Поняття "документ" в сучасній документології

Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти поняття «документ».

1.1. Походження терміна «документ».

1.2. Сфера використання терміна.

1.3. Офіційні визначення поняття «документ».

2. Сучасні погляди на структуру науки про документ.

2.1. Еволюцію визначень поняття «документознавство».

2.2. Сучасні концепції науки про документ.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Призначення документа в загальному розумінні зводиться до зафіксованих у письмовому вигляді відомостей, необхідних для здійснення різноманітних дій. За допомогою документа інформація зберігається і передається у часі і в просторі, а тому з цієї точки зору документи можуть розглядатися як один із інструментів пізнання дійсності. Сучасний діловий світ важко собі уявити без потужних потоків інформації, що циркулює різними напрямками і оформлена найчастіше документально. Переважна більшість дій здійснюється службовцями в процесі управління шляхом створення і використання різноманітних документів. Тому головним, центральним, базовим поняттям документаційного забезпечення управління є поняття “документ”.

У зв’язку з широким використанням поняття “документ” у багатьох сферах суспільної діяльності воно розуміється по-різному у різних галузях знань, зокрема, в документознавстві, інформатиці, бібліотекознавстві, архівознавстві, музеєзнавстві, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — архівній, бібліотечній, музейній справі і, звичайно, у документаційному забезпеченні управління. Хоча інформаційна природа документа очевидна, саме поняття “документ” визначають по-різному, бо за основу визначення поняття беруть різні критерії — мету створення документа, його зміст, форму, спосіб відтворення інформації, сферу побутування документа тощо. Однак яким би не було ставлення до існуючого різноманіття визначень, воно, на наш погляд, закономірне, оскільки предмет і завдання кожної дисципліни, що вивчає документи, має свою специфіку. Кожна наукова дисципліна у визначенні документа виділяє, як правило, якийсь один аспект. Так, історична наука розглядає документ як важливе джерело. Як засіб документування і доказу правових відносин вивчаються документи у правовій науці. Фахівці в галузі управління вважають документ засобом фіксації управлінських дій.

У дослідження історії виникнення та еволюції тлумачення терміна “документ” значний внесок зробили Х. Арнтц, В.Д. Банасюкевич, Г.Г. Воробйов, А.В. Єлпатьєвський, М.П. Ілюшенко, З.Є. Калишевич, А.Ю. Канцлерис, В.П. Кашепов, М.А. Комаров, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, К.Г. Мітяєв, А.Н. Образцова, А. Суски, Е.И. Ханпира, Г.Н. Швецова-Водка та інші.

Як зазначає Н.М. Кушнаренко[7], на міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене і затверджене Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради з архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Визначення поняття терміна “документ” подаються у більшості спеціальних підручників та навчальних посібників і мало чим відрізняються одне від одного та від чинного у відповідний період нормативного визначення цього терміна.

З точки зору використання в управлінській сфері ми схильні вважати найбільш вдалою дефініцію поняття “документ” за держстандартом ДСТУ 2732:2004, оскільки вона у порівнянні з усіма іншими визначеннями має ширший обсяг. Усі попередні формулювання визначення документа, на наш погляд, є менш вдалими. Нам, наприклад, видається проблематичною практична можливість законодавчого передбачення всіх форм одержання, зберігання, використання і поширення інформації, коли навіть у закріплених Законами визначеннях через неможливість перерахування всіх наявних і потенційних носіїв інформації вжито узагальнене посилання на інші носії.

Актуальність роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасного документознавства до використання системних підходів щодо вивчення складових документу.

Метою дослідженнявиступає розгляд системи документу та його основних концепцій. Мета дослідження обумовила необхідність розв’язання таких конкретних завдань:

- визначити поняття документу з позиції системи;

- проаналізувати складові системи документу;

- основні концепції терміну «документ»;

- виділити та дослідити поняття документу.

Об’єктом дослідженнявиступає поняття документу.

Предметом роботиє системний аналіз поняття документу.


1. Теоретико-методологічні аспекти поняття «документ»

1.1. Походження терміна «документ»

Однією із суттєвих особливостей найменування «документ» є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці — бунсьо, німці — уркунд, євреї — місмах, араби — васіка, на мовах хінді та урду — даставез. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безлічі наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін , як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного їм феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну «слово»[21, c. 10].

У Великій Радянській енциклопедії та інших енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі.

У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни:

— Документ (document) — комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватися для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду.

— Документ (record) — записана інформація незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності.

Досить глибоке дослідження походження терміна «документ» і подальшого розвитку його значень провів польський учений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н. є. Слово «dek» у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось [18, c. 22].

