Законодавча база застосування векселів

Вступ.

1. Вексельний обіг на фондовому ринку України.

2. Удосконалення вексельного обігу на фондовому ринку України.

3. Шляхи вдосконалення вексельного законодавства України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Водночас, роль і місце вексельного права та його морально-етичних норм чесного бізнесу давно вже вирішено. Добре збалансованим є ставлення учасників господарських дій до векселя як найдавнішого різновиду цінного папера і провідного нині фінансового документа.

Безумовність векселя як боргового зобов'язання боржника, суворість і швидкість примусового стягнення боргу стали основою інших видів платежу і розрахунків, у тому числі банкнот, чеків, акредитивів та ін. На основі векселя набули належного розвитку акції, облігації, депозитні сертифікати та похідні від них інструменти ринку цінних паперів. Водночас, жоден з них за своїми виконуваними функціями та значенням не може зрівнятися з векселем. Розвиток вексельного обігу призвів до зародження безготівкових грошових розрахунків, витіснив з грошового обігу золото і срібло, замінив еквіваленти мінового обороту паперовими символами. Саме недосконалість, колізійність вексельних норм та невідповідність їх міжнародним вимогам й робить актуальним і доцільним дослідження проблем правового регулювання вексельного обігу в Україні.

Питанням вексельного регулювання присвячені праці науковців: А.Демківського, Н.Деркача, О.Єфімова, Б.Івасіва, І.Івасіва, О.Кириченка, Й.Лечиги, Ю.Лисенкова, В.Ляшка, І.Мешка, Г.Рошка, Т.Руденка, І.Сидорова тощо. Окрім того, деякі питання вексельного обігу розглянуто у працях С.Коробкіна, В.Мамутова, С.Маслова, О.Подцерковного, Н.Саніахметової та ін.


1. Вексельний обіг на фондовому ринку України

Вексель, як один із фінансових інструментів, за своєю економічною природою є досить унікальним цінним папером. Так, з одного боку, він є короткостроковим борговим зобов’язанням, що опосередковує кредитні відносини, використовується в грошових розрахунках і, тим самим, виконує функцію засобу платежу. Розширення вексельного обігу створює альтернативу банківському кредитуванню, що в умовах дефіциту обігових коштів у підприємницьких структурах, може впливати на зниження банківських ставок. З іншого ж боку, вексель може бути використаний як додаткове джерело коштів для інвестування капіталу, передбачає фіксований характер платежу, і як переказаний може багаторазово обертатись на вторинному ринку.

Правильно організований вексельний обіг дозволяє гарантувати повноту і своєчасність оплати зобов’язань, встановлює правову взаємозалежність покупця і продавця продукції (товарів, робіт, послуг) та передбачає їх взаємоконтроль, а також цивілізоване вирішення спорів в разі невиконання зобов’язань. Застосування векселя також дозволяє залучати до розрахунків, не лише осіб, пов’язаних з операціями купівлі-продажу продукції, а й інших, в тому числі й фінансових посередників, що, в свою чергу, прискорює сам процес вексельних розрахунків, підвищує ступінь взаємовідповідальності за здійснення угод.

Виходячи з наведених класифікацій, вексель може бути визначений як універсальний інструмент фондового ринку, що є борговим комерційним цінним папером, який призначений для оформлення кредитних, розрахункових та інвестиційних операцій, може випускатись державними органами влади, фізичними та юридичними особами лише в документарній формі, підлягає оплаті лише в обумовлений час і в обумовленому місці.

Вексельний обіг – це сукупність економічних відносин між суб’єктами з приводу видачі простих та переказних векселів, здійснення операцій з ними та виконання вексельних зобов’язань відповідно до чинного законодавства.

На даному етапі сфера використання векселя в Україні значно звужена через порушення еквівалентності обігу оборотних і необоротних активів, високу тінізацію економіки тощо. На фондовому ринку вексель існує лише на первинному ринку (при його випуску) та на пасивному позабіржовому ринку (при його авалі, акцепті, передачі по індосаменту, протесті у неплатежу та неакцепті, а також погашенні). Організований вторинний ринок для векселя тимчасово законодавчо недоступний через ряд серйозних порушень, допущених в процесі вексельного обігу у попередні роки. Проте, така заборона не тільки не вирішила проблеми, а й погіршила ситуацію в країні з кредитуванням, інвестуванням та поверненням боргів. Для відновлення та активізації повноцінних вексельних відносин в Україні на сучасному етапі актуальними є проблеми правильності здійснення операцій з векселем, починаючи з випуску і до його погашення, запобігання застосуванню кримінальних схем та забезпечення інформаційної “прозорості” ринку.

