Соціологія

1. Категоріальний апарат науки.

2. Особистість, структура особистості.

3. Соціальний статус, соціальна роль.

Список використаної літератури.


1. Категоріальний апарат науки

Кожна наука має певну сукупність понять, які вона використовує, розв'язуючи дослідницькі завдання. Призначення понять — фіксувати різні істотні властивості досліджуваної дійсності, а також зв'язки й відносини між властивостями, процеси, які відбуваються, зміну властивостей і відносин. Та чи та наука характеризується своїм набором понять або, як кажуть, має "свою мову". Наприклад, при першому в колишньому СРСР виданні книги польського соціолога Яна Щепанського "Елементарні поняття соціології" зверталася увага на те, що книга ця вводить читача передусім у "мову" соціології.

Й справді, представник будь-якої науки говорить немовби своєю мовою, яка зрозуміла лише тим, хто ознайомлений принаймні з азами відповідної дисципліни (що не виключає того, що вчені, ясна річ, використовують при цьому й "природну мову", зрозумілу неспеціалістам). Але що позначають такі наукові терміни, як "маса", "сила", "швидкість", "тяжіння", зрозуміло лише тим, хто вивчав фізику, а що таке "міграція", "приріст населення" — тим, хто вивчав демографію. Й тільки ті, хто залучився до соціології, можуть розуміти, про що йдеться, коли говорять про "соціалізацію", "соціальне", "роль", "статус", "соціальну страту" тощо.

Використовувані наукою поняття складають поняттєвий або, як ще кажуть, "категоріальний" апарат науки. Категорії ж — це засадові, найважливіші для певної науки поняття. Оволодіння категоріями соціології — невід'ємний, понад те — один з найважливіших моментів підготовки соціологів. Оволодіння ж передбачає не просто розуміння того, про що йдеться, коли професіонали ведуть бесіду. Оволодіння — це вміння використати відповідні категорії у соціологічному дослідженні й соціологічній роботі, це розуміння доречності й плідності використання певних категорій при розв'язанні тих чи тих завдань.

Категорії соціології вводилися й діставали поширення мірою поширення й розвитку соціології. "На 1920 рік, якщо взяти тільки найзагальніші соціологічні поняття, — як пише американський соціолог Алвін Босков, — мав місце доволі повний концептуальний набір: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальні мотиви, суспільний поділ праці, соціальна стратифікація, соціальний контроль і соціальна зміна".

Категоріальний апарат соціології, як і будь-якої науки, змінюється під впливом нових даних, необхідності пояснити виявлені зв'язки й відносини, завдяки використанню інших дослідницьких процедур, впливу суміжних соціальних дисциплін. Зміни ці полягають у тому, що в арсеналі соціології з'являються нові, не використовувані раніше поняття, коригуються сенс і спектр використання вже наявних, конкретизуються старі поняття з тим, щоб зафіксувати різновиди досліджуваної властивості та відношення. Наприклад, поняття "соціальна роль", введене в обіг дослідником культури Ральфом Лінтоном, було взяте на озброєння соціологією. Тут воно використовувалося, по-перше, у зв'язку з уже наявним поняттям "соціального статусу" (соціальна роль розглядалася як динамічний аспект статусу). З іншого боку, поняття соціальної ролі конкретизувалося, коли на його фунті виникли нові поняття, за допомоги яких описувалися й пояснювалися різні прояви суспільного життя людини: "рольовий конфлікт", "рольова невизначеність", "рольова напруженість" та ін.

Відомо, що одним з критеріїв науковості є "однозначність поняттєвого фонду". Це значить, що наукові поняття слід використовувати у тому самому змісті та обсязі. Проте для соціології, як і для інших наук про суспільство, дотримання цього правила пов'язане з особливими труднощами. Останні зумовлені недостатньою розвиненістю поняттєвого фонду цих наукових дисциплін у порівнянні з природничо-науковим знанням, необхідністю більш широкого використання "повсякденної мови", в якій слова мають додаткові, часто не відповідні науковій мові, значення. Так, якщо взяти терміни "інституція", "роль", "група", "взаємодія" тощо — про все це ми чули у повсякденному житті. Й це може призвести до двозначності й нерозуміння, якщо використовуване у соціологічному дослідженні поняття не буде визначене якомога точніше. Як пише Дж.Тернер, "каркас теорії спирається на засновок про те, що вчені зроблять усе, що від них залежить, аби уникнути двозначності при визначенні понять".

Двозначність і нерозуміння можуть бути пов'язані не тільки з тим, що багато які слова, використовувані для вираження соціологічних понять, "прийшли" з повсякденного життя. Зміст, який вкладають у те чи те наукове поняття, зумовлений характером теорії, якої дотримується дослідник, або, як кажуть ще, використовуваною "концептуальною схемою" (концепцією). Що це таке?