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова «dek» (або «dec») походить також число «десять», оскільки на двох руках людини — 10 пальців. Звідси походить «дека...» як перша частина складного слова, що означає «десять» (наприклад: «декада — десять днів, «декатлон» — десятиборство), або «деци...», що в складних словах відповідає поняттю «десята частина» (наприклад, «дециметр» — 1/10 метра, «децилітр» — 1/10 літра.

Унаслідок чергування голосних «є» — «о» корінь «dek (dec)» змінився на «doc» у слові «doceo», що означало «вчу», «навчаю». Від нього й походить слово «documentum» або «docimentum», яке в перекладі з латини означає: «те, що вчить, є повчальним прикладом, доказом».

Уже за античних часів у юридичній практиці, як «доказ», усвідомлювалася важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок. А от як «навчальний приклад» документ може виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст виступає повчальною ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.

Спільнокореневими до слова «документ» є слова «доктрина» — вчення, «доктор» — учений, науковець. Саме в такому широкому значенні застосовувалося слово «documentum» у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст.., слово «документ» використовувалося для позначення будь-якого «писемного свідчення».

Вага й статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилися за часів феодального права, що урегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми [15, c. 16].

Відомо, що, скажімо, у російську, а відтак і в українську мову, слово «документ» прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов — у значенні «письмове свідчення».

1.2. Сфера використання терміна

Спільні історичні витоки виникнення службової документації й книги та наявність інших аналогій послужили поштовхом до відродження універсального поняття документ, його подальшого поглиблення й позначення ним широкого кола об'єктів наукового вивчення й практичної діяльності.

Окреслимо наступні значення «документа», уведені в науку П.Отле [11]:

— будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі (охоплює як матеріальні об'єкти — носії інформації, так і радіо-, телепередачі, театральні постановки);

— матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною з метою створення колекцій (входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеях);

— матеріальні об'єкти, створені людиною спеціально для фіксації, зберігання й відтворення інформації з метою її передачі в просторі й часі, незалежно від способу фіксації («написані» документи, тобто зафіксовані знаками письма, образотворчі, фонозаписи, фільми тощо).

Найширша дефініція «документа», яку дав бельгійський вчений, така: «матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбулися в свідомості людини» [11]. В 1951 р. його послідовниця Сюзанна Бріе стверджувала: «документ — це свідоцтво на підтримку будь-якого факту... це будь-який фізичний або символьний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, відтворення чи демонстрації фізичного або концептуального об'єкту».

У 1937 році М.В.Русинов опублікував детальний переклад документологічної термінології, яка була розроблена в 1935 році Міжнародним інститутом інтелектуального співробітництва. Серед них було детальне тлумачення терміна «документ», як будь-якого джерела інформації, яке доступне для довідкових робіт, вивчення, або як авторитетний доказ [17].

Починаючи з 1950-х років у офіційній термінології слово «документ» трактується у вузькому, широкому й найширшому значенні.

Вузьке значення терміну «документ» зводиться до ділового паперу, письмового свідчення або ж історичного джерела. Так, у своєму посібнику «История и организация делопроизводства в СССР» КТ.Мітяєв зазначав, що під документами розуміють письмові свідоцтва, які відповідають установленим вимогам засвідчення, підтверджують факти, права, обов'язки й слугують для їх доказу (напри-клад, перепустки, дипломи, договори, свідоцтва). Дещо пізніше, у праці «Документоведение, его задачи и перспективы», яка була опублікована у 1964 p., К.Г.Мітяєв підкреслював, що документ — це результат усвідомленого фіксування (документування) інформації про явища об'єктивної дійсності й різними способами в цілях надійної передачі цієї інформації в часі та просторі, за обов'язкової ідентифікації відображеного мовою слова.

У широкому значенні поняття «документ» було особливо поширене в I960—1970-ті роки. У загальному вигляді його було зафіксовано в «Большой советской энциклопедии» (БСЭ), «Українській радянській енциклопедії» та в різних енциклопедичних словниках[20, c. 114-116].

З початку 1990-х років використовується найширше значення, згідно з яким документом можна вважати будь-який матеріальний об'єкт, що містить інформацію: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мис-тецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до виробів промисловості й техніки (годинників, автомобілів, гвинтівок тощо). За образним виразом А.В.Соколова, документом стали йменувати навіть «слона в зоопарку» [13, c. 12].