Враховуючи існуючі норми вексельного права, було встановлено, що до дефекту форми, тобто визнання векселя недійсним, призводять: відсутність у тексті документу назви “простий вексель” або “переказний вексель” відповідно; обумовлення платежу певними обставинами чи настанням певних подій; наявність неточностей у найменуванні платника; неправильно вказаний строк платежу; неправильно вказане місце платежу; відсутність реального місця складання; неоднозначність трактування дати складання векселя; невідповідність дати складання загальному змісту векселя; відсутність особистого підпису векселедавця; відсутність першого векселедавця.

З початку 2002 року згідно із Законом України “Про вексельний обіг в Україні” учасниками вексельного обігу, нарешті, стали також і фізичні особи, але такий дозвіл виглядає скоріше як вирішення проблеми на папері, а не на практиці, оскільки чіткий механізм його здійснення відсутній. Основними моментами, які ми пропонуємо врегулювати, є: придбання вексельного бланку; випуск векселя; зазначення найменування платника на векселі; підпис на векселі; пред’явлення до платежу, платіж по векселю та інші.

Розвитку ринку цінних паперів та його вексельного сегменту значною мірою має сприяти підвищення його інформаційної прозорості та відкритості. В останній час, крім реклами, з’явились доступні та більш надійні джерела інформації. Так, в пресі почали публікуватись звіти про фінансову діяльність юридичних осіб (переважно відкритих акціонерних товариств), виходять видання, що повністю присвячені огляду фондового ринку і діяльності його суб’єктів.

При здійсненні операцій з цінними паперами важливо знати динаміку їх курсів, правильно оцінювати вплив основних факторів на цю динаміку. Проблема полягає в тому, що не тільки більшість інвесторів, а й багато фінансових посередників не в змозі порівняти цінні папери, що пропонуються на фондовому ринку, по ступеню доходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фондового ринку. Призначення рейтингів – ранжувати в рамках єдиної і послідовної системи відносні рівні ризику боргових зобов’язань та основні фінансові показники діяльності (ліквідність, платоспроможність, прибутковість та ін.) їх емітентів. Існуючі в Україні методики оцінки платоспроможності підприємств ґрунтуються лише на кількісних або лише на якісних показниках. На думку автора, це є їх основним недоліком.


2. Удосконалення вексельного обігу на фондовому ринку України

Для стабілізації та подальшого розвитку ринку векселів в Україні необхідно удосконалити інфраструктуру ринку векселів (рис. 2).

При цьому, на рис. 2 прямою лінією зазначені вже існуючі елементи інфраструктури ринку векселів, які потребують вдосконалення, а пунктиром - нові елементи, які пропонується створити для здійснення повноцінного вексельного обігу в країні.

Практичне впровадження побудованої інфраструктури ринку векселів в Україні дозволить створити оптимальні умови для виконання його учасниками своїх функцій та більш ефективного застосування векселя як інструменту розвитку фондового ринку України.

На даному етапі особливо актуальним у вексельному обігу є питання фінансової безпеки учасників вексельних відносин. В даний час українські рейтингові агентства приділяють увагу лише акціям та облігаціям підприємств, а рейтинги векселів складались лише недовгий час (1999-2000 рр.).

Для забезпечення більшої інформаційної прозорості вексельного ринку пропонуємо методики складання кредитного рейтингу векселедавців (юридичних та фізичних осіб), які врахували позитивний досвід провідних світових агентств та існуючих вітчизняних структур. Суть даних методик полягає у формуванні певного інтегрального показника на основі як кількісних, так і якісних показників, що дасть змогу здійснити більш точну оцінку діяльності зазначених підприємств та фізичних осіб.

Методики розроблені для використання їх рейтинговими агентствами при складанні кредитних рейтингів векселедавців, а також можуть бути використані й іншими суб’єктами вексельних відносин (векселедержателями, банківськими установами тощо).

Сам багаторівневий процес складання кредитного рейтингу векселедавців представлено на рис. 3. Розрахунки при складанні кредитного рейтингу здійснюються у п’ять етапів.

На першому етапі здійснюється вибір векселедавця, вексель якого пропонується для використання у розрахунках.

