Два підходи до розуміння взаємодії людини і природи. Антропоцентризм та екоцентризм

Вступ.

1. Поняття та особливості антропоцентризму.

2. Характеристика екоцентризму.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Взаємовідносини суспільства та природи пройшли в своєму розвитку ряд етапів, які суттєво відрізняються один від одного. Людство досить давно усвідомлювало цей факт і намагалось класифікувати ці періоди у розвитку глобальної системи «суспільство-природа». До найдавніших спроб можна, на нашу думку віднести існування та широке розповсюдження в масовій свідомості так званої легенди про «золотий вік». Як вже зазначалося, в ній засобами відображення міфологічного світогляду, через художні образи показувалась залежність людського існування від природних явищ та стихій. Згідно з цими уявленнями природа розглядалась як космос, явище, що має чітку внутрішню організованість, упорядкованість і підпорядковане єдиному началу і законам краси та гармонії. Людина від початку знала ці закони і жила у відповідності з ними в стані гармонії мікрокосмосу і макрокосмосу. Відмова від слідування цим законам призвела до появи дисгармонії між людиною і оточуючим світом, а подальше їх «забуття» - і до внутрішньої неузгодженості, негараздів індивідуальних та суспільних.

Історія людського суспільства як специфічної природної системи, є історією пізнання, освоєння та перетворення людиною оточуючого її світу. Як зазначав російський філософ Г.С. Батіщев, людина - спадкоємець природи, наступник результатів її розвитку, її тенденцій та потенцій. Природа - абсолютна передумова і абсолютна умова людини. Вона не лише першопочатково «виходить» з природи, але і, разом з тим, ніколи не залишаючи її, поступово продовжує розширювати та поглиблювати свій спадковий зв'язок з нею на всіх щаблях та рівнях свого діяльнісного прогресу. Людина не тільки породжена природою як прародителькою, але й сама постійно робить її вихідним пунктом і першоджерелом своїх нових, дійсно ґрунтовних прагнень, якими вона збагачує себе як людину.


1. Поняття та особливості антропоцентризму

Антропоцентризм (від грец. anthropos — людина і kentron — центр) визначається як філософський напрямок, який стверджує, що потреби й інтереси людини мають дуже велике, навіть виняткове значення, і що людина може використовувати природу за своїм розсудом, не піклуючись про моральні питання, які виникають у відносинах між нею і природою. Антропоцентрист знищує природу, не відчуваючи при цьому щиросердного болю.

Свій внесок у розвиток антропоцентризму вклав Р. Декарт. Він вважав, що тварини не здатні не лише думати, але і відчувати, перетворивши їх у звичайні механічні іграшки. Навіть Кант, і той заявляв: “що стосується тварин, то ми не маємо тут прямого обов'язку; Тварини не мають свідомості і є лише засобом для досягнення цілі. Ця ціль — людина”.

Сприяло антропоцентризму і вчення Т.П.Павлова про рефлекторну діяльність у тварин, і погляди К. Ціолковського, що пропонував знищити в космосі все життя, у тому числі диких і домашніх тварин, і вчення В. Вернадського про ноосферу. Свій внесок в антропоцентризм вклали економісти. Так, відомий англійський економіст Джон Локк, на якого потім посилалися і Маркс, і Джефферсон, вважав, що необроблена людиною (незаймана) земля не має ніякої цінності. На його думку хліб більш коштовний ніж жолуді, вино чим вода, одяг чи шовк ніж листи, шкіра чи мох. Згідно поглядів багатьом філософам-антропоцентристам, природа існує не сама для себе, а для того, щоб ми її осягали (грецькі філософи), експериментували з нею (Френсис Бекон), перетворювали в гуманізовану чи людську природу (Карл Маркс) і експлуатували для матеріальних благ(Адам Сміт).

