Зміна ролі золота в сучасних умовах

Вступ.

1. Історичні етапи зміни ролі золота.

2. Економічна роль золота в сучасних умовах.

3. Значення золота у валютній сфері. Ринки золота.

4. Роль золота у формування золотовалютних резервів центральних банків.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. З посиленням позицій золота як грошового еквівалента нині виникає низка питань, які потребують висвітлення та аналізу, а саме: зростання його функціонального значення, оцінки сучасного світового ринку золота, головних його гравців, основних ризиків і тенденцій, зокрема на вітчизняному ринку золота, з урахуванням впливу глобальних світових фінансових процесів на українську економіку. Золото супроводжує людство майже від початку його історії. Цей метал став незамінним елементом спочатку примітивних обмінних операцій, а згодом і складніших товарно-грошових та ринкових відносин. Унікальні можливості золота зробили його універсальним еквівалентом для здійснення обміну(згодом - засобом платежу, нагромадження та обігу) в усіх первісних суспільствах.

Якщо говорити про ринок золота в Україні, то сьогодні для нього характерні такі загальні риси, як молодість, нерозвинутість, непрозорість тощо. Процес формування вільного внутрішнього ринку золота й дорогоцінних металів в Україні розпочався переходом країни до ринкових перетворень, коли були започатковані реформи зі скасування державної монополії та операції з дорогоцінними металами та лібералізацією загальної системи державного контролю й регулювання їх обороту всередині країни. Ці реформи проведено із запізненням через п’ять років після того як почалася ринкова трансформація,що затримала становлення й розвиток вітчизняного ринку дорогоцінних металів у цілому та й ринку золота зокрема. Тому процес його формування ще й сьогодні не можна вважати завершеним, зокрема через низку прогалин у нормативно-правовій базі та брак центральної бізнес-ланки в організації торгівельних відносин. В більшості країн такою бізнес-ланкою є спеціалізовані біржі дорогоцінних металів, які, крім організації торгівлі, сприяють внесенню актуальних змін у чинне законодавство, що регулює обіг дорогоцінних металів.

Необхідно зазначити, що окремі аспекти вказаної проблеми було досліджено в працях А.С. Гальчинського, О.Б. Луніна, В.В. Михальського, М.І. Савлука, М.Ф. Пуховкіної. Роботи вказаних авторів дають уявлення про золотовалютні резерви, а також розкривають методи та підходи до управління ними. Водночас у сучасних умовах недостатньо розробленими є проблеми, які стосуються оптимальної структури вказаних резервів та визначення особливостей золота як резервного активу.

Мета роботи– виявити особливості зміни ролі золота та золота як складової золотовалютного резерву центральних банків та використання його Національним банком України.

Виходячи з мети роботи, поставили наступні завдання:

- дослідити історичні етапи зміни ролі золота;

- визначити економічну роль золота в сучасних умовах;

- охарактеризувати значення золота у валютній сфері

- дослідити сучасні тенденції ринкв золота;

- висвітлити роль золота у формування золотовалютних резервів центральних банків.


1. Історичні етапи зміни ролі золота

Золотий стандарт - це грошова система, у якій головним видом грошей є золоті монети, а всі інші види грошей можуть розмінюватися на них за твердим курсом.

Уперше золотий стандарт затвердився в Англії в 1816 році, а наприкінці XIX - початку XX століть на цю систему перейшли всі європейські держави і США.

Особливості золотого стандарту

1. Золотий зміст кожної грошової одиниці був встановлений законом і підтримувався незмінним.

2. Існувало вільне карбування золотих монет при визначеному і незмінному змісті грошової одиниці.

3. Золото вільно переміщалося між країнами.

4. Централізовані золоті запаси держав були головним резервом світових грошей, міжнародних платіжних коштів.

5. Існувала вільна взаємна оборотність валют.

6. Валютні курси визначалися за золотим паритетом, тобто за вмістом золота в грошовій одиниці.

7. Валютні курси, тобто співвідношення, за котрими валюта однієї країни обмінюється на валюту іншої, коливалися дуже незначно, у межах так званих золотих крапок +1%. Курси не могли відхилятися більше, тому що боржник, що зобов'язаний був заплатити борг в іноземній валюті, завжди мав вибір: або купити на свої національні гроші цю валюту, або купити і переслати золото. Таким чином, відхилення в межах 1% являли собою витрати на пересилання золота.

Види золотого стандарту:

1. Золотомонетний - класична форма золотого стандарту, описаного вище. У зв'язку з недостачею золота обертання золотих монет після першої світової війни в невеликій мірі збереглося лише в США. У Європі виникли нові різновиди золотого стандарту.

2. Золотозлитковий, при якому центральні банки обмінювали банкноти тільки на золоті злитки стандартної ваги (близько 12,5 кг).

3. Золотодевізний стандарт - система, при якій центральні банки багатьох країн обмінювали свої банкноти не на золото, а на валюту, що вважалася розмінної на золото. Для цього центральні банки тримали значні валютні резерви.

