Фондодокументи в контексті документознавства

ВСТУП.

Розділ 1. Фонодокументи в контексті документознавства.

1.1. Особливості та поняття грамплатівки.

1.2. Особливості та характеристика фонограми.

Розділ 2. Фонодокументи – складова частина бібліографічного фонду.

2.1. Колекції фонодокументів в фондах бібліотек та філіалів.

2.2. Використання нових технологій для збереження інформації на фонодокументах.

ВИСНОВКИ.

Список використаних джерел та літератури.


ВСТУП

Актуальність теми.Приєднання України до єдиного світового інформаційного простору передбачає вивчення і урахування міжнародно визнаних норм інформаційного співробітництва, знання специфіки й особливостей функціонування інформаційно-бібліотечних систем, розуміння основних принципів інформаційної політики в окремих країнах та в об'єднаннях країн.

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним у понятійній системі документознавства. Матеріальний об‘єкт стає документом тільки у випадку єдності речового носія й укладеної на ньому інформації. Фонодокумент – музично-звучний, аудійний документ. По матеріальній конструкції носія фонодокументи ділять на стрічкові і дискові.

Метароботи – дослідити особливості фотодокументів, ознайомитися з процесом створення фонодокументів, обробки, зберігання та їх використання.

Задля реалізації головної мети дослідження необхідно було розв`язати такі основні завдання:

– обґрунтувати та дослідити низку теоретичних питань теми, пов’язаних з метою дослідження. Зокрема: виокремити фонодокумент як змістовний вектор документознавства, визначити поняття фонодокумента,

- дослідити ознаки для його описування і класифікації, а також його основні різновиди;

– виявити та проаналізувати колекції фонодокументів в фондах бібліотек та філіалів;

– дослідити використання нових технологій для збереження інформації на фонодокументах.

Об’єктом дослідження є класифікації видів документів, та роль і особливості фотодокументів.

Предметомдослідження є всі фонодокументи, які спеціально створені людиною для зберігання і передачі спеціально-семантичної інформації у просторі і часі.

Інформаційна політика - це сукупність законів та положень, які пов'язані та керують створенням, виробництвом, збиранням, зберіганням, організацією, розповсюдженням та доступом до інформації. Її значення полягає в тому, що вона впливає на шляхи, якими окрема особа і суспільство в цілому робить політичний, економічний та соціальний вибір.

В зв'язку з відмінностями в історичних шляхах розвитку в різних державах спостерігається велика різниця в культурному, соціальному, релігійному та політичному підходах до вирішення проблем інформаційної політики. В різних країнах існують певні відмінності, труднощі та перешкоди в процесах формування і впровадження сучасної інформаційної політики. На них впливає рівень розвитку відповідної інфраструктури, висока вартість літератури, нової інформаційної технології та підключення до світових інформаційних мереж, низький рівень усвідомлення в деяких країнах важливості і цінності інформації та інформаційного обслуговування, слабка державна й урядова підтримка цієї сфери, відсутність необхідної і належної правової бази, наявність мовного бар'єру у використанні й розповсюдженні інформації, недостатня мотивація інформаційно-пошукової діяльності, низька заробітна платня інформаційно-бібліотечних працівників та відтік кваліфікованих працівників з цієї сфери і навіть їх від'їзд з окремих країн, погані засоби зв'язку (пошта, телефон та ін.).

Методи дослідження зумовлені специфікою матеріалу і завданнями роботи. Це принципи історизму, об`єктивності та системності, методи історико-порівняльного аналізу, класифікації, моделювання, використано також теорію структурного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в роботі вперше в українському документознавстві досліджено поняття “інформація” та “фонодокумент”; виділено ознаки для класифікації фонодокументів на основі виду інформації, яку він містить; визначено види фонодокументів.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки роботи мають практичне значення для удосконалення методики описуванняфотодокументів у бібліотечній справі.

Структура роботи.Робота складається зі вступу, двох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків (2 с.), списку джерел та літератури (34 поз.).


Розділ 1. Фонодокументи в контексті документознавства

1.1. Поняття та особливості фотодокументів, їх зберігання

Державні установи створюють фонотеки для тимчасового зберігання фонодокументів, використання їх у виробничих та інших цілях.

Фонотеки зобов'язані забезпечувати схоронність фонодокументів, їх облік, підготовку і передання на постійне зберігання до відповідних державних архівів.

Правовий статус, завдання, функції і обов'язки фонотек визначаються положенням про них.

Дляпроведення попередньої експертизи цінності фонодокументів і відбору їх на державне зберігання установи створюють експертні комісії (ЕК). Положення про ЕК розробляються на основі Типового положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 13 березня 1996 р. № 9 ( z0173-96 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 квітня 1996 р. № 173/1193.

Передання фонодокументів до державних архівів здійснюється за актом передання-приймання, який складається у двох примірниках і затверджується керівником державного архіву, згідно з додатком.

Акт передання-приймання фонодокументів містить такі реквізити:

· назву державного архіву;

· назву документа;

· дату і номер акта;

· місце складання акта;

· заголовок;

· гриф затвердження;

· назву установи, що передає фонодокументи;

· назву державного архіву, що приймає фонодокументи;

· підставу (лист установи про передання фонодокументів);

· обсяг фонодокументів у назвах, одиницях зберігання і тривалості звучання;

· інформацію про наявність супровідної документації;

· посаду, підпис, прізвище та ініціали особи, яка передала фонодокументи;

· посаду, підпис, прізвище та ініціали особи, яка прийняла фотодокументи [9, c. 32].

Фонодокументи – це документи, інформація яких зафіксована будь-якою системою запису звуку. Кожний фонодокумент є окремим, тематично закінченим записом певної події, виступу, виконання художнього твору. За матеріалами носія інформації розрізняють три групи фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним і електромагнітним записом звуку.