На другому етапі здійснюється інформаційне забезпечення процесу складання кредитного рейтингу. При рейтингуванні векселедавців-юридичних осіб, досліджують: баланс та звіт про фінансові результати за останні три роки діяльності, затверджені управлінням статистики за місцем реєстрації підприємства; журнали реєстрації виданих векселів (для векселедавців); інформація про освіту та досвід роботи керівника підприємства, його заступників та осіб, що займаються вексельними розрахунками; копії договорів на поставку продукції (робіт, послуг) підприємства; інформація про кредитну репутацію підприємства (суми кредитів, мета кредиту, строки, вчасність та повнота погашення відсотків та основної суми боргу), підтверджена відповідальними особами банку.

На третьому етапі, на основі отриманої інформації, проводять два види аналізу основних суб’єктивних (якісних) та об’єктивних (кількісних) факторів впливу на фінансовий стан векселедавців. При здійсненні якісного аналізу суб’єктивно оцінюються основні показники, що впливають на діяльність векселедавця-юридичної особи, а саме: позиція підприємства на ринку (х1); професіоналізм керівництва та його ділові якості (х2); ефективність управління (х3); наявність замовлень на продукцію (х4); кредитна репутація позичальника (х5); періодичність розрахунків векселями (х6). При здійсненні кількісного аналізу досліджуються такі показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності (х7); коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) (х8); коефіцієнт фінансової стійкості (незалежності) (х9); коефіцієнт структури капіталу (х10); коефіцієнт швидкої ліквідності (х11); коефіцієнт маневреності власного капіталу (х12); рентабельність активів (х13); рентабельність продажу (х14). Розрахунки пропонуємо здійснювати за допомогою розробленої нами прикладної програми на основі Excel2000, яка дозволяє в автоматичному режимі здійснювати кількісний аналіз та методом тестування – якісний аналіз.

На четвертому етапі попередньо розрахованим показникам присвоюються відповідні вагові коефіцієнти, які були визначені на основі експертної оцінки спеціалістів, що працюють на даний час з векселями на підприємствах різних форм власності, а також у банківських установах, інвестиційних компаніях, державних структурах тощо. На основі сумарного балу оцінки фінансового стану, векселедавців ранжують за класами А, Б, В, Г та Д.

На п’ятому етапі особа, якій пропонувався даний вексель в якості інструменту оплати по проведених операціях, на основі присвоєного класу, приймає рішення про використання векселя у розрахунках чи відмовляє у цьому і вимагає оплати іншим шляхом.


3. Шляхи вдосконалення вексельного законодавства України

Впровадження у практику господарської діяльності векселів у сучасних ринкових умовах в Україні вигідне усім учасникам господарського обороту. Вказане доводиться й тим, що вексельний обіг 1922—1927 pp. фактично був єдиною і досить успішною формою державного контролю за своєчасністю сплати податків. Це ж можна використати нині з Україні для легалізації обороту тіньового сектора, збільшення надходжень до державного бюджету. В свій час векселем навіть золото було витіснене з каналів грошового обігу.

Вексельні зобов'язання нині фактично заполонили канали фінансово-кредитних систем усіх країн з ринковою економікою. Тому зволікання з відновленням повноцінного вексельного обігу в Україні лише на шкоду усім: державі, економіці, виробничому і особистому споживанню, підприємству та грошовому обігу і його сталості. Що ж об'єктивно перешкоджає і гальмує розвиток вексельного обігу в Україні? Серед основних причин слід назвати такі:

1) втрата традицій і самої підприємницької психології;

2) відсутність умінь і навиків для грамотного складання та оформлення вексельних зобов'язань, відсутність знань правових умов обігу і погашення векселів;

3) не вистачає правових знань також юристам підприємств, нотаріусам, суддям та іншим категоріям функціональних працівників;

4) вимагає спеціальної підготовки і навиків, загалом, досить складне за нормативними вимогами вексельне законодавство.

Ще не повністю сформовано пакет законів вексельного права. Відсутність деяких нормативних актів викликає побоювання у одних і прагнення безкарно діяти — у інших.

Отже, зупинимося на аналізі конкретних недоліків нормативного регулювання вексельного обігу в Україні.

