Еколого-економічні проблеми функціонування гідравлічних електростанцій. Специфічні особливості екологічних проблем на Дніпрі

Вступ.

1. Водні ресурси України як основа сталого функціонування енергосистем.

2. Створення та розвиток гідроелектростанцій.

3. Екологічні проблеми Дніпра та шляхи їх вирішення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Українська частина басейну Дніпра займає 48,6 % території країни. Басейн Дніпра має високу економічну, соціальну, природничу, історичну і духовну цінність для українського народу. Водними ресурсами власне Дніпра забезпечується близько 60% потреб України у прісній воді. В басейні Дніпра сконцентровано сотні промислових підприємств, в тому числі “брудних” (металургія, хімічне виробництво, добування руди і вугілля) і водоємних галузей (теплова і атомна енергетика).

Аналіз сучасного стану природокористування в басейні Дніпра дозволяє виділити наступні головні соціально-економічні проблеми:

· невідповідність територіальної структури продуктивних сил і господарського освоєння території ландшафтним умовам формування водного стоку. Зокрема найбільше антропогенне навантаження на водні ресурси спостерігається на ділянці Нижнього Дніпра (від Дніпродзержинська до гирла): тут незворотньо використовується 5 млрд м3 води (76 % загального незворотного водоспоживання) та відбувається близько 1,1 млрд м3 забруднених стоків (83 % від їхньої загальної кількості);

· високе водогосподарське і меліоративне освоєння водних об’єктів та їхніх водозбірних площ;

· знос, низький інженерний і технічний рівень та невідповідність потужностей систем водопостачання і водовідведення (до 40% мереж і водогонів потребують реконструкції, втрати води складають до 30-50%, відмічається стійка тенденція зменшення обсягів реалізації води населенню, зростають об’єми неврахованих втрат води), недостатня ефективність очисних споруд комунальних і промислових підприємств;

· зниження ефективності використання потенціалу гідромеліоративного комплексу, швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем.


1. Водні ресурси України як основа сталого функціонування енергосистем

Стале, економічно доцільне функціонування будь-якої енергосистеми за існуючих технологій і характеру виробництва можливе за наявності в цій системі ланки, яка з достатньою швидкістю реагує на зміни стану системи. Такими ланками в енергосистемі України є гідравлічні електростанції.

Господарство України характеризується високим рівнем споживання енергетичних ресурсів. Для задоволення цього споживання в країні сформувався потужний паливно-енергетичний комплекс (табл. 1 і 2). До складу енергетичних об'єктів входять теплові, атомні та гідравлічні електростанції. Основою електроенергетики країни є великі теплові і атомні електростанції потужністю 2— 4 млн кВт з блоками від 150— 200 до 800—1000 тис. кВт. Такі потужні генерувальні установки працюють у базовому режимі; для збільшення чи зменшення потужності їм необхідний тривалий час. Це може призвести до розвалу системи. Маневровою ланкою енергосистеми вважаються гідроелектростанції. При цьому їх сумарна потужність повинна становити не менше ніж 15 % від потужності всієї енергосистеми. В Україні цей показник з 1990 р. не перевищує 8,7 %. їх частка у виробітку електроенергії — від 3,6 до 9,2 %.

Значення гідроенергетичних ресурсів малих річок наведено в табл. 4. Гідроенергетичний потенціал визначений за методом лінійного поділянкового обліку ресурсів кожної річки. їх загальне значення орієнтовно оцінюютьу 17,4 млрд кВт-год, абоблизько41 %гідро-потенціалу України. Технічно можливий до використання гідроенергетичний потенціал малих річок становить 6,4 млрд кВт-год, або 30 % загального технічного гідропотенціалу України. Економічний гідроенергетичний потенціал малих річок оцінений в 1,3—1,6 млрд кВт-год [3].

