Архантропи — найдавніші люди

Вступ.

1. Місцезнаходження архантропів.

2. Основні осередки формування людини сучасного фізичного типу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Вдосконалення фізичного типу людини відбувалося за плейстоцену, що розпочався близько 2 млн років тому. В цей час тривало загальне похолодання, яке розпочалося ще в кінці третинного періоду. Суттєве пониження температури супроводжувалось періодичними наступами та відступами льодовиків у північних широтах Європи, Азії й Америки. Під час найбільшого зледеніння, що сталося приблизно 250— 100 тис. років тому, потужний шар суцільної криги скував майже 30 % поверхні земної кулі, опустившись на нашій території до широти сучасного Дніпродзержинська. Розрізняють чотири послідовні льодовикові епохи, назви яких походять від назв річок у Швейцарії: гюнц, міндель, рисе, вюрм. Під час наступу льодовика в прилеглих до нього зонах утворювалися заболочені рівнини й тундри, які південніше змінювались холодними лісами і лісостепами.

В помірних широтах Європи та Азії в цей час з'являлись арктичні тварини: мамонти, волохаті носороги, північні олені, печерні ведмеді та ін. У тропічних широтах Африки та Азії спостерігалась аридизація клімату (посуха), внаслідок якої зменшувалася площа джунглів і збільшувалася площа саван та степів. Неодноразові зміни природних умов у кінці третинного — протягом четвертинного періодів прискорювали розвиток предків сучасних людей.


1. Місцезнаходження архантропів

Приблизно 1,5 млн років тому на земній кулі з'явилися перші "справжні" люди — архантропи (від грец. archaios — давній та anthropos — людина).

Важливим осередком формування людей була Східна Африка, де в 1960 р. в другому (нижньоплейстоценовому) шарі Олдувайської ущелини Льюїс Лікі виявив мозковий череп так званого олдувайського пітекантропа разом із грубими кам'яними знаряддями. Місткість його порожнини складала приблизно 1000 CMJ, тобто була значно вищою, ніж у Homo habilis. Згодом у цьому ж місці була знайдена й нижня щелепа (№ 730), визначальною рисою якої є наявність помірно розвинутого підборідного виступу — морфологічної особливості, властивої людям сучасного фізичного типу. Велике наукове значення мало відкриття Р. Лікі на західному березі о. Туркана (стоянка Наріокомате III). Учений розкопав майже повний скелет підлітка, котрий визначався дуже великою довжиною кінцівок. Розрахунки показали, що в дорослому віці ця людина, яка жила близько 1,5 млн років тому, могла сягнути зросту 180 см.

Місцезнаходження архантропів відомі й у Північно-Західній Африці на території сучасних Алжиру та Марокко. Тут у 1954— 1956 pp. французький палеонтолог К. Арамбур розкопав кісткові рештки (три нижні щелепи й тім'яну кістку) так званих атлантропів, що мешкали приблизно 360—115 тис. років тому. Вони характеризувалися великими розмірами нижніх щелеп і корінних зубів, товстими стінками черепа та значним об'ємом мозку (близько 300 см3), нагадуючи ранніх європейських гомінідів.

2. Основні осередки формування людини сучасного фізичного типу

Одним із найважливіших осередків гомінізації була Південно-Східна Азія, де, як відомо, ще в кінці минулого століття Е. Дюбуа вперше виявив зуби, черепну кришку і стегнову кістку архантропа, помилково назвавши його пітекантропом. Згодом на о. Ява гол-ландський палеонтолог В. Кенігсвальд та індонезійський геолог С. Сартано відкрили нові кісткові рештки первісних людей, які датуються 1,2—0,5 млн років тому. Ще більш ранню дату має дитячий череп із Моджокерто (1,7 млн років).

Яванські пітекантропи характеризувалися досить високим зростом (165— 175 см), загальною масивністю кісток і значним розвитком м'язового рельєфу, невисоким склепінням черепа, місткість якого коливалась від 750 до 975 см3 (в середньому, 930 см3), спадистим лобом із сильно розвинутим надбрівним рельєфом, вигнутою потиличною кісткою, відсутністю підборідного виступу на нижній щелепі, наявністю діастеми — проміжка між зубами, притаманного архаїчним морфологічним формам. Цікаво, що властивий пітекант-ропам фізичний тип зберігався на Яві принаймні ще 100 тис. років тому у так званого явантропа.