Спільне у всіх цих поглядах те, що існування людей більш цінне, ніж існування тварин і рослин. Виходить, що ми живемо на вищому рівні, здатні на шляхетні вчинки і маємо достоїнство і цінність, які, нібито, недосяжні інших форм життя. Коли вмирає людина, світ втрачає дещо більш важливе, більш цінне, ніж коли гине ведмідь чи береза. Ідея цього так глибоко вкоренилася в нашій культурі, що важко думати про неї ясно і критично. Багатьом з нас здається очевидним, що благо людей має велику цінність і, отже, йому треба надавати в наших моральних помислах більшої ваги, ніж благу звірів і рослин. Людина мріяла про братів по розуму на інших планетах, а добрих взаємин з сусідами на планеті не шукала.

Прихильники антропоцентризму нерідко заявляють, що для успішної охорони природи цілком достатньо застосування філософії й аргументації, заснованої лише на інтересі людей. Доводи екобіоцентристів про те, що дика природа, усі живі істоти мають внутрішню цінність, права і тому повинні цінуватися й охоронятися заради самих себе, захисники антропоцентризму відкидають як надмірне і марне міркування. На їх думку, внутрішню цінність і права має тільки людина, і найбільше, на що екосистеми і живі істоти можуть розраховувати, так це тільки на їхнє “раціональне” і мудре використання, виходячи з інтересів людей.

Класичним прикладом такого способу агрументації є обґрунтування захисту тварин, висунуте Іммануїлом Кантом. Філософ засуджував муки тварин не тому, що тварини від цього, страждають, чи муки тварин аморальні по своїй суті, а в зв'язку з тим, що муки тварин приводять до огрубіння людини.

Постає питання: чи може етика, що ґрунтується на антропоцентризмі, бути дійсно ефективною підставою для теорії і практики природоохоронної діяльності? Відомий німецький біолог та екофілософ Мартін Горке пропонує відповісти на це питання проведенням уявного експерименту. Він виходить з головної антропоцентричної тези, що усі види тварин і рослин потрібно охороняти винятково тому, що вони приносять користь для нинішніх чи майбутніх поколінь. Мартін Горке розділяє цю користь умовно на три категорії: “1) пряма користь видів як матеріальних ресурсів; 2) непряма користь у формі “екологічних послуг”; 3) нематеріальна користь стосовно до душевно-духовного збагачення людського буття”.

Далі він досліджує кожну з трьох категорій з позиції антропоцентризму та екобіоцентризму. Прослідуємо за його міркуваннями. 1. Економічна користь.

Звичайно, економічна користь від нескінченної безлічі видів тварин і рослин для людини величезна. З цим ніхто не сперечається. Узяти хоча б цілющі властивості рослин як сировини для нових ліків. Разом з тим уже зараз, як вказує американський біолог Еренфельд, багато відомих фармацевтичних фірм вважають пошук нових лікарських рослин у тропічному лісі загубленим часом. Медикаменти, можуть випускатися швидше і дешевше, коли молекулярні структури, що є за теоретичними передумовами багатообіцяючими, проектуються на комп'ютері і виробляються за допомогою органічного синтезу. У цьому зв'язку межі антропоцентричної аргументації істотно зменшуються. Оскільки вони тримаються на зв'язку між властивостями видів і певних корисних функцій, завжди є загроза контраргументу замінності.

Крім того, треба згадати Олдо Леопольда який задається питанням: а як же бути з тими видами, від яких немає ніякої користі людині, чи навіть шкоди? Тут антропоцентристські аргументи охорони природи перестають працювати цілком, а от сила аргументації екобіоцентристів лишається колишньою: види марні і шкідливі для людини ми повинні охороняти через їх самодостатність, заради них самих і захисту їхніх прав.

2. Екологічна користь.

Далі антропоцентристи заявляють, що економічними аргументами дійсно не усі види можна захистити, але от екологічними — усі без винятку.