От чому спочатку книгознавці та документалісти, а потім і «інформаційники» приступили до обґрунтування нового широкого значення терміна «документ», пов’язаного з поняттями «інформація» та «комунікація». Істотний внесок в уточнення й розвиток поняття «документ», як одного з основних понять у документознавстві, інформатиці, документалістиці та бібліотекознавстві внесли С.Рангатан, В.Шюрмайер, Г.Г.Воробйов, О.П.Коршунов, А.В.Соколов, Ю.М.Столяров, А.І.Чорний та інші.

Документалісти та «інформаційники» перші відмовилися від найширшого значення терміну «документ», обмеживши його зміст обов'язковими атрибутивними елементами: наявність інформації й матеріального носія (Г.Г.Воробйов) [5]. У 1960-ті роки А.І.Михайлов, АІ.Чорний та Р.С.Гіляревський, крім названих, уводять функціональну ознаку документа. Згідно їхнього визначення, документ — це матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі й часі. Це визначення було поширене ще й в 1970-ті роки.

У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи значення поняття «документ», О.П.Коршунов, А.В.Соколов і Ю.М.Столяров запропонували трактувати його як матеріальний об'єкт — носій соціальної інформації. Український документознавець проф. С.Г.Кулешов[6], вивчаючи зміст поняття «документ», прийшов до висновку, що документи — це «матеріальні об'єкти, які спеціально створюються з метою зберігання й розповсюдження (передачі) в просторі й часі соціальної інформації, створеної людиною для використання в суспільній діяльності».

Завдяки роботам цих учених, документ став розглядатися як одне з найважливіших джерел інформації й засобів соціальної комунікації, одним із базових термінів у терміносистемах таких наук і наукових дисциплін як археографія, джерелознавство, історія, тому, природно, виникла проблема його трактування.

У юридичних (правових) відносинах поняття документ застосовується у значенні «офіційний (чи державний) правовий акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу чи виконання прав. Документ мусить мати юридичне значення, підтверджувати правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних осіб».

Історичні, джерелознавчі, археографічні науки пояснюють цей термін лише частково, у залежності від тих об'єктів, які ці науки досліджують, надаючи документу відповідний статус. Наприклад, історія базується не тільки на документальних, але й на речових та інших свідоцтвах минулого.

Зокрема К. І. Рудельсон пише: «Як явище матеріальної дійсності, будь-який предмет є джерелом інформації й навіть історичним джерелом, історичною пам'яткою. Проте поняття «джерело інформації» й «історичне джерело», які не є ідентичними, за своїм змістом ширше, ніж поняття «документ». У культурології документ — це будь-який створений людиною матеріальний об'єкт, у якому уречевилася людська думка, тобто будь-який матеріальний об'єкт «другої природи» (аркуш паперу, книга, колесо, паперовий макет)[18, c. 156-157].

Археографія направлена на оприлюднення тієї частини джерел, що складають у своїй більшості текстові документи. У джерелознавстві документи складають лише частину об'єктів, що досліджуються. У цьому відношенні термін «документ» є полісемічним.

У науках документно-інформаційного циклу сьогодні також даються різні визначення цього поняття.

Так, в архівознавстві відоме його найширше трактування — матеріальний об'єкт, що містить у собі інформацію про розумову діяльність, незалежно від її походження (створений людиною чи природний об'єкт). Це позначення дало можливість зараховувати до документів творіння живописців і скульпторів, оскільки ці роботи, без сумніву, закріплюють інформацію про розумову діяльність людини.

У бібліотечній справі документ — це об'єкт, створений із метою передачі повідомлення способами, що гарантують його отримання завдяки своїй інформаційній природі. Документ став узагальнюючим терміном для позначення всіх видів одиниць зберігання й замінив застарілу назву — «книжково-журнальна продукція»[21, c. 151].

1.3. Офіційні визначення поняття «документ»

За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного якого-небудь виду.

Наведемо в хронологічному порядку деякі з офіційних визначень поняття документ, що можна зустріти в словниках та навчально-довідковій літературі, в таблиці 1.1.

Таке розмаїття визначень призвело до певних термінологічних дискусій із приводу самого визначення поняття «документ» та сфери його застосування. Зазначене поняття пропонувалося розглядати в трьох площинах:

1) як документ в цілому (як об'єкт наукового дослідження);

2) службовий документ (управлінського, адміністративного призначення);

3) документ, як такий за кожною галуззю використання[9, c. 51].

Погляди на визначення цього поняття у свій час висловлювали також відомі науковці: В.М.Автократов, В.Д. Банасюкевич, К.Бакленд, К.Б. Гельман-Виноградов, О.В. Єлпатьєвський, М.П.Ілюшенко, Т.В. Кузнецова, С.Г. Кулешов, А.М. Сокова, Ю.М.Столяров, Н.М.Кушнаренко, М.С. Слободяник, Е.І. Хан-Піра, Г.М.Швецова-Водка[18].

