Економіка природокористування, її інструменти та основні складові

1. Інструменти механізму природокористування. Загальний алгоритм управління природокористування.

2. Лісовиробничий комплекс України.

Список використаної літератури.


1. Інструменти механізму природокористування. Загальний алгоритм управління природокористування

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища[3, c. 64-66].

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обґрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області[6, c. 52-54].

В останні роки все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цього — глибоко досліджені теорією і підтверджені практикою факти, які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і в часі, через що судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони ґрунтуються на виявлених на даний момент тенденціях розвитку окремих процесів;

економіко-виробничі та екологічні системи, маючи властивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають свою пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вони переходять в якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень при втіленні в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку «ідеальних» природоохоронних стратегій, які залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, що вносяться в подібні стратегії, повинні базуватись на все глибших наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Сам же контролюючий і корегуючий механізм природоохоронної політики повинен забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, мати «пам'ять» не лише про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти «базою знань» про системи аргументів та установок, які в минулому призвели до помилок або сприяли успіхам, знати і враховувати «ціну» і наслідки позитивного і негативного досвіду природоохоронної політики. Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами. По-перше, шляхом корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку — зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Мова йде, таким чином, не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається шляхом цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони і раціонального використання природних ресурсів.

На обох цих напрямах природоохоронна політика повинна активно використовувати стихійні адаптаційні процеси, що відбуваються в системі природокористування, або протистояти їм — залежно від їх спрямованості і результатів.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів провадиться шляхом порівняння економічних результатів цих заходів з витратами, необхідними для їх здійснення з допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності природоохоронних витрат і чистого економічного ефекту природоохоронних заходів.

Загальна ефективність природоохоронних заходів проявляється:

  • у сфері матеріального виробництва — приростом обсягу прибутку або зменшення собівартості продукції;
  • у невиробничій сфері — економією витрат на виконання робіт і надання послуг;
  • у сфері особистого споживання — скорочення витрат – особистих коштів населення, спричинених забрудненням. навколишнього середовища.

Природоохоронні заходи повинні забезпечувати: а)дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища, що відповідає інтересам охорони здоров'я людей і охорони навколишнього природного середовища з урахуванням перспективних змін, зумовлених розвитком виробництва і демографічними зрушеннями; б)одержання максимального народногосподарського економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, збереження і більш раціонального використання природних ресурсів[8, c. 102-105].

2. Лісовиробничий комплекс України

Ліс є одним з найважливіших компонентів рослинного світу, це могутній природний фактор, який впливає на всю природу, клімат, грунт, умови формування поверхневого стоку води. У процесі розвитку ліс накопичує сонячну енергію, виробляє кисень, сприяє затриманню вологи на полях, регулює рівень води у річках, фільтрує і очищує воду, і, таким Чином, впливає на гідрогеологічний і кліматичний режим місцевості. Встановлено, що 1 га лісу поглинає щороку до 6,5 т СО2 і виділяє 5,0 т кисню. Гектар міського скверу за годину поглинає стільки вуглекислоти, скільки її видихає за цей час 200 чоловік. Річну норму кисню для однієї людини (410 кг) може дати 0,3 га насаджень.

Різні породи дерев поглинають різну кількість СО2. Якщо прийняти рівень поглинання СО2 1 га ялинових насаджень за 100%, то модринові поглинають - 120%, соснові - 160%, липові -250%, дубові - 450%, а тополі - 700%.

Крім того, в лісовому повітрі виявлено 300 різних хімічних речовин. Хвойні дерева виділяють фітонциди, які вбивають хвороботворні мікроби, оздоровлюють повітря, цілюще впливають на нервову систему, стимулюють її.

