Ризики в біржовій діяльності та шляхи їх зменшення

Вступ.

1. Основна частина.

1.1. Теоретико-методичні аспекти ризиків в біржовій діяльності.

1.1.1. Сутність ризиків у біржовій діяльності.

1.1.2. Основні види та класифікація біржових ризиків.

1.1.3. Особливості застосування біржових інструментів хеджування ризиків.

1.2. Ризик – менеджмент у біржовій діяльності.

1.2.1. Ризик – менеджмент, як засіб підвищення ефективності біржової та брокерської діяльності.

1.2.2. Застосування інструментів хеджування біржових ризиків.

1.2.3. Характеристика основних видів ризику на вітчизняному біржовому ринку.

2. Заключна частина.

2.1. Висновки та пропозиції.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Невід'ємним елементом підприємницької і, зокрема, біржової діяльності є ризики. У більшому ступені ризикам піддається діяльність біржових спекулянтів, які у своєму прагненні одержати високі фінансові результати навмисно йдуть на ризики. Нестабільність ринкової економіки в Україні, з одного боку, відсутність чітко налагодженого біржового механізму, з іншого, роблять дуже важливою проблему пошуку рішень в умовах ризику при здійсненні операцій на вітчизняних товарних біржах.

Однак ризики, властиві угодам з реальним товаром, і методи управління ними є маловивченими питаннями. Невміння своєчасно виявляти ризики, передбачати їх, а значить приймати правильне рішення щодо їх мінімізації, призводить до зменшення бажаного (очікуваного) прибутку від біржової угоди, а іноді — до банкрутства брокерської контори. У зв'язку з цим, дуже актуальною є задача вивчення цієї проблеми.

Інформаційна база. Біржові ризики є складовою частиною підприємницьких ризиків, які досліджують М. Г. Лапуста, Л. Г. Шар-шукова, М. И. Баканов, В. А. Чернов та інші. Методи управління ризиками на біржовому строковому ринку запропоновано у роботах М. Казаріна, В. Штотланда, А. Кузіна, В. Бєлінського. Ризики товарної біржі вивчають І. А. Бланк, Н. Г. Каменева, В. Г. Шепілова. Аналіз робіт цих та інших спеціалістів у галузі біржової торгівлі показує, що в економічній теорії залишаються недостатньо розробленими питання класифікації біржових ризиків, методи управління ризиками біржі реального товару та інші.

Мета дослідження. Подальше дослідження біржових ризиків, їх видів, природи виникнення, уточнення та доповнення існуючих систем класифікації біржових ризиків, чинників, що впливають на ступінь ризиків.


1. Основна частина

1.1. Теоретико-методичні аспекти ризиків в біржовій діяльності

1.1.1. Сутність ризиків у біржовій діяльності

Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, присвяченої дослідженням джерел і видів ризиків, дозволив зробити висновок про наявність великої кількості поглядів на це питання, на проблему визначення сутності самого ризику. Відсутня чітка система класифікації біржових ризиків.

Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.

Першою і головною причиною можна вважати відсутність цілісної політики держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін (спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші активи.

Сировинні товари, капітал, іноземна валюта - це активи, ціни та курси, яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.

Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що лежать в основі будь-якого виробництва – це товари, попит на які майже нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад, енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш красномовний приклад – споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.

Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує специфічних механізмів для формування прогнозних ринкових цін, де величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.

В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф'ючерсну (регулятор і страховий орган) для сировини та фінансових ринків.

Друга причина – недосконалість біржового законодавства. Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про товарну біржу” та інші економічні закони не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів. Неабияке значення у цьому аспекті матиме прийняття Цивільного кодексу. Однак і в проекті нового Цивільного кодексу, прийняття якого очікується у 2002р., також не закріплені операції з похідними фінансовими інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу[14, c. 52-53].

Законодавство в Україні неоднозначне трактує статус бірж. У двох Законах статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа – некомерційна організація (Закон України “Про товарну біржу”), у другому – акціонерне товариство (Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені вимоги до забезпечення умов для ціноутворення методом чистої конкуренції збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не характеризуються похідні цінні папери, ф’ючерси та опціони, форвардні та ф’ючерсні угоди тощо.

Найчастіше біржовий ризик розглядається як імовірність виникнення несприятливої події, пов'язаної зі здійсненням біржової угоди, що тягне за собою різні види втрат [1, c.28]. Ризик також ототожнюють зі ступенем неуспіху (успіху) учасників біржових торгів у досягненні своїх цілей при виборі рішення з числа альтернативних. Під ризиком розуміють також імовірнісну дію чи діяльність, що призводить до несприятливого результату біржової операції.

В усіх цих визначеннях відбиті різні аспекти, що характеризують ризик: ризикова подія (дія), імовірність її настання, розмір можливих фінансових втрат при її реалізації (рівень ризику), чинники ризику.

При вивченні біржових ризиків варто виходити з того, що фінансові втрати в результаті певних несприятливих подій можуть нести не тільки брокери та їх клієнти, але і сама біржа. Ризиковий характер діяльності біржі зумовлений прийняттям нею частини ризиків своїх клієнтів. Він виявляється у тому випадку, коли біржа виступає гарантом виконання біржових операцій.

Таким чином, біржовий ризик — це ризик будь-якого суб'єкта біржового ринку, що здійснює свою діяльність в умовах невизначеності, змінювання зовнішнього і внутрішнього середовища[9, c. 95-97].

1.1.2. Основні види та класифікація біржових ризиків

Розмаїття біржових ризиків робить необхідним упорядкування їх за видами шляхом виділення різних класифікаційних груп. З цією метою ризики групуються за ознаками. Частіше виділяють наступні ознаки: за ступенем допустимості, за очікуваними результатами, за тривалістю впливу, за сферою виникнення, за масштабами дії, за природою виникнення, залежно від етапу здійснення угоди, за можливістю диверсифікації, за можливістю страхування.