Ще одним осередком формування людини сучасного фізичного типу була територія Китаю, де з 1921 по 1937 р. у печері Котцетанг поблизу селища Чжоукоудянь^ біля Пекіна експедиція під керівництвом шведського геолога Й. Андерссона та канадського анатома Девідсона Блека виявила кісткові рештки понад 40 чоловіків, жінок та дітей, включаючи п'ять черепів, дев'ять фрагментів черепних кришок, щість фрагментів лицевих кісток, 14 нижніх щелеп, 152 зуби, дві стегнові та одну плечову кістки. За будовою черепа ця істота, названа синантропом, тобто китайською людиною, загалом нагадувала пітекантропа, однак мала більший об'єм мозку, що варіює від 880 до 1220 см (пересічна величина — 1055 см3). За розрахунками німецького анатома Карла Вайдеирайха, зріст чоловіка-синантропа становив 163 см, а жінки — 152 см. Жила ця група архантропів 500— 400 тис. років тому.

Ще архаїчнішою будовою визначалися ранні архантропи Південного Китаю (юньнанська та лантьянська людина), місткість черепної коробки яких дорівнювала 775— 783 см3.

Що ж до Європи, то тут поодинокі групи першолюдей уперше з'явилися, вочевидь, близько 1,5 млн років тому. Проте масове заселення континенту відбулося значно пізніше. 450— 200 тис. років тому найдавніші люди, судячи з географії археологічних пам'яток, уже досить широко освоїли Південь, Центр та Схід Європи. їхні кісткові рештки виявлені у Німеччині (Гайдельберг, Більцингсле-бен), Франції (Араго), Греції (Петралона), Угорщині (Вертешсел-леш) і т. д.

Характерною рисою фізичної будови найдавніших "європейців" є поєднання архаїчних та прогресивних ознак. Так, нижня щелепа з каменоломні с. Мауер біля Гайдельберга, описана німецьким ученим О. Шйотензаком (1908), визначається дуже великими розмірами, загальною масивністю і відсутністю підборідного виступу, тобто рисами, властивими типовим архантропам. Разом із тим ця "гейдельберзька людина", яка жила близько 500 тис. років тому, за будовою зубів нагадує пізніші викопні форми.

У 1971 р. французькі археологи, подружжя Анрі та Марі-Антуанетт Люмле віднайшли у печері Араго поблизу м. Тотавель у Східних Піренеях череп 20-річного чоловіка, який загинув приблизно 450 тис. років тому. Загалом у його зовнішності переважали архаїчні риси (сильний розвиток надбрівного рельєфу, випнуте вперед широке обличчя, довга вузька мозкова коробка та ін.), однак будова ендокрана свідчить про прогресивний розвиток мозку.

Ще своєріднішим поєднанням архаїчних і "сапієнтних" рис ха-рактеризується потилична кістка 30-літньої людини з Вертешселле-ша поблизу Будапешта, що датується 350 років тому. Американський антрополог А. Тома з'ясував, що череп "вертешселлешця" назагал характеризувався архаїчними ознаками (товсті стінки, сильний розвиток рельєфу), однак мав цілком сучасний об'єм мозку — приблизно 1400 см3.

Це ж стосується і черепа, знайденого в печері Петралона біля м. Салоніки. Визначаючись товстими стінками мозкової коробки, скошеним лобом з розвинутим надбрівним рельєфом, широким ли-цем і вигнутою потиличною кісткою, він разом із тим мав значну місткість — 1230 см3. Вік знахідки — близько 300 тис. років.

Загалом усі без винятку різновиди архантропів (олдувайський та яванський пітекантропи, атлантропи, деякі ранні гомініди Європи, синантропи та ін.) належать до виду Homo erectus ("людина прямохо-дяча"), що мешкав на земній кулі приблизно 1,5— 0,3 млн років тому. Порівняно з Homo habilis архантропи характеризувалися значно більшими розмірами тіла (середній зріст чоловіків — 160— 170 см) і об'ємом мозку (в середньому 1029 см3). Крім того, їм були властиві масивна будова черепа зі спадистим лобом, сильно розвинутим надочним та потиличним рельєфом; прогнатне, тобто випнуте вперед, обличчя із плоскими носовими кістками; важка нижня щелепа без підборідного виступу та великі зуби.

