Судова бухгалтерія

1. Державний контроль в Україні та його види

Державний контроль — це одна з форм впливу держави в особі її органів а також органів місцевого самоврядування на економіку.

З урахуванням різноманітності змісту державного управління відбувається формування окремих видів контролю. Залежно від критерію, який є визначальним при класифікації на види, виділяють внутрішній і зовнішній контроль, відомчий (галузевий) і надвідомчий, загальний і спеціальний.

Система внутрішнього контролю складається із відомчого (галузевого) та надвідомчого контролю, які перебувають у безпосередній залежності від співвідношення централізації й децентралізації у сфері державного управління. Ці види контролю тісно переплітаються й при взаємодії дають можливість отримати об'єктивну інформацію, всебічно проаналізувати стан справ та попередити негативні наслідки. Провадяться вони стосовно конкретної функції управління, або ж галузі.

Тісне поєднання цих видів контролю не дає підстав для їх ототожнення. Між ними існують суттєві відмінності. Вони стосуються різних сторін контрольної діяльності й самого характеру контролю

Так, для галузевого контролю характерною є організаційна підпорядкованість того, хто контролює, з тим, кого контролюють. При надвідомчому контролі така залежність відсутня. Відмінність цих видів контролю полягає й у різних правових формах реалізації контролюючих повноважень і правових методів впливу, та й обсязі їх здійснення. Якщо відомчий контроль є суто внутрішнім і може стосуватися різних сторін діяльності підпорядкованого суб'єкту, то надвідомчий контроль, як правило, торкається конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності.

За правовими наслідками галузевий та надвідомчий контроль також мають свої відмінності. Якщо галузевий може обмежуватися заходами адміністративно-організаційного впливу, то при надвідомчому контролі контролюючий орган може вдаватися до примусових заходів, або ж звертатися з поданням результатів контролю у відповідні державні органи, які уповноважені застосовувати відповідні заходи впливу.

В Україні побудова системи контролю у сфері, державного управління відбувається шляхом розвитку складних і розгалужених систем надвідомчого контролю. Завдання таких систем контролю полягає у забезпеченні рішень комплексного характеру, що стосується кількох, а то й багатьох галузей управління чи реалізації окремих функцій управління. Тому цей вид контролю не пов'язаний з адміністративною підпорядкованістю суб'єктів.

Правовою основою надвідомчого контролю с Конституція України та законодавчі акти, що виділяють функцію контролю як один із основних видів діяльності державних органів.

Слід зазначити, що в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії. І якщо ми розглядали галузевий та надвідомчий контроль, керуючись характером взаємовідносин між суб'єктом контролю й підконтрольним об'єктом, то не менш важливо в основу виділення видів контролю покласти зміст контролю чи напрями його здійснення. Відповідно виділяють фінансовий контроль, банківський, податковий, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.

Законодавче забезпечення системи контролю та окремих його видів сприяє активізації контрольної діяльності та удосконаленню механізму контролю. У деяких видах контролю він не тільки відпрацьовується, але й починає активно діяти. Так, наприклад, щодо податкової служби, яка активізувалася як у напрямі виконання своєї безпосередньої роботи — контролю за дотриманням податкового законодавства і своєчасною сплатою податків, так і в плані гласності здійснення податкового контролю — широкого інформування через засоби масової інформації про стан та зміни у податковій політиці.

Фінансовий контроль здійснюється за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. На основі ревізій та перевірок робиться глибокий аналіз, який дає можливість подавати пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. При проведенні фінансового контролю керуються Конституцією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу», актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Важливе місце в сфері державного управління посідає банківський контроль, який здійснює Національний банк України у сфері кредитно-грошових відносин.

Одним із видів державного контролю, який перебуває у стані формування, є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства щодо захисту інтересів підприємців га добросовісної конкуренції. Правовим забезпеченням цього виду контролю є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України». У відповідність з цими законами приведена вся нормативна база: рішення уряду України, центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини в цій сфері.

Зважаючи на складну ситуацію в сфері економіки України, важливого значення набув митний контроль. Такий вид контролю існує в усіх країнах, але наші умови накладають на нього свої особливості, більш жорсткі підходи до обсягів при вивезенні за межі митної території України та ввезенні на неї товарів та інших предметів.

Окреме місце в системі контролю посідає статистичний контроль, який разом з тим може використовуватися при здійсненні інших видів контрольної діяльності.

Сама система контролю у сфері управління та системи різних видів контролю, що до неї входять, не є статичними, раз і назавжди визначеними за змістом, обсягом, формами й методами. Вони керуються єдиними принципами в своїй роботі. Однак, виходячи з умов та ситуацій, що виникають, змін у пріоритетах державного регулювання, змінюється й система контролю, форми та методи роботи органів, що його здійснюють.

2. Система органів контролю фінансово-господарської діяльності в Україні

Правове забезпечення системи контролю у сфері державного управління складається з масивів законодавчих актів, що регулюють окремі види контролю. Немає єдиного акту, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень. Такий акт необхідний і ним міг би бути Закон України «Про державний контроль у сфері виконавчої влади». В зміст цього закону слід включити основні принципи і напрями здійснення цієї важливої функції держави. Прийняття його дало б можливість сформувати правові засади цілісного механізму здійснення контролю органами усіх гілок державної влади

Слід зауважити, що йдеться про державний контроль, який здійснюється органами виконавчої влади у процесі управлінської діяльності за законністю та доцільністю роботи органів виконавчої влади, дотриманням державної дисципліни, ефективністю управлінської діяльності. Тому такий контроль, що здійснюється всередені системи органів виконавчої влади, є внутрішнім.

Контроль, що його здійснюють інші державні органи стосовно органів виконавчої влади, є зовнішнім. До таких видів контролю належать: парламентський, президентський, судовий контроль, прокурорський нагляд. Для цих видів державного контролю єдиними є мета та об'єкт контролю діяльність органів виконавчої влади. Та перед ними стоять різні завдання й різноманітними є форми та методи контролю, а також наслідки його здійснення.

3. Сутність і значення господарського контролю

Сферою контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окремих випадках — і без них (наприклад бартерні угоди). Отже, суть господарського контролю полягає в регулюванні процесу відтворення відповідно до чинного законодавства. На сьогодні одним з основних нормативно-правових актів, що закріплює засади контролю в Україні, є Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98.

Основними завданнями господарського контролю відповідно до Указу Президента України є:

— перевірка додержання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, стану обліку і звітності;

— прийняття органами державної контрольно-ревізійної служби обов’язкових до виконання підприємствами рішень за фактами порушень фінансової дисципліни, нецільового використання коштів, несплати податків, зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів та приховування отриманих доходів;

— звертання органів державної контрольно-ревізійної служби в інтересах держави до судів і господарських судів;

— періодичне проведення планових ревізій і перевірок використання бюджетних коштів та позабюджетних фондів, збереження майна, однак не рідше від одного разу на три роки;

— установлення адміністративної відповідальності за недодержання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, нецільове використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів, за невиконання вимог контрольних органів щодо усунення порушень;

— здійснення фінансового контролю контрольно-ревізійною службою у взаємодії з органами податкової служби, державного казначейства, суду й прокуратури з метою недопущення паралелізму й дублювання;

— систематичне інформування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про факти порушень фінансової дисципліни і внесення пропозицій щодо забезпечення їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

4. Роль економічного контролю у виявленні правопорушень у фінансово-господарські сфері

У ринковому середовищі контролю підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час контролю інформація є підставою для прийняття відповідних рішень і проведення коригувальних дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об’єкта, що перевіряється.

У процесі контролю виявляють не тільки недоліки, а й позитивні сторони діяльності. Останні як передовий досвід можуть стати надбанням інших суб’єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізаційна функція контролю.

Дослідження предмета господарського контролю різними прийомами і способами утворює метод контролю. Метод (від грец. methodos — спосіб пізнання) — це спосіб дослідження або практичного виконання чого-небудь, спосіб наукового пізнання й установлення істини.

5. Поняття і сутність економічних злочинів

Питання економічної злочинності піднімались на конгресах ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних і вказав на посилення боротьби з ними1. Спрощена схема економічних злочинів була представлена такими складами: монопольні злочини; шахрайство (підкуп, зловживання довірою, обман покупців); цифрові шахрайства; фіктивні організації; фальсифікації бухгалтерських документів; порушення ергономічних вимог і стандартів; навмисна неточність в описі товарів; нечесна конкуренція; фінансові порушення і ухилення від сплати податків; митні порушення; біржові та банківські порушення; порушення, що завдають шкоду навколишньому середовищу; "відмивання" грошей і власності, нажитих злочинним шляхом.

Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів:

— злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та нанесенням збитків компаньйонам, акціонерам, інвесторам (незаконні операції з бухгалтерськими документами, акціями, інвестиціями);

— злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним капіталом і наносять збитки кредиторам, гарантам (фіктивне банкрутство, шахрайство у галузі страхування, маніпуляції із субсидіями);

— злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції (промислове шпигунство, штучне завищення або заниження цін, змова про фіксування цін, фіктивна реклама);

— злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброякісної продукції, шахрайства, що спричиняє збитки споживачам);

— злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, порушення правил будівництва тощо);

— злочини, що посягають на фінансову систему держави (шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, порушення правил торгівлі тощо);

— злочин»:, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального страхування і пенсійного забезпечення;

— злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки безпеки, що заподіює матеріальну і фізичну шкоду працівникам;

— комерційні хабарі;

— комп'ютерні злочини.

6. Судово-бухгалтерська експертиза як складова державного контролю

Чинне законодавство містить багато нормативно-правових актів, які так чи інакше стосуються питань проведення експертиз усіх видів. Експертизи є одним зі способів дослідження, за допомогою яких з’ясовуються об’єктивні обставини здійснення тих чи тих дій у конкретних справах.

Порядок призначення судової експертизи визначений Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним та Господарсько-процесуальним кодексами України, Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 №4038-ХІІ, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за №705/3145, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи (дод.1).

Експертиза— це дослідження будь-якого питання обізнаною особою-експертом (від лат. expertus — досвідчений). Випадки, коли призначення експертизи у кримінальних справах є обов’язковим, перелічені в ст. 76 КПК України.

Судова експертиза відрізняється від експертиз, що здійснюються в інших сферах діяльності, за такими ознаками:

1.Дотримання спеціальних процесуальних норм, що визначають права та обов’язки експерта і суб’єкта, яким призначено експертизу.

2.Правила підготовки матеріалів для експертизи, її призначення і проведення.

3.Провадження дослідження, яке ґрунтується на використанні спеціальних знань із різних галузей народного господарства.

4.Надання висновків, що мають силу джерела доказів.

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує правоохоронну діяльність та її зв’язок із судовими експертизами, є Конституція України, яка передбачає докладно.

В обґрунтуванні юридичної відповідальності окремих фізичних та юридичних осіб судова експертиза відіграє важливу роль. Вона здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження.

7. Організація судово-бухгалтерської експертизи в Україні

Судово-бухгалтерська експертиза є одним із найпоширеніших видів судових експертиз. Необхідність у судово-бухгалтерській експертизі виникає під час розслідування і судового розгляду цивільних справ про привласнення, посадові (службові) злочини, а також відносно цивільних справ, коли необхідно проаналізувати дані про фінансово-господарські операції, що відображені у бухгалтерському обліку.

Правила проведення судово-бухгалтерської експертизи викладені в Інструкції про порядок проведення судово-бухгалтерських експертиз у Бюро державної бухгалтерської експертизи Міністерства юстиції Української РСР, ухваленої Міністерством юстиції Української РСР 30.12.1974р. Пізнішого нормативного документа, присвяченого судово-бухгалтерській експертизі, ще немає. Зміни чи доповнення до Інструкції також не вносились. Оскільки її було ухвалено до набуття чинності Конституцією України і Законом «Про судову експертизу», то її норми необхідно застосовувати лише в частині, що не вступає в суперечність із цими документами.

8. Правові підстави призначення і проведення судових експертиз

Судово-бухгалтерська експертиза проводиться в межах кримінально-процесуального, цивільно-процесуального і господарсько-процесуального законодавства особою, яка володіє спеціальними знаннями в галузі бухгалтерського обліку, з метою встановлення фактичних даних, що мають значення для справи.

Бухгалтерська експертиза вирішує питання діагностичного та профілактичного характеру, коло яких досить широке. Залежно від завдань, які мають розв’язуватися, ці питання в літературі поділяються на кілька груп.

А.Виявлення облікових невідповідностей, механізму їх утворення, його впливу на показники фінансово-господарської діяльності, відхилення від правил ведення обліку та звітності.

Б.З’ясування обставин, за яких у бухгалтерських документах були відображені операції прийняття, зберігання, реалізації товарно-матеріальних цінностей, надходження і витрати грошових коштів.

В.Визначення відповідності порядку обліку вимогам спеціальних правил, обставин, що ускладнюють об’єктивне ведення бухгалтерської звітності.

Проведення судово-бухгалтерської експертизи доручають досвідченим спеціалістам, ученим, які володіють професіональними знаннями та застосовують новітні наукові методи досліджень.

Наука виконує пізнавальну, практичну і виховну функції, які використовуються спеціалістами для виявлення правопорушень і здійснення профілактичних заходів для їх попередження (запобігання, недопущення). Названі функції (від лат. functio — призначення) застосовує судово-бухгалтерська експертиза.

Судово-бухгалтерська експертиза визначає правильність відображення фактів фінансово-господарської діяльності підприємства (фірми), організації, установи в документах бухгалтерського обліку та звітності.

9. Класифікація судових експертиз

Єдиної класифікації судових експертиз ані в теорії, ані на практиці поки що немає. Повторна експертиза призначається в разі порушення встановлених вимог і правил під час проведення первинної експертизи на вимогу замовника експертизи за наявності його обґрунтованих претензій до висновку первинної експертизи, а саме: коли існують сумніви у правильності висновку експерта, пов’язані з його недостатньою обґрунтованістю, або з тим, що висновки експертизи суперечать іншим матеріалам справи, а також у разі істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Основноює експертиза, яка повністю вирішує всі завдання, поставлені перед нею відносно справи, що розслідується.

Додаткова експертиза проводиться в разі суттєвої зміни попередніх обставин виконання проектів на час проведення експертизи, етапів робіт та на вимогу замовника експертизи. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом (слідчим) висновку первинної експертизи, якщо з’ясується, що усунути неповноту або неясність висновку через допит експерта неможливо.

Відповідно до вимог чинного законодавства в постанові (ухвалі) про призначення додаткової чи повторної експертизи обов’язково вказуються мотиви та підстава її призначення.

Ø Однопредметноює експертиза, під час проведення якої досліджують один вид діяльності (бухгалтерської, медичної), тому в ній беруть участь експерти однієї спеціальності (бухгалтери, лікарі).

Ø Комісійнаекспертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю кількох експертів-фахівців у одній галузі знань. У разі призначення для проведення експертизи двох чи більше експертів того самого фаху одному з них керівник експертної установи (структурного підрозділу) надає право координувати діяльність інших експертів, розробляти спільний план досліджень і керувати нарадою експертів.

Ø Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю кількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.

Під час проведення комплексних досліджень експерти використовують дані кількох галузей знань, застосовуються різні науково-технічні методи і прийоми; у дослідженні, як правило, беруть участь кілька спеціалістів, які репрезентують різні галузі знань.

Крім організаційних, процесуальних ознак та за її видами судову експертизу класифікують:

за місцем проведення:

—експертизи, які проводяться в експертних установах;

—експертизи, які проводяться в неекспертних установах.

Законодавство України дозволяє залучати до здійснення експертиз експертів-фахівців, котрі володіють спеціальними знаннями, для вирішення конкретних питань, що виникають у ході судової справи.

Різноманітність вирішуваних питань найчастіше не дозволяє одержати на них відповіді в рамках експертних установ. Використання досягнень науково-технічного прогресу значно розширює за сучасних умов можливості науково-дослідних інститутів у проведенні нових видів експертиз.

10. Особливості призначення судово-бухгалтерської експертизи у справах про адміністративні правопорушення

Особливий акцент, на нашу думку, необхідно зробити на тому, що на сьогоднішній день КпАП України, який є основним кодифікованим нормативно-правовим актом, що регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийнятий ще за часів радянської влади, за своїм змістом дещо застарів і не відповідає реаліям сьогодення, а саме, на наш погляд, містить обмежений склад елементів правового статусу експерта, що, безперечно, слід визнати недоліком, який потребує свого усунення. Доречі, проведений аналіз дає можливість стверджувати, що окрім КпАП України права та обов'язки судового експерта визначаються КПК України, КАС України, в яких перелік обов'язків експерта значно ширший. Для порівняння наведемо основні із них, що закріплюють дані процесуальні кодекси:

1. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

2. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

3. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

4. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

5. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

6. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

7. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

Обов'язки судового експерта також визначаються ще рядом нормативно-правових актів: Законом України від 25 лютого 1994 року “Про судову експертизу”, Законом України від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічну експертизу», Законом України від 17 червня 2004 року «Про державну експертизу землевпорядної документації», Інструкцією про їх призначення Згідно зі ст. 12 Закону України від 25 лютого 1994 року “Про судову експертизу” обов'язками експерта незалежно від виду судочинства є такі:- провести повне дослідження і дати повний обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;- на вимогу судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку; заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

11. Предмет судово-бухгалтерської експертизи

Визначення загального поняття предмета судово-бухгалтерської ґрунтуються на знаннях у галузі бухгалтерського обліку, потрібних для розв’язання питань, які виникають у судово-слідчій практиці. У кожному конкретному випадку використовується не вся сукупність бухгалтерських знань, а лише ті з них, які необхідні для відповіді на поставлені запитання. При цьому бухгалтер повинен мати необхідну кваліфікацію і бути компетентним у своїй спеціальності.

В економічній літературі немає єдиного визначення предмета судово-бухгалтерської експертизи. За В.Д.Понікаровом, «…предмет судово-облікової експертизи визначається конкретними поставленими завданнями і змістом питань, які вона вирішує. Як правило, основні питання, на які експерт повинен дати відповідь у своєму висновку, пов’язані з обґрунтуванням висновків проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, яке перевіряється».

Як зазначає Л.Ф.Алексєєва в «Основах судебно-бухгалтерской экспертизы», «…предметом судово-бухгалтерської експертизи слід уважати відображення фінансово-господарської діяльності підприємства у відповідних документах. Отже, предметом судово-бухгалтерської експертизи є бухгалтерські проведення, які відбивають фінансово-господарську діяльність і є її частиною».

За М.І.Камликом, «…предметом судової бухгалтерії є негативні зміни в господарській діяльності підприємств і організацій, які спричинені будь-якими деструктивними факторами».

Це поняття предмета судово-бухгалтерської експертизи базується на тому, що його сутність характеризується такими особливостями:

· зв’язком з господарською діяльністю;

· відображенням у бухгалтерському обліку;

· колом питань, поставлених слідчим (судом) експерту-бухгалтеру;

· наявністю висновку, зробленого спеціалістом у галузі бухгалтерського обліку.

