Опис документів

Вступ.

Розділ І. Поняття та суть бібліографічного опису документів.

1.1. Сутність та структура бібліографічного опису.

1.2. Методика укладання бібліографічного опису.

Розділ ІІ. Бібліографічні описи електронних документів.

2.1. Загальна методика створення бібліографічних описів електронних документів.

2.2. Спеціальна методика складання бібліографічних описів електронних документів.

2.3. Бібліографічний опис електронного ресурсу як гарантія захисту авторських прав.

2.4. Стандартизація бібліографічних описів електронних документів.

2.5. Проблема термінів при складанні бібліографічного опису електронних документів.

Висновок.

Перелік використаних джерел.


Вступ

Бібліографічний опис — це записана за певними правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Бібліографічні дані є конкретними відомостями про назву, автора твору, місце і рік видання та багато інших. Таким чином, бібліографічний опис дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення, актуальність документа, а також дає змогу його ідентифікувати — зіставити з іншими, відрізнити від інших.

Роль бібліографічного опису в різноманітних галузях наукової й культурної діяльності винятково велика, адже вся інформація про документи здійснюється саме за його допомогою. Він є основою для створення всіх бібліотечних каталогів, бібліографічних й інформаційних видань, автоматизованих банків даних про документи. Без нього неможливо написати рецензію, реферат, огляд літератури, послатися на якийсь твір у науковому, навчальному виданні тощо. Завдяки цьому бібліографічний опис широко використовується в бібліотечній, у бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у книговидавництві, у книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.

Гігантське збільшення потоку електронних документів призвело до необхідності створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного обліку й каталогізації. У цей час ця проблема виділилася в спеціалізовану галузь знання, що швидко розвивається. Існує чимале число методів і підходів, розроблювачі яких прагнуть урахувати всі особливості електронних видань.

Метою написання цієї курсової роботи є вивчення методики створення бібліографічних описів електронних документів. Об’єктом дослідження стали загальна та спеціальна методика створення описів бібліографічних документів. Предметом дослідження стали правила та специфіка створення описів бібліографічних документів електронних видань


Розділ І. Поняття та суть бібліографічного опису документів

1.1. Сутність та структура бібліографічного опису

Бібліографічний опис документів - це сукупність бібліографічних відомостей про документ, які подані за певними правилами і призначені для його ідентифікації та загальної характеристики. Бібліографічний опис складається із елементів, які об'єднані в області. Елементи бібліографічного опису – мінімальна структурна одиниця бібліографічного опису, яка містить одне або декілька визначених бібліографічних відомостей.

І. Структура бібліографічного опису.

Заголовок опису

Область назви і відомостей про відповідальність

Основна назва

=Паралельна назва

:Відомості, які відносяться до назви

Відомості про відповідальність

/Перші відомості

;Наступні відомості
Область видання

Відомості про видання

Відомості про відповідальність щодо даного видання

/Перші відомості

;Наступні відомості

,Додаткові відомості про видання

Область вихідних даних

Місце видання

Перше місце видання

;Наступне місце видання

:Видавництво або видавнича організація

, Дата видання

(Місце друкування

Перше місце друкування

;Наступне місце друку

:Типографія

,Дата друкування)

Область кількісної характеристики

Обсяг

:Ілюстрації

;Розмір

+Супроводжувальний матеріал

Область серії

(Основна назва серії

= Паралельна назва серії

; Відомості щодо заголовку серії

Відомості про відповідальність, які відносяться до серії

/ Перші відомості -

; Наступні відомості

, Міжнародний стандартний номер серійного видання (ІSSN)

; Номер випуску серії

. Основна назва підсерії

= Паралельна назва підсерії

:Відомості, які відносяться до назви підсерії

Відомості про відповідальність, що відносяться до підсерії

/ Перші відомості

; Наступні відомості

, ISSN підсерії

; Номер випуску підсерії)

Область приміток

Область міжнародного стандартного номера книги (ІSSN), ціни і тиражу

ІSSN

: Ціна

, Тираж

Обов'язкові елементи опису підкреслені.

1.2. Методика укладання бібліографічного опису

Заголовок опису містить в собі ім'я особи (заголовок індивідуального автора), або найменування організації, установи (заголовок колективного автора). Заголовок також може включати ідентифікуючі ознаки (відомості, які уточнюють поміщену в заголовку інформацію), дати, номери, географічні назви та інше.

