Етапи розвитку банківської системи в Україні


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Становлення світової банківської системи та передумови її створення в Україні

РОЗДІЛ 2. Етапи розвитку сучасної банківської системи України та роль Асоціації українських банків в її розбудові

РОЗДІЛ 3. Стан банківської системи України напередодні Виборів 2006. Вплив політичної ситуації

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Період становлення ринкової економіки в Україні характеризується значною нестабільністю економічних процесів. За надзвичайно короткий історичний період країна пережила кілька ажіотажних сплесків ділової активності в різних сферах підприємницької діяльності, фінали яких були схожими.

У 1988-1990 роках через нестабільність в економіці кооперативи й спільні підприємства зазнали значних збитків. В умовах існування тоталітарної держави саме ці підприємства дозволили зробити перший крок у напряму ринку. Однак недосконалість організаційної структури підприємств, слабкість матеріально-технічної бази різко скоротили їхню чисельність упродовж наступних років.

У 1992-1993 роках спостерігався сплеск біржової активності, що мала явно штучний характер. Численні біржі фактично підміняли зруйновану державну систему матеріально-технічного постачання. У результаті так звані біржі, по суті, виконували функції торговельних домів. Інтенсивний розвиток прямих виробничих зв'язків між підприємствами на міцній довгостроковій основі поклав край надмірній кількості бірж в Україні.

1993-1994 роки ввійдуть в історію української економіки як час розвалу численних комерційних фірм, що працювали за принципом «фінансових пірамід», створення й функціонування яких мало явно кримінальний відтінок. Причини краху таких організацій є очевидними.

У 1995 році почалася криза банківської системи України. Зрозуміло, це явище також можна розглядати як черговий етап у розвитку незміцнілого економічного механізму країни, як своєрідну «хворобу зростання».

Виключна важливість банківської системи, що наповнює фінансами господарські артерії економічного організму країни, потребує більш ретельного аналізу ситуації.

Ефективна діяльність банківської системи неможлива без сучасного науково обґрунтованого законодавства, яке повинно базуватися на національних традиціях організації й керування фінансовою сферою.

У даній роботі нами було відмічено як розвиток української банківської системи впродовж її становлення і до сьогодення, так і становлення банківської справи взагалі, її формування.

РОЗДІЛ 1. Становлення світової банківської системи та передумови її створення в Україні

Історична наука не має достатніх відомостей про те, коли саме виникли банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. Більше того, в економічній літературі міркування щодо процесу виникнення банків настільки суперечливі, що залишається незрозумілою їх справжня суть і початкове функціонування.

На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у зв'язку з розвитком товарно-господарських відносин (на ранніх стадіях товарного господарства), а тільки тоді, коли постала потреба в мережі спеціальних установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили в ширших масштабах кредитні операції. Можна припустити, що банк виник в період становлення мануфактурного виробництва.

Інші автори наводять докази більш раннього часу виникнення банків. На їхню думку, вони вперше з'явилися ще за античного і феодального господарств, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів.

Таким чином, згідно із різними уявленнями, час появи банківських установ можна розтягти майже на дві тисячі років.

Слово «банк» походить від французького слова «banque» («скриня») та італійського «banca» («лавка»). Ці слова описують дві основні функції, які виконували банки. Скриня вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігалось щось цінне. В Італії у XIIсторіччі слово «banca» означало стіл, прилавок або робоче місце «міняйли». Такі «столи» встановлювалися на майданах, де відбувалася жвава торгівля. Вона велася з використанням різноманітних монет, що карбувалися як державами, так і містами і навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б їх оцінити і дати пораду при обміні. Якщо врахувати, що у Xсторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стає зрозумілим, чому банкіри виявлялись неодмінними учасниками торговельних операцій, а їхні «банки-столи» набували все більшого поширення. Подібні «міняйли» зі своїми особливими «столами» існували в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. У давніх святилищах їх накопичувалась величезна кількість. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, робили відомі грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) разом з тим і банківськими установами. Так, зокрема, у храмі Артеміди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах — вільні кошти всієї європейської Греції.

Незабаром перші банкіри зрозуміли, що накопичені ними грошові багатства належним чином не використовуються. Можна було б одержувати значний прибуток, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому зазвичай були кораблі й товари, а в окремих випадках — будинки, дорогоцінні камені й навіть раби. Надання позики супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких сягав 36 % річних.

Поряд із кредитними операціями давніх банків поступово набували розвитку й розрахунки по обслуговуванню вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого «трансферту», тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені, тобто рахунок (у сучасному розумінні). Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. Для цього спочатку було потрібне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, а пізніше з'явилися й письмові накази, що полегшували і прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів з укладання договорів між клієнтами і виступати посередниками в торговельних угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки («hudu» — гуду), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.

Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму. Проте хибною є думка, що описані вище операції давнього товарно-грошового обігу свідчать про повноцінне функціонування банківських установ. Наявність кредитора і позичальника — це ще не є зародження банку, а тільки передумова цього. За яких же умов можливість перетворення кредитора в банк стає очевидною? У сучасних наукових виданнях банк характеризується як «велика кредитна установа». Отже, суть — у ступені розвитку кредитної справи і в сукупності операцій, що виконуються кредитором по обслуговуванню своїх клієнтів. Лихвар виходить за свої звичні межі, як тільки кредитні операції, котрі він виконує, перетворюються в систему. Важливо при цьому й те, що

кредит перестає задовольняти суто споживчі інтереси позичальника і видається на ведення господарських справ. Істотним є й те, що поряд із кредитними операціями кредитор, за розпорядженнями своїх клієнтів, починає виконувати розрахункові операції. Отже, банк — це такий рівень розвитку кредитної справи, за якого кредитні, грошові й розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що перетворює грошовий обіг у кредитні відносини. У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном. Кредитні установи, крім того, здійснюють консультування, ведуть статистику, мають свої подсобні господарства. Суть банку багатогранна.

Починаючи з першої половини XIXсторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов'язано з розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що, крім всього іншого, здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв'язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835 -1844 рр. вони привезли туди 500 - 600 тис. руб. сріблом, а в 1845 -1849 рр. — понад 1 млн. руб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя в Україні. Основне їхнє призначення в період до реформи 1861 р. полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи («сохранныеказны», «приказыобщественного призрения») надавали позики під заставу маєтків. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Усе це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані, крім права здійснювати звичайні комерційні операції, й інші важливі функції. Це привело до того, що разом з Міністерством фінансів Державний банк із цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор Державного банку Російської імперії.

У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала таким чином. Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харків) та 14 відділень (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Катеринослав, Юзівка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Миколаїв, Кам'янець-Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, що працювало щороку лише з 25 травня до 1 листопада).

При повітових казначействах і відділеннях Держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас. Продовжувався процес розгортання позиково-ощадних кас при поштово-телеграфних конторах.

Ощадкаси відігравали велику роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. На 1897 р. 8 відділень ощадкаси при Київській конторі Держбанку, що приймали й видавали вклади на суму від 25 копійок, мали 30278 вкладників і 6,3 млн. руб. вкладів. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. руб.

Таким чином, для еволюції кредитно-банківської системи на території українських губерній у 1897 - 1917рр. були характерні

такі риси:

1)Стабільність мережі відділень Державного Дворянського земельного і Селянського поземельного банків;

2)Незначне збільшення кількості відділень Держбанку.

3)Потужна експансія великоросійських комерційних акціонерних банків (насамперед петербурзьких).

4)Розширення приватної банківської справи та поширення її за межі найважливіших економічних центрів.

5)Стрімкий розвиток кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту.

6)Інтеграція української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему з центром у Москві.

У цілому в 1913р. на території України нараховувалося 3 контори, 18 відділень і 1 агентство Держбанку; 6 відділень Дворянського земельного і 9 — Селянського поземельного банків; близько 90 казначейств, 113 відділень, 28 агентств і 12 комісіонерств акціонерних комерційних банків; 3 українських акціонерних комерційних і 4 місцевих акціонерних земельних банки; 81 банківський дім (включно з їхніми конторами й відділеннями); 57 міських громадських банків; Товариство взаємного кредиту гірничопромисловців Півдня Росії; 251 товариство взаємного кредиту; 47 спеціалізованих товариств взаємного кредиту (у т. ч. 9 торговельно-промислових, 4 комерційних, 8 купецьких, 4 земських, 12 сільськогосподарських, 1 міщанське, 3 товариства дрібних промисловців тощо); 2 міських купецьких банки; понад 1495 кредитних товариств (965 тис. членів, 6,6 млн. руб. основного капіталу і 883 тис. руб. резервного) і 606 позичково-ощадних товариств (469 тис. членів, 9млн. руб. основного капіталу і 1,1млн. резервного), Сільський банк графині А. Браницької у Білій Церкві; Земський банк Херсонської губернії тощо.

Загалом на території України напередодні революції 1917 -1921 рр. було створено широку мережу кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону й була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї — і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам в індустріальних та індустріально-аграрних країнах Західної Європи.