Коефіцієнт використання теоретичного потенціалу для річок з потенціальною енергією від 15 до 1000 млн кВт-год може бути взятий 0,4—0,5, для річок з потенціалом меншим ніж 15 млн кВт-год— 0,15—0,20. У цілому технічний потенціал є величиною перемінною, яка зростає в міру розвитку науки і технічних можливостей використання гідроенергетичних ресурсів. Економічний потенціал гідроенергетичних ресурсів України оцінюють у розмірі 40,5 % теоретичного потенціалу. Таким чином, в Україні частка економічного потенціалу від технічного може бути оцінена приблизно в 20—25 %. Це значення потребує уточнення.

Освоєння гідроенергоресурсів малих річок на відміну від великих нині незначне. На початку 20-х pp. в Україні функціонувало 84 гідроелектростанції загальною потужністю 4 тис. кВт. У кінці 1929 р. працювало вже 150 станцій загальною потужністю 8,4 тис. кВт. У післявоєнний період велися інтенсивне будівництво і реконструкція малих ГЕС і вже в 50-ті pp. кількість їх збільшилась до 956 загальною потужністю 30 тис. кВт. Наступні роки були періодом деградації малої гідроенергетики. Після введення до ладу потужних теплових і атомних електростанцій і утворення об'єднаної електроенергетичної системи гідроелектростанції стали виконувати властиву їм роль джерела покриття пікових навантажень і регулятора частоти електричного струму в об'єднаній енергосистемі України.

2. Створення та розвиток гідроелектростанцій

Створення потужних гідроелектростанцій в умовах рівнинного рельєфу України практично вичерпані. Тому перспективним є будівництво гідроакумулювальних ГЕС, реабілітація, реконструкція існуючих гідроелектростанцій і будівництво (реконструкція) малих ГЕС.

В 1984—1988 pp. було обстежено технічний стан устаткування і споруд малих ГЕС. На час обстеження збереглося 150 малих ГЕС, але з них діючих лише 49. Основне гідросилове, гідротехнічне і електротехнічне устаткування останніх виявилося значно чи повністю спрацьоване; споруди напірного фронту мали пошкодження; водосховища замулились, зросли забори води на неенергетичні потреби. Зростала інтенсивність розмивання берегів і кріплень водозливних ділянок нижнього б'єфу.

Реалізація наміченої програми реконструкції великих і малих ГЕС і будівництва найперспективніших станцій до 2005 р. дасть змогу підвищити енергетичний потенціал гідроенергетики на 1245 МВт. Тоді гідроенергетичні потужності в енергосистемі України зростуть до 11 %.

Діючі 49 малих ГЕС загальною потужністю близько 100 МВт виробляють до 80 млн кВт-год електроенергії зарік. Відродження малих ГЕС, реконструкція діючих дасть змогу збільшити приблизно на 250 млн кВт-год потенціал маневрової ланки енергосистеми України.

Уже провадиться реконструкція великих гідроелектростанцій Дніпровського і Дністровського каскадів, завершується будівництво Дністровської і Ташлицької ГАЕС, виконана техніко-економічна оцінка доцільності завершення будівництва Канівської ГАЕС потужністю 1000 МВт.

Якщо задіяти ресурси гідро- та вітроенергетики (що вже широко використовується в передових країнах), а також можливість прямого перетворення випромінювання Сонця в електроенергію, то можна повністю задовольнити зростаючі потреби населення і економіки України в електроенергії необхідної якості.

Розвиток як малої, так і великої гідроенергетики має відбуватись таким чином, щоб не погіршувався екологічний стан водних об'єктів і навколишнього середовища в цілому. Тому основна увага має бути приділена не влаштуванню нових водосховищ і ставків, а реконструкції існуючих. Режим роботи майбутніх малих і великих ГЕС повинен сприяти оздоровленню екологічного стану водних об'єктів.

Основою виробітку електроенергії на гідроелектростанціях є величина водного потоку—витрата води, її зміна в часі та напір — падіння. Тому необхідно коротко охарактеризувати водні ресурси України.

