Види облігацій. Недоліки та переваги. Залучення коштів за рахунок "емісії облігацій"

Вступ.

1. Визначення і види облігацій.

2. Облігації підприємств.

3. Державні облігації та інші державні цінні папери.

4. Емісія облігацій комерційними банками, її переваги та недоліки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них, потрапляють безпосередньо до емітента (підприємства, що випустило облігації) і вкладаються в виробництво (за виключенням держаних облігацій).

В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. Іноді їх називають “дешевими” кредитами. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду). Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери.


1. Визначення і види облігацій

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості облігації, називається датою погашення, а вартість, за якою погашається облігація, — вартістю погашення. Як правило, вартість погашення дорівнює номінальній вартості облігації. Хоча, наприклад, для індексованих облігацій вартість погашення обчислюється з допомогою індексу, визначеного в умовах випуску. Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлюється мінімальна номінальна вартість облігації. Номінал будь-якої випущеної облігації має бути рівним або кратним установленій мінімальній вартості.

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові кредити та боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.

Для створення ринку довгострокового позикового капіталу необхідно утримувати темпи інфляції на стабільному та невисокому рівні не менш як 10%). У країнах, де темпи інфляції перевищують 20% на які дуже важко створити ринок довгострокового позикового капіталу в тому числі ринок облігацій.

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні, або дисконтні. За процентними облігаціями періодично через певний термін має сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажа з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату процентів. Купони на виплату процентів на дату чергового платежу відрізаються і пред'являються для оплати.

Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, який визначається емітентом в умовах емісії, хоча може сплачуватись і змінний процент, який підлягає зміні через визначені інтервали часу.

За безпроцентними облігаціями, або облігаціями "з нульовим купоном", процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, меншою від ціни погашення. В такому разі кажуть, що облігація продається зі знижкою, або дисконтом.

Існують так звані цільові облігації. За ними, як і за безпроцентними, не здійснюються процентні виплати, але при закінченні терміну обігу надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

Іноді емітуються облігації, за якими емітент не бере на себе зобов'язань про їх остаточне погашення. Такі облігації називають вічними[7, c. 113-115].

Абсолютна величина доходу за процентною облігацією дорівнює сумі отриманих процентних виплат та різниці цін купівлі та продажу цієї облігації, за безпроцентною облігацією — це додатна різниця цін купівлі та продажу цієї облігації.

Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на пред'явника. Облігації підприємств можуть бути як іменними, так і на пред'явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик випускаються тільки на пред'явника.

Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати обмежене коло обігу залежно від умов випуску.

Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

  • найменування цінного паперу - "облігація";
  • фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;
  • фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);
  • номінальну вартість облігації;
  • строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;
  • підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист. Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях.

Взагалі-то, вичерпний перелік всіх назв різних видів облігацій був би дуже довгим. Часто різні назви використовуються для позначення одного і того ж інструмента, а іноді буває, що одна й таж назва дана зовсім різним видам. Проте найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:

  • іпотечні облігації;
  • облігації під заставу фондових паперів;
  • облігації під заставу обладнання;
  • незабезпечені облігації;
  • інші види облігацій.

Іпотечні облігації являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майном підприємства (емітента). У випадку її банкрутства або неплатіжоспроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інших облігацій.

Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту (довіри). Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компанії-емітента виступають цінні папери її філії.

В якості забезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику. Юридичні процедури, що вимагаються для емісій таких облігації мажуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це обладнання емітенту в оренду. Орендна плата використовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, підприємство-емітент отримує право на обладнання.

Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне зобов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом[3, c. 224-226].

Також існують і інші види облігацій. Так гарантовані облігації випускаються одним підприємством, а гарантуються іншим (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.

Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються з рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом[3, c. 228].


2. Облігації підприємств

Емітентом облігацій можуть бути не тільки промислові, транспортні чи інші корпорації, а й різні кредитно-фінансові установи, в тому числі банки. Корпоративні облігації є фінансовим інструментом, як правило, з фіксованим доходом. Для власника корпоративних облігацій останні є інвестиціями під фіксований процент. При Падінні процентних ставок на ринку ціна на такі облігації зростає, а при зростанні таких ставок — спадає.