До середини 1920-х рр. кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи. В Україні, як і в цілому по СРСР, державні банки обслуговували головним чином державний сектор і частково кооперацію. Кооперативні кредитні установи надавали послуги кооперації і меншою мірою — держсектору. Середня і дрібна буржуазія міста могла розраховувати лише на свої власні сили. Тільки в міських банках приватні підприємці могли одержати певну підтримку. У Київському банку на їхню частку припадало 3,52 % обліково-позикових (в основному облікових) операцій, в Одеському — 7,4 %, у Харківському — тільки 0,2 %.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20 - 30-х рр., коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, на транспорті й у торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х рр. Україна не мала власної, автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні розширювалася до 1975 р. У 1970 р. тут було 652 філії, у 1975 р. — 678. Потім почалося скорочення мережі, і в 1980р. функціонувало вже 663 установи

Держбанку.

Формування економіки незалежної України на засадах самостійного розвитку визначило ряд комплексних проблем, які є провідними в складних процесах становлення й розбудови цивілізованої держави. Серед них особливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи.

Крах адміністративно-централізованого устрою економіки одночасно з переходом до ринкових відносин означали ліквідацію державної кредитно-банківської системи, що існувала в країні. Потрібно було створити принципово іншу банківську систему, здатну надавати всю сукупність сучасних банківських послуг, бути центром ринкового регулювання економіки, сприяти структурним зрушенням у господарстві; систему, спроможну забезпечити потреби незалежної держави в платіжних коштах та інвестиціях. Беручи до уваги як функціональну структуру кредитно-банківських організацій і форми банківської власності, так і типи та механізми зв'язків з іншими господарськими секторами й різними територіальними рівнями економіки, така система не може бути простою. Вона повинна бути відкритою для реального сектора економіки і розвиватися на базі його розвитку.

Однак становлення нової кредитно-банківської системи виявилося вкрай ускладненим псевдоліберальною політикою переходу до ринку, що різко погіршило економічну ситуацію, породило нові диспропорції, деформації, глибоку соціально-економічну кризу. У кінцевому результаті банківський сектор виявився значно деформованим та не склався як цілісна й ефективна система.

Поштовхом до створення нових банківських організацій стали свобода торгівлі, вільні ціни, відновлення економічних зв'язків, узаконення спекуляції, дозвіл на створення приватних, акціонерних та інших кредитно-банківських організацій, ваучерна приватизація. Розвал реального сектора, інфляція і явна нестача грошей в економіці зробили гроші найбільш вигідним, ліквідним і спекулятивним товаром. Новостворений спекулятивний капітал кинувся в банківську сферу. Кількість банків та інших кредитних організацій стала швидко збільшуватися. Але це були організації, орієнтовані не стільки на обслуговування економічного обороту, скільки на самозбільшення грошей за рахунок їхнього перепродажу. У результаті споконвічна ринкова орієнтація банківського сектора, використання ним ринкових методів та інструментів в умовах економічної кризи, що поглиблювалася, призвели до перетворення його в замкнуту систему, що використовувала реальний сектор для вилучення з нього фінансових ресурсів.

Ситуація, що склалася в кредитно-банківській сфері, призвела до поглиблення економічної кризи і спричинила руйнівні процеси в господарському комплексі країни.

Стихійність розвитку кредитно-банківської сфери, встановлення контролю над нею з боку тіньових, кримінальних та олігархічних сил, грошові спекуляції і, як їхній результат, періодичні фінансові кризи породили нестабільність у цій сфері, підірвали довіру до неї серед населення і господарських структур. У підсумку кредитно-банківська система виявилася неспроможною мобілізувати наявні кошти (у тому числі кошти населення) з метою задоволення кредитних та інвестиційних потреб економіки.

Стихійність формування ринку банківських послуг не дозволила повною мірою виявити реальну потребу економіки в кредитних та інвестиційних ресурсах. Тому подальший розвиток цього ринку як у плані диверсифікації послуг, так і в плані відповідності їх масштабів існуючим об'єктивним потребам може дуже ускладнитися без регулювання ззовні.

Кредитно-фінансова інфраструктура, що сформувалася, не відповідає потребам розвитку ринку. У ній практично відсутні кредитні організації, здатні повноцінно надавати цілий ряд банківських послуг, такі, наприклад, як довгострокове й Іпотечне кредитування. Недостатня інформаційна прозорість ринку кредитно-банківських послуг не дозволяє державі вчасно реагувати на негативні тенденції в кредитно-банківській сфері. У той же час відсутня повноцінна система страхування ризиків, що виникають у банківській діяльності.

