Екологічна безпека

Вступ.

1. Основні аспекти екологічної безпеки.

2.Оцінка рівня екологічної небезпеки. Регулювання екологічних ситуацій.

3. Міжнародні аспекти екологічної безпеки і міжнародне співробітництво в галузі охорони природи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Одним із основних понять, яке відображає стан навколишнього природного середовища, тенденції до змін в ньому з врахуванням інтересів суспільства є поняття екологічної безпеки. Кінцевою метою природоохоронної діяльності людини і управління в галузі охорони довкілля є не тільки збереження цілісності природних комплексів і взаємозв'язків у них, але і забезпечення стану екологічної безпеки. Довкілля сьогодення включає різні складові, зокрема природне середовище - виробництво - суспільство, які мають різні пріоритети, різну стійкість і складаються з різних компонентів.

Слід зазначити, що розуміння стану екологічної безпеки має, перед усім, соціальний аспект і, як і в нормуванні якості природного середовища та антропогенного навантаження на нього, домінує антропоцентризм. Принцип "захищена людина - захищене навколишнє природне середовище" є неправильним, адже людина не є самим чутливим компонентом біосфери. Оптимальні умови життя людини (температура - 20-25 °С, відносна вологість повітря - 50-70 відн. % тощо) значно відрізняються від оптимальних умов розвитку більшості тварин і рослин, тому при встановленні екологічних нормативів слід враховувати вимоги природного середовища.


1. Основні аспекти екологічної безпеки

Екологічна безпека є складовою національної безпеки України, що зазначено в Конституції України.

Згідно розділу XI Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Існують різні визначення поняття безпеки і, за С.А.Боголюбовим (1997), безпека - це здатність предмета, явища або процесу зберігати свої основні характеристики при патогенних, руйнівних діях з боку інших предметів, явищ і процесів. Безпека передбачає відсутність, обмеження або ліквідацію небезпеки.

За В.Ю.Некосом (2001), забезпечення безпеки - це сукупність заходів по обмеженню, попередженню, і пом'якшенню безпек. Але, поняття безпеки виникає лише з виникненням небезпеки, тому при ліквідації небезпеки втрачається зміст поняття безпеки.

Під екологічною безпекою розуміють стан захищеності людини і природи від впливу несприятливих екологічних факторів. Це можливо тоді, коли в довкіллі формується нова система, що гармонійно поєднує природні, виробничі та соціальні системи і яка відповідає ряду вимог:

• санітарно-гігієнічним, естетичним і матеріальним потребам людини;

• збереженню природно-ресурсного і екологічного потенціалу природних екосистем;

• підтриманню здатності біосфери в цілому до саморегуляції.

Виконання цих вимог, особливо що стосується першого пункту, є складним, адже естетичні вимоги, матеріальні та духовні цінності, уява про нормальний стан довкілля у жителів різних регіонів Землі є різними. Це зумовлено як способом їх життя та особливостями місцевих умов середовища, так і деякими релігійними канонами. Тому екологічну безпеку прийнято розглядати як систему дій, спрямовану на захист суспільства від загроз, які спричинені стихійними лихами та техногенними катастрофами. Цей підхід є достатньо спрощеним, адже не показує особливості захисту природи і взаємозв'язок екологічного стану навколишнього середовища з станом захищеності суспільства. Як було нами показано в розділі II, найбільшої небезпеки для довкілля, а через позитивний зворотній зв'язок і для суспільства, являє забруднення природного середовища. Часто забруднення об'єктів довкілля може бути незначним, але існує пряма загроза здоров'ю людей або деградації природних екосистем.

Тому, під екологічною безпекою слід розуміти узагальнюючу систему оцінки екологічного стану об'єктів довкілля та виявлення змін, які можуть викликати погіршення цього стану з метою їх попередження та усунення. В першу чергу мова йде про порушення сформованої природної рівноваги внаслідок природних або антропогенних факторів, що може мати непередбачені наслідки.

Як система узагальнення, екологічна безпека тісно пов'язана з екологічними та природоохоронними діями (див. рис. 1.), що і забезпечує її функціонування[2, c. 46-48].