Область назви і відомостей про відповідальністьмістить назву книги разом з відомостями, що належать до нього, а також відомості про осіб і установи, які брали участь в створенні і підготовці книги до публікації. Як основний заголовок приводиться заголовок книги на титульному аркуші.

Область виданнямістить відомості про відмінності даного видання від усіх інших видань цього твору.

Область вихідних данихмістить відомості про те де, в який період і ким була опублікована книга.

Область кількісної характеристикимістить відомості про обсяг, розмір книги, ілюстративний та інший матеріал, поданий в книзі.

Область серіїмістить відомості про серійне видання, випуском якого є книга.

Область примітокмістить додаткову інформацію про книгу, яка не була надана в інших областях опису.

Область Міжнародного стандартного номера книги (ІSSN), ціни і тиражумістить відомості, необхідні для книгообміну, книжкової торгівлі і статистики друку та інших цілей.


Розділ ІІ. Бібліографічні описи електронних документів

2.1. Загальна методика створення бібліографічних описів електронних документів

Об’єктами складання бібліографічних описів електронних документів є дискети, електронні оптичні диски (CD-ROM), електронні мікропроцесорні картриджі тощо. Відомості ля складання опису беруться з основного меню або переліку відомостей програми електронного документу. Саме тут можна взяти відомості про автора і назву документа. Основною вважається назві, подана першою. У підназві наводять відомості про вид документа таким чином: “Електрон.ресурси”. Місцем видання вважається юридична адреса офіційного видавця або дистриб’ютора електронних документів. Для документів, створених в Україні або Росії за ліцензійною угодою із зарубіжним власником авторських прав, вказують лише місцезнаходження українського або російського видавця. Це стосується і назви видавництва. Нею вважається назва установи, що здійснює випуск документів на основі авторської угоди зі створювачем їх або за ліцензійною угодою із зарубіжними власниками. Якщо випуск документів здійснюється за ліцензійною угодою, назву зарубіжної фірми не наводять. Позначення документа і його обсяг вказують за загальними правилами, наприклад:

2.2. Спеціальна методика складання бібліографічних описів електронних документів

Гігантське збільшення потоку електронних документів призвело до необхідності створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного обліку й каталогізації. У цей час ця проблема виділилася в спеціалізовану галузь знання, що швидко розвивається. Існує чимале число методів і підходів, розроблювачі яких прагнуть урахувати всі особливості електронних видань. До числа найбільш значимих міжнародних розробок відносяться випущене ІФЛА "Міжнародний стандартний бібліографічний опис для електронних ресурсів" (International Standard Bibliographic Description for Electronic Resources ISBD(ER) - www.ifla.org/VII/s13/pubs/isbd.htm#1) і проект «Дублінське ядро» (Dublin Core), ініціатором якого був OCLC (dublincore.org). Ці розробки демонструють украй протилежні точки зору на бібліографічний опис ресурсів Мережі. Документ ІФЛА призначається для використання професійними каталогізаторами, забезпечуючи їхнім інструментарієм для професійного обліку електронних матеріалів. «Дублінське ядро», навпаки, призначено для використання всіма творцями сайтів: відповідно до концепції, кожен web-майстер повинен включати в структуру web-сторінок певний набір елементів, якими описуються зміст і вихідні дані ресурсу.

Природно, що обидва ці напрямки мають свої уразливі сторони. Так, концепція ІФЛА має на увазі “ручну” каталогізацію ресурсів Інтернет, на зразок каталогізації книг у бібліотеках. Це дуже витратний по тимчасових й інтелектуальних зусиллях, а, отже, дорогий шлях обліку матеріалів Мережі з використанням усього набору предметних рубрик, тезаурусів й індексів класифікації. Такий підхід, звичайно, забезпечує досить високі результати при пошуку, однак, в Інтернет величезні масиви даних перетерплюють зміни практично щомиті, і каталогізовані вручну документи, на обробку яких витрачені більші сили, через нетривалий час можуть застаріти. Із цієї причини цей підхід до опису ресурсів Мережі навряд чи виправданий і реально здійснимо.