Такий стан, як це не парадоксально, цілком відповідав псевдоліберальній політиці й кризі, що поглиблювалася, оскільки був їхнім породженням і складовою частиною. Але в умовах економічного пожвавлення і зростання такий стан кредитно-банківської сфери є незадовільним і гальмує розвиток реального сектора й соціальної інфраструктури. Саме від реформування кредитно-банківської сфери залежить, чи набудуть останні стійкого економічного прискорення.

Створення комерційних і кооперативних банків в Україні почалося із січня 1989 року.

На 20 червня 1990 р. на території України офіційно було зареєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Банківські установи були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Розміри статутних капіталів кооперативних банків становили від 0,5 до 3,5 млн. карбованців, акціонерних — від 5 до 15 млн. карбованців. Переважна більшість банків знаходилася в Києві, у Західній та Південно-Східній Україні, у Криму.

Банкіри розуміли, що лише за умови об'єднання та реальної консолідації зусиль банківська система зможе зміцніти, чітко визначити свої пріоритети та накреслити шляхи їх реалізації, посівши, таким чином, належне місце в суспільстві. Тому спільними зусиллями 11 банків України в червні 1990 року було створено Асоціацію українських банків (АУБ). На даний момент це найбільше й найвпливовіше об'єднання банків у державі. Членами АУБ є понад 70 % діючих в Україні банків. За станом на 01.10.2002 до складу Асоціації входили 134 організації, у тому числі 124 комерційні банки, 6 регіональних банківських союзів (Київський, Кримський, Дніпропетровський, Харківський Одеський та Асоціація банків Львівщини), 2 навчальні заклади (Міжнародний інститут фінансів і Українська фінансово-банківська школа), Аудиторська фірма «Апік» та Українська міжбанківська валютна біржа. До складу Асоціації входять два державних банки («Ощадбанк», «Укрексімбанк»), у т. ч. найбільші банки України; «Укрсоцбанк», «Приватбанк», «Аваль», Перший Український міжнародний банк, «Укрсиббанк» тощо, більшість комерційних банків із 100 %-м іноземним капіталом, що працюють на території України. Сукупні активи членів АУБ на початок 2002 р. становили майже 40 млрд грн, капітал -- понад 1500 млн.євро, сукупний прибуток за 2001 рік перевищував 400 млн гривень. Члени АУБ територіально охоплюють всю Україну.

Чергові з’їзди АУБ відбуваються щорічно не пізніше першого липня поточного року.Позачергові скликаються в разі необхідності на вимогу не менше 1/3 членів Асоціації або 2/3 членів Ради. У період між з'їздами Асоціацією керує Рада. Виконання рішень з'їздів та Ради АУБ, а також поточне управління Асоціацією здійснює виконавча дирекція на чолі з президентом. До складу дирекції входять:

• управління із зв'язків з банками;

• управління банківських технологій;

• інформаційно-аналітичний центр «Банк-інформ»;

• управління цінних паперів;

• управління з оподаткування банківської діяльності;

• управління справами;

• бухгалтерія.

За роки своєї діяльності АУБ провела значну роботу, спрямовану на вирішення питань нормативного регулювання та контролю за банківською діяльністю з боку НБУ. Асоціація бере активну участь у формуванні банківського законодавства, у консолідації банківської системи, послідовно захищає інтереси банків, особливо в кризових ситуаціях. Але головним досягненням діяльності Асоціації є діюча банківська система України. Асоціація утворилася тоді, коли ще не було Національного банку України. Саме завдяки їй комерційні банки знаходили підтримку в спільних діях. З повним правом можна стверджувати, що історія розвитку Асоціації є важливим елементом історії розвитку банківської системи України.

РОЗДІЛ 2. Етапи розвитку сучасної банківської системи України та роль Асоціації українських банків в її розбудові

Розглянемо основні етапи діяльності АУБ.

1989-1991

Банкіри зробили перший крок на шляху до консолідації — створення власної громадської організації.

24 січня 1989 року в Києві було засновано перший комерційний банк України. Після цього процес створення банків набув значного розмаху. Перед новозапочаткованими кредитними установами постало питання щодо погодження власних дій та збереження себе як системи. Банкіри зробили перший крок на шляху до консолідації — створили власну громадську організацію — Асоціацію українських

банків (спочатку — Асоціація комерційних та кооперативних банків України). 2 грудня 1990 року на підставі загальносоюзних законів Центральний банк Української РСР із звичайної республіканської контори Держбанку СРСР було перетворено на автономну одиницю поки що загальносоюзної кредитної системи. Від цієї дати банківська система України набуває класичної дворівневої форми. 20 березня 1991 року Верховна Рада приймає Закон «Про банки та банківську діяльність», розроблений за активної участі АУБ. На основі цього закону в травні 1991 року було створено Національний банк України. Із 2 жовтня починається перереєстрація комерційних банків, зареєстрованих Держбанком СРСР. Таким чином, мережа банків України набуває самостійності. За станом на 01,01.92 банківська система України налічувала 77 кредитних установ.