З архантропами пов'язана ашельська археологічна культура, або ашельська епоха розвитку первісної культури, яка розпочалася приблизно 1,5 млн і завершилася близько 150 тис. років тому. На думку багатьох учених, цю епоху можна розділити на два великих періоди: давній, або ранній, ашель (1,5 млн — 400 тис. років тому) та пізній ашель (400— 150 тис. років тому).

Визначальною рисою ашельської археологічної культури є поширення кам'яного рубила — масивного знаряддя мигдалеподібної форми з двобічною обробкою, яке виготовляли з кременю, кварциту тощо. Крім того, відомі також клівери — сокироподібні рубила з прямим чи вигнутим лезом, скребла, скребки, свердла тощо.

Уже в ранньому ашелі першолюди розселилися в багатьох регіонах Старого Світу, включаючи Європу (до 50-ї паралелі). Хоча цей історичний період за часом збігається з гюнцьким та міндельським зледеніннями, клімат Євразії ще залишався відносно теплим.

Значні площі займали ліси, які поширювалися трохи південніше, ніж тепер. У південних районах переважали степи та лісостепи, а в Центральній Азії — напівпустелі та пустелі. Поряд із тваринами помірного клімату (бізоном, кабаном, благородним оленем, лосем, косулею, ведмедем, вовком тощо) в Євразії в ранньому та середньому плейстоцені жили теплолюбні південний слон, етруський носоріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр та ін. Що ж до Африки, то тут переважали савани, напівсавани та тропічні джунглі, де мешкали теплолюбні тварини.

Колективи архантропів, чисельність котрих, вочевидь, коливалася від 35— 40 до 75— 90 особин, загалом велшрухомий спосіб життя, вільно пересуваючись з місця на місце. Це пояснюється пошуками харчових ресурсів, оскільки в екологічних умовах раннього палеоліту "кормова територія", яка забезпечувала продуктами харчування одну людину, становила 25 км2. Однак уже принаймні в середньому ашелі з'явились обжиті стійбища, де першолюди жили протягом тривалого часу. Кілька з них (площею від 28—38 до 180—300 м2) було досліджено в Олоргесаіліє (Кенія), де знайдено понад тонну кам'яних знарядь та манупортів — необроблених каменів (Г. Айзек). На думку вчених, це свідчить про те, що архантропи перебували тут принаймні два—три місяці. Крім того, вони могли повертатися туди й пізніше.

Найдавніші стійбища архантропів розташовані переважно на берегах річок та проток, навколо озер і на морських узбережжях. Цікаво, що на деяких з них простежуються залишки штучних споруд. Наприклад, на стоянці біля водоспаду Каламбо (Замбія) були знайдені викладені напівколом камені, які, очевидно, слугували фундаментом огорожі від вітру; в Латамне (Сирія) — вапнякові брили, що могли бути залишками якихось більших за розмірами споруд; у Терра-Аматі (Франція) — рештки 21-ї халабуди — легких жител, споруджених із жердин. За спостереженнями А. Люмле, ці житла мали овальну форму; їхня довжина сягала 7— 15, а ширина — 4— 6 м. На долівках халабуд містилися ямки діаметром близько 30 см: очевидно, в них були закопані стовпчики, які підпирали стелю. Залишки штучних споруд виявлено також на стоянці Азих (Азербайджан) та в Назареті (Ізраїль).

Архантропи могли селитись і протягом тривалого часу мешкати в печерах, які захищали їх від негоди та холоду: сліди їхнього перебування залишилися в Печері Вогнищ у Південному Трансваалі (Південноафриканська Республіка), в печері Котцетанг поблизу селища Чжоукоудянь (Китай), про яку вже йшлося, в печері Ла Кан де Лараго біля м. Тотавель (Франція) тощо.

Важливу роль у життєдіяльності першолюдей відігравало збиральництво. На думку вчених, у тропічних та субтропічних зонах воно давало змогу отримати близько 60— 80 % харчового раціону, а в тих регіонах Старого Світу, де переважав помірний клімат, — близько 20—40 %. Водночас в ашельську епоху дедалі більшого значення набуло загінне полювання на великих тварин. Про це, зокрема, свідчать розкопки стоянок Торральба та Амброна в Іспанії, де виявлені рештки понад 75 слонів. Ефективність полювання забезпечу-валася багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, зокрема дерев'яних списів, використанням вогню. Цікаві спостереження зробив американський антрополог К. Гоуелл в Амброні: на його думку, прадавні мисливці підпалювали траву, щоб гнати слонів у потрібному напрямку. Крім того, під час полювання на великих тварин вони послуговувалися палаючими головешками та списами з обпаленими загостреними кінцями.

