Історія та становлення бухобліку

1. Суть процедурної концепції бухгалтерського обліку.

2. Характеристика аналітичних і балансових теорії бухгалтерського обліку.

3. Історичне становлення понять "рахунок" і "амортизація"

4. Розвиток обліку за часів козацтва.

5. Особливості розвитку обліку в період входження українських земель до польського королівства.

6. Перші професійні об’єднання бухгалтерів у світі. Етичний кодекс бухгалтера.

Список використаних джерел.


1. Суть процедурної концепції бухгалтерського обліку

Процедурний підхід ґрунтується на використанні таких наукових прийомів як спостереження, вимірювання, класифікація та узагальнення шляхом аналізу і синтезу, індукції та дедукції.

В економічній літературі найчастіше розглядається метод, як щось єдине, але розкриваючи це єдине переходять до підміни методу способами, прийомами та елементами. Логічно було б давати визначення не якогось одного методу, а різних методів, що використовуються у бухгалтерському обліку.

Історичний огляд розвитку методології обліку свідчить, що запропонований декілька десятків років тому варіант визначення методу обліку має суттєві недоліки, бо у ньому дається лише структурована схема "інструментів" за допомогою яких здійснюється облік, але не розкритий механізм дії цих інструментів у динаміці.

Процедурний метод обліку пов'язується з такими дослідниками як О.П.Руданський та О.М.Галаган. Перший з них пропонував таке визначення методу - система процедур: реєстрація, систематизація, координація та оцінка; а другий - спостереження, класифікація, індукція, дедукція, синтез і аналіз. Ці пропозиції були розроблені у 20-тих роках, але не знайшли визнання, тому адитивний метод був єдиним, який викладався у навчальних закладах. Лише останнім часом процедурний метод знову починає завойовувати позиції і знаходити послідовників. Прихильниками процедурного методу є К.Н.Нарібаєв, В.Ф.Палій та ін.

Процедурний метод обліку має деякі переваги в умовах використання обчислювальної техніки, вказуючи послідовність виконання процедур при зборі та обробці інформації.

К.Н.Нарібаєв виділяє такі процедури як спостереження, вимірювання, класифікація, систематизація і узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція.

В.Ф.Палій та В.Я.Соколов розрізняють спостереження, реєстрацію, вимірювання, класифікацію, узагальнення та передачу інформації. Взагалі процедурний метод аж ніяк не означає відміни адитивного, а може інтегруватись з ним, вказуючи на послідовність процедур та на те, за допомогою яких інструментів можна їх виконати.

З урахуванням сучасної організації обліку та розвитку його методології можна дати таке визначення методів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

• систематичне та хронологічне спостереження (документи та інвентаризація);

• вимірювання економічних процесів і господарських засобів (оцінка і калькуляція);

• реєстрація та класифікація даних обліку з метою їх систематизації (рахунки, подвійний запис та регістри);

• узагальнення інформації та забезпечення нею потреб апарату управління (баланс, звітність, інформація для управління).

З наведеного визначення методів бухгалтерського обліку виходить, що є ряд методів - спостереження, вимірювання, реєстрація, класифікація та узагальнення інформації, які в сукупності дають можливість формувати масив облікових даних, їх обробку, трансформацію в облікову інформацію про стан використання ресурсів, господарські процеси, формування собівартості, фінансові результати. Інформація бухгалтерського обліку формується як для апарату управління, так і для зовнішніх користувачів.


2. Характеристика аналітичних і балансових теорії бухгалтерського обліку

Спроби класифікувати господарські засоби і відобразити їх у вигляді балансу робилися ще у Древній Греції і Древньому Римі. До наших часів дійшов звіт дельфійського банку (Греція), який включав 4 статті доходу: відсотки за позиками; орендна плата; штрафи; доходи від продажу конфіскованого майна, і одну статтю видатків - витрати на влаштування свят. Слово "баланс" вперше було застосовано до фінансових звітів у кінці XIII ст.