Така класифікація, на наш погляд, є недостатньо повною і не відображає специфіку українських бірж. У зв'язку з чим пропонується доповнити її наступними ознаками: залежно від виду біржової операції, за етапами здійснення біржової операції, залежно від учасника біржової операції.

Вимагає уточнення і виділення видів ризиків за можливістю страхування. Так, наприклад, Н. Г. Каменева вважає, що сюди відносяться ризики, що хеджуються і ризики, що не хеджуються. Не поділяючи цієї точки зору, пропонуємо виділити дві ознаки: за можливістю хеджування і за можливістю страхування (ризики, що страхуються і ризики, що не страхуються), оскільки хеджування — це біржовий механізм страхування цінових ризиків, складовою частиною якого є ф'ючерсна операція. Але існує потреба в угодах з реальним товаром страхувати вантажі, товарні запаси й ін. Такі ризики передаються за умовами страхового договору (поліса) страховим компаніям. При цьому, не страхується прибуток торговця й ін.

Залежно від виду біржової операції варто виділяти ризики, пов'язані зі здійсненням спотових, форвардних, ф'ючерсних і опціонних угод. Прийнято вважати, що за спотовими угодами ризик мінімальний, але це справедливо в більшій мірі стосовно ціни, що не встигає сильно змінитися протягом короткого періоду часу, відведеного на-виконання угоди. На українських біржах існує ризик продажу «повітря», тобто не існуючого чи вже проданого на іншому ринку товару, ризик несплати поставленого товару, ризик постачання неякісного товару й ін.[7, c. 84-86]

Форвардній угоді властиві усі види комерційного ризику: виробничі, торгові, фінансові. Серед них основне місце належить ризику, пов'язаному з постачанням та реалізацією товару; ризику, що виникає при транспортуванні; ризику, пов'язаному з платоспроможністю контрагента за угодою; змінами валютного курсу. Для більшості українських бірж залишається невирішеною задача розробки та налагодження механізму страхування зазначених ризиків. Це є стримуючим фактором у залученні підприємств до активної діяльності на товарних біржах.

Успіх ф'ючерсної угоди залежить від правильного прогнозування ціни. Ризики біржових спекулянтів, як правило, не страхуються. Однак зобов’язання сторін (постачання товару чи виплата різниці в ціні) гарантується біржею за допомогою чіткої організації роботи розрахункової (клірингової) палати біржі та системою біржових складів. При цьому існують такі ризики розрахунково-клірингових операцій, як ринковий, кредитний, системний.

Ринковий ризик — це ризик, пов'язаний з коливаннями цін на всьому біржовому ринку. Оскільки розрахунково-кліринговий процес займає визначений час, тому існує імовірність несення збитків через зміну цін. Різновид цього ризику — міжнародний ринковий ризик, що виникає через непогодженість термінів розрахунків на світових ринках (товарних, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів).

Кредитний ризик — це ризик несвоєчасності розрахунків у одній з ланок всього ланцюжка процесу клірингу та розрахунків (менше між брокерами-посередниками, тому що існують гарантовані системи платежів, що припускають обмін варранта на платіжний документ).

Системний ризик — ризик втрат, що має місце у зв'язку з функціонуванням біржових комп'ютерних систем і систем зв'язку, комп'ютерним шахрайством, низькою якістю роботи технічного персоналу.

Обираючи одну з опціонних стратегій, спекулянти, продавці та покупці товару мінімізують ціновий ризик. При цьому, для власника (покупця) опціону максимальний ризик прогнозований. Він обмежений розміром сплаченої премії. Для передплатника (продавця) опціону ризик заздалегідь не визначений, але він завжди зменшується на розмір отриманої премії.

Ф'ючерсні угоди дозволяють страхувати (хеджувати) цінові ризики виробників товарів, пов'язані зі збереженням запасів товарів, напівфабрикатів, з майбутньою продукцією, майбутніми закупівлями, з контрактами на продаж з фіксованою ціною, угодами на закупівлю із фіксованою ціною [2, c. 245—246]. Усі перераховані ризики пов'язані з несприятливою зміною ціни, що не бере на себе жодна страхова компанія.

При прогнозуванні зниження ціни на товар продавець обирає стратегію хеджування продажем (коротке хеджування), покупець при прогнозі на підвищення ціни вдається до хеджування купівлею (довге хеджування). Страхування здійснюється за рахунок одночасної участі хеджера на двох ринках: на одному — в якості продавця, а на іншому — в ролі покупця. Як відомо, ціни на наявному та ф'ючерсному ринках змінюються в одному напрямку, що дозволяє хеджеру покрити збиток, отриманий на одному ринку, прибутком іншого ринку. Більш того, різний темп у змінах цін на обох ринках, тобто зміна базису, може принести додатковий прибуток (збиток).

Ф'ючерсні й опціонні стратегії, з одного боку, дозволяють страхувати (хеджувати) небіржові ризики, тобто виникаючі поза біржею, з іншого — вони самі не позбавлені ризику. Учасники спотових і форвардних контрактів ризикують тим менше, чим більш чітко налагоджено біржовий механізм. У цьому — особливість біржової торгівлі та її переваги над вільною неорганізованою торгівлею. При цьому не слід забувати, що «цілком безризикова система торгів — це та, де учасникам зовсім не дозволяють торгувати, тому тут важливіше знайти вірне співвідношення між надійністю системи і її ефективністю для учасників» [6, c.12—13].

Розглядаючи ризики біржової операції, варто виділяти ризики продавця (несплата за товар, часткова оплата, несвоєчасна оплата), ризики покупця (непостачання товару, часткове постачання товару, постачання неякісного товару), ризики біржового посередника (не одержання комісійної винагороди, несвоєчасне одержання винагороди, неповна винагорода), ризики дилера (ризик втрати частини прибутку в результаті неправильного прогнозу біржової кон'юнктури), ризики біржі (не одержання біржового збору, плати за оренду біржового місця, ризики біржі як гаранта виконання зобов'язань учасниками угоди).