До групи фонодокументів з механічним записом належать фонографічні валики, граморигінали, стрічки шоринофона. Фонографічні валики – найдавнішій вид звуконосія прямого відтворення, який не має дубліката. Фонографічні валики – це порожнисті циліндри діаметром біля 5 см і завдовжки близько 12 см. Звукову доріжку наносять на поверхню валика у вигляді гвинтової лінії глибиною від 1/6 мм до 1/4 мм. Фонографічний валик покритий сумішшю до складу якої входять віск, парафін, церезин, стеарати. Основні недоліки цих звуконосіїв – слабка сила звуку, обмежений інтервал відтворюваних частот (до 2000 Гц), швидке спрацювання і неможливість тиражування фонограм. Граморигінали – форми для розмноження металевих матриць, які використовують для пресування грамплатівок. Граморигінал – плоский нікелевий диск діаметром 330-340 мм і завтовшки 0,5-0,6 мм із центровим отвором діаметром 8-10 мм. Стрічка шоринофона – целулоїдна плівка, на поверхні якої записано кілька паралельних звукових канавок. У державних архівах зберігаються магнітні копії цих документів, а самі стрічки шоринофона підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з оптичним записом звуку – це тонфільми, тобто запис звуку виступу, музичного твору, на кіноплівці оптичним способом. Основа тонфільму – нітроцелюлозна плівка завширшки 35 мм з нанесеною на неї світлочутливою емульсією. Тепер тонфільми не виготовляють. У державних архівах ці документи переводять на магнітну стрічку, а самі тонфільми підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з електромагнітним записом звуку мають в основі незворотні зміни магнітного стану феромагнетиків у результаті дії зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису. За своєю будовою магнітні стрічки поділяють на суцільні й двошарові. Суцільні стрічки складаються із полівінілхлориду, в якому рівномірно розподілено магнітний порошок. Двошарові магнітні стрічки складаються з основи, виготовленої з полімеру (ацетилцелюлози, поліетилентерефталату, полівінілхлориду і ін.) і робочого шару, утвореного магнітним порошком, диспергованим у зв'язуючій речовині – лаку. Товщина робочого шару становить 20-35 % від загальної товщини стрічки.

Магнітний лак складається з магнітного порошку, зв'язуючого, розчинників, пластифікаторів та різних добавок. До складу магнітного шару входять залізо, кремній, марганець, натрій тощо [28, c. 12].

Отже, до архівних документів на плівкових носіях належать кінодокументи, фотодокументи, фонодокументи на магнітній стрічці, мікрофільми, відеодокументи. Для їх виготовлення застосовують чорно-білі і кольорові кіно- і фотоплівки, роликові і форматні фотоплівки, магнітні стрічки. За своєю будовою кінофотоплівки і магнітні стрічки становлять основу з будь-якого полімеру, на котру нанесено фоточутливий або робочий шар. У фотошарі дисперговані кристали солей світлочутливого срібла, у робочому шарі – магнітний порошок. Збереженість таких документів значною мірою залежить від вихідних фізико-механічних властивостей полімерних плівок. Довготривалість їхнього зберігання залежить від хімічної стійкості полімерних плівок, зокрема щодо сонячного світла, агресивних середовищ, вогню тощо.

1.2. Особливості та поняття грамплатівки

Звуковий документ фіксує й передає інформацію звуками. Це так званий фонодокумент (грамплатівка, магнітний запис).

Звукозапис — процес запису звукової інформації з метою її збереження і подальшого відтворення; Звукозаписом називають також записану звукову інформацію. Звукозапис заснований на зміні фізичного стану або форми різних ділянок носія запису — магнітної стрічки, грамофонної платівки, кіноплівки, цифрових носіїв інформації тощо.

Звукозапис є окремим випадком запису і відтворення інформації і здійснюється двома способами: акустичним і електроакустичним. У першому способі звукові коливання безпосередньо керують роботою приладу, що впливає на носій запису, в другому — спочатку перетворяться мікрофоном в електричні коливання, потужність яких підвищується підсилювачем до необхідного значення, після чого електричні коливання поступають в прилад, що впливає на носій, який безпосередньо проводить запис.

Запис може бути здійсненим на аналогові та цифрові носії інформації. У випадку аналогового запису, електричний сигнал являє собою «аналог» акустичних коливань, в якому періодичні зміни звукового тиску можна представити як зміни електричної напруги, які фіксуються на магнітній стрічці або фотоплівці. У випадку цифрового звукозапису, електричний сигнал після підсилення поступає на аналого-цифровий перетворювач (АЦП), який перетворює аналоговий сигнал на цифровий, який можна зафіксувати на тому чи іншому цифровому носії інформації.

Грамофо́нна пла́тівка (грамплатівка) — аналоговий звуковий носій. Являє собою диск з синтетичних матеріалів, на поверхні якого по спіралі розташовані канавки (доріжки) із записом звуку, відтворюваного за допомогою призначених для цієї мети пристроїв — грамофонів, електропрогравачів, тощо. Процес виробництва грамплатівок включає створення оригінальних записів на магнітній стрічці, перенесення їх за допомогою рекордера на лакові диски, з яких гальванічним способом виготовляються металеві оригінали матриць для пресування грамплатівок з пластичних мас.

Існують грамофонні платівки монофонічні (з одним звуковим каналом на доріжці) — звичайні (звук з яких відтворюється з частотою обертання диска 78 об/хв, ширина звукової доріжки — 140 мкм) і довгограючі (45, 33 1/3, 16 об/хв при ширині звукової доріжки 55 мкм), стереофонічні (з двома звуковими каналами на доріжці) — тільки довгограючі.

Міжнародними стандартами встановлені наступні типи грамплатівок по діаметру: 17,5 см (до 6 хв. звучання однієї сторони пластинки), 25 см (до 18 хв.), 30 см (до 28 хв.) [13, c. 43].

1.3. Особливості та характеристика фонограми

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Оригінали фонодокументів:

· восковий валик - оригінал фонодокумента на порожньому циліндрі з воскоподобной маси, отриманий за допомогою фонографічного запису;

· грамофонний оригінал - оригінал фонодокумента на металевому дисковому носії, отриманий за допомогою механічного запису;

· запис на магнітній стрічці - оригінал фонодокумента, отриманий за допомогою магнітного запису;

· запис на дисковому носії - оригінал фонодокумента, отриманий за допомогою цифрового запису;

Копії фонодокументів:

· грамофонна пластинка (далі - грамплатівка) - позитивна копія грамофонного оригіналу у формі диска, виготовлена шляхом пресування, штампування або лиття;

· запис на магнітній стрічці - копія фонодокумента, виготовлена з оригіналу або копії будь-якої системи звукозапису за допомогою магнітного запису;

· запис на дисковому носії - копія фонодокумента, виготовлена з оригіналу або копії будь-якої системи звукозапису за допомогою цифрового запису [27, c. 15].