Облігації забезпечують залучення коштів на певний термін під фіксований процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансово стійкі корпорації, які мають досить високий кредитний рейтинг і відомі на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для підприємств-емітентів. Терміни погашення перебувають у межах від трьох—п'яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку від загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку України. Серед основних причин такого становища — низька кредитоспроможність багатьох українських підприємств і, як наслідок, відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами корпоративних облігацій, оскільки лише для них встановлено обмеження на розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів, структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного) контролює банк. У разі, коли борговий капітал становить значну величину, підприємству не буде надано кредит. Якщо борговий капітал формується за рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% розміру статутного фонду.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. Забезпечуються корпоративні облігації в більшості випадків майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації, є рухоме, нерухоме майно або цінні папери, якими володіє ' компанія-емітент.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язань щодо виплати доходу по облігаціях чи їх погашення стягнення відповідних сум з емітента провадиться в примусовому порядку судом або арбітражним судом[10, c. 69-71].

Розглянемо основні види облігацій, які емітуються корпораціями на розвинених фінансових ринках.

1. Залежно від рівня і характеру забезпечення облігації поділяють на забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов'язання корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу за ними підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів або цінними паперами.

При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставну на активи, визначені корпорацією як забезпечення. Іпотечні облігації забезпечуються нерухомістю і є одним із видів заставних облігацій. Емітентом таких облігацій є банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомості. Банки випускають їх для рефінансування довгострокових кредитів, виданих під заставу нерухомості. Загальний обсяг емісії іпотечних облігацій разом з процентними виплатами відповідає вартості заставленої нерухомості. В облігаціях під обладнання забезпеченням є не нерухоме майно, а більш ліквідні активи, частіше за все обладнання.

Облігації з додатковим забезпеченням дають додаткові гарантії інвесторам, але не за рахунок активів компанії-емітента, а за рахунок активів іншої фірми. Емісія таких облігацій може здійснюватись компанією, яка використовує лізингове обладнання. Додатковим гарантом випуску в цьому випадку стає фірма, що надає лізинг. Гарантовані облігації — це облігації, виконання зобов'язань за якими гарантується не компанією-емітентом, а іншими компаніями.

Так звані спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями. Спільне забезпечення позики і випуск спільних облігацій мають місце, коли кілька підприємств здійснюють спільний проект і через випуск облігацій фінансують його.

Незабезпеченими називають облігації, не підкріплені відповідною заставою. їх випускають корпорації, кредитоспроможність яких не викликає сумніву, або фірми, активи яких настільки малі, що не можуть слугувати заставою позики.

Незабезпечені короткострокові боргові зобов'язання корпорацій та фінансово-кредитних установ називають комерційними цінними паперами. їх емітентами є промислові корпорації, іпотечні банки, 0Щадно-кредитні асоціації тощо. Термін обігу таких боргових зобов’язань найчастіше становить 30—45 днів, а максимальний строк не перевищує 9 міс. Комерційні цінні папери є одним із ефективних способів залучення грошових коштів на короткий строк.

2. Облігації можуть розрізнятися не тільки рівнем забезпеченості й умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового викупу або серійні облігації, що випускаються серіями з різними термінами погашення.

3. Існують також конвертовані та обмінювані облігації. Конвертовані — це облігації, які можуть за бажанням власника бути обміняні на певну кількість акцій того самого емітента. В інформації про емісію конвертованих облігацій в обов'язковому порядку обумовлюються пропорції обміну (коефіцієнт конвертації), терміни конвертації, порядок та розмір виплат.

Коефіцієнт конвертації показує, кількість акцій, на яку може бути обміняна конвертована облігація. Конвертаційна ціна облігації дорівнює поточній ринковій вартості однієї звичайної акції компанії, помноженій на кількість акцій, в які буде конвертована ця облігація. Для більшості конвертованих облігацій ціна конвертації збільшується через певні інтервали.

Конвертовані облігації мають, як правило, меншу дохідність, ніж звичайні облігації або привілейовані акції. В момент випуску вони мають вищу ціну, ніж їх конвертаційна ціна. Різниця між цими цінами — конвертаційна премія — становить 10—20%. Викуп конвертованих облігацій призводить до зниження вартості звичайних акцій компанії і "розбавлення" прав акціонерів, тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для "старих" акціонерів слід передбачити певні пільги щодо придбання таких облігацій або нових акцій. Ринкова вартість конвертованих облігацій, як правило, вища за їх конвертаційну вартість. Термін обігу таких облігацій становить від десяти до двадцяти років.