Структура екологічної безпеки є складною і багатогранною, що включає всі необхідні системи для реалізації свої завдань, які полягають в наступному (Боков, Лущик, 1998):

- вивчення катастроф і явищ природного і антропогенного походження, які зумовлюють погіршення екологічного стану довкілля, з метою їх попередження та виключення;

- оцінка потенційної небезпеки джерел порушення екологічної безпеки;

- порівняння методів попередження або зменшення порушення екологічного стану навколишнього середовища;

- розробка і вдосконалення методології прогнозування та оцінки екологічно небезпечних явищ, з метою їх попередження, а також розробка рекомендації щодо організації господарської діяльності людини.

Існують і інші визначення поняття екологічної безпеки, зокрема:

І.І.Дедю (1990)

"экологическая безопасность - любая деятельность человека, исключающая вредное воздействие на окружающую среду ". М.Ф.Реймерс (1990)

"экологическая безопасность - совокупность действий, состояний и процессов, прямо или косвенно не приводящих к жизненно важным ущербам (или угрозам таких ущербов), наносимых природной среде, отдельным людям и человечеству ".

"экологическая безопасность - комплекс состояний, явлений и действий, обеспечивающий экологический баланс на Земле, в любых ее регионах на уровне, к которому физически, социально-экономически, технологически и политически готово (может без серьезных ущербов адаптироваться) человечество ". СА.Боголюбов (1997)

"экологическая безопасность - процесс обеспечения защищенности жизненно важных интересов личности, общества, природы и государства от реальных и потенциальных угроз, создаваемых антропогенными или естественными воздействиями на окружающую среду ". В.А.Лущик, А.В.Боков (1998)

"экологическая безопасность - такое состояние системы «природа-техника-человек», которое обеспечивает сбалансированное взаимодействие природных, технических и социальных систем, формирование природно-культурной среды, отвечающей санитарно-гигиеническим, эстетическим и материальным потребностям жителей каждого региона Земли при сохранении природно-ресурсного и экологического потенциала природных систем и способности биосферы в целом к саморегуляции ".

При розгляді проблем екологічної безпеки, В.Ю.Некос (2001) пропонує розглядати чотири основних рівня екологічної безпеки:

- екологічна безпека індивідуума;

- екологічна безпека регіональна;

- екологічна безпека національна (загальнодержавна);

- екологічна безпека глобальна[7, c. 324-326].

На різних рівнях екологічної безпеки існують різні пріоритети, а від так, і різні підходи до оцінки екологічного стану об'єктів довкілля.

Екологічні проблеми, а від так і порушення екологічної безпеки, які пов'язують, переважно, з сьогоднішньою господарською діяльністю людини, явище не нове. Протягом всієї історії розвитку людства і до появи людини, на Землі проходили процеси що являли загрозу для природних екосистем - землетруси, виверження вулканів тощо, і вони мали виключно природну основу. Але поява людини і її господарська діяльність виявились синергетичним фактором негативних змін в довкіллі.

Протягом історії, людство завжди намагалось створити системи життєзабезпечення, що здатні протистояти природі. Потреби людини значно відрізняються від потреб представників флори і фауни, тому між інтересами людини та інших суб'єктів довкілля, часто мають місце протиріччя. Але перш за все слід класифікувати потреби людини і за М.Ф.Реймерсом їх можна об'єднати в три групи:

• первинні або елементарні: їжа, вода, житло, повітря тощо;

• вторинні: системи життєзабезпечення, суспільство тощо;

• псевдопотреби: шкідливі потреби.

Співвідношення між цими видами потреб змінювалось протягом історії людства, що зумовило ряд кардинальних змін в навколишньому природному середовищі. Одні потреби людей є життєво необхідними, інші є необов'язковими та шкідливими для довкілля. Сьогоднішнє ставлення до потреб людини вимагає їх гармонійне поєднання з мінімізацією потреб третього типу. Це дозволить гармонізувати відношення суспільства і природи в цілому.

Поняття екологічної кризи, яке є центральним поняттям екологічної безпеки, є складним, адже визначається людиною і може бути суб'єктивним. Не всі міркування людини про перебіг процесів в біосфері є вірними, отже міркування щодо екологічних кризи минулого, їх порівняння з еволюційними змінами, є предметом дискусії. Так чи інакше, виділяють ряд екологічних криз, які зумовлені як природними причинами, так і діяльністю людини:

· рифейна криза, яка мала місце в період середнього протерозою;

· компонентна або видова криза, яка мала місце в період привласнюючого типу природокористування;

· ландшафтна криза, що мала місце в період продукуючого типу природокористування;

· криза продуцентів, що датується періодом інноваційного типу природокористування;

· сучасна екологічна криза, початок якої датується серединою XX століття.

