванні НАНУ (147,1 тис. га, або 13%).

Установи ПЗФ за рік відвідує близько 2,8 млн. чоловік. Найбільше відвідують національні природні парки, хоча кількість відвідувачів сильно варіює: від 0,6 тис.чол/рік в Ужанському НПП до 150 тис. чол./рік в Шацькому НПП. Найбільша кількість відвідувачів зафіксована у НПП «Святі гори» — близько 2,3 млн./чол. за рік. Три біосферних заповідники відвідує близько 103 тис. чол./рік. Що стосується природних заповідників, то в основному їх території відвідують з еколого-пізнавальною метою 0,3—0,5 тис. чол./рік. Виключення становлять заповідники Криму, де музеї природи та екостежки відвідують 15—20 тис.чол./рік[8, c. 78-79].

Аналіз висновків про достатність площ об'ємів ПЗФ та їх охоронних зон свідчить, що для більшої частини установ ПЗФ існує потреба у розширенні їх територій, створенні або розширенні їх охоронних зон. Особливо це стосується природних заповідників та біосферних заповідників.

Впродовж 2007 року створено два нових національних природних парки у підпорядкуванні Мінприроди:

Національний природний парк «Голосіївський» у місті Києві загальною площею 4521,3 га, в тому числі 1890,2 га земель, що надаються йому у постійне користування (Указ Президента України від 27.07.2007 № 794);

Національний природний парк «Прип'ять-Стохід» у Волинській області загальною площею 39 315,5 га, в тому числі 5961,9 га земель, що надаються йому у постійне користування (Указ Президента України від 13.07.2007 № 699).

Розширено територію національного природного парку «Вижницький» у Чернівецькій області на 3309,6 га, з них 2066,1 га надано йому у постійне користування (Указ Президента України від 4.09.2007 №818).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 681 національному природному парку «Подільські Товтри» надано в постійне користування 1438,06 га земель (загальна площа парку не змінилася).

У Київській області на території площею 48 870 га оголошено загальнозоологічний заказник «Чорнобильський спеціальний» (Указ Президента України від 13.07.2007 № 700).

Таким чином, кількість об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення у 2007 році збільшилася на З одиниці, площа - на 93744,1 га[7, c. 72].


3. Стан дотримання природоохоронного законодавства України в частині функціонування об'єктів природно-заповідного фонду та напрями удосконалення законодавства

Виконання Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники») за період 1994-2005 рокиПрограма перспективного розвитку заповідноїсправи (надалі — Програма) затверджена ПостановоюВерховної Ради України від 22.09.94 № 177/94-ВР.Термін дії: 1994-2005 pp.

Метою Програми було поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково-обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні до 2005 року на основі визнання її соціального, економічного та екологічного значення для усталеного розвитку держави та народу України.

Програма передбачала розв'язання наступних основних завдань:

1) визначення стратегії розвитку заповідної справи;

2) зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансових, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи;

3) оптимізація мережі природних і біосферних заповідників, національних природних парків, територій та об'єктів ПЗФ інших категорій;

4) активізація наукових досліджень на базі заповідних територій, посилення ролі Національної академії наук України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у науково-методичному забезпеченні та координації роботи заповідників і національних природних парків, розробці наукових та організаційних засад заповідної справи;

5) сприяння підвищенню ролі заповідної справи в екологічному та патріотичному вихованні громадян і підготовці фахівців, входженню України до міжнародної системи співробітництва з питань розвитку заповідної справи.

Основні результати виконання завдання «Визначення стратегії розвитку заповідної справи»

У 1994-2005 pp. Програма стала стратегічним механізмом розвитку заповідної справи у напрямку удосконалення управління заповідною справою, розширення мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збільшення ролі природно-заповідних установ у соціально-економічному розвитку регіонів та держави в цілому. З цією метою було внесено відповідні зміни до Закону України «Про при-родно-заповідний фонд України», прийнято близько ЗО Указів Президента України про створення нових та розширення існуючих територій та об'єктів ПЗФ, прийнято цілу низку Постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку заповідної справи. Все це дало змогу збільшити майже у 2 рази площу природно-заповідного фонду в Україні та довести її до 4,6% від площі території держави.

З метою розвитку положень Програми були розроблені та схвалені Указ Президента України від 23.05.05 № 838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.97 № 1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні»[6, c. 54-56].

Основні результати виконання завдання «Зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансових, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи "

Зміцнення наукових засад - наказом Мінекобезпеки від 01.07.97 № 105 (зареєстровано в Мін'юсті від 29.08.97 за № 358/2162) затверджено Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, а наказом Мінекоресурсів від 09.08.00 № 103 (зареєстровано в Мін'юсті від 27.08.00 за №548/4769) затверджено нову редакцію Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України. Наказом Мінекобезпеки від 10.11.98 № 163 (зареєстровано в Мін'юсті від 31.12.98 за №852/3292) затверджено Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України.

Зміцнення організаційних засад - Кабінетом Міністрів України створено Головне управління національних природних парків і заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та затверджено її положення (Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.95 № 170 «Про Головне управління національних природних парків і заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки»). У 2001 році на базі Головного управління створено в системі Мінприроди України урядовий орган державного управління - Державну службу заповідної справи та затверджено її положення (постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.01 № 1000 «Про Державну службу заповідної справи»).