Ризики на етапах здійснення біржових операцій (операційні ризики) залежать від виду угоди. Для термінових угод з реальним товаром характерні такі ризики [8, c. 105]:

- перший етап (укладання договору купівлі-продажу, одержання наряд-замовлення біржі постачальником на відвантаження продукції за транспортними реквізитами вантажоодержувача) — ризик відмови в постачанні обсягу продукції, передбаченого наряд-замовленням біржі; ризик недопоставки продукції у передбаченому обсязі; ризик постачання продукції з відхиленням термінів постачання; ризик постачання продукції з відхиленням якісних показників (у гірший бік); ризик невиконання замовлення покупця за асортиментом товару;

- другий етап (оформлення документів щодо передачі товару у власність покупця) — ризик відмовлення від сплати за товар; ризик затримки у сплаті за товар; ризик часткової сплати за товар.

Ризики за джерелом виникнення поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні — ризики, пов'язані з діяльністю виробників, клієнтів і контрагентів. Внутрішні — ризики, що виникають в результаті діяльності самого підприємства. Говорячи про діяльність підприємства чи його постачальника, варто виділяти діяльність на біржі та діяльність поза нею і, відповідно, ризики біржові та небіржові. Якщо мова йде про продавця, наприклад, для нього існує ризик несвоєчасної оплати за товар у зв'язку з утрудненнями, що виникли в його контрагента по біржовій угоді. З іншого боку, такий ризик може виникнути в результаті збою в одній з ланок усього ланцюга розрахунків, здійснюваних на біржі між її учасниками, чи збоями в комп'ютерній мережі. Усе це біржові ризики, джерело виникнення яких знаходиться на біржі чи поза нею. Небіржовий ризик може призвести до невиконання зобов'язань самим продавцем (недоотримана чи отримана не вчасно сировина для виробництва товару, що є об'єктом біржової угоди). У такому випадку виникає ризик для покупця (він не одержує товар) чи самого продавця, що розраховує мати визначений прибуток від біржової угоди[11, c. 153-154].

Класифікація біржових ризиків, виконана на основі існуючих критеріїв і доповнена новими, представлена на рис. 1.

Уміння ідентифікувати (виявляти) ризики потребує знання чинників, що впливають на ступінь ризику. В Україні рівень біржового ризику визначається в основному зовнішніми чинниками. Вони, як правило, неконтрольовані, але їх можна і потрібно прогнозувати та враховувати при здійсненні біржової діяльності. До чинників безпосереднього впливу відносяться наступні: законодавство, що регулює біржову діяльність; непередбачені дії органів державної влади та управління; зміни в податковій системі; взаємини з партнерами; конкуренція на біржовому ринку. Опосередкований вплив на результати діяльності біржовиків здійснюють політичні умови в країні, ситуація в економіці країни, у галузі, на біржовому ринку чи окремому його сегменті; науково-технічний прогрес; міжнародні події; форс-мажорні обставини (стихійні лиха, воєнні дії, пожежі й вибухи, аварії в енергетичних мережах й ін.).

До внутрішніх чинників ризику прийнято зараховувати: стратегію фірми (біржі, брокерської контори), принципи діяльності фірми, ресурси та їх використання, якість і рівень використання маркетингу. Як показує практика, джерелами ризику є також відсутність професійного досвіду в керівників брокерських контор, відсутність знань і навичок у брокерів з аналізу та прогнозуванню біржової кон'юнктури, невміння своєчасно і правильно реагувати на зміни, що відбуваються на біржовому ринку, змінюючи стратегію і тактику свого поводження на ньому[8, c. 105-107].

1.1.3. Особливості застосування біржових інструментів хеджування ризиків

Затяжний характер ринкових трансформацій в Україні супроводжується високою нестабільністю економічних умов господарювання. Наявність кризових явищ у національній економіці, особливо на споживчому ринку, переконливо свідчить про низьку ефективність адміністративного впливу та повільний розвиток ринкових механізмів регулювання підприємництва, що, в свою чергу, призводить до загострення конкурентної боротьби переважно нечесними, нецивілізованими методами. Одним із найпотужніших ринкових механізмів стабілізації та сталого розвитку підприємництва є біржі, однак в Україні вони дотепер не мають достатніх умов для розвитку, отже, і суб'єкти підприємництва значною мірою обмежені в можливостях регулювання ризиків, які в країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно забезпечуються використанням біржових інструментів хеджування. Тому розвиток та поширення наукових концепцій та методів реалізації біржових технологій безумовно є одним з пріоритетних напрямків економічних досліджень сучасного періоду економічних відносин в Україні.

Основною проблемою функціонування вітчизняних бірж є відсутність у біржовому обігу класичних строкових інструментів регулювання ризику — ф'ючерсних контрактів та опціонів. Єдиним видом строкових угод, які використовуються в Україні, є форвардні контракти. Вони давно вже не застосовуються в операціях на провідних світових біржах. Але навіть їх частка значно менша від частки спотових угод (у 2003 році — 9,73% та 90,27% відповідно).

Описати переваги та технологію здійснення хеджових операцій із застосуванням сучасних ефективних біржових деривативів (ф'ючерсів та опціонів) можна за допомогою схеми (рис. 2), в якій узагальнено світовий досвід та позитивні напрацювання вітчизняних вчених, що ґрунтовно займаються вивченням означеної проблеми [2; 3; 4].

В наведеній схемі відображено умову застосування хеджевих інструментів: прийняття рішення про доцільність хеджування залежить від здійсненого цінового прогнозу. Якщо прогноз ціни є песимістичним — ймовірність позитивного результату менша ймовірності негативного результату, — то хеджування є доцільним і необхідним. У протилежному випадку рішення про застосування стратегії хеджування відхиляється[16, c. 43-45].

Негативний результат для продавця можливий за умови зменшення прогнозованої майбутньої ціни (Цм) порівняно з наявною спотовою (Цеп). Для покупця, навпаки, негативним результатом є прогнозоване зростання майбутньої ціни порівняно зі спотовою. Точкою відліку негативних та позитивних результатів є ймовірність їх настання 0,5. Оскільки сума ймовірностей обох можливих наслідків дорівнює 1,0, то рівень ймовірності 0,5 і вище є критерієм для прийняття або відхилення рішення про використання хеджування.