Сучасна криза, яка має багатоплановий характер, пов'язана з втратою надійності і цілісності екосистем світу і біосфери в цілому, що є причиною порушення механізму саморегуляції[8, c. 116-118].

Більшість екологічних криз мають комплексний характер, тобто зумовлені і природними, і антропогенними факторами. Як правило, антропогенна діяльність є спусковим механізмом, який викликає ланцюгові реакції в навколишньому середовищі, що і є причиною змін в довкіллі. Ізольовано, внесок того чи іншого фактору і його значимість в зміну умов навколишнього середовища оцінити важко, але слід враховувати наступне:

• природні стихійні лиха викликають відхилення від нормального протікаючих природних процесів, але тільки на рівні функціонування локальних або регіональних систем. На рівні біосфери в цілому, за рахунок компенсаційних її можливостей, ці відхилення практично не проявляються. В<гой же час, вони для людини являють небезпеку, загрожуючи її здоров'ю або завдаючи економічних збитків;

• техногенні види екологічної небезпеки часто викликають процеси, які непритаманні природним системам, порушують їх біохімічні цикли і тому формують стійкі відхилення стану екосистем від норми. Це стосується і забруднення навколишнього природного середовища речовинами, які мають здатність до біокумуляції.

Природні і техногенні процеси часто перетинаються між собою, що призводить як до посилення їх негативного впливу на довкілля, так і до послаблення цього впливу. Тому, причинами навіть сучасної екологічної кризи не можна вважати тільки антропогенні фактори.

На планетарному рівні екологічні проблеми потребують особливої уваги, адже розвиток кризи в масштабах всієї планети призведе до руйнування системи життєзабезпечення людства і руйнування саморегуляційних механізмів біосфери. Сучасна екологічна криза пов'язана з іншими глобальними проблемами сьогодення, які можуть мати синергетичний ефект. Зокрема, екологічна проблема пов'язана із демографічною, харчовою, ресурсною, енергетичною, тероризмом тощо. Внаслідок взаємного посилення тих чи інших сучасних глобальних проблем людства, можливі різні фатальні сценарії розвитку планети Землі і людської цивілізації: ядерна зима, летальна пандемія, генетичне виродження, втрата цікавості до проблем тощо. Всі вони можуть призвести до незворотних змін в біосфері Землі, а від так - призвести до загибелі людської цивілізації.

Все це говорить про необхідність захисту навколишнього середовища і докорінної зміни відношення людей до природи, комплексного підходу до вирішення цих проблем. Єдиним шляхом збереження екологічної рівноваги в біосфері обмежене споживання людиною природних ресурсів за рахунок створення мало- і безвідходних технологій, переходу на альтернативні ресурси тощо, та зменшення ступеня забруднення природного середовища. Безумовно, гарантія екологічної безпеки неможлива без вирішення ряду політичних (зброя масового знищення, тероризм тощо), економічних (економічна відсталість ряду країн, проблема освоєння ресурсів Світового океану тощо) та соціальних проблем (наркоманія, злочинність тощо), з врахуванням можливих стихійних лих.

Особливої актуальності набуває міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки, адже вирішення більшості сучасних проблем людства можливе лише на рівні всього світу[3, c. 96-98].

2. Оцінка рівня екологічної небезпеки. Регулювання екологічних ситуацій

При оцінці екологічних ситуацій враховують ряд параметрів, зокрема вид і характер екологічної небезпеки, сформований характер екологічної ситуації, територіальні і часові масштаби їх прояву, динаміку екологічно небезпечних явищ, фактори екологічного ризику тощо.