У 1992 р. Україна отримала свою першу з часу проголошення незалежності власну грошову одиницю — карбованець. Подальше становлення банківської системи незалежної України відбувалося під впливом низки чинників, серед яких найістотніше значення мали процеси гіперінфляції, розрив платіжних систем Росії та України, введення в серпні фіксованого курсу карбованця. Кінець 1992 року ознаменувався урядовою кризою. Попри це банки вистояли й продовжували розвиватися. Після реорганізації колишніх державних банків у приватні почали утворюватися банки «другої хвилі». Але цей процес гальмувався консервативною політикою Нацбанку. В Асоціацію надходило чимало скарг стосовно порушень у процесі реєстрації нових банків та філій. Окремі вимоги НБУ не відповідали Закону «Про банки та банківську діяльність». Крім цього, штучно подовжувався строк розгляду заяв. Отже, пріоритетним напрямком у діяльності АУБ у згаданий період було сприяння піднесенню банківської системи. Оскільки в 1992 р. банки перебували ще на етапі становлення, в окремих випадках Асоціація займалася їхнім матеріально-технічним забезпеченням: допомагала придбати лічильні машини, чекові книжки тощо. Банківській системі бракувало фахівців, тому АУБ активно включилася в процес підготовки кваліфікованих кадрів. Під егідою Асоціації проводилися семінари; спільно з НБУ було створено Національний центр підготовки банківських працівників, організовано поїздки за кордон для навчання й стажування.

Попри те, що в 1992 р. банків було ще надто мало, до того ж це були дрібні структури й конкуренція між ними мала нецивілізований характер, однак вони довели свою спроможність обслуговувати економіку. Головним для АУБ було те, що вона отримала визнання й зарекомендувала себе як авторитетна громадська організація. Жодне серйозне рішення НБУ, Верховної Ради стосовно діяльності комерційних банків не залишалося поза увагою Асоціації.

1993-1995

У 1995 р. банки починають вільно працювати на міжбанківському валютному ринку.

Банківська система продовжує формуватися попри всі негативні явища. В Україні бурхливо йдуть інфляційні процеси. Інфляція сягає більш як 10000 % за рік. Громадяни України стають «мільйонерами». Ставки по депозитах у деяких банках перевищують 1000 % річних. Відповідними були й ставки рефінансування, що їх встановлював НБУ з метою «погасити» інфляцію. Протягом 1993 р. цей показник збільшився втричі, тобто з 80 до 240 % річних. У жовтні 1994р. облікова ставка Нацбанку досягає 300% річних. Рішення НБУ були адекватними ситуації, що склалася в кредитно-фінансовій системі України. Зокрема, це стосується обмеження процентних ставок з кредитних операцій, механізму «кредитних стель», коли кредитна активність банків обмежувалася 10, а то й 5 % від наявної кредитної заборгованості або ж взагалі «заморожувалась». За 1995 р. інфляція становила 282 %. Це майже вдвічі менше, ніж у 1994 р., і в 36 разів менше від рівня інфляції за 1993 р. Разом із зменшенням темпів інфляції почалося масове банкрутство банків, що будували стратегію на зростанні цін. У 1994 р. було ліквідовано 11 банків.

У 1995 р. збанкрутували ще 20 банківських установ, серед яких — банк «Відродження», «Лісбанк», «Економбанк». Гостро постала проблема попередження банкрутства банків.

Служба банківського нагляду НБУ значно посилила контроль за банківською діяльністю. Для систематизації контролю та обмеження ризиків банківської діяльності НБУ разом із фахівцями АУБ підготували «Положення про економічні нормативи діяльності комерційних банків», на базі якого пізніше було розроблено Інструкцію № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Цей документ встановлював економічні нормативи діяльності банків та вводив щоденний контроль за їх виконанням.

Серед досягнень українських банків — у чому немала заслуга й АУБ як інструменту для реалізації політики банківської системи — зменшення ставки оподаткування банків, скасування рішень НБУ стосовно обмеження надання міжбанківських кредитів, !а також щодо заборони кредитів через механізм «кредитних стель». У жовтні 1994р. НБУ скасував рішення про фіксований курс карбованця. У 1995р. банки починають вільно працювати на міжбанківському валютному ринку. Асоціації також вдалося домогтися лібералізації порядку формування обов'язкових резервів і т. ін. Але головне — саме у цей період НБУ та АУБ починають співпрацю як стратегічні партнери.