Звичайно, крім порівняння ймовірностей настання певних наслідків, іншим критерієм для оцінки доцільності хеджування може бути не лише зіставлення майбутньої та спотової ціни, але й певний критичний (прийнятний) рівень ціни. Тоді умову порівняння майбутньої ціни зі спотовою можна замінити зіставленням прогнозованої та допустимої (критичної) ціни (в алгоритмі Цеп замінюється на Цкр). Якщо виконується умова доцільності хеджування (більша ймовірність негативного прояву ризику), то приймається рішення про вибір інструменту хеджування. Пропоновані критерії такого вибору наведено в табл. 1. Але оскільки загальновизнаними та стандартними інструментами хеджування, які забезпечують паралельну діяльність на обох ринках (реальному та ф'ючерсному), є ф'ючерсні контракти та опціони, то лише вони й розглядаються в схемі. Форвардні контракти не розглядаються з тієї причини, що вони призначені для реального постачання в майбутньому, а не забезпечення можливості використання переваг, які на момент реального здійснення операції обов'язково виникають на одному з ринків. Результативність здійснення хеджової операції (як із застосування ф'ючерсних контрактів, так і опціонів) підтверджує важливе значення прогнозу майбутньої ціни. Так, якщо прогноз виявився правильним і ціна дійсно змінилася в невигідному напрямку, то використання хеджевого інструменту є вигідним і забезпечує отримання ризик-прибутків. У випадку помилкового прогнозу хеджова операція забезпечує певні гарантії, але фінансово означає невиправдані витрати. Саме цю ситуацію відображено на прикладі використання ф'ючерсних контрактів як хеджового інструменту[10, c. 118-119].

У випадку використання з метою хеджування опціонів прогнозування має таке саме значення для подальшої результативності операції. Але на відміну від ф'ючерсних контрактів, де величина прибутку обчислюється як різниця у прогнозній та наявній на момент завершення операції ціні, для опціонів підприємець повинен враховувати ще й величину сплаченої премії.

Тому сам лише правильний прогноз та настання в майбутньому очікуваної ситуації ще зовсім не гарантує позитивної віддачі від хеджування — прибутку. Навіть якщо ситуація змінилась у прогнозованому несприятливому напрямку, а різниця між цінами виконання опціону та наявною ціною є позитивною для підприємця, рішення про виконання опціону приймається лише у випадку, коли отримана різниця не тільки компенсує, але й перевищує розмір сплаченої опціонної премії. Тобто фактично опціон реалізується за таких умов:

для покупця: ((Це — Цеп) × О — Пр)>0;

для продавця: ((Цеп — Це)-О — Пр) > О,

де: О — обсяг контракту; Пр — сплачена опціонна премія.

В обох наведених умовах ціна виконання опціону є більш вигідною, ніж спотова ціна (для покупця — вищою, ніж спотова, для продавця — нижчою), причому така різниця перевищує розмір сплаченої премії.

У випадку збігу порівнюваних величин (віддачі від опціону та витрат — опціонної премії) теоретично хеджер має можливість прийняти одне з двох рівноцінних рішень — виконати опціон або відмовитись від такого права. Але оскільки виконання такого опціону не забезпечить йому бажаної віддачі (хоч і не призведе до втрат), доцільнішою в такому випадку буде діяльність на реальному ринку за налагодженими та добре відпрацьованими зв'язками[2, c. 35-37]. Щодо хеджування шляхом купівлі опціонів, то в наведеній схемі не випадково наведено саме такий варіант — купівля відповідного опціону («кол» — з правом купівлі або «пут» — з правом продажу), хоча теоретично хеджер міг би хеджувати ціновий ризик і шляхом продажу опціону (наприклад, продавець міг би продати опціон «кол», що фактично означає, що в такий спосіб він продає право купити свою продукцію, а сам бере на себе зобов'язання продати її). Ми вважаємо, що саме шляхом купівлі опціону хеджер забезпечує собі максимальну свободу вибору, а, отже, рішення про завершення операції цілком залежить лише від його власної волі. І таке рішення він може прийняти на основі порівняння віддачі від хеджування та витрат на його здійснення. У випадку продажу опціону хеджування є пасивним і може лише підсилити майбутній ціновий ризик для хеджера, оскільки фактично означає вже не право використати вигідну цінову ситуацію, а зобов'язання виконати контрактні умови, навіть з несприятливими для себе наслідками. Тому в такому випадку хеджування набирає характеру пасивного очікування терміну виконання угоди і подальші дії вже ніяк не залежать від волі підприємця, який продав опціон. Тому хеджування продажем опціонів може застосовуватись лише тоді, коли хеджер майже абсолютно впевнений у правильності свого цінового прогнозу.


1.2. Ризик – менеджмент у біржовій діяльності

1.2.1. Ризик – менеджмент, як засіб підвищення ефективності біржової та брокерської діяльності

Як ринок ризику біржа становить інтерес для фінансових інститутів і різних компаній у тій мірі, у якій вона дозволяє усунути ризик сторони по угоді так, щоб, проводячи операції з біржовими терміновими інструментами, на відміну від небіржових, оператори ринку торгували лише ціновими, процентними, валютними ризиками. Ця особливість біржі як фінансового інституту повинна бути обумовлена, по-перше, структурною самостійністю організації, що здійснює розрахунки по біржових угодах, -і розрахункової палати, і, по-друге, наявністю багаторівневої системи гарантій розрахункової палати, що забезпечує фінансову безпеку проведення біржових угод.

