Функції та роль банків

Вступ.

1. Призначення та класифікація комерційних банків.

2. Сутність та функції банків в Україні.

3. Роль банків.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В ринковій економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні.

Банківська система сьогодні – це одна з найважливіших та невід’ємних структур економіки. Історично розвиток банків та товарного виробництва йшли поруч і тісно переплітались. Банки при цьому формувались як фінансові посередники, що залучають капітал, заощадження населення та інші грошові засоби, котрі вивільняються в ході господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капіталу. Ставши інституцією фінансового перерозподілу вартості, у даний час комерційні банки можуть запропонувати клієнтам до 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелік, без якого банк не може існувати та нормально функціонувати.

Більше п’ятнадцяти років минуло з тих пір, як в Україні з’явились перші акціонерні комерційні банки. За останні роки вони стають центром грошово-кредитної системи, акумулюючої вклади державних установ, ділових кіл і десятки тисяч приватних осіб. Шляхом позичкових і інвестиційних операцій комерційні банки представляють свої фонди всім позичальникам. Банківські операції сприяють руху товарів і послуг від виробника до споживача. Проведення таких операцій свідчить про те, що національна система комерційних банків країни виконує важливу роль в функціонування економіки. Як ми бачимо, банки відіграють далеко не останню роль в розвитку народного господарства і актуальність дослідження ролі банків в сучасній економіці України на сьогодення важко перебільшити.


1. Призначення та класифікація комерційних банків

Комерційні банки- кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

  • фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;
  • випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
  • купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
  • видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
  • касове виконання державного бюджету;
  • придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
  • купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
  • купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
  • довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
  • надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні.

Унітарні банкимають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки)[10, c. 215-217].

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59% - за станом на 01.01.2007р.).

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків - середні. У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять "Аваль" (понад 1200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 200 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990-1993рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію[4, c. 89-92].

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2007р., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом[9, c. 52-54].


2. Сутність та функції банків в Україні

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

• у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

• у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

• пасивні операції;

• активні операції;

• послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу.

Пасивні операції включають:

  • залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення;
  • отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку;
  • випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

До активних операцій належать:

  • надання кредитів юридичним та фізичним особам,
  • вкладення в цінні папери,
  • формування касових залишків та резервів,
  • формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо).

Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг.

До банківських послуг належать:

  • розрахункові,
  • касові,
  • трастові (довірчі),
  • посередницькі,
  • консультаційні та інші.

Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності[6, c. 132-135].

Вирішальну роль відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Досить вагома роль їх і в функції створення нових грошей, в поповненні та регулюванні грошової маси. Менш вагома їх роль в функції забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку, оскільки погоня за високими прибутками підштовхує їх до найбільш ризикових операцій. Тому в цій функції визначальна роль належить центральному банку, проте недооцінювати і роль комерційних банків теж не слід. Зупинимося докладніше на трансформаційній функції комерційних банків. Вона включає декілька напрямків:

— трансформацію ризиків;

— трансформацію строків;

— трансформацію капіталу;

— просторову трансформацію.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

До таких заходів належать:

  • диверсифікація активних операцій,
  • створення резервів,
  • диференціація процентних ставок в залежності від ризиковості кредитів,
  • страхування депозитів тощо.

Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків полягає в тому, що мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довготривалі активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий доход), а й їх клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків одержать більший доход по своїх вкладах в банки.

Трансформація капіталів полягає в тому, що мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація полягає в тому, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку[2, c. 126-128].

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоячих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що віддаються в позику, і зростають загальні витрати по їхньому переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з розмірами і термінами потреби в них. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позичками і персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, його погашення і т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

- позики для фінансування оборотного капіталу;

- позики для фінансування основного капіталу.

Перша група зв'язана з недостачею в підприємства коштів для покупки елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити терміном до одного року. Друга група представлена середньо- і довгостроковими кредитами для покупки нерухомості, землі, устаткування і т.д.

До першої групи відносяться:

- кредитна лінія - угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, що останній зможе використовувати протягом обумовленого терміну і з визначеними умовами. Ця форма використовується для покриття сезонних впливів чи приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитовані банком запаси чи неоплачені рахунки.

- поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо позичальник випробує тривалу недостачу оборотних коштів для підтримки визначеного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може одержати нову позику в межах установленого ліміту і терміну дії договору.

- позики на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов'язаного з одержанням великого замовлення, висновку вигідної угоди й інших надзвичайних обставин.

- перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника. Погашення ведеться на виплату. Ці позички часто видають під початковий розвиток справи[3, c. 105-108].

До другої групи відносять:

- термінові позички видаються на термін більше одного року у формі одиничного кредиту чи серії послідовних позик і використовуються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий термін - 5 років.

- позики під заставу застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий термін (більш 15 років).

- будівельні позики видаються на період будівельного циклу (до двох років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позика переоформляється в заставу і починається виплата основного боргу.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії, що вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання наявних у кредитора засобів, він повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків:

- Переказний вексель - це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій (платнику) і підписаний особою, що видала вексель, про виплату за вимогою чи на визначену дату суми грошей третьому учаснику, його наказу чи пред'явнику. Головне застосування векселя сьогодні - зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих достоїнств, виступаючи елементом кредитування і як засіб врегулювання боргів. Покупець, видавши вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, одержавши вексель в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення терміну, або сплатити цим векселем своїм контрагентам за постачання товару, або продати вексель банку й одержати по ньому суму достроково за винятком визначеного відсотка.

- банківська тратта - це переказний вексель, де векселедавцем і платникам виступає той самий банк. Це дуже надійний документ розрахунків, що по ступені ліквідності рівнозначний наявній готівці. Часто такі тратти на прохання клієнта виписує відділення банку в провінції на його головну контору.

- простий вексель - безумовне письмове зобов'язання однієї особи перед іншою виплатити обумовлену суми грошей за вимогою чи на фіксовану дату його пред'явнику;

- чек - це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити визначену суму пред'явнику чека, його наказу чи іншій зазначеній в чеку особі. Власник рахунка одержує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку (чи понад цей залишок, якщо мається договір про овердрафт). Чекове звертання породжує взаємні претензії банків один до одного. Тому створюються клірингові, чи розрахункові, палати, що роблять взаємні розрахунки вимог банків один з одним. Можливо кілька способів клірингу:

- усередині одного банку;

- через місцеві розрахункові палати;

- через мережу банків-кореспондентів;

- через розрахункову мережу центрального банку[7, c. 59-62].


3. Роль банків в економіці

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту. Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов’язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають «фінансовими універмагами». Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак[11, c. 121-123].


Висновки

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

- управління сукупним грошовим оборотом;

- регулювання грошово-кредитної сфери;

- регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:

- здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

- проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:

- організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

- кредитуванні банківських установ та уряду;

- виконані центральним банком ролі фінансовою агента уряду.

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час ні один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.


Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. - 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. - К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. - К.: Алерта, 2004. - 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. - 153 с.

8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 431 с.

9. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.

10. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.

11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.

загрузка...
Top