У ситуації, що склалася, проф. Ю.М. Столяров[16], наприклад, пропонує по-різному визначати поняття «документ», залежно від мети його використання: для практичної діяльності, для правового регулювання чи для загальної науки про документ. Зауважимо, що лише загальне документознавство на відміну від інших наук документознавчого циклу, розглядає поняття «документ» як основне.

Слід наголосити, що терміном узагалі є «суворо визначене наукове поняття», що повинне складатися кваліфікованими спеціалістами й бути «стандартизованим», тобто внесеним до відповідного стандарту. Проблемою на сьогодні є те, що галузь використання дефініції «документ» повсякчас розширюється, відображаючись при цьому лише в деяких стандартах (у більшості управлінського характеру).

Проф. Ю.М. Столяров пропонує два варіанти виходу з проблемної ситуації [16, c. 22]:

1) найзагальніше визначення поняття «документ» дати в міждисциплінарному стандарті, а в стандартах, що відносяться до окремих дисциплін, лише конкретизувати загальне визначення, не заперечуючи його;

2) стандартизувати кілька визначень документа для кожної зацікавленої дисципліни.

За першим варіантом працює Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Стандарти, які вона приймає, погоджуються з іншими авторитетними організаціями — Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та закладів, Міжнародною організацією з інтелектуальної власності, Міжнародною радою архівів.

Міжнародним стандартам та термінології, зазначеній у них, може бути надано статус національних у будь-якій країні. Україна офіційно визнає стандарти, прийняті Міжнародною організацією зі стандартизації, тому маємо ситуацію, коли в країні офіційно прийнято й діє кілька визначень документа, починаючи з найширшого, прийнятого ISO, і завершуючи визначенням документа як основної одиниці в системі організаційно-розпорядчої документації.

Деякі з цих визначень розміщені в таблиці 1.2.

Систематичний перегляд визначень поняття «документ» дозволяє запобігати неточностям їх уживання й довільного розуміння, що може призвести до небажаних юридичних, економічних та інших наслідків[17, c. 28-30].


2. Сучасні погляди на структуру науки про документ

2.1. Еволюцію визначень поняття «документознавство»

«Проникнення» документів у всі сфери людської діяльності - науку, управління, практику, освіту тощо - зумовило об'єктивне зростання їх типо-видового розмаїття, формування новітніх систем документних потоків, масивів систем документів і документації, створення єдиного інформаційного простору. Поняття «документ» набуває багатозначності (полісемії). Все інтенсивніше розвиваються науки, об'єктом вивчення яких є структура, створення та функціонування окремих видів і типів документів.

Донині існують досить полярні концепції документознавства: широкого й вузького його розуміння. Паралельне існування в науковій та освітній сферах двох документознавств — наук із однією назвою, але з різним змістом, як підкреслює Н.М.Кушнаренко [7, c. 37], створило двоякий смисл дисципліни, зумовило певні незручності й спричинило полеміку на сторінках періодичних видань.

Термін «документознавство» вживався й для означення науки про способи використання записаної інформації, а крім того — для означення динамічної діяльності комплексного міждисциплінарного змісту, терміносистема якої має тенденцію до розширення.

Еволюцію окремих визначень поняття «документознавство», що існують на сьогоднішній час, подано в таблиці 2.1.

За кордоном наука під назвою «документознавство» відома тільки в деяких східноєвропейських країнах, що наслідували форми організації науки в СРСР (наприклад, Болгарія). Відповідна галузь знань під назвою «управління документами» або «управління документацією» (records management) існує в англо-американській практиці. У Франції, Іспанії, Бельгії та ряді інших країн документаційна наука розглядається через призму інформатики, як її рудимент.

Слід також зважати на те, що на світовому рівні не існує єдиної назви для науки про документ, як і не існує загального поняття «документ», яке тлумачиться по-різному в історичних дисциплінах, діловодстві, бібліотечній та інформаційній науках. Серед розповсюджених назви: документація, документика, документологія, документографія тощо[18, c. 41-43].

Для узагальнюючої науки про документ пропонувалося декілька варіантів її назв:

— інформаційно-комунікаційна наука (Н.Б. Зінов'єва);

— документаційно-інформаційна наука (Г.М. Щвецова-Водка);

— загальне документознавство (Ю.М. Столяров, Н.М. Кушнаренко, А.А. Соляник, К.Г.Мітяєв);

— документологія (В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, Ю.М. Столяров, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник).