У загальному виді система фінансових гарантій повинна включати:

- критерії членства в Розрахунковій палаті, що враховують кредитне ім'я фірми, що претендує на членство, розмір її капіталу, наявність необхідних ліцензій і сертифікатів;

- вимоги по початковій, варіаційній і додатковій маржам. Початкова маржа забезпечує можливість відкриття позицій біржовими торговцями або їхніми клієнтами; варіаційна маржа забезпечує підтримку відкритих позицій при зміні ф'ючерсних або опціонних цін; додаткова маржа вводиться розрахунковою палатою у випадках різкого посилення ринку, перевищення встановлених лімітів на обсяги відкритих позицій або домінування позицій окремих гравців на біржовому ринку;

- гарантійні фонди, формовані членами розрахункової палати для збереження фінансової стійкості біржового ринку в кризових ситуаціях, пов'язаних із сильними ціновими коливаннями або неспроможністю окремих гравців;

- вимоги за рівнем ліквідності станових засобів і гарантійних фондів. Ці вимоги включають визначення складу засобів, які можуть використовуватися як забезпечення відкритих позицій, а також співвідношення грошової й інший тридцятимільйонних гарантійних фондів і станових засобів. До останнього можуть бути віднесені державні цінні папери, банківські гарантії й поручництва. Прийняття як гарантії векселів, акцій різних компаній, товарних цінностей і ін. послабляє стійкість розрахункової палати й, отже, сполучено з ризиком. Оцінка "негрошової" складової повинна проводитися таким чином, щоб як гарантійне покриття використовувалася тільки частина вартості цінних паперів. Природно, збільшення частки цінних паперів у структурі станових засобів і гарантійних фондів сприятливо відбивається на ліквідності й обсязі операцій з ф'ючерсами й опціонами, роблячи цей ринок більше представницьким у змісті ціноутворення й зручним для хеджування. У цьому зв'язку неможливість використання ГКО як станове забезпечення по відкритих позиціях представляється певним гальмом для розвитку термінового ринку. Однієї з надійних біржових площадок у частині пророблення системи гарантій є ММВБ, але зайва обтяжливість цієї системи здорожує проведення біржових операцій, що гальмує розвиток ринку;

- ліміти на величину відкритих позицій, установлювані розрахунковою палатою й покликані відгородити ринок від необґрунтованого маніпулювання окремими гравцями, а також від їх можливої фінансової неспроможності;

- ліміти денної зміни цін біржових інструментів, обумовлені розрахунковою палатою для зниження ймовірності непередбаченої зміни цін на біржовому ринку[5, c. 126-127].

Крім того, важливим є питання ефективності системи розрахунків по угодах, що містяться на біржі, що виражається у величині маржевих вимог по відкритих позиціях і особливостях обліку синтетичних позицій, що включають ф'ючерси й опціони різних типів.

Зрозуміло, складний механізм системи гарантій не був би повноцінним без зв'язку з великими й надійними банками, що акумулюють станові засоби й забезпечують оперативне виконання платежів, включаючи депозитарну діяльність. Надійність системи ще більше збільшується, якщо в структурі розрахункової палати задіяний не один, а кілька розрахункових банків, що мають стійку фінансову репутацію. Слабка розробленість системи гарантій деяких московських біржових площадок, а також невиконання одного або декількох вимог, що випливають із принципів організації термінового біржового ринку, з'явилися причинами фінансових крахів їхніх учасників і ослабленням позицій бірж в Україні.

Таким чином, рішення проблем, що стосується державного регулювання, і зусилля, що вживаються самими біржами й учасниками біржової торгівлі, дозволять біржі як інституту керування ризиками зайняти відповідне місце в російській фінансовій системі[8, c. 109].

1.2.2. Застосування інструментів хеджування біржових ризиків

Взагалі вибір інструментів хеджування залежить від цілей хеджування, що проявляються у вигляді особливостей майбутньої хеджової операції. Основні з них варто систематизувати для полегшення процедури вибору бажаного строкового хеджового контракту (табл. 1.). В таблиці враховані також діючі в Україні строкові біржові контракти — форвардні, оскільки негайне виведення їх з біржового обігу є неможливим та навіть недоцільним, зважаючи нате, що використання таких контрактів на сучасному етапі може мати й позитивний ефект — ознайомлення потенційних хеджерів з технологією здійснення строкових біржових операцій.

Отже, найприйнятнішим та найефективнішим для хеджування цінового ризику все-таки є ф'ючерсний контракт завдяки своїй високій ліквідності та гнучкості. Він може використовуватись у переважній більшості випадків, оскільки його положення відповідають майже всім наведеним критеріям.

Випадками, в яких застосування ф'ючерсних контрактів є небажаним, є майбутні угоди, обсяг постачання за якими точно не визначений. У цьому випадку менш ризикованим є придбання опціону, бо за сплачену один раз премію його покупець має можливість вирішувати на свій розсуд питання його виконання у межах планованого обсягу. За ф’ючерсними контрактами, навпаки, власник зобов'язаний підтримувати необхідну суму коштів на маржинальному рахунку аж до дати закриття позиції, а тому цілком ймовірно він може мати необґрунтовані збитки у вигляді додаткових грошових переказів у випадку несприятливих для себе цінових змін, причому такі зміни можуть відбуватися щоденно, а відповідно й вимоги поповнення рахунку можуть бути досить частими[8, c. 106-108]. Так само небажаним є застосування ф'ючерсних контрактів для хеджування реальних у майбутньому позицій, які мають одноразовий або неперіодичний характер. Зумовлено це тими ж складнощами в розрахунках та механізмі поповнення маржинальних рахунків. В таких випадках хеджеру простіше укласти форвардний контракт або опціон, позбавивши себе зобов'язань щоденно слідкувати за рухом цін, а відповідно й коштів на депозитному рахунку.