Отже, серед найважливіших проблем архівної справи є забезпечення збереженості архівних документів. Це складова частина охорони пам'яток історії та культури, що має велике суспільне значення.

Широка різновидність документів і властивостей матеріалів, на яких вони виготовлені, недостатнє вивчення механізму їх старіння і руйнування утруднюють вирішення науково-технічних завдань, пов'язаних з пошуком і розробленням оптимальних умов зберігання, технології спеціального оброблення і реставрації документів. Майбутній архівіст повинен мати уявлення про природу, фізичний стан, хімічний склад і властивості паперу, плівкових матеріалів, їхніх особливостей, оскільки від цього значною мірою залежить вибір умов і технологій збереження документів, їхня реставрація та довговічність.


Розділ 2. Фонодокументи – складова частина бібліографічного фонду

Найбільш загальним визнається визначення документа як «будь-якого матеріального об'єкта, яким можна скористатися для передачі інформації в суспільстві» [4, с.83]. Подібне тлумачення дає в «Трактаті про документацію»(1934) Поль Отле,з чого фактично й розпочинається наука про документ. Зараз ця концепція узгоджується з поглядами на документ як на будь-який матеріальний носій (речовий об'єкт) соціальної інформації. На думку Ю.М.Столярова, документом вважається будь-яка нооінформація (інформація, створена людським розумом, на відміну від інформації, зафіксованої в діях неживої природи чи біології), зафіксована в просторі та часі з метою її використання, передачі й зберігання [20, с. 10]. А.В.Соколов визначає соціальну інформацію як рух ідеального в суспільстві.А оскільки такий рух може розглядатися як передача повідомлення у вигляді сукупності знаків чи окремого знака, що є текстом, то, вважає вчений, «документи-це документовані тексти». Аналіз цієї концепції потребує уточнення класифікації знаків, поданої А. В. Соколовим, що допоможе одночасно зрозуміти склад текстової основи різних трактувань документа. З усієї сукупності знаків, розглядуваних у спеціальній літературі з семіотики, ми виокремили ті, що можуть відігравати роль засобів обміну інформацією між людьми. Для показу спектра знаків здійснимо їх диференціацію за характеристикою природи і форми існування.

Воснову класифікації знаків за Соколовим покладено поділ на знаки мовні та знаки-зображення (немовні).

Мовні знаки мають дві групи: знаки природної мови (враховують знаки усної та письмової мови, мови жестів) і знаки штучних мов. Знаки письмової мови, в свою чергу, включають графічні (письмо піктографічне та умовно-геометричне) та речові (письмо для сліпих, історичне речове письмо-кіпу, вампуми). Знаки штучних мов поділяються на графічні (символіка математики, хімії, логіки, картографічна, креслення, нотна, шахмат, кодових інформаційно-пошукових мов, азбуки Морзе, тайнописів тощо), світлові (мови сигнальних вогнів на кораблях, різних племен), звукові (музика, мова тамтамів тощо).

Знаки-зображення (немовні)-це зображення наявних чи уявних об'єктів, позначень понять, їх схематичне подання. Вони поділяються на знаки-«пікчери» (від англійського слова «picture» - картина, малюнок, кінофільм, кадр фільму) - знаки творів живопису (в тому числі графіки), художньої вишивки, художнього карбування на металі, фотографій (включаючи кінофільми) об'єктів (крім фотографій мовних, графічних знаків), емблемні та речові. Знаки емблемні -різна емблематика (військова, спортивна, торговельно-фірмова, геральдична, міфологічна тощо), дорожні умовні позначення. Знаки речові (тривимірні)-скульптура, макети, моделі та різні зразки як експонати виставок, музеїв та ін. Серед речових знаків-також різноманітна (здебільшого, обрядова) речова символіка, що означає різні поняття, наприклад, обручка на четвертому пальці-людина одружена, гарбузприсватанні

-відмова, чорна пов'язка на руці-траур тощо. Тобто функція знака надається окремим предметам у конкретному випадку[14, c. 38].

Бібліотечний фонд—систематизоване зібрання творів друку та інших документів, підібраних у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів. Протягом багатьох століть історії бібліотечної справи зібрання книг називалося просто бібліотекою. Це пояснюється тим, що саме слово «бібліотека» вживалося у буквальному розумінні—«зібрання» або «сховище» книг.

Поняття «фонд» виникло значно пізніше і в перекладі з французької мови воно означає «основа чого-небудь». На початкуXXст. широкого розповсюдження набув термін «книжковий фонд» у зв'язку з перевагою обсягу книг у бібліотеках, але вже наприкінці 30-х років досить часто вживається поняття «бібліотечний фонд». У60—80-ті роки завдяки працям Ю. В. Григор'єва та Ю. М.Столярова,уточнюється зміст поняття «бібліотечний фонд», його функції і властивості. Цей термін остаточно входить до бібліотечного лексикону.

Динамічність (рухливість) бібліотечного фонду проявляється в безперервній зміні його обсягу, оновленні складу документів, включенні до нього нових видань, вилученні застарілих, виданні і прийнятті книг чи інших документів від читачів. Інколи виникає необхідність у переміщенні окремих частин фонду з одного приміщення в інше. Найбільш динамічними є фонди масових бібліотек.

Інформативність — властивість фонду бути джерелом інформації для читачів. Фонд не формується безконтрольно, ним керує бібліотекар з метою підтримання постійної відповідності обсягу та складу фонду безперервно уточнюваним завданням бібліотеки і зростаючим потребам її читачів. Тобто керованість фонду проявляється в його здатності піддаватися керуванню. Властивість кумулятивності бібліотечного фонду виявляється в його спроможності накопичувати, збирати інформацію, що зафіксована в документах. Кумулятивність фонду забезпечує функцію збереження та спадкоємності людської культури. Похідним від кумулятивності є цінність бібліотечного фонду, його корисність для читачів[4, c. 28].

Стохастичний (імовірний) характер бібліотечного фонду обумовлений можливістю помилкипривключенні та вилученні з нього окремих документів, а також можливості відмовлення читачеві в потрібному документі. Оскільки відбір і замовлення бібліотекарем конкретних документів у фонд передує не тільки запитам читачів, а й виходу видань з друку, можливі помилки в придбанні документів. Бажано, щоб ці помилки були мінімальними, а замовлені видання користувалися попитом читачів.

