Валютне регулювання в Україні

Вступ.

1. Характеристика розвитку валютного регулювання в Україні.

2. Основні положення валютного регулювання та контролю, що діють в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Важливим у сучасних умовах є й підвищення рівня прозорості системи валютного регулювання в Україні. Наприклад, основні напрями грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ та визначають серед іншого і завдання щодо розвитку системи валютного регулювання на поточний період, не завжди доводилися до відома широких кіл громадськості, на відміну від державного бюджету України. Неясність цілей і завдань грошово-кредитної та валютної політики на перспективу, а також часті зміни норм відповідного законодавства значно ускладнюють планування суб'єктами підприємницької діяльності їхньої ділової активності.

Звичайно, процес підвищення рівня прозорості системи валютного регулювання має відбуватися у передбачених державою межах. Тобто відомості, які містять державну таємницю, публікуватися не повинні. Проте цілі та завдання курсової політики, заходи щодо регулювання руху капіталів, режиму функціонування валютного ринку, шляхи поповнення золотовалютних резервів і основні напрями їх використання у поточному періоді мають бути відомими населенню України. Це також значно підвищить рівень співпраці НБУ з іншими державними органами з питань валютного регулювання.

Створення чинної системи валютного регулювання в Україні неможливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів, досвіду інших держав світу, існуючої в країні практики, а також перспектив розвитку цієї системи. Саме такий підхід дасть змогу нашій країні розробити оптимальний режим валютного регулювання, який має відповідати вимогам і особливостям періоду ринкової трансформації економіки.


1. Характеристика розвитку валютного регулювання в Україні.

Складовою частиною грошової системи країни є національна валютна система як форма організації валютних відносин. її формування в Україні ще остаточно не закінчено. Основою національної валютної системи є встановлена законом грошова одиниця держави, яка у міжнародних економічних відносинах стає валютою.

Валюта як економічна категорія — це основний елемент, що забезпечує функціонування валютно-фінансового механізму. На території України у 1996 році було проведено грошову реформу й випущено у загальний обіг постійну національну валюту — гривню.

У Декреті Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за валюту України прийнято вважали грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але не підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Формування національної валюти в Україні за умов переходу до нової економічної системи (з 1990 року) відбувалося в кілька етапів.

Перший етап — у січні 1992 року було зроблено випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованця.

Другий етап — 7 листопада 1992 року Указом Президента "Про реформу грошової системи України" запроваджувався у безготівкову сферу купоно-карбованець замість російського рубля. За допомогою цього заходу Україна вийшла з рублевої зони. Але вже у той час вимивання національного багатства в вигляді грошового капіталу у доларовому еквіваленті становило близько 8 мільярдів доларів українських національних ресурсів1.

Третій етап — 1 — 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу та випущено у загальний обіг постійну національну валюту замість тимчасової — гривню. Одночасно відбулася деномінація шляхом зменшення у 100000 разів усіх цінових показників, складових грошової маси та її загальної величини.

Українська гривня хоч і вважається конвертованою валютою, залишається "замкненою". Потреба у переміщенні її за кордон у розвинуті держави та ті, що розвиваються, існує лише у невеликій кількості. Гривня не є валютою, яка бере участь у міжнародних розрахунках. Вона не є валютою ціни та валютою платежів у зовнішньоторговельних контрактах. Крім того, банки розвинених західних країн не мають гривневих рахунків на своїй території. Гривня не є повністю конвертованою валютою навіть у внутрішньому обігу, хоч її грошові функції значно розширені порівняно з купоно-карбованцем.

Як уже зазначалося, валютна система — це форма організації валютних відносин. Останні, у свою чергу, охоплюють відносини між економічними та фізичними суб'єктами країни, які беруть участь в операціях, пов'язаних із валютою, і такі валютні відносини, що регулюються національним законодавством. На території країни немає єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини. Його роль .виконують Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрети Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" і "Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті" (19 лютого 1993 р.), Закон України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (23 вересня 1994 р.), Указ Президента України "Про удосконалення валютного регулювання" (22 серпня 1994 р.), а також акти НБУ у вигляді постанов Правління НБУ.

Аналізуючи тенденції валютного ринку в Україні від початку з 1993 року, можна зробити висновок, що ситуація у цьому секторі відзначається постійними змінами й нестабільністю.

Внаслідок політики фіксації валютного курсу в Україні протягом 1993— 1994 років відбулося:

— зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті та збільшення частки бартерних операцій, яка у 1993 році становила 23,3% загального експорту, а у 1994 році — вже 50%;

— скорочення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;

— збільшення зовнішнього боргу України та ін.

Звільнення офіційного курсу валют супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею офіційного та ринкового курсів.