Більшість цих характеристик ми розглянули в попередній темі, але питання екологічної небезпеки та екологічного ризику залишається відкритим. При зовнішньому впливі на екосистеми або за умови складених несприятливих умов, в них можуть розвиватись різноманітні екологічно небезпечні явища, прояв яких залежить і від сили зовнішнього впливу з врахуванням просторово-часових масштабів цих явищ, і від властивостей системи, і від типу організації систем тощо. Прийнято розрізняти три групи екологічних небезпек, які мають різний прояв і тому являють різну загрозу:

- соціально-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою погіршення умов існування людини, зокрема, погіршення показників стану їх здоров'я та благополуччя, підвищення ризику загрози здоров'ю і життю людей тощо;

- біосферно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою порушення природної рівноваги, деградацією екосистем, зникненню видів рослин і тварин тощо;

- ресурсно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою погіршення природно-ресурсного потенціалу, деградацією природних ресурсів, втратою ресурсами властивостей відновлення, їх забрудненням тощо.

Отже, всі види екологічних небезпек є взаємопов'язаними, а пріоритет тим чи іншим, при оцінці екологічних ситуацій, віддають в залежності від типу організації систем. В цілому, з точки зору збереження біосфери, основну увагу слід приділяти біосферно-екологічним небезпекам, проте принцип антропоцентризму є, як правило, домінуючим.

Для характеристики цих екологічних небезпек вводять поняття екологічного ризику. Під екологічним ризиком розуміють імовірність виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Екологічний ризик вимірюється різними величинами:

- можливими натуральними показниками збитку, тобто кількість жертв та зруйнованих об'єктів, величина втраченого врожаю тощо;

- можливими розмірами погіршення якості природних ресурсів, деградації екосистем тощо;

- можливим рівнем забруднення природних середовищ тощо.

Оцінка екологічного ризику, яка носить прогнозний характер,

проводиться трьома основними методами:

• методом аналогії, тобто порівняння з іншими подібними об'єктами, причому порівняння проводиться за одними параметрами;

• за статистичними даними на основі подібних явищ, які вже трапились тощо;

• теоретичним шляхом, тобто математичним моделюванням[6, c. 154-156].

Для більшості об'єктів довкілля, розраховується еколого-геологіний ризик (ЕГР), який складається із трьох блокових ризикових індексів, що визначаються шляхом моніторингу, а саме літогеохімічного (ЛГХР), гідрогеологічного (ГГР) та інженерно-геодинамічного (ІГДР): ЕГР = ЛГХР + ГГР + ІГДР.

Літогеохімічний ризик визначається на основі даних про активність даної території, з врахуванням амортизації будівель і споруд за проектний час.

Гідрогеологічний ризик складається із ризику гідро-' геодинамічного (зміна кількісних параметрів водотоків) та ризику гідрохімічного (зміна хімічних параметрів вод).

Інженерно-геодинамічний ризик складається із сейсмологічного ризику, інженерно-геологічного, екзогеодинамічного і інженерно-сейсмологічного (сумарний показник). Розрахунок цих параметрів проводять за стандартною методикою.

При аналізі показників еколого-геологічного ризику виділяють дві основні групи критеріїв:

- генетичні, які характеризують фактори-умови довкілля, що визначаються особливостями формування екосистем;

- енергетичні, які визначають можливості зміни балансу енергії і пов'язані з ними несприятливими змінами.

Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.

Регулювання екологічних ситуацій проводиться шляхом екологічного менеджменту з врахуванням інформації про стан об'єктів, що підкреслює роль моніторингу довкілля.

Дії по регулюванню екологічних ситуацій можуть бути адаптивними, нормативними та активними.

Адаптивні дії напрямлені на оптимізацію господарської діяльності людини до умов навколишнього природного середовища. В цьому випадку особливої ролі відіграє екологічна експертиза проектів, з врахуванням всіх можливих методів захисту довкілля, природоохоронне інспектування і екологічна паспортизація територій, тощо Адаптивні дії реалізуються, як правило, на локальному і регіональному рівнях. Вони передбачають і систему нормативних дій.

Нормативні дії напрямлені на реалізацію вимог екологічних стандартів та екологічних законодавчих актів при організації господарської діяльності людини, в процесах екологічного інспектування та проведення екологічної експертизи тощо. Нормативні дії реалізуються на всіх рівнях - від локального до глобального - на державному рівні.

Активні дії передбачають цілеспрямовану зміну навколишнього середовища, наприклад, меліоративні роботи, з метою попередження несприятливих екологічних ситуацій або покращення умов довкілля. Ці дії реалізуються на локальному рівні і передбачають врахування нормативної екологічної бази та принципів адаптивних дій.