1996-1997

У вересні 1996року було введено в обіг національну грошову одиницю -гривню.

Розпочався період стабілізації фінансової системи держави. Інфляція в 1996 р. становить близько 40 %, в 1997 р. -- 10 %. Відповідно на кінець 1996 р. облікова ставка НБУ зменшується до 40 %, а в жовтні 1997 року — до 16 %. У вересні 1996 року було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню. Найгостріші проблеми функціонування банківської системи фактично було розв'язано. Асоціація дістала можливість сконцентрувати свої зусилля на участі в розробці податкового законодавства та нормативної бази, що регулює банківську діяльність. У 1996 р. НБУ видав розпорядження, згідно з яким підготовка важливих нормативних документів, що стосуються банківської діяльності, повинна відбуватися за безпосередньої участі представників АУБ та комерційних банків. Завдяки спільним зусиллям НБУ та АУБ внесено зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств»: банки одержали можливість формувати резерви на покриття можливих втрат від ризиків за рахунок собівартості. Асоціація бере активну участь у підготовці банків до переходу з 01.01.98 на міжнародні стандарти бухобліку. Але наприкінці 1997 р. в банківській системі почали виявлятися і негативні процеси. Облікову ставку НБУ було підвищено до 35 %. Унаслідок запровадження оподаткування прибутків від операцій з ОВДП та відчутного зниження прибутковості цих цінних паперів відбувся істотний спад інтересу вітчизняних банків до цих фінансових інструментів. Банки фактично пішли з ринку державних боргових зобов'язань.

1998

Рік фінансової кризи в Україні. Девальвація гривні за рік становила майже 80 %. Політику НБУ, спрямовану на підвищення капіталізації банківської системи, фактично було знівельовано. Крім того, що темпи зростання капіталу банків зменшилися порівняно з попереднім роком з 51 до 18 %, банки втратили на падінні курсу гривні майже $1 млрд свого сукупного капіталу. На кінець року половина банків України не вкладалася в мінімально необхідний 1 млн ЕКЮ.

Передбачаючи погіршення фінансової ситуації в країні. Асоціація в першій половині 1998 року провела Міжнародну конференцію «Економічні та правові передумови фінансово-банківської кризи в Україні: шляхи запобігання та досвід інших країн». 1 хоч державні органи й комерційні банки не змогли повністю врахувати рекомендації конференції, загалом система дістала завчасне попередження.

Під час кризи Асоціація українських банків діяла досить мобільно. У вересні 1998р. відбувся надзвичайний з'їзд членів АУБ за

участі представників державних органів виконавчої влади, на якому було визначено шляхи подолання наслідків фінансової кризи. Завдяки вжитим Нацбанком та Урядом заходам, вдалося пом'якшити кризу, локалізувати її вплив на економіку.

Банкіри за сприяння Асоціації в дуже стислий термін домоглися скасування постанови Уряду про примусову конверсію ОВДП. Безперечно, це дозволило мінімізувати втрати банківської системи України, на відміну від ЇЇ північного сусіда.

1999 - 2000

Сукупний капітал банківської системи України на кінець 1999 р. досяг майже 6 млрд. грн.

Однією з нагальних проблем на даному етапі стала проблема капіталізації банківської системи. Згідно з вимогами НБУ для збереження ліцензій на головні види діяльності розміри мінімального капіталу банку не повинні бути меншими, ніж 3 млн. ЄВРО. Нацбанк пішов назустріч побажанням комерційних банків. Виконання вимог НБУ було відкладено до 01.01.2000, але з огляду на 52 % девальвації гривні у 1999 р. значна частина банків України так і не спромоглася сформувати достатній капітал. На початок 2000 р. 20 % українських банків не змогли виконати нормативу з мінімального капіталу. Крім цього, капітал 40 % банків не відповідав окремим пунктам ліцензії на проведення банківських операцій. Почався процес припинення дії банківських ліцензій, що дестабілізувало банківську систему, хоча сукупний капітал банків України на кінець 1999р. і досягнув майже 6млрд грн. Асоціація спрямувала всі зусилля на захист капіталів банків від знецінення, послідовно відстоюючи інтереси банківської системи в питанні капіталізації. Завдяки активній співпраці АУБ з Національним банком до показника капіталу було включено субординовий борг. Питання щодо кожного банку, який не виконував нормативу мінімального капіталу, вирішували індивідуально. Жодна банківська установа не втратила ліцензію повністю. Максимальними штрафними санкціями було тимчасове припинення дії певних пунктів ліцензії.

Неодноразово Асоціація ставила перед НБУ питання про запровадження механізму хеджування капіталу шляхом збереження його валютної частини і виведення з нормативу відкритої валютної позиції власних коштів в іноземній валюті. Це питання поки що залишається відкритим, але АУБ продовжує активно працювати в означеному напрямі.

