Ліквідація банків: причини, умови та наслідки

Вступ.

1. Причини та умови ліквідації банків.

2. Процедура ліквідації банків та їх наслідки.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Ліквідація банків здійснюється в порядку, визначеному Законом України „Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до вимог зазначеного Закону, протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури, кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

Ст. 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначено черговість задоволення вимог кредиторів, відповідно до яких в першу чергу задовольняються, зокрема вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли в разі, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб; у другу чергу задовольняються вимоги вкладників – фізичних осіб у частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.

При цьому треба зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону України „Про банки і банківську діяльність" органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків під час виконання ними службових обов’язків або втручатися в діяльність банку за винятком випадків, передбачених законом.


1. Причини та умови ліквідації банків

Банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Одночасно її врученням уповноваженому представникові банку, який ліквідується, копії постанови Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора останній вручає також наказ про вступ до виконання покладених на нього повноважень. У наказі необхідно вказати дату, з якої ліквідатор приступає до виконання своїх обов'язків, а також першочергові заходи, які належить здійснити для переходу банку в стан ліквідації. Насамперед наказ має визначити:

• порядок і терміни передачі ліквідатору бухгалтерської та іншої документації банку, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей безпосередньо в центральному апараті банку і в його установах;

• порядок завершення циклів банківських операцій;

• заходи з блокування засобів зв’язку з банками-кореспондентами;

• заходи, спрямовані на збереження в наявності та робочому стані майна, обладнання й інших матеріальних активів банку;

• основні засади роботи банку в умовах його ліквідації та управління ліквідаційною процедурою;

• інші заходи, необхідні для організованого початку процедури ліквідації.

Враховуючи, що загальний термін ліквідації банку не повинен перевищувати трьох років, найоптимальнішим терміном проведення заходів організації процедури ліквідації має бути 1 місяць від початку її відкриття. Такий термін обумовлюється тим, що з часом переважна частина заходів організації втрачає актуальність, оскільки процедура ліквідації набуває рис важкокерованого, непередбачуваного та безповоротного процесу, в якому дії ліквідатора здебільшого залежати муть від умов, що формуватимуться навколо процедури ліквідації. Вплив ліквідатора на формування цих умов буде мінімальним, а отже, й виконання завдань ліквідації буде недостатньо ефективним, що й засвідчує практика ліквідації банків.

Як свідчить досвід, чинні правові норми не в повному обсязі забезпечують регулювання процедури ліквідації та не завжди створюють правові умови для ефективної роботи ліквідатора. Тому, приступаючи до виконання своїх обов'язків, він повинен чітко засвоїти та усвідомити основні положення законодавчих і нормативних актів, що визначають зміст процедури ліквідації, аби передбачити проблеми, що можуть виникати внаслідок недостатнього правового регулювання ліквідаційної процедури. Це дасть змогу ліквідатору своєчасно вжити заходів щодо створення власної нормативної бази, яка певною мірою заповнить наявні правові прогалини та забезпечить кращі умови для роботи. Практичну значущість і корисність такої бази ліквідатор відчуватиме протягом усієї ліквідаційної процедури.

Оскільки для організації необхідних заходів ліквідатор потребує відповідних кадрів, він повинен мати змогу відбирати потрібних йому фахівців — передусім для створення органу управління процедурою ліквідації, а також для забезпечення ліквідації філій банку. Досвід свідчить, щодо цієї роботи насамперед слід залучати юристів, фахівців із бухгалтерської справи, валютних операцій та операцій із цінними паперами, спеціалістів, обізнаних із роботою щодо повернення банківських кредитів, організації оцінки та пролажу майна банку.

Важливо, щоб усі працівники, які беруть участь у ліквідації, мані єдине розуміння порядку та правил її проведення, особливо коли до ліквідації залучаються фахівці з різних установ та організацій або підрозділів Національного банку України. Лише професійними знаннями фахівців тут не обійтися — ці знання потребують певного спрямування та відповідної концентрації. Тому доцільно перед початком процедури ліквідації (ще до оголошення рішення про ліквідацію) провести засідання осіб, що будуть залучені до ліквідації, на якому ліквідатор висловив би своє бачення порядку та методики виконання процедури ліквідації.

Щоб забезпечити ефективне управління процедурою ліквідації, необхідно чітко визначити повноваження залучених до неї осіб. Повноваження слід затвердити відповідним нормативним документом (наказом, розпорядженням, положенням тощо). Особливо це актуально, коли йдеться про системний банк і процедуру ліквідації його регіональних установ здійснюють уповноважені представники ліквідатора. Такі заходи необхідно вжити ще й для встановлення відповідальності залучених до процедури ліквідації осіб, передусім за дії, пов'язані з виконанням завдань і заходів ліквідації.