Баланс за формою, яка звична для нас сьогодні, складали комерсанти середньовіччя у XIV ст. Він містив дві частини: актив, де відображали господарські засоби, і пасив, де показували джерела формування цих засобів.

Цей основоположний принцип зберігся до нашого часу, змінилася лише структура балансу: він є більш узагальнюючим і згрупованим.

З розвитком матеріального виробництва сформувалися різні школи бухгалтерського обліку:

  • італійська і французька школи трактували баланс як такий, що випливає з рахунків, італійці розглядали баланс як рівність прав і обов'язків, французи — як рівність доходів і витрат;
  • англо-американська школа розглядала баланс як рівність засобів з кредиторською заборгованістю і капіталом;
  • німецька школа відстоювала погляд на те, що рахунки випливають з балансу, а баланс - це рівність дебетових і кредитових залишків.

На початку XX ст. бухгалтерія трансформувалась у балансоведення. У цей час почали розрізняти баланс-брутто (складається із зазначенням нерозподіленого прибутку) і баланс-нетто (складається з урахуванням розподілу прибутку). Представники німецької школи балансоведення розділилися на три групи: прихильники статичного балансу обліку господарської діяльності в історичному аспекті (баланс відображає стан засобів на певну дату), динамічного балансу (є підсумком) і компромісного вирішення.

Значний внесок в розвиток теорії балансу зробили російські вчені. Вони стверджували, що бухгалтерський баланс є наслідком подвійного запису. Автором балансової теорії вважають М.С. Лунського.

О.М. Ґалаґан був переконаний, що перетворений і представлений у стислій формі інвентар називається балансом. Інвентар і баланс відображають наявність цінностей і зобов'язань на певний момент часу.

Баланси радянських державних підприємств, відрізнялися від балансів приватних підприємств такими пунктами:

  • у них подано вичерпний перелік джерел фінансування, відображені додаткові асигнування і повернення засобів;
  • матеріально-виробничі запаси надходили і відображалися у балансі в розмірах, які відповідали обсягу і характеру виконаних підприємством планових завдань;
  • зазначали відрахування з прибутку, які здійснені згідно з директивами вищестоящих господарських органів.

Норми оцінки статей балансу в СРСР в 20-х рр. XX ст. були встановлені Радою Праці і Оборони. Матеріальні цінності по закінченню року оцінювали за собівартістю, якщо ж собівартість вища за ціни, затверджені регулюючими органами, то дозволялося на різницю створювати особливий резерв. Майно оцінювали за первісною інвентарною вартістю.

На початку п'ятдесятих років були вжиті заходи щодо підвищення аналітичності балансу - стали показувати нормативи як на дату складання балансу, так і на початок року. У 1953 р. кількість показників балансу зросла до 415.

У 60 - 70-х рр. наголос при побудові балансу робили не тільки на завдання планування, економічного аналізу і контролю, а й на специфіку господарської діяльності: промислові підприємства в пасиві балансу як основне Джерело засобів відображали статутний фонд, колгоспи -неподільний фонд і пайові внески. У балансі торгівельних підприємств були такі статті як "Товари в дорозі", "Товари на складах", "Товари в роздрібних магазинах".

Аналітичність вимагається в тій мірі, в якій забезпечується аналіз фінансової та господарської діяльності підприємства. При цьому повинен враховуватися економічний ефект від такого аналізу та можливість ухвалення управлінських рішень за його наслідками


3. Історичне становлення понять "рахунок" і "амортизація".

Голландці поділяли рахунки на два ряди:

1) рахунки власника (всі пасивні рахунки власних засобів і результатні рахунки);

2) рахунки третіх осіб (рахунки розрахунків).

Була також здійснена класифікація рахунків на загальні (синтетичні) та часткові (аналітичні). Класифікація рахунків призвела до появи плану рахунків. Голландці С. ван Стевін та В. ван Гезель є родоначальниками теорії двох рядів рахунків: активні та пасивні. В. ван Гезель протиставляв рахунки власника майновим і зазначав, що значення дебету і кредиту змінюється залежно від групи рахунків. За основу він брав рахунок Капіталу власника, а решта рахунків розглядав як засіб розшифрування капіталу. Звідси, частини повинні дорівнювати цілому, тому математично зміст цих рахунків повинен бути протилежним.