Реалізація політики валютного коридору в Україні також має свої проблеми і негаразди. Як переконує досвід ринкових країн (Австрія, Англія, Франція, Японія), політика валютного коридору запроваджувалася урядом лише на незначний період із метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях економіки. У нашій країні такого стану речей не існує, а термін реалізації зазначеної політики має далеко не короткостроковий характер. Крім того, якщо означити цей захід (валютний коридор) як адміністративний, можна сказати, що він трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи.


2. Основні положення валютного регулювання та контролю, що діють в Україні.

Останніми роками найактуальнішою проблемою державного регулювання валютного ринку в Україні є підтримання макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом державного регулювання валютного ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція. її зміст — запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці.

Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є:

— збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов’язкового резервування комерційних банків;

— заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО-рахунками банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо.

Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці.

Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного регулювання та різних економічних заходів не утримував би національної валютної одиниці у межах валютного коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від'ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні.

Як відомо, існує досить тісний зв'язок між інвестиціями та стабільністю на валютному ринку. Сьогодні українській економіці потрібно вдвічі більше інвестицій, ніж вона отримала їх за весь перехідний період. Тобто уряд має скласти досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів із-за кордону.

Отже, яку політику має обирати держава щодо проблем валютного регулювання?

Передусім необхідно справді узгоджувати економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Як уже зазначалося, сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію розвиватись у другій половині року, спостерігається майже чотири зазначених періоди підряд і відрізняється лише за глибиною), або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної програми або дії, що були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, — вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників.

Щодо проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної їх потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку. А якщо говорити про потреби в іноземному інвестуванні, то уряд має знайти внутрішні резерви для розміщення коштів в економіку країни.

Функції агента валютного контролю — обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в уповноважених банках протягом трьох років документів, що підтверджують правомірність проведених цими банками валютних операцій своїх клієнтів, кваліфікується як нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю.

Відповідальність за порушення валютного законодавства

1. Здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 Декрету, без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.

2. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії НБУ згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, за винятком:

— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

— платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

— платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

— відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами України;

— відкриття в закордонних банках рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

3. Торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають та приймають рішення про застосування санкцій:

— до 10,0 тис. доларів США* — начальники територіальних управлінь НБУ;

— до 50 тис. доларів США — директор Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ;

- до 100 тис. доларів США — Голова НБУ та його заступники.

У разі прийняття рішення про застосування санкцій виноситься постанова про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.

Постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, підписується однією із службових осіб та надсилається територіальними управліннями НБУ порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.

У разі несплати суми штрафу в зазначений строк постанова про притягнення до відповідальності надсилається територіальними управліннями НБУ до органів Державної податкової адміністрації України за місцезнаходженням порушника.Орган державної податкової служби, керуючись п. 8 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», приймає рішення про стягнення зазначеної суми штрафу.В окремих випадках, з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків, постановою Правління Національного банку України для уповноважених банків може бути встановлений інший, строк сплати штрафів, але такий строк сплати штрафів не може перевищувати двох років. Зменшення розмірів сум штрафних санкцій є неприпустимим.


Висновки

Сьогодні у сфері національної валютної політики України є інші важливі проблеми, які державі треба розв'язати негайно, а саме:

— створити сприятливі умови для повернення з-за кордону валютних коштів, що належать українським "резидентам";

— Державній валютній інспекції разом із Державним митним комітетом та іншими міністерствами й відомствами необхідно створити ефективну систему контролю за рухом капіталів, валютними операціями, міжнародними розрахунками, створенням і ліквідацією зарубіжних активів у країні та національних активів за кордоном;

— забезпечити умови для нарощування валютних резервів із метою підтримки стабільності гривні;

— продовжити подальшу децентралізацію і лібералізацію валютного ринку з метою формування конкурентного середовища і зменшення витрат на фінансове посередництво, розвиток та вдосконалення системи курсоутворення відповідно до структурних змін у економіці;

— створити єдиний державний орган, який би займався координацією питань щодо валютного регулювання, а також персоніфікував відповідальність державних службовців, які виконують контрольні функції.


Список використаних джерел

1. Андронов О. Валютне регулювання та інститути валютного ринку України // Закон і бізнес. - 2002. - 2 листопада. - C. 2-3

2. Андронов О. Розвиток системи валютного регулювання в Украіні // Закон і бізнес. - 2002. - № 42-43. - C. 46-47

3. Андронов О. Розвиток форм валютного регулювання прямої дії// Закон і бізнес. - 2002. - 23 листопада. - C. 1, 31

4. Мельников В. Валютное регулирование и валютный контроль, Новый взгляд на перспективы развития // Деньги и кредит. - 2000. - № 1. - C. 43-48

5. Резнікова О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання // Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 16-21

6. Юргелевич С. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України // Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 10. - C. 3-8

загрузка...
Top