Проте необхідно розрізняти поняття судово-бухгалтерської експертизи як дослідження явищ господарської діяльності і предмета судово-бухгалтерської експертизи, яка проводиться у конкретній справі.

У першому випадку предметом експертизи є питання, які входять до компетенції бухгалтера-експерта, у другому — предметом експертизи є питання слідчого або суду, що поставлені бухгалтеру-експерту в конкретній справі.

12. Об'єкти судово-бухгалтерської експертизи та їх класифікація

Об’єктами судово-бухгалтерської експертизи є:

1.Облікові бухгалтерські документи.

2.Облікові регістри, в яких відображені господарські операції (книги, журнали-ордери, оборотні відомості, картки обліку тощо).

3.Комп’ютерна інформація.

4.Документи бухгалтерської звітності (звіти касирів, авансові звіти, товарні звіти матеріально відповідальних осіб та ін.).

5.Форми фінансової звітності підприємства.

6.Матеріали інвентаризацій (інвентарні описи, звіряльні відомості, протоколи рішень інвентаризаційних комісій, пояснення матеріально відповідальних осіб).

7.Акти проведених ревізій.

8.Інші офіційні документи (накази про прийняття на роботу і звільнення, трудові договори і контракти, договори про матеріальну відповідальність, листування з банками, різні довідки тощо).

9.Протоколи допитів обвинувачуваних та свідків, протоколи очних ставок, огляд і вилучення документів.

10.Неофіційні документи, що мають значення для судово-бухгалтерської експертизи.

11.Висновки експертів інших галузей знань (товарознавчої, будівельної, технологічної та ін.).

12.Інші документи, що регламентують діяльність суб’єкта.

13. Завдання судово-бухгалтерської експертизи

Коло питань, які висвітлюються в процесі судово-бухгалтерської експертизи, визначається її завданнями, а саме:

Øустановлення документального обґрунтування нестачі або наявності лишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також розміру завданих матеріальних збитків за відповідний період часу і місце їх здійснювання;

Øустановлення правильності документального оформлення операцій з приймання, зберігання, реалізації товарно-матеріальних цінностей і руху грошових коштів;

Øвизначення і підтвердження розміру матеріальних збитків, завданих посадовими і матеріально відповідальними особами в результаті навмисних корисливих правопорушень;

Øустановлення відповідності відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій вимогам чинних нормативних актів у бухгалтерському обліку та звітності;

Øпідтвердження виявлених недоліків у організації бухгалтерського обліку, звітності та контролю фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності, які сприяли завданню матеріальних збитків;

Øустановлення обґрунтування списання сировини, матеріалів, готової продукції, товарів;

Øустановлення правильності визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств різних форм власності та обчислення розмірів податків;

Øустановлення причин, які сприяли навмисному зловживанню;

Øустановлення документального обґрунтування вимог позивача і заперечень відповідача в частині, що стосується доцільності позову.

14. Метод судово-бухгалтерської експертизи та його складові

Методом судово-бухгалтерської експертизи є сукупність методичних прийомів і способів, які застосовуються експертом-бухгалтером під час дослідження документів та інших матеріалів, наданих йому слідчим або судом.

Розвиток судово-бухгалтерської експертизи як економіко-правової дисципліни нерозривно пов’язаний зі створенням її методології, яка включає в себе систему загальнонаукових і частково наукових методів і прийомів дослідження (рис.1).

Загальнонаукові методиє сукупністю принципів і категорій матеріалістичної діалектики та загальнонаукової теорії пізнання. Вони базуються на використанні таких прийомів, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, аналогія і моделювання, системний і функціонально-вартісний аналіз.

Таким чином, загальнонаукові методи в практиці органів внутрішніх справ частіше за все використовуються для дізнання і виявлення ознак скоєння корисливих правопорушень.

Частково наукові методидослідження розроблені на основі досягнень економічних і юридичних наук, досвіду слідчої, контрольно-ревізійної і судово-експертної практики. До них належать такі прийоми:

1) розрахунково-аналітичні;

2) документальні;

3) органолептичні;

4) узагальнення, оцінка та реалізація результатів експертиз

15. Використання загальних методичних прийомів у судово-бухгалтерській експертизі

Загальнонаукові методиє сукупністю принципів і категорій матеріалістичної діалектики та загальнонаукової теорії пізнання. Вони базуються на використанні таких прийомів, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, аналогія і моделювання, системний і функціонально-вартісний аналіз.

Таким чином, загальнонаукові методи в практиці органів внутрішніх справ частіше за все використовуються для дізнання і виявлення ознак скоєння корисливих правопорушень.

16. Спеціальні методичні прийоми судово-бухгалтерської експертизи

1. Розрахунково-аналітичні прийоми включають:

а) економічний аналіз;

б) статистичні розрахунки;

в) економіко-математичні методи.

Слідча і судова практики як докази в кримінальній справі використовують не всі матеріали економічного аналізу, а лише ті з них, які, виявляючи негативне відхилення, не мають задовільних економічних пояснень, але логічно розкривають свій зв’язок з розслідуваними злочинами.

Проте виявлення в ході економічного аналізу негативних тенденцій і відхилень від нормативного перебігу виробничих процесів за нормами самі по собі не є порушенням законодавства, а лише вказують напрямок проведення більш докладного подальшого дослідження. Докази ж скоєння протиправних дій у сфері економіки встановлюються документальними і органолептичними прийомами судово-бухгалтерської експертизи.

2. Документальні прийомисудово-бухгалтерської експертизи включають такі види контролю наданих матеріалів:

Øформальну й арифметичну перевірки документів;

Øнормативно-правову оцінку відображених у документах господарських операцій;

Øлогічний контроль об’єктивної можливості виконання документально оформлених господарських операцій;

Øцілковите і нецілковите (у т. ч. вибіркове) спостереження;

Øзустрічну перевірку документів або записів у облікових регістрах через порівняння їх з однойменними чи взаємозв’язаними даними підприємств і організацій, з якими підприємство, що перевіряється, має господарські зв’язки;

Øспосіб зворотного рахунку, що ґрунтується на попередній експертній оцінці матеріальних витрат, з метою подальшого визначення (зворотним рахунком) величини безпідставних списувань сировини та матеріалів на виробництво окремих видів продукції;

Øоцінку законності й обґрунтованості господарських операцій за даними кореспондуючих рахунків бухгалтерського обліку і т.п.

Ці прийоми є єдиними як під час проведення ревізій, так і в ході бухгалтерської експертизи. Конкретні ж процедури досліджень бухгалтерських документів залежать від способів використання облікових даних для порушень чинного законодавства і маскування зловживань.

17. Стадії процесу судово-бухгалтерської експертизи

Як будь-який дослідний процес, провадження експертизи включає такі стадії:

· підготовчу;

· організаційно-методичну;

· дослідну;

· узагальнення, оцінки і реалізації результатів експертизи (див. рис.1).

18. Характеристика підготовчої стадії судово-бухгалтерської експертизи

На підготовчій стадії, виходячи з характеру завдань, постав-лених правоохоронними органами, здійснюється:

- підбір експертів (призначення фахівця — експерта-бухгалтера з огляду на зміст питань, поставлених перед судово-бухгалтерською експертизою);

- складання завдання на проведення експертизи керівником експертної установи;

- вивчення призначеним експертом-бухгалтером змісту завдання та постанови правоохоронних органів;

- підбір нормативно-правових актів з питань, які мають бути досліджені.

19. Характеристика організаційно-методичної стадії судово-бухгалтерської експертизи

Організаційно-методична стадія включає:

- вивчення змісту і повноти матеріалів справи, поданих на експертизу;

- опрацювання методики проведення експертизи;

- складання календарного плану-графіка проведення судово-бухгалтерської експертизи (оскільки процесуальні норми передбачають строки розслідування кримінальних і цивільних справ правоохоронними органами).

20. Характеристика стадії узагальнення результатів судово-бухгалтерської експертизи

Стадія узагальнення, оцінки і реалізації результатів судово-бухгалтерської експертизи включає два етапи:

• узагальнення результатів експертизи передбачає групування і систематизацію недоліків фінансово-господарської діяльності підприємства, які стали об’єктом бухгалтерської експертизи, за економічною однорідністю і хронологічною послідовністю, узагальнення результатів дослідження, складання експертного висновку, розроблення пропозицій із профілактики виявлених недоліків;

• реалізація результатів експертизи — це передання експертного висновку органу, який призначив експертизу; оцінка висновку експерта слідчим (судом); допит експерта на попередньому слідстві чи судовому розгляді.

Таким чином, провадження судово-бухгалтерської експертизи являє собою системне дослідження господарських процесів, в яких виникли конфліктні ситуації в правовідносинах, з метою встановлення доказів істини для їх правового врегулювання.

21. Характеристика стадії реалізації результатів судово-бухгалтерської експертизи

Стадія реалізації результатів судово-бухгалтерської експертизи включає етап:

• реалізація результатів експертизи — це передання експертного висновку органу, який призначив експертизу; оцінка висновку експерта слідчим (судом); допит експерта на попередньому слідстві чи судовому розгляді.

Таким чином, провадження судово-бухгалтерської експертизи являє собою системне дослідження господарських процесів, в яких виникли конфліктні ситуації в правовідносинах, з метою встановлення доказів істини для їх правового врегулювання.

22. Особливості призначення судово-бухгалтерської експертизи на стадії попереднього розслідування

Керівник експертної установи або його заступник:

А.Отримує адресовані установі матеріали для проведення експертизи, перевіряє їх відповідність вимогам Закону і письмово дає доручення на проведення експертизи одному або кільком працівникам. Це доручення оформляється як завдання.

Б.Установлює строки проведення експертизи. Розрахунок часу, необхідного для проведення судово-бухгалтерської експертизи, визначається за обумовленою формою.

Строк визначається після попереднього ознайомлення експерта-бухгалтера з матеріалами справи. Попереднє ознайомлення має тривати не більше п’яти днів. Якщо експертиза не може бути виконана у встановлений строк, керівник експертної установи доводить це до відома особи (органу), які призначили експертизу, і встановлює, за погодженням з ними, додатковий строк. Якщо проведення експертизи неможливе без надання додаткових матеріалів, то про це складається клопотання за певною формою. Строк проведення експертизи призупиняється з дня направлення цього клопотання до дня отримання матеріалів або повідомлення про відмову в задоволенні клопотання.

В.Знайомиться з ходом і результатом досліджень, що проводяться експертами, надаючи їм необхідну допомогу наукового і методичного характеру, здійснює контроль за якістю і строками експертиз.

Г.Після закінчення експертизи перевіряє повноту дослідження і обґрунтованість висновків експерта-бухгалтера, дотримання ним методичних рекомендацій, правильність оформлення висновку.

Д.Направляє разом з висновком експерта-бухгалтера всі матеріали до органу, який призначив експертизу.

У проведенні судово-бухгалтерської експертизи на стадії попереднього розслідування вирішуються питання щодо встановлення.

Слід зазначити, що обвинувачуваний відповідно до норм КПК України має право бути присутнім, з дозволу слідчого, під час проведення експертизи. У разі призначення експертизи він має право заявити про відвід експерту, обраному слідчим; просити про призначення експерта з числа осіб, указаних ним; подати додаткові питання для отримання на них висновку експерта; подати документи і з дозволу слідчого дати пояснення експерту.

23. Регламентація та порядок призначення судово-бухгалтерської експертизи

Порядок призначення судової експертизи в експертних установах визначається Законом України «Про судову експертизу», Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним та Господарсько-процесуальним кодексами України, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.

Призначена судово-бухгалтерська експертиза є важливою слідчою дією. Від чіткого та безпомилкового її проведення здебільшого залежать якість і строки розслідування кримінальної справи. Судово-бухгалтерська експертиза призначається, якщо перед слідчим (судом) після проведення ним певних слідчих дій (судового розгляду) виникли конкретні запитання, вирішити які може лише спеціаліст, і в справі є достатня кількість слідчого та документального матеріалу, необхідного для дослідження експертом-бухгалтером. Судово-бухгалтерську експертизу призначають як на стадії попереднього розслідування, так і під час розгляду справи у суді. Питання про призначення судово-бухгалтерської експертизи вирішується у кожному окремому випадку залежно від обставин справи.

Як правило, судово-бухгалтерська експертиза призначається, якщо:

Øвисновки ревізії суперечать матеріалам справи та для усунення суперечень потрібен висновок експерта-бухгалтера;

Øревізором не прийняті до обліку надані матеріально відповідальними особами документи, акти про нестачу товарів — через їх неналежне оформлення, несвоєчасне надання;

Øє обґрунтоване клопотання обвинувачуваного про призначення судово-бухгалтерської експертизи;

Øє суперечення у висновках первинної та повторної ревізій;

Øметоди, що застосовуються ревізором для визначення матеріальних збитків, викликають сумнів;

Øтака необхідність випливає з висновків експерта іншої спеціальності.

24. Постанова про призначення судово-бухгалтерської експертизи та її структура

Підставою для проведення судових експертиз є передбачений законом процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), — постанова слідчого (судді) або ухвала суду.

До експертної установи надсилається постанова (ухвала) про призначення експертизи, а також об’єкти дослідження (протоколи вилучення речових доказів тощо).

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи вказуються такі дані:

Øмісце й дата винесення постанови чи ухвали;

Øпосада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу);

Øназва справи та її номер;

Øобставини справи, які стосуються експертизи, підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи;

Øзапитання, поставлені експертові;

Øперелік об’єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на переліки матеріалів, які є в справі;

Øінші дані, які мають значення для проведення експертизи.

У постанові (ухвалі) про призначення додаткової та повторної експертизи зазначаються мотиви й підстави їх призначення.

У постанові (ухвалі) про призначення комплексної експертизи зазначаються її назва та установа (установи), експертам якої (яких) доручено її проведення, а за участі в її проведенні особи, яка не є співробітником експертної установи, — її прізвище, ім’я та по батькові.

Закон України «Про судову експертизу» не встановлює структури постанови про призначення експертизи. Згідно з процесуальними нормами постанова складається з трьох частин:

Øвхідної;

Øописової;

Øрезолютивної.

У вхідній частині вказуються дата і місце складання постанови, посада, звання, прізвище, ім’я, по батькові й установа, де працює особа, що підписала постанову, найменування та номер кримінальної справи, в якій призначається експертиза.

В описовій частині коротко викладаються факти справи та обставини, у зв’язку з якими виникла потреба у спеціальних бухгалтерських знаннях, а також особливості об’єкта дослідження, які можуть мати значення для надання висновку. Закінчується ця частина формулюванням підстав для призначення експертизи з посиланням на ст. ст. 75 та 196 КПК.

У резолютивній частині постанови вказується рід або вид експертизи; формулюються питання, що виносяться на розгляд експерта, призначається експерт або визначається судово-експертна установа, працівникам якої доручено провадження експертизи; наводиться перелік матеріалів, які надаються у розпорядження експерта.

25. Планування процесу судово-бухгалтерської експертизи

Планування процесу проведення експертизи здійснюється безпосередньо в експертній установі, якій доручено проведення експертизи. Метою планування є організація роботи експертів.

Для того щоб забезпечити виконання завдання судово-бухгалтерської експертизи у зазначені строки, керівник групи експертів складає план-графік її проведення. Кожний член експертної групи за завданням керівника розподіляє визначені йому роботи на складові елементи й установлює час для їх завершення.

Закріплених законодавчо точних норм затрат часу на виконання робіт проведення судово-бухгалтерської експертизи немає, тому тривалість робіт визначають на основі практичного досвіду експертів.

План-графік має бути ретельно продуманий і мати на меті реалізацію конкретних завдань. У плані-графіку вказується перелік робіт, що підлягають виконанню під час проведення бухгалтерської експертизи:

Øпідготовчі роботи в експертній установі;

Øознайомлення з матеріалами справи, поданими на дослідження експертизи;

Øскладання методики проведення експертизи;

Øознайомлення із законодавчими, нормативно-правовими документами;

Øдослідження бухгалтерських та інших документів порівняно із законодавчими та нормативними документами;

Øскладання та оформлення (у друкованому вигляді) висновку експертизи таін.

26. Мета проведення судово-бухгалтерської експертизи

Мета призначення експерта-бухгалтера — зафіксувати стан справ на підприємстві, який є предметом судового розгляду, або підтвердити правильність поданих документів, або заперечити їх, а призначення аудитора — проаналізувати фінансово-господарську діяльність підприємства, указати на можливі порушення і підказати методи і способи їх вирішення.

27. Джерела інформації при проведенні судово-бухгалтерської експертизи

Дуже важливе значення під час проведення судово-бухгалтерських експертиз має інформаційне забезпечення.

Ст. 20 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що установи, організації та підприємства незалежно від форми власності зобов’язані надавати спеціалізованим установам та відомчим службам, які проводять судові експертизи, на їхні запити натуральні зразки або каталоги своєї продукції, технічну документацію та іншу інформацію, необхідну для створення і оновлення методичної та нормативної бази судової експертизи.

Спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи, мають право отримувати від судів, органів дізнання і попереднього слідства знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності.

Основними завданнями організації інформаційного забезпечення є:

Øінформування учасників судово-бухгалтерської експертизи про стан досліджуваних об’єктів;

Øінформування учасників експертизи про функціонування даних об’єктів і відповідність нормативно-правовим актам та законодавству;

Øінформаційне забезпечення експерта-бухгалтера і працівників правоохоронних органів з питань, що стосуються розслідуваних справ.

Фактографічна інформація— сукупність даних економічного характеру про факти, що дійсно відбулися у виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємства та відображені у первинних документах бухгалтерського обліку, облікових регістрах бухгалтерського, оперативного і статистичного обліку, а також у звітності про діяльність підприємства.

Орієнтовний перелік матеріалів, які слідчий направляє для експертного дослідження (фактографічна інформація).

Основна діяльність експерта-бухгалтера пов’язана з дослідженням бухгалтерських документів, що згідно з КПК України передбачені в числі джерел доказів у розслідуваній справі.

28.Бухгалтерська експертиза як науковий метод збирання доказів на стадіях попереднього розслідування та судового розгляду

Якщо експертиза проводиться в експертній установі, слідчий направляє свою постанову і матеріали, що підлягають дослідженню, керівнику цієї установи для виконання. Керівник експертної установи, одержавши постанову слідчого про експертизу, зобов’язаний доручити її проведення одному чи кільком експертам. Окрім того, керівник експертної установи перевіряє відповідність завдання вимогам Закону й оформляє проведення експертизи у вигляді завдання.

Відповідно до ст.310 КПК України судово-бухгалтерська експертиза може бути призначена і в суді, оскільки згідно з чинним законодавством суд має обґрунтовувати свій вирок тільки на підставі тих доказів, які були розглянуті на судовому засіданні.

Експерт, який проводив експертизу на стадії попереднього слідства, може бути викликаний для проведення цієї самої експертизи на судовому засіданні, якщо суду й учасникам процесу важко розібратися в матеріалах експертизи без допомоги самого експерта.