У Нідерландах спостерігався відхід від традиційної для італійців персоніфікації рахунків. Тут намітилося ряд тенденцій у веденні облікових регістрів, які призвели з часом до розпаду старої італійської форми рахівництва. Було внесено рекомендації щодо ведення накопичувальних відомостей; відображення у пам'ятній книзі, окрім звичайних фактів господарського життя, запланованих операцій. Для контролю за реалізацією рекомендовано вести окремий журнал, куди записувати вартість товарів, проданих операціями за готівку та в кредит. Подібну оперативну книгу необхідно вести і за касовими операціями.

Амортизація (Depresiation) – поступове віднесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів і нематеріальних активів на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.


4. Розвиток обліку за часів козацтва

Українське Реєстрове Козацтво здійснює фінансову дiяльнiсть у порядку, визначеному законодавством України.

Кошти Українського Реєстрового Козацтва складаються з:

  • вступних i членських внескiв;
  • вiдрахувань вiд надходжень заснованих Українським Реєстровим Козацтвом госпрозрахункових пiдприємств i органiзацiй;
  • пожертвувань членiв Українського Реєстрового Козацтва, пожертвувань громадян України та громадян iнших держав, заповiтiв i внескiв приватних осiб, установ, пiдприємств.

Кошти Українського Реєстрового Козацтва використовуються для виконання статутних завдань, для проведення заходiв, передбачених планами УРК, задоволення органiзацiйно-господарських потреб, утримання штатного персоналу; видiляються на вiдрядження, одяг, оргтехнiку, рекламу; надається фiнансова допомога малозабезпеченим людям, вiйськовослужбовцям, студентам i учням, освiтнiм закладам; здiйснюється благодiйна дiяльнiсть.

Майно Українського Реєстрового Козацтва складається з будiвель, споруд, основних засобiв виробництва, пiдприємств, засобiв транспорту та зв'язку, житлового фонду, культурних, iсторичних цiнностей тощо.

Право оперативного управлiння коштами та майном Українського Реєстрового Козацтва для виконання його статутних завдань i рiшень Великої Ради УРК належить Головi (Гетьману) Українського Реєстрового Козацтва. Обласнi (мiськi, районнi, первиннi) отамани оперативно розпоряджаються коштами своїх товариств згiдно з рiшенням рад своїх товариств.

Вiдповiдальнiсть за облiк коштiв i майна несуть:

  • за облiк, зберiгання, своєчасне оформлення фiнансових документiв i фiнансовий контроль за витратою коштiв у громадах (товариствах) Українського Реєстрового Козацтва - скарбник; у Головному штабi - головний бухгалтер;
  • за облiк, технiчний стан, умови та якiсть зберiгання, органiзацiю експлуатацiї та ремонту технiчних засобiв, будiвель i майна в громадах (товариствах) i Головному штабi Українського Реєстрового Козацтва - заступники з тилу всiх рiвнiв.

Безпосереднє керiвництво та загальний контроль здiйснюють i несуть загальну вiдповiдальнiсть отамани; у Головному штабi - Головний отаман.

Головний отаман Українського Реєстрового Козацтва, Генеральний обозний, Генеральний скарбник, Генеральнi: писар, хорунжий, бунчужний та iншi, наказнi отамани, якi отримали для виконання завдань своїх служб у розпорядження кошти Українського Реєстрового Козацтва, разом з головним бухгалтером несуть вiдповiдальнiсть за їхнє використання згiдно з вимогами чинного законодавства України.

Українське Реєстрове Козацтво, створенi ним установи й органiзацiї зобов'язанi вести оперативний i бухгалтерський облiк, забезпечувати статистичну звiтнiсть, реєструватися в органах державної податкової адмiнiстрацiї та вносити до бюджету обов'язковi платежi в порядку та розмiрах, передбачених чинним законодавством України.