Мартін Горке пише з цього приводу: “Через екологічні зв'язки вимирання одного виду може привести до численних наслідків для інших. Утрата багатьох видів могла б викликати ефект доміно, спіраль вимирання, в кінці якої-стоїть людина. Може екологія підтвердити це побоювання? Виявляється, у цьому відношенні екологія стоїть не цілком на стороні природоохоронців. За сучасними екологічними знаннями, не всі види так тісно зв'язані один з одним чи мають настільки фундаментальну функцію в екосистемі, що їхня утрата викликала б ланцюгову реакцію. Багато екологів розділяють сьогодні “ключові види” і “види-пасажири”. Поняття “вид-пасажир” походить від так званої “пасажирської” гіпотези, що порівнює екосистему з літаком. Як і здатність літака літати залежить не від кількості пасажирів, а від наявності пілотів, відповідно до цієї гіпотези є лише відносно невелика основа з ключових видів, необхідних для підтримки системи життя на Землі. Більшість же інших, навпроти, для функціонування екосостеми зовсім не потрібні, як і пасажири.

Як правило, до таких “пасажирів” можуть відноситися види, що знаходяться, на вершині харчової піраміди. Так, наприклад, Не хижак тюлень у Північному морі регулює чисельність своєї здобичі — оселедця і скумбрії, а навпаки, кількість оселедця і скумбрії визначає, скільки тюленів може прожити в екосистемі Північного моря.

До таких же “видів-пасажирів” можна віднести ендемічні і рідкісні види, що практично не мають для екосистеми ніякої користі, через свою нечисленність. Однак, саме ними природоохоронці і займаються найінтенсивніше.

Як продовжує Горке, “раніше в охороні природи міг використовуватися хоча б “чистий продукт” — гіпотеза стабільності різноманіття. Вона постулує, що видова різноманітність гарантує стабільність. Однак сьогодні ця гіпотеза, як загальне правило, практично спростована”.

Таким чином, як ми бачимо, екологічні аргументи не можуть допомогти антропоцентризму обґрунтувати охорону усіх без винятку видів. Суперечку вдруге виграють екобіоцентристи, що пропонують захищати види тварин і рослин насамперед через їхню самоцінність, заради них самих, а не заради їх користі для людини чи екосистем.

3. Естетична користь.

В антропоцентристів залишився останній аргумент, що базується на естетичній користі. Згідно естетичної аргументації різноманіття видів потрібно цінувати як нематеріальний ресурс, який необхідно охороняти для задоволення, натхнення, духовного збагачення і духовного очищення нині живучих людей та їхніх нащадків.

Дійсно, що може зрівнятися за своєю красою з квітучим лотосом, білим журавлем, калібрі? Однак, варто пам'ятати, улюбленців людини на Землі не так вже й багато. Близько 98% усіх видів тварин належать до членистоногих, яких навряд чи можна записати до числа красенів. Ну наприклад, хто буде захоплюватися естетикою мух і комарів? Крім Вервеса й Ключицького зрозуміло, що в рамках естетичної аргументації антропоцентристів непоказні, дрібні, потворні види мають мало шансів. Чи взагалі їх не мають. Суперечку втретє виграють екобіоцентристи, що закликають охороняти всіх живих істот, красивих і некрасивих, не через красу, а через Їх самоцінність, заради них самих.

Таким чином, ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражається за допомогою поняття блага, краси тощо.

Збереження навколишнього природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'язок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства.


2. Характеристика екоцентризму

Досить часто доводиться чути і таке заперечення: а яка різниця для самої природи, з якої позиції її охороняти: заради користі для людини чи заради неї самої? Адже для природи все рівно, хто її охороняє — екобіоцентрист чи антропоцентрист. Звичайно, для природи — усе рівно. Однак у плані методології природоохорони і кінцевого результату ці підходи відрізняються кардинально.

Екобіоцентризм націлює людей на збереження якомога більшого числа видів живих істот і ділянок дикої природи (без особливої при цьому користі для людини чи навіть їй на шкоду). Для цього спонукає поважати права природи й обмежувати права й інтереси людини (не все для блага людини, не все в ім'я людини). Антропоцентризм, навпаки, в основу ставить інтереси і права людини. Тому природні об'єкти і види живих істот будуть збережені лише тоді, коли це вигідно людині. Але часто буває так, що інтереси людини не збігаються з інтересами охорони природи чи навіть суперечать їй. У зв'язку з чим видів живих істот і ділянок дикої природи буде збережено стільки, скільки це потрібно людині (все для блага людини, все в ім'я людини). Тому антропоцентризм, як світогляд, дуже обмежує практичні можливості і кінцеві результати природоохорони.