У підготовчій частині судового засідання суд опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про доповнення доказів, тобто чи є необхідність викликати до суду нових експертів, окрім тих, що вже викликані. Мотивами клопотання про виклик нового експерта-бухгалтера можуть бути сумніви щодо достатньої кваліфікації експертів, що брали участь у попередньому (досудовому) розслідуванні, або їх упередженість. Суд вислуховує думку учасників процесу з даного клопотання, задовольняє його або виносить мотивоване рішення про відмову в задоволенні.

Суд, перевіривши особу нового експерта, роз’яснює йому його права та обов’язки, які є такими самими, як і експерта на попередньому розслідуванні.

Готуючись до участі в судовому засіданні, новий експерт повинен ознайомитися з висновком, складеним на попередньому слідстві. З дозволу судді експерт також має можливість ознайомитися з попереднім обвинувачувальним висновком і з додатково зібраними матеріалами, яких не було на момент подання висновку під час попереднього розслідування.

29. Процесуально-правовий і фінансово-господарський зміст судово-бухгалтерської експертизи

Експертиза є самостійною процесуальною формою отримання нових і перевірки (уточнення) наявних речових доказів.

Судова експертиза відрізняється від експертиз, що здійснюються в інших сферах діяльності, за такими ознаками:

1.Дотримання спеціальних процесуальних норм, що визначають права та обов’язки експерта і суб’єкта, яким призначено експертизу.

2.Правила підготовки матеріалів для експертизи, її призначення і проведення.

3.Провадження дослідження, яке ґрунтується на використанні спеціальних знань із різних галузей народного господарства.

4.Надання висновків, що мають силу джерела доказів.

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує правоохоронну діяльність та її зв’язок із судовими експертизами, є Конституція України.

В обґрунтуванні юридичної відповідальності окремих фізичних та юридичних осіб судова експертиза відіграє важливу роль. Вона здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження.

Одним із найважливіших інститутів господарського процесу є інститут судової експертизи. Його формування проходило поступово, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів та їх застосування на практиці. В результаті сформувалася відповідна правова база, що регулює питання організації та проведення судових експертиз у господарському процесі.

Наприкінці слід зазначити, що вирішення питання про прийняття чи відмову в прийнятті апеляційної скарги на рішення (ухвалу) господарського суду належить до компетенції вищих судових інстанцій (апеляційного суду чи Вищого господарського суду України).

30. Основні положення Закону України "Про судову експертизу"

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються правила міжнародного договору України.

Під час проведення судових експертиз об'єкти дослідження можуть бути пошкоджені або витрачені лише у тій мірі, в якій це необхідно для дослідження.

Якщо судову експертизу необхідно провести на місці події або за місцезнаходженням об'єкта дослідження, особа або орган, які її призначили, повинні забезпечити судовому експертові безперешкодний доступ до об'єкта дослідження і належні умови праці.

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

· науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

· науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

· експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

31. Експерт - бухгалтер як суб'єкт судово-експертної діяльності

Експерт-бухгалтер— це висококваліфікований спеціаліст у галузі бухгалтерського обліку, аналізу і контролю господарської діяльності, обов’язком якого є дослідження правильності відображення господарської діяльності підприємства в документах бухгалтерського обліку під час розслідування та розгляду кримінальних і цивільних справ.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку.

32. Права, обов'язки, відповідальність експерта-бухгалтера

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

· провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;

· на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

· заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов'язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

· ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

· вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

· з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

· подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

· одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

· проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Відповідальність судового експерта

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

33. Особливості проведення експертиз в умовах ведення бухгалтерського обліку з використанням ПЕОМ

Можливості ЕОМ забезпечують не лише універсальний характер їх застосування (виходячи із загальних методологічних підходів організації судово-бухгалтерської експертизи), але й проявляються, зокрема, у створенні істотних передумов для підвищення швидкості і якості експертного дослідження, посилення обґрунтованості пропозицій щодо кінцевих результатів експертизи тощо.

Практичне застосування ЕОМ у процесі судово-бухгалтерської експертизи залежить від набору технічних засобів і вибору організаційних форм їх використання, що передбачають наступні варіанти:

Øвикористання виключно персональних комп’ютерів;

Øвикористання одного центрального комп’ютера (серверу) і терміналів для введення даних;

Øоб’єднання персональних комп’ютерів в локальну мережу (цим забезпечується обмін даними між різними ділянками бухгалтерського обліку);

Øоб’єднання персональних комп’ютерів в локальну мережу з одним або кількома потужними комп’ютерами (серверами) та вихід до глобальних мереж (зокрема Інтернет).

Функціонування автоматизованої системи обробки інформації дає змогу в процесі судово-бухгалтерської експертизи автоматизувати пошук необхідної інформації та вирішувати типові експертні процедури. Конкретне завдання і його вирішення фіксується
в операційній пам’яті комп’ютера. Після повного виконання поставленого завдання або за спеціальним запитом користувача (в даному випадку експерта-бухгалтера) персональний комп’ютер видає чітку і вичерпну відповідь. Обробка інформації при цьому здійснюється стандартними засобами операційної системи, що сприяє прискоренню проведення експертного дослідження і підвищує наукову обґрунтованість його висновків.

Автоматизована обробка інформації в дослідженнях судово-бухгалтерської експертизи включає алгоритмізацію і постановку задач, які перебувають у компетенції експерта-бухгалтера, програмне забезпечення вирішення конкретних задач і реалізації опрацьованої інформації з метою доведення висунутих гіпотез та узагальнення висновків експертизи, розробку рекомендацій з профілактики виявлених правопорушень у подальшійдіяльності підприємства.

Не заперечуючи необхідність й економічну доцільність впровадження автоматизованої системи обробки інформації в дослідженнях судово-бухгалтерської експертизи, необхідно наголосити, що експертні процедури переважно проводяться несистематично, відповідно обсяги досліджень не забезпечують повного завантаження високотехнологічних ЕОМ. Найбільш оптимальним і перспективним варіантом АСОІ в дослідженнях судово-бухгалтерської експертизи є створення локального автоматизованого робочого місця експерта-бухгалтера із застосуванням персональних комп’ютерів.

34. Зміст дослідної стадії експертизи

Дослідна стадія судово-бухгалтерської експертизи передбачає виконання експертом-бухгалтером конкретних процедур, передбачених методикою дослідження, в тому числі з використанням ЕОМ, для одержання необхідної інформації щодо питань, поставлених перед судово-бухгалтерською експертизою.

35. Процедури судово-бухгалтерської експертизи та її застосування в експертному дослідженні

Поняття експертиза означає дослідження і вирішення досвідченими спеціалістами питань, що потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, економіки, медицини, мистецтва та ін. її проведення доручають експертам на стадіях попереднього розслідування та судового розгляду справ.

Експертизи поділяються на криміналістичні, економічні, товарознавчі, технологічні, бухгалтерські, медичні та ін. Судово-бухгалтерська експертиза досліджує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств, які допустили збитки, втрати, крадіжки товарно-матеріальних-цінностей, безгосподарність, що стали об'єктом правоохоронних органів, Вона обґрунтовує висновки на підставі документально достовірних даних, відображених у бухгалтерському обліку, конкретизує матеріальну відповідальність за збитки, заподіяні матеріально відповідальними і службовими особами, встановлює розмір збитку, за який вони повинні нести відповідальність, дозволяє встановити, на скільки обґрунтована нестача матеріальних цінностей, визначити, хто несе відповідальність за вчинені протиправні дії, пов'язані з відсутністю контролю за використанням доручень на одержання матеріальних цінностей.

Судово-бухгалтерська експертиза є економічним дослідженням конфліктних ситуацій у господарській діяльності, що стали об'єктами розслідування правоохоронними органами, з метою усунення та запобігання їм у майбутньому. Вона сприяє зміцненню державної законності, активно впливає на виявлення причин безгосподарності, відшкодування заподіяних збитків, допомагає вдосконалювати госпрозрахункові відносини підприємств при ринкових відносинах. Такі експертизи проводять фахівці спеціально створеного органу - Лабораторії судово-бухгалтерських досліджень, підпорядкованої Інституту судових експертиз Мінюсту України.

Судово-бухгалтерську експертизу проводять не за планом, як ревізії, а в міру виникнення в ній потреби і лише після прийняття спеціальної постанови органом, який призначає експертизу (слідчі органи, народний та арбітражний суди).

Проведення експертизи доручають експерту-бухгалтеру, який є штатним або позаштатним працівником державної експертної установи і має спеціальну ліцензію на проведення експертизи. Останнє регулюється законодавчими актами й інструкцією проведення судово-бухгалтерської експертизи у народному господарстві, затвердженої Мінюстом України.

Судово-бухгалтерську експертизу призначають у випадках: коли результати проведеної ревізії суперечать матеріалам розслідуваної справи; якщо ревізором не прийнято для відображення у обліку виявленої нестачі цінностей у підзвіті матеріально відповідальних осіб документи (акти на псування товарів, розписки на відпуск товарів, позичкові накладні на внутрішньогосподарське переміщення товарів за домовленістю між матеріально відповідальними особами без оформлення через бухгалтерію); у разі обґрунтованого клопотання звинуваченого про призначення судово-бухгалтерської експертизи; при суперечностях первинної і повторної ревізії; у випадках застосування ревізором сумнівної методики при визначенні матеріальних збитків.

36. Особливості економічної інформації

Найважливішими особливостями економічної інформації є: динамічність, взаємозв'язаний характер, нерівномірність виникнення протягом року, дискретність, єдність і взаємообумовленість показників (як передумова системного використання економічної інформації в процесі машинної обробки).

Специфічними ознаками економічної інформації є її залежність від об'єкта управління; переважання у формі подання даних алфавітно-цифрових знаків; необхідна висока точність результатів обчислень та оформлення їх у вигляді, зручному для сприйняття людиною; значне поширення документів як носіїв вхідних даних та результатів обробки; великі обсяги оброблюваної інформації; можливість одержання значної кількості похідних даних у разі обробки тих самих показників за різною методикою, постійне нагромадження й тривале зберігання.

Економічна інформація досить неоднорідна, вона має складну схему взаємозв'язків окремих її видів. Різновидами економічної інформації є облікова інформація та інформація аналізу господарської діяльності, яким притаманні як спільні властивості, так і низка специфічних особливостей.

37. Поняття господарського обліку

Господарський облік, як свідчить сама назва, це облік господарства, облік господарської діяльності підприємства, суспільства, що містить у собі виробництво, реалізацію і розподіл матеріальних благ, необхідних для задоволення потреб у харчах, одязі, житлі тощо.

Господарство України складається з галузей - промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі, транспорту тощо. Кожна галузь складається з окремих підприємств і організацій. До них належать заводи, фабрики, шахти, КСП, фермерські господарства, торговельні підприємства тощо.

Будь-яка діяльність, пов'язана з виробництвом, обміном та Споживанням матеріальних і нематеріальних цінностей, наданням та використанням послуг, називається господарською діяльністю.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство має в своєму розпорядженні необхідні господарські засоби - будівлі, машини, матеріали, товари, грошові кошти та джерела господарських засобів.

Поряд з господарськими засобами необхідною умовою господарської діяльності є праця. Затрати праці включаються разом з матеріальними затратами та іншими засобами виробництва до вартості виготовлюваних виробів уречевлються в них.

Господарська діяльність складається з господарських процесів, котрі поділяються на господарські операції.

Так, на виробничому підприємстві (фабриці, заводі) характерні операції із закупівлі сировини та інших матеріалів складають у своїй сукупності процес заготівлі; операції з виготовлення із сировини та інших матеріалів виробів утворюють процес виробництва; операції з продажу вироблених виробів належать до складу процесу реалізації..

Кожне підприємство веде господарську роботу за власним або за встановленим для нього державним планом.

Господарська діяльність кожного підприємства вимагає планування, управління і контролю. Щоб керувати підприємствами різних форм власності і всім народним господарством України, необхідно мати відомості про господарську діяльність кожного підприємства: розміри й склад його засобів, коштів, розвиток окремих галузей тощо. Всі ці відомості можуть бути одержані лише завдяки обліку.

38. Предмет і метод бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і кожна наукова дисципліна, вимагає чіткого визначення предмета вивчення. Це необхідно для встановлення місця та ролі бухгалтерського обліку в системі управління. Незважаючи на те, що бухгалтерський облік має загальнодержавне значення, об’єктом його застосування є відокремлена господарська одиниця — підприємство.

Кожне підприємство має матеріальні складові своєї діяльності, тобто засоби господарства.

До засобів господарства відносяться:

· засоби виробництва — майно, що одномоментно або багаторазово використовується у процесі виробництва;

· засоби у сфері обігу — готова продукція або товари, готівкові кошти та їх еквіваленти, кошти у розрахунках;

· засоби невиробничої сфери — об’єкти науки, культури, охорони здоров’я тощо.

Кожен із видів господарських засобів має свої складові, які детально будуть розглянуті у наступному розділі.

Усі засоби господарства мають свої джерела утворення, які можна об’єднати у дві великі групи:

· власні кошти,

· позикові кошти.

У процесі діяльності підприємства відбуваються постійні зміни у складі господарських засобів: придбання нових засобів, використання їх для виготовлення продукції, випуск готової продукції, її реалізація. Ці зміни називаються господарськими процесами. Підприємства повинні забезпечити облік і засобів господарства, і господарських процесів.

Таким чином, предмет бухгалтерського обліку складають господарські засоби і їх використання у ході господарських процесів.

Метод бухгалтерського обліку — це система прийомів, що забезпечують отримання, обробку та надання облікової інформації.

Основними прийомами бухгалтерського обліку є:

· документація,

· інвентаризація,

· оцінка,

· калькуляція,

· система рахунків,

· подвійний запис,

· баланс.

Всі елементи тісно пов’язані між собою.

39. Використання бухгалтерських документів при виявленні та розслідуванні економічних злочинів

Аналіз слідчо-судової практики показує, що економічні злочини характеризуються використанням для досягнення злочинної мети: 1) юридичних осіб – суб’єктів господарської діяльності як інструменту здійснення і приховування злочинної діяльності; 2) розрахункового механізму, діючого угосподарській діяльності; 3) різноманітних фальсифікованих документів; 4) маскування злочинів фіктивними фінансово-господарськими операціями; 5) використанням різноманітних спеціальних знань шляхом залучення до злочинів працівників бухгалтерій, спеціалістів з комп’ютерних технологій та ін. Враховуючи те, що господарська діяльність отримує багаторазове документальне відображення, виявлення таких злочинів, ефективне їх розслідування та попередження неможливе без використання спеціальних бухгалтерських знань.

За характером документальної інформації, яка відображає різні аспекти діяльності суб’єкта підприємництва, та стосовності до доказування окремих обставин вчинення злочину, документи класифіковано на:

1) установчі та організаційно-розпорядницькі документи підприємства;

2) документи органів державної реєстрації;

3) банківські документи;

4) документи податкових органів;

5) документи бухгалтерського обліку і звітності.

Особливо велике значення при розслідуванні економічних злочинів мають бухгалтерські документи, які у залежності від їхнього походження та змісту інформації, поділяються на первинні облікові документи, документи оперативного обліку і документи неофіційного обліку. Кожна класифікаційна група відображає не тільки певну інформацію, але й обумовлює коло осіб, відповідальних за їх оформлення, та місце їх зберігання.

40. Вимоги до формування документів

Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється за допомогою ділових паперів, документів.

Розрізняють декілька значень поняття - «документ»: 1. Письмове офіційне свідчення, доказ юридичної сили, зафіксований на спеціальному папері (паспорт, свідоцтво про народження, диплом про освіту та ін.).

Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує дії, повноваження чи права конкретної особи (закон, акт, протокол, заповіт, доручення та ін.).

Матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інформація (перфокарта, дискета, файл, кіно- й фотоплівка та ін.).

Історично достовірні письмові джерела (грамота, указ та ін.).

Узагальнюючи наведені вище формулювання, можна визначити поняття документ як матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку, і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції.

Документи широко використовуються в повсякденній діяльності як джерела та носії інформації, сприяють удосконаленню внутрішньої організації та зовнішніх стосунків, поліпшенню роботи, функціонування закладів, підприємств чи організацій і одночасно є підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідково-пошукової роботи,

Оскільки документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів, що мають життєво важливі наслідки, кожний із них несе велике правове (юридичне) навантаження.

Кожний документ укладається згідно з усталеними нормами та правилами, які є стабільними (канонічними) для конкретного виду, але всі вони мають відповідати таким вимогам:

· не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного й адміністративного права, директивним положенням конкретних керівних органів;

· видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

· відповідати своєму призначенню, назві й укладатися за встановленою формою;

· бути достовірними, переконливими й відповідати меті та завданням конкретного закладу, установи тощо або їх керівництва (базуючись на фактах, містити конкретні й змістовні пропозиції та вказівки);

· бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.

Більшість документів повинна бути придатною до тривалого зберігання.

Дотримування цих вимог дає змогу оперативно отримати й опрацювати потрібну інформацію, вчасно вжити доцільних заходів, зробити процес управління стабільним, передбачуваним і результативним.

41. Класифікація документів

Відповідно до змісту документа, зокрема відношення інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності:

— прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;

— складні — відображають два й більше питань, фактів.

9. За стадіями відтворення:

— оригінали;

— копії, витяги, дублікати.

10. За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо;

— дуже термінові — зі спеціальною позначкою терміну виконання.

11. За ступенем секретності (гласності):

— звичайні (несекретні) — для загального користування;

— для службового користування (ДСК);

— таємні (Т);

— цілком таємні (ЦТ).

12. За юридичною силою:

— справжні — чинні, нечинні;

— підробні — фальсифікати.

13. За технікою відтворення:

— рукописні;

— відтворені за допомогою технічних засобів.

14. За терміном зберігання:

— тимчасового зберігання (до 10 років);

— тривалого зберігання (понад 10 років);

— постійного зберігання.

Документи поділяються за призначенням та найменуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.

42. Первинні облікові документи при проведенні судово-бухгалтерської експертизи

Уніфіковані форми первинних документів повинні застосовуватися в організації без змін. Форми первинних документів, не передбачених альбомами уніфікованих первинних документів, що розробляються організацією самостійно. При цьому вони повинні містити всі обов'язкові реквізити (показники): найменування документа, дату складання; найменування організації, від імені якої складений документ; зміст господарської операції; вимірювачі господарської операції (у натуральному і грошовому виразі); найменування посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи зазначених осіб. Перелік посад осіб, які мають право підпису первинних облікових документів, стверджує керівник організації за погодженням з головним бухгалтером.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити.

Первинні документи повинні бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після закінчення операції.

Для здійснення контролю та впорядкування обробки даних про господарські операції на основі первинних облікових документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть складатися на паперових і машинних носіях інформації. В останньому випадку організація зобов'язана виготовляти за свій рахунок копії таких документів на паперових носіях для інших учасників господарських операцій, а також на вимогу органів, що здійснюють контроль відповідно до законодавства України, суду та прокуратури.

Відповідальність за своєчасне і доброякісний створення документів, передачу їх у встановлені терміни для відображення в бухгалтерському обліку, за достовірність інформації, що містяться в документах даних несуть особи, які створили і підписали ці документи.