Але головною ознакою, за якою обирається той чи інший хеджовий інструмент, є призначення хеджової операції — хеджування з можливістю реального постачання чи «чисте» хеджування. У випадках, коли підприємець зацікавлений лише в регулюванні цінового ризику шляхом фіксації майбутньої ціни і точно впевнений, що угода відбудеться, більш бажаним є укладання форвардних контрактів та опціонів. Ці два види угод справді призначені для здійснення закупівель через біржовий ринок, є менш ліквідними та гнучкими, не передбачають щоденний моніторинг цін та відповідних розрахунків. Вони, звичайно, також можуть не виконуватись, але виключно за погодженням та особистою домовленістю сторін (як форвардні контракти) або за рішенням однієї із сторін (у випадку опціонів), а тому, знову ж таки, не вимагають від обох сторін здійснення певних фінансових витрат, основною ціллю яких є лише утримання позиції з метою компенсації цінової різниці, що виникає в цінах реального та ф'ючерсного ринків.

Наведені критерії та здійснені на їх основі пропозиції щодо вибору інструментів хеджування, звичайно, не можуть мати універсального характеру і бути придатними практично до будь-якої ситуації, оскільки цілі хеджерів іноді значно різняться, різними можуть бути також їх фінансові ресурси, які використовуються для хеджових цілей. Крім того, підприємці різняться своїми психологічними якостями, а тому обережніші у ставленні до ризику, як правило, обирають такий варіант хеджування, який навіть за умови більших фінансових витрат забезпечує більшу надійність — хеджування максимально можливої кількості планованих спотових позицій.

Врахування наведених критеріїв та пропозицій буде ціннішим, якщо доповнити їх порівнянням особливостей хеджових інструментів (дод. 1).

Враховуючи особливості строкових хеджових інструментів, можна зробити висновок, що кожен такий контракт виконує спільні функції стосовно регулювання майбутнього ризику. Основними з цих функцій є: ціноутворююча, цінопрогнозуюча та ціностабілізуюча[12, c. 49-51].

Ціноутворююча функція полягає в тому, що під час біржових торгів визначається ціна виконання (майбутня ціна товарного базового активу) на основі співвідношення обсягів попиту та пропозиції. Виявлена в процесі відкритого торгу ціна є об'єктивною, оскільки вже в заявлених обсягах відображені потреби та можливості сторін. На біржовому ринку ціною зіткнення є та ціна, яка справді влаштовує сторони (навіть з точки зору граничних потреб та можливостей), — тут виключаються можливості шахрайства в питаннях гарантій виконання угоди та якості товарів, а також товарообмінні операції та угоди з очевидним ціновим диспаритетом, зумовленим високими сезонними потребами сільськогосподарських виробників.

Ціностабілізуюча функція строкових деривативів забезпечується завдяки дії механізму фіксації майбутньої ціни та відповідно надання гарантій учасникам угоди, що скористалися цим механізмом. Завдяки механізму фіксації майбутньої ціни учасник угоди має право скористатися правом купівлі (продажу) товару за більш вигідною контрактною ціною, ніж та, що може скластися у майбутньому на ринку реальних активів, або правом отримати грошову компенсацію різниці в цінах у випадку невигідного руху спотових цін.

Цінопрогнозуюча функція строкових контрактів полягає в тому, що зафіксовані в них майбутні ціни є орієнтиром для виробників на реальному ринку. Користуючись біржовими котируваннями, підприємці мають можливість здійснювати власні цінові прогнози. Ціновий прогноз значною мірою знімає дію фактору невизначеності, пов'язаної з впливом часу, а крім того, виконує додаткову маркетингову функцію: на основі цінових прогнозів виробники мають можливість раціонально планувати структуру майбутніх виробничих обсягів. Так, виявлене прогнозом зростання ціни порівняно з поточною (або з ціною відповідного періоду в минулому) є ознакою майбутнього дефіциту певного товару. Таким чином, виробник може переорієнтувати частину виробничих потужностей на виробництво того базового активу, зростаючу потребу в якому було виявлено на біржовому ринку.

Отже, при виборі хеджового інструменту підприємцю потрібно враховувати, що кожен з таких деривативів виконує певні схожі функції оптимізації цінового ризику (описаним вище способом), але має також значні відмінності в питаннях гнучкості та ліквідності В цьому аспекті найменш привабливими є форвардні контракти, які до біржових належать лише умовно — у світовій біржовій практиці вони стали лише перехідним етапом до впровадження повністю стандартизованих та ефективних інструментів, створених на їх основі — ф'ючерсних контрактів. Але зважаючи на сучасний стан розвитку українського біржового ринку та низький рівень знань та досвіду підприємців, які потенційно можуть стати учасниками хеджових операцій, використання форвардних контрактів як хеджових деякий час є виправданим. Оволодіння технологією використання таких інструментів є цінним з точки зору подолання психологічного бар'єру підприємців у користуванні інструментами, які для нашої країни поки що є зразками новітніх ринкових технологій.

Тому використання у біржовій практиці форвардних контрактів повинне відбуватись з одночасним запровадженням сучасних та високоефективних інструментів регулювання цінового ризику (ф'ючерсних контрактів та опціонів), що полегшить процес адаптації вітчизняних підприємців до умов цивілізованого біржового ринку[15, c. 217-219].

Проблемним на сьогодні є питання відсутності зацікавленості підприємців у використанні таких контрактів. І причини такого інертного ставлення полягають не лише в психологічному несприйнятті контрактів такого типу чи відсутності необхідних знань та досвіду. Вагоме значення мають також об'єктивні фактори — відсутність необхідних фінансових ресурсів для відкриття хеджових позицій — навіть для оплати авансових внесків за форвардними контрактами, що є частиною вартості контракту, а не грошовими депозитами чи коштами, які потенційно можуть бути втрачені за несприятливих цінових змін.

Тому запровадження в біржову практику хеджових контрактів та вдосконалення діючих строкових угод повинно здійснюватися, перш за все, з урахуванням фінансових обмежуючих факторів. Так, найбільш актуальними є питання визначення розмірів початкової маржі (за ф'ючерсними контрактами), авансових внесків (у форвардних угодах), їх відповідності зростаючим з часом ціновим ризикам, а також питання забезпечення кредитної підтримки тих суб'єктів підприємництва, які виявили бажання хеджувати свої майбутні касові операції, забезпечуючи тим самим зростання обсягів прозорої біржової торгівлі[8, c. 109].