У той же час залишилося невиконаним організаційне питання, визначене додатком № 10 до Програми, яким передбачалось виділити додаткову штатну чисельність працівників для зміцнення підрозділів заповідної справи центрального апарату Міністерства (на 24 одиниці) та його територіальних підрозділів (на 213 одиниці). Натомість штатна чисельність працівників Державної служби заповідної справи скорочена удвічі (з 56 одиниць у 1999 році до 25-у 2005 році), а в більшості територіальних підрозділів Мінприроди спеціальні підрозділи заповідної справи взагалі розформовані.

Зміцнення правових засад - були внесені зміни до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в частині організації Служби державної охорони територій та об'єктів ПЗФ, на виконання яких Кабінет Міністрів України постановою від 14.07.00 №1127 «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» затвердив Положення та її склад.

З метою вдосконалення державного управління і забезпечення розвитку заповідної справи в Україні Кабінет Міністрів України прийняв:

- постанову від 12.11.97 № 1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні», якою затвердив основні напрями науково-дослідних робіт, спрямованих на забезпечення розвитку заповідної справи в- Україні, та орієнтовні обсяги їх фінансування на період 1997-2000 років. Також було дано доручення розробити і затвердити довгострокову Програму формування національної екологічної мережі та підготовки висококваліфікованих кадрів заповідної справи. На виконання цього доручення Мінприроди було розроблено проект Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», прийнятий Верховною Радою України від 21.09.00 № 1989;

- постанову від 21.04.98 №521 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України»;

- постанову від 25.08.04 № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення»;

- Міністерством охорони навколишнього природного середовища України були прийняті наступні нормативно-правові акти:

- наказ від 12.03.93 № 19 (зареєстровано в Мін'юсті від 26.03.93 за № 12) «Про затвердження Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення»;

- наказ від 29.03.94 № 30 (зареєстровано в Мін'юсті від 08.0494 за № 72/281) «Про затвердження Положення про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України»;

- наказ від 02.09.97 № 141/4 про внесення змін до «Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення»;

- наказ від 29.11.02 №478 (зареєстровано в Мін'юсті від 19.12.02 за №987/7275) «Про затвердження видів та норм забезпечення зброєю і спеціальними засобами працівників служби державної охорони природно-заповідного фонду України, Інструкції про порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення, використання та застосування бойової нарізної вогнепальної зброї, гладкоствольної вогнепальної зброї, бойових припасів до зброї, а також спеціальних засобів працівниками служби державної охорони установ природно-заповідного фонду, підпорядкованих Міністерству екології та природних ресурсів України»;

- наказ від 16.02.05 №67 (зареєстровано в Мін'юсті від 11.03.05 за № 298/10578) «Про затвердження Інструкції про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України»;

- наказ від 06.07.05 № 245 (зареєстровано в Мін'юсті від 29.07.05 за № 829/11109) «Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України (природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків)».

Фінансування розвитку заповідної справи за період виконання Програми здійснювалось через головних розпорядників коштів та за відповідними бюджетними програмами. Обсяги коштів на виконання Програми впродовж усього періоду були недостатніми, фінансування установ природно-заповідного фонду здійснювалось за залишковим принципом на рівні 40% від потреби[3, c. 114-116].


Висновки

На основі визначення поняття природно-ресурсного потенціалу території та аналізу досліджень його структури, можемо зробити висновок, що природно-ресурсний потенціал території виявляється у сукупній продуктивності її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, що визначаються їх суспільною споживчою вартістю.

Компонентну структуру природно-ресурсного потенціалу, за дослідженнями В.П. Руденка, складають земельно-ресурсний, мінерально-ресурсний, водно-ресурсний, природно-рекреаційний, фауністичний, лісово-ресурсний потенціали. Безперечно, ці компоненти є визначальними при обчисленні значень ПРП регіону. Однак слід звернути увагу на відносно новий компонент природно-ресурсного потенціалу - екологічні ресурси, який набуває дедалі більшого значення у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації та зменшенням обсягу сприятливого для життя живих організмів (і людини в тому числі) природного довкілля. Відповідним чином має бути здійснена його вартісна оцінка, чого не було раніше. Адже умови, в яких живе, працює і відпочиває людина, мають велике значення у відновленні працездатності та збереженні здоров'я. Так, чисте повітря має бути і є ресурсом, особливо у межах забруднених територій, оскільки відновлює і зберігає функціональність дихальної та інших систем людини; гриби і ягоди також є ресурсом, бо людина забезпечує з їх допомогою потребу у певних мікроелементах, вітамінах та інших речовинах; естетична привабливість території також має бути ресурсом, оскільки заспокоює нервову систему людини, сприяючи більш швидкому відновленню організму. Так само чиста вода як ресурс сприяє більш швидкому відновленню та ефективному функціонуванню травної, кровоносної та вивідної систем організму, покращуючи загальний стан здоров'я людини.

До структури природно-ресурсного потенціалу території слід включати екологічний ресурс, значення якого починає збільшуватись у зв'язку з втратою довкіллям сприятливого середовища існування для життя живих організмів і людини. Включення екологічного ресурсу повинно супроводжуватись розробкою вартісної його оцінки, оскільки будь-який ресурс має вартісний вираз.

До складу природоохоронних територій відносяться території та об'єкти природно-заповідного фонду, водоохоронні зони і прибережні захисні смуги, ліси 1-ї групи. їх охоронний статус визначається законодавчою базою держави.

Сучасний екологічний стан природоохоронних територій Запорізької області загалом не відповідає їх статусу, оскільки законодавчо-нормативна база у більшості випадків порушується землевласниками і землекористувачами. Жорсткі вимоги щодо дотримання законодавчої бази з боку контролюючих органів мають покращити сучасний екологічний стан.


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top