Так, посилання у ст. 1 Закону України від 23 лютого 2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок" змушує звернути увагу на неповне й некоректне визначення векселя у ньому: "Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)". Насамперед, таке формулювання має нечітке визначення строку платежу, що суперечить УВЗ (Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі), який оперує чіткими категоріями[2]. Захищаючи права векселедержателя, УВЗ передбачає опротестування векселя та реалізацію права регресу в разі несплати за векселем у визначений на ньому строк. Поняття "після строку платежу" порушує права векселедержателя-кредитора, оскільки є несумісним з процедурою протесту векселя, яка фіксує невиконання зобов'язання платника за векселем. Водночас УВЗ захищає і права платника за векселем тим, що обмежує термін здійснення протесту двома днями зі строку, визначеному на векселі (ч. З ст. 2 Закону від квітня 2001 р. "Про обіг векселів в Україні").

Визначення терміна "вексель" у Законі Про цінні папери та фондовий ринок" суперечить Женевській конвенції також і тому, що воно є справедливим лише для простих векселів, оскільки в переказних векселях прямим платником є не векселедавець, а акцептант. Окрім того, таке визначення векселя неповне. Векселеві завжди притаманні властивості цінного папера як документа, що засвідчує майнові права власника векселя на суму, вказану в ньому. Але в обігу він може виконувати різні функції. Вексель — фінансовий інструмент, що поєднує функції цінного папера, боргового зобов'язання, платіжного інструмента.

Негативна практика органів ДПАУ визнавати вексель у всіх операціях як товар (цінний папір) вимагає уточнення його визначення. Під кутом зору Цивільного кодексу України вексель може бути товаром лише у випадку, коли він є предметом купівлі-продажу. Ордерна природа векселя обумовлює його функцію як платіжного інструмента, що зафіксовано в Законі від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність".

Визначення векселя тільки як цінного папера призвело до того, що національне податкове законодавство не розрізняє функцій векселя як цінного папера та платіжного інструмента, і в усіх угодах він визнається органами ДПАУ тільки цінним папером, тобто товаром. Внаслідок цього угоди, в яких розрахунки здійснюються з використанням векселів, однозначно визнаються бартерними, з нарахуванням відповідного ПДВ, що з економічної точки зору не вигідно для векселе держателів.

З урахуванням наведеного вище, у законопроекті про зміни у Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель можна визначити як вид цінних паперів, засіб платежу та грошовий борговий документ, складений у встановленій законодавством формі, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання або наказ векселедавця сплатити векселедержателю зазначену суму в установленому місці та визначений строк. Вексель виконує різні функції господарської діяльності залежно від обставин:

— боргового зобов'язання — в разі оформлення заборгованості за господарським договором за передані товари, виконані роботи, надані послуги;

— цінного папера — у випадку, коли він є предметом купівлі-продажу за господарським договором;

— платіжного інструмента — у випадку використання його в розрахунках із суб'єктами господарської діяльності.

Стаття 2 враховує деякі застереження, обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 Додатка II до Женевської конвенції 1930 p., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі:

1. Стаття 10 УВЗ в національному вексельному обігу не застосовується (ця норма значною мірою є наслідком дуже низької обізнаності учасників вексельного обігу у вексельному праві).

2. Оплата векселів, номінованих в іноземній валюті (ст. 41 УВЗ), здійснюється або у гривні, або у валюті з дотриманням норм валютного законодавства України (ця норма діє і в разі наявності у векселі застереження про ефективний платіж).

3. Протест у неплатежі за векселями з визначеним строком платежу (ст. 44 УВЗ) має бути здійснений або в день платежу, або впродовж двох наступних робочих днів.

4. Згідно з чинним законодавством уточнено формулювання щодо банкрутства (статті 43 і 44 УВЗ).

5. Уточнено розмір плати за несвоєчасну оплату векселя (статті 48 і 49 УВЗ): замість 6% встановлено ставку НБУ, що більш адекватно відповідає вартості коштів на ринку.

Статтею 3 Закону до кола осіб, що можуть зобов'язуватися за векселем, долучено фізичних осіб (норма набрала чинності з 1 січня 2002 p.). Відтак, до ст. З Закону "Про обіг векселів в Україні" у грудні 2002 р. внесено зміни щодо визначення необхідних реквізитів, які мають бути вказані у векселі для фізичних осіб, а також обов'язкового письмового оформлення договору про оплату переданих товарів, виконаних робіт, наданих послуг з використанням векселів.