"Концепція (від лат. conceptіo — розуміння, система) — читаємо у словнику, — певний спосіб розуміння, тлумачення будь-якого предмета, головна точка зору на предмет або явище, керівна ідея для їх систематичного висвітлення. Термін "концепція" використовується також для позначення провідного замислу, конструктивного принципу в науковій, художній, технічній, політичній та інших різновидах діяльності".

Для наукової діяльності концепція, або використовувана концептуальна схема, це практично те саме, що методологічна стратегія. Задум, стратегія реалізується за допомоги наукових категорій. Останні використовуються, як уже зазначалося, щоб фіксувати властивості й відносини, які цікавлять дослідника, щоб формулювати судження, робити висновки, отримані у результаті аналізу наукового матеріалу. Виявляється, називатися те чи те явище може однаково, але сенс, який вкладають у цю назву (термін), може бути іншим і часом дуже відмінним.

Наприклад, "соціальна взаємодія" у біхевіористів, які фіксують увагу на зовні виявлюваній дії, — це одне, у символічному інтеракціонізмі, який надає особливого значення символам у процесі взаємодії, — це інше. Або візьмемо таку категорію, як "соціальна група", стосовно якої існує така безліч визначень, які практично неможливо запам'ятати. У ході розвитку соціології для уточнення цієї категорії групи почали поділяти на "первинні" та "вторинні", поряд з поняттям "групи" почали використовувати поняття "соціальної спільноти" та "класу". Але й при цьому розбіжності залишаються вельми значними. Те, що називає "класом" Макс Вебер, зовсім не те, що розуміє під "класом" Карл Маркс, хоча перший вивчав і шанував другого.

У цих двох видатних соціологів різне розуміння "соціальної структури". У К.Маркса, наприклад, вона задається як взаємодія різних груп у процесі суспільно-виробничої діяльності (незалежно від того, як ця об'єктивно-предметна діяльність виражена у свідомості суспільства). У М. Вебера істотним параметром соціальної структури є престиж. Останній характеризують як ранг групи, приписуваний системою цінностей. Відмінність у тлумаченні класу та соціальної структури у цьому разі свідчить про відмінність методологічних позицій К.Маркса та М.Вебера (відповідно об'єктивно-предметної та суб'єктивно-ціннісної).

Ці дві позиції зумовлюють неоднозначність розуміння таких соціологічних категорій, як "соціальний статус", "соціалізація", "соціальна інституція". Наприклад, соціальний статус (лат. status — становище, положення) тлумачать як "становище", "позицію", маючи на увазі об'єктивну приналежність до групи, виокремленої за тією чи тією ознакою. Під статусом розуміють також місце у системі прав та обов'язків, у системі приписів суспільства, зумовленій панівною системою цінностей. Так, зокрема, розумів соціальний статус Макс Вебер, ототожнюючи його з престижем позиції. Саме це розуміння статусу найбільш поширене у західній соціології, яка віддає пріоритет, як правило, суб'єктивно-ціннісній методології.

Для позначення динамічного аспекту статусу використовується категорія "соціальна роль". На різних етапах свого життя в суспільстві людина немовби грає різні ролі: учня, студента, батька (матері), робітника, менеджера та ін. Поняття "роль" близьке до поняття "статус", вони часом нерозрізнювані. Але роль має завжди ціннісно-нормативне забарвлення. "Роль визначається як нормативно регульована на ґрунті загальноприйнятих цінностей поведінка, компонент соціальної структури".

Використання категорії "соціальна роль" — безперечна ознака суб'єктивно-ціннісної методології, натомість категорії "статус", "соціальна структура", "соціальна взаємодія" та інші використовуються і в об'єктивно-предметній методології. Те саме можна сказати про термін "соціальна інституція" — він теж не характеризує однозначно методологічну позицію. За тим, наскільки значимою є роль цієї категорії у концептуальній схемі або у теоретичних побудовах, можна судити про приналежність теорії до макрорівня чи мікрорівня. Що стосується критерію "суб'єктивне-об'єктивне", то віднести термін "соціальна інституція" до якоїсь однієї опозиційної стратегії було б неправильно.

У західній соціології "соціальна інституція" (лат. іnstіtutum — встановлення) — це "всталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні царини людської діяльності та організовують їх у систему ролей і статусів, які утворюють соціальну систему".