Взагалі термін «знавство (ведення)» — притаманне найменуванням теоретичних наук, а «логос» як термін означає «цілісність», «єдність», «органічність» певної системи Документологія ( гр. logos — слово, наука, знання; лат. document, те що вчить, є повчальним прикладом, доказом) в такому розрізі виступає як сукупність знань про документ.

Пропозиція проф. Ю.М.Столярова[16, c. 156]мала позитивні й негативні моменти, які зазначені в таблиці 2.2.

Особливістю документознавства, як зазначає професор Кушнаренко Н.М., є його двоякий характер. З одного боку його слід сприймати на сьогоднішній день як філо-софську абстракцію з глобальним узагальненням історичних та теоретичних аспектів, а з іншого — як систему знань, науку, що формується на сучасному етапі з виокремленням одиниць за спеціальними характеристиками [16, c. 38]. Філософська сутність документознавства мусить полягати в тому, що його майбутнє мислиться в існуванні, як самозаконної системи знань, яка визначається не стільки межами (кордонами) предмета, скільки підходом до неї.

У межах загального документознавства повинні розв'язуватися питання, що стосуються характеристики не тільки всіх видів документів і систем документування, але й будь-яких систем документації й комплексів документів, характеристик систем документальних комунікацій технологій, сукупності розгляду всіх документознавчих проблем[17, c. 9].

2.2. Сучасні концепції науки про документ

Загальне документознавство як сукупність знань про документ та наукова дисципліна, природно, перебуває на стадії свого формування та розвитку. Тому цілком зрозуміло, що мають право на існування та обговорення різні підходи дослідників даної галузі до визначення структури комплексної системи знань про документ.

Слід віддати належне представникам вітчизняної бібліотечної науки, які у своїй більшості довели об'єктивну необхідність широкого розуміння поняття «документ» і розвитку науки про документ. Хоча, відмітимо, що за життя П. Отле саме бібліотечні фахівці відіграли головну роль у драматичній долі документаційної науки, оскільки категорично виступили проти неї. Причиною такого критичного ставлення був спротив бібліотек проти інформаційної діяльності взагалі, яку пропонував П.Отле[11].

Із поглибленням процесів диференціації та розвитком наукових дисциплін, об'єктом вивчення яких є документ, стає очевидним: в них існує багато спільних теоретичних положень, які повторюються в кожній із наук, що вивча-ють окремі види документів.

На сьогодні створена й активно діє міжнародна мережа центрів вивчення документів на базі університетів Берклі (США), Тромс (Норвегія), Мюнстер (Німеччина) та компанії Ксерокса. Дослідження направлені в першу чергу на соціальну сторону значення документа, сприйняття важливості його використання, розробку методики, проведення експериметального аналізу.

Наведемо деякі авторські бачення концепції, структури документної науки та її місце в системі наук спираючись на праці російських та вітчизняних науковців[15, c. 18-19].

Концепція проф. Ю.М. Столярова

Питання щодо необхідності утворення узагальнюючої науки про документ у всіх його проявах першим із сучасних фахівців порушив відомий російський учений-енциклопедист бібліотекознавець Ю.М. Столяров[17]. Він визначив два основних методологічних підходи до теоретичного вирішення завдання про місце документознавства в системі наук.

Перший полягає у визнанні документознавства як збірної науки про документ, але при цьому її теоретико-методологічну частину назвати документологією.

Другий підхід базується на альтернативному рішенні: «збірну» науку назвати документологією, а в середині неї виділити дисципліни часткового (галузевого) документознавства, залишивши при цьому провідне місце для «класичного» (управлінського) документознавства.

Визначаючи місце документології у системі наук узагалі, проф. Ю. М. Столяров доводить, що вона за своєю суттю є наукою та дисципліною соціального (антропологічного) циклу. Ідеї вченого знайшли відображення в розробленій ним програмі курсу «Документологія», який викладається в Московському державному університеті культури та мистецтв і складається з двох основних розділів: «Теоретичні основи документології» і «Класифікації документа».

В своїх численних роботах проф. Ю.М.Столяров активно пропонує розвиток документології — як інтегральної науки про документ[16, c. 156-157].

Концепція проф. Н.Б. Зінов'євої

У наукових працях професора Краснодарського університету культури і мистецтв Н.Б.Зінов'євої[7] документознавство визначається як фундаментальна і одночасно прикладна наукова дисципліна.