4. Золотодоларовий стандарт - система, при якій центральні банки США обмінювали долари на золото для іноземних урядів і центральних банків інших країн. Ні американські, ні іноземні особи, фірми і банки такого права не мали[8, c. 137-139].

Значення золота у валютній сфері. Відомо, що функцію світових грошей історично виконували золото та срібло, а Паризька валютна система закріпила цю функцію тільки за золотом. Після Другої світової війни США у зв’язку зі зростанням свого валютно-економічного потенціалу розгорнули боротьбу за панування долара під гаслом «долар краще за золото». 15 серпня 1971 р. США наклали «золоте ембарго» на розмін доларів для іноземних центральних банків і тим самим поклали початок процесу демонетизації золота, який був офіційно закріплений в угоді країн у Кінгстоні в січні 1976 р. і ратифікований необхідною більшістю країн у квітні 1978 р. Золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в скарбах, а операції з цим благородним металом відбуваються сьогодні на особливих ринках. Але питання щодо ролі грошей у розвитку і функціонуванні валютної системі залишається суперечливим.

Основні зміни ролі золота у валютній сфері наприкінці ХХ ст. — початку ХХІ ст. полягають у такому:

Кредитні гроші посунули золото з внутрішнього і міжнародного обороту. Золото перестало прямо обмінюватися на товари, не установлюються золоті ціни. Золото також перестало безпосередньо обслуговувати як засіб обігу і платежу економічні зв’язки товаровиробників. Але золото зберігає важливу роль в економічному обігу як надзвичайні світові гроші. Участь золота в міжнародних валютних відносинах опосередковується нерозмінними кредитними грошима, і зосереджено золото на ринках, де відбувається їх фактичний розмін.

Функція грошей як засобу створення скарбів з виходом золота з обігу набула нових рис. Скарби перестали виконувати функцію стихійного регулятора грошового обігу, тому що золото не може автоматично переходити зі скарбів в обіг, і навпаки, у зв’язку з нерозмінністю кредитних коштів. Але ця функція має певні особливості і не є застійною. Її зв’язок з внутрішніми і світовими ринками зберігся, хоча і значно змінився. Зв’язок приватної тезаврації з процесом виробництва проявляється у перетворенні частини капіталу в золото з метою збереження своєї реальної цінності в умовах інфляції і валютної кризи. Офіційні золоті запаси, зосереджені в центральних банках, фінансових органах держави і міжнародних валютно-фінансових організацій, мають інтернаціональне значення як міжнародні активи.

Обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності. Обсяг державних та приватних скарбів, які становлять (понад 60 тис. т золота), що дорівнює видобутку золота у західному світі більш ніж за піввіку. Немає жодного товару, який би був накопичений у такому обсязі, як золото, тому золоті запаси важко реалізовувати без конфліктів. І сучасне товарне виробництво не виробило альтернативи золоту у функції скарбів. Натуральні якості золота — однорідність, подільність, міцність, довговічність — найбільш відповідають вимогам, які ставляться до світових грошей.

У функції золота як світових грошей також відбулися зміни. По-перше, тенденція до обмеження міжнародних розрахунків золотом завершилася тим, що відпала необхідність прямого (безпосереднього) його використання в цій сфері. Хоча при золотому стандарті широко застосовувалися кредитні кошти міжнародних розрахунків, а золото служило лише для погашення пасивного сальдо платіжного балансу (цю функцію поряд із резервними валютами золото виконує і зараз). По-друге, золото є світовими грошима, але при цьому зберігає їх трояке значення — служить загальним купівельним, платіжним засобом і матеріалізацією суспільного багатства. Золото досі є загальним товаром світових грошей. За нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти — будь-який товар і погасити заборгованість. У разі кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає. Валютні кризи супроводжуються «втечею» від нестійких валют до золота у формі «золотих лихоманок». Країни, що розвиваються, отримали 46,5 т золота від МВФ у порядку повернення їх внесків, продали 20 т для погашення зовнішньої заборгованості [11, c. 46-48].

Отже незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах, яка полягає в такому:

Держави намагаються на певному рівні на випадок економічних, політичних, воєнних ускладнень підтримувати золоті резерви з урахуванням їх значення. З середини 1970-х років більшість країн періодично переоцінюють золоті резерви за ціною, орієнтованою на ринковий рівень. Центральні банки бережуть свої запаси, а деякі купують їх на золотих аукціонах для поповнення (це переважно країни, що мають позитивне сальдо платіжного балансу).

Центральні банки використовують свої золоті резерви для угод «своп», забезпечення міжнародних кредитів (прикладом є такі країни, як Італія, Португалія, Уругвай у середині 1970-х років, і країни, що розвиваються, у 1980-х роках). З метою покриття дефіциту платіжного балансу і проплати зовнішніх боргів вони періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів (наприклад, Банк Англії, МВФ). У Європейському валютному союзі 20 % офіційних золотих запасів країн-членів служили частковим забезпеченням емісії екю. Золото збережено в активах (10—15 %) Європейського центрального банку, що здійснює емісію євро з 1999 р.

