Економіка природокористування

1. Правове регулювання природокористування та охорони довкілля.

2. Збитки, які завдаються лісовому господарству.

Список використаної літератури.


1. Правове регулювання природокористування та охорони довкілля

Регулювання природокористування в Україні, в тому числі і законодавче, було повністю адекватне (симетричне) відповідним союзним вимогам, що визначалося реальним статусом України в тогочасній державі. Варто навести лише назви деяких актів та постанов, що визначали охорону природи та використання природних ресурсів в УРСР і які (за традицією) приймалися спільним рішенням ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР: "Про посилення охорона природи і поліпшення використання природних ресурсів"(8 травня1973); "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від1 грудня1978 р. "Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів"(23 січня1979)"; "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від19 січня1988 р" "Про першочергові заходи по поліпшенню використання водних ресурсів у країні"(1 березня1988 р.). У цьому ж річищі знаходиться і одна з останніх "перебудовчих" постанов Верховної Ради УРСР "Про екологічну ситуацію в республіці та заходах по її докорінному поліпшенню", прийнятій у лютому1990 р. і фактично спрямованої на реалізацію вже згадуваних постанов ЦК КПРС1988 і1989 рр.

Досить значними є і резерви розвитку його відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо виразно репрезентовані в узагальненнях Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісії Брундтланд) та Декларації Ріо з навколишнього середовища та розвитку (Декларації Ріо).

ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку теоретичного і практичного втілення вимог концепції стійкого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих країн регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функції:

  • забезпечення (в межах 00Н) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку;
  • спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів;
  • підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів
  • опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання природних ресурсів;
  • підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо зацікавленими державами;
  • стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно-правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів[5, c. 267-268].

Якщо порівняти існуючий в Україні Закон про охорону природи і засади діяльності ЮНЕП, то можна помітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі. Так, у ньому відсутні регулятиви щодо відтворення екосистем, довготривалого використання довкілля, підтримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого. Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалювати чинне екологічне законодавство.

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо Головна риса цього форуму — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — членів 00Н, причому їх очолювали керівники країн. Українську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить27 принципів, які визначають ставлення 00Н до проблем навколишнього природногосередовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує:

"Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та полодотворне життя в гармонії з природою з природою".

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на механізмах досягнення закріплених екологічних прав людини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важливим є те, що Декларація передбачає захист природного середовища та ресурсів .навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепокоєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, проступає загальна тенденція зміни статусу 00Н, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети.

Для України принципи Декларації Ріо мають виняткове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними проблемами, особливо з наслідками Чорнобильської катастрофи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоординованими зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що підтримали Декларацію, своєю власною мудрою природоохоронною політикою вносить свою частку в забезпечення сталого, збалансованого розвитку людства в цілому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося:

"будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світXXI століття— світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних народів Землі— планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі".

Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досягненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єдність будівничих своєї власної домівки.

Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною правової держави, спрямованої на захист, збереження та розвиток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства[8, c. 314-316].

Екологічне законодавство СРСР, у складі якого Україна перебувала до 1991 р., було неспроможне належним чаном захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення наукової правової її основи виникають лише після здобуття державної незалежності.

У нинішній час в Україні формується національна правова база. що .регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими законами продовжують діяти і деякі з правових актів, успадкованих від СРСР.

Водночас, українське екологічне право не повною мірою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з одного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого— не повною мірою враховує здобутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система законів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та наступних поколінь[3, c. 384].

2. Збитки, які завдаються лісовому господарству

В розвинених кранах Європи і Америки ліси страждають від забруднення повітря газами і пилюкою з димових труб промислових підприємств, від електростанцій, міського господарства тощо. Ліси Німеччини, Норвегії, Швеції, Чехії потерпають від кислотних дощів, що утворюються від сполучення викидів сірчистого ангідриду з вологою хмар.

Загибель дерев призводить до великих економічних втрат, хоча деревина - один із найдешевших матеріалів.

Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне значення.

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:

– відносно низький середній рівень лісистості території країни;

– зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

– переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;

– високий відсоток заповідних лісів (14,0%), який має стійку тенденцію до зростання;

– історично сформована ситуація з закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств);

– значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення;

– половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, це становить 15,7 відсотка території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини - в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд. м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні.

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Зменшення лісів за останні роки веде до зменшення всіх видів лісових ресурсів, у тому числі харчових, кормових, технічних продуктів і лікарських рослин. Знижуються його рекреаційні, захисні властивості[6, c. 67-69].

В основі процесу лісовикористання лежить поділ лісів на групи у відповідності до їх народногосподарського значення, місця розташування і виконуваних функцій. За своїм призначенням ліси поділяють на три групи.

До 1-ї групи відносять ліси різноманітних категорій, які виконують захисні, кліматорегулюючі, водоохоронні, санітарно-гігієнічні і рекреаційні функції - це лісові смуги на берегах водойм і вздовж доріг, захисні лісові смуги, протиерозійні ліси, зелені зони навколо міст, населених пунктів і промислових підприємств, їх частка складає близько 20% лісового фонду.