Своєчасне та достовірне створення первинних документів, передача їх у встановленому порядку та встановлені терміни для відображення в бухгалтерському обліку провадяться відповідно до затвердженого в організації графіком документообігу.

43.Облікові регістри при проведенні судово-бухгалтерської експертизи

Облікові регістри - це носії інформації спеціального формату і будови (паперові, машинні), призначені для реєстрації, групування й узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами.

Записи господарських операцій в регістрах називаються обліковою реєстрацією.

Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для оперативного керівництва, економічного аналізу господарської діяльності окремих ланок і підприємств в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і правильне відображення господарських операцій в облікових регістрах - одна із обов'язкових умов якості й оперативності обліку.

За зовнішнім виглядом облікові регістри поділяються на книги, картки, окремі листки. В бухгалтерських книгах окремі листки міцно переплетеш (зброшуровані). Сторінки книги до початку записів обов'язково нумерують. На звороті останньої сторінки за підписом головного бухгалтера вказують загальну кількість сторінок у книзі. У деяких книгах (наприклад, Касова книга) сторінки не тільки нумерують, а й прошнуровують шпагатом і скріплюють сургучною або мастичною печаткою. На обкладинці книги зазначають назву підприємства або організації і назву цієї книги, а також рік, на який її заведено.

Для кожного окремого рахунка (синтетичного, аналітичного) у книзі відводять певну кількість сторінок залежно від передбачуваного обсягу записів. Щоб легше було знайти певний рахунок, у книзі наводять зміст, у якому зазначають номери сторінок.

Основною перевагою ведення обліку у книгах є надійність зберігання облікових записів. Тому книги використовують на тих ділянках обліку, де потрібен посилений контроль за зберіганням облікових записів. Так, облік коштів у касі підприємства при всіх формах обліку ведуть у Касовій книзі. Проте книги мають суттєві недоліки, які обмежують їх застосування в обліку. Зокрема, облік у книгах більш громіздкий, ніж в інших регістрах, що утруднює поділ праці облікових працівників і автоматизоване опрацювання облікової інформації; при великому обсязі книги неможливо швидко знайти рахунки, розміщені у книзі, що знижує продуктивність праці облікових працівників; у книгах залишається значна кількість невикористаних аркушів, що зумовлює їх неекономічність.

Зручнішими для обліку є картки і окремі листки. Картки виготовляють з цупкого паперу або тонкого картону спеціальної форми, стандартних розмірів, їх широко використовують в аналітичному обліку, наприклад для пооб'єктного обліку основних засобів, позамовного обліку затрат на виробництво, сортового обліку матеріальних цінностей на складах та ін. Картки зберігають у спеціальних ящиках - картотеках, де їх систематизують в певному порядку. Для забезпечення збереження картки при відкритті реєструють у спеціальному реєстрі. Кожній картці надається порядковий номер. Картотеки закріплюють за певними обліковими працівниками, які відповідають за їх зберігання і правильність записів у них.

Окремі листки від карток відрізняються тим, що виготовляються з менш цупкого паперу, більшого формату і зберігаються в папках (реєстраторах), з яких легко виймаються для облікових записів. Використовуються окремі листки для ведення журналів-ордерів, допоміжних відомостей, складання машинограм.

Перевага карток і окремих листків полягає в можливості будь-якого групування для одержання необхідної інформації, використовувати при механізації обліку на сучасних електронних обчислювальних машинах, що забезпечує підвищення продуктивності праці облікових працівників і оперативності обліку.

За характером записів облікові регістри поділяють на хронологічні, систематичні і комбіновані.

44. Зустрічна перевірка при дослідженні документів

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт та послуг.

Зустрічна перевірка дає можливість виявити факти часткового або повного неоприбуткування матеріальних цінностей на підприємстві, одержаних від постачальників або з оптових баз. Для виявлення подібних випадків потрібна письмова відповідь на запитання аудитора про кількість і дату відпущених або відвантажених матеріалів, їхню вартість.

45.Взаємний контроль операцій первинних документів, облікових регістрів і форм звітності

При перевірці первинних документів за формою встановлюють додержання нормативно-правових актів при відображенні господарських операцій у первинних документах, облікових регістрах. При цьому контролери керуються нормативними актами про документи і документооборот у бухгалтерському обліку. Для встановлення юридичної сили первинного документа перевіряють наявність таких реквізитів: найменування документа та його коду; дати складання; змісту господарської операції; вимірників господарської операції (у кількісному і вартісному вираженні). Перевіряють справжність підписів, звірених із зразком, що знаходяться у бухгалтерії, наявність штампів і печаток, розписок про одержання цінностей тощо. Контролюють також наявність усіх додатків до первинних документів, підстав на відпуск цінностей, специфікацій, доручень. Одночасно перевіряють доброякісність документа, тобто його достовірність.

Виявляють випадки необґрунтованих виправлень, підчищання, зміни кількості, ціни і суми у документах на відпуск цінностей. У кожному випадку на виправленому документі має бути зроблена спеціальна позначка, засвідчена підписами всіх осіб, які брали участь у його складанні. Помилки у первинних документах виправляють так: закреслюють неправильний запис тексту або суми і над закресленим надписують правильно текст або суму. Закреслювати треба однією лінією, щоб можна було прочитати виправлене. Після виправлення помилки у первинному документі роблять напис "Виправлено", що підтверджують підписами осіб, які підписали документ, а також проставляють дату виправлення. На касових і банківських документах виправлення не допускаються.

Підписи осіб, відповідальних за складання машиночитальних первинних документів, можуть бути замінені паролем або іншим способом авторизації, який дає змогу одночасно ідентифікувати підпис відповідальної особи.

При перевірці первинних документів за формою у процесі контролю встановлюють, чи додержано нормативних актів про головних бухгалтерів, згідно з якими забороняється приймати до виконання і оформлення документи з операцій, що суперечать законодавству та встановленому порядку приймання, збереження і витрачання коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей. Крім того, контроль за формою дає змогу виявити первинні документи, які мають позначення, що свідчать про використання їх в обліку господарських операцій раніше, тобто повторно, при ручній обробці - дати запису в обліковому регістрі, при машинній - відбитка штампа контролера, відповідального за обробку.

Взаємний контроль операцій здійснюється аналогічно зустрічній перевірці документів, але при цьому досліджують документи по операціях, які здійснювалися на підприємстві, що контролюють. Контролю підлягають первинні документи, облікові регістри, машинограми. Наприклад, контролюють внутрішній відпуск матеріалів з одного цеху підприємства в інший, повернення матеріалів із цеху на склад та ін. При цьому перевіряють необхідність виконання господарської операції, чи не є вона результатом приховування нестачі цінностей або інших зловживань і порушень нормативно-правових актів.

46. Поняття інвентаризації та її етапи. Робота інвентаризаційної комісії

Однією із найважливіших складових, що розкривають зміст інвентаризації, виступають її об’єкти, до складу яких належать активи, власний капітал і зобов’язання, відображені на рахунках балансового і позабалансового обліку. Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має особливості, які впливають на склад об’єктів обліку, а отже і на склад об’єктів інвентаризації.

Особливим суб’єктом інвентаризації під час уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, виступають збори співвласників.

Зміст поняття інвентаризації розкривається через мету та завдання, які вона покликана вирішувати. Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності та контролю за збереженням майна підприємства. В свою чергу мета інвентаризації реалізується через сукупність її завдань. Здійснені реформи агропромислового комплексу та бухгалтерського обліку в Україні доповнили перелік завдань, які повинна вирішити інвентаризація, зокрема: перевірка визнання та оцінки активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства, оцінка біологічних активів, уточнення вартості пайового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств тощо.

Невід’ємною складовою дослідження змісту поняття інвентаризації є вивчення кількісних і якісних показників та характеристик об’єктів, які підлягають перевірці. До їх складу варто віднести наявність та стан активів і зобов’язань, реальну вартість та оцінку активів, власного капіталу та зобов’язань, правильність визнання активів, дотримання умов та порядку збереження цінностей, правил утримання і експлуатації основних засобів. Перевірка цих показників та характеристик проводиться за допомогою органолептичних, розрахунково-аналітичних та документальних прийомів контролю.

47. 3агальна характеристика облікового процесу на підприємствах

Організація руху документів на етапі первинного обліку потребує встановлення раціональної послідовності створення їх, мінімізації витрат та часу на цей процес.

Для цього необхідно: визначити перелік робіт, які слід виконати від першої до останньої операції над документом до створення його як повноправного носія облікової інформації;

склад осіб, відповідальних за вірогідне та своєчасне складання того або іншого документа та кожної операції;

час роботи над документом від першої до останньої операції;

технічні засоби, за допомогою яких можуть бути виконані ті або інші операції над документом;

спосіб і час передавання документа від одного виконавця іншому, з однієї операції на іншу;

відповідальних осіб за своєчасне передавання документа в процесі документообороту.

Загальна тривалість складання документа має бути мінімальною. Для цього необхідно обмежити кількість осіб, які беруть участь у складанні того або іншого документа, та встановити раціональну послідовність складання графіка руху.

Операції поточного обліку умовно можна розподілити на чотири види: просування (прийом, передавання) первинних документів, арифметичні дії (підрахунки, розрахунки тощо), групування, перегрупування.

Кожний вид, у свою чергу, складається з кількох елементарних робіт. Кількість та різноманітність цих робіт залежать від наявності або відсутності ПК, їх типу, виду, системи. Ці особливості слід враховувати при організації руху документів і формуванні документопотоків.

Для одержання зведених підсумкових показників під час складання звітних форм потрібна заздалегідь продумана система руху носіїв у часі та просторі на завершальному етапі облікового процесу.

За характером і змістом окремі види робіт у процесі руху носіїв облікової інформації на цьому етапі не відрізняються від двох попередніх етапів — первинного і поточного обліку. Проте підсумковий облік як етап облікового процесу значно відрізняється, якщо йдеться про звіти за місяць або за рік. Тому ці два види заключних робіт розглядатимемо окремо.

Організація підсумкових робіт за місяць має свої особливості. Насамперед визначають споживачів підсумкової інформації, для чого спочатку складають перелік адресатів і форм звітності, використовуючи табель-календар звітності.

48. Класифікація господарських засобів і джерел к формування

Засоби господарства групуються:

· за напрямками використання і видами;

· за джерелами утворення (фінансування).

За напрямками використання вони поділяються на такі, що використовуються в сфері виробництва, у сфері обігу та у невиробничій сфері.

У свою чергу господарські засоби кожного напрямку класифікуються в залежності від своєї функціональної ролі. Так, засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці.

Ознакою засобів праці виступають такі функції:

· багаторазове використання їх людиною для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг);

· створення умов, без яких неможливий процес виробництва. Засоби праці завдяки цим ознакам вважаються основними засобами господарства.

За видами засоби праці можна поділити на такі групи:

· будівлі та споруди;

· машини та устаткування;

· інструменти;

· транспортні засоби;

· обчислювальна техніка;

· господарський інвентар.

На відміну від засобів праці ознакою предметів праці є їхня участь і повне використання лише в одному виробничому циклі.

За видами предмети праці поділяють на такі групи:

· сировина та основні матеріали;

· допоміжні матеріали;

· паливо;

· запасні частини;

· напівфабрикати;

· тара і тарні матеріали;

· незавершене виробництво.

Засоби у сфері обігу поділяються на:

· предмети обігу (готова продукція, товари відвантажені та ін.),

· грошові кошти та їх еквіваленти (каса, поточний рахунок тощо),

· кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі отримані і т. ін.)

· засоби, що обслуговують обіг (торговельно-складські будівлі, устаткування та інвентар).

Засоби невиробничої сфери включають будівлі, устаткування та інвентар культурного-побутового призначення та охорони здоров’я. За джерелами утворення засоби господарства поділяються на власний капітал та зобов’язання.

Власний капітал включає статутний капітал, резерви, додатковий вкладений капітал, нерозподілений прибуток тощо.

Зобов’язання складаються з кредитів, кредиторської заборгованості, зокрема перед постачальниками, та зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці, страхування тощо.

49. Бухгалтерський баланс, його зміст і будова

Термін «баланс» у бухгалтерському обліку використовується у трьох значеннях:

— як форма звітності — таблиця, в якій майно підприємства відображається у грошовій формі на певну дату за ознаками: господарського управління — актив; права власності — пасив;

— як підсумок кожної сторони таблиці як визначення їх рівності;

— як метод групування й відображення в грошовій оцінці на певну дату активів, зобов’язань та власного капіталу, результати якого відображаються у формі звітності «Баланс».

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87 (далі П(С)БО 2), дає таке визначення: «Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату».

Це визначення включає три терміни: «активи», «зобов’язання», «власний капітал», які характеризують складові частини балансу. Для правильного складання балансу дуже важливим є розуміння цих термінів.

Поняття про активи, зобов’язання та власний капітал наведено у П(С)БО 2: «Активи — ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому».

Як бачимо, головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання майна, та переймає ризики, пов’язані з активом. Водночас право власності не є істотним при визнанні активу в балансі.

Визначення активів у П(С)БО містить ряд понять:

1. Виникнення у результаті минулих подій (тобто господарська операція чи інша подія, що забезпечує збільшення прав на вигоду або контроль над нею, вже відбулася). Наприклад: активом є придбання майна за гроші, в кредит, в обмін на інше майно, безкоштовно; в той же час підписання угоди про придбання не приведе до появи активу.

2. Здійснення контролю підприємством випливає з права управління певними ресурсами. Контроль не залежить від права власності, тобто підприємство здійснює контроль не через власність, а через управління.

3. Майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом, що сприяє надходженню грошових коштів чи їх еквівалентів на підприємство. Наприклад: продаж готової продукції забезпечує надходження грошових коштів, в той же час існує ризик неплатоспроможності покупця.

Актив відображається у балансі за умови, що:

· оцінка його може бути достовірно визначена;

· очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням. Наприклад, невідшкодована заборгованість підприємства-банкрута не може бути відображена як актив у балансі його кредитора, оскільки надходження грошових коштів не відбудеться

50. Значення балансу в забезпеченні інформації, необхідної для контролю

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.

Уміння читати баланс базується на знанні змісту кожної його статті, способу її оцінки, ролі в діяльності підприємства, зв'язку з іншими статтями, характеристики цих змін для економіки підприємства.

Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість: одержати значний обсяг інформації про підприємство; визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами; встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів; оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.

Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством. Аудитори отримують підказку для вибору правильного рішення в процесі планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку, а також можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта.

На основі бухгалтерського балансу фінансові аналітики визначають напрямки аналізу підприємства. Значення бухгалтерського балансу є настільки важливим, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основними напрямками аналізу для реальної оцінки фінансового стану є наступні:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу, який полягає в розрахунку показників оцінки задовільності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення (втрати) платоспроможності.

При характеристиці платоспроможності увагу в основному звертають на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в термін кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел надходження коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:

•широта ринків збуту продукції;

•репутація організації;

•ступінь виконання виробничого плану;

рівень ефективності використання ресурсів організації.

Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, поданої в балансі:

Баланс - це підбірка моментных даних на початок і кінець звітного періоду, тобто в ньому фіксуються сформовані до моменту його упорядкування результати господарських операцій. Він відповідає на запитання: “Що являє собою підприємство на даний момент? ”, але не відповідає на запитання: “В наслідок чого склалося таке положення?” Закладений у ньому принцип використання історичних цін придбання оборотних активів суттєво спотворює реальну оцінку майна в цілому.

51. Рахунки бухгалтерського обліку, їх призначення та будова

Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб поточного обліку, контролю та групування за економічно однорідними видами господарських засобів, їх джерел та операцій. Для обліку залишку і руху певного виду господарських засобів використовують окремий рахунок.

Рахунки мають вигляд двосторонніх таблиць, на яких окремо обліковуються збільшення і зменшення об’єктів обліку. Ліву частину рахунка називають дебетом, праву — кредитом. У міру здійснення господарських операцій їх реєструють за дебетом або кредитом рахунка. Підсумок сум операцій за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, а підсумок сум операцій за кредитом рахунка — кредитовим оборотом. Кінцевий залишок засобів на рахунку називають кінцевим сальдо, або залишком на кінець періоду.

Умовно всі рахунки бухгалтерського обліку поділяються на активні та пасивні. Рахунки, що призначені для обліку активів підприємства, називають активними. Рахунки, що відображують облік джерел формування активів, називають пасивними. При обчисленні кінцевого сальдо активних і пасивних рахунків слід керуватися такими правилами:

— в активних рахунках початковий залишок (сальдо) і всі збільшення реєструють за дебетом рахунка, а всі зменшення — за кредитом;

— в пасивних рахунках — навпаки. Початковий залишок (сальдо) і всі збільшення показуються за кредитом рахунка, а всі зменшення — за дебетом.

52.Форми фінансової звітності при проведенні судово-бухгалтерської експертизи

Фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва і представництв суб'єктів господарської діяльності національними Положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України. Методологія та форми складання фінансової звітності регулюються в Україні затвердженими Міністерством фінансів такими національними Положеннями (стандартами):

П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

П(С)БО 2 "Баланс";

П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";

П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал".

Форми фінансових звітів є взаємозв'язаними, взаємодоповнюючими, оскільки вони відображають різні аспекти одних і тих же операцій або інших подій.

53. Складання переліку матеріалів, що надсилаються на дослідження експерту-бухгалтеру

У переліку документів, поданих для дослідження експерту-бухгалтеру, мають бути вказані бухгалтерські документи та інші матеріали справи (акти документальних ревізій, довідки, неофіційна документація, висновки експертів інших спеціальностей), необхідні для проведення експертного дослідження з зазначенням номерів томів і аркушів справи.

Якщо подані документи охоплюють тривалий період часу і їх кількість велика, експерт-бухгалтер не вказує реквізити кожного документа окремо, а обмежується лише найменуваннями однорідних документів, періоду (дати) і місця складання.

54. Вимоги до експертного дослідження

Експертне дослідження як своєрідна галузь пізнання, здійснюване в рамках кримінального або цивільного процесу, підпорядковується закономірностям будь-якого пізнання і базується на загальних методологічних положеннях, які забезпечують установлення об’єктивної істини у кожній кримінальній чи цивільній справі.

У процесі дослідження експерт бухгалтер порівнює зміст окремих бухгалтерських документів, їхні реквізити тощо, виконуючи при цьому низку таких послідовних логічних дій, як аналіз і синтез, абстрагування й аналогія. Розібратися у величезній кількості документів, визначити їхню роль і значення як доказів у справі експертові допомагає використання загальних та окремих методів і методик судово-бухгалтерської експертизи.

До загальних методичних прийомів судово-бухгалтерської експертизи, які найбільш повно і чітко відбивають процес експертного дослідження бухгалтерських документів, відносять документальну перевірку, зіставлення документів, моделювання документів та ін.