Властивість гетерогенності (різнорідності) бібліотечного фонду зумовлена наявністю в ньому різноманітних за змістом, різнойменних за назвою та неоднорідних за формою документів, внаслідок чого з'являється можливість найповнішого задоволення найрізноманітніших запитів читачів.

Надійність бібліотечного фонду проявляється в повноті та оперативності задоволення читацьких потреб, у відсутності відмовлень читачам. Властивість надійності фонду суперечлива за своїм змістом: чим менший фонд за обсягом, тим швидше і простіше можна знайти в ньому необхідний документ, проте тим більша імовірність відмовлення читачеві. Фонд не можна вважати надійним, якщо в ньому відсутні необхідні читачеві твори друку; якщо читацькі вимоги виконуються оперативно, але неповно, або, навпаки, повно, але не оперативно. Наявність усіх властивостей одночасно зумовлює високу якість бібліотечного фонду.

Фонди сучасних бібліотек складають не тільки книги і періодичні видання, а й грамплатівки, діафільми, карти, ноти, рукописи, мікрофільми тощо. Для їх позначення прийнято вживати узагальнюючий термін «документ». Документ—це засіб закріплення пізними способами на спеціальному матеріалі інформації з метою її зберігання, розповсюдження і використання. Всі документи, що складають бібліотечний фонд, можна штучно плілити на такі основні групи: видання або твори друку (книги, газети журнали, плакати, буклети, карти, ноти, стандарти і каталоги промислового обладнання); фонодокументи (магнітні фонограми, грамплатівки);

неопубліковані документи (рукописи, звіти про науково-дослідні роботи, переклади, дисертації); репродуктивні документи (мікрофільми, мікрофіші, мікрокарти); машиночитані документи (перфострічки, перфокарти) тощо [8, c. 37].

Основну частину бібліотечних фондів складають різноманітні видання: твори друку, поліграфічне самостійно оформлені, що пройшли редакційно-виробничу обробку, мають вихідні дані та призначені для передачі певної інформації. Твори друку не однорідні, вони поділяються на кілька різновидів у залежності від певної ознаки:

· за матеріальною конструкцією (книжкові, журнальні, газетні;карткові видання, плакати і буклети);

· за знаковою природою інформації (текстові, нотні, картографічні, образотворчі);

· за періодичністю і структурою (неперіодичні, періодичні, видання, що продовжуються, серійні видання);

· за цільовим призначенням та характером інформації (офіційні, наукові, науково-популярні, нормативно-виробничі тощо).

На особливість складу фонду впливають всі ці ознаки видань, але в першу чергу цільове призначення та характер інформації, що міститься в них. Саме ця ознака і зумовлює типологічний склад фонду кожної бібліотеки.

Офіційне видання—це документ, виданий державними, партійними, громадськими організаціями, установами чи відомствами, що містить матеріали законодавчого, нормативного чи директивного характеру: постанови, укази, закони тощо.

Наукове видання — це видання, яке висвітлює теоретичні чи експериментальні дослідження і служить першоджерелом для наукової роботи:

монографії, автореферати дисертацій, препринти, матеріали наукових конференцій, збірники наукових праць тощо.

Науково-популярне видання — це видання, яке містить відомості про теоретичні чи експериментальні дослідження в галузі науки, культури і прикладної дисципліни, викладені в формі, доступній читачу-неспеціалісту.

Навчальне видання—неперіодичне видання, яке містить систематизовані дані наукового чи прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання та вивчення. Найпоширенішими є підручники, наукові посібники, наукові програми, практикуми, учбово-методичні посібники.

Виробниче видання — видання, що містить відомості про технологію, техніку, організацію виробництва і розраховане на спеціалістів різної кваліфікації, які зайняті в сферах практичної діяльності. Розрізняють виробничі видання для кадрів масових професій і для фахівців.

Нормативно-виробниче видання-неперіодичне видання, що встановлює певні правила, вимоги до всіх сфер практичної діяльності (стандарти промислові каталоги, описи винаходів до авторських свідоцтв або патентів тощо).

Довідкове видання-видання, яке містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру, розміщені в порядку зручному для їх швидкого знаходження, та не призначене для суцільного читання. Це словники, енциклопедії, довідники тощо Крім видань, бібліотеки активно придбають у свої фонди також і інші документи некнижкової форми: грамплатівки діафільми. кінофільми, мікрофіші, мікрофільми, мікрокарти тощо Відповідаючи на зрослі потреби читачів, бібліотеки все активніше комплектують свої фонди фонодокументами (грамплатівками, магнітними фонограмами комплектами фонодокументів) [30, c. 85].

Таким чином, очевидно, що перевага фонодокументів перед іншими видами документів полягає в комплексному впливі на зір і слух людини, що підвищує емоційність сприйняття, знижує ймовірність втрати тієї чи іншої частини інформації. Чим більша бібліотека, тим різноманітніший за видами документів її фонд.

2.1. Колекції фонодокументів в фондах бібліотек та філіалів

У фондах секторанотних видань Національної бібліотеки ім. Вернадського (НБУВ) зберігається найбагатша музична скарбниця нашої держави. Серед унікальних нотних колекцій Розумовських, І.І.Гаврушкевича, рукописів творів сучасних українських композиторів та інших значне місце займає музейний фонд грамплатівок поч. XX ст.

Оскільки сучасна апаратура не придатна для відтворення записів, цей фонд не використовується для обслуговування читачів, а зберігається як архів і видається лише для наукових досліджень.

Виробництво перших грамплатівок пов'язане з ім'ям винахідника з Ганновера Еміля Берлінера, який у 1888 p. запропонував замінити валик цинковим диском, що покривався вощиною. Після вдосконалення технології в 1893 p. він заснував «Грамофонну компанію Сполучених Штатів» з дочірними компаніями в Лондоні («Hismaster'svoice») і Ганновері («DeutscheGrammophon-Gesellschaft»).

З початку XXст. з'являються й інші компанії з виробництва грамплатівок - «Columbia» в США, «Pathe» у Франції, «Fototipia» в Італії та ін.