Фундаментальні дослідження в документознавстві, уважає автор, повинні бути спрямовані на вивчення сутності документування, еволюції форми, змісту та функцій документа в соціумі, дослідження соціокультурних та етно-національних, історичних особливостей документування, вивчення проблем сприйняття документа, пошук удосконалення семіотичних та семантичних засобів його вираження.

Прикладні дослідження в документознавстві, за Н.Б.Зінов'євою, стосуються питань класифікування документів, їх індексування та реферування, створення пошукового образу документа, дослідження організації документообігу; відбору документів та їх збереження. Схожість документознавчих концепцій книгознавства, фондознавства, бібліографознавства, науково-інформаційної діяльності та наук про управління обумовлює спорідненість й зв'язки документознавства з ними. Автор у своїх працях підкреслює, що документознавство становить «органічну єдність» із наукознавством, архівознавством, бібліотекознавством, інформатикою, патентознавством та справочинством, перетинаючись із ними.

На думку науковця, документознавство є «методологічною платформою» бібліографії й «включає до власної структури теоретичні розділи книгознавства», але відмежовується від книгознавства як самостійної галузі знання. З іншого боку, від документознавства, застерігає автор, повинні бути відокремлені як самостійні дисципліни патентознавство та технологія документаційного забезпечення управління.

Як зазначає проф. Н.Б.Зінов'єва, документознавство має досить складні взаємозв’язки з історичними науками, оскільки історичні документи є об’єктами дослідження таких дисциплін, як історіографія, текстологія, палеографія, сфрагістика та археографія. Суміжними з документознавством автор вважає комплекс природничих дисциплін, що досліджують проблеми із збереженості документів[7, c. 153].

Концепція проф. А. М. Сокової

Особливе місце серед досліджень теоретичних основ документознавства належить працям професора А.М.Сокової. Так, в публікації, де аналізується еволюція уявлень щодо змісту документознавства як наукової дисципліни, автор робить висновок, що її об'єктом є «всі види, жанри і форми документів». Однак більш конкретний його зміст — це функціонуюча документація.

Заслуговує на увагу також сформульоване автором положення, що на різних історичних періодах актуалізується вивчення документознавством різних видів і форм документації. Скажімо, у 1970-і роки, виконуючи соціальне замовлення суспільства, документознавство формувалось як теорія документаційного забезпечення управління, а в 1980-і pp. у зв'язку з інформатизацією суспільного життя — все більше центр досліджень переміщується на машиночитані документи.

Предмет і одночасно головне завдання, на думку проф. А. М. Сокової, полягає у забезпеченні якості документів в момент їхнього створення і ефективного їх функціонування як в оперативному, так і в архівному середовищі.

Предметом кожного напряму спеціального документознавства, зазначає проф. А.М.Сокова, можуть уважатися еволюція та сучасний стан характеристик документів, у тому числі в питаннях їхнього створення та функціонування як динамічних об'єктів. Під функціонуванням тут розуміється весь комплекс процесів, пов'язаних як із використанням, так і з спрямованими на нього процесами оброблення (науково-технічного опрацювання), зберігання, аналізу змісту для виконання інформаційного запиту, організації обігу (виконання, пересилання) тощо.

Дослідження характеристик документа в спеціальному документознавстві в автора збігається з предметом загального документознавства, оскільки тут також вивчаються його характеристики, форми, зміст, функції тощо. Але специфічність предмета кожного напряму спеціального документознавства полягає в особливості його об'єкта — управлінська, науково-технічна чи картографічна документація тощо. Результати цих досліджень повинні включатися як складові до загальної теорії документа.

Таким же чином до загальної історії документа долучаються й здобутки в галузі вивчення еволюції окремих видів документів. Складовими предмета документознавства є теорія та історія видів документів, які відбивають у цілому його структуру. Третьою складовою, за влучним визначенням А.М.Сокової, повинна стати прикладна частина предмета документознавства, що розглядає зазначені вище характеристики документа в контексті процесів їхнього створення і функціонування. Ця складова вже безпосередньо пов'язана з розробленням методів управління документацією, однак на базі перших двох складових[22, c. 156-157].

Концепція проф. Н.М. Кушнаренко

Свій погляд на структуру документознавства висловила послідовник ідей Ю.М.Столярова проф. Н.М.Кушнаренко, поділяючи його на загальне та особливе документознавство.

Загальне, на її думку, складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа вона подала синонімічну назву — «документологія».

Особливе документознавство, на думку дослідниці, ділиться на спеціальне та часткове документознавство. До спеціального вона віднесла дисципліни, що вивчають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає автор, може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документа. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо[7, c. 48].