З ростом урбанізації, розширення захисного лісорозведення, зростаючими вимогами до якості навколишнього середовища збільшується питома вага лісів 1-ї групи. Лісоексплуатація в лісах 1-ї групи є обмеженою, проводяться лише санітарні вирубування.

До 2-ї групи відносять ліси, що мають не тільки захисну, але й обмежену експлуатаційну цінність. Здебільшого це ліси у промислово розвинених районах, які піддаються посиленій експлуатації. Вони мають обмежені сировинні ресурси, а є натомість великим природним даром для людей, тварин, птахів, комах та інших живих істот. Густота населення в цих районах зумовлює підвищенні вимоги не лише до збереження, але й до поліпшення захисних і соціальних функцій лісів.

Ліси 3-ї групи є основним джерелом одержання деревини для потреб народного господарства. Вони розташовані у багатолісних районах.

Раціональне використання деревинної сировини на основі комплексної і повної переробки, використання деревинних відходів є основою розвитку лісопромислового комплексу, до складу якого входять чотири великих галузі: лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова та лісохімічна. В рамках трьох останніх існує цілий ряд підрозділів. Так, до складу целюлозно-паперової галузі входить виробництво паперу і картону, целюлози, деревинної маси, паперової і картонної тари.

Основним завданням лісового господарства є раціональне використання, охорона і відновлення лісових ресурсів.

У відповідності з цим до обов'язків лісогосподарських органів входять:

1) організація і регулювання всіх видів користування з врахуванням збереження середовищезахисних, кліматорегулюючих і оздоровчих функцій лісу;

2) охорона і захист лісів;

3) здійснення державного нагляду за використанням лісових ресурсів;

4) здійснення комплексу лісогосподарських заходів щодо відновлення, вирощування і догляду за лісом;

5) підвищення родючості лісових земель, поліпшення якості і підвищення продуктивності лісів[9, c. 253-254].

Задоволення потреб суспільства в різноманітних видах лісових ресурсів і відповідний розвиток комплексу лісових галузей, значною мірою визначається наявністю цих ресурсів, їх станом і рівнем використання.

Забезпечення необхідного рівня споживання деревинної сировини, має певні труднощі: погіршення лісосировинних баз, І перш за все, розташованих в найбільш доступних для експлуатації районах; погіршення якісних характеристик деревинної сировини при перебазуванні її в інші райони, зміна якісного складу і вікової структури дерев.

Це зумовило перехід до багатоцільового використання лісів, раціональнішого використання сировинних ресурсів, перш за і все деревини, своєчасного їх відтворення, виконання вимог щодо охорони навколишнього середовища.

Лісовий фонд використовується за рахунок обігу деревини, переважно м'яколистяних порід, утилізації сировини, одержання продукції побічного використання.

Ліси нерівномірно розміщені в природно-географічних зонах. Насиченість ними того чи іншого регіону характеризує показник лісистості (відношення лісової площі до загальної площі регіону) та розмір площі лісу з розрахунку на одного мешканця.

Ліс впливає на газообмін в атмосфері, поглинаючи промислові викиди і вихлопні гази автотранспорту, акумулює і послаблює дію шкідливих домішок.

Вченими встановлено, що щорічно 1 га хвойних насаджень затримує на кронах дерев до 30 т пилу, соснові - 35 т, в'яз - 43 т, дубові - 54 т, букові - 65 т.

За вегетаційний період 1 кг листків білої акації, в розрахунку на суху речовину, накопичує сірчаного газу 69 г, в'яза звичайного - 39 т, тополі - 157 г. Свинець із вихлопних газів вбирається листям каштану, клена гостролистого, тополі пірамідальної, липи. Тому при створенні санітарно-захисних зон навколо промислових міст необхідно врахувати екологічну ефективність цих дерев.

Деревина є універсальним господарським матеріалом[2, c. 115-116].


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Теорія та практикум: Навч. посібник для студ. вузів/ Георгій Білявський, Людмила Бутченко, Василь Навроцький,. - К.: Лібра, 2002. - 351 с.

2. Джигирей В. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Екологія та охорона природи/ Віктор Джигирей, Віктор Сторожук, Ростислав Яцюк; М-во освіти України; Держ. ун-т "Львівська політехника; Укр. держ. лісотехн. ун-т. - Львів: Афіша, 2000. - 270 с.

3. Дубас Р. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Ростислав Дубас; Мін-во освіти і науки України, Державна академія житлово-комунального гос-ва. - К.: МП "Леся", 2007. - 447 с.

4. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Природокористування: методологічні та соціальні аспекти оптимізації: художня літ-ра/ Тетяна Гардашук, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Я. І. Мовчан та ін.; АН УРСР, Інститут філософії. - К.: Наук. думка, 1992. - 140 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева,; Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

9. Яремчук І. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Іван Яремчук,. - К.: Пошуково-вид. агентство "Книга пам'яті України": Вид. центр "Просвіта", 2000. - 429 с.

загрузка...
Top