На противагу політиці демонетизації, що була закріплена Ямайською валютною системою, ЄВС основана на частковому використанні золота в операціях між центральними банками і ЄФВС, з 1994 р. — Європейським валютним інститутом, з 1998 р. — Європейським центральним банком, 20 % офіційних золотих запасів країн — членів ЄВС служить частковим забезпеченням емісії екю, а з 1999 р. — євро.

Отже, можна зробити висновок, що і в сучасних умовах зберігаються певні якості золота як валютного металу, тобто золото продовжує виконувати важливу роль у валютній сфері надзвичайних світових грошей [10, c. 35-36].


2. Економічна роль золота в сучасних умовах

Виконання грошових функцій історично здійснювалося різними видами і формами грошей. Гроші пройшли складний процес свого розвитку, зміни форм і видів. Роль грошового товару виконували най різноманітніші речі. Найяскравіший слід в історії грошей залишило золото.

Повне закріплення за золотом ролі грошей і панування золотого монометалізму стало можливим тоді, коли у світі з'явилася така кількість золота, яка була достатньою для організації нормального товарообороту.

Вільний обмін банкнот на золото робив неможливим знецінення паперових грошей. Банкноти без перешкод оберталися у господарському обороті нарівні із золотими монетами.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:

· по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

· по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

· по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

· по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.

Золотий обіг проіснував відносно недовго – до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. Поступово золото зникло з обігу[11, c. 54].

У відносинах між державами золото виконувало роль світових грошей аж до XX століття, при цьому значна частина міждержавних розрахунків вироблялося шляхом фізичного переміщення злитків золота з одного сховища в інше.

І в XXІ столітті, коли електронні гроші забезпечують практично всі розрахунки між господарюючими суб'єктами, люди звертаються до золота як до надійного засобу нагромадження й регулювання економічних інтересів. Особливо це проявляється в період криз і локальних воєн.

Так, тільки заява офіційних осіб США про можливе військове вторгнення збройних сил на територію Іраку привело до різкого стрибка цін на золото на світовому ринку. Інвестори зволіли вкладати свої засоби в золото, ніж у цінні папери або інші фінансові інструменти.

Звичайно, у цей час економічна роль золота змінилася. Завдяки унікальним фізико-хімічним властивостям золото усе ширше використається в промисловому виробництві виробів різного призначення й медицині. Рік у рік росте виробництво ювелірних виробів.

Тепер золото може працювати і як фінансовий інструмент, і в цій якості воно має величезний потенціал. Довгий час громадяни нашої країни були поза культурою обігу золота як фінансового інструмента, а використання золота й здійснення операцій з ним були виключним правом держави[4, c.62-64].

У сучасному світі найважливішою частиною державних багатств є золотовалютні запаси, що складаються з валютних резервів і офіційних державних запасів країни, - це резерв, що у найкоротший строк може бути проданий і перетворений у гроші, незважаючи на те що юридично золото усунуте зі світової валютної системи.

Здатність дорогоцінного металу швидко перетворюватися в гроші вкрай важлива для влади, коли можливості одержати іноземну валюту з інших джерел вичерпані. Країни, що перебувають у стані економічної кризи або, що зштовхнулися із проблемою дефіциту платіжного балансу, використають золото як застава для одержання зовнішніх валютних кредитів.

Золоті державні запаси в ряді випадків служать заставою для одержання кредиту в інших країнах. Це дозволяє державі зберегти право власності на золото, одночасно одержавши необхідну суму. Наприклад, на початку 1990-х рр. Німеччина надала Італії кредит в 2 млрд. дол. під заставу 518 т золота. Споконвічно злитки перебували на зберіганні в США, але Німеччина поставила умовою кредиту передачу металу зі сховища нью-йоркського банку в німецький банк. Швейцарський банк міжнародних рахунків надав Португалії кредит в 300 млн. дол. під заставу 30 т золота. Аналогічні кредити одержали Мексика, Уругвай і інші країни.

В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все англійським фунтом стерлінгів та доларом США.

Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках).

В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу[4, c. 75].


3. Значення золота у валютній сфері. Ринки золота

Сьогодні золотий запас існує в трьох формах:

· централізовані запаси в казначейських і державних банках;

· приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);

· метал використовується в галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній справі.

Ринки золота — це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання; приватної тезаврації; інвестицій; страхування ризику; спекуляції; придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Якщо розглянути ринок золота організаційно, то це консорціум з кількох банків, що вповноважені здійснювати угоди із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями й концентрують у себе їхні заяви, порівнюють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни. Існують також певні фірми, що здійснюють очищення і збереження золота, виготовлення зливків.

Золоті ринки різняться:

· за типом організації (біржовий і не біржовий ринки);

· за формами товару, що обертається на них (зливки різної ваги і проб, монети різних випусків);

· за ступенем легальності (легальні й чорні ринки).