Концепція проф. С.Г. Кулешова

Структуру документознавства детально розглянув проф. С.Г.Кулешов [6, c. 16]. На його думку, документознавство поділяється на загальне і спеціальне. Загальне документознавство проф. С.Г.Кулешов визначає як «метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу, ...воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів, як «Концепції документа», «Функції документа», «Основні етапи розвитку документа», «Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа».

За висловом С.Г. Кулешова, загальне документознавство можна називати документологією, галуззю науки, що розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми теорії функціонування, практики створення і роботи з документами.

Теорія документа, уважає вчений, включає передусім напрями, що стосуються функціонального аналізу документів, вивчення їхньої характеристики як речових виробів та зафіксованої в них інформації, класифікації й типології документів.

Об'єктом дослідження, відповідних напрямів спеціального документознавства є специфічні функції окремих видів документів. Найбільш розвиненим, «єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства» проф. С.Г.Кулешов визнає управлінське документознавство, що сформувалося з теорії і практики справочинства [6, c. 159].

Місце загального й спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується проф. С.Г.Кулешовим як їх «зв'язки» з рядом наук. Для загального документознавства це науки документально-комунікаційного циклу; семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія.

Для спеціального документознавства це архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія, сфрагістика, палеографія, кодикологія.

По відношенню до інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів і розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів та жанрів, уважає проф. С.Г.Кулешов, їх об'єднання «навряд чи можливе».

Як підсумок, можна зауважити, що документознавство належить до різних циклів наук. Такий висновок професор С.Г.Кулешов робить стосовно управлінського документознавства й уважає цілком правомірним щодо документознавства. Стосовно документології проф. С.Г.Кулешов погоджується з її виокремленням у межах комплексної наукової дисципліни, з позначенням нею загальнотеоретичного розділу [6, c. 18].

Концепція проф. М.С. Слободянина

Заслуговує на увагу концепція структури документознавства, запропонована українським вченим проф. М.С.Слободяником[14]. На його думку, документознавство — це «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства».

У складі документознавства проф. М.С.Слободяник виділяє інтегруючу наукову дисципліну документологію, що складається з таких частин: теорія документознавства, документа й документної інфраструктури суспільства; історія документознавства й документа. До теоретичної частини, уважає вчений, належить проблема класифікації документів та аналізу виділених видів і типів документів.

Інші документознавчі дисципліни проф. М.С.Слободяник називає спеціальними: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документе фондознавство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Одна частина цих дисциплін сформована ним відповідно до проблем, що вивчаються; друга частина — за видами документів.

«Важливою ознакою, за якою може формуватися самостійна документознавча наукова дисципліна, зазначає вчений, є її функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуального дослідження». Суттєвими якостями, що можуть забезпечити документам високий рівень їх автономності й можливість виходу з кризи, є спроможність «формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять у структуру документознавства». Зазначені властивості не являються підставою включення документів у єдиний комплекс.

Науковець чітко визначає «фундаментальну щодо документознавства науку» — інформаціологію. Документологію він характеризує як фундаментальну наукову й на-вчальну дисципліну, яка суттєво відрізняється від традиційного документознавства. М.С.Слободяник уважає її «інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер» і відмічає «збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства», що дозволяє вивчати «особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях».

Основним результатом документознавчих розвідок, як уважає проф. М.С.Слободяник, повинні стати нові знання з історії та теорії документа й документоутворень. Це дасть можливість віднесення загальної теорії документа як до історичних, так і до інформаційних (соціально-комунікаційних) наук[14, c. 52-53].

Концепція проф. Г.М. Швецової-Водки

Проф. Г.М.Швецова-Водка репрезентує власний погляд на місце документознавства в системі наук та його структуру, запропонувавши йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання.

Документознавство, на думку дослідниці, відноситься до наук ноокомунікологічних та інформологічних. «Увесь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об'єднати назвою «інформологія» (дослівно: наука про інформацію) — вважає автор [21, c. 46].

Далі цей комплекс поділяється автором на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна чи комп'ютерна наука. Інформатика соціальна дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією. У межах останньої можна виділити, уважає автор, теорію соціальної інформації й документологію як комплекс наук про документ, що розглядається як засіб передачі соціальної інформації.

Особливе місце повинна посідати наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформатики), але не є повністю відокремленою від документології, частково перетинається з нею, зазначає автор.

У межах документології проф. Г.М.Швецова-Водка виділяє такі комплексні науки, як теорія журналістики (наука про підготовку інформації), документознавство (наука про підготовку документа), архівознавство (наука про архівну справу), бібліологія або книгознавство (наука про книжкову справу). Документознавство розглядається автором як одна з документологічних наук, об'єктом якої є документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства, а предметом — визначення видів і властивостей документа, закономірностей його створення та функціонування в суспільстві[18, c. 99].