Видатною пам'яткою музичної україніки, яка зберігається у фондах НБУВ, є грамплатівка (№ 92088) із записом голосу та автографом славетної української співачки Соломії Крушельницької (1872-1952). Гастролюючи у театрі LaScalaв Мілані (1907), вона записала в італійській грамофонній компанії «Фонотипія» арію та романс Адріани з опери Чилеа «Адріана Лекуврер» у супроводі великого оркестру.

Є в музичному фонді НБУВ кілька платівок фабрики «Пишущий Амур» із записами голосу Ф.Шаляпіна (1873-1938), який виконує «Соловейка» П.Чайковського (4-22583), а з українського репертуару - «Ой зелений дубе» (4-22587) тощо. «Соловейка» співак записував двічі: в1932 p. (№ 2825)і в1913-1914 pp. У НБУВзберігається повторний запис[18, c.35].

На початку XX ст. награмплатівки булозаписано голосивидатних співаків А.Патті, Ф.Таманьо, Л.Тетрацціні, Е.Карузотаін.

Серед платівок із записом голосу Е.Карузо у фондах НБУВ - цікава серія продукції фірми «MonarchRecord«Gramophpone», яка мала відділення в різних країнах. У фірмі «DeutscheGranimophon-Gesellscliaft» співак записав арію Аддіо Тості (2-052035), в Іспанії - пісню «Лоліта» Буцці-Печіа (Buzzi-Peccia(062005), а у Франції - арію Фауста Гуно (332030). Ця ж фірма записала в Ризі українську народну пісню «Ой у лузі та ще й при березі» (022180) у виконанні Ф.Шаляпіна з хором Імператорської московської опери (під керівництвом М Л.Семенова), а також дует Левка й Ганни з опери «Майська ніч» М.Римського-Корсакова (024036) (співають у супроводі оркестру артисти російської опери В.П.Дамаєв і В.Н.Петрова-Іванцова).

Український репертуар був дуже поширений у тогочасних грамофонних записах. Вважається, що перші записи українських пісень (пісня «Сонце низенько» і дует Оксани й Андрія з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм») здійснило товариство «Еміль Берлінерс Грамофон» у Лондоні 1899 p. під час гастролей російського хору С.Медведєвої. На жаль, записи розшукати не вдалося.

У 1907р. інженер-звукотехнік фірми «Грамофон» Сінклер Дербі записав у Полтаві голос видатного драматурга, актора й режисера МЛ.Кропивницького та українські пісні у виконанні оперного співака М.Ф.Швеця. Напевне, тодіж було записано «Заповіт» Т.Шевченка у виконанні українського хору П-А-Шереметінського (є у фондах НБУВ). Цей запис відіграв важливуроль ватрибуції авторства твору, оскільки на обкладинці першого віщання хорової партитури прізвище композитора Г.П.Гладкого(1849-1894)було скорочено до Г-го. Після виходу цієї платівки, де вказаний автор музики. авторство стало безперечним.

З 1911р. фірма «Зонофон рекорд» почала випускати двосторонні платівки, аз1913р.-з синіми та зеленими етикетками.

Платівка фірми «Зонофон» із записом пісень «І шуме, і гуде» та «Ой гиля» у виконанні хору української трупи відомих українських режисерів та антрепренерівО.З.Суслова(1857-1929) ІД.А. Гайдамаки (1864-1936), має зелену етикетку. Отже, була випущена після 1913 p.

Одна з поширених в Україні грамофонна фірма «Сірена гранд рекорд» (Вільно) мала відділення у Варшаві, Одесі, Петербурзі й Москві. Платівки з її етикеткою з'явилися на рубежі 1908-1909 pp. Ф.Погребенник вважає, що запис цією фірмою пісень «Закувала та сива зозуля» і «Гей, не дивуйте, добрії люди» (№9449) у виконанні малоросійського хору під керівництвом Н.І.Кочергінаналежить до 1910р. На конверті цієї грамплатівки вказано адресу: Київ, Хрещатик,41у бельетажі-і прізвище власника-Г.І.Індржишек.

Після відкриття у1912 р. вКиєві грамофонної фабрики виготовляються власні грамплатівки з етикетками «Артнстотипія» і «Екстрафон». У фонді НБУВ є декілька платівок цієї фірми із записами Київського симфонічного оркестру під керуванням відомого на той час диригента театру Бергоньє Б.І.Воячека (1857-1934). Номери платівок-№117. 118 і121,122-говорять про те, щозаписиздійснено на початкувиробництва платівок в Україні.

Знайомство з музейним фондом грамплатівок НБУВ свідчить про давні традиції українського музичного грамзапису і значні художні надбання музичної україніки в цій галузі.

Унікальною пам'яткою минулого є фонографічні воскові циліндри (ФВЦ). ФВЦ з фонозаписом - це особливий вид документів, носієм інформації яких є нетрадиційний композиційний матеріал на основі карнаубського та інших твердих рослинних восків з додаванням бджолиного воску, парафіну, ладанного масла та пластифікаторів (рицинова й оливкова олії, мінеральні мастила тощо). Обстеження показало, що найхарактернішими пошкодженнями ФВЦ є механічні, фізико-хімічні, біологічне. Щоб запобігти передчасному руйнуванню фоноциліндрів, слід дотримуватися певних умов зберігання. Реставрація фонозаписів є надзвичайно складною і тонкою операцією, яка виконується, зважаючи на конкретну цінність тієї чи іншої одиниці зберігання [34, c. 30].

Найбільшим зібранням ФВЦ у нашій державі є колекція фонозаписів єврейського фольклору НБУВ, сформована в 1929-1936 pp. Інститутом єврейської пролетарської культури, пізніше реорганізованим у Кабінет єврейської культури АН України (1936-1949). Колекції фонозаписів в Україні: Центральний державний кінофотофоноархів(20од. зб.); Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ. На сьогодні загальна кількість ФВЦ, що зберігаються в інституті рукописів НБУВ, становить1014од. зб.

У1877 р. Т.Едісон (США)винайшовфонограф,який давзмогу записувати інформацію на циліндричних звуконосіях. Ч. Тайнтер удосконалив як сам прилад (електричний привід був замінений годинниковим пружинним механізмом з відцентровим регулятором, що забезпечувало рівномірне обертання циліндра), так і циліндр-звуконосій (олов'яну фольгу (станіоль) заступив еластичний матеріал - воскова композиція). Перекупивши патенти Ч.Тайнтера, Т.Едисон організував компанію по виробництву фонографів «EdisonBusinesPhonograph».

