Вексельний обіг в Україні

1. Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

2. Підроблені векселі.

3. Державні та казначейські векселі.

Список використаної літератури.


1.Правове регулювання вексельного обігу в Україні

В Україні практика використання суб'єктами підприємницької діяльності векселів у господарській діяльності нараховує вже не один рік.

Особливо значні «обороти» вексельний обіг набрав після введення заборони на здійснення операцій по поступці вимоги і перекладу боргу й на багатьох підприємствах по фактичних обсягах використання переступило грошову і навіть бартерну форми розрахунків. Як показує час, вексель й надалі не збирається поступатися «пальмою першості».

Такому становищу речей сприяють багато чинників. Насамперед - це простота обігу векселів. Будучи цінним папером, вексель проте випускається (а отже, і обертається) винятково в паперовій формі, а отже, для здійснення розрахунків із їхнім використанням немає необхідності звертатися до реєстратора.

Дотепер не створений також єдиний державний реєстр векселів, що у свою чергу значно утрудняє здійснення контролю за їхнім випуском і обігом.

Крім обслуговування товарних операцій, векселя в Україні сьогодні застосовуються й у тих сферах, де їхнє використання ніяк, не відповідає класичним принципам вексельного права, а саме: у бюджетних і податкових правовідносинах (наприклад, податкові векселя по ПДВ, пенсійні векселя, акцизні векселя і т.д.).

Але, незважаючи на настільки широке їхнє використання, законодавче регулювання вексельного обігу одночасно страждає протиріччями і недосказанністью.

Насамперед це стосується сфери оподатковування, де скупі формулювання законів ставлять у безвихідь навіть дуже досвідчених бухгалтерів і фахівців з оподатковування. Це, у свою чергу, дає велике поле для роз'яснень податкових органів, що за останні декілька років неодноразово змінювали свою позицію по ключових проблемах оподатковування вексельних операцій.

Основним документом, що визначає умови і порядок випуску й обіг цінних паперів, є Закон України «ПРО цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-ХII (далі - Закон про ЦП), статтею 3 якого вексель віднесений до цінних паперів.

У відповідності зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

Законом про ЦП визначені також види векселів (простий і перекладний) і приведений перелік їхніх обов'язкових реквізитів, серед котрих (для простого векселя):

- найменування - «вексель»;

- просте і нічим не обумовлену обіцянку сплатити певну суму;

- указівка строку платежу;

- указівка місця, у якому повинний здійснюватися платіж;

- найменування того, кому або за наказом кого платіж повинний бути здійснений;

- дата і місце упорядкування векселя;

- підпис того, хто видає документ (векселедавця). Перекладний вексель замість обіцянки сплатити повинний містити пропозицію сплатити певну суму, а також найменування особи, що повинна сплатити за векселем (платника)[5, c. 65-67].

У відповідності зі статтею 21 Закону про ЦП Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок випуску й обіг векселів. Використовуючи це право, КМУ видав постанову «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 р. № 528 (далі - Правила № 528). Зазначений документ по значимості став чи ледве не основним нормативним актом (зрозуміло, після податкових законів), спрямованим на стримування розвитку вексельного обіг в Україні.

Так, розділом II Правил № 528 визначено, що використання вексельних бланків здійснюється, з урахуванням таких, особливостей:

1. Використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України.

2. Векселя можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банки і комерційних банків України.

3. У господарському обігу можуть використовуватися прості і перекладні векселя.

4. Вексельний бланк може заповнюватися друкарським і недрукованим засобами.

5. Сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і прописом.

6. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і завіряється печаткою.

Водночас слід зазначити, що для України з 6 січня 2000 року набрали сили Женевські вексельні конвенції 1930 р., як-от: Конвенція, якою введений Уніфікований закон про перекладні векселі і прості векселі (далі – ЄВЗ), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про перекладні векселі і прості векселі, Конвенція про гербовий збір. До зазначених конвенцій Україна приєдналася 6 липня 1999 року на підставі законів України № 826-Х1У, № 827-Х1У і № 828-Х1У.

Вексель, крім всього іншого, є також і валютною цінністю (на підставі статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «ПРО систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93) і статті 1 Закону України «ПРО зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХII (далі - Закон про ЗЄД)). Крім того, зазначеними документами розмежовані поняття векселя (як цінного паперу) і платіжного документа.

Пунктом 1.6 статті 1 Закону про податок на прибуток всі цінні папери віднесені до товарів, за винятком тих, що використовуються в операціях по їхньому випуску (емісії) і погашенню. Виходячи з такого визначення, в цілях оподатковування вексель є товаром на всіх етапах його обігу, окрім операцій з його видачі і пред'явленню до платежу.

Неможливо однозначно стверджувати, чим же є вексель, не розглянувши конкретну історію операцій, у яких він застосовувався. Отже, аналіз основних положень Закону про податок на прибуток треба проводити із точки зору впливу вексельних операцій на об'єкт оподатковування в кожній конкретній ситуації.

Операції з видачі і погашенню є класичним прикладом його використання в якості засобу надання комерційного кредиту. Ці операції (у випадку якщо вони не опосредуються здійсненням індосамента) прості і з погляду відображення їх у податковому обліку.