Водні ресурси України складаються з стоку річок і прісних підземних вод. Місцевий, тобто той, що утворюється в межах країни, річковий стік у середній за водністю рік становить 52,4 км3. З урахуванням притоку із суміжних країн середній багаторічний річковий стік сягає 87,1 км3, а якщо врахувати стік Дунаю по Кілійському рукаву, це значення зростає до 209,8 км3. Проте зазначимо, що використання дунайської води проблематичне через віддаленість від основних споживачів і низьку якість.

Прогнозні запаси підземних вод в Україні оцінено в 21 км3/рік, або 57,4 млн.м3/добу, з них гідравлічно не зв'язаних з річковим стоком лише 7 км3/рік (19 млн м3/добу). Значення водних ресурсів України в роки різної водності наведено в табл. 5.

Регулювання стоку більшості річок досягло, а в багатьох випадках перевищило верхню обґрунтовану економічно і допустиму екологічну межу. Вже зараз у країні спостерігається дефіцит води для комунального водопостачання. Це свідчить про те, що в майбутньому головним лімітуючим фактором у розвитку і розміщенні продуктивних сил України буде водний. Іншими словами, наявність водних ресурсів в основному визначатиме стабільність розвитку держави.

Переходу України на позиції сталого розвитку мають передувати реформування галузей економіки і розроблення відповідної еколого-економічної політики, а також вирішення проблем стійкого водокористування, включаючи потреби гідроенергетики. Екологічному оздоровленню водних і навколоводних систем сприятиме науково-обгрунтоване енергетичне використання тисяч водосховищ і ставків, звичайно за відповідного режиму їх експлуатації.

Потужність сучасних ГЕС перевищує 100 МВт, а ККД становить 95%. Така потужність досягається за рахунок досить малих швидкостей обертання ротора, тому сучасні гідротурбіни вражають своїми розмірами. Турбіна – енергетично дуже вигідна машина, оскільки вода легко і просто змінює поступальний рух на обертальний. Одним із принципів гідроелектробудування є максимальне використання гідроенергії річок. Згідно з цим принципом, на річках будуються не окремі ГЕС, а каскади таких станцій і створюються водосховища для регулювання річного, а іноді й багаторічного стоку вод. Стік більшості річок дуже нерівномірний протягом року. Так, у Дніпрі в період весняного паводку, тобто приблизно протягом одного місяця, у море стікала половина всіх водних запасів річки, у літні місяці рівень води різко знижувався. Внаслідок цього ГЕС влітку працювала з половинною потужністю. Створення великого водосховища біля ГЕС різко змінило становище. Тепер весняні води Дніпра вже не стікають без усілякої користі в море, а зберігаються у водосховищі, а потім планомірно використовуються протягом року гідростанціями, розташованими нижче ГЕС. Це дало змогу не лише збільшити річний виробіток електроенергії , а й знімати пікові навантаження в енергосистемі району розміщення ГЕС. Сучасні ГЕС будують з таким розрахунком, щоб за їх допомогою комплексно розв’язувалися задачі вироблення електроенергії, зрошення земель, водопостачання промислових підприємств.

Зазначимо, що ГЕС мають принаймні дві переваги перед ТЕС і АЕС:

- Відсутність під час роботи витрат на паливо, внаслідок чого їх електроенергія в 4-8 разів дешевша від електроенергії, виробленої на ТЕС і АЕС. Гідроенергія річок, що використовується на ГЕС, відтворюється природно, а викопні ресурси не відновлюються. Гідроенергетичні технології мають багато переваг, але й значні недоліки. Приміром, дощові сезони, низькі водні ресурси під час засухи можуть серйозно впливати на кількість виробленої енергії. Це може стати значною проблемою там, де гідроенергія складає значну частину в енергетичному комплексі країни, будівництво гребель є причиною багатьох проблем:

- Переселення мешканців

- Пересихання природних русел річок

- Замулення водосховищ - Значної вартості цих проектів.

Будівництво ГЕС на рівнинних річках призводить до затоплення великих територій. Значна частина площ водойм, що утворюються, - мілководдя. У літній час за рахунок сонячної радіації в них розвивається водяна рослинність, відбувається так зване “цвітіння” води.