1.2.3. Характеристика основних видів ризику на вітчизняному біржовому ринку

Розмаїтість типів і видів термінових біржових інструментів обмежується, в основному, ф'ючерсними контрактами на курс долара США до рубля й на ціну ГКО, що пов'язане з більшою визначеністю й прозорістю відповідних спот-ринків, а також потребами учасників ринку у високоволатильних інструментах короткострокових фінансових спекуляцій. Терміновий біржовий ринок поки не став місцем, де великі оператори хеджують свої фінансові ризики.

Щоб оцінити роль біржі в страхуванні ризиків, визначимо їхні основні види. Як відомо, фінансовий ризик як такий є відбиттям невизначеності й непередбачуваності результатів діяльності, обумовлених змінами цін на товари, валютних курсів, процентних ставок, а також політичними рішеннями. У зв'язку із цим можна виділити:

- ризик сторони по угоді. Цей ризик для кредиторів виступає у вигляді ризику позичальника, для постачальників товарів -і у вигляді ризику несплати, для покупців -і у вигляді ризику непостачання;

- ризик процентної ставки. Процентний ризик для позичальника виникає внаслідок можливого падіння ринкової процентної ставки по притягнутих ресурсах, що спричиняє підвищення вартості позики. Процентний ризик для кредитора виникає через можливий ріст ринкової процентної ставки по розміщених грошових ресурсах, наслідком чого є зменшення процентного доходу від операції;

- ціновий ризик, що виражається в можливості несприятливої зміни цін у майбутньому. Для покупців товарів мова йде про можливе падіння цін у порівнянні із сьогоднішнім рівнем, тоді як для продавців -і навпаки;

- валютний ризик. Валютний ризик -і це ризик ревальвації національної валюти, у якій оцінюється економічний результат діяльності. Предметом валютного ризику служать власні засоби й прибуток економічного агента;

- ризик ліквідності. Залучаючи позикові засоби, підприємство завжди коштує перед ризиком виявитися нездатним задовольнити вимоги кредиторів і виявити свою неплатоспроможність. Саме в цьому виражається ризик ліквідності, величина його визначається структурою пасивів і активів підприємства;

- системний ризик. Цей ризик, полягає в тому, що при несприятливих політичних, економічних і законодавчих змінах інвестор може втратити як дохід, так і сам капітал. Ризик визначається насамперед станом економіки, розміром державного боргу й політичною стабільністю в країні. Системний ризик, як і ризик позичальника, оцінюється за допомогою системи міжнародних рейтингів (рейтинги агентств Standard & Poor's і Moody's), що привласнюються у випадку оцінки системного ризику правительствам. Однак не всі уряди мають цей рейтинг. Україна, де системний ризик дуже високий і залишиться таким найближчим часом, лише недавно одержала досить низький рейтинг (ВВ-). Оцінка цього ризику на внутрішніх і світовому фінансових ринках відбивається в низькій ціні й високій прибутковості українських державних цінних паперів у доларах США, а також у більш високому рівні рентабельності на внутрішньому ринку в порівнянні зі світовим. Однак внутрішньому інвесторові з обмеженими можливостями міжнародної диверсифікованості інвестиційного портфеля насамперед варто зосередитися на тім, як управляти засобами на внутрішньому ринку[1, c. 25-26].

Система причинно-наслідкових зв'язків в економіці трансформує один вид ризику в іншій. Прикладом може служити нафтовий ринок, де динаміка цін багато в чому визначається політичними рішеннями країн-експортерів.

Трансформація політичного ризику у валютний відбувається на російському валютному ринку, де основним оператором є Центральний банк. Саме від його дій і від політичних рішень уряду залежить динаміка валютного курсу й, отже, ф'ючерсного валютного ринку.

Зовсім очевидно, що ймовірна величина доходу й величина ризику перебувають у прямої залежності. Теорія ефективності ринку говорить, що якщо підприємство виключає всі ризики зі своєї діяльності, то воно може розраховувати лише на дохід, порівнянний по величині із прибутковістю державних цінних паперів, випущених урядом вищої категорії надійності, або ж з величиною ставки Lіbor, якщо мова йде про короткий проміжок часу.

Виключення всіх ризиків з діяльності компаній неможливо по чотирьох причинах.

По-перше, навіть якби це було теоретично можливим, те економічні результати діяльності, виражені в невисоких показниках, не задовольнили б жодного власника. У цьому випадку він би зволів володіти не акціями підприємства, а першокласними державними борговими зобов'язаннями, які повністю ліквідні.

По-друге, будь-який господарюючий суб'єкт, що належить до конкретної галузі економіки (або, у випадку диверсифікованості, що має у своїй структурі перевага підприємств тієї або іншої галузі), не в змозі застрахуватися від довгострокової несприятливої зміни кон'юнктури в цій галузі й навіть її повного зникнення.

По-третє, не існує фінансових інструментів, що дозволяють застрахувати системний ризик, а також цінові ризики по небіржових товарах. Ризик ліквідності балансу страхується також на превелику силу.

По-четверте, керівники підприємств намагаються уникати тільки тих ризиків, які є для них зовнішніми (об'єктивними) і, отже, некерованими. Навпроти, здатності керівника компанії визначаються його успіхами в керуванні підвладними йому ризиками на рівні підприємства.

Великий оборот термінових інструментів, що є чистим продуктом фінансового ринку, свідчить про розвиненість обмінних відносин в області керування ризиком. Одні господарюючі суб'єкти відмовляються від ризику ймовірного одержання додаткового доходу, здобуваючи замість підвищення керованості своїм фінансовим станом. Інші, здобуваючи ризик, здобувають і очікування доходу. Іноді спеціалізація суб'єкта в економіці складається винятково в керуванні ризиками. Термінові фінансові інструменти дозволяють вирішити проблему трансферту ризиків[13, c. 28-29].