Уразливість «Дублінського ядра» полягає в тім, що на творців ресурсу, які мають різну кваліфікацію й ерудицією, по суті, покладає завдання грамотного опису й систематизації сторінок. Робота з метаданими, які визначаються як «структуровані дані про інші дані», вимагає деякої кваліфікації й досвіду, якого у творців сайтів, як правило, немає. Зовсім очевидно, що якість цієї роботи, що і виконуватися буде далеко не всіма адміністраторами та розроблювачами сайтів, у більшості випадків свідомо буде невисоким. Отже, на ці відомості не можна повністю покладатися.

На думку прихильників "Дублінського ядра", кожна web-сторінка повинна випереджатися подібним переліком елементів

На сьогоднішній день Держстандарт України визначає правила опису електронних видань, включаючи ресурси Інтернет. Останні, однак, представлені далеко не у всіх своїх різновидах. Творці стандарту обмежилися лише деякими прикладами існування Інтернет-ресурсів, а саме, закінченими сайтами й цілісними інформаційними ресурсами, як, наприклад, бази даних і мережні електронні періодичні видання. Фактично, укладачами взятий за основу ДЕРЖСТАНДАРТ 7.1-84 «Бібліографічний опис документа. Загальні вимоги й правила складання», і зроблена спроба максимально наблизити опис Інтернет-ресурсів до опису традиційних документів. У результаті опис електронних видань знайшло вид, близький до виду бібліографічних записів на друковані видання. З нових елементів додалися лише відомості про вид видання - «електронний ресурс» і вказівка режиму доступу, що, у випадку з мережними документами, зводиться до вказівки їхньої адреси (URL). Число ж альтернативних положень і допусків у ДСТУ настільки велике, що дозволяє однозначно описувати лише спеціально підготовлені Інтернет-ресурси (наприклад, уже згадувані електронні журнали). ДЕРЖСТАНДАРТ залишив відкритим питання про опис окремих web-сторінок, можливості опису сайту під колективним автором, і, головне, абсолютно проігнорував таку найважливішу особливість Інтернет-ресурсів, як їхні постійні зміни. Фактично стандарт відмовив в “праві громадянства” таким видам джерел, як окрема web-сторінка, електронний лист, повідомлення зі списку розсилання, повнотекстовий документ із бази даних. У той же час практика роботи показує, що цитувати й посилатися найчастіше доводиться саме на ці види документів.

Це змушує звертатися до інших способів опису джерел Інтернет, які дозволяли б досить повно, надійно й однозначно виконати опис всіх видів мережних електронних документів.

У цей час у Мережі існує біля десятка так званих “стилів” (правил) опису. Більшість із них вироблені американськими організаціями й професійними співтовариствами. З їхнім переліком, а також великою літературою по їхньому застосуванню, можна ознайомитися на сайті ІФЛА (www.ifla.org/I/training/citation/citing.htm). До найбільш відомим ставляться правила, пропоновані Американською психологічною асоціацією (American Psycological Association - www.apastyle.org) і Асоціацією сучасної мови (Modern Language Association - www.mla.org). Головне достоїнство цих стилів полягає в гарному проробленні прикладних аспектів й, як наслідок, можливості опису практично всіх видів мережних документів. Реальна різниця в самих стилях опису, на наш погляд, не настільки істотна: в основному це проявляється в таких деталях, як порядок проходження елементів бібліографічного запису, наявність або відсутність дужок, їхня форма (круглі, кутові) і тому подібні частковості.

Ми порахували можливим адаптувати американські розробки до української практики, склавши нескладні правила, що дозволяють адекватно описати найпоширеніші типи документів Інтернет. Подібні правила можуть використатися надалі до створення відповідних стандартів у випадках, коли необхідно виконати опис електронного документа, не регламентованого ДЕРЖСТАНДАРТ 7.1-84.

На відміну від зазначеного стандарту, в основі даних правил лежить не “підтягування” характеристик джерела до традиційного видання, а виділення параметрів, що дають можливість точно ідентифікувати цифрове джерело.

E-Mail.Найпоширенішими документами в Інтернет є електронні листи. Їхній опис включає наступний набір елементів:
Автор листа (відправник). <Адреса електронної пошти відправника>. (Дата відправлення). Тема листа. Тип документа. (Дата одержання).

Приклади:
Галина Зініна. <galina@shpl.ru>. (Відправлено 22.10.2002). Портал «Бібліотеки Росії»: [Електронний документ]. (Отримано 22.10.2002).
Search Engine Report <listsupport@internet.com> (Відправлено 01.10.2002). SEARCH ENGINE REPORT #71: [Електронний документ]. (Отримано 01.10.2002).