Ринки золота також поділяються залежно від режиму, який надає держава, на світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мідан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні ринки (Бомбей та ін.).

Джерелом пропозиції золота на ринку служить: новий видобуток золота [основне джерело (до 80 %) пропозиції золота на ринку (до 2500 т на рік)]; державні резерви золота; приватні резерви золота; продаж золота інвесторів; продаж золота тезавраторів; продаж золота спекулянтами; контрабанда.

Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: зливки (наприклад, зливки міжнародного зразка 12,5 кг з пробою, не менше 995); золотих монет старого карбування; сувенірних монет; листів; пластин; проволок; золотих сертифікатів.

Джерелом попиту на золото з економічного погляду є: промислово-побутове споживання; ювелірна промисловість; радіоелектроніка; атомно-ракетна техніка; зубопротезна галузь; приватна тезаврація; інвестиції; спекулятивні угоди; купівля золота центральними банками для поповнення своїх золотовалютних запасів [6, c. 16].

У світі функціонує понад 50 ринків золота. Провідне місце належить ринкам золота у Лондоні та Цюріху.

Сьогодні великими держателями золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинені країни припадає понад 83 % світових централізованих запасів і 77 % загального світового запасу золотих резервів. МВФ теж є великим держателем золота, його сховище розміщене у Нью-Йорку, тут же зберігаються частково запаси 70-ти країн світу. В останнє десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. спостерігається розвиток ринків золота у США і збільшення активності американських золотих дилерів. Так, у жовтні 2003 р. зростання маси «жовтого металу» було викликане агресивною закупівлею золота окремими нью-йоркськими фондами, що вирішили зіграти на підвищення. Фонди зайняли найдовшу позицію за останні п’ять років до 2003 р.

Залежно від мети, яку ставить перед собою інвестор, здійснюються ними такі операції із золотом, до яких відносять:

· придбання реального золота для страхування ризику інфляційного знецінення грошей;

· купівля акцій золотовидобувних компаній з метою отримання високих дивідендів, прибутку й одночасного страхування інфляційного ризику;

· строкові — форвардні і ф’ючерсні — угоди терміном 1, 3, 6 місяців із золотом для здійснення ризикованих (венчурних) інвестицій. На ринку форвардних операцій здійснюється:

· хеджування з метою страхування ризику зміни ціни;

· спекулятивні строкові угоди — купівля-продаж золота з метою отримання прибутку;

· арбітражні операції із золотом з метою отримання прибутку у просторовому та часовому розриві:

· угода «своп» із золотом — поєднання готівкової та строкової контругоди, — тобто дилер купує 2000 унцій золота на умовах готівкової угоди (за ціною 368 дол.) і одночасно продає 10 контрактів по 200 унцій на строк (за ціною 379 дол. за унцію);

· своп угоди із золотом з метою придбання іноземної валюти для підкріплення офіційних валютних резервів;

· паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними особами золота як скарбу).

Отже, на ринках золота, як і на сучасних фінансових і товарних ринках, спостерігається постійне зростання віртуальної частини (похідні інструменти) — ф’ючерси, опціони і т. п. — для підвищення ліквідності базового товару та хеджування ризиків, що сприяє отриманню значних прибутків. Оборот реального золота з центрами у Лондоні і Цюріху становить усього 1—2 % від обороту ринку так званого паперового золота з центрами у Чикаго і Нью-Йорку [13, c. 108-110].

Золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу, хоча наприкінці 90-х років ХХ ст. намітилася тенденція продажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.

У першу п’ятірку країн з видобутку золота входять ПАР, США, Австралія, Канада, Росія. Новий видобуток золота зростає меншими темпами, ніж споживання. У структурі світового видобутку золота поступово скорочується частка провідних країн і збільшується частка країн, що розвиваються. Сьогодні у світі активно розвідують цілі неосвоєні регіони, які раніше були закриті для іноземних інвесторів. Зацікавлені в економічному розвитку і створенні робочих місць уряди забезпечують сприятливий режим для інвестицій. Зростають витрати на розвідування родовищ золота в Африці, Латинській Америці, Азії. Дешева робоча сила, вигідний податковий режим у цих країнах сприяють зниженню собівартості добування золота. За даними аналітиків «Business Week», якщо собівартість добування золота у США становить до 240 дол., у ПАР — до 300 дол., то в багатьох нових районах вона дорівнює лише 100 дол. за трійську унцію золота (1 трійська — 31,1035 г).

На світові ринки золото потрапляє через посередників-дилерів. Золоті дилери — це фірми, які є втіленням фінансової аристократії (як правило, їх налічується не більше 20). У вузькому значенні власне золотими дилерами є лише п’ять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них виникла ще у ХVII ст., а «наймолодшій» — близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банкірський дім Ротшильдів (офіційна назва N. M. Rotchild and suns, Ltd). Діють і інші фірми, зокрема Mocata and Goldsmi, що входить до Standard chartered bank. До золотих дилерів відносять також «велику трійку» швейцарських банків із головними конторами у Цюріху.