2001

Асоціація проводить роботу щодо підвищення стабільності банківської системи за рахунок формування відповідних резервів. Завдяки змінам у податковому законодавстві (зарахування резервів до валових витрат), банки на 01.10.2002 змогли сформувати резерви для відшкодування кредитних ризиків на суму 3407 млн. грн.

Xз'їзд Асоціації українських банків, який відбувся в червні 2002 року, затвердив стратегію діяльності та основні завдання Асоціації. Виконуючи ці рішення, АУБ працює в кількох напрямах і втілює в життя такі проекти:

1. Захист прав кредитора

Проект ставить за мету утвердити в законодавстві України основні принципи, на яких в розвинутих країнах світу побудовані взаємовідносини між позичальником та кредитором:

• беззастережний захист прав кредитора;

• обов'язковість виконання договірних відносин кредитором і дебітором;

• невідворотність повернення боргу. Проект передбачає:

• підготовку проектів змін до чинного законодавства, Цивільного кодексу з метою усунення пріоритету боржника над кредитором, що має місце в законодавстві України;

• спільну роботу з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Національним банком України;

• створення Експертно-аналітичної ради з питань вдосконалення банківського законодавства при Кабінеті Міністрів України.

2. Податки

Беручи до уваги податковий тягар і суперечності в податковому законодавстві, які негативно впливають на розвиток банківської діяльності, Асоціація почала роботу над проектом, спрямованим на Удосконалення податкового законодавства. Цей документ розробляється з урахуванням особливостей банківської діяльності в Україні та міжнародного досвіду для захисту інтересів банків у полі дії вітчизняного податкового законодавства.

Проект передбачає:

• участь у роботі над проектом Податкового кодексу, над Законом України «Про податок на доходи фізичних осіб» та іншими законами, що регулюють питання оподаткування;

• роботу над підготовкою змін до Законів «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»;

• роботу в Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (у робочій групі) з моніторингу проходження розділів Податкового кодексу, змін до законів;

• роботу з Департаментом з питань оподаткування Мінфіну України, департаментами НБУ, підрозділами ДПАУ;

• захист інтересів банків у разі некоректного тлумачення податковими органами положень податкового законодавства;

• створення бази даних щодо судових справ з питань сплати податків, в яких однією із сторін є банки.

3. Нормативне забезпечення банківської діяльності та внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність»

Регулювання банківської діяльності потребує професійної співпраці з департаментами НБУ щодо удосконалення нормативних актів Національного банку України стосовно окремих напрямів діяльності банків та внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Проектом передбачається:

• робота над удосконаленням чинних нормативних актів з усіх напрямів діяльності комерційних банків, що стосуються реєстрації банків, видачі банківських ліцензій, нагляду за діяльністю банків, порядку застосування заходів впливу, порядку інспектування, бухгалтерського обліку;

• моніторинг та експертиза нормативних актів державних органів з метою виявлення в них положень, що містять системну небезпеку для банків;

• підготовка змін до проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність» з урахуванням досвіду дії Закону, починаючи з 17.01.2001 р.

4. Фондовий ринок:

• участь у підготовці змін до законодавчих і нормативних актів, що стосуються діяльності Фондового ринку, та вдосконалення вексельного обігу в Україні;

• робота спільно з комітетами Верховної Ради України, ПФТС, УСПП, ДКЦПФР.

5. Валюта

Проект розробляється з метою лібералізації валютного ринку та удосконалення законодавства, що регулює його діяльність.

Участь у розробці проекту Закону України «Про валютне регулювання», нормативних актів НБУ з питань валютного контролю.

6. Протидія відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом

Проект спрямований на визначення місця банківської системи в

заходах, що протидіють відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом. Проект передбачає:

• участь у розробці законодавства, що регулює питання боротьби з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом;

• співпрацю з НБУ та Департаментом фінансового моніторингу Мінфіну України в розробці нормативних актів, які стосуються порядку надання комерційними банками інформації до Департаменту фінмоніторингу;

• співпрацю з НБУ, що має на меті запровадження в банках системи протидії відмиванню «брудних» коштів;

• організація навчання банківських фахівців, у т. ч. вивчення міжнародного досвіду.

7. Конкурентний ринок охоронних послуг

Мета проекту — ліквідація монополії ДСО на охоронні послуги та встановлення законодавчого поля для функціонування ринку охоронних послуг.