У рамках суб'єктивно-ціннісної методології і соціальна система, і місце тієї чи тієї інституції у цій системі розуміються як зумовлені цінностями суспільства. Інше тлумачення терміна "інституція" дають соціологи, котрі використовують традиційно марксистську методологію (хоча сам К.Маркс не вживав цю категорію). Соціальна інституція тлумачиться ними як "історично посталі, всталені форми організації спільної діяльності людей". При цьому перелічуються ті самі інституції, про які йдеться при використанні опозиційної методології: сім'я, освіта, наука та ін.

Взагалі, коли у колишньому радянському суспільстві почала відроджуватися соціологія й з'явився активний інтерес до різних соціологічних концепцій, досі невідомих і навіть заборонених, ввійшли в обіг багато які терміни, раніше не вживані. Беручи на озброєння ці терміни, радянські соціологи наділяли їх зовсім іншим смислом, відповідним звичним уявленням. Так, переінакшені були терміни "соціальна стратифікація", "соціальний статус", "соціальна інституція", "соціалізація" тощо.

Термін "соціалізація", який дістав офіційний статус соціологічної категорії тільки у XX сторіччі (після внесення до офіційного реєстру категорій Американської соціологічної асоціації), означав формування особистості за допомоги цілеспрямованої передачі прийнятих у суспільстві норм і цінностей. Термін цей тлумачать, проте, й широко — як процес формування соціальної природи людини. Формування це, як відомо, передбачає й стихійний вплив (який перебуває за межами навчання й виховання), який приводить до здобуття різних соціальних характеристик, засвоєння того, "про що не йдеться, чого не навчають у школі", але що формується у результаті взаємодії з предметно-речовинною цариною, поведінкою інших людей тощо. У марксистській методології традиційно надавали особливого значення саме останньому.

Понад те, сам процес виховання вважали ефективним тоді, коли його спрямованість відповідала тому, що здобувалося у результаті взаємодії з об'єктивними умовами життєдіяльності. Навіть тоді, коли соціалізація визначалася прихильниками цієї методології як "процес... навчання й засвоєння індивідом цінностей", підкреслювалося, що на відміну від західних традицій дослідження соціалізації у радянській соціології та соціальній психології наголос робиться на роль "соціального досвіду" індивіда, а також на значення "широкого кола чинників", що впливають на особистість крім цілеспрямованого виховання.

2. Особистість, структура особистості

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе. Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з'являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.

І – людина

ІІ – індивід

ІІІ – особистість

ІV– індивідуальність

І. Людина – представник людського роду „Homosapіens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);

2 – коли формується у суспільства (серед людей).

Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).

Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).

3. Соціальний статус, соціальна роль

Статус - це позиція у певній соціальній структурі суспільства з певними правами та обов'язками.

Наприклад - студент, професор, декан, завідувач кафедрою, ректор - це певні позиції у соціальній структурі Університету - певні статуси.

Статуси відрізняються правами та обов'язками, які визначаються соціальними нормами.

Кожна доросла людина у сучасному суспільстві має кілька статусів (наприклад, студент, син, приятель, громадський діяч і т.ін. - в одній особі).

Статус визначає, по-перше, де саме - в якій соціальній позиції - людина,"включена" до суспільства, "з'єднана" з ним. По-друге, статус визначає, як саме людина має поводитися з іншими людьми - представниками інших статусів.

Наприклад, статус дочки визначає основні взаємовідносини тієї особи, що займає цей статус, з іншими членами родини.

Статус президента фірми визначає його основні відносини із службовцями, з акціонерами, з президентами інших фірм.

З усіх статусів кожної людини соціологи виділяють той статус , який справляє найбільший вплив на взаємодії та взаємовідносини людини із соціальним середовищем, і тому має найбільше значення для встановлення соціальної ідентичності. Це - головний статус ( master status).

Але ідентифікація тільки за головним статусом є певним спрощенням реальної соціальної позиції, яка є багатовимірним утворенням.

Вирішення протиріч між вимогами різних статусів, пріорітети, які носій статусу має надавати різним вимогам своїх різних статусів - це дуже мало вивчене поле проблем. Тут поки що не дослідженні співвідношення різних компонентів статусів (особливо - різних обов'язків, які вони покладають на носія кожного статусу) у конкретних соціальних ситуаціях . Це потребує збору та аналізу такого великого обсягу деталізованої інформації, до якого соціологи ще не дійшли.

У багатьох випадках різні статуси людини не протиречать один одному. Але бувають ситуації статусної несумісності (іnconsіstensy), коли різні аспекти одного або кількох статусів однієї людини суперечать один одному.

І мова йде не тільки про суперечливість обов'язків, які пов'язані із статусом. Можуть суперечити один одному і відповідні ставлення інших людей до різних статусів однієї й тієї ж людини.