Питання про встановлення ціни на золото розглядається у темі «Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин».

Організація торгівлі банківськими металами в Україні регламентована Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р. № 637/97-ВР, а також «Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», затвердженим постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 р. № 65 [14, c. 96-98].

До дорогоцінних металів належать золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Банківськими металами називають дорогоцінні метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Найвищими пробами банківських металів визнаються проби не нижчі:

· для золота — 995,0;

· для срібла — 999,0;

· для платини та паладію — 999,5.

Банківські метали, які є об'єктом купівлі і продажу на валютному ринку України, існують у вигляді стандартних і міряних зливків та монет, вироблених з дорогоцінних металів.

Банківські метали підлягають обов'язковій сертифікації через оформлення сертифіката якості — письмового документа або клейма визнаного афінажера, які засвідчують назву металу, його пробу (кількість часток хімічно чистого дорогоцінного металу на 1000 часток лігатурної маси) та серійний номер, а також назву компанії-виробника.

Торгівлю банківськими металами здійснюють у межах прав, наданих чинним законодавством України, такі учасники валютного ринку: Національний банк України, Українська міжбанківська валютна біржа, уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи на підставі ліцензії Національного банку України на право здійснення відповідних операцій з валютними цінностями.

Торгівлю банківськими металами поділяють на оптову та роздрібну. Оптова торгівля банківськими металами здійснюється на УМВБ, а роздрібна — уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з банківськими металами, безпосередньо через власні каси в операційних залах уповноважених банків та фінансово-кредитних установ з фізичними особами — резидентами і нерезидентами.

До оптової торгівлі належать операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості понад 10 золотих, платинових або срібних монет.

До роздрібної торгівлі відносять операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня не більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості не більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет.

Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється відповідно до нормативних актів, зокрема інструкцій Національного банку України з організації емісійно-касової роботи в установах банків України [5, c. 30-32].

Ринок банківських металів в Україні — це наймолодший сегмент національного валютного ринку і відповідно фінансового ринку. Він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 р. з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. У світі банки працюють переважно з безготівковими металами, бо це не потребує зайвих витрат на перевезення та зберігання металу. Але український ринок банківських металів має переважно готівковий характер. Значна частина українського ринку банківських металів, як і в усьому світі, традиційно належить золоту.

Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами, і це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів. На 1 жовтня 2003 р. ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на операції з банківськими металами на валютному ринку України мали 22 банки, 12 з яких розміщені в Києві та Київській області; на операції з банківськими металами на міжнародних ринках — сім банків, серед яких АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК», ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк, АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», ВАТ «Кредитпромбанк», ЗАТ КБ «ПриватБанк», АКБ «ІМЕКСБАНК». Для порівняння в 2000 р. ліцензію НБУ на операції з банківськими металами на валютному ринку України мали 14 банків.

Практично весь метал, який постачається в Україну, — іноземного виробництва. Це пов’язано з так званим невизнанням українських афінажорів на світовому ринку. Загалом українські банки купують зливки банківських металів у Німеччині. Російське золото не потрапляє в Україну у зв’язку з проблемами митного оформлення експорту російського золота, хоча російські афінажери виробляють традиційно якісне золото і з успіхом продають його на Заході. Все імпортне золото, що з’являється на українському ринку, тим чи іншим шляхом проходить через лондонський ринок металів. Ціна на золото на Лондонській біржі формується за результатами «фіксінгу» двічі на день у доларах США за трійську унцію. Фіксінг — це встановлення орієнтованої ціни золота, з урахуванням якої укладаються угоди. У жовтні 2003 р. лондонський фіксінг перебував у межах 370—375 дол. за трійську унцію (порівняно з тим самим періодом 2002 р. 282—283 дол.). Придбати золото за цінами лондонського ринку українському суб’єкту важко. Існує ряд перешкод, серед яких — виплата податків за золото, що придбане за кордоном; отримання індивідуальної ліцензії на ввезення золота в Україну тощо.

Головною проблемою українського ринку банківських металів залишається незначний попит на золото з боку інвесторів та ювелірної промисловості. Із загальної значної кількості світових операцій із золотом українські банки виконують найпростіші:

· кредитування під заставу металу;

· оренда депозитних комірок для зберігання банківського металу;

· передавання банку металу на зберігання;

· продаж золотих монет і зливків фізичним особам;

· розміщення готівкових банківських металів на банківський депозит (ставка за таким депозитом становить 2—6 % залежно від терміну депозиту, проценти можуть бути виплачені залежно від бажання клієнта — «металом» чи готівкою).

Розвиток ринку золота і збільшення видів та обсягів операцій із золотом можуть сприяти збільшенню прибутків банків, поліпшенню показників їхньої діяльності і тим самим підвищенню конкурентоспроможності банківської системи України.

Отже, у світі склався цілодобовий діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління міжнародними фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення [9, c. 81-82].