Універсальність фонографа (і записував, і відновлював звук) сприяла його швидкому розповсюдженню в світі. Аж до середини 30-х років Х Хст.,тобто протягом майже60 років з часу винаходу, фонограф слугував для збирання фольклорної музики та пісень, запису голосів видатних діячів культури й історії.

У багатьох бібліотеках та архівах світу збереглися різні за обсягом колекції ФВЦ, зокрема: Фольклорному центрі Бібліотеки Конгресу (одне з найбільших зібрань); Віденському фонограмархіві; Фоноархіві Берліна;

Національному звуковому архіві Британської бібліотеки (З тис. од. зб.); Центральному державному архіві звукозапису (майже 400 од. зб.); Музеї музикальної культури ім. М.Глінки; Політехнічному музеї; Музеї Л.М.Толстого (19 од. зб.) (усі - Москва); Фоноархіві інституту російської літератури Російської Академії наук (Пушкінський Дім) (7 тис. од. зб.); Музеї зв'язку - (обидва - Санкт-Петербург).Колекції фонозаписів в Україні (Київ): Центральний державний кінофотофоноархів; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ.

У 1930 p., після закриття в Ленінграді єврейських установ, у Київ було передано велику збірку фономатеріалів з Єврейського історико-етнографічного музею, її основний розділ - це матеріали фольклорних експедицій Єврейського історико-етнографічного товариства 1911-1914 pp.

У лютому 1930 р. в архів Інституту єврейської пролетарської культури було передано ще 29 фоноциліндрів з приватної колекції, сформованої за матеріалами етнографічної експедиції 1912 p.

Дружні стосунки та обмін досвідом між НБУ ім. В. І. Вернадського та Національною бібліотекою Польщі (Бібліотека Народова-далі БН) сприяють збагаченню обох книгозбірень. Так, фонди НБУ поповнилися переданими бібліотекою Музичної академії ім.Ф.Шопена, Музичним товариством його імені, Спілкою композиторів Польщі документами музичної полоніки, а також подарованими видавництвом «ProMusikaCamerata» різними виданнями (близько 70 од.), зразками бібліографічних описів (БО) та бланків.

Музичні бібліотеки Польщі зацікавлені в обміні виданнями та мікрофільмами, а передані нам фонди Спілки композиторів України дають змогу здійснювати його. Проведено попередній обмін інформацією з цих питань з п. Піглою (БН), Софією Ольжевською (Музична академія), п. Заморським (Ягеллонська бібліотека).

Безперечно, унікальні фонди Ягеллонської бібліотеки потребують ґрунтовного обстеження і дослідження, оскільки там є матеріали з історії та культури України. У відділі рукописів, наприклад, зберігаються автографи Мазепи на охоронних грамотах1699і1705 p.,автограф поеми Ю. Словацького «Мазепа». Рукописний фонд музичного відділу - 4 тис. од. зб.

Відділ аудіофонду БН має 20 тис. од. зб.: 17,5 тис. грамплатівок (з них 10 тис. до 1918 p.), 79 фоноваликів, 178 механічних нотних валиків, 1600 аудіолистівок. БН збирає всю продукцію польських фірм, усі аудіодокументи полоніки: музичні записи, декламацію, виступи, курси іноземних мов, записи звукових ефектів. Це єдина бібліотека в Польщі, яка має право на отримання обов'язкового екземпляра звукозапису[33, c. 20].

Для прослуховування записів є різноманітна апаратура: патефони, грамофони, піанола, найсучасніша техніка. Каталоги (алфавітний, систематичний, предметний) доволі повно відображають аудіофонди БН. Полоніку відбито до1918 p.Нині для БО грамплатівок використовується програмаNORMA.На картках зроблено БО третього ступеня докладності.

Отже, вивчення досвіду організації аудіофонду в Національній бібліотеці Польщі було дуже корисним, адже в нас зроблено тільки перші кроки в цьому напрямі. Від БН отримано зразки документів і програма БО, які допоможуть в організації аудіофонду НБУ.

2.2. Використання нових технологій для збереження інформації на фонодокументах

Створення найсучаснішої комп'ютерної техніки та впровадження нових інформаційних технологій суттєво вплинули на розвиток документознавства.

Урозвинутих країнах результати аналітико-синтетичної переробки документальної інформації фіксуються, як правило, на компактних оптичних дисках(КОД).

Яку ж фізичну структуру має CD-ROMі в чому його перевага порівняно з іншими носіями інформації?

CD-ROM-це оптичний компактний диск, з якого можна тільки зчитувати інформацію. Він призначений для збереження різних типів даних, таких, як аудіо, відео, цифрових, мультимедіа.

Спочатку ці дані записуються на покритий фоторезистором скляний диск, що обертається, за допомогою променя лазера, який залежно від кодованого сигналу (логічна одиниця чи нуль) змінює свою силу і відповідно залишає на поверхні в потрібних місцях випалені ямки. Отриманий «Майстер»-диск використовується для виробництва металевих штампів, а ті, в свою чергу, -для масового виробництваCD-ROM. Кінцевий продукт- це покритий рефлексивним металом (алюмінієм) пластмасовий оптичний компактний диск, захищений лакованою поверхнею.

При зчитуванні з CD-ROMслабкий промінь лазера потрапляє на диск, який обертається з постійною лінійною швидкістю (~1 м/сек), і відбивається від покритого рефлексивним металом штампованого інформаційного сліду. Зміни в інтенсивності променя фіксує зчитувальний пристрій, а потім декодер перетворює дані у звичайний вигляд.

Міжнародна організація стандартизації розробила формат даних ISO9660 -як основу для всіх дисків CD-ROM,що дало змогу широко їх використовувати. Нині поряд з іншими видами оптичних дисків найбільше поширені CD-ROM74-хвилинні (Æ120 мм), які можуть вміщувати до 650 Мб інформації, 63-хвилинні (Æ120 мм) - 553Мб та 18-хвилинні (Æ80 мм)- 184Мб.

Величезна ємністьКОДпорівняно з друкованими виданнями (на один диск ємністю650 Мбможна записати текст тисячі книжок, кожна з яких має100сторінок) дозволяє кожній великій бібліотеці зібрати практично всю бібліографічну інформацію про світовий документальний потік.