Обмінювані облігації схожі на конвертовані, але вони обмінюються на акції іншої компанії, якими володіє компанія — емітент обмінюваних облігацій[8, c. 264-266].


3. Державні облігації та інші державні цінні папери

Завданням ринку державних цінних паперів є оптимальне забезпечення потреб державного бюджету. Державні облігації, казначейські зобов'язання, казначейські векселі та ноти, інші державні боргові зобов'язання емітуються центральними урядами та місцевими органами влади з метою мобілізації грошових ресурсів для:

• фінансування бюджетного дефіциту;

• погашення розміщених раніше позик;

• фінансування цільових програм;

• згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;

• забезпечення касового виконання державного бюджету тощо.

Кошти, отримані від продажу боргових зобов'язань, емітованих центральним урядом, надходять до державного бюджету. Кошти від реалізації облігацій, випущених місцевими органами влади, надходять до місцевих бюджетів.

Державні цінні папери є важливим джерелом неінфляційного покриття дефіциту бюджету. (Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей призводить до надходження в обіг незабезпечених реальними активами платіжних засобів, а отже, до інфляції.) Вважається, що випуск державних цінних паперів є одним з ефективних методів фінансування бюджетного дефіциту.

Державні цінні папери випускають не тільки для покриття дефіциту бюджету, а й для погашення емітованих раніше державних боргових зобов'язань. З допомогою нових випусків державних цінних паперів здійснюються виплата доходу та погашення боргових зобов'язань попередніх випусків.

Випуск короткострокових державних боргових зобов'язань може також бути використаний для згладжування нерівномірностей у надходженні податкових платежів, що є однією з причин касової незбалансованості бюджету. Подальше надходження коштів від сплати податків використовується згодом для погашення таких зобов'язань. Іноді механізм погашення державних боргових зобов'язань за рахунок коштів, отриманих від сплати податків, називають попередньою сплатою податків. У деяких країнах випускаються зобов'язання, що мають назву податково-депозитних сертифікатів. Останні за бажанням власника можуть бути через певний термін погашені або використані при сплаті податків.

Основними джерелами погашення державних позик є:

• доходи від вкладення залучених за допомогою державних позик коштів у інвестиційні проекти в різні галузі економіки;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, отримані від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• кошти, залучені від випуску нових держаних зобов'язань.

При первинному розміщенні державних цінних паперів головну

Роль відіграють центральні банки, міністерства фінансів або спеціальні підрозділи за управління державним боргом. Часто первинне розміщення державних цінних паперів проводиться серед комерційних банків. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі серед широкого кола юридичних та фізичних осіб. Переважна більшість власників державних цінних паперів — комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, фізичні особи, місцеві органи влади, іноземні й міжнародні учасники ринку та ін.[5, c. 106-109]

Державні цінні папери поділяють на дві основні категорії: ринкові та неринкові. Ринкові цінні папери можуть перебувати у вільному обігу на фінансовому ринку. Неринкові цінні папери не підлягають вільному обігу, тобто не можуть бути передані або продані іншій особі. В умовах випуску таких паперів часто передбачається можливість дострокового погашення, при якому власнику цінного папера будуть сплачені понижені проценти. Неринкові цінні папери розміщуються тільки серед фізичних осіб.

Прикладом неринкового цінного папера є ощадна облігація США. Вона належить до безпроцентних облігацій і продається з дисконтом. Термін її погашення — 10 років, хоча вона може бути погашена в будь-який момент, але не раніше ніж через 6 міс. після її придбання інвестором.

До ринкових цінних паперів у США відносять коротко-, середньо-строкові векселі та облігації. Принципова відмінність між цими видами державних цінних паперів полягає в термінах їх погашення. Термін обігу короткострокового векселя — до одного року (найчастіше З, 6, 12 міс). Середньострокові векселі перебувають в обігу на ринку від 1 до 10 років. Облігації мають термін погашення не менш як 10 років. Емітує ці цінні папери і здійснює їх первинне розміщення на аукціонах казначейство.