Web-сторінка.При описі й цитуванні окремих сторінок найбільші труднощі викликає ідентифікація автора. Якщо автор зазначений на початку або кінці тексту, опис може бути виконане під його прізвищем. У випадку відсутності цих даних, припустимо вказувати назва сайту (організацію або мережний проект), на якому розміщене джерело, як колективний автор. Це не завжди коректно, однак, безумовно, надає документу більше закінчений вид.

Заголовок документа береться з назви web-сторінки (поле TITLE) або, при відсутності необхідних даних у назві, - безпосередньо з основного екрана.

Бібліографічний опис web-сторінки включає наступні обов'язкові елементи:
Автор. Заголовок сторінки. Вказівка типу документа. (Електронна адреса (URL). Дата обігу.

Приклади:
Травин, Андрій. Три розвідувачі Рунета, не вважаючи Google: [Електронний документ].-
(http://www.netoskop.ru/theme/2001/06/21/2662.html). Перевірено 21.08.2002
Гільдія видавців періодичної преси. Російська аудиторія Інтернету переборола поріг в 5 млн. чоловік: [Електронний документ] (http://www.gipp.ru/print.php?id=511). Перевірено 11.03.2003.

Стаття з електронного журналу.Опис схоже на опис web-сторінки, однак наявність формальних даних дозволяє виконати його більш строго, максимально наблизивши до опису статті із друкованого видання. Як додаткові елементи присутні URL і дата перегляду.

Приклад:
Петрова Л. Е. «Нові бідні» учені: життєві стратегії в умовах кризи: [Електронний документ] // Економічна соціологія.- 2001.- Т. 2, N 1.- С. 26-43. (http://www.ecsoc.msses.ru/pdf/ecsoc003.pdf). Перевірено 11.03.2003.

Стаття з електронного журналу, що має друкований аналог.У цьому випадку, властиво, не потрібно опису електронного аналога - досить обмежитися приведенням відомостей про друкований аналог. Коли такий опис із якихось причин необхідно, варто доповнити стандартний бібліографічний опис вказівкою URL електронної версії й датою перегляду джерела.

Приклад:
Лоуренс, Стів. Контекст при пошуку в Web: [Електронний документ] // Відкриті системи.- 2000.- N12. (http://www.osp.ru/os/2000/12/062.htm). Перевірено 15.07.2002

Документ, витягнутий із цифрової бази даних.Специфіка подібних джерел обумовлена неможливістю або малою ефективністю вказівки повної електронної адреси (URL) документа. Документ, що витягає з бази, найчастіше має важко відтворювану і до того ж непостійну адресу. Із цієї причини в описі подібних документів обмежуються вказівкою електронної адреси самої бази. У той же час багато документів у базах даних мають реєстраційний номер, що у цьому випадку здобуває значення основного ідентифікатора джерела.

Для документів, отриманих з баз даних, можна запропонувати наступний порядок проходження елементів бібліографічного опису:

Автор. Заголовок. // Назва джерела (журналу, газети, бюлетеня) із вказівкою виду джерела - "електронний документ". Відомості про джерело (тім, номер, дата видання, сторінки). Назва бази даних. (Електронна адреса бази даних). Реєстраційний номер у базі даних. Дата обігу.

Приклад:
Alzamil, Mansour A. Perceptions of Internet use as academic library services' delivery medium for Web-based courses: [Електронний документ] / The Florida State University.- 2002, 153 pages. ProQuest (http://www.proquest.com). AAT3034039. Перевірено 11.03.2003.

Усвідомлюючи складність опису й цитування електронних джерел, власники деяких Інтернет-ресурсів указують, яким образом варто цитувати їхні матеріали. Так, в енциклопедії Encarta наприкінці кожної статті вказується, яким образом на неї необхідно посилатися в інших працях. Наприклад:
"Korean War," Microsoft® Encarta® Online Encyclopedia 2003 http://encarta.msn.com © 1997-2003 Microsoft Corporation. All Rights Reserved.

Подібні вимоги, як правило, далекі від бібліографічних стандартів, і скоріше, можуть служити джерелом відомостей для підготовки більш строго опису. Так, відповідно до вітчизняних правил, даний джерело може бути описаний у такий спосіб:
Korean War: [Електронний документ] // Microsoft Encarta Online Encyclopedia 2003. (http://encarta.msn.com). Перевірено 10.03.2003.