На відміну від стрічки, доступ до інформації наCD-ROMне є послідовним. Це дає змогу швидко отримувати дані з будь-якої ділянки БД, щоекономить час користувача.

При масовому виробництві CD-ROMціни на інформаційний носій значно нижчі порівняно з цінами на папір, тому розміщувати інформацію на CD-ROMнабагато економніше й надійніше. Випробування показало, що якісно зроблений CD-ROMможе зберігатися кілька десятиліть[15, c. 75].

За останні роки на міжнародному ринку з'явилося багато різних інформаційних продуктів на CD-ROM.Значну кількість складають бібліографічні, реферативні, текстові, тематичні та інші БД. Серед них виділимо ті, якими користуються найбільші книгозбірні світу і які мають величезний попит серед наукових працівників та інших абонентів бібліотеки. Це відомі як за кордоном, так і у насБД:Science Citation Index, CD-Marc Names, F&S Index plus Text, Global books in print, Medline, Periodical abstracts research (ProQnest)тощо.

Розглянемо деякі з них, оскільки всі вони мають свої особисті переваги і надають інформацію по-різному.

SCIENCECITATIONINDEX:

(AnInternationalinterdisciplinaryindextotheliteratureofscience, medicine, agriculture, technologyandbehavioralsciences) - вироблена Інститутом наукової інформації (США) бібліографічна, політематична БД, що охоплює публікації з таких галузей знань: науки про Землю, фізики, хімії, математики, сільськогосподарських наук, харчової промисловості, техніки, технології, охорони навколишнього середовища, клінічної медицини, прикладних наук, будівництва. БД протягом календарного року включає бібліографічні описи публікацій і бібліографічних посилань, які є в них, з понад 3600 назв найважливіших журналів та 1400 збірників, які видаються у всьому світі. Указані в цих публікаціях посилання є засобом наукової комунікації і дають змогу простежити розвиток наукових напрямів, подають загальні відомості про наукові проблеми, а також використовуються в наукометричнихдослідженнях при визначенні вагомості окремих публікацій і рейтингу вчених.

БД «SCI» має зручний і простий інтерфейс користувача. Пошук ведеться за: ключовими словами, взятими з назви публікацій; прізвищами авторів публікацій; назвами періодичних видань; прізвищами цитованих авторів; адресами авторів публікацій. Усі пошукові поля супроводжуються словниками, що полегшує пошук необхідної інформації. Зокрема пошуком за ключовими словами, який є ключем для входу в тематичну галузь науки, можна послуговуватися для створення самостійних тематичних (або галузевих)БД.

Одною з головних властивостей цієїБДє те, що вона гіпертекстова.

У ній можна відстежувати до шести рівнів пов'язаних між собою записів.Пошукові ознаки можна комбінувати і таким чином поглиблювати пошук, що особливо цінно для науковців.

LIBRARYOFCONGRESS-електронний каталог Бібліотеки КонгресуСША.Виходить у випусках:

CDMARCBibliographic, CDMARCNames, CDMARCSubjects. БД вміщує понад 4 млн. назв книг, серійних видань, карт, музичних і відеоматеріалів з 1968 по 1994рр. на 450 мовах.

Основний пошук проводиться за БД CDMARCBibliografic. CDMARCNamesта CDMARCSubjectsвикористовуються як допоміжні покажчикиприскладанні й уточненні пошукового припису. Пошук уБД можна проводити за будь-якимиелементами бібліографічного опису:

автором, назвою, колективним автором, предметною рубрикою, ключовими словами, видавництвом, мовою, країною видання,ISBN, ISSNтощо.

Можна здійснювати комбінований пошук, що сприятиме отриманню необхідної для користувача інформації.

F&SINDEXplusTEXTINTERNATIONAL- бібліографічна, реферативна БД, яка включає відомості про компанії, продукти, індустрію та прикладні технології всього світу. Бібліографічні відомості про окремі документи, статті з журналів, газет з даної тематики супроводжуються ґрунтовними рефератами або текстами. Відображаються також матеріали, що стосуються України, країн СНД. Виробником цієї БД є InformationAccessCompanyта SilverPlatterInformation(США).

PERIODICAL ABSTRACTS RESEARCH I (ProOuest)-бібліографічна, реферативнаБД,виробленаUniversityMicrofilms International (UMl),США.Містить бібліографічні відомості з рефератами з понад 1000 найважливіших періодичних видань США та інших країн з усіх галузей знань, включаючи суспільні, гуманітарні, природничі науки, бізнес, охорону здоров'я, комп'ютерні науки, спорт.

Інтерфейс користувача зручний і надає можливість здійснювати пошук за ключовими словами, галузями, авторами, назвами фірм та організацій, журналів, географічними назвами, продукцією тощо, користуючися словниками. Проводиться контексний пошук по всіх полях одночасно.

Ці БД мають дуже великі масиви світової бібліографічної інформації і за рахунок зручних пошукових систем надають можливість абонентам бібліотеки своєчасно отримувати необхідні відомості за тематикою їх наукових досліджень [6, c. 37].

Отже, за останні роки зростають можливості інформаційних технологій використанняCD-ROMза рахунок нових сітьових технологій. У НБУВ створено локальнуCD-ROM-мережу, яка дає змогу працювати з багатьмаБД.Компактні оптичні диски основних БД (ScienceCitationIndex, CDMARCNames, F&SIndexplusText, Globalbooksinprint, Medline, Periodicalabstractsresearch, AcademicPressAPProfessional) стаціонарно встановлено на пристроях (CD-ROMChanger) та підключено для масового користування з довільної ЕОМ- мережі. Це значно підвищило доступність та простоту використання інформаційних ресурсів на оптичних носіях, а також сприяло збереженню фонду існуючихCD-ROM.Стало можливим працювати на окремій ЕОМ з кількома БДодночасно, за рахунок чого час на надання

інформаційних послуг помітно скоротився. Тобто довідково-бібліографічне обслуговування набуло якісно нового рівня.


ВИСНОВКИ

Утворення інформаційної інфраструктури суспільства є найактуальнішою проблемою сьогодення, в центрі якої стоїть формування інформаційних масивів (тобто нагромадження інформації в банках та базах даних) і взаємопов'язаних комунікативних відносин між джерелом інформації та її споживачем (йдеться про засоби передачі інформації та її характеру), незалежно від індивідуальних властивостей суб'єктів і об'єктів інформації. Все це забезпечує як стабільність, так і гнучкість нового українського державного організму.