5. Особливості розвитку обліку в період входження українських земель до польського королівства

Розвиток бухгалтерського обліку в Галичині починає відбуватись у XVIII ст. У 1772 р. в результаті розподілу Польщі, західноукраїнські землі входять до складу Австрії. Саме відтоді починається період прогресивного розвитку як економіки краю, так і бухгалтерського обліку на цих землях. На той момент Австро-Угорщина була однією з наймогутніших держав. Новостворену провінцію "Галичина і Лодомерія" було реформовано на взірець австрійських земель. На чолі провінції стояв губернатор. У провінціях Австрії для виконання грошових операцій, які надходили до скарбниці або утримувались з неї, існували фінансові та рахункові управління. їх діяльністю керувала Надвірна рахункова палата. З прийняттям декрету від 27 листопада 1793 р. Надвірна рахункова палата разом з провінційними фінансовими і рахунковими управліннями була ліквідована і замість неї створена Державна бухгалтерія як контрольний орган на рівні держави, а також відповідні установи у провінціях. Так була заснована Галицька державна бухгалтерія, яка проіснувала до 1866 р., після чого дана структура була реформована у фінансовий департамент намісництва.

Для ведення обліку нерухомості і подальшого визначення сум податків 24 березня 1780 р. була створена австрійським урядом Королівська табуля (табуля- опис, список). Після судової реформи 1784 р., коли королівський трибунал було ліквідовано, а на їх місці створено шляхетські суди. Краєва табуля стала підпорядковуватись Львівському шляхетському суду і виконувала ті ж функції, що і загальнодержавна структура. Краєва табуля проіснувала до 1896 р., після чого її функції та архів перейшли в Управління ведення земельного кадастру при Краєвому суді. З часу приєднання Галичини до Австрії для уточнення обліку землеволодінь і землекористування проводились описи нерухомості (інвентаризація): вперше в 1785 - 1790 рр., вдруге в 1819 - 1820 рр. Відразу після приєднання Західноукраїнських земель, поряд з реформуванням органів виконавчої влади значних змін зазнає система ведення діловодства. З метою поширення, роз'яснення і закріплення знань з діловодства вийшла у світ інструкція для окружних управлінь із зразками ведення книг реєстрації документів німецькою мовою. Наведена методика, затверджена на рівні держави і обов'язкова до виконання, тим самим встановила прийоми і методи документообороту, що вплинуло на здійснення облікового процесу для спілок і у приватному секторі. На другому місці за рівнем регламентації облікового процесу стояли маєтки, що належали церкві та монастирям.

На інших українських землях облік в монастирях теж був регламентований. Одним із прикладів, що свідчить про значущість обліку в господарствах монастирів, є розподіл обов'язків будівничого Києво-Печерської лаври із уставної грамоти 1701 р., в якій передбачались:

1. Інвентаризація та відшкодування нестач з попереднього будівничого.

2. Матеріальна відповідальність за всі цінності розподіляються солідарно із скарбником.

3. Скарбник зберігає ключі від складів, а будівничий їх опечатує.

4. Для грошових доходів відкривається спеціальна книга, яку веде будівничий або скарбник, причому кожна стаття містить: а) джерела надходження; б) дату надходження. Аналогічна книга відкривається для вибуття.

5. Облік муки, одягу та інвентарю теж здійснюється у двох книгах (надходження і вибуття).

В останній чверті XIX ст. розвиток обліку в Галичині набуває регламентованого, формалізованого характеру і є обов'язковим згідно із законодавством. Враховуючи вільні умови для застосування і розвитку української мови, перед українськими організаціями постала невідкладна потреба у методично-інструкторському забезпеченні ведення книг рідною мовою. Таким першим практичним підручником для задаткових кас стала праця, яку видав у 1895 р. Теофіль Кормош (1861 - 1927 рр.) під назвою "Практичний підручник для товариств задаткових, основаних на підставі закону з дня 9.ІУ.1873". У цій праці простежуються погляди німецької школи на бухгалтерський облік. Значної уваги приділено в праці питанню формування капіталу.