3. Екологічні проблеми Дніпра та шляхи їх вирішення

Серед найбільших річок Європейського континенту третє місце за довжиною (2085 км) посідає Дніпро. Він тече по території трьох держав: Російської Федерації (485 км), Республіки Білорусь (595 км) і України (1005 км). Нижче впадіння р. Прип'ять він являє собою каскад із шести великих водоймищ, загальний об'єм яких становить 43,8 км3, що є близьким до сучасного річного об'єму стоку ріки в Чорне море.

Басейн Дніпра охоплює шість областей Російської Федерації (9920км2), до дорівнює 19,5 % його загальної водозбірної площі, п'ять областей Республіки Білорусь (119 400 км2) — 23,4 % водозбірної площі та дев'ятнадцять областей України — 51,7 % загальної водозбірної площі.

Ресурси поверхневих вод басейну Дніпра становлять в середньому 53 км3 на рік та формуються переважно в його верхній частині на території Росії та Білорусі. Надходження прісних вод у середній і нижній частинах ріки, що знаходяться на території України, не перевищують 19 % загального стоку.

Найбільше значення у формуванні водного стоку Дніпра мають його чотири притоки. Так, притоки Березина, Сож та Прип'ять формують близько 49 %, а ріка Десна постачає 20 % його загального стоку.

Розподіл водних ресурсів по території басейну нерівномірний. Найбільш забезпечена водними ресурсами верхня частина басейну, де в середній за водністю рік на 1 км2 площі припадає 219 тис. м3/рік води. В басейнах Десни і Прип'яті питомі водні ресурси становлять 110— 115 тис. м3/рік, а в нижній частині басейну водозабезпеченість знижується до 36 тис. м3/рік на 1 км2 площі.

Дніпро є основним джерелом водозабезпечення великих промислових центрів півдня і південного сходу України, які розташовані за межами його басейну. Дніпровськими водами користуються понад 30 млн. чоловік. Лише в Україні дніпровською водою забезпечуються 50 великих міст, майже 10 тисяч промислових підприємств, 2,2 тисячі сільських, близько 1 тисячі комунальних господарств, 30 великих зрошувальних систем.

Проблема забезпечення екологічної стабільності в басейні Дніпра належить до пріоритетних у діяльності державних і природоохоронних органів, академічних та галузевих наукових установ країн, розташованих у його басейні. Так, 25 січня 1995 р. державними природоохоронними органами Російської Федерації, Республіки Білорусь і України було підписано Меморандум про співробітництво у розробці Міжнародної програми оздоровлення басейну Дніпра на території трьох держав.

Наступні роки ознаменувалися підготовкою низки великих проектів, спрямованих на комплексне вирішення екологічних проблем, що нагромадились у цьому регіоні упродовж багатьох років.

В Україні розроблена "Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і покращання якості питної води", спрямована на реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки в регіоні.

У лютому 1997 р. Програма була затверджена Верховною Радою України, що зробило її виконання обов'язковим для державних органів та місцевих адміністрацій областей і районів, прилеглих до басейну Дніпра.

Як відзначається в Програмі, вирішення комплексної проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра необхідно здійснювати на якісно новому рівні, що відповідає радикальним змінам характеру природокористування та новій стратегії ринкового розвитку економіки. При цьому необхідна концентрація значних сил та ресурсів, об'єднання зусиль держав-сусідів, розташованих у басейні Дніпра — Російської Федерації, Республіки Білорусь і України. Враховуючи значні площі басейну, його ресурсний потенціал, необхідність переоснащення промислових, комунальних і сільськогосподарських підприємств більш досконалими технологічними виробництвами, передбачено широке залучення до співробітництва міжнародних організацій з їх технічними та фінансовими можливостями.

У 1996—1998 pp. y рамках глобальних заходів щодо охорони навколишнього середовища (Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй) за участю міністерств, що відповідають за охорону довкілля трьох держав, вчених і міжнародних експертів було розроблено пропозиції, в яких обґрунтовуються основні положення Міжнародної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра.