Всі дії щодо регулювання екологічних ситуацій тісно пов'язані між собою і, в свою чергу, з природоохоронною діяльністю, еколого-управлінськими системами, еколого-інформаційними системами тощо. Отже, це система екологічної безпеки (див. рис. 1.)[5, c. 135-138].


3. Міжнародні аспекти екологічної безпеки і міжнародне співробітництво в галузі охорони природи

Як було нами розглянуто в попередніх темах цього розділу та розділу II, більшість екологічних проблем сьогодення мають загальноземний аспект, адже екологічні проблеми не знають кордонів, і можуть бути вирішені лише завдяки міжнародній співпраці. Турбота про регулювання відносин людини і природи не може бути тільки внутрішньою справою окремих країн, особливо що стосується середовищ: атмосферне повітря, Світовий океан, природні ресурси тощо, а також живої природи: міграції тварин і птахів тощо.

Міжнародний природний статус довкілля передбачає охорону всієї планети Земля і навколоземного космічного простору. Кожна країна має свій правовий статус, який чинний лише на її території, а діяльність міжнародних організації визначається нормами міжнародного права. Хоча окремі країни по-різному ставляться до екологічних проблем, існує реальна необхідність у розширенні співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища, що потребує спільних зусиль усіх країн світу.

Міжнародне співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем ґрунтується на ряді принципів:

• визнання норм міжнародного права;

• суверенітет націй над своїми природними ресурсами;

• наукова обґрунтованість міжнародних норм раціонального природокористування;

• недопустимість нераціонального природокористування;

• недопустимість національного привласнення міжнародного простору;

• недопустимість впливу на довкілля у воєнних цілях, що не сумісно з інтересами людей;

• запобігання забруднення міжнародних просторів тощо.

Безумовно, ряд принципів окремими країнами світу нехтуються в політичних та економічних інтересах, проте до думки вчених рідко прислухались управлінські структури.

Формами міжнародної співпраці в галузі вирішення екологічних проблем можуть бути міждержавні угоди і конвенції з питань охорони довкілля і раціонального природокористування або участь країн в діяльності міжнародних природоохоронних організацій. За ініціативою ЮНЕСКО у 1948 році було засновано Міжнародний союз захисту природи і природних ресурсів (МСОП), після чого міжнародна природоохоронна діяльність набула конкретних форм і змісту. Метою МСОП є підготовка і скликання нарад та конференцій природоохоронного характеру, розробка міжнародних конвенцій та рекомендацій в цій галузі. За сприянням цієї організації (на XVI Генеральній асамблей МСОП, 1978 рік) було підготовлено і випущено Міжнародну Червону книгу. До складу МСОП входить значна кількість установ (понад 500), понад 130 країн світу та 24 міжнародні організації, в тому числі і Всесвітній фонд охорони дикої природи (WWF), основою метою якого є об'єднання зусиль, спрямованих на збереження дикої природи і тваринного світу. Емблемою WWF є бамбуковий ведмедик (панда).

Ключову функцію в координації міжнародної діяльності в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів (в системі ООН) здійснює ЮНЕП (Міжнародна програма ООН з навколишнього середовища), яка була прийнята на Стокгольмській конференції ООН у 1972 році. Крім того, значного впливу на міжнародні аспекти природоохоронної діяльності надають ФАО (міжнародна продовольча і сільськогосподарська організація), що вивчає питання охорони екосистем суходолу і Світового океану в процесі сільськогосподарської діяльності людини, ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), що вивчає питання загального стану здоров'я людей, боротьби з епідеміями тощо, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), яка досліджує стан навколишнього середовища, зокрема, зміни клімату, загальні кругообіги речовин тощо, і надає відповідну інформацію міжнародним організаціям, МАГ ATE (Міжнародне агентство з атомної енергії), що контролює захист довкілля від іонізуючого випромінювання тощо. За сприяння цих організацій було прийнято ряд Міжнародних угод і конвенцій, які напрямлені на вирішення питань охорони навколишнього середовища. Зокрема, це Конвенція по транскордонному забрудненню повітря (1979 p.), Конвенція ООН по морському праву (1982 p.), Віденська конвенція ООН про охорону озонового шару (1985 p.), Протокол Кіото (Конвенція ООН по парниковим газам) тощо. Ці міжнародні угоди визнані не «всіма країнами світу і вони носять, переважно, рекомендований характер, адже важко правильно встановити відповідальність країн різного економічно розвитку за порушення вимог цих угод[4, c. 49-51].