Значний вплив на розвиток бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях мали погляди П. Цьомпа, В. Гора, Е. Лаура, Р. Райша, К. Крапбіга. Слід відзначити, що в працях даних авторів велика увага була присвячена питанням обліку нематеріальних цінностей. Погляди вказаних вчених того часу мало чим відрізнялися від сучасного розуміння нематеріальних активів. Зокрема П.Цьомпа зазначав, що "...інформація, привілеї, патенти є також товарами, проте в бухгалтерії вперше стають предметами представлення тоді, коли вони шляхом обміну (купівлі чи продажу) набувають певної вартості, тобто коли вони продаються чи купуються". Такої ж думки притримувались Р. Райш і К. Крайбіг.


6. Перші професійні об’єднання бухгалтерів у світі. Етичний кодекс бухгалтера.

В світі існує Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ), а в Україні існує Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України.

В бухгалтерській роботі важливу роль відіграють також психологічні моменти. Бухгалтер постійно зазнає психологічного тиску з боку різних осіб, які керуються особистими мотивами. Потрібна велика психологічна стійкість для збереження нормальної працездатності, подолання стресових навантажень в період підготовки об’ємної періодичної звітності.

Бухгалтер у своїй практичній діяльності повинен бути ознайомлений ще з цілим рядом дисциплін, такими як, соціологія – наука про суспільні структури, ділова кореспонденція – дисципліна, за допомогою якої бухгалтер повинен засвоїти правила складання ділових документів тощо.

Етика бухгалтера покликана забезпечити узгодження його особистої поведінки і тієї міри відповідальності, яка об’єктивно притаманна представникам цієї професії. Етичні норми встановлюють моральні критерії, якими повинен керуватися і яких зобов’язаний дотримуватися кожен бухгалтер під час здійснення своєї професійної діяльності.

Для бухгалтера важливе не тільки уміння говорити, але й уміння слухати, слухати уважно і не перебиваючи, даючи можливість висловитися до кінця. Рекомендацій щодо того, хто повинен перший почати розмову, - бухгалтер чи відвідувач - немає. Найчастішою є ситуація, коли відвідувач першим повинен викласти суть справи. Але якщо стан справ знайомий обом сторонам - краще, щоб першим розмову почав бухгалтер. Такий маневр веде до встановлення контакту, у відвідувача може виникнути почуття психологічного комфорту, поменшає напруженість розмови, вона стане відвертішою і легше буде дійти до загальної позиції.

Швидкість мови і швидкість сприйняття мови залежать від психології особистості. Так, із флегматичним відвідувачем потрібно говорити повільно, а з холериком - швидко. Тоді співрозмовники почують один одного, а почувши - зрозуміють.

Неправильно побудована розмова бухгалтера з платником податків порушує хід думок останнього, може викликати роздратування. У результаті відвідувач або приховує свої думки, або починає вперто відстоювати свою точку зору.


Список використаних джерел

  1. Мних Є.В. та ін. Розвиток обліку в Галичині. - Львів: Каменяр, 2000. -С. 42-102
  2. Нарибаев К.Н. Организация и метовология бухгалтерского учета в условиях АСУ. -М, 1983. -С.45-57.
  3. Пушкар М. Історія обліку та контролю господарської діяльності: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -224 с.
  4. Пушкар М. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні: (Теоретико-методологічні аспекти)/ Михайло Пушкар,; М-во освіти України; Терноп. академія нар. господ.. -Тернопіль: Економічна думка, 1999. -422 с.
  5. Соколов Я. Очерки по истории бухгалтерского учета. -М.: Финансы и статистика. 1991.-С.283-298.
  6. Теоретичні основи бухгалтерського обліку: Навч. посіб. для студ. вуз./ М.Пушкар, Г.Журавель, Ю.Литвин та ін.. -2-е вид., перероб. і доп.. -Тернопіль: ТАНГ, 1998. -269 с.

загрузка...
Top