55. Види аналізу господарської діяльності

Аналіз господарської діяльності підприємства — комплексне вивчення стану і розвитку господарської діяльності підприємства (фірми, компанії і т.п.) у взаємозв'язку з його технічним рівнем і соціальним розвитком колективу для оцінки виконання заданих показників, виявлення внутрішньогосподарських резервів і підвищення ефективності виробництва. При його виконанні використовуються матеріали обліку оперативної, статистичної і бухгалтерського, звітності, нормативні і планові дані, технічна інформація; визначається вплив на ефективність господарської діяльності техніки і технології, організації виробництва і праці, планування і керування, фінансування, кредитно-грошових відносин. Якість аналізу забезпечується застосовуваними методами і прийомами, повнотою і вірогідністю інформації, кваліфікацією виконавця.

Аналіз буває загальноекономічним і техніко-економічним. Перший спрямований на вивчення узагальнюючих вартісних показників господарської діяльності; другий — на вивчення й оцінку технічного рівня підприємства і його впливів на економічні показники.

По обсягу досліджуваних питань аналіз підрозділяється на повний (усієї господарської діяльності) і тематичний (окремих сторін чи показників, наприклад, аналіз продуктивності праці, використання основних фондів, заробітної плати, прибутку, рентабельності й ін.).

Здійснюється він у наступній послідовності: складається план роботи з указівкою мети і програми аналізу термінів його виконання, при цьому розробляються необхідні форми, графіки, таблиці, визначаються технічні засоби, збирається вихідна інформація (необхідні дані), перевіряється її вірогідність і виконується відповідна обробка; узагальнюються отримані результати і вносяться пропозиції по підвищенню ефективності виробництва (використанню внутрішньогосподарських резервів, усуненню виявлених недоліків і т.п.).

Вивчення й узагальнення матеріалів аналізу здійснюється за допомогою спеціальних прийомів і методів (порівняння, угруповання, математичної статистики, ланцюгових підстановок і ін.).

56. Методи дослідження облікових даних

Методи дослідження облікової інформації можна розділити на такі групи:

І. Прийоми дослідження окремого документа. До цієї групи процедур належать:

а) перевірка документа за формою (мають бути наявні всі обов’язкові реквізити);

б) арифметична перевірка (встановлюється правильність підсумкових показників, нарахованих як за горизонтальними, так і за вертикальними графами);

в) нормативно-правова перевірка (перевірка здійснених операцій на відповідність чинному законодавству і нормативно-правовим актам).

ІІ. Прийоми дослідження кількох документів, які відображають одну й ту саму або взаємозв’язані операції. До цієї гру-пи процедур належать:

а) зустрічна перевірка (мета такого зіставлення — встановити тотожність даних, які містяться в усіх примірниках відповідного документа).

Зустрічна перевірка документів полягає в порівнянні окремих примірників одного й того самого документа, які перебувають у різних організаціях, а також документів, пов’язаних між собою однією операцією. Однак окремі автори зустрічну перевірку виокремлюють як самостійний метод судово-бухгалтерської експертизи. Різновидом прийому зіставлення документів є також порівняння даних аналітичного обліку з даними синтетичного обліку з метою встановлення можливих розбіжностей між ними;

б) взаємний контроль (зіставляються різні документи і облікові дані, в яких прямо чи опосередковано відображається операція, що перевіряється. Зіставлятися можуть дані фінансового, управлінського й оперативного обліку).

Зіставлення документів — прийом взаємного їх контролю — використовується в разі перевірки двох або кількох документів, пов’язаних єдністю операцій. Наприклад, видаткові документи на відпущення товарів можуть бути порівняні з дорожніми листками або іншими транспортними документами, що свідчать про перевезення цих товарів; відомість на видачу зарплати — з нарядами, де вказано характер і обсяг виконаної роботи; грошові суми, оприбутковані за касовими звітами — з виписками банку та відомостями про рух товарно-матеріальних цінностей і тари тощо.

Коли операцію оформлено документом, що викликає сумнів у його правильності, експерт має можливість дослідити її за іншими документами і залежно від наслідків дослідження вирішити питання, чи є цей документ якісним. Прийом зіставлення особливо ефективний у випадках необґрунтованого відображення операцій у бухгалтерському обліку

ІІІ. Прийоми перевірки відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку. До них, зокрема, належить поновлення кількісно-сумарного обліку, яке полягає в тому, що на підставі первинних документів повністю встановлюється кількісний облік. Це дає можливість оцінити законність і обґрунтованість господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку.

Таким чином, використання в судово-експертній практиці прийомів документального дослідження дозволяє дати кількісну і якісну оцінки виявленим недолікам, установити відповідальних за них посадових осіб і визначити розмір їхньої матеріальної відповідальності.

57. Бухгалтерська експертиза достовірності бухгалтерського обліку

Економічний аналіз в процесі содово-бухгалтерської експертизи операцій з матеріальними цінностями застосовується, як правило, при дослідженні ритмічності поставок сировини, встановлення відхилення від норм витрачання матеріалів, виявленні негативні фактори, що зумовило понаднормативні витрати матеріальних цінностей.

Аналітичні та статистичні розрахунки застосовують в процесі судової експертизи операцій з матеріальними цінностями, переважно, для формування аналітичних таблиць і порівняльних відомостей.

Економіко-математичні методи використовуються для встановлення тісноти взаємозв’язку певних факторів , визначення яких є неможливим за допомогою інших методичних прийомів експертизи.

Суть інформаційного моделювання полягає в у зборі сукупності нормативно-правової і фактографічної інформації про об’єкт судово-бухгалтерської експертизи, даному випадку матеріальні цінності.

Нормативно-правове регулювання полягає в становленні відповідності об’єкта судово-бухгалтерської експертизи нормативній документації (Положення (стандарти)бухгалтерського обліку 9 “Запаси, порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестача, знищення псування матеріальних цінностей тощо).

58. Основні положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз

Порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом України, Законами України "Про судову експертизу", "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи та цією Інструкцією.

З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертні установи можуть організовувати проведення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судово-психіатричної).

Для проведення експертизи може утворюватися комісія експертів. Комісійна експертиза проводиться двома чи більшою кількістю експертів.

Експертиза, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною. До проведення таких експертиз, у разі потреби, залучаються фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.

Згідно із процесуальним законодавством України експертами можуть виконуватись первинні, додаткові та повторні експертизи.

Експертизи та дослідження проводяться експертними установами, як правило, за зонами регіонального обслуговування (перелік зон наведено в додатку).

За наявності обставин, що зумовлюють неможливість або недоцільність проведення експертизи в установі за зоною обслуговування, особа або орган, які призначають експертизу, зазначивши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої установи.

Експертизи та дослідження, які проводяться атестованими судовими експертами, що не працюють у державних установах, здійснюються з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону України "Про судову експертизу".

Підставою для проведення є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).

Підставою проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.

У випадках, передбачених законодавством, експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення досліджень.

Експертизи та дослідження, які проводяться атестованими судовими експертами, що не працюють у державних установах, здійснюються з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону України "Про судову експертизу".

Підставою для проведення є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом). Підставою проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.

У випадках, передбачених законодавством, експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення досліджень.

Експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

При проведенні експертиз в державній експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладаються на керівника експертної установи.

Експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

При проведенні експертиз в державній експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладаються на керівника експертної установи.

Якщо експерт здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, що не є державною установою, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз та контроль за своєчасним їх проведенням покладається на її керівника.

Експерти, що не працюють в державних спеціалізованих установах та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2003 N 170/5, зареєстрованої Міністерством юстиції України 24.12.2003 за N 1209/8530.

Керівник експертної установи може виступати як експерт відповідно до присвоєної йому експертної спеціальності.

Строк проведення експертизи встановлюється, у залежності від складності дослідження, з урахуванням експертного навантаження фахівців, керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах:

- 10 днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і нескладних за характером досліджень;

- 1 місяця - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів або середньої складності за характером досліджень;

- 2 місяців - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень;

- більше 2 місяців - щодо матеріалів з особливо великою кількістю об'єктів або найскладніших за характером досліджень (використання криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів), при цьому термін виконання не повинен перевищувати 3 місяців.

59.Основні положення Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз

Головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

У виняткових випадках, коли оригінали досліджуваних документів не можуть бути представленими експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями документа, приєднаними до справи у встановленому законом порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано у постанові (ухвалі) про її призначення. Почеркознавчі дослідження за копіями об'єктів дослідження можуть бути проведені лише після вирішення експертами в галузі технічного дослідження документів питання про відсутність монтажу.

Авторознавчою експертизою вирішуються ідентифікаційні завдання (щодо ототожнення особи автора тексту), а також неідентифікаційні завдання (діагностичні) про умови складання тексту, факт викривлення ознак писемного мовлення тощо, класифікаційні завдання про місце формування мовленнєвих навичок, рідну мову, освіту автора документа.

Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів, експертизу друкарських форм та експертизу матеріалів документів.

60. Види доказів, які використовуються при розслідуванні економічних правопорушень

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Закон встановлює, що доказами по цивільних справах є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В цій же статті вказується, що фактичні дані встановлюються такими засобами:

- поясненнями сторін, третіх осіб та їхніми представниками, допитаних як свідків;

- показаннями свідків;

- письмовими доказами;

- речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписами;

- висновками експертів

Отже, докази - це будь-які фактичні дані, тобто факти об’єктивної діяльності, а також відомості про них. Факт знаходження особи в певний час в одній місцевості доводить неможливість особистого здійснення ним яких-небудь дій в цей же час в іншій місцевості (алібі).

61. Порядок використання експертами-бухгалтерами свідчень обвинувачених і свідків.

Судовим доказом показання свідків стають тільки в суді. Це характеризується тим, що:

- свідок викликається в суд у особливому порядку (ст.74 ЦПК України);

- він відповідає за відмову від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань (ч.5 ст.180 ЦПК України)

- в особливому порядку відбувається його допит (ст. 180 ЦПК України) і т.д.

Також свідку відповідно до ст. 63 Конституції України роз’яснюється, що особа не несе відповідальності за відмову від надання свідчень відносно себе або близьких родичів, круг яких визначається законом.

62. Форми використання спеціальних бухгалтерських знань при розслідуванні господарських право порушень

Бухгалтерські знання формуються за рахунок таких галузей як: 1) загальна теорія бухгалтерського обліку та його галузеві види; 2) аналіз господарської діяльності підприємства; 3) суміжні з бухгалтерським обліком галузі знань (бюджетної сфери, кредитно-банківських відносин, оподаткування тощо). Їх особливістю є те, що на відміну від інших спеціальних знань вони в значній мірі є знаннями нормативно-правових положень і правил, встановлених певними нормативними актами. З врахуванням цього робиться висновок, що бухгалтерські знання – це система відомостей про бухгалтерський облік, аналіз господарської діяльності підприємств та суміжних з ними економічних відомостей, отриманих в результаті наукової чи практичної діяльності та зафіксованих у нормативно-правових актах і науковій і методичній літературі.

В практичній діяльності правоохоронних органів і судів спеціальні бухгалтерські знання використовуються для вирішення наступних завдань: 1) виявлення ознак економічного злочину та їх документування як підстав для порушення кримінальної справи (сфера оперативно-розшукової діяльності); 2) встановлення обставин економічного злочину, що вимагає застосування спеціальних знань, та їх процесуальна фіксація як доказів на стадії досудового розслідування; 3) перевірка доказів, отриманих із застосуванням спеціальних бухгалтерських знань, при судовому розгляді кримінальної справи.

Фахівець-бухгалтер, що бере участь у слідчих діях, може надати допомогу слідчому в наступних формах: 1) консультація слідчого із загальних питань ведення бухгалтерського обліку; 2) надання пояснень з приводу обставин, що з'ясовуються в ході слідчої дії, якщо такі обставини відносяться до області його спеціальних бухгалтерських пізнань; 3) надання слідчому технічної допомоги, пов'язаної з виявленням, закріпленням і вилученням документів. Для того, щоб допомога спеціаліста-бухгалтера була ефективною, до нього потрібно доводити, для участі в яких слідчих діях він запрошується і яка їх мета, в чому полягає його роль в її досягненні.

63. Законодавче регулювання підприємницької діяльності

Закон України “Про підприємства” створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно й організаційні форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їхнього права і відповідальність у проведенні господарської діяльності, регулює відношення підприємств з іншими підприємствами й організаціями, органами державного керування.

Дійсний Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні початки здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Підприємницьке законодавство України складають регулюючі підприємство закони, декрети та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, конт роль і нагляд за ним. Найбільшу значимість мають законодавчі акти.

Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати Закони України “ Про підприємництво” від 07.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про господарські товариства” від 19.09.91 р., “ Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р. та інші. Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Наприклад, це закони України “Про власність”, “ Про аудиторську діяльність” та інші.

Значну роль у регулюванні підприємницької діяльності відіграють також підзаконні акти. У їх числі - Укази Президента України, або ж низка важливих нормативних актів, що регулюють підприємництво Указами Президента була затверджена ( положення).

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затверджені постановами уряду України. Серед них Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. також Постанова Кабінету Міністрів України “Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31.12.92 р. Великий масив становлять відомчі нормативні акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Ліцензійної палати тощо.

64. Експертне дослідження операцій з коштами в касах і на рахунках у банках

Грошові кошти в національній та іноземній валюті підприємств, організацій, установ можуть перебувати у вигляді готівки в касі, зберігатися в установах банків, у підзвітних осіб, а також використовуватися у вигляді акредитивів, чеків тощо.

Для одержання грошових коштів з поточного рахунка установи банку на підставі спеціальних заяв видають підприємствам чекові книжки.

Надходження готівки в касу оформлюється прибутковим касовим ордером. У ньому вказується, від кого надійшли гроші, на які цілі або за що вони вносяться, сума і дата. Видача готівки з каси оформлюється видатковим касовим ордером. У ньому зазначається кому, на які цілі або за що видані гроші, сума і дата. У разі видачі грошей готівкою за видатковим касовим ордером касир ретельно перевіряє правильність його оформлення, наявність підписів керівника підприємства та головного бухгалтера.

Облік руху грошових коштів підприємства здійснюється в касовій книзі, записи в якій ведуть у двох примірниках. Після виведення результатів за день касир надсилає другий примірник у бухгалтерію як звіт про касові операції. До нього додаються всі документи, що надійшли до каси протягом дня. Відповідальність за додержання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

Облік руху грошових коштів по касі здійснюється на активному рахунку №30 «Каса». За дебетом цього рахунка відображається надходження грошей до каси.

У разі виявлення в касі нестач або лишків готівкових грошей експертне дослідження касових операцій проводиться, як правило, у такій послідовності:

1)порівнюються записи в касовій книзі з прибутковими та видатковими касовими документами. Визначається повнота і правильність оформлення документації. При цьому необхідно зіставити дані, вказані у прибуткових касових ордерах, з даними записів на контрольній стрічці регістрів розрахункових операцій (якщо вони є на підприємстві) або з даними розрахункових книжок;

2)перевіряється арифметична достовірність підрахунків у касовій книзі сум операцій за кожний день і правильність переносу сум залишків на наступну сторінку книги;

3)установлюється тотожність записів у касовій книзі записам у звітах касира за кожний операційний день;

4)аналізуються по суті операції в документах, які додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів.

Найбільш характерними видами зловживань у здійсненні касових операцій є:

Øоформлення видаткових операцій по касі за недоброякісними та підробленими документами;

Øпідробки в касових книгах і касових звітах;

Øпривласнення готівкових грошей, отриманих за чековою книжкою у банку через підробку банківських виписок;

Øнезаконна видача готівкових грошей з каси після підробки авансових звітів з відряджень;

Øрозкрадання грошових коштів через привласнення депонованих сум;

Øрозкрадання грошових коштів, призначених для заробітної плати, за допомогою підроблення розрахунково-платіжної відомості.

Особливу увагу під час проведення експертного дослідження необхідно приділити повноті оприбуткування готівкових грошей та цільовому їх використанню.

Аналіз експертної практики показує, що можливі випадки утворення в касі нестачі готівкових коштів без відображення в обліку. Але частіше вилучення грошових коштів із каси відбувається через неоприбуткування грошей та необґрунтоване їх списання у видатки, а саме:

Øнеоприбуткування виручки від реалізації товарно-матеріальних цінностей та за надані послуги;

Øнеоприбуткування коштів, отриманих із банку на виплату заробітної плати та на адміністративно-господарські та виробничі потреби;

Øсписання грошових коштів без виправдувальних документів, за підробленими документами та в більших розмірах, ніж це потрібно за документами;

Øповторне списання грошових коштів за тими самими виправдувальними документами. Як правило, це відбувається, коли витратні документи не були погашені в установленому порядку.

Під час дослідження матеріалів кримінальних справ, пов’язаних з установленням фактів лишків та нестач у касі, експерту в усіх випадках необхідно мати всі регістри бухгалтерського обліку та касові звіти з доданими до них документами.

Для висновків експерта особливе значення мають акти зняття фактичної наявності грошових коштів, оскільки без них неможливо вирішити, чи мають місце нестачі або лишки грошових коштів у касі.

За відсутності актів зняття залишків каси на початок досліджуваного періоду збільшується обсяг матеріалів, оскільки в таких випадках належить досліджувати рух грошових коштів, починаючи з дати попереднього зняття залишків каси, підтвердженого актом. У цьому разі, а також за відсутності приймально-передаточних актів у період заміни касирів розмежувати період утворення нестач або лишків не завжди можливо.

У разі неоприбуткування грошових коштів у касі аналіз та встановлення нестач слід здійснювати порівнянням записів про надходження грошових коштів:

Øіз банку — з даними виписок та корінців чеків про отримання готівкових коштів;

Øіз виручки від реалізації товарно-матеріальних цінностей — з даними товарних звітів про здавання виручки в касу, відображеними на рахунку «Реалізація»;

Øвід окремих осіб за різні послуги — з документами, що служать підставою для одержання та утримання грошей.

За необхідності поглибленої перевірки повного оприбуткування в касі готівкових коштів, отриманих із різних джерел, експерт-бухгалтер повинен проаналізувати також обороти відомості № 1 за дебетом рахунка 301 «Каса в національній валюті» порівняно з оборотами за кредитом кожного з кореспондуючих рахунків (311 «Поточні рахунки в національній валюті», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 661 «Розрахунки за заробітною платою», 681 «Розрахунки за авансами одержаними») таін. з наступним зіставленням їх з відповідними записами в касовій книзі і даними документів, які підтверджують отримання підприємством певних сум готівки у певні строки.

Перевіряючи цільове використання готівки, отриманої підприємством в установі банку, використовують виписки банків, касові книги і звіти касира, видаткові касові ордери, журнали-ордери №1 за кредитом рахунка 301 «Каса в національній валюті», книги обліку придбання товарів, а також документи, що підтверджують факт витрачання готівки за призначенням, авансові звіти підзвітних осіб таін.

Для контролю за рухом грошових коштів на рахунках у банку, а також для відображення цих операцій в обліку підприємств (незалежно від форми власності) установи банку періодично надсилають підприємствам виписки з поточного та інших рахунків із зазначенням сум надходжень і платежів. У випадках, коли запис проведений не за наказом підприємства, до виписки додають усі виправдувальні документи. Виписки з рахунків — це другий примірник відповідного особистого рахунка підприємства, що ведеться в установах банку.