У випадку з форвардними й ф'ючерсними контрактами ймовірність збитків обмінюється на ймовірність виграшу без негайної сплати ціни ризику покупцем продавцеві. Однак ця ціна вже закладена в ціну виконання контракту, що вважається однаково ймовірними й обґрунтованої обома сторонами. Можлива ситуація, коли однієї зі сторін вона здається менш обґрунтованої, чим другий, але, проте , угода відбувається. У такому положенні перебуває хеджер, якому здається малоймовірним несприятливе для нього зміна ціни, але він іде на здійснення гаданої невигідної ф'ючерсної угоди, бажаючи повністю або частково застрахувати свій фінансовий ризик.

У випадку з опціоном угода купівлі-продажу ризику здійснюється в чистому виді, оскільки ймовірність як виграшу, так і програшу відбивається на величині премії.

Таким чином, у сучасній економіці біржа є ринком ризику, на якому:

· здійснюється його трансферт;

· установлюється його ціна;

· забезпечується його ліквідність.

У той же час потреба в хеджуванні дуже велика, про що говорять обсяги міжбанківського валютного форвардного ринку - і близько 400 мільйонів доларів щодня. Такий оборот цілком міг покрити терміновий біржовий ринок, якби були вирішені питання оподатковування біржових операцій і розроблені системи гарантій[7, c. 158-159].


2. Заключна частина

2.1. Висновки та пропозиції

Біржові ризики – це небезпека втрат на біржових операцій, як наприклад, ризик несплати за комерційні угоди, ризик неплатежів комісійної винагороди брокерській фірмі та ін. Відсутність ефективних методів управління біржовими ризиками є однією з причин низької ділової активності підприємств на товарних біржах. Детальна класифікація біржових ризиків необхідна для їх ідентифікації на етапі розробки біржової угоди, планування доходів її учасників: підприємств (клієнтів біржі), брокерів, біржі. Виділення ризиків за суб'єктами біржової угоди сприятиме зосередженню зусиль кожного учасника на розробці заходів щодо їх мінімізації, підвищенню ефективності торгівлі на біржі.

Складнощі торговельної діяльності бірж значною мірою зумовлені тим, що за статутом – це нібито автономно керована структура, тоді як, з іншого боку, вона тісно пов’язана з багатьма іншими структурами, які функціонують за межами біржового поля. Тому для успіху необхідно забезпечувати узгодженість дій, об’єктивне бажання сторін чітко здійснювати будь-яку операцію, вбачаючи в цьому спільну вигоду. Такий методичний підхід в дослідженнях дозволив зробити всебічний аналіз біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією та оцінку позитивних і негативних сторін.

Сукупність причин, які обумовлюють згортання обсягів біржових операцій та зниження біржової торгівлі, доцільно розділяти за характером їх дії на наступні основні групи:

· обумовлені загальноекономічною і фінансовою кризою в країні;

· пов’язані з недосконалим механізмом функціонування бірж, недотриманням визначених статутом правил і положень та недостатньою законодавчо-нормативною базою;

· обумовлені різким спадом сільськогосподарського виробництва та зменшенням обсягів товарної продукції;

· несприйняттям, а в багатьох випадках нерозумінням суб’єктами ринкових стосунків, в першу чергу, виробниками сільгосппродукції, переваг реалізації її на біржовому ринку, хоча тут має місце і об’єктивний фактор – несприятливі економічно-фінансові умови господарювання.

Розмаїття біржових ризиків, їхній взаємозв'язок і взаємозалежність роблять актуальною задачу подальшого вивчення природи ризиків, задачу управління біржовими ризиками, створення ефективного біржового механізму, складовою якого повинний стати механізм гарантування біржових угод.


Список використаної літератури

1. Баканов М. И., Чернов В. А. Анализ коммерческого риска // Бухгалтерский учет, 2003, №10.-С. 25-28.

2. Биржевая деятельность: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой, Р. В. Корнеевой, В. А. Галанова. — М.: Финансы и статистика, 2005.

3. Біржовий ринок України у 2005 році. Аналітичний огляд (підготовлено фахівцями Союзу аграрних бірж України).

4. Бланк И. А. Финансовый менеджмент: учебный курс. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2004.

5. Воскобійник Ю.П. Правове забезпечення діяльності товарних бірж в Україні //Економіка АПК. - 2006. - № 1. - С.122-128.

6. Казарин М., Штотланд В., Кузин А. Перевод фьючерсной торговли в РТС повысил надежность срочного рынка // Рынок ценных бумаг, 2003, №21 (204). — С. 12—14.

7. Каменева Н. Г Организация биржевой торговли: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005.

8. Кірієнко О. Сутність і види ризиків у біржовій діяльності //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 10. - С.104-110

9. Кочетков В. Размышления у подъезда биржи // Мировая экономика и международные отношения, 2002, №5. - С. 95-100.

10. Лактіонов О.В. Економічний механізм біржової торгівлі в управлінні ціновим ризиком: Дис.канд.еконмаук: 08.07.05 / Харківський держ. технічний ун-т будівництва та архітектури (ХДТУБА). —X., 2005. —256 арк.

11. Лапуста М. Г., Шаршукова Л. Г. Риски в предпринимательской деятельности. — М.: Инфра-М, 2007.

12. Мороз Л. Товарна біржа як суб'єкт господарювання //Право України. - 2007 . - № 8 . - С. 47 - 51 .

13. Протасова М. Україні потрібна принципово нова біржа, діяльність якої базувалась би на принципах прозорості, відкритості, рівних умов для всіх учасників //Пропозиція. - 2006. - № 2. - C. 26-29

14. Солодкий М.О. Біржовий ринок. — К.: Джерела М., 2004. — 336 с.

15. Сохацька ОМ. Міжнародні ф'ючерсні ринки: теоретико-методологічні аспекти: Монографія. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 454 с

16. Шепилова В. Г., Кириенко О. Э. Управление биржевыми рисками// Економіка: проблеми теорії і практики. Збірник наукових праць. — Вип. 109. — Дніпропетровськ: ДНУ, 2006.

загрузка...
Top