Історія розвитку та становлення бухгалтерського обліку

1. Характеристика підходів створення теорії бухгалтерського обліку.

2. Розвиток плану рахунків як облікової категорії.

Список використаної літератури.


1. Характеристика підходів створення теорії бухгалтерського обліку

Спроби класифікувати господарські засоби і відобразити їх у вигляді балансу робилися ще у Древній Греції і Древньому Римі. До наших часів дійшов звіт дельфійського банку (Греція), який включав 4 статті доходу: відсотки за позиками; орендна плата; штрафи; доходи від продажу конфіскованого майна, і одну статтю видатків - витрати на влаштування свят. Слово "баланс" вперше було застосовано до фінансових звітів у кінці XIII ст.

Баланс за формою, яка звична для нас сьогодні, складали комерсанти середньовіччя у XIV ст. Він містив дві частини: актив, де відображали господарські засоби, і пасив, де показували джерела формування цих засобів.

Цей основоположний принцип зберігся до нашого часу, змінилася лише структура балансу: він є більш узагальнюючим і згрупованим.

З розвитком матеріального виробництва сформувалися різні школи бухгалтерського обліку:

· італійська і французька школи трактували баланс як такий, що випливає з рахунків, італійці розглядали баланс як рівність прав і обов'язків, французи — як рівність доходів і витрат;

· англо-американська школа розглядала баланс як рівність засобів з кредиторською заборгованістю і капіталом;

· німецька школа відстоювала погляд на те, що рахунки випливають з балансу, а баланс - це рівність дебетових і кредитових залишків.

На початку XX ст. бухгалтерія трансформувалась у балансоведення. У цей час почали розрізняти баланс-брутто (складається із зазначенням нерозподіленого прибутку) і баланс-нетто (складається з урахуванням розподілу прибутку). Представники німецької школи балансоведення розділилися на три групи: прихильники статичного балансу обліку господарської діяльності в історичному аспекті (баланс відображає стан засобів на певну дату), динамічного балансу (є підсумком) і компромісного вирішення.

Значний внесок в розвиток теорії балансу зробили російські вчені. Вони стверджували, що бухгалтерський баланс є наслідком подвійного запису. Автором балансової теорії вважають М.С. Лунського.

О.М. Ґалаґан був переконаний, що перетворений і представлений у стислій формі інвентар називається балансом. Інвентар і баланс відображають наявність цінностей і зобов'язань на певний момент часу.

Баланси радянських державних підприємств, відрізнялися від балансів приватних підприємств такими пунктами:

· у них подано вичерпний перелік джерел фінансування, відображені додаткові асигнування і повернення засобів;

· матеріально-виробничі запаси надходили і відображалися у балансі в розмірах, які відповідали обсягу і характеру виконаних підприємством планових завдань;

· зазначали відрахування з прибутку, які здійснені згідно з директивами вищестоящих господарських органів.

Норми оцінки статей балансу в СРСР в 20-х рр. XX ст. були встановлені Радою Праці і Оборони. Матеріальні цінності по закінченню року оцінювали за собівартістю, якщо ж собівартість вища за ціни, затверджені регулюючими органами, то дозволялося на різницю створювати особливий резерв. Майно оцінювали за первісною інвентарною вартістю.

На початку п'ятдесятих років були вжиті заходи щодо підвищення аналітичності балансу - стали показувати нормативи як на дату складання балансу, так і на початок року. У 1953 р. кількість показників балансу зросла до 415.

У 60 - 70-х рр. наголос при побудові балансу робили не тільки на завдання планування, економічного аналізу і контролю, а й на специфіку господарської діяльності: промислові підприємства в пасиві балансу як основне Джерело засобів відображали статутний фонд, колгоспи -неподільний фонд і пайові внески. У балансі торгівельних підприємств були такі статті як "Товари в дорозі", "Товари на складах", "Товари в роздрібних магазинах".

Аналітичність вимагається в тій мірі, в якій забезпечується аналіз фінансової та господарської діяльності підприємства. При цьому повинен враховуватися економічний ефект від такого аналізу та можливість ухвалення управлінських рішень за його наслідками.

Історичний огляд розвитку методології обліку свідчить, що запропонований декілька десятків років тому варіант визначення методу обліку має суттєві недоліки, бо у ньому дається лише структурована схема "інструментів" за допомогою яких здійснюється облік, але не розкритий механізм дії цих інструментів у динаміці.

Процедурний метод обліку пов'язується з такими дослідниками як О.П.Руданський та О.М.Галаган. Перший з них пропонував таке визначення методу - система процедур: реєстрація, систематизація, координація та оцінка; а другий - спостереження, класифікація, індукція, дедукція, синтез і аналіз. Ці пропозиції були розроблені у 20-тих роках, але не знайшли визнання, тому адитивний метод був єдиним, який викладався у навчальних закладах. Лише останнім часом процедурний метод знову починає завойовувати позиції і знаходити послідовників. Прихильниками процедурного методу є К.Н.Нарібаєв, В.Ф.Палій та ін.