2. Процедура ліквідації банків та їх наслідки

Право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, направляють рекомендованим листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам цього Закону.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Негативний висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії.

Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам цього Закону.

У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам цього Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Щоб ефективно управляти холом ліквідаційної процедури, доцільно створити виконавчі органи ліквідатора, які б організовували роботу на певних ділянках. Згідно зі статтею 92 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідатор очолює ліквідаційну комісію. Водночас у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (стаття 24) зазначено, що ліквідаційна комісія створюється за клопотанням ліквідатора, а її склад затверджується судом. Тобто створення ліквідаційної комісії є правом та ініціативою ліквідатора. Якщо за рішенням ліквідатора така комісія не створюється, він може сформувати інші органи управління виконанням заходів процедури ліквідації.

Одним із важливих моментів в організації процедури ліквідації є визначення персоналу, який буде залучено ліквідатором до роботи зі складу працівників банку. Саме на цьому тлі має здійснюватися звільнення працівників банку. Як свідчить досвід, без допомоги окремих працівників банку процедуру його ліквідації здійснювати досить складно, принаймні на першому етапі ліквідаційної процедури. Водночас слід усвідомлювати: якщо перспективи роботи не визначені, маю хто із кваліфікованих працівників дасть згоду на співробітництво з ліквідатором. Тому до відбору необхідних йому фахівців слід підходити виважено. Основним критерієм такого відбору мас бути кваліфікація та відсутність корисливої зацікавленості в роботі шодо ліквідації банку.

Важливою складовою в організації роботи ліквідатора є переведення інформаційних автоматизованих систем банку в режим обслуговування ліквідаційної процедури. Як довів досвід, доцільно перевести роботу банку на єдиний операційний день із централізованою базою даних. На філії банку мають покладатися лише функції обслуговування архіву даних та підтримання зв'язку. Якщо не вжити заходів щодо адаптації інформаційних автоматизованих систем банку до процедури ліквідації, можуть виникнути проблеми, пов'язані з наслідками скорочення персоналу, який їх обслуговує, вивільненням засобів автоматизації для їх подальшої реалізації та значними витратами на утримання таких систем.

Одним із важливих завдань в організації процедури ліквідації є формування переліку кредиторів банку і складання їх реєстру. Це завдання буде новим для банку, оскільки притаманне лише процедурі ліквідації. Ефективність його виконання залежить від чіткої організації роботи.

Ще одним важливим завданням організації ліквідаційної процедури є проведення роботи з передачі документів банку в архів. Її слід починати зразу ж із початком ліквідаційної процедури, оскільки йдеться про велику за обсягом і вельми трудомістку роботу. Як правило, архівування банківських документів передбачає проведення інвентаризації та відсортування документів, експертизи їх цінності, визначення термінів зберігання, відбір документів за роками та економічною важливістю, складання описів відповідно до систематизованого переліку документів, знищення у встановленому порядку документів, які не підлягають передачі в архів, виконання інших дій, передбачених відповідними нормами під час здавання документів в архів Національного банку України.


Висновки

Становлення ринкових відносин у державі характеризується не тільки створенням і розвитком підприємницьких структур, активною конкурентною боротьбою, а й численними випадками їх розорення, банкрутства та ліквідації. Це притаманно і банківській системі, яка функціонує переважно на комерційних засадах.

Процедуру ліквідації банків визначено у главі 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність", розділі 6 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого постановою Правління НБУ віл 28.08.2001 р. N° 369, та інших законодавчих і нормативних актах, дія яких поширюється на окремі заходи процедури ліквідації.

Отже, організація ліквідаційної процедури є вельми копітким та трудомістким процесом, який потребує серйозної уваги, відповідної підготовки, виважених рішень. І — чіткої організації. Саме вона лає змогу ліквідатору скласти об'єктивний та обґрунтований план ліквідації банку, а згодом — якісно й ефективно виконувати завдання ліквідаційної процедури.


Список використаних джерел

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність"

2. Галасюк В. Оцінка майна банків, що ліквідуються, за ліквідаційною вартістю //Вісник Національного Банку України. - 2005. - № 4. - C. 8.

3. Голуб Г. Оцінка ліквідаційного балансу банку //Фінанси України. - 2003. - № 5. - С.133-140

4. Малюкова І. Аудиторська перевірка процедури ліквідації банку//Галицькі контракти. - 2001. - № 26: Конкретно о банках в Украине. - C. 34-35

5. Невмержицька О. Особливості процедури ліквідації (банкрутства) банків //Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 6. - C. 16-20.

6. Раєвський К. Ліквідація банків. Організація процедури //Вісник Національного банку України. - 2003. - № 4. - C. 11-14

загрузка...
Top