Ресторанний бізнес та праця

Вступ.

1. Законодавча база з ресторанного бізнесу.

2. Кодекс закону про працю.

3. Нормативна база ресторанного бізнесу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Проведення досліджень спиралося на теоретичний наслідок відомих вітчизняних та зарубіжних діячів науки ХХ століття, присвячених проблемам розвитку сфери послуг та туристичної індустрії. Особливо цікавими, з огляду на тему даної дисертаційної роботи, є дослідження та праці Аветисової А.О., Бланка І. О., Герасименка В.Г., Кабушкіна Н.І., Карпової Г.А., Карсекіна В.І., Квартальнова В.А., Малюк Л.П., Папірян Г.А., Поповича С.І., Сеніна В.С., Уокера Дж. Р., Чудновського А.Д. та інших. Кожен вчений розглядає окремі питання функціонування туристичного ринку, які за його думкою є найважливішими, та в тому чи іншому аспекті торкається проблем розвитку ресторанно-готельного господарства, або констатує його інтенсивний розвиток у інших країнах. Проте відсутній комплексний підхід до вирішення проблем діяльності підприємств харчування у сфері туризму в Україні, що і зумовило вибір дисертації, її теоретичне та практичне значення.

Сучасне формування ринкових економічних відносин в Україні характеризується інтенсивним розвитком тих сфер та галузей, що визначені урядом як пріоритетні. Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. Туризм виділено в окрему галузь господарства, що здатна приносити високий прибуток, залучати до країни значні валютні надходження. Разом з тим, на шляху її формування виникає багато проблем, що пов’язані як із загальною економічною кризою у державі, так і з існуючою інфраструктурою сфери туризму, кількісні та якісні характеристики якої не відповідають світовим вимогам і сучасним потребам не тільки іноземних споживачів, але й вітчизняних.


1. Законодавча база з ресторанного бізнесу

Особливу увагу привертає незадовільний стан громадського харчування індустрії туризму, доля якого в структурі туристичного продукту коливається у межах 20-50 %. Пошук шляхів вирішення соціально-економічних проблем ефективності функціонування підприємств харчування, як у складі готельних та санаторно-курортних комплексів, так і самостійних підприємств, приведе до позитивних зрушень у розвитку не тільки громадського харчування, але й усієї туристичної інфраструктури країни, тому актуальність досліджень у цьому напряму є безперечною.

Так, нині діючий Кодекс законів про працю України повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 року і введені в дію з 1 січня 1971 року На підставі цих Основ в союзних республіках були розроблені і прийняті нові Кодекси: в Росії — 9 грудня 1971 року, в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 року, в Узбекистані — 17 грудня 1971 року, в інших республіках вже в 1972 році.

Кодекс законів про працю України, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 року, був введений в дію з 1 червня 1972 року. Він складається з XVIII глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття Кодексу, він доповнений главою НІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-А «Трудовий колектив» Назва глави XV «Трудові спори» замінена на назву «Індивідуальні трудові спори».

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей і інтересів.

Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», що прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні[6, c. 167-168].

Основи законодавства України про охорону здоров'я, прийняті Верховною Радою України 19 листопада 1992 року, визначили правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Вони регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян.

Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року визначив економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати.

Оскільки фінансова діяльність підприємств ресторанного бізнесу значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партнерами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми, цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються використання фінансових ресурсів підприємств. Крім Цивільного кодексу України, джерелом законодавчого забезпечення фінансової діяльності підприємств є низка законів України та інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати на закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих підприємств" ("малу приватизацію"), "Про заставу", "Про оренду державного майна", "Про оплату праці", "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність"[8, c. 149-152].


2. Кодекс закону про працю

Трудова діяльність людей забезпечує матеріальну основу будь-якого суспільства. Необхідність правового регулювання організації праці обумовлена потребами суспільного виробництва і ходом його історичного розвитку.

Головне призначення Кодексу законів про працю - узгодити інтереси роботодавців і робітників. Одна з головних функцій права полягає в тому, щоб шляхом регламентації міри праці і міри винагороди за неї забезпечити справедливий розподіл між членами суспільства як самої праці, так і її результатів.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.

Стаття 2 КЗпП України конкретизує право на працю, проголошене Конституцією України, визначаючи, що воно реалізується шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації. При цьому, вільний вибір професії, роду занять і роботи забезпечується державою. При укладенні трудового договору, закріплює стаття 21 КЗпП України, робота, що буде виконуватись працівником, тобто трудова функція визначається угодою між сторонами. Таким чином, цією статтею закріплюється принцип договірного характеру трудових відносин і визначеність трудової функції, яка буде виконуватись працівником.

Припинятись трудові відносини можуть лише з підстав, передбачених законом, зокрема статтями 36—41 та 45 КЗпП України. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин[3, c. 204-205].