4. Роль золота у формування золотовалютних резервів центральних банків

Для Центрального банку країни золотий запас може виступати як резерв міжнародних платіжних засобів для державних органів, власних компаній, корпорацій та окремих громадян. Традиційно резерви національних банків складалися з фізичного золота і найбільш стабільних світових валют. Центральний банк країни регулює обсяг запасів дорогоцінного металу в абсолютному та відносному вимірах, а також визначає джерела формування поповнення та засоби реалізації цих запасів, забезпечення їх дохідності та ліквідності. Визначення необхідних державі пропорцій дорогоцінного металу в золотовалютних резервах знаходяться в компетенції керівництва Центрального банку. Кожна держава має свої обсяги золота у своїх запасах, наприклад, станом на 1 січня 2006 року золотовалютні запаси Сполучених Штатів становили 8133,5 тонни, друге місце належало Німеччині – 3427,8 тонни, п’яте – Італії – 2451,8 тонни [2].

Необхідно відмітити, що відмова від золотого стандарту, а в подальшому – від Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів, а також значне посилення нестабільності фінансових ринків призвело до зростання потенційних втрат, яких може зазнати Центральний банк через несприятливу ринкову кон’юнктуру або банкрутство іноземного дебітора. Вказане обумовлює необхідність управління структурою золотовалютних резервів.

Ми приєднуємося до точки зору О. Луніна, який виділяє два аспекти ефективності управління золотовалютними резервами: грошово-кредитний та фінансовий. З точки зору грошово-кредитної політики ефективне управління золотовалютними резервами має забезпечувати постійну їх доступність та можливість використання для здійснення валютних інтервенцій або інших заходів. З точки зору фінансового аспекту управління фінансова ефективність використання золотовалютних резервів оцінюється шляхом порівняння фактичних та планових показників дохідності золотовалютних резервів [3, с. 7]. На нашу думку, саме другий аспект ефективності управління резервами – фінансовий, з кожним роком набуває актуальності . Причиною вказаного є насамперед зміна ролі та місця євро та долара в світовій валютній системі, зменшення надійності державних зобов’язань США та зростання вартості золота. Слід зазначити, що довгий час центральні банки нехтували фінансовим аспектом ефективності управління золотовалютними резервами, враховуючи те, що отримання прибутку не є метою діяльності центрального банку[3, c. 140-141].

Незацікавленість у доході та відсутність методів управління та показників оцінки ефективності управління золотовалютними резервами призводять до неадекватної поведінки центральних банків на фінансових ринках. Наприклад, Аргентина упродовж 1997 року продала всі свої золоті резерви (124 т) та інвестувала кошти в американські державні цінні папери. Протягом 90-х років минулого століття центральні банки Бельгії, Нідерландів та Австралії продали більшість своїх золотих резервів. Основною причиною продажу центральними банками провідних країн частини своїх золотих резервів було падіння цін на золото та більша дохідність американських цінних паперів. Необхідно відмітити, що за сучасних умов зростання попиту на золото, особливо з боку країн Близького Сходу та Індії, а також глобалізації фінансових ринків, яка може негативно вплинути на дохідність державних цінних паперів окремих країн (насамперед США), необхідне наукове обґрунтування визначення достатності та структури золотовалютних резервів центральних банків. Стратегії центральних банків щодо оптимальної стриктури золотовалютних резервів повинні розроблятися на наукових засадах сучасних економіко-статистичних методів та з урахуванням особливостей золота як монетарного активу. Основними особливостями золота як резервного активу, на нашу думку, є: – по-перше, золото забезпечує фінансову безпеку держави на випадок несприятливих умов, таких, як криза, знищення валютної системи, війна, терористичні акти. Події, які відбулись в США 11 вересня 2002 року, підтвердили значення цінності та привабливості золота. У цей період усі індекси ведучих капіталістичних країн (DowJones, DAXта ін.) почали падати, а ціна золота на світових ринках, навпаки, зросла та перевищила 280 $/oz;

– по-друге, золото не є борговим зобов’язанням, воно не залежить від валютного контролю або замороження активів в якійсь визначеній валюті, тобто не залежить від факторів, які впливають на резерви в іноземній валюті. Золото використовується для врегулювання зобов’язань між урядами, його легко мобілізувати, використовувати як застави. – по-третє, золото допомагає диверсифікувати офіційні резервні активи. Необхідно відмітити, що формування структури золотовалютних резервів в Україні відбувається під впливом розвитку світової валютної системи. Демонетизація золота та зростання потреб центральних банків в отриманні доходів від управління золотовалютними резервами обумовлюють невисоку середню питому вагу металу в золотовалютних резервах як країн – членів МВФ, так і Національного банку України

Дані табл. 1 свідчать про те, що абсолютний приріст монетарного золота в структурі резервів Національного банку України за сім років збільшився на 361,03 млн. дол. США, що свідчить про позитивні тенденції розвитку фінансового ринку України. У той самий час питома вага монетарного золота значно знизилась – на 5,81 відсоткові пункти.