Данилина Е.А., к.ю.н., патентний повірник РФ

Цапенко А.М., виконавчий директор Патентної фірми СТЕД

E-mail: sted_el@mail.ru

2.3. Бібліографічний опис електронного ресурсу як гарантія захисту авторських прав

При висвітленні проблем авторського права в застосуванні до електронних видань найчастіше акцентується технологічна специфіка електронних видань. Однак правова природа електронного видання на етапі його створення нічим не відрізняється від правової природи створення будь-якого електронного документа. Специфіка електронного видання виявляється на рівні його використання. На цьому рівні найбільше проблеми кореспондуються з правовою культурою споживачів електронного видання.

Головний редактор Інтернет-журналу «ОИМ.РУ» Р.П.Будаков продемонстрував на прикладі журналу, як саме може здійснюватися бібліографічна авторизація електронних публікацій у конкретних випадках. У журналі «ОИМ.РУ» використовуються фонди депонованих Державною науковою педагогічною бібліотекою електронних документів, переданих авторами в ініціативному порядку. Бібліотека, як наукова установа, приймає на депозитарне збереження авторський дистрибутив, майнові авторські права залишаються в автора. Редакція журналу гарантує автору підтвердження публікації представленого автором тексту і дати публікації. Редакція журналу не гарантує і не може гарантувати, що добуток автора не буде несумлінно тиражовано, але редакція дає гарантію закріплення авторства.

2.4. Стандартизація бібліографічних описів електронних документів

Державний закон «Про технічне регулювання» у статті 2 визначає національний стандарт як стандарт, затверджений національним органом України по стандартизації. Однією з цілей стандартизації, згідно ст. 11 даного Закону, є технічна й інформаційна сумісність. Стандартизація здійснюється відповідно до принципів, серед яких: добровільне застосування стандартів і забезпечення умов для однакового застосування стандартів. Умова добровільності застосування стандартів підтверджує рекомендаційний характер ДСТУ, але це не знижує їхньої методологічної цінності.

В даний час прийнятий міждержавний стандарт Міждержавної ради по стандартизації, метрології і сертифікації ДСТ 7.82-2001 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів". Стандарт установлює загальні вимоги і правила складання бібліографічного опису електронного ресурсу: набір областей і елементів бібліографічного опису, послідовність їхнього розташування, наповнення і спосіб представлення елементів, застосування умовних розділових знаків. Стандарт поширюється на електронні ресурси, опис яких складається бібліотеками, органами науково-технічної інформації, центрами державної бібліографії, іншими бібліографуючими установами. У контексті прийнятого стандарту матеріали, що містяться в електронних ресурсах локального і вилученого доступу, вважаються опублікованими.

Бібліографічний опис електронного ресурсу є основною частиною бібліографічного запису і містить бібліографічні дані, приведені за встановленими правилами і що дозволяють ідентифікувати електронний ресурс, а також одержати представлення про його зміст, призначення, фізичних характеристиках, системних вимогах, режимі доступу, способі поширення і т.п.

Елементи бібліографічного опису підрозділяють на обов'язкові і факультативні. Опис, створений у відповідності зі стандартом, доповнюється різними елементами бібліографічного запису — заголовком, предметними рубриками і т.п., що є об'єктами інших стандартів СИБИД.

Інформація для складання бібліографічного опису електронного ресурсу береться з визначених елементів вихідних зведень відповідно до запропонованої черговості їхнього використання.

Джерела інформації, що містяться в електронному ресурсі, кращі всім іншим. Така інформація повинна формально бути присутнім, наприклад, на титульному екрані, основному меню, у даних про програму, у першому висновку інформації на екран, а також у будь-яких чітко виділених ідентифікуючих даних. Якщо використовують трохи згаданих вище джерел, то їхня комбінація розглядається як єдине основне джерело. Якщо внутрішніх джерел недостатньо, а також у випадку, коли вони не доступні для прочитання, використовують інші джерела в наступному порядку:

- етикетку чи маркірування на фізичному носії ресурсу;

- технічну документацію, інший супровідний чи матеріал контейнер (коробку, конверт, папку і т.п.);

- довідкові видання й інші джерела поза електронним ресурсом, наприклад метадані.