Пропозиції до Програми включають "Транскордонний діагностичний аналіз басейну Дніпра" на території кожної з трьох держав і "Попередні рекомендації до розробки Стратегічного плану дій з екологічного оздоровлення басейну Дніпра".

У процесі підготовки таких матеріалів вперше було проаналізовано об'єми та характер виносу забруднюючих речовин основними ріками басейну Дніпра на території Росії, Республіки Білорусь і України. При цьому розраховано баланс виносу забруднюючих речовин як з території кожної країни у Дніпро, так і з Дніпра в Чорне море.

На основі аналізу розроблено попередні рекомендації до "Стратегічного плану" дій. Важливою складовою частиною цього документа є узгодження з російською і білоруською сторонами основних принципів спільних дій. При підготовці "Транскордонного діагностичного аналізу..." стала очевидною необхідність розробки міжнародно-правової нормативної бази оцінки якості води та екологічної оцінки стану водних екосистем на основі критеріальної бази, узгодженої з міжнародними організаціями. Досвід її створення є у провідних наукових центрах гідроекологічного профілю України. В рамках Меморандуму про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, підписаного урядами Канади і України, за підтримки Центру досліджень міжнародного розвитку в Канаді (IDRC) вченими України підготовлена низка нормативних документів під загальною назвою "Екологічна оцінка якості поверхневих вод суші і естуаріїв України. Методика". Вона розроблена з врахуванням вимог директив Європейського Союзу про поетапне впровадження санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, а також міжнародних і європейських стандартів.

Методика включає три групи спеціальних класифікацій якості вод, в основу яких покладено екологічний принцип, а саме:

— за критеріями сольового складу вод;

— за трофосапробіологічними (еколого-санітарними) критеріями;

— за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної та радіаційної дії, а також рівнем токсичності.

У методиці наводяться детальні рекомендації щодо виконання екологічної оцінки якості вод і способи подання результатів. Останні подаються у вигляді єдиної екологічної оцінки. Математичне подання екологічної оцінки якості поверхневих вод здійснюється за допомогою ЕОМ з відповідним програмним забезпеченням.

На основі даної методики обґрунтована "Методика картографування водних об'єктів за якістю води". Основною її метою є надання спеціалістам проектних та наукових організацій, викладачам і студентам вузів географічного, екологічного і водогосподарського профілю методичної допомоги у картографуванні стану водних об'єктів.

Методика еколого-географічного картографування передбачає широке математико-карто-графічне моделювання із застосуванням ГІС-технологій (геоінформаційних систем), які дозволяють оперативно поновляти базу даних щодо екологічного стану поверхневих вод, а також здійснювати їх територіальну інтерпретацію за допомогою карт.

У зв'язку з прийняттям як національного документа методики "Екологічної оцінки якості поверхневих вод суші та естуаріїв" стало можливим встановлення нормативів якості води для окремих водних об'єктів України і суміжних територій.

Сьогодні ми не лише констатуємо складний екологічний стан Дніпра, але й маємо певні позитивні результати в організації робіт щодо його оздоровлення. Насамперед йдеться про виконання Програми канадської технічної допомоги "Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)". Програма була розроблена відповідно до Декларації про співробітництво між урядами України і Канади, підписаної 31 березня 1994 р. Керують цією програмою з канадської сторони Міжнародний центр розвитку наук (IDRC), з української — Об'єднаний комітет з управління програмою. При виконанні Програми, починаючи з першої українсько-канадської експедиції (1994 p.), здійснено 40 проектів за сімома пріоритетними напрямами.

Результати їх виконання ввійшли в "Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра і покращення якості питної води" та втілюються в нормативну, науково-технічну і проектно-конструкторську документації.

Реалізовано основні ідеї щодо створення інформаційної системи екологічного менеджменту для басейну Дніпра. Вже майже сформований Національний інформаційний центр екологічного менеджменту та інформаційного управління Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та покращення якості питної води.

У Запоріжжі введено в експлуатацію регіональну інформаційну систему для нижнього Дніпра. Завершується розробка системи екологічного аудиту та сучасних технологій покращення екологічного стану прибережних територій, створення взірцевих прибережних зон берегоукріплення.