Короткострокові векселі є безпроцентними борговими цінними паперами, що продаються з дисконтом. За середньостроковими векселями та облігаціями їх власникам раз на півроку сплачуються проценти. Короткострокові державні цінні папери в США, Великій Британії та інших розвинених країнах світу вважаються практично безризико-вими і високоліквідними фінансовими інструментами. Рівень дохідності за ними є основою для формування ринкових процентних ставок. Залежно від того, хто є емітентом державних цінних паперів — центральний уряд чи місцеві органи влади, цінні папери можна віднести до категорії загальнодержавних чи муніципальних.

Центральний уряд емітує облігації зовнішньої та внутрішньої позики, ощадні облігації, казначейські зобов'язання, казначейські і векселі та ноти. Місцевими органами влади емітуються муніципальні облігації з різними термінами обігу — від кількох місяців до десятків років. У багатьох випадках дохід за такими облігаціями не оподатковується, що робить їх досить привабливими для населення.

Середньо- та довгострокові муніципальні облігації забезпечують 1 фінансування проектів, пов'язаних з будівництвом житла, об'єктів соціально-культурної сфери, доріг. Короткострокові муніципальні облігації іноді називають комерційними паперами, які не оподатковуються. Забезпеченням муніципальних облігацій є місцеві податки на доходи від реалізації проектів. Муніципальні облігації вважаються більш ризиковими, ніж цінні папери, випущені центральними органами влади. Вони мають відповідні рейтинги, які визначаються провідними рейтинговими агентствами[11, c. 53-56].

4. Емісія облігацій комерційними банками, її переваги та недоліки

З метою залучення додаткових ресурсів на середньо- і довгостроковій основі (довгі пасиви) банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов’язань, яка має для банків деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів. Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

Перевагами емісії облігацій можна вважати такі:

вони дешевші, аніж емісія акцій, оскільки виплата процентів вноситься до складу витрат банку;

у порівнянні з простими акціями вони не загрожують існуючим акціонерам у частині зменшення контролю над банком;

у порівнянні з депозитними сертифікатами строк погашення чітко визначений, а це зручно для прогнозування ресурсів банку.

Разом з тим випуск облігацій має й свої недоліки:

платежі фіксовані і можуть припасти на несприятливий для банку період;

мають обмежений строк порівняно з акціями.

необхідно створювати резерв для сплати процентів і погашення облігацій.

З метою підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки емітують конвертовані облігації, які забезпечують їхнім власникам (кредиторам) право на отримання (в рахунок погашення боргових зобов’язань) акцій банку-емітента.

Згідно з законодавством України облігації можуть випускатися:

іменними і на пред’явника;

процентними, дисконтними і безпроцентними (цільовими);

з вільним колом обігу і з обмеженим.

Не дозволяється випуск корпоративних облігацій для формування і поповнення статутного капіталу емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% від розміру статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Облігації можуть випускатись на суму, що не перевищує 25% розміру статутного капіталу і тільки після повної оплати всіх випущених раніше акцій. Рішення про випуск облігацій приймається правлінням банку-емітента й оформляється протоколом, який містить інформацію про банк-емітент, умови випуску та погашення облігацій і сплату доходів за ними. Процедура випуску і реєстрації облігацій подібна на процедуру випуску банківських акцій.

Сума позикового капіталу в банку залежить від певної кількості факторів, не останнім з яких є процент, що банк сплачує власникам облігацій. Підчас зниження облікової процентної ставки банку вигідно мобілізувати капітал у такий спосіб. Перевагами цього методу є постійна вартість капіталу протягом певної кількості років, звичайно, якщо за облігаціями пропонується фіксована процентна ставка.

Недоліком випуску облігацій є те, що процент, який сплачується власникам облігацій, - це витрати, які банк несе щороку, і, крім цього, банк може мати ускладнення в ті роки, коли в нього очікуються невисокі прибутки[2, c. 132-134].


Висновки

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Розрізняють номінальну і курсову вартість облігації. Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів, випускаються наступні види облігацій:

а) державні облігації (внутрішніх і місцевих позик);

б) облігації підприємств.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:

1) емісія (випуск облігацій);

2) розміщення;

3) обіг;

4) погашення.

За строками облігації розділяють на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:

короткострокові – до 1 року;

середньострокові – 1-5 років;

довгострокові – 5-10 років.


Список використаної літератури

1. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

4. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

5. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

7. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.

8. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

9. Словник-довідник фінансового ринку: словник/ Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін.. - К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. - 321 с.

10. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: АДС УМКЦентр, 2005. - 559 с.

11. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.

загрузка...
Top