Вказано, що порядок, за яким зобов'язуватися за векселем можуть органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи, що фінансуються з Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4 Закону регулює умови випуску векселів. На мою думку, з цією статтею пов'язана найбільша кількість проблем, які дуже гостро проявилися на практиці. Тому розглянемо її детальніше.

У ст. 4 Закону від 5 квітня 2001 р. „Про обіг векселів" зазначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя, повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом котрої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за ним та виникають грошові зобов'язання стосовно платежу за векселем.

Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно із Законом. Відповідно до абз. 1 видача векселів дозволяється "лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги". Але згідно зі ст. 264 Господарського кодексу України та статтями 655 і 712 Цивільного кодексу України товари можуть бути передані векселедавцеві не тільки за договором поставки, а й за договором купівлі-продажу. Тому коректнішим буде використання слова "передані" стосовно товарів.

З метою уникнення інфляційних наслідків введено обмеження на випуск векселів лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Це питання відоме як проблема товарності векселя. Справа у тому, що згідно з абз. 1 ст. 4 вимога товарності висувається тільки на етапі видачі векселя. Але на практиці фахівці банків доводять представникам перевіряючих органів наявність товарності векселя, немаючи можливості отримати документи про товарність векселів під час їх видачі; суди ухвалюють рішення про недійсність векселів на підставі відсутності товарності (що набуло достатнього поширення), причому і не тільки на стадії видачі векселя, а й за подальшого його використання в розрахунках.

Фактично проблема полягає в тому, що, по-перше, вимога товарності стосується тільки моменту видачі векселя і не поширюється на його обіг; по-друге, вексель — це строго формальний документ і може бути визнаний недійсним лише за наявності дефекту форми, а не відсутності умови товарності; по-третє, у випадках порушення умов товарності векселя під час його видачі (абз. 4 ст. 4) передбачено відповідальність згідно із законом для особи, винної в цьому порушенні.

Формулювання абз. 1 ст. 4 фактично виключило з обігу фінансові векселі, які, власне, видавалися в обмін на залучені кошти, що дозволяло збільшити обсяги коштів, залучених від вкладників (юридичних і фізичних осіб). Окрім того, векселі банків є ліквідним інструментом і можуть бути з успіхом використані для зменшення надліквідності великих банків, у кредитуванні як застава та як платіжний документ. Внаслідок цього від моменту введення в дію Закону обсяги операцій банків з векселями зменшилися майже у сім разів, у основному за рахунок операцій з фінансовими векселями.

Фінансові векселі, тобто векселі, видані банком під залучені гроші як зобов'язання повернення запозичення, є ліквідним інструментом на борговому ринку і, на думку більшості банків та учасників вексельного ринку, мають бути повернені на ринок. Головним аргументом Національного банку України щодо вилучення з обігу фінансових векселів був їхній вплив на монетарну політику держави. Але тут треба чітко визначити саме негативні моменти цього впливу. На мій погляд, головним негативним моментом є не наявність в обігу фінансових векселів, а їх неконтрольовані обсяги, тому що моніторинг вексельного обігу взагалі та фінансових векселів в Україні відсутній, зокрема.

Абзац 2 ст. 4 Закону містить вимоги, які неможливо виконати на практиці. Цей абзац необхідно вилучити з тексту Закону за такими аргументами:

— він обумовлює виникнення (а, отже, і дійсність) вексельних зобов'язань з наявністю позавексельних зобов'язань не тільки між контрагентами за договором, який обумовлює товарність векселя на момент його видачі: 1) між трасатом і трасантом; 2) векселедавцем простого векселя та особою, яка має здійснити платіж, а також між особами, котрі зазвичай не пов'язані економічними відносинами; 3) між трасатом та особою, якій чи за наказом котрої повинен бути здійснений платіж; 4) векселедавцем простого векселя та особою, за наказом якої має бути здійснений платіж, а вимога щодо наявності зобов'язання між векселедавцем простого векселя і трасантом не має сенсу взагалі;

— він не захищає інтереси векселедержателя, оскільки встановлює наявність покриття вексельного зобов'язання лише на момент видання переказного чи простого векселя. Питання про те, чи буде покриття (зобов’язання зазначених у статті осіб) існувати на момент строку платежу за векселем, залишається поза сферою регулювання цього Закону;

— обмеження суми векселя сумою зобов’язання суперечить суті "комерційного кредиту".