Відповідно до п.п. 4.2.10 ст. 4 Закону про податок на прибуток не включається до складу валового доходу номінальна вартість узятих на облік, але не оплачених (не погашених) цінних паперів, що засвідчують відношення позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку в якості забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів і інших подібних платіжних документів)[6, c. 111-113].


2.Підроблені векселі

Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедателя або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення.

Вексель називається підробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-небудь іншою особою, а не тією, від імені якої він виданий. Той, чиє ім'я було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних зобов'язань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку, і той, хто скористався для підпису чужим ім'ям, також не несе ніяких вексельних зобов'язань, тому що на векселі немає імені особи, що дійсно підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку, кримінальним правом, а з іншого боку - цивільним - за збитки, заподіяні сумлінному векселедержателю.

Вексель називається вигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з наступним його викупом до настання терміну платежу. Значення вигаданих векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів.

На думку більшості учасників фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється слобозахищенність вексельних бланків. Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:

- тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;

- виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: ”простий вексель”;

- полоса, нанесена жовто-зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.

І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати!

І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу — “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”[3, c. 12-13].

Приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.

До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше).

Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу — це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу — державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.


3.Державні та казначейські векселі

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10000 гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Векселі видаються на пред’явника, і термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватись їх держателями для:

· погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються вексельними сумами;

· продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

· застави з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу;

· зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем.

· погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням Державного казначейства шляхом:

· перерахування на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

· зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до державного бюджету.

Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами.

Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також Центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Казначейські векселі можуть бути використані:

  • для здійснення розрахунків;
  • для зарахування сплати податків до державного бюджету;
  • як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Векселедателем і, відповідно, платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства.

Казначейські векселі видаються на пред'явника.

Строк платежу за казначейським векселем не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 500000000 (п'ятсот мільйонів) та 1000000000 (один мільярд) карбованців. Відсотки на вексельну суму не нараховуються.

Казначейськими векселями фінансуються витрати державного бюджету, за винятком видатків на оплату праці та інші грошові виплати населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з державного бюджету[1, c. 122-124].

Казначейські векселі випускаються у вигляді бланків спеціального зразка.

Випуск казначейських векселів для фінансування витрат державного бюджету оформлюється угодою, що укладається Головним управлінням Державного казначейства, з однієї сторони, та відповідним одержувачем коштів з державного бюджету, з іншої.

Операції з казначейськими векселями:

Держатель казначейських векселів може здійснювати з ними такі операції:

Погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами.

Продаж казначейських векселів юридичним особам, які є резидентами відповідно до чинного законодавства України.

Застава казначейських векселів для забезпечення платежів і кредитів відповідно до законодавства про заставу.

Зарахування казначейських векселів у сплату податків до державного бюджету. Таке зарахування може бути здійснено у будь-який момент до настання строку платежу за казначейським векселем. Казначейський вексель, прийнятий до зарахування у сплату податків, погашається.

Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням Державного казначейства шляхом:

  • перерахування на рахунки останніх держателей казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;
  • зарахування казначейських векселів у сплату держателями казначейських векселів податків до державного бюджету.

Держатель казначейських векселів, який бажає погасити належні йому казначейські векселі або зарахувати їх у сплату податків, за 5 робочих днів до строку платежу за векселем (у випадку погашення казначейського векселя) чи строку, в який він хотів би зарахувати вексель у сплату податків, подає заяву разом з векселем в територіальний орган Державного казначейства за своїм місцезнаходженням. Територіальні органи Державного казначейства протягом 2 робочих днів з моменту отримання заяви передають інформацію про держателей казначейських векселів, які бажають погасити належні їм векселі, про строки і форми погашення до Головного управління Державного казначейства. Форма заяви визначається Головним управлінням Державного казначейства.

Після отримання заяв про погашення протягом 5 робочих днів Головне управління Державного казначейства здійснює переказ грошових коштів чи повідомляє органи Державної податкової інспекції про зарахування казначейських векселів у сплату податків до Державного бюджету України[4, c. 102-103].


Список використаної літератури

1. Большакова О. Вексельний обіг в Україні: становлення і розвиток // Фінанси України. - 2000. - № 7. - C. 119-127

2. Вексель у роботі : Добірка статей // Галицькі контракти. - 2001. - № 30: Дебет-кредит. - C. 7-21

3. Все про операції з векселями // Все про бухгалтерський облік. - 2001. - № 76. - C. 4-13

4. Пилипчук С. До питання про розвиток вексельного обігу // Фінанси України. - 1997. - № 11. - C. 99-103

5. Письменна Л. Вексельний обіг в Україні // Вісник Національного банку України. - 2002. - № 10. - C. 65-67

6. Ротов А. Перспективи вексельного обігу в Україні // Фінанси України. - 1997. - № 10. - C. 111-113

7. Старинський М. Щодо питання про визначення поняття "вексель"// Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - C. 24-26.

8. Україна. Закон Про обіг векселів в Україні : Закон України від 5 квітня 2001 року/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. - 2001. - 4 травня Орієнтир. - C. 9-10

загрузка...
Top