Метою підтримання частини запасів у золоті є не лише забезпеченість стабільності грошових одиниць, але й психологічна важливість золота, оскільки для населення та інших інвесторів золото є аспектом довіри. Непрямий зв’язок золота з грошовим обігом ґрунтується на довірі, яка залежить від рівня золотовалютних запасів. Якби золоту не було відведено відповідальну роль, це могло б бути сприйнято як недостатня впевненість у цій валюті. Довіра до центрального банку країни є вирішальним фактором його нормального функціонування. Тому склад його офіційних резервів є вкрай необхідним для демонстрації того, що центральний банк не тільки має достатній рівень для подолання можливих криз, але і правильний набір цих ресурсів [2, c. 6-8].

Деякі дослідники ролі золота в структурі золотовалютних резервів центральних банків вказують на його низьку прибутковість порівняно з іншими активами. Однак наведені вище тенденції зі зменшення курсу долара та підвищення вартості золота свідчать про зворотне. На нашу думку, витрати, пов’язані зі зберіганням золота, необхідно вважати як комісію за ризик, що сплачується за захист від несподіваного збільшення темпів інфляції, боргової кризи, розпаду світових валютних та торгових угод.

Золото є символом валютної незалежності, воно забезпечує захист від різних катастрофічних явищ, гарантує довіру до національної валюти як в країні, так і за її межами [5, с. 87].

Проблема формування золотовалютних резервів та управління ними є новою для незалежної України. Аналіз розвитку процесів створення та використання резервів дав змогу виділити чотири історичних етапи та виявити їх особливості.

Перший етап (1991–1992 рр.) – це створений Національний банк України (НБУ), який розробляє методологічні та методичні основи для виконання функції сховища благородних металів (золота). На цьому етапі створюється інфраструктура формування та управління золотовалютними резервами та встановлюються кореспондентські відносини НБУ з іноземними банками. Закінчується цей етап організацією таких установ, як Державна скарбниця та Валютна біржа НБУ.

Вирішенню проблем формування власного золотого запасу, який створювався фактично з нуля, сприяло прийняття закону України „Про банки та банківську діяльність” (20 березня 1991 р.) та Постанови Президії Верховної Ради України „Про створення запасу дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів в Україні” (2 грудня 1991 р.).

Другий етап (1993–1994 рр.) – характеризується швидким зростанням золотовалютних резервів НБУ завдяки впровадженню обов’язкового продажу суб’єктами господарювання частини валютних надходжень, у той самий час обсяги золота в структурі цих резервів залишаються невеликими. Як відмічають автори наукового видання „Грошово-кредитна політика в Україні”: „...для забезпечення необхідного рівня міжнародної ліквідності Національний банк України розпочав активну роботу з формування системи валютних резервів [6, с. 103]. При визначенні розміру офіційних валютних резервів НБУ використовував міжнародні стандарти, за якими розмір резерву має становити не менше трикратного обсягу місячного імпорту. Сприяв рішенню створення та формування золотовалютних резервів Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, прийнятий 19 лютого 1993 року.

Третій етап (1995–1998 рр.) – пов’язаний зі стрімким зростанням обсягів золотовалютних резервів за рахунок надходження кредитів МВФ та короткотермінових іноземних інвестицій. Необхідно відмітити, що протягом 1995–1996 рр. на обсяги та структуру золотовалютних резервів значно впливала діяльність Української міжбанківської валютної біржі та Державної скарбниці НБУ (протягом усього періоду). З 1996 року дилери НБУ починають працювати на світовому ринку золота на устаткуванні агентства „Reuters”, що працює в межах найбільш потужних сучасних інформаційних систем. Завершується цей етап фінансовою кризою 1998 року.

Четвертий етап (з 1999 р. і до теперішнього часу) – характеризується зростанням золотовалютних резервів та впровадженням активної політики щодо вдосконалення методів управління золотовалютними резервами. З 2000 по 2007 рр. обсяги резервів збільшились більш ніж у сім разів (з 3,1 до 22,3 млрд. дол. США). У той самий час, на нашу думку, тенденція поступового зменшення монетарного золота у структурі резервів (з 8,38 в 2000 році до 1,8 % у 2006 році) не відповідає вимогам оптимального співвідношення монетарного золота до іноземних валют. Слід зазначити, що сучасні процеси формування валютної структури золотовалютних резервів відбуваються під впливом еволюційного розвитку світової валютної системи. Це обумовлює існування багатьох резервних валют як альтернатив золоту, яке з огляду на його унікальні властивості, продовжує залишатись активом для центральних банків. Про використання та дохідність цінних паперів, що використовує НБУ під час формування своїх резервів, свідчать дані табл. 2 [1, c. 17-18].