Друга істотна відмінність екобіоцентризму від антропоцентризму полягає в методології вирішення природоохоронних проблем. Антропоцентризм стверджує, що екологічні питання можуть-бути вирішені без фундаментальних змін в існуючих цінностях, світогляді і моделях виробництва і споживання, а шляхом реформування, компромісів і чисто технологічних рішень. (Наприклад, збільшення аркушів Червоних книг чи розробки нових ГДК). Однак, подібні перетворення лише сповільнюють процес знищення дикої природи. Спираючись на антропоцентризм, природоохоронці будуть програвати одну битву за іншою. Екобіоцентризм, не заперечуючи технологічних природоохоронних рішень, наполягає насамперед на радикальних змінах у світогляді, цінностях, у суспільному і політичному житті. Він вимагає великих змін структурного характеру, заснованого на зміні ціннісного підходу до природи і життя. Це дозволить кардинально вирішувати екологічні проблеми.

Наступна методологічна відмінність: наскільки далеко можна заходити в захисті дикої природи і живих істот. З погляду антропоцентризму, коли природа цінується невисоко, як ресурс, буде вважатись морально невиправданим відведення великих територій під заповідники, витрата величезних сум на порятунок рідкісних видів, не говорячи вже про радикальні природоохоронні акції, спрямовані на знищення чи псування власності, що калічить природу, на порушення закону в ім'я захисту природи і т.п.

Не дивно, що стосунки людини і природи цікавили ще древніх філософів. Причому, саме в ракурсі осмислення сутності людського буття. Органічний зв’язок пізнання стосунків людини і природи зі світоглядними питаннями обумовлює включення пласту світоглядних проблем в предмет екології в зв’язку з дослідженням відносин людини і природи.

Зрозуміло, що оцінюючи взаємини людини і природи, необхідно розуміти сутність обох складових - і людини, і природи. Що ми маємо, виходячи з цього, врахувати? По-перше, людина є людиною не в її природному існуванні, а в її соціальній сутності. Тобто, хоча становлення людини як біологічного виду відбувалося в природному довкіллі, людське буття є буттям соціальним, буттям не в природному, а в штучному світі, створеному людиною - світі культури і цивілізації.

Таким чином, з одного боку, ми маємо підстави включити відношення "людина - природа" в предмет екології. З іншого - вивчення цього відношення виходить далеко за межі екології і є предметом гуманітарних наук і філософії. Тим більше, що в історико-пізнавальному смислі відношення людина - природа вже досить довгий час є предметом філософії. І лише в ХХ ст. воно стало і предметом екології.


Висновки

Людство в процесі освоєння природи, з одного боку, все більш звільняється від безпосередньої залежності від оточуючого природного середовища, а з іншого - збільшує свою залежність від знань про природу, правильності поставленої мети та здатності враховувати всю багатоманітність наслідків свого втручання в природні процеси. Якщо на перших етапах свого розвитку людство залежало від клімату, урожаю і т. ін., а порушення балансу природних систем призводило до вимирання окремих популяційного біологічного виду, то зараз ціна помилок у визначенні наслідків людської діяльності - існування всього виду.

Втручання людини в природні процеси завжди призводить до порушення балансу в екологічних системах. Але якщо на ранніх етапах її розвитку екологічні катастрофи мали локальний чи регіональний характер і їх наслідком було зникнення древніх локальних цивілізацій, то з часу злиття локальних цивілізацій.

Накопичення знань про природу, вдосконалення знарядь праці привели до якісних змін у способі освоєння людиною природи. Від збиральництва, первісного рибальства та скотарства вона поступово переходить до скотарства та землеробства. Якщо раніше продукти природи брались з неї і споживались в готовому вигляді, то на цьому етапі людина, свідомо перетворюючи природне середовище, пристосовує його згідно з своїми потребами і починає виготовляти необхідні для власної життєдіяльності продукти.

Сьогодні питання охорони оточуючого природного середовища, що стосуються самої основи існування людини як біологічного організму, перетворились також і в об'єкт політичної боротьби.


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top