Археологічні дослідження в печері Котцетанг показали, що синантропи регулярно застосовували вогонь для господарських потреб: попіл і дрібні часточки вугілля трапляються майже повсюдно, а в одній із галерей товщина шару попелу сягає 7 м. Це ж стосується і першолюдей Європи: у центрі кожної з халабуд, розкопаних у Терра-Аматі, знайдені залишки вогнищ (ями діаметром 30— 50 см або місця, вимощені галькою), захищені від північно-східного вітру кам'яною огорожею. Сліди використання вогню виявлені також у печерах Ескаль (Франція), на стоянках Вертешселлеш (Угорщина), Лантьян (Китай) та на інших ангельських місцезнаходженнях.

Вогонь захищав архантропів від холоду та хижаків. Він значно поліпшував смакові якості м'яса, а головне — термічна обробка сприяла кращому засвоєнню їжі людським організмом і, як наслідок, удосконаленню фізичної подоби першолюдей. "Зміна характеру харчування, — писав з цього приводу М. Нестурх, — відбилася на будові різних органів людського тіла... Ослабнув і скоротився жувальний апарат і лицевий відділ, видозмінився зубний ряд. Останні перетворення йшли корелятивно з потоншенням стінок мозкової коробки і зменшенням зовнішнього рельєфу черепа, які в свою чергу були пов'язані з прогресивним розвитком і збільшенням розміру головного мозку. Вплив нового складу їжі, більш концентрованої в розумінні багатства на складні хімічні органічні сполуки, мав сприятливо відбитись і на головному мозкові..."

З архантропами пов'язаний новий етап у розвитку суспільних відносин. У колективах первісних людей, яким доводилося спільно долати труднощі в боротьбі за існування, поступово утверджувалися нові, суто соціальні зв'язки. Значно поглибилася господарська спеціалізація статевовікових груп. Наприклад, вогонь у печерах скоріше за все підтримували літні особини. В надрах ашельської доби, вочевидь, містяться витоки прагромади — основного типу соціальної організації палеоантропів, або неандертальців, — творців мустьєр-ської культури, яка зародилася 150— 100 тис. років тому.


Висновки

Вивчено досить велику кількість форм найдавніших людей. Найбільш відомі: пітекантроп (Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир) та ін. Зовні вони були схожі на сучасних людей, хоча мали істотні відмінності: сильний розвиток надбрівного валика, відсутність справжнього підборідного виступу, низьке чоло і плоский ніс. Об'єм головного мозку досягав 1000 см. Середній зріст дорослого архантропа був майже 160 см, але відомі форми, що значно перевищують ці розміри.

Архантропи у своїй діяльності широко використовували такі знаряддя, як рубила,скребла, наконечники. Вони з успіхом полювали на великих ссавців і птахів. Жили, в основному, в печерах, здатні були будувати примітивні укриття з великого каменю. На місці постійних стоянок, зазвичай, розводили вогонь.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Така форма соціальної організації була найпершою і формувалась на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей періоду раннього палеоліту було присвоюючим , адже базувалось на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

У цей період основним знаряддям праці стало ручне рубило, що виготовлялось шляхом оббивання кам’яної заготівки з двох боків. Рубило мало довгасту та плечасту форму завдовжки 20-25 см і вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам’яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.


Список використаної літератури

1. Борисова О. Соціально-історична антропологія: навч. посібник / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2007. — 328с.

2. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Зоя Борисюк (пер.з фр.). — 2.вид. — К. : Основи, 2000. — 391с.

3. Сегеда С. Антропологія: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 335с.

4. Шмалєй С. В. Антропологія: Для студ. природничих спец. вищих навч. закл. / Херсонський держ. ун-т. — Херсон, 2006. — 46с.

5. Юрій М. Антропологія: навч. посібник. — К. : Дакор, 2008. — 421с.

загрузка...
Top