Наприклад, за даними американських соціологів, у ставленні до чорного професора університету іноді переважає сприйняття його професійного статусу, а іноді - коли спрацьовують расові упередження - сприйняття його етнічного статусу.

Інший приклад, що наводять американські соціологи.

Kоли ті чорні американці, що досягли високого становища у своїх професійних справах переїздять до багатого житлового району, вони іноді зустрічаються з тим, що комівояжери, які приходять в їх дома, щоб щось продати, звертаються до них, не як до хазяїв, а як до прислуги.

Найбільш суттєві відмінності існують між тими статусами, які суспільство встановлює людині незалежно від її дій, і тими статусами, які людина може набути (або втратити) завдяки своїй діяльності.

Статус завжди пов'язаний з деякою очікуваною поведінкою, яка визначається культурою суспільства. Саме цю очікувану поведінку, пов'язану із статусом називають соціальною роллю.

Але частіше соціальною роллю називають не саму очікувану поведінку, а форми ( або сукупність зразків) очікуваної поведінки .

Іноді соціальною роллю називають сукупність прав чи обов'язків, які очікуються щодо певного статусу у певній культурі.

Головна різниця між статусом і роллю полягає в тому, що людина статус займає (або має), а роль - виконує.

У відповідності з цім, іноді кажуть, що соціальна роль - це сукупність очікувань щодо поведінки людей стосовно певного соціального статусу , або сукупність норм . такої поведінки. Тобто, у найбільш поширеному розумінні роль - це не сама поведінка , а тільки, так би мовити, безавторський "проект" поведінки, соціально очікувана " схема " поведінки.

Очікування щодо рольової поведінки називають рольовими експектаціями.

Рольові експектації як раз і визначають ту чи іншу поведінку, як відповідну або невідповідну певному статусу.

Соціальні ролі - це один з поширених об'єктів соціологічних досліджень. Завдяки тому, що ролі мають нормативну природу, вони дають можливість людині спочатку, так би мовити, "проектувати" свою поведінку, а потім її здійснювати у відповідний спосіб.

Люди запам'ятовують щонайменше шість сторін поведінки: (1) ХТО робить (2) ЩО, (3) КОЛИ, (4) ДЕ, (5) ЯК і (6) ЯК на це реагують оточуючі. Таким чином люди отримують знання рольових норм та експектацій.

За допомогою ролей людей упорядковуємо наш соціальний світ за типами або категоріями . людей. І по різному реагуємо на ті самі дії людей, які вони виконують в різних ролях. Коли дехто виконує роль лікаря і пропонує вам роздягнутися, ви роздягаєтесь. Але коли та сама людина пропонує вам роздягнутися, коли виконує роль хазяїна дома, що дає званий обід, ви, мабуть, будете роздягатися дещо інакше.

Виконання ролі (role perfomance) - це реальна (актуальна) поведінка особи, що займає той чи інший статус.

У житті завжди є розбіжність між тим, що люди мають робити у певній ролі і що вони дійсно роблять. Завжди є індивідуальні відмінності, які роблять будь-яке виконання ролі унікальним.

З кожною роллю пов'язана щонайменше одна взаємна роль (лікар - хворий пацієнт). Поняття взаємної ролі є важливим, тому що один з чинників, який поєднує людей у групи, - це мережі взаємних ролей.

Ролеві взаємовідносини зв'язують нас один з одним, тому що права з одного боку відносин є обов'язками на іншому їх боці та навпаки. У той же час виконання ролей може вести до рольової напруги (role straіn) . Вона виникає тоді, коли в одній ролі є суперечливі експектації.

Наприклад, від бригадира очікується, що він буде мати добрі стосунки з робітниками бригади, але від нього очікується також, що він буде вимагати виконання роботи, що іноді може викликати незадоволення робітників. Чим краще бригадир відповідає одним експектаціям, тим гірше може відповідати іншим.

Від рольової напруги треба відрізняти - рольовий конфлікт. Соціологи кажуть про рольовий конфлікт, тоді коли дві чи більше ролей однієї особи мають суперечливі вимоги. Класичний приклад - поліцейський, що повинен заарештувати власного сина. Це експектації різних ролей - професійної та родинної.

Але головним чином ролі виконуються без перешкод, що врешті решт дозволяє передбачати поведінку людей.

Функціоналісти взагалі вважають, що основні ролі у суспільстві не суперечать одні одним, а поєднуються гармонійно. Конфлікціоністи, навпаки, вважають, що основні ролі у існуючих суспільствах принципово конфліктні.


Список використаної літератури

1. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

2. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

3. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

4. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

5. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

6. 8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

7. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

8. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

9. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

10. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

11. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

12. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

13. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

14. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top