Сучасний етап розвитку суспільства чимало вчених трактують як ''інформаційний'': інформаційні технології суспільства характеризують його життєдіяльність. Організоване суспільство поряд з поточними фінансово—економічним і політичним масивами повинно мати ще й масив істерико—культурної інформації. Він має постійно поповнюватися за рахунок як поточної, так і ретроспективної інформації. Значення комплексного впливу історико—культурної інформації полягає, насамперед, у формуванні моральних засад для розвитку національних традицій та державних ідеологічних пріоритетів, формування суспільної свідомості.

За допомогою аналітичного, статистичного методів та методу аналізу ми проводили своє дослідження. Перед написанням даної роботи було проведено аналіз наукової літератури, після чого було поставлено перед собою завдання. Отже, реально загальне документознавство складається з теоретичних основ і характеристики видів і типів документів. Документознавство одночасно належить до різних циклів наук. Основними видами фонодокументів є грамплатівка, фонограма, компакт-диск. Розглянемо їх більш детально в наступних пунктах даної курсової роботи.

Грамплатівка (ГРП) – диск із записом звуку.

Фонограма – документ, матеріальний носій, що є, із записаними на ньому звуковими коливаннями (мова, музика або умовний сигнал). На сучасному етапі розвитку в даній сфері, можна зробити висновок, що перспективними в майбутньому будуть оптичні диски із записом найрізноманітніших видів інформації, що дозволять створювати нові і нові бази даних інформації для:

· швидкого доступу до них (як до вітчизняних, так і до зарубіжних баз даних);

· автоматизацію та обробку даних;

· швидкого та зручного пошуку потрібного документа;

· полегшення відтворення та передачі інформації у часі та просторі;

· прискорить донесення нової інформації до реципієнта;

· тривалого та надійного зберігання документів.

Особливо важливий розвиток баз даних в інформаційних центрах, таких як, універсальні та спеціалізовані бібліотеки, архіви, музеї. Носії на основі нових матеріальних носіїв дозволять збільшити об’єми використання та зберігання документів. А також за допомогою голограм полегшиться транспортування та вивчення об’ємних зображень оригіналу документів (старовинні, рідкісні експозицій, що ламкі, крихкі за фактурою). Постійне збільшення та вдосконалення носіїв, систем інформації дасть можливість використовувати більш економні технології для їх виробництва, що дозволить упроваджувати нові системи в кожну галузь діяльності людини, зробить їх доступними для кожного.

Значною частиною соціальної та духовної спадщини українського народу, яка ввібрала в себе досвід його розвитку від найдавніших часів і до сьогодення, є унікальні за змістом, різноманітні за типом та характером кінофотофонодокументи, зібрані в архівах, бібліотеках і музеях.


Список використаних джерел та літератури

1. Закон України „Про інформацію” // Голос України. – 1992. – 13 листопада.

2. Асеев Г.Г., Шейко В.Н. Информацинные технологи в документоведении: Учеб. пос. – Х.: ХГИК, 1997.

3. Беляев И. К. «работа режисёра» // итоги, 27 ноября 2001. ст. 17

4. Блощинська В. Сучасне діловодство: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 319 с.

5. Боряк Г. Національна архівна спадщина України. - К., 1995. - 347с.

6. Васильченко М. Бібліотечні фонди. - Харків: Основа, 1993. - 152с.

7. Воскресенская И.Н Звуковое решение фильма. – М.: Искусство, 1984. – 118 с.

8. Зиновьева Н.Б., Сояпина И.А., Пашнина И.И. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу «Документоведение». – Краснодар, 1995.

9. Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившин Я.З. Документоведение. Документ и системы документации. – М.: МГИАИ, 1997.

10.Клементс Д., Томас Д. Сохранность библиотечных фондов. - М.: Рудомино, 1997. - 56с.

11.Колесник Н.В. // Довідник кадровика.- 2007.- №6

12.Коренной А.А. Информация и коммуникпация. – К.: Наук.думка, 1986.

13.Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. - К., 2000.

14.Кулешов С. Г. Новий погляд на структуру документознавства // Вісн. Кн. палати. - 2003. - № 10.

15.Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації. – К.: УкрІНТЕІ. – 1995.

16.Кулішов С. Чи входить книгознавство у документознавство?//Бібл. вісник. - 1999. - №5. - С. 10-16.

17.Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Харк. держ. акад. культури. - Х., 2003. - Вип. 11.

18.Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - К.: Знання, 2000.

19.Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Ученик. – К. : Знания, 2000 и 2003 г.

20.Новікова Г., Скобець І. До питання збереження фонографічних воскових циліндрів//Бібл. вісник. - 1996. - №6. С. 10-12

21.Полимерные пленки и покрытия. Под редакцией Б. А. Финкельштейн Л.: - 1991.

22.Сенченко. Н.И. Библиотеки и персональные компьютеры. Киев: -1990.

23.Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. - 2003. - № 4.

24.Соколов А. В. Информационный подход к документальной комуникации: Учебное пособие. - Л., 1988. - 85с.

25.Соколов А.В. Информационный подход к документальной коммуникации: Учеб. пособие. – Л. – 1988.

26.Соколов А.В. Эволюция социальных коммуникаций. – Спб.- 1995.

27.Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 1.

28.Технология магнитных носителей и фотографических материалов. Под редакцией Ю. А. Василевского, В. С. Чельцова. М.: - 1988.

29.Третяк С. БД на компактних оптичних дисках у наукових бібліотеках//бібл. вісник. - 1998. - №1. - С. 13-15.

30.Швецова-Водка Г. Н. Книга и документ: соотношение понятий//Книга: Иследования и материалы. - М., 1994. Зб. 68.

31.Швецова-Водка Г. Про обсяг поняття "книга" в документознавстві//Бібл. вісник. - 1998. - №4. - С. 9-11.

32.Швецова-Водка Г.М. Документознавство. - Навчальний посібник. К.: Знання. – 2007.

33.Шульгіна В. З Досвіду музичних бібліотек Польщі//Бібл. вісник. - 1996. - №4. - С. 19-20

34. Шульгіна В. Унікальна колекція грамплатівок у фондах НБУВ//Бібл. вісник. - 1999. - №1. - С. 30-31.

загрузка...
Top