Положення абз. 3 ст. 4 не охоплює всіх можливих варіантів відносин сторін господарських угод. Окрім випадку передання товарів (робіт, послуг) в обмін на видачу чи акцепт виставленого на неї векселя на погоджених умовах, коли обов'язки останнього вважаються виконаними, згідно з чинним законодавством за договорами про грошову компенсацію переданих товарів, існують інші варіанти розрахунків або видів припинення грошових зобов'язань (статті 600, 604 ЦК). Вважаю, що не варто обмежувати право сторін самостійно визначати строк і порядок припинення зобов’язань за договором.

Останнім абзацом ст. 4 передбачено відповідальність осіб, винних у порушенні вимог цієї статті, відповідно до Закону. Слід нагадати, що на цей час порядок встановлення відповідальності за порушення умов ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні" відсутній.

На розгляді Верховної Ради знаходиться прийнятий у першому читанні законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з прийняттям Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 26 липня 2002 р. № 2024", підготовлений урядом. Цей законопроект передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення через доповнення ст. 1669, в якій передбачається "накладення штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" за порушення умов ст. 4 Закону. Однак слід ще раз звернути увагу на те, що вимога ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні" стосовно відповідності суми заборгованості трасата на момент видання векселя перед особами, з якими він не зв'язаний договірними відносинами, є абсурдною і не може бути реалізована на практиці. Більше того, векселедавець не може знати, кому вексель у подальшому може бути переданий. Тому, на мій погляд, цю норму слід вилучити з чинного Закону. Тим паче, не можна застосовувати штрафних санкцій до осіб, які не мають можливості виконати цю норму. Під дію даних санкцій можуть потрапляти практично всі векселедавці. А за значних сум векселів такі "порушення" можуть трактуватись як «в особливо значних розмірах» з усіма можливими наслідками. Відповідний експертний висновок було направлено АУБ до комітету ВР України з питань фінансів і банківської діяльності і взято ним до відома.

Згідно зі ст. 5 векселі складаються державною мовою на відповідних бланках, форма і порядок виготовлення яких встановлюється ДКЦПФР за погодженням з НБУ. З посиланням на формулювання "...і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені)" ДКЦПФР ухвалила рішення № 103 щодо вилучення векселів з торгівлі на організованих ринках.

Слово "знерухомлені" доцільно вилучити з абз. 1 ст. 5, оскільки, по-перше, воно дублює в попередньому вислові "переведені у бездокументарну форму"; по-друге, термін "знерухомлені" у значенні "переведені у бездокументарну форму" використовується у вузькому значенні в Законі "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", і водночас у широкому розумінні це слово може визначати, наприклад, тимчасове припинення обігу векселя через розміщення його у зберігача (без переведення в бездокументарну форму) для здійснення дея-ких операцій, наприклад, продажу. Проблему повернення векселів на організаційно оформлені ринки необхідно вирішувати внесенням змін до Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" та визначенням особливого порядку торгів векселями на організованих ринках.

Ще однією проблемою, пов'язаною зі ст. 5, є невизначеність порядку розповсюдження бланків векселів. Таку функцію нині виконує Національний банк України. Але вже є судовий позов щодо перевищення ним повноважень у зв'язку з розповсюдженням бланків векселів через мережу регіональних відділень НБУ. На мій погляд, за відсутності системи моніторингу вексельного обігу в Україні така система розповсюдження вексельних бланків дозволяє хоча б опосередковано оцінювати обсяги векселів, що перебувають в обігу. Тому вважаю за потрібне надати у ст. 5 Закону повноваження НБУ за погодженням з ДКЦПФР щодо визначення порядку розповсюдження вексельних бланків.

Попри вимогу ст. 5 Закону про необхідність наявності особливих повноважень для підписання векселів, трапляються випадки підписання векселів, наприклад, замість головного бухгалтера особою, призначеною на період його відсутності. Звернімо увагу на те, що, підписуючи вексель, особа несе відповідальність за ст. 8 УВЗ, тобто підписання векселів без відповідних повноважень тягне за собою відповідальність цієї особи за векселем особисто на суму перевищення повноважень.

За такого формулювання ст. 8 Закону виникає низка проблем.

По-перше, у вексельному праві існує декілька видів протестів, і лише два з них пов'язані з можливістю втрати вексельної суми: відмова у неакцепті й відмова у платежі, після яких необхідно здійснити протест для реалізації права на регрес для стягнення за векселем. У всіх інших випадках не можна допускати вчинення на векселі виконавчого напису, оскільки це порушує права платника за векселем.