Схема опису ресурсу наступна: Основний заголовок [Загальне позначення матеріалу] = Рівнобіжний заголовок : дані, що відносяться до заголовка / дані про відповідальність. — Дані про видання = Рівнобіжні дані про видання / дані про відповідальність, що відносяться до видання, додаткові дані про видання. — Позначення виду ресурсу (обсяг ресурсу). — Місце видання : ім'я видавця, дата видання (Місце виготовлення : ім'я виготовлювача, дата виготовлення). — Специфічне позначення матеріалу і кількість фізичних одиниць : інші фізичні характеристики ; розмір + дані про супровідний матеріал. — (Основний заголовок чи серії підсерії = Рівнобіжний заголовок чи серії підсерії: дані, що відносяться до заголовка чи серії підсерії / дані про відповідальність, що відносяться до чи серії підсерії , ISSN ; нумерація усередині чи серії підсерії ). — Примітка. — Стандартний номер = Ключовий заголовок: умови приступності і (чи) ціна.

2.5. Проблема термінів при складанні бібліографічного опису електронних документів

Чи є бібліографічний опис електронного документа засобом його авторизації і чи можна застосовувати термін «авторизація» у цьому випадку?

Варто згадати визначення, регламентовані законом «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації». Ст. 2 Закону про інформацію визначає поняття, серед яких, зокрема, що випливають: інформація - дані про осіб, предмети, факти, подіях, явищах і процесах незалежно від форми їхнього представлення; документована інформація (документ) - зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.

Згадані в Законі про інформацію реквізити, що дозволяють ідентифікувати електронний документ – видимий, включають також і засоби бібліографічного доступу. Чи можна вважати засоби доступу засобами бібліографічної авторизації?

Словник російської мови С.И. Ожегова (М. "Російська мова". 1984, стор. 19) визначає термін "авторизувати" як "схвалити (схвалювати) форму, вид свого твору, винаходу (для відтворення, видання і т.п.). С.И. Ожеговым далі визначене поняття "авторизований переклад" як "схвалений автором".

Великий юридичний словник за редакцією А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских (М. "Инфра-М". 1997, стор. 5) у такий спосіб трактує термін "авторизація": "у банківській справі підтвердження чи повноважень авторства особи, що пред'являє електронний документ, картку або самого себе. Звичайно розділяють авторизацію електронних документів по деяких атрибутах у цифровій формі, авторизацію магнітних чи процесорних карток і авторизацію власне користувачів банківської системи безпосередньо по їх фізичних параметрах (відбитки пальців, малюнок кисті руки і т.п.). Авторизація електронних документів за допомогою деяких цифрових параметрів самого документа, а також індивідуального секретного числа, що належить автору, одержала широку популярність як цифрова (чи електронна) підпис".

У системі Інтернет прийняті такі терміни як "авторизація, аутентифікація і моніторинг доступу користувачів і адміністраторів до мережних ресурсів", при цьому правила авторизації регулюють доступ користувачів до мережних ресурсів. Сервер авторизації, як правило, виконує перевірку таких мережних ресурсів як паролі, маркери доступу, смарт-карти, сертифікати. Існують системи усередині-мережної авторизації в корпоративних мережах, при цьому захист від несанкціонованого доступу обмежена можливостями авторизації і керованості доступу користувачів до корпоративних мережних ресурсів. Наприклад, при роботі в Windows-мережі користувач повинний підключити до USB-порту персонального комп'ютера електронний ключ для одержання доступу до мережних ресурсів і авторизації.

З приведених визначень видно, що в застосуванні до мережних ресурсів авторизація - це спосіб (засіб) одержання правомірного доступу до електронних ресурсів, у тому числі до електронних публікацій. Здається, що визначення С.И.Ожегова авторизації як авторського схвалення перекладу в даному випадку не цілком визначено: авторське схвалення перекладу має на увазі чітку ідентифікацію автора й у цьому змісті зв'язок між авторизацією перекладу й електронної (наприклад, банківської) авторизацією є, однак у випадку схвалення перекладу немає авторизації як засобу доступу. Таким чином, більш пізні визначення терміна «авторизація» виникли в період комп'ютеризації і розширили це поняття.

Регламентований ДСТ 7.82-2001 порядок застосування посилального бібліографічного опису, мабуть, також має лише непряме відношення до процесу авторизації електронного ресурсу й у цьому змісті застосування терміна "авторизація" для бібліографічних описів можна вважати спірним. Однак, у розширювальному тлумаченні, можна сказати, що термін «бібліографічна авторизація електронного документа» додає поняттю «авторизація» новий зміст.