Облік руху грошових коштів у бухгалтерії підприємства ведеться на рахунку №31 «Розрахунки в банках». За дебетом відображається надходження коштів на поточний рахунок у банку. Залежно від джерел надходження грошей кореспондуючими рахунками можуть бути: рахунок «Каса», рахунки обліку розрахунків, рахунки обліку позик банку тощо.

Початковим етапом дослідження операцій щодо кожного рахунка є перевірка тотожності залишків грошових коштів на кінець кварталу (року) за даними:

Øвиписок банків;

Øбухгалтерських балансів і облікових регістрів підприємства (Головної книги, журналів-ордерів № 2 і № 3).

Потім за кожний звітний період звіряються записи у регістрах синтетичного (Головна книга) і аналітичного обліку (журнал-ордер №2 і відомість №2), робиться підрахунок щоденних, щомісячних і квартальних підсумків з постійним звірянням їх з виписками банку. Необхідно також установити, чи надані експерту всі виписки банку. Якщо на підприємстві немає окремих виписок, то слід отримати з банку їх засвідчені копії. У разі розбіжностей між обліковими даними підприємства та виписками банку треба з’ясувати їх причини за матеріалами установи банку.

Перевіряючи тотожність облікових даних змісту виписок з розрахункового рахунка, необхідно з’ясувати, чи всі банківські виписки надані та наскільки вони достовірні. Повноту банківських виписок з’ясовують за їхньою посторінковою нумерацією та переносом посторінкових підсумків. Достовірність виписок визначають за зовнішніми ознаками (реквізитами, підписами, штампами банку та ін.), а за необхідності — і способом зустрічної перевірки в банку. При цьому експерт-бухгалтер не встановлює підроблень штампів та підписів.

Банк систематично контролює залишки грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках, тому залишки коштів на початок та на кінець місяця, показані підприємством, як правило, відповідають залишкам виписок банку. Проте це не виключає можливості здійснення протягом місяця різного роду зловживань.

Під час дослідження банківських операцій можуть бути встановлені такі факти:

Øрозбіжність між записами по касі зданих до банку готівкових коштів та відображенням цих операцій у виписках банку;

Øрозбіжність між записами у виписках банку сум, виданих готівковими коштами, та записами тієї самої операції по касі,
а також із записами на корінцях чеків;

Øнеобґрунтованість перерахування грошей з рахунків у банку та інші недоліки в порядку оплати.

Розрахункові операції мають досліджуватись у нерозривному зв’язку з перевіркою інших операцій — касових, банківських, товарних і виробничих. Це пояснюється тим, що перелічені операції прямо чи посередньо впливають на розрахункові взаємовідносини господарських організацій. А тому експерт мусить упевнитись у відповідності кожної виписки банку. Особливу увагу слід звернути на обґрунтованість записів за кредитом рахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті» і 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» в кореспонденції з рахунками витрат на виробництво, адміністративних витрат, витрат на збут та ін.

Якщо в результаті звіряння банківських виписок, які перебувають на підприємстві, і платіжних документів зі справжніми записами і документами, що перебувають в установі банку, буде виявлено розбіжності, то експерт зобов’язаний зазначити у своєму висновку справжні напрямки витрачання коштів.

Експерту-бухгалтеру треба також досліджувати банківські операції за суттю й установити:

Øнаскільки правильно використовувались на підприємстві отримані позики та чи достовірні матеріали на їх отримання;

Øчи правильно відображались в обліку і чи законно використовувались отримані в банку розрахункові чеки;

Øчи не допускалося неправильне перерахування авансів і платежів за безтоварними рахунками, а також оплата рахунків інших організацій, які не мають відношення до підприємства, що перевіряється;

Øнаскільки раціональні на підприємстві, що перевіряється, форми застосовуваних розрахунків та чи сприяють вони прискоренню обігу коштів підприємства.

65. Експертне дослідження операцій з нематеріальними активами

Експерт-бухгалтер також має ретельно перевірити правильність відображення в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів.

Особливо важлива точна експертна оцінка результатів інвентаризації майна державного підприємства, яке приватизується або передається в оренду, оскільки заниження вартості таких об’єктів стає одним з найбільш характерних правопорушень у сфері економіки України.

Таким чином, експерту-бухгалтеру для розв’язання поставлених питань частіше за все необхідно встановити розмір нестач та лишків основних засобів і МШП, обґрунтованість списання цих цінностей, правильність оприбуткування, правильність застосування норм амортизаційних відрахувань, зносу та ін.

Методика експертного дослідження операцій з основними засобами полягає в перевірці та порівнянні балансових (звітних) даних про залишки основних засобів з даними синтетичного та аналітичного обліку. При цьому бухгалтерські записи звіряються з первинними документами про надходження та вибуття основних засобів (акти приймання, накладні, акти ліквідації основних засобів, довідки про нараховану суму амортизації, дані про витрати на капітальний ремонт та ін).

66. Експертне дослідження операцій з виробничими запасами

Основні засоби (згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби») — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні», затвердженого постановою ВР України від 27.03.1991 р. № 887ХІІ (зі змінами і доповненнями), основні засоби підприємства є головним елементом його матеріально-технічної бази. Підприємству надано права володіння, розпорядження основними засобами та використання їх. Здійснення цих прав неможливе без своєчасного й правильного обліку всіх господарських операцій підприємства, відповідності їх чинному законодавству.

У практиці проведення судово-бухгалтерських експертиз зловживання, пов’язані з основними засобами, зустрічаються відносно рідко. Значно частіше досліджуються матеріали у справах, пов’язаних із крадіжками та нестачами малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Основними завданнями, які розв’язує судово-бухгалтерська експертиза стану і операцій з основними засобами та МШП, є:

· установлення правильності документального оформлення операцій з надходження, переміщення та використання основних засобів та МШП;

· установлення відповідності відображення в бухгалтерському обліку операцій з основними засобами та МШП вимогам чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку та звітності;

· установлення наявних фактів порушення чинного законодавства щодо правомірності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних працівників підприємства в разі придбання, використання, реалізації і ліквідації окремих об’єктів основних засобів;

· установлення посадової особи, яка відповідальна за здійснення та документальне оформлення незаконної господарської операції;

· перевірка правильності віднесення окремих об’єктів до складу основних засобів та МШП;

· перевірка правильності нарахування амортизації, своєчасність та повнота віднесення її до витрат підприємства;

· установлення правильності визначення і списання збитків, що були понесені внаслідок ліквідації неповною мірою амортизованих об’єктів;

· перевірка правильності ведення обліку операцій, пов’язаних з реалізацією непотрібного і зайвого обладнання;

· визначення впливу операцій з основними засобами на оподатковуваний прибуток.

Об’єктами досліджень судово-бухгалтерської експертизи є будь-які господарські операції з основними засобами та МШП, які здійснювалися на підприємстві протягом певного періоду. Експерт досліджує отримані від слідчого або суду інвентаризаційні описи, порівнювальні відомості, акти інвентаризаційних комісій, письмові пояснення матеріально відповідальних осіб, протоколи, накази та інші документи. При цьому він перевіряє, чи був виконаний передбачений інструкцією порядок проведення інвентаризації, чи правильно оформлені інвентаризаційні матеріали, чи обґрунтовані результати зіставлення облікових та фактичних даних про залишки цінностей.

Досліджуючи нестачі основних засобів та МШП, експерт-бухгалтер використовує первинні документи, матеріали інвентаризації, усі бухгалтерські записи, надані для розгляду, які звіряються з первинними документами про надходження, вибуття і рух основних засобів та МШП.

Таким чином, об’єктами дослідження операцій з основними засобами та МШП є:

• реальність відображення в балансі;

• достовірність оцінки;

• надходження, вибуття та достовірність відображення їх в обліку;

• правильність нарахування та відображення в обліку амортизації та зносу;

• дооцінка, уцінка, правильність відображення її в обліку та фінансовій звітності;

• стан збереження основних засобів та МШП.

67. Експертне дослідження операцій з оплати праці і обов'язковими відрахуваннями та соціальні заходи

Як правило, експертне дослідження операцій, пов’язаних з розрахунками з оплати праці, проводять за такими етапами:

1. Аналіз штатної дисципліни.

2. Перевірка законності оплати праці працівників, що працюють за сумісництвом. Такі працівники отримують заробітну плату за фактично виконану роботу. Необхідно зазначити, що робота за сумісництвом також здійснюється на підставі трудового договору.

При цьому експерту варто пам’ятати, що згідно з Положенням про умови праці за сумісництвом, затвердженим постановою КМ України від 12.09.1993 р., забороняється робота за сумісництвом керівникам державних підприємств, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів (цехів, лабораторій) і їхнім заступникам, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.

Слід зазначити, що всі правові відносини, пов’язані з укладанням і виконанням трудового договору, регулюються Кодексом законів про працю України.

Певні види робіт можуть виконуватися на підставі угод (договорів) цивільно-правового характеру, які часто плутають із трудовими договорами (особливо з трудовим договором, що укладається на час виконання певної роботи). До таких угод цивільно-правового характеру, умови яких дуже схожі з обов’язками, покладеними на сторони за трудовими договорами, належать договори підряду, комісії, доручення та ін.

У випадках укладання угод цивільно-правового характеру правовідносини регулюються Цивільним кодексом України і цивільним законодавством. Усі ці особливості трудових відносин мають ураховуватись експертом бухгалтером під час перевірки операцій з нарахування та виплати заробітної плати (винагороди) працівникам підприємства .

3. Перевірка правильності встановлення тарифних ставок і окладів працівникам підприємств, організацій та установ України.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їхньої кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є базою для формування та диференціації розмірів заробітної плати . Експерту потрібно керуватися рекомендаціями постанови КМ України «Про єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців масових професій і посад» і відповідними додатками до неї, де наводиться єдина тарифна сітка оплати праці працівників масових професій і переліки професій з віднесенням їх до розрядів тарифної сітки.

4. Перевірка стану розрахунків з оплати праці починається із зіставлення показників поточної і річної звітності з даними аналітичного і синтетичного обліку заробітної плати. Так, аналітичні дані про структуру заробітної плати за окремими видами виплат і розподілу її між дільницями, цехами і відділами підприємства мають відповідати записам у відомості № 12 і журналі ордері № 10. Сальдо за рахунками 65 і 66 Головної книги на кінець кожного кварталу мають відповідати даним бухгалтерських балансів.

Для контролю за правильністю визначення заробітку працівників, що перебувають на погодинній оплаті праці, використовують показники табельного обліку.

5. Обсяги виконаних ремонтних і будівельних робіт. Перевірка з метою встановлення приписок за цими видами робіт вимагає спеціальних знань як у галузі технології, так і в проектно-кошторисній справі. Тому для проведення експертної оцінки правильності складання кошторисів і визначення фактичних обсягів будівельних і ремонтних робіт експерт бухгалтер може скористатися послугами експертів інших галузей знань.

Після експертного визначення фактичних обсягів робіт і зіставлення їх з обсягами, зазначеними в договорі, експерт бухгалтер за допомогою слідчого повинен установити, чи дійсно ці роботи виконувалися сторонніми особами. У договорі підряду обов’язково мають бути зазначені всі дані про виконавців: прізвище та ініціали, серія і номер паспорта, ідентифікаційний код, домашня адреса і номер телефону.

6. Перевірка правильності нарахування виплат.

Для перевірки правильності нарахування виплат за невідпрацьований час, передбачений трудовим законодавством, експерт повинен перевірити відповідність розрахунків «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266.

Склад виплат, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, визначається Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 р. № 323.

Середня заробітна плата працівників за місяць (квартал, рік) у цілому по підприємству, установі, організації обчислюється діленням сум, нарахованих з фонду оплати праці працівників у грошовій формі, на середньо-спискову чисельність працівників, що береться для розрахунку середньої заробітної плати, та інших середніх показників (середньоспискову чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості) за відповідний період.

Середню заробітну плату для оплати тарифних, додаткових відпусток і відпусток на навчання (у разі навчання без відриву від виробництва), а також розмір компенсації за невикористану відпустку розраховують виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців перед місяцем надання відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати та розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності середньомісячна заробітна плата має розраховуватися за останні два календарних місяці роботи. Якщо працівник проробив менше двох місяців, то середня заробітна плата розраховується за фактично відпрацьований час. При цьому експерт має пам’ятати, що у випадках законодавчого підвищення тарифних ставок і посадових окладів заробітна плата й інші виплати, що беруться до уваги для розрахунку середнього заробітку, мають коригуватися на коефіцієнт їхнього підвищення.

7. Порядок надання відпусток регулюється Законом України «Про відпустки», затвердженим постановою ВР України від 15.11.1996 р. № 505/96ВР. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється КМ України .

Експерт-бухгалтер має перевірити порядок оплати відпусток у межах їхньої тривалості, а також законність і правильність створення резерву на оплату відпусток робітників, яка включається в собівартість продукції, що випускається, і наданих послуг.

Експерт-бухгалтер, керуючись законодавчими актами та іншими нормативними документами, повинен перевірити обґрунтованість нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності, родинам з дітьми, громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін.

8. Законність і правильність утримань із заробітної плати.

Відповідно до чинного законодавства бухгалтерія підприємства (організації, установи) має здійснювати такі види утримань:

• прибутковий податок з громадян (податок з доходів фізичних осіб);

• страхові внески до Пенсійного фонду;

• збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

• збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

• профспілкові внески (на підставі заяв працівників);

• аліменти (за виконавчими листками судових органів);

• за виданий підприємством кредит;

• за брак та заподіяні підприємству матеріальні збитки;

• різні види добровільних утримань за заявою громадян.

68. Експертне дослідження операцій з витратами на виробництво та витратами на управління

Порядок обліку виробничих витрат, випуску та реалізації готової продукції залежить від галузевих особливостей, організації та технології виробництва. Цим визначається документальне оформлення операцій, пов’язаних з виробництвом та реалізацією готової продукції, систематизацією даних первинного обліку. Проте поряд із розбіжностями в організації обліку є деякі загальні принципи побудови обліку для всіх промислових підприємств, що випливають з єдинства методології планування та обліку виробництва. Порядок обліку продукції та її реалізації викладений в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Завданням судово-бухгалтерської експертизи в дослідженні операцій з виробництва і реалізації продукції є активний вплив на процеси промислового виробництва з метою сприяння випуску високоякісної і конкурентоспроможної продукції, її реалізації на ринку на підставі раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, запобігання втрат, браку, попередження правопорушень, що призводять до збитків на підприємствах. У процесі бухгалтерської експертизи досліджуються витрати на виробництво і реалізацію продукції, визначається, як відображаються в бухгалтерському обліку витрати підприємства за операційною діяльністю (рахунки: 23 «Виробництво», 26 «Готова продукція», 91 «Загальновиробничі витрати» тощо); втрат від браку (рахунок 24 «Брак у виробництві»); реалізації продукції, робіт, послуг (рахунки: 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками», 31 «Рахунки в банках», 70 «Прибутки від реалізації» тощо).

Об’єктами судово-бухгалтерської експертизи під час дослідження операцій з виробництва і реалізації продукції є:

• дисципліна поставок за обсягами, строками, асортиментом і якістю продукції;

• витрати на виробництво і реалізацію продукції;

• незавершене виробництво;

• збереження продукції під час виробництва, зберігання і транспортування;

• первинна документація;

• дані бухгалтерського обліку і звітності;

• нестача продукції, брак, приписки і розмір нанесених збитків, виявлені ревізією, їх обґрунтованість, винні особи тощо.

Під час експертного дослідження операцій, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, велике значення для експерта-бухгалтера мають висновки експертів іншої спеціальності.

В окремих випадках без них практично неможливо вирішити питання судово-бухгалтерської експертизи (визначити суму збитків, період їх утворення, дати характеристику стану бухгалтерського обліку, звітності тощо).

Найбільш типовими порушеннями в операціях виробництва та реалізації продукції є:

• утворення необлікованих резервів (лишків) сировини та матеріалів на виробництві;

• випуск та реалізація необлікованої готової продукції;

• нестача та псування товарно-матеріальних цінностей на виробництві.

Таким чином, досліджуючи операції з обліку виробництва та реалізації готової продукції, експерт-бухгалтер має керуватися нормативними актами, що регламентують ведення бухгалтерського обліку, а також відомчими інструкціями, що регламентують порядок обліку витрат виробництва, випуску та реалізації готової продукції, робіт, послуг у даній галузі.

69. Експертне дослідження операцій з готовою продукцією та її реалізації

Коротко охарактеризуємо об’єкти експертизи, які досліджує експерт-бухгалтер.

Первинна документація — перевіряється відповідність чинному законодавству заповнення первинної документації, застосованої для обліку операцій з виробництва і реалізації продукції з метою використання цієї документації для доказів.

Бухгалтерський облік і звітність — досліджуються судово-бухгалтерською експертизою для виявлення фактів приписок продукції, напівфабрикатів виробництва і на стадії реалізації для встановлення фактів навмисного перекручення собівартості продукції.

Експерт-бухгалтер повинен також перевірити правильність відображення в обліку:

· витрат з операційної діяльності підприємствами, що використовують рахунки класу 8 «Витрати по елементах»;

· витрат з операційної діяльності підприємств, які не використовують рахунки 8 класу «Витрати по елементах»;

· реалізації продукції в разі подальшої (наступної) оплати і передоплати;

· реалізації робіт, послуг у разі наступної оплати і передоплати;

· визначення фінансових результатів від операційної діяльності;

· нерозподільних прибутків (збитків).

Під час експертного дослідження операцій, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, велике значення для експерта-бухгалтера мають висновки експертів іншої спеціальності.

70. Експертне дослідження операцій з доходами та фінансовими результатами

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»,

доходи — збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками); прибуток — перевищення доходів звітного періоду над витратами звітного періоду; збиток — перевищення витрат звітного періоду над доходами звітного періоду.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою передбачається послідовне зіставлення доходів і витрат. Загальні правила формування інформації про доходи та витрати встановлені Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»,

16 «Витрати», які застосовуються підприємствами і організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форми власності.

Отже, під фінансовим результатом розуміють кінцевий результат — чистий прибуток (збиток) від діяльності суб’єкта господарювання. Як свідчить практика, велика кількість порушень допускається в ході здійснення операцій, пов’язаних з формуванням доходів та фінансових результатів діяльності суб’єктів господарювання.

Основними завданнями, які виконуються в процесі судово бухгалтерської експертизи операцій, пов’язаних із формуванням доходів та фінансових результатів, є:

Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за видами діяльності:

· доходи від операційної діяльності;

· доходи від фінансової діяльності;

· доходи від інвестиційної діяльності;

· доходи від надзвичайної діяльності.

Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за джерелами надходження:

· доходи від реалізації продукції, товарів, основних засобів, інших активів;

· доходи від реалізації послуг;

· нереалізовані доходи тощо.

Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за періодом надходження;

Перевірка правильності визначення і відображення в обліку доходів за періодом визнання;

Установлення причин, що сприяли корисливим зловживанням.

Основними об’єктами судово-бухгалтерської експертизи в дослідженні операцій, пов’язаних з формуванням доходів та фінансових результатів підприємства, є:

• обсяги виробництва та реалізації продукції, товарів, інших активів у разі дослідження результатів від операційної діяльності;

• обсяги інвестицій, характер та види здійснених фінансових операцій за експертизи результатів фінансової діяльності;

• витрати на виробництво продукції;

• інші операційні витрати;

• розрахунок собівартості продукції;

• первинна документація з обліку доходів та фінансових результатів;

• дані бухгалтерського обліку і звітності;

• регістри аналітичного та синтетичного обліків тощо.

Таким чином, об’єктами експертного дослідження фінансових результатів діяльності підприємства є:

· визнання та правова регламентація: легітимний — нелегітимний;

· повнота відображення в системі обліку та фінансовій звітності;

· склад за сегментами;

· склад за видами діяльності;

· додержання нормативно-правового забезпечення методології відображення фінансового результату в системі обліку та фінансовій звітності;

· тенденції розвитку .

Методичні прийоми та методика проведення судово бухгалтерської експертизи фінансових результатів діяльності підприємства включають:

- розрахунково-аналітичні (економічний аналіз; аналітичні та статистичні розрахунки; економіко математичні);

- документальні (відповідність відображених операцій вимогам чинного законодавства; формальна й арифметична перевірка документів, в яких відображається здійснення господарських операцій, регістрів аналітичного та синтетичного обліку, фінансової звітності; зустрічна перевірка документів; логічний контроль правильності відображення взаємозв’язаних операцій та ін.);

- органолептичні (контрольні заміри робіт; технологічні експертизи; суцільні (безперервні) спостереження тощо);

- прийоми узагальнення, оцінювання і реалізації результатів експертизи (аналітичне групування доказів; групування проміжних результатів експертизи; узагальнення результатів дослідження та складання висновку експерта; розробка пропозицій з профілактики правопорушень; вручення висновку бухгалтера експерта правоохоронним органам; реалізація пропозицій із профілактики правопорушень; реалізація результатів експертизи у суді).

Загалом дані про фінансовий результат підприємства (порівняння доходів і витрат) є одним з найпростіших об’єктів для фальсифікації. Це пов’язано зі значною кількістю документів, рахунків обліку, що використовуються для їх визначення і відображення.

71. Експертне дослідження операцій з дебіторської заборгованості

Розгляд сучасних підходів до класифікації дебіторської заборгованості дало змогу виявити низку проблем. Для їх вирішення можна запропонувати методику класифікації дебіторської заборгованості, що дає можливість здійснювати порівняльний аналіз варіантів групування розрахунків з дебіторами за класифікаційними ознаками з метою розробки різних типів класифікації.

Згідно з такою методикою класифікацію дебіторської заборгованості слід проводити у такій послідовності: визначення мети, формулювання завдань, конкретизування користувачів інформації, вибір ознаки класифікації, визначення приоритетних принципів, надання переліку можливих типів класифікації, вибір оптимального типу, групування дебіторської заборгованості за обраним типом. Як можливі ознаки класифікації дебіторської заборгованості треба додатково запропонувати: суб'єкт дебіторської заборгованості, сума заборгованості, вид оцінювання, причина виникнення.

Слід зазначити, що класифікація дебіторської заборгованості, яка запропонована діючим в Україні Планом рахунків та П(С)БО №10 “Дебіторська заборгованість” є суперечливою та не задовольняє в повному обсязі потребам користувачів при складанні фінансової звітності. Для вирішення даної проблеми можна запропонувати декілька альтернативних варіантів. Зокрема, внесення змін до П(С)БО №10 “Дебіторська заборгованість” стосовно віднесення до поточних активів дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги, внесення змін до Плану рахунків, що діє в Україні, які забезпечать окремий облік довгострокової та поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги.

Базуючись на проведеній систематизації можливих варіантів групування дебіторської заборгованості, необхідно створити системний класифікатор дебіторської заборгованості з використанням таких параметрів: ознак, принципів та мети класифікації, якісної характеристики ознаки, користувачів інформації, типів класифікації. Використання даної розробки сприяє наданню якісної бухгалтерської інформації для контролю, аналізу та управління залежно від конкретних потреб користувачів у період антикризового регулювання.

Результати проведеної систематизації дають змогу визначити такі види оцінювання дебіторської заборгованості:

· на основі історичної собівартості – первісне (історичне) оцінювання, яке визначають за номінальним і спонтанним методами оцінювання;

· на основі вартості реалізації (погашення) – факторингове, форфейтингове оцінювання, оцінювання при дисконті векселя, для яких характерне видаткова оцінка, чисте реалізаційне оцінювання, що визначають за величиною сумнівних боргів, експертне оцінювання, при розрахунку якого використовують оцінювання продажу;

· на основі поточної вартості – оцінювання з урахуванням валютного курсу; оцінювання з урахуванням індексу цін; оцінювання з урахуванням поточної процентної ставки, яке базується на методі потоку, що дисконтувався, і для розрахунку якого запропонований порядок визначення загальної реалізаційної вартості заборгованості;

· на базі теперішньої вартості – теперішня оцінка на основі первісної вартості (метод оцінювання - первісний), теперішня оцінка на основі поточної вартості (метод оцінювання - поточний).

З метою мінімізації відхилень розрахункової вартості боргу від її реальної величини можна запропонувати комплексний підхід до оцінювання дебіторської заборгованості, що базується на коригуванні первісної вартості дебіторської заборгованості відповідно до коефіцієнта часу. Коефіцієнт часу дає змогу оцінити заборгованість господарюючого суб'єкта у даний час з урахуванням зростання вартості в часі та зміни загальної купівельної спроможності грошових коштів. Використання в бухгалтерському обліку комплексного оцінювання дебіторської заборгованості забезпечує врахування впливу на зміну вартості водночас минулих і умовно можливих минулих тимчасових процесів, що створює можливість для прогнозування напрямків і обсягів поточних та майбутніх грошових потоків підприємства.

Створення ефективної системи контролю за якістю обліку розрахунків з дебіторами вимагає розробки чіткої та досконалої класифікації дебіторської заборгованості, уніфікації способів її оцінки та документів аналітичного обліку. Це, відповідно, дозволить накопичувати інформацію про розрахунки з дебіторами з різними рівнями деталізації і узагальнення.

Потребують розробки також моделі співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей і певного інструментарію, який дозволив би швидко та якісно виявляти негативні явища, що впливають на кількісні та якісні зміни цих заборгованостей. Бажаним є співвідношення, коли кредиторська заборгованість переважає дебіторську на 10-20%. Однак, як показують дослідження, на деяких підприємствах кредиторська заборгованість переважає зобов’язання дебіторів у 10 і більше разів. Цьому можуть сприяти певні причини, і саме їх аналіз дозволить прийняти відповідні управлінські рішення.

72. Експертне дослідження операцій з зобов'язань і забезпечень

Об’єктами експертного дослідження поточних зобов’язань є:

• інтерпретація, достовірність оцінки і реальність відображення в балансі та фінансовій звітності;

• констатація юридичної сили поточного зобов’язання;

• форма погашення зобов’язання;

• термін погашення зобов’язання та його цільове призначення;

• оцінка стану погашення поточного зобов’язання;

• дотримання нормативно-правового забезпечення щодо порядку відображення поточних зобов’язань у системі обліку та фінансовій звітності .

73. Експертне дослідження операцій з оподаткування

Особливості дослідження питань, пов’язаних з емісійними операціями підприємств, також обумовлені тим, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», затвердженим постановою ВР України від 28.12.1994 р. № 334/94ВР (у редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97ВР) (зі змінами і доповненнями), встановлені різні режими оподаткування операцій з випуску корпоративних цінних паперів (акцій) і цінних паперів, що засвідчують відносини позики (ощадних сертифікатів, векселів).

Наприклад, оподаткування операцій акціонерних товариств із власними акціями здійснюється в порядку, передбаченому для прямих інвестицій. Тому сума коштів, що надходять від акціонерів на сплату придбаних ними акцій, не включається до складу валового доходу, однак експерт повинен перевірити цільове використання коштів, що надходять від цих операцій.

74. Експертне дослідження операцій з прибутком та його використанням

У методах дослідження операцій стосовно господарчих справ треба перейти на орієнтацію від економії витрат – до прибутку, від прибутку – до врахування попиту ринку та інтенсифікації прибутку, завжди пам’ятаючи, що зменшення витрат та собівартості ще не означає збільшення прибутку; розраховане збільшення прибутку ще не означає задоволення попиту на ринку та інтенсифікацію зростання прибутку, тобто прискорення збагачення у часі. В сфері економіки будь-яке рішення менеджера, бізнесмена, управлінського персоналу насамперед повинне бути спрямованим на інтенсифікацію отримання прибутку. Цей напрямок повинен також підтримуватись і системами підтримки прийняття рішень.

75. Експертне дослідження операцій з власним капіталом

Метою дослідження операцій з власним капіталом є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання власного капіталу, повнота й своєчасність відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення бухгалтерського обліку власного капіталу у відповідності до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення стану власного капіталу у звітності підприємства.

Дослідження власного капіталу є одним з найважливіших розділів проведення аудиту, оскільки власний капітал є гарантією стабільної діяльності підприємства і від правильності ведення його обліку значним чином відображаються майнові відносини власників.

Складовими проведення аудиту власного капіталу є:

1. Дослідження статутногокапіталу.

2. Дослідження пайового капіталу.

3. Дослідження формування додаткового капіталу.

4. Дослідження нерозподілених прибутків та їх використання.

Проведення цього комплексу аудиторських перевірок надасть повну інформацію про формування, рух та використання власного капіталу підприємства.

76. Експертне дослідження формування бухгалтерської фінансової звітності

Значення бухгалтерської фінансової звітності при обґрунтуванні і прийнятті управлінських рішень обумовлює необхідність більш глибокого дослідження її регулювання. У відповідності до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, звітна інформація повинна бути корисною для заінтересованих користувачів, що забезпечується шляхом дотримання її якісних характеристик та ряду принципів формування показників фінансової звітності. Проте питання щодо переліку, змістового навантаження та оптимального поєднання якісних характеристик та принципів їх формування залишаються дискусійними. Оскільки якісні характеристики визначають корисність інформації, в дослідженні було вивчено та обґрунтовано необхідність доповнення їх переліку вимогами своєчасності та раціональності.

Фінансова звітність використовується як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами, система її формування повинна бути прозорою, доступною для розуміння. Дане твердження обумовлює особливу увагу до принципів формування звітних даних. Необхідно відмітити, що більшість принципів закріплених законодавством на сьогодні, існували в теорії і бухгалтерській практиці раніше, крім того з’явились деякі додаткові та своєрідно оновлені. Оскільки ефективність використання звітної інформації в процесі обґрунтування рішень в значній мірі залежить від збалансованості принципів їх формування, нами було проведено аналіз змісту існуючих принципів та відзначено, що принципи безперервності та періодичності, а також обачності та повноти мають неузгоджений характер і суперечать один одному.

Дослідження методики аналізу бухгалтерської фінансової звітності дозволяє стверджувати про значну кількість її напрямків при вивченні господарських процесів. Досить часто вітчизняними фахівцями з фінансового аналізу використовуються методики з російської практики, причому не завжди в роботах присутні рекомендації щодо адаптації даних методик до реальних умов господарювання та існуючого інформаційного забезпечення. Ґрунтуючись на цій позиції було визначено основні напрямки удосконалення методики аналізу бухгалтерської фінансової звітності, зокрема: подальша розробка теоретичних основ методики; підвищення ефективності використання даних аналізу через приведення їх до співставності.

Методика фінансового аналізу залежить від поставлених цілей і задач. В дослідженні систематизовано організаційно-аналітичні засади аналізу і прогнозування показників бухгалтерської фінансової звітності, що включають: суб’єкти, об’єкти, мету, задачі, інструменти аналізу та опис процесів узагальнення і реалізації результатів аналізу. Визначено необхідну кількість етапів аналізу, що дозволяють отримати достовірні фінансові показники, розкриваються їх значення і зміст, конкретні методичні прийоми, необхідні для застосування на кожному з них.

Важливим етапом аналізу є визначення переліку фінансових коефіцієнтів. Це передбачає певну послідовність вибору фінансових показників, зокрема: визначення окремих груп показників, що характеризують той чи інший напрямок аналізу; визначення в загальних групах тих показників, що дублюють один одного та несуть однакове змістовне навантаження; розрахунок інтегрального показника; порівняння з показниками минулих звітних періодів та з підприємствами однієї галузі.

Ефективність фінансового аналізу залежить від застосування різних типів моделей, що дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв’язок між показниками. Особливої уваги заслуговують моделі прогнозного характеру. В дослідженні відзначено, що взаємозв’язок між елементами бухгалтерської фінансової звітності лежить в основі методики фінансового прогнозування, що і визначає їх чітку послідовність: складання прогнозного звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, балансу підприємства.

77. Експертне дослідження операцій з інвестування

Джерелами інформації судово-бухгалтерської експертизиінвестиційної діяльності підприємства є законодавство України про інвестиційну діяльність; нормативно-правові акти, що регулюють її здійснення; інструктивні матеріали з обліку інвестиційної діяльності; первинні документи та регістри бухгалтерського обліку; інформація правоохоронних органів.

Методичні прийоми експертного дослідженняоперацій з інвестиційної діяльності включають розрахунково-аналітичні (економічний аналіз, статистичні розрахунки, аналітичні розрахунки тощо) і документальні (нормативно-правове регулювання, інформаційне моделювання, експертизи різних видів, дослідження документів).

Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності включають групування результатів експертного дослідження, аналітичне групування доказів, узагальнення результатів дослідження, систематизований виклад висновків, розробку профілактичних заходів, реалізацію результатів судово-бухгалтерської експертизи).

Використовуючи комплекс джерел нормативно-довідкової та фактографічної інформації, експерт-бухгалтер за допомогою певних методичних прийомів експертного дослідження (розрахунково-аналітичних і документальних) здійснює процедуру судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємств (згідно завдань правоохоронних органів).

Розрахункиво-аналітичні методичні прийоми судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємств (економічний аналіз, аналітичні розрахунки, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи) застосовуються, переважно, для виявлення нецільового використанння інвестицій.

Документальні методичні прийоми є більш доказовими, відповідно вони формують основу експертного дослідження. Кожен з них має свою специфіку, зокрема:

· нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності — експертизою встановлюються відхилення нормативно-правового характеру щодо встановлених нормативів і стандартів здійснення й обліку інвестиційних операцій;

· інформаційне моделювання — встановлення повного спектру нормативно-довідкової та фактографічної інформації щодо досліджуваного експертизою питання;

· експертизи різних видів — переважно застосовують для вивчення неякісне підготовлених документів (підроблені виписки банків з поточного рахунка, фіктивні довідки бухгалтерії на різницю між номінальною і ринковою вартістю цінних паперів, фальсифікації в реєстрах надходження цінних паперів тощо), а також при встановленні обсягів і якості виконаних робіт;

· дослідження документів — вивчення достовірності, доцільності та обґрунтованості зафіксованих у них господарських операцій (формальна перевірка бланків цінних паперів, логічна та аналітична перевірка доходності інвестицій, зустрічна перевірка в установах банків, взаємний контроль документів і операцій).

Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів судово-бухгалтерської експертизи інвестиційної діяльності підприємств практично не відрізняються від методики, викладеної у попередніх розділах (особливістю є лише те, що при аналітичному групуванні доказів необхідно складати окремі відомості за видами інвестицій).

Експерт-бухгалтер на основі проведеного дослідження узагальнює результати його здійснення в журналі судово-бухгалтерської експертизи. При цьому фіксують зміст конкретного питання, винесеного на розгляд судово-бухгалтерської експертизи, вказують перелік нормативно-правової та фактографічної інформації, що стосується безпосередньо досліджуваного питання, формулюють зміст недоліків і правопорушень, виявлених ревізією, наводять суму збитку та вказують посадову особу, яка відповідає за правопорушення. Далі наводиться зміст інформації, встановлений, власне, судово-бухгалтерською експертизою, зокрема конкретні недоліки і правопорушення, сума збитку, матеріально відповідальні та службові особи, безпосередньо або частково винні у скоєнні злочину.

На основі записів у журналі судово-бухгалтерської експертизи експерт-бухгалтер використовуючи методичні прийоми аналітичного групування доказів правопорушень у сфері інвестиційної діяльності, у спеціальних аналітичних таблицях формує зведений результат експертного дослідження.

На підставі наведених вище матеріалів експерт-бухгалтер складає узагальнюючий висновок судово-бухгалтерської експертизи, який разом з журналом та аналітичними таблицями передається правоохоронному органу, що призначив експертизу. Реалізація результатів експертного дослідження відбувається у суді чи арбітражі на основі висновку експерта-бухгалтера, а також в органах управління на основі переданих їм пропозицій щодо профілактики виявлених зловживань і недопущення їх в майбутньому.

78. Експертне дослідження операцій з цінними паперами

Важливою особливістю перевірки операцій із цінними паперами є необхідність комплексного розгляду питань, пов’язаних з їхнім обігом, що є складним предметом судово-бухгалтерської експертизи. А самі цінні папери мають при цьому оцінюватися експертом як самостійний об’єкт дослідження. Усе це потребує від експерта застосування в ході дослідження значного обсягу спеціальних знань про емісію і обіг цінних паперів, а також про особливості оподаткування здійснюваних з ними операцій.

Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть випускатися й обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, державні казначейські білети, ощадні сертифікати, векселі та т.ін.

Перевірка бланків цінних паперів. На першому етапі експертизи необхідно провести формальну перевірку бланків цінних паперів. Такі бланки можуть виготовлятися тільки спеціалізованими відділеннями на поліграфічних підприємствах, що мають необхідне устаткування, технологію, матеріали, рівень кваліфікації фахівців, умови зберігання, обліку і транспортування матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції. Тому експерту-бухгалтеру необхідно перевірити, чи є в суб’єктів підприємницької діяльності, які виготовляють чи ввозять бланки цінних паперів, відповідна ліцензія Міністерства фінансів України. Самостійне виготовлення бланків цінних паперів підприємствами і банками забороняється. Якщо в експерта-бухгалтера виникнуть будь-які сумніви відносно доброякісності досліджуваних бланків цінних паперів, він управі вимагати в слідчого, прокурора чи суду призначення відповідної технічної експертизи документів.

Перевірка наявності ліцензій. Відповідно до чинного законодавства професійну діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних паперів, мають здійснювати юридичні та фізичні особи винятково на підставі спеціальних дозволів (ліцензій). Тому експерт повинен також перевірити наявність таких ліцензій у підприємств і громадян, які здійснювали таку професійну діяльність із цінними паперами.