Процедурний метод обліку має деякі переваги в умовах використання обчислювальної техніки, вказуючи послідовність виконання процедур при зборі та обробці інформації. К.Н.Нарібаєв виділяє такі процедури як спостереження, вимірювання, класифікація, систематизація і узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція. В.Ф.Палій та В.Я.Соколов розрізняють спостереження, реєстрацію, вимірювання, класифікацію, узагальнення та передачу інформації. Взагалі процедурний метод аж ніяк не означає відміни адитивного, а може інтегруватись з ним, вказуючи на послідовність процедур та на те, за допомогою яких інструментів можна їх виконати.


2. Розвиток плану рахунків як облікової категорії

Голландці поділяли рахунки на два ряди:

1) рахунки власника (всі пасивні рахунки власних засобів і результатні рахунки);

2) рахунки третіх осіб (рахунки розрахунків).

Була також здійснена класифікація рахунків на загальні (синтетичні) та часткові (аналітичні). Класифікація рахунків призвела до появи плану рахунків. Голландці С. ван Стевін та В. ван Гезель є родоначальниками теорії двох рядів рахунків: активні та пасивні. В. ван Гезель протиставляв рахунки власника майновим і зазначав, що значення дебету і кредиту змінюється залежно від групи рахунків. За основу він брав рахунок Капіталу власника, а решта рахунків розглядав як засіб розшифрування капіталу. Звідси, частини повинні дорівнювати цілому, тому математично зміст цих рахунків повинен бути протилежним.

У Нідерландах спостерігався відхід від традиційної для італійців персоніфікації рахунків. Тут намітилося ряд тенденцій у веденні облікових регістрів, які призвели з часом до розпаду старої італійської форми рахівництва. Було внесено рекомендації щодо ведення накопичувальних відомостей; відображення у пам'ятній книзі, окрім звичайних фактів господарського життя, запланованих операцій. Для контролю за реалізацією рекомендовано вести окремий журнал, куди записувати вартість товарів, проданих операціями за готівку та в кредит. Подібну оперативну книгу необхідно вести і за касовими операціями.

План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою — номер синтетичного рахунка, третьою - номер субрахунка. Котирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюється із застосуванням щонайменше коду класу й коду синтетичного рахунка.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками. Вперше класифікацію рахунків зробив Доменіко Манчині в 1540 р. Він розділив їх на живі (розрахунки з фізичними і юридичними особами) та мертві (ті, що відображають матеріальні та грошові цінності). Класифікація рахунків — це одночасно їх перелік, необхідний для відображення господарської діяльності.

Тут вирішальне значення має відповідь на запитання: формує бухгалтер рахунки "за своєю примхою" (Л. Пачолі) чи лише описує ті господарські явища, з якими постійно й об'єктивно має справу (Ж. Дюмарже).

Класифікація рахунків сприяє вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, істотні та відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Класифікація рахунків є неодмінною умовою при складанні Плану рахунків, тобто визначенні переліку (номенклатури) рахунків, які застосовуються на підприємстві.

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку має відповідати таким принципам:

· повноти (господарські засоби та джерела їх утворення, господарські процеси та результати діяльності мають повною мірою відображатися на рахунках);

· ідентифікації діяльності (рахунки бухгалтерського обліку відображають стан та рух активів, власного капіталу і зобов'язань підприємства й особливості його діяльності);

· істотності (рахунки бухгалтерського обліку розміщують за ступенем впливу на обсяг і структуру активів і джерел, стадій кругообороту капіталу та результатів діяльності);

· мобільності (рахунки бухгалтерського обліку за умови набуття певних ознак легко можуть бути віднесені до тих чи інших груп, моделей об'єднання чи поділу).

Нові синтетичні рахунки можуть уводитися до Плану рахунків Міністерством фінансів України за відповідними клопотаннями щодо бухгалтерського обліку специфічних операцій.

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності, та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із затвердженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків.

План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, розроблений на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, призначений для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій установ та організацій, основна діяльність яких ведеться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Для забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних субрахунках бухгалтерського обліку із застосуванням вимог Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ затверджено Інструкцією про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ. Ця інструкція спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних субрахунках бухгалтерського обліку, встановлених Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ.


Список використаної літератури

1. Космічна Р.М. Бухгалтерський облік. – К.: Вища школа. - 2003

2. Партин Г.О. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000

3. Пушкар М.С., Гавришко Н.В., Романів Р.В. Історія обліку та контролю господарської діяльності. – Тернопіль, 2003

4. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – К., 1998

загрузка...
Top