Вирішення міжнародних проблем екологічної безпеки ускладнюється рядом обставин, що зумовлено різним економічним розвитком країн світу, різним ступенем трансформації природних екосистем в них, зростанням взаємної залежності країн світу тощо.

По-перше, в останні роки різко зросла взаємозалежність країн світу, що зумовлено можливістю транскордонних переносів забруднюючих речовин, посиленням обміну між країнами, єдністю компонентів біосфери. Тому жодна країна світу не може вирішити проблему екологічної безпеки самотужки, без міждержавних угод тощо.

По-друге, різка різниця економічного розвитку різних країн світу зумовлює різний їх вплив на екологічний стан довкілля. Крім того, розвинуті країни не готові відмовитись від економічного росту, а країни які розвиваються намагаються їх наздогнати, що посилює негативний вплив на природу. Так, розвинуті країни починали свій економічний розвиток в періоди достатньої кількості природних ресурсів, яких сьогодні є недостатньо для країн, що розвиваються. Останні "варварським" шляхом відчужують природні ресурси.

Різниця в економічному розвитку в поєднанні з політичними і релігійними поглядами різних груп людей, різко загострила проблему міжнародного тероризму, що може стати причиною надзвичайних, в тому числі і екологічних, ситуацій. Вирішення цих проблем можливе лише на міжнародному рівні.

По-третє, підходи до вирішення проблем збереження і відтворення природного середовища в різних країнах є принципово різними, що ускладнює прийняття єдиної програми дій. Так, в розвинутих країнах практично не залишилось реліктових екосистем і основним напрямком реалізації природоохоронної діяльності є стабілізація стану довкілля технічними та управлінськими рішеннями. В країнах Південної Америки, Африки та інших, на частку реліктових природних екосистем припадає до 40% територій країн, і тому основним напрямком збереження природи в них є створення заповідних територій тощо.

По-четверте, демографічна проблема настільки загострює всі інші глобальні проблеми людства, що без кардинального її вирішення практично неможливо стабілізувати екологічний стан довкілля.

Все це говорить про необхідність докорінної зміни відношення людей до питань охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, об'єднання зусиль всіх країн світу для подолання сучасної екологічної кризи. Для активних сумісних дій в питанні подолання сучасної екологічної кризи необхідно вибрати напрямок дій, тобто екологічну стратегію[1, c. 249-250].

Висновки

Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави. Отож національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного фактору.

З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Загибель внаслідок ядерної катастрофи й загибель від браку повітря - це все одно загибель. По-перше, темпи згадуваних глобальних змін значно вищі, ніж вчені передбачали раніше. Якщо ці процеси залишаться безконтрольними, вони стануть незворотними.

По-друге, екологічні проблеми - це проблеми абсолютно нових вимірів. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи "заклеїти" "озонову дірку". Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління.

По-третє, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, ослаблюючи його потенціал. На думку експертів ООН, екологічні втрати внаслідок забруднення перевищують вартість заходів, спрямованих на боротьбу з ним. У країнах, що розвиваються, вони значно більше, ніж у розвинутих державах. Щороку через забруднення втрачається від 0,5 до 2,5% ВНП, а вартість заходів, які б дозволили радикально скоротити обсяги забруднення в індустріальних країнах - складає 1-2% ВНП. По-четверте, екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв'язках, проте вони досить тісно пов'язані між собою й іншими соціальними, політичними й економічними факторами, що також впливають на стан безпеки. Посилення боротьби за володіння та користування чистим повітрям, водою, орною землею, рибними та харчовими ресурсами, що колись розглядалися як безкоштовні, нині вже є реальною загрозою для регіональної безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність, є і масова міграція населення з районів природних та техногенних катастроф (приміром районів засухи у Східній Африці чи Чорнобильської аварії), і та величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни.

Таким чином поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь-яких загроз.

Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприятиме уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один. Якими б прекрасними не були сучасні рішення економічних проблем, вони одразу ж зазнають краху, якщо не вдасться поєднати їх із розв'язанням глобальних проблем. Природні підвалини життя вимагають всеохоплюючого захисту. Дієва охорона довкілля неможлива без міжнародного співробітництва у світових масштабах.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top