Перевірка наявності у підприємства (емітента) свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. Підприємство (емітент) має право на випуск акцій тільки з моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Тому під час перевірки операцій з емісії цінних паперів експерту необхідно перевірити наявність у підприємства свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. Якщо підприємство випускає привілейовані акції, то експерт-бухгалтер має перевірити, щоб сума таких акцій не перевищувала десяти відсотків статутного фонду акціонерного товариства. На цьому самому етапі дослідження експерту необхідно перевірити правильність поділу в обліку підприємства, що здійснює емісії акцій, номінальної вартості розповсюджених акцій і суми емісійного доходу, тобто суму перевищення доходів від первинної емісії власних акцій над їхньою номінальною вартістю.

Підприємства й організації можуть купувати акції, облігації, ощадні сертифікати тільки за рахунок власних коштів. Тому експерт-бухгалтер має перевірити, щоб для придбання таких цінних паперів не використовувалися кредити банків та інші позикові кошти.

Аналіз експертної практики з питань, пов’язаних з обігом цінних паперів, свідчить, що з метою повного і всебічного вивчення обставин справи експерт-бухгалтер у процесі дослідження має виконати такі завдання:

· визначити коло операцій, що підпадають під визначення торгівлі цінними паперами;

· дослідити повноту й обґрунтованість відображення доходів і витрат від торгівлі цінними паперами;

· перевірити своєчасність відображення в податковому обліку валових доходів і валових витрат від торгівлі цінними паперами.

Перевірка ведення реєстру власників цінних паперів. Емітент іменних цінних паперів зобов’язаний забезпечити ведення реєстру власників таких паперів. Діяльність з ведення такого реєстру здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість іменних цінних паперів емітента перевищує 500 (максимальне число для самостійного ведення реєстру), емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру спеціальному реєстратору через укладання спеціального договору. Причому ведення реєстру повинні здійснювати працівники, що мають спеціальні кваліфікаційні сертифікати Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Тому експерт зобов’язаний перевірити порядок ведення реєстру іменних цінних паперів (наявність атестованого працівника чи договору з реєстратором).

Перевірка достовірності цінних паперів. З метою встановлення достовірності пред’явлених на дослідження цінних паперів експерт-бухгалтер повинен перевірити повноту заповнення їх реквізитів.

79. Експертне дослідження кредитних операцій

Економічна експертиза включає дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій, дослідження документів фінансово-кредитних операцій.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань

Чи відповідає вимогам чинного законодавства документальне оформлення операцій (яким банком) з надання кредитів, з повноти нарахування та сплати відсотків за користування кредитами (якому позичальнику)?

Чи відповідає перелік наданих документів підприємством банку для отримання кредитних коштів за кредитною угодою чинному Положенню про кредитування?

Якими бухгалтерськими документами підтверджується наявність майна у підприємства, що надано останнім в заставу за кредитною угодою?

У якій сумі нанесені збитки банку в результаті необґрунтованої видачі, неповернення кредиту за угодою (номер, дата)?

Чи відповідає вимогам чинних нормативних актів документальне оформлення операцій (яким банком) за надання кредитів та повноти нарахування і сплати відсотків за користування кредитами (якому позичальнику) за кредитною угодою (N, дата)?

Чи підтверджується бухгалтерськими та первинними документами нецільове використання кредитних коштів за угодою (N, дата)?

Які допущені порушення вимог нормативних актів, що регулюють порядок видачі, погашення кредитів, їх обліку та контролю, хто з посадових осіб зобов'язаний був забезпечити виконання встановлених правил?

У відповідності до вимог яких нормативних документів передбачено формування банком страхового резерву за рахунок валових витрат та формування загального резерву за рахунок прибутку? Чи підтверджується документально дотримання банком (назва) відповідних нормативів відрахувань до страхового резерву?

Разом з постановою (ухвалою) про призначення експертизи експертові слід надати документи бухгалтерського та податкового обліку, які містять відомості - вихідні дані для вирішення поставлених питань. Такими документами можуть бути: прибуткові та видаткові накладні, ордери, звіти матеріально відповідальних осіб, картки складського обліку, касові книжки, матеріали інвентаризації, акти ревізій, табелі, наряди, акти приймання виконаних робіт, трудові договори, розрахункові платіжні відомості, виписки банку, платіжні доручення і вимоги, договори про матеріальну відповідальність, накопичувальні (оборотні) відомості, журнали-ордери, меморіальні ордери за балансовими рахунками, головні книги, баланси та інші первинні та зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності.

Якщо ведення бухгалтерського обліку здійснювалось в електронно-обчислювальному вигляді, експертові надаються документи на машинних носіях (роздруківки регістрів бухгалтерського обліку), обов'язково завірені в установленому порядку.

Якщо експертиза призначається з метою перевірки висновків документальної ревізії, у постанові (ухвалі) про призначення експертизи слід зазначити, які саме висновки і з яких причин викликають сумнів (суперечать іншим зібраним у справі доказам, оспорюються зацікавленими особами, непереконливо обґрунтовані ревізорами та ін.).

Якщо слідчий або суд зазнають труднощів у визначенні документів, які необхідні для надання експертного висновку, їм слід звернутися за консультацією до спеціаліста.

Документи мають бути систематизованими в хронологічному порядку (за епізодами діяння, періодами тощо), підшитими, прошнурованими та пронумерованими.

80. Експертне дослідження орендних операцій

На даний момент оренда класифікується як фінансова й оперативна. Фінансова оренда - це оренда, за якою передаються в основному всі ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на актив. Право власності може з часом передаватися або не передаватися. Оперативна оренда - це будь-яка інша оренда, крім фінансової. П(С)БО 14 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності. Норми П(С)БО 14 застосовують підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності за винятком бюджетних установ.

Слід зазначити, що, відповідно до пункту 3, П(С)БО 14 не поширюється на: 1) орендні угоди, пов’язані з розвідкою та використанням природних ресурсів (за винятком оренди земельних ділянок); 2) угоди щодо використання авторських і суміжних прав; 3) угоди щодо оренди цілісних майнових комплексів.

81. Ревізія за завданням і вимогою правоохоронних органів, її відмінність від планової ревізії

У спеціальній літературі практично не висвітлюються відмінності ревізій, що призначаються і проводяться на вимогу правоохоронних органів, від тих, що здійснюються планово.

Ревізія, призначена на вимогу осіб, що проводять дізнання, слідчих, прокурора чи суду у справах, що перебувають в їх провадженні, є ефективним засобом збирання доказів, які зафіксовані в документах і мають бути виявлені під час документальної перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства. Мета такої ревізії — за ревізованими документами встановити, чи законні й доцільні проведені підприємством операції, чи свідчать вони про нестачі, розтрати, привласнення грошових коштів і матеріальних цінностей, інші господарські злочини та фінансові зловживання. Інколи паралельно (і дуже зрідка самостійно) можуть ставитися завдання і щодо перевірки законності тих чи інших операцій і правильності ведення бухгалтерського обліку (у випадках, коли це може стосуватися фактів розкрадання та інших економічних злочинів).

Необхідно розрізняти ревізію, що призначається у зв’язку з кримінальною справою, і ревізію, яка призначається вищою організацією відносно конкретного підприємства, фірми, установи, організації.

Право слідчого вимагати призначення ревізії передбачене кримінально-процесуальним кодексом України і обумовлене необхідністю повноти дослідження.

Слідчий, вимагаючи призначення ревізії, переслідує конкретні цілі. Вони спрямовані на виявлення або перевірку фактів злочинів або обставин, що сприяли їхньому виникненню.

Документальна ревізія, що проводиться за ініціативою органів дізнання та попереднього слідства, залишаючись методом фінансово-економічного контролю, водночас є способом збирання доказів.

Проведення документальної ревізії за ініціативою органів внутрішніх справ уважається необхідним у таких практичних ситуаціях:

· якщо в результаті аналізу обліково-бухгалтерської документації встановлено сліди або окремі факти злочинної діяльності посадових або матеріально відповідальних осіб підприємства і є підстави вважати, що на підприємстві скоєно й інші (ще не викриті) злочини;

· якщо виявлено злочинні зв’язки об’єкта господарювання, що перевірявся, з іншими підприємствами або організаціями;

· коли доведено, що підозрювана (звинувачувана) особа скоїла корисливий злочин на даному підприємстві і є підстави вважати, що, працюючи на попередньому місці роботи на такій самій посаді, вона скоїла злочин і там;

· якщо дізнавач або слідчий має матеріали інвентаризації, які свідчать, що в результаті інвентаризації товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів викриті великі нестачі або лишки;

· якщо дізнавач або слідчий має матеріали комплексної ревізії, в яких містяться дані про факти порушень корисливої спрямованості, і які потребують додаткової перевірки діяльності певних посадових або матеріально відповідальних осіб підприємства.

Ревізія, що проводиться на вимогу слідчого, як правило, обмежується перевіркою лише окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи. Слідчий повідомляє ревізору про вже відомі методи здійснення злочину, що залишили сліди в тих чи інших документах.

Вимоги про проведення документальної ревізії згідно зі ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу України мають бути обов’язковими до виконання. Рішення слідчого про призначення ревізії згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України має бути оформлене відповідною постановою.

Постанова про призначення ревізії складається з таких частин:

· описова;

· ухвалююча.

В описовій частині наводяться вимоги слідчого про проведення ревізії та вказуються підстави для її проведення.

В ухвалюючій (основній) частині формулюється коло конкретних питань, на які ревізор повинен дати повні, точні й обґрунтовані відповіді.

Підставами для вимог слідчого призначити ревізію є:

• наявність у справі даних про окремі порушення законодавства України;

• умотивоване клопотання звинувачуваного про перевірку за допомогою дослідження бухгалтерських документів його свідчень, які спростовують пред’явлені звинувачення;

• необхідність перевірити за обліковими даними зізнання звинувачуваного в здійсненні злочинів, під час яких використовувались бухгалтерські документи;

• обґрунтована думка бухгалтера-експерта про неможливість дати висновок згідно з поставленими перед ним запитаннями без попереднього проведення ревізії.

82. Методика складання висновку експерта-бухгалтера

Увступній частині висновкуекспертизи зазначається:

· назва експертизи, її номер, чи є вона первинною, додатковою, повторною, комісійною або комплексною;

· особа або орган, які призначили експертизу;

· дані про експерта (експертів): посада, прізвище, ім’я та по батькові, освіта, експертна спеціальність та стаж експертної роботи; науковий ступінь та вчене звання;

· дата надходження матеріалів до експертної установи і дата підписання висновку експертизи;

· де і ким винесено постанову або ухвалу про призначення експертизи;

· питання, які належить вирішити експертові.

Питання включаються у формулювання постанови (ухвали) про призначення експертизи. Якщо поставлено кілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в послідовності, яка забезпечує найдоцільніший порядок дослідження. Якщо редакція питання в постанові (ухвалі) не відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки і призначення судових експертиз у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, але зміст завдання експертові зрозумілий, то після з’ясування питання щодо редакції постанови (ухвали) про призначення експертизи він може дати відповідні роз’яснення і викласти питання в редакції, що відповідає згаданим Рекомендаціям.

Питання, які поставлені експертом із власної ініціативи, вказуються після питань, зазначених у постанові (ухвалі) про призначення експертизи:

· найменування матеріалів, що надійшли на експертизу;

· клопотання експерта про подання додаткових матеріалів, наслідки їх розгляду;

· короткі обставини справи, зокрема найменування організації, якій спричинено збитки або донараховано податки (з даних, повідомлених експерту в постанові слідчого або ухвалі суду), якщо вони мають суттєве значення для надання висновку;

· відомості про осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальне положення);

· попередження експерта про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку;

· довідково-нормативні документи та методична література, які використовувались експертом для вирішення поставлених питань (з зазначенням бібліографічних даних).

Питання у вступній частині висновку наводяться в тому самому формулюванні, в якому вони поставлені слідчим або судом. Зміни їх не допускаються.

Удосліджувальній частині висновку відтворюється увесь процес експертного дослідження в тій послідовності, в якій згруповані питання. При цьому формулювання питання не повторюються, а дається посилання на їхній порядковий номер.

Кожному питанню, яке вирішує експерт, має відповідати певний розділ досліджувальної частини.

Викладення процесу дослідження є дуже важливою частиною висновку експерта, оскільки з проведених досліджень мають випливати висновки, а висновки повинні бути мотивовані дослідженням.

83. Вимоги до висновку експерта-бухгалтера

84. Структура і зміст висновку експерта-бухгалтера

Рис. Висновок експерта, його структура і зміст

Оскільки висновок бухгалтера-експерта є доказом, то він має бути чітким, конкретним і зрозумілим як для слідчого, так і для всіх учасників судового розгляду.

Експерт-бухгалтер залежно від конкретних умов може вчинити так:

Øабо тільки вказати на встановлені ним обставини (якщо матеріали справи не дозволяють висвітлити їх докладно);

Øабо досліджувати питання до кінця, формулюючи кінцевий висновок щодо цих обставин.

У додатках до висновку експерт-бухгалтер може навести різні таблиці, схеми, графіки, розрахунки та інший громіздкий цифровий матеріал, складений у процесі дослідження. Кожен додаток до висновку є його невід’ємною складовою. Усі додатки мають бути пронумеровані, підписані експертом і скріплені печаткою установи, а у висновку мають бути посилання на них із вказівкою номера додатка і його назви.

85. Висновок експерта-бухгалтера як доказ

Оцінка висновку стосовно відповідності процесуальним вимогам позитивна, якщо:

Øпо-перше, дотримано процесуальні норми під час проведення експертизи;

Øпо-друге, коли висновок складено відповідно до ст. 200 «Висновок експерта» Кримінально-процесуального кодексу України або ст. 60 «Висновок експерта» Цивільно-процесуального кодексу України.

Порушення цих нормативних активів часто призводить до повторних експертиз або навіть до скасування відповідних рішень слідчих органів і судів вищими правоохоронними органами.

Оскільки висновок бухгалтера-експерта є доказом, то він має бути чітким, конкретним і зрозумілим як для слідчого, так і для всіх учасників судового розгляду.

86. Висновок експерта-бухгалтера як процесуальний документ

За результатами експертного дослідження експерт-бухгалтер складає висновок, який сам підписує. Висновок експерта-бухгалтера — процесуальний документ, який є самостійним джерелом доказів.

Висновок судово-бухгалтерської експертизи складається на підставі досліджень усіх наданих експерту бухгалтеру матеріалів у межах його компетенції. Цей висновок має повно і об'єктивно відбивати результати проведеного дослідження і підтверджуватися даними первинних документів, облікових реєстрів і звітності господарського органу.

87. Оцінювання висновку експерта-бухгалтера слідчим та адвокатом

Найважливішими процесуальними нормами для оцінки слідчим і судом висновку експерта є належність, допустимість і доброякісність доказів.

Ознайомившись з висновком бухгалтера-експерта, слідчий, згідно зі ст.201 КПК України, може допитати експерта для отримання роз’яснення або доповнення до висновку, про що складається протокол. Такий допит може мати місце й у зв’язку з неповним описом процесу дослідження, нечітким викладом у документі окремих думок, наявністю у висновку не роз’яснених спеціальних бухгалтерських термінів і формулювань. Експерт може бути також допитаний з метою уточнення його компетенції і кваліфікації, даних про його стосунки з особами, зацікавленими в наслідках експертизи, тощо.

Слідчий, перевіряючи додержання у висновку експерта процесуальних норм, установлює правильність посилання на нормативні акти у аргументації доказів. Оцінюючи докази, подані у висновку експерта-бухгалтера, перевіряють, чи дотримувались процесуальні норми щодо обвинувачуваного (задоволення клопотання про недовіру експерту, постановки додаткових питань для дослідження експертизи, проведення експертизи без участі обвинувачуваного).

88. Додаткова та повторна бухгалтерська експертиза

У разі проведення повторної експертизи у вступній частині висновку експертизи викладаються відомості про первинні (попередні) експертизи: прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, висновки досліджень попередніх експертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, що зазначені в постанові (ухвалі) про її призначення.

У досліджувальній частині висновку повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з результатами попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

На повторні експертизи складаються контрольні картки, які надсилаються установі (службі), в якій виконувались попередні експертизи, та до Міністерства юстиції України. Один примірник картки залишається в експертній установі. Якщо висновки повторних і попередніх експертиз не збігаються, то до установи (служби), в якій виконувалась попередня експертиза, надсилається також екземпляр висновку повторної експертизи з усіма додатками.

89. Реалізація висновку експерта-бухгалтера в судовому процесі

Основним призначенням судово-бухгалтерської експертизи є встановлення фактичних обставин господарської діяльності юридичної особи, які мають значення для розв’язання справи, що знаходиться на досудовому розслідуванні чи розгляді справи в суді. Виходячи з цього судово-бухгалтерська експертиза у судовому процесі виконує ряд завдань.

Результати дослідження експерта-бухгалтера викладаються у висновку експерта-бухгалтера у встановленому інструктивними документами Міністерства юстиції України порядку. Він поширюється на всі види судової експертизи, а тому є обов’язковим і для експерта-бухгалтера.

Висновок експерта надає можливість не тільки ознайомитися з результатами за проведеним дослідженням, але й визначити підстави для їх формулювання, оцінити їх обґрунтованість. Розглянемо детальніше характеристику окремих відомостей кожної з частин.

90. Експертна профілактика правопорушень у сфері економіки

Негативні причини, що впливають на стан профілактичної роботи, яка здійснюється оперативними працівниками:

– відсутність нормативно-правової бази (розробка проекту Закону України “Про профілактику злочинів” ведеться згідно планам роботи ВР України з 1997 року, але й дотепер законопроект перебуває в стадії розробки);

– завантаженість працівників оперативного апарату ОВС, яка полягає в розкритті злочинів та пошуку злочинців;

– низький рівень теоретичних знань та практично-методичних навичок у працівників ОВС щодо здійснення профілактики правопорушень;

– відсутність свідомої мотивації у оперативних працівників щодо здійснення заходів, направлених на профілактику злочинів з причини низького рівня правосвідомості, моралі та правової культури у громадян в сучасному суспільстві;

– недостатнє фінансування оперативних підрозділів для організації широкомасштабних акцій (заходів) щодо профілактики злочинів при участі органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади та інших державних органів, діяльність яких пов’язана із здійсненням профілактики правопорушень;

– недоліки в системі оцінювання роботи органів внутрішніх справ по лінії профілактики правопорушень.

Особливе місце в теорії профілактики злочинів посідають питання управління діяльністю правоохоронних органів у сфері профілактики злочинності. Будучи об’єктом правового регулювання, воно представляє складне багатоаспектне явище, що припускає наявність кола спеціальних суб’єктів здійснення профілактики, їх вольової поведінки, різноманітних методів впливу, контроль громадськості за здійсненням профілактичної роботи правоохоронними органами.

Список використаної літератури

1. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право. - К.: А. С. К., 2002.

2. Камлик М. І. Судова бухгалтерія. - К.: Атака, 2001.

3. Судебно-бухгалтерская экспертиза / Под ред. В. Д. Поникаро- ва. - Харьков: Арсис 2002.

4. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів. - К.: Вид. дім "Ін-Юре", 2001.

загрузка...
Top