Одним з пріоритетних завдань в галузі раціонального використання та охорони водних ресурсів Дніпра є вдосконалення системи управління водним господарством в умовах переходу України та інших країн басейну ріки на нові форми економічного розвитку і ринкові відносини. Зокрема, необхідно дати комплексну уніфіковану екологічну оцінку якості води Дніпра, його водоймищ та приток, встановити екологічні нормативи якості води для водних об'єктів Дніпровського басейну.

Для басейну Дніпра особливо актуальним є наукове обґрунтування системи заходів щодо збереження біологічного різноманіття, визначення ключових гідроекологічних ознак, границь і режиму охорони "уразливих" і "чутливих" зон.

Покращання екологічної ситуації нерозривно пов'язано з розробкою методів управління станом екосистем та якістю води водних об'єктів різного типу (річних ділянок, водоймищ, естуаріїв).

Вирішення цих і багатьох інших завдань можливо лише при об'єднанні зусиль природо- і водоохоронних органів, вчених, місцевих органів влади усіх трьох держав. При цьому необхідно широко використовувати досвід оздоровлення великих водних об'єктів зарубіжних країн та міжнародних організацій.

Висновки

Енергетика – одна з найважливіших галузей господарства, яка виробляє енергію, має важливе значення для розвитку економіки, науки та культур нашої країни. Зараз значну питому вагу з вироблення електроенергії мають механічні джерела енергії – гідроелектростанції. Гідроелектростанції класифікуються за потужністю на мілкі (з встановленою електричною потужністю до 0,2 МВт), малі (до 2 МВт), середні (до 20 МВт),та великі (до 100 МВт). Розрізняють низьконапірні (напір до 10 м), середнього напору (до 100м) та високо напірні (більше 100 м). Рідко греблі високо напірних ГЕС досягають висоти 240 м. Такі греблі зосереджують перед турбінами водну енергію, накопичуючи воду та піднімаючи її рівень. Вода була першим джерелом енергії, і, мабуть, першою машиною, в якій людина використала енергію води, була примітивна водяна турбіна. Першою ГЕС в Україні стала найбільша в Європі Дніпровська ГЕС – 560 МВт (1927 рік – початок будівництва, 1932 рік – була введена в експлуатацію). На сучасних ГЕС маса води з великою швидкістю спрямовується на лопасті турбін. Вода через захисну сітку і регульований затвор тече стальним трубопроводом до турбіни, над якою встановлено генератор. Механічна енергія води за допомогою турбіни передається генераторам, в яких перетворюється на електричну. Після виконання роботи (обертання турбіни) вода витікає в річку тунелем, що поступово розширюється, втрачаючи при цьому свою швидкість. Принцип роботи ГЕС досить простий. Для ГЕС використовується енергія річок. Утворення різниці рівнів води досягається будівництвом греблі – найбільш важливого і високовартісного елементу ГЕС. Вода перетікаючи з верхнього рівня на нижній або по турбінним трубопроводам, або по каналам всередині греблі набирає значну швидкість. Струмінь води поступає далі на лопасті гідротурбіни. Ротор гідротурбіни починає обертатися під дією струменю води, тут важливо приймати заходи для зменшення сили удару струменю води по лопасті. Потужність будь-якої ГЕС залежить від різниці рівнів води верхнього та нижнього б”ефів та від кількості кубометрів води, що проходить за 1 с через лопасті турбін станції: чим вона більша, ти потужніша ГЕС. Вибір типу турбіни для будь-якої окремої ділянки ріки залежить від характеристик ділянки, головними з яких є напір і потік води, а також від бажаної швидкості обертання електрогенератора на валу турбіни Усі турбіни мають характеристику “потужність-швидкість”. Вони будуть працювати найбільш ефективно при конкретному співвідношенні швидкості, напору та потоку. Витрати н будівництво ГЕС великі, але вони компенсуються тим, що не доводиться платити (принаймні в явній формі) за джерело енергії – воду.


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ К. Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top