3. Нормативна база ресторанного бізнесу

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб'єктам — юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням. Як бачимо, всі вони найтіснішим чином пов'язані саме з фінансовою діяльністю підприємств.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій сфері ресторанного бізнесу, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для ефективної роботи підприємств. У цьому плані насамперед треба мати на увазі, що чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визнаючи одержання прибутку як головного стимуляційного фактора організації та функціонування підприємства. Держава, виступаючи, зокрема, як гарант прав суб'єктів підприємництва, в тому числі права власності, обмежує втручання державних органів у фінансову діяльність підприємств (за винятком випадків, які передбачені законодавством, і дій, пов'язаних з реалізацією прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємств). Юридичні особи мають право приймати будь-які рішення у сфері управління своїми фінансовими ресурсами, якщо ці рішення не суперечать чинному законодавству. Якщо за часів планово-адміністративно-командної економіки для підприємств діяв принцип "можна лише те, що дозволено", то тепер дозволено все, що не заборонено законом. Це, звісно, створює суттєво нові умови для діяльності підприємств і висуває відповідні вимоги до організації роботи їхніх фінансових і юридичних служб.

Із законодавчо затвердженого визначення юридичної особи випливає, що вона повинна відповідати таким ознакам, які проявляються, зокрема, в організації її фінансових відносин із державою, своїми партнерами, банківськими органами, громадянами та іншими суб'єктами фінансових правовідносин[5, c. 131-132].

Організаційна єдність. Статус юридичної особи підприємства насамперед означає, що воно виступає у правових відносинах як одне ціле. Ця організаційна єдність забезпечується тим, що вона, відповідно до ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні", закріплюється в статуті підприємства. У ньому передбачаються мета й завдання, структура, функції, компетенція, органи управління та інші умови, які необхідні для того, щоб підприємство могло виступати у правовідносинах як єдиний, самостійний суб'єкт права.

Наявність відокремленого майна. Щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна мати закріплене за нею майно, яке відокремлене від майна її засновників, громадян, котрі перебувають з цією організацією у трудових або інших відносинах, та держави в цілому. В господарських товариствах, у кооперативних організаціях відокремленість майна виявляється в тому, що воно належить колективним юридичним особам на правах власності. У державних організаціях відокремлене майно належить їм на правах оперативного управління, а в державних підприємств — на правах повного господарського відання.

Самостійна майнова відповідальність. Організація, якщо вона є юридичною особою, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями належним їй на правах власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Ні засновники, ні держава, ні організація, до складу якої входить юридична особа, не відповідають за її зобов'язаннями, крім випадків, передбачених чинним законодавством або установчими документами юридичної особи. Вказані ознаки мають значення для визнання організації юридичною особою, а наявність усіх цих ознак для визнання організації юридичною особою є необхідним.

Підприємство ресторанного бізнесу як суб'єкт фінансових правовідносин на підставі Закону України "Про систему оподаткування" має певне коло юридичних прав та обов'язків. Так, підприємства зобов'язані:

вести бухгалтерський і податковий облік, складати фінансову звітність згідно з національними стандартами та забезпечувати її збереження в термін, встановлений чинним законодавством;

подавати в державні податкові органи декларації та іншу документацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків і інших обов'язкових платежів;

сплачувати належні суми податків та інших обов'язкових платежів у встановлений законодавством термін;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують важливі функції, крім того, що вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми, та закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб щодо мобілізації, розподілу й використання коштів фондів, якої вони повинні додержуватися; вони також передбачають приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків. У зв'язку з цим, наприклад, у багатьох законах України міститься низка положень про відповідальність порушників податкового законодавства[2, c. 241-243].


Висновки

При вивченні правових норм, які регулюють фінансову діяльність підприємств (у широкому розумінні слова), треба виходити з того, що ця діяльність відбувається в умовах певного правового простору, створеного в державі, найконцентрованіший вираз якого відбитий у Конституції України. Вона є важливим джерелом фінансового права. Конституція України регулює бюджетні права органів державної влади та управління і права, пов'язані з забезпеченням фінансової політики держави. Конституційні засади фінансової політики держави у сфері оподаткування знаходять конкретний прояв у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають закони України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", низка законів України щодо загальнодержавних цільових фондів у сфері соціального страхування і соціального забезпечення, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", Бюджетний кодекс України, кілька Декретів Кабінету Міністрів, зокрема "Про акцизний збір", "Про місцеві податки та збори".

Фінансова діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи — суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав* і нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.


Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. - К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.

2. Катренко Л. Охорона праці: Навчальний посібник/ Любов Катренко, Ігор Пістун, Юрій Кіт. - 2-ге вид., стер.. - Суми: Університетська книга, 2007. - 495 с.

3. Луковников А. Охорона праці: [Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" і "Автоматизація с.-г. вир-ва" і для с.-г. технікумів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" ]/ А. В. Луковников,. - Пер. з 4-го рос. вид., перероб. і доп.. - К.: Вища шк., 2001. - 254 с.

4. Охорона праці: Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. - К., 1998. - 320 с.

5. Охорона праці в Україні: Нормативні документи/ Упоряд. О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. - 2-ге вид., виправлене і доповнене. - К.: КНТ, 2006. - 418 с.

6. Пістун І. Охорона праці: Практикум/ Ігор Пістун, Юрій Кіт, Андрій Березовецький,. - Суми: Університетська книга, 2000. - 205 с.

7. Трудове право України: Академічний курс: Підручник/ А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Ба-ранюк, С. В. Дріжчана та ін.; Ред. Н. М. Хуторян. - К.: Видавництво А. С. К., 2004. - 607 с.

8. Ярошевська В. М. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник/ В. М. Ярошевська, В. Й. Чабан; М-во науки і освіти України, Український держ. ун-т водного господарства та природокористування.- Київ: ВД "Професіонал, 2004. - 286 с.

загрузка...
Top