По-друге, саме формулювання має неоднозначне тлумачення: чи мається на увазі, що опротестований нотаріусом вексель є виконавчим документом (напис про протест — це виконавчий напис), чи що на опротестованому векселі слід вчинити виконавчий напис.

По-третє, на кого має бути вчинений виконавчий напис? Чи то має бути акцептант переказного векселя? А якщо він не має заборгованості перед векселедавцем?

Отже, вважаю, ст. 8 Закону потребує доопрацювання і може бути викладена, наприклад, у такій редакції: "За заявою векселедержателя на векселі, за котрим вчинено протест в неплатежі або у неакцепті, нотаріус вчиняє виконавчий напис, у якому за вибором векселедержателя боржником визначається особа, що зобов'язана перед ним згідно із законодавством України про обіг векселів. Вчинення виконавчого напису на опротестованих в неплатежі (неакцепті) векселях провадиться в межах строків, передбачених ст. 70 Уніфікованого закону".

Враховуючи все вказане вище, слід зробити висновок, що запропоновані зміни до існуючого правового регулювання сприятимуть розвитку вексельного обігу в Україні та уніфікації вексельного законодавства з міжнародними вимогами. Всі зазначені особливості та неточності у законодавчому регулюванні дають підставу вважати, що вексельне законодавство недосконале та потребує подальшого вивчення і доопрацювання.


Висновки

Виходячи з специфічних ознак векселя, визначено, що вексель, як об’єкт бухгалтерського обліку – це цінний папір в документарній формі, що представляє собою безумовне, абстрактне та складене за суворо встановленою формою одностороннє зобов’язання векселедавця (простий вексель) чи його пропозицію третій особі (переказний вексель) сплатити векселедержателю після настання строку визначену суму грошей в обумовлений термін.

При дослідженні чинного законодавства, яким визначено вексельний обіг в Україні, і практики здійснення вексельних операцій, що склалася, виділено наступні особливості векселя: абстрактність, формальність, односторонність, безумовність, оборотність, грошовість, право чи можливість протесту, солідарна відповідальність.

В результаті проведення класифікації векселів доведено, що існування поділу векселів на товарні та фінансові є умовним і науково необґрунтованим, а його використання в бухгалтерського обліку безпідставне.

Для організації бухгалтерського обліку та контролю вексельних операцій класифікацію векселів доцільно проводити за наступними ознаками: відповідністю формі векселя; залежністю від змісту векселя; видом валюти, в якій виражено вексельне зобов’язання; строком платежу; умовами формування предмету вексельного зобов’язання; ознакою власності. Запропонована нами класифікація векселів побудована з урахуванням особливостей відображення вексельних операцій на рахунках бухгалтерського обліку економічних суб’єктів. Виділення цих ознак класифікації є теоретично обґрунтованим і відповідає конкретним практичним завданням.


Список використаної літератури

1. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року/ Україна. Закон //Урядовий кур'єр. - 2001. - 4 травня Орієнтир. - C. 9-10

2. Григоровська Л. Шляхи вдосконалення законодавства, вексельний обіг в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 3. - C. 48-49

3. Дорош Н. Застосування векселів при розрахунках та відображення їх руху в бухгалтерському обліку //Світ бухгалтерського обліку. - 1998. - № 4. - C. 31-37

4. Ємельянов А. Шляхи вдосконалення вексельного законодавства України //Право України. - 2008. - № 3. - С.52-56.

5. Застосування векселів в господарському обороті: Законодавчі акти //Юридичний Вісник України. - 1999. - 18-24 лютого. - C. 4-27

6. Застосування векселів в господарському обороті: Законодавчі акти //Юридичний Вісник України. - 1999. - 18-24 лютого. - C. 4-27

7. Костицький В. Головні проблеми правового регулювання вексельного обігу та шляхи подальшого вдосконалення законодавства про векселі/ //Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 4. - C. 95-106

8. Красько И.Е. Вексельное законодательство Украины.Ближайшие перспективы //Экспресс-анализ законодательных и нормативных актов. - 1999. - № 33. - C. 30-34

9. Майданик Р. Довірче управління векселями: практика застосування, поняття і види //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 6. - C. 37-41

10. Тарасенко І. Вексель у новому цивільному та господарському законодавстві //Бухгалтерія. - 2003. - № 52-1. - C. 73-76

загрузка...
Top