Особливість електронного документа полягає в тому, що документ фізично розташовується на електронному носії (твердому диску, диску CD ROM, пристрої флеш-пам’яті), а документи в звичайному розумінні завжди розташовуються на папері, у крайньому випадку, на пергаменті.

Паперові документи більш доступні і звичні для людини. Існує багатовікова традиція збереження паперових документів: бібліотеки й архіви різних рівнів. При цьому не існує, у силу того, що технологічна революція відбулася на очах одного людського покоління, що установилося не тільки стандарту, а, що важливіше, навіть традиції ділового обороту по збереженню документів в архівному виді в електронній формі. Не існує універсального способу читання документів в електронному виді. Наприклад, пристрою для читання дискет 3.5" останнім часом перестали встановлювати на сучасні PC, а на деяких PC старого зразка неможливо прочитати флеш-карти. Існує кілька стандартів запису на компакт-диски.

Приклади такого роду стрімкої модифікації пристроїв, що надають можливість читання електронних документів, можна продовжувати. Тому і питання одержання доступу до електронного документа зважуються не однозначно, а в залежності від застосовуваних технологій.

У цьому змісті несуперечливим представляється висновок про те, що при роботі з авторськими текстами важливо створити умови для можливості посилання на електронну публікацію, вона повинна бути забезпечена необхідними і достатніми атрибутами для ідентифікації і посилання на них. Цей висновок підкріплений також позиціями раніше прийнятих стандартів, що стосуються бібліотечної справи, бібліографічного опису документа (як матеріального, так і мережного), скорочення слів і словосполучень у бібліографічному описі.

Бібліографічний опис електронного ресурсу складає основну частину бібліографічного запису і містить бібліографічні дані, приведені за встановленими правилами і що дозволяють ідентифікувати електронний ресурс.

Особливості бібліографічного опису електронного ресурсу, на нашу думку, не суперечать трактуванню такого опису як засобу бібліографічної авторизації електронного документа.


Висновок

Бібліографічний опис виконує певні функції. Найважливіша з них — функція ідентифікації. Суть її полягає в тому, що опис дає змогу виявити тотожність кількох копій документа, не маючи їх перед очима, відрізняти видання одне від одного. Маючи бібліографічний опис, можна розшукати потрібний документ за характерними для нього ознаками. Таким чином, функція ідентифікації є передумовою здійснення пошукової (евристичної) функції бібліографічного опису. У свою чергу, з пошуковою пов'язана функція вибору, оскільки сукупність відомостей, наведених у бібліографічному описі, дає уявлення про документ і тим самим допомагає вибрати із запропонованих той, що найбільше відповідає потребам користувача.

До основних функцій бібліографічного опису належить також інформаційна, адже опис інформує про твір, його формальні ознаки, читацьке призначення, якоюсь мірою і про зміст тощо. Сукупність описів дає уявлення про склад бібліотечного фонду, якщо вони зібрані в бібліотечному каталозі; про видання з тієї чи іншої галузі знання, теми та інше, якщо вони зібрані в бібліографічному покажчику, тощо. Окремим випадком інформаційної функції є функція сигнальна, оскільки бібліографічний опис повідомляє, "сигналізує" про появу нового видання, його вихід із друку, про надходження книги до бібліотеки, книготорговельної мережі тощо.

Сутність обліково-реєстраційної функції полягає в тому, що опис дає змогу здійснювати облік і реєстрацію документів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні тієї чи іншої установи.

Формальні ознаки документів, наведені в бібліографічному описі, можуть служити основою для групування записів у конкретному пошуковому масиві, завдяки чому опис виконує організаційну функцію.

Слід мати на увазі, що названі функції не завжди пов'язані лише з безпосереднім призначенням масиву бібліографічних записів. Наприклад, не можна стверджувати, що в покажчиках державної бібліографії ("Літопис книг" тощо) бібліографічний опис виконує тільки обліково-реєстраційну функцію. До таких видань звертаються з найрізноманітнішою метою. При статейні списки літератури виконують не лише функцію ідентифікації, їх часто використовують для одержання інформації про документи з різноманітних тем. Тому, складаючи опис, слід ураховувати його багатофункціональність і подавати в ньому всі дані, що є важливими для характеристики документа.