Висновки

Отже, поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, слугуючих об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Поняття "документ" широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одна або декілька версій його розуміння відповідно до специфіки тих об'єктів, яким надається статус документа. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство. а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного якого-небудь виду.

Н. М. Кушнаренко визначила наступні основні ознаки документа:

1) наявність семантики змісту, тобто документ є носієм думки, що передається знаками; сукупність послідовно розміщених знаків, які передають зміст документа (повідомлення), є його обов'язковою ознакою;

2) стабільна матеріальна (речова) форма документа мусить забезпечити йому довготривале зберігання й надати можливість багаторазового використання та переміщення інформації в просторі й часі;

3) за ознакою призначеність для використання в соціальній комунікації статус документа мають лише ті об'єкти, які первинно призначені для збереження та передачі інформації в просторі й часі, а отже, документи є носіями інформації, спеціально створені людиною для забезпечення певних комунікаційних цілей;

4) завершеність повідомлення, тобто документ не може бути повноцінним через фрагментарне незавершене повідомлення.


Список використаної літератури

1. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації»// ВВР. - 1998. - №27 - 28. - С182.

2. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР). -1992. - № 48. - С 650.

3. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації»// ВВР. - 1998. - №27 - 28. - С.182.

4. Закон України «Про національну програму інформатизації» від 04.02.98 // Закони України. — К.: Книга, 1998. — Т. 15. - С 134-145.

5. Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. — М.: Наука. 1973. - С.90.

6. Кулешов С.Г. Документознавство: історія, теоретичні основи. К: ДАКККІМ, 2000. - С. 16.

7. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. — 6-е изд., стер. — К: Знання, 2006. — С.37.

8. Ларин М.В. Развитие понятия «документ»// Делопроиз-водство. — 2000. - №1. - С.9.

9. Ларьков КС. Документоведение. Уч. пособие. — Москва. ACT Восток-Запад, 2006. — 427 с.

10. Основы информатики / А.И.Михайлов, А.И.Черный, Р.С. Гиляревский. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 1968. — С.46.

11. Отле П. Трактат о документации // Отле П. Библиотека, библиография, документация: Избранные труды пионера ин-форматики / Рос. гос. б-ка; Пер. с англ. и фр. Р.С.Гиляревско-го и др.; Предисл., сост., коммент. Р.С.Гиляревского. — М: ФА-ИР-ПРЕСС, ПАШКОВ дом. - 2004. - 84с.

12. Палеха Ю. І., Загальне документознавство : Навч. посіб. / Ю. І. Палеха, Н. О. Леміш. – К. : Ліра-К, 2008. – 393 с.

13. Плешкевич Е.А. О понятии «документ» в документоведе-нии и других науках об информации // НТИ. Сетия 1. — 2004. — №4. - С. 10-15.

14. Слободяник М.С. Структура сучасного документознавства// Вісник Кн. палати. — 2004.-№3.-С.22.

15. Соляник А.А. Документы потоки та масиви: Навч. Посібник / Харк. держ. акад. культури. — X.: ХДАК, 2000. — С.12.

16. Столяров Ю.Н. Глубже исследовать терминологию // Библиография. — 1999. — №5. — С. 156 — 157.

17. Столяров Ю.Н. Документный ресурс: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — М.: Изд-во "»Либерия», 2001. — С.22.

18. Швецова-Водка Г.М. Визначення документа в архівознавстві.// Студії з арх.. справи та документознавства. — № 10. — 2004. -С.99 - 101.

19. Швецова-Водка Т.Н. К определению понятия «технотронный документ» // Библиотечное дело — 2001: Российские библиотеки в мировом информационном пространстве: Тезисы докладов 6-й международной научной конференции. — Ч. 1. - М., 2001.- С. 51 - 52.

20. Швецова-Водка Т.Н. Методи документознавства// Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2007. — №1.- С.81-85.

21. Швецова-Водка Г. М., Документознавство : Навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка. — К. : Знання, 2007. — 398 с.

22. Сокова А. Организационно-распорядительная документация: Вопросы применения [Текст] : [Учеб. пособие для Всесоюз. ин-та повышения квалификации руководящих и инж.-техн. работников в обл. стандартизации, качества продукции и метрологии] / Вячеслав Архипов, Иван Марков, Анжелика Сокова,. - М. : Изд-во стандартов, 1983. - 127 с.

загрузка...
Top