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Важливими властивостями лісової рослинності є ґрунтозахисна, водозберігаюча, кліматоформуюча, ландшафтоформуюча. Наприклад: 5-6% лісистої території забезпечують захист полів від суховіїв та ерозії; 1 га лісосмуги захищає 25-30 га ріллі, нагромаджуючи по 600-800 т вологи на кожному гектарі; танення снігу під лісом продовжується 2-3 тижні, отже, розмерзлі ґрунти краще засвоюють вологу; кожні 10% лісистої території обумовлюють випадання в цій місцевості на 4% більше опадів; ліс пом'якшує клімат; різниця температур під кронами дерев і в полі влітку сягає 5-10°С, вдень повітря з охолодженого лісу поступає в поле, вночі - навпаки; в середньому 1 га деревостоїв виділяє в рік 4 т кисню, поглинаючи 5 т вуглекислого газу, без шкоди для себе поглинає на протязі року близько 400 кг сірчаного газу, 100 кг хлоридів, 20-25 кг фторидів, значну кількість фенолів; зелені насадження на 8-10 дБ знижують рівень звукового забруднення; біогеохімічна робота живих організмів в біосфері сприяє формуванню ландшафтів[7, c. 249-251].

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Ліс – один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав’янистих рослин. У лісі живуть також тварини і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. Ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Лісові ресурси України дуже обмежені. Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%. В Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися. Ліси у Лісостепу і Степу здебільшого мають природоохоронне значення і насаджуються у вигляді лісосмуг.

Значної шкоди лісам України завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС. Основні масиви лісів зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека. Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньоукраїнської на заході і півночі, далі на південь і південний схід поступово зменшується.

У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах – близько 40%, на Поліссі – 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях – 20%. Протягом тисячоліть діяльність людини негативно впливала на рівновагу в природі. Тепер, в умовах небувалого технічного прогресу, став великим і вплив людини на навколишнє середовище, яке все-таки залишається біологічною основою нашого життя[2, c. 134-137].

Сьогодні Україна є найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс, як основний компонент біосфери, не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу. На жаль, на теперішній день спостерігається зменшення обсягів лісозаготівлі, це явище пов’язують з такими головними чинниками:

- руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;

- надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;

- забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

З огляду на ці обставини для збереження лісів України необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

У зв’язку зі складною економічною ситуацією на охорону природи виділяються незначна сума з бюджету країни. Цих коштів не вистачає ні на лісорозведення, ні на створення природоохороних служб. Необхідно створювати ефективний механізм використання коштів, які акумулюються внаслідок природоохоронних відрахувань та створення системи ліцензування економічно – небезпечних видів виробничої діяльності. Велика роль у вирішенні цієї проблеми відводиться органам місцевої влади.

5 березня Верховною Радою нашої країни були затверджені “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природніх ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Проголошена екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі формування суспільства, створення мотивацій, бажань та умов для розв’язання екологічних проблем на національному, регіональному, місцевому та об’єктному рівнях. Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з 100 галузями. Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які служать базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно – гігієнічні, оздоровчі тощо[9, c. 247-249].


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Теорія та практикум: Навч. посібник для студ. вузів/ Георгій Білявський, Людмила Бутченко, Василь Навроцький,. - К.: Лібра, 2002. - 351 с.

2. Джигирей В. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Екологія та охорона природи/ Віктор Джигирей, Віктор Сторожук, Ростислав Яцюк; М-во освіти України; Держ. ун-т "Львівська політехника; Укр. держ. лісотехн. ун-т. - Львів: Афіша, 2000. - 270 с.

3. Дубас Р. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Ростислав Дубас; Мін-во освіти і науки України, Державна академія житлово-комунального гос-ва. - К.: МП "Леся", 2007. - 447 с.

4. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Природокористування: методологічні та соціальні аспекти оптимізації: художня літ-ра/ Тетяна Гардашук, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Я. І. Мовчан та ін.; АН УРСР, Інститут філософії. - К.: Наук. думка, 1992. - 140 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева,; Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

9. Яремчук І. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Іван Яремчук,. - К.: Пошуково-вид. агентство "Книга пам'яті України": Вид. центр "Просвіта", 2000. - 429 с.

загрузка...
Top