У структурі резервів, сформованих за рахунок цінних паперів, найбільшу питому вагу (більше 51,13 %), мають облігації уряду США [7, с. 49]. Разом з державними цінними паперами значну частку в портфелі НБУ (5,24 %) займають облігації Банку міжнародних розрахунків. Ця установа була створена у 1930 році центральними банками найкрупніших торговельних країн для спрощення міжнародних трансакцій. Банк міжнародних розрахунків, як і МВФ, має найвищий міжнародний рейтинг ААА+. На початку поточного року НБУ тримав у цій установі валютні депозити в сумі, еквівалентній майже 6,5 млрд. грн., що становить 4,8 % від усього валютного резерву. Відмітимо, що раніше Національний банк був більш зацікавлений тримати гроші в цьому банку. У 2005 році депозити НБУ в Банку міжнародних розрахунків становили понад 27 млрд. грн., або майже 30 % від усіх валютних резервів.

Але Національний банк так і не подав інформації про інших емітентів, до цінних паперів яких він вклав 7,8 млрд. грн., майже 18 % від портфеля цінних паперів. Відомо лише, що це цінні папери, випущені урядами країн Організації економічного співробітництва та розвитку, а також іноземними інвестиційними банками. Саме ці облігації є більш дохідними в портфелі. Регулюються сучасні механізми формування та використання золотовалютних резервів законом України „Про банки та банківську діяльність” та такими положеннями, як: „Про основні принципи управління золотовалютними резервами НБУ”, „Про порядок здійснення операцій з золотовалютними резервами”, Про встановлення лімітів на здійснення операцій з золотовалютними активами” та найважливіше – „Про інвестиційну декларацію золотовалютного резерву”[12, c. 9-10].


Висновки

Аналіз результатів проведеного дослідження дає змогу зробити такі висновки та пропозиції:

– процеси глобалізації та інтеграції фінансових ринків обумовлюють необхідність наявності певних елементів, які захищатимуть національну економіку від негативного впливу ззовні. Золотовалютні резерви є одним з таких елементів, а золото є важливою складовою цих резервів;

– зростання нестабільності та ризикованості фінансових ринків обумовлюють наявність стратегії та методів управління золотовалютними резервами з метою оптимізації їх структури та дохідності;

– враховуючи сучасні тенденції в світовій економіці та особливості золота як резервного активу, необхідно рекомендувати збільшувати питому вагу золота в структурі золотовалютних резервів Національного банку. Необхідно насамперед довести питому вагу монетарного золота в Україні до 15 %, що відповідає структурі золотовалютних резервів сучасних європейських країн, а також ввести граничні значення відхилень обсягів монетарного золота залежно від зміни курсів іноземних валют, з яких формуються резерви Національного банку України;

– питома вага золота в золотовалютних резервах багатьох країн значно знизилася за останні тридцять років, але зберігання та управління національним золотовалютним резервом залишається однією з основних функцій центрального банку. Тому необхідно використовувати як складову резервів монетарне золото, оскільки воно є високоліквідним, високонадійним та дохідним активом та забезпечує суверенітет країни.


Список використаної літератури

1. Андрианов В. Золотовалютные резервы: принципы формирования, структура и эффективность использования //Маркетинг. - 2008. - № 5. - C. 9-20

2. Андрианов В. Золотовалютные резервы: формирование, структура и эффективность использования //Маркетинг. - 2008. - № 4. - C. 3-14

3. Бєляєв Д. О. Структура класів активів золотовалютних резервів // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 5. - С. 139 – 145

4. Бровкова Е.Г. Финансово-кредитная система государства: Учеб. пособ. для студ. вуз./ Е.Г. Бровко-ва,И.П. Продиус. - К.: МП "Сирин", 1997. - 224 с.

5. Ветрова І. Національний банк України: питання незалежності і управління золотовалютними резервами //Юридична Україна. - 2007. - № 8. - C. 30-35

6. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система: науково-популярна література/ А. С. Гальчинський; Ред. Тетяна Осинська,; Об’єднання науково-виробничих ініціатив "LIBRA". - К.: "LIBRA", 1993. - 95 с.

7. Гриньков Д. Убить Грина // Бизнес. – 2007. – № 18–19. – С. 48–51.

8. Грошово-кредитна політика в Україні: наукове видання/ Володимир Стельмах, Анатолій Епіфанов, Наталія Гребеник, Володимир Міщенко, Ред. В. І. Міщенко. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2003. - 421 с.

9. Грошово-кредитна політика в Україні: Підручник / За ред. В.І. Міщенка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Т-во “Знання”, 2003. – 421 с.

10. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

11. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 338 с.

12. Лунін О.Б. Управління золотовалютними резервами Національного Банку України: Автореф. дис. …канд. екон. наук. – Ірпінь – 2002, – 19 с.

13. Мельник П.В. Міжнародні резерви України: обсяги і структура/ П.В. Мельник, О.І. Береславська //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 12. - C. 108- 116.

14. Михальський В. В. Про фінансові та товарні аспекти ринку золота як один із чинників зростання економіки // Фінанси України. - 2007. - № 4. - С.95-102

15. Михальський В.В. Деривативи, забезпечені золотом: Навч. посібник. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2002. – 191 с.

загрузка...
Top