Для реалізації зазначених функцій бібліографічний опис має задовольняти певні взаємопов'язані і взаємозумовлені вимоги. Перш за все, це точність, тобто всі бібліографічні відомості в описі мають точно відповідати даним документа. Як правило, їх наводять у тій самій формі, що і в документі.

Вимога повноти полягає в тому, що опис мусить мати повний набір бібліографічних даних, необхідних для характеристики твору та визначення його відмінностей від інших.

Найважливішою вимогою є єдність опису, тобто склад відомостей, форма і послідовність наведення їх мають бути доволі стабільними. Незважаючи на те, що в описах документів, які складаються з різною метою (для бібліотечних каталогів, для бібліографічних покажчиків, для посилань тощо), для різних установ (масових і наукових, великих і невеликих бібліотек, органів науково-технічної інформації (НТІ), видань державної бібліографії тощо), що вони можуть мати відмінності, загальні засади їхнього складання мають бути єдиними. Лише в такому разі користувачам буде неважко переходити з одного пошукового масиву до іншого і знаходити потрібні документи.

Бібліографічний опис має бути максимально стислим, адже його вміщують на невеликій площі бібліографічного покажчика, каталожній картці або дискеті.

Опис у цілому і кожна його частина зокрема мають бути однозначними і зрозумілими для користувачів, у цьому полягає суть вимоги зрозумілості та чіткості.

Відповідність бібліографічного опису названим вимогам забезпечується завдяки дотриманню при складанні опису встановлених правил, які регламентуються державними стандартами та інструкціями.

Бібліографічний опис є складовою бібліографічного запису, який може подавати, крім бібліографічного опису, заголовок (тобто прізвище автора або назву установи, організації, що виступає як автор), класифікаційні індекси, предметні рубрики, анотацію.

Бібліографічний опис складається з бібліографічних елементів, які й містять відомості про певні ознаки документів. Одним із головних питань теорії та практики складання бібліографічного опису є питання про його перший елемент. Саме він, як правило, визначає місце певного запису в низці інших, тому за цим елементом здійснюється пошук потрібних документів. Опис починається з назви документа, але в деяких випадках доцільно поперед нього подати ім'я автора книги, тобто особи (осіб), яка створила твір самостійно або у співавторстві. Це одна з головних пошукових ознак, за якою більшість читачів розшукують книги.

Крім того, розташування прізвища автора на першому місці в бібліографічних записах дає змогу створити авторські комплекси, тобто зібрати в одному місці відомості про твори певного автора. Такий запис обов'язковий для каталогів і картотек бібліотек, книжкових магазинів тощо, для державних бібліографічних покажчиків, видань централізованої каталогізації, автоматизованих пошукових систем.

Перед описом може вміщуватись і назва організації, установи, підприємства, якщо документ виданий від імені цієї організації, установи, підприємства. Завдяки цьому можна створити комплекси документів окремих організацій та установ, що сприяє більш повному висвітленню їхньої діяльності. Це також полегшує пошук таких документів, оскільки часто назву офіційного документа важко запам'ятати. Такий запис використовується переважно в каталогах універсальних наукових і спеціальних бібліотек, на друкованих картках централізованої каталогізації, у деяких бібліографічних покажчиках, в автоматизованих ШС.


Перелік використаних джерел

1. Банасюкевич В.Д., Устинов В.А. Актуальные научные проблемы обеспечения сохранности архивных документов // Отечественные архивы. 2000. № 1. С.10-17.

2. Бройдо В.Л. Офисная оргтехника для делопроизводства и управления. М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1998.

3. Василевский Ю.А. Носители магнитной записи. М.: Искусство, 1989.

4. Гедрович Ф.А. Цифровые документы: проблемы обеспечения сохранности // Вестник архивиста. 1998. № 1. С.120-122.

5. Истрин В.А. История письма. М., 1965.

6. Привалов В.Ф. Обеспечение сохранности документального наследия в современных условиях // Отечественные архивы. 1999. № 2. С.12-16.

7. Сергазин Ж.Ф. Основы обеспечения сохранности документов. М.: Высшая школа, 1986.

8. Сквернюков П.Ф. Слово о бумаге. М.: Московский рабочий, 1980.

9. Татиев Д.П. Бумага и переплётные материалы. М., 1972.

загрузка...
Top