Проектом передбачено:

• консультації з КМУ для приведення Постанови КМУ від 10.09.93 №615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони

об'єктів державної та інших форм власності» у відповідність до вимог чинного законодавства;

• проведення роботи з комітетами Верховної Ради України стосовно розробки законодавства, що регулює надання охоронних послуг в Україні. При розробці актів слід враховувати міжнародні підходи, ставлячи за мету створення конкурентних умов на ринку охоронних послуг (Закон «Про охоронну діяльність»);

• розробка та прийняття Верховною Радою України Закону «Про зброю»;

• підготовка проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність», який надає банкам право створювати власну охорону, озброєну вогнепальною зброєю;

• запропонувати НБУ поновити роботу відділень інкасації в тих регіонах, де ці відділення з різних причин припинили свою діяльність;

• робота з Антимонопольним комітетом, Мін'юстом, МВС та Мінекономіки стосовно проектів відповідних актів, необхідних для створення ефективного конкурентного ринку з надання охоронних послуг.

8. Кредитне бюро як система ідентифікації ділової та фінансової репутації позичальників

Підвищення надійності роботи банків та інших учасників фінансового ринку потребує створення системи інформаційного захисту банківської діяльності, що передбачає створення в Україні реєстрів, які дають можливість отримати інформацію про позичальника, належне йому майно, виконання ним попередніх зобов'язань. Найближчим часом планується створити Комерційний реєстр, Реєстр обтяжень, Реєстр судових рішень, що не містять державної таємниці, та інші реєструючі установи. До таких інформаційних установ належать також рейтингові агенції та кредитні бюро.

Проект передбачає:

• вивчення міжнародного досвіду кредитних бюро в західних країнах та методів регулювання їх діяльності (спільно з НБУ,

Світовим банком та в рамках канадсько-українського законодавчого й міжурядового проекту);

• поширення світового досвіду в банківській системі України;

• вивчення передумов для створення кредитного бюро в Україні, що передбачає можливість збору та накопичення інформації про позичальника в полі чинного законодавства України;

• опрацювання разом з банками, НБУ концепції створення кредитного бюро в Україні (з визначенням правового статусу такого бюро, обсягу інформації, доступу до інформації тощо);

• розробка спільно з НБУ, Комітетом Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності проекту Закону України «Про кредитне бюро».

Робота над удосконаленням банківського законодавства проводиться в Асоціації постійно й включає в себе кілька головних напрямів.

Зокрема, у діяльності АУБ із законодавчого забезпечення функціонування банків особливо треба наголосити на оптимізації податкового законодавства.

У 1994р. банки сплачували до бюджету 55% свого доходу. Завдяки активній роботі фахівців АУБ, які, тісно співпрацюючи з Комітетом ВР з питань фінансів та банківської діяльності, провели потужну рекламну кампанію в ЗМІ щодо захисту інтересів банківської спільноти, ставку оподаткування прибутку банків вдалося знизити до загального рівня 30 %. З 1995 р. банки було нарешті поставлено в однакові умови з іншими суб'єктами господарювання. Якби цього не було зроблено, майже 30 % банківської системи України опинилося б перед загрозою банкрутства.

У 1996 - 1997 рр. роботу над податковим законодавством було продовжено. Асоціація активно працювала над експертними висновками до пакету законопроектів «Економічне зростання».

Чимало пропозицій та зауважень, наданих АУБ, було враховано. У новій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було взято до уваги специфіку проведення банківських операцій. Банки нарешті отримали право формувати резерви на покриття можливих ризиків від кредитної діяльності за рахунок собівартості. Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість», при розгляді якого були враховані пропозиції Асоціації, розрахунково-касові операції банків було звільнено від оподаткування ПДВ. Щоб у майбутньому не виникали колізії з приводу трактування цієї норми, працівники АУБ разом із представниками банків розробили і подали до НБУ детальний перелік таких операцій, який потім затвердили спільним рішенням НБУ та Державної податкової адміністрації (ДПА). Ще одним важливим напрямом законодавчої роботи Асоціації була участь експертів у розробці проектів законів «Про Національний банк України» і «Про банки та банківську діяльність». Оскільки ці нормативні акти є визначальними для банківської системи, роботі над ними було приділено неабияку увагу. Власне, розробкою першого закону «Про банки та банківську діяльність» було започатковано напрям законодавчої роботи АУБ. З проектом Закону «Про Національний банк України» Асоціація почала працювати в 1996 р. Багато її зауважень враховано. Але в прийнятій Верховною Радою редакції цього закону, на жаль, залишилося неврегульованим питання про розподіл повноважень та відповідальності між керівними органами Національного банку України — Правлінням і Радою.

На даний момент позиція АУБ з цього питання повністю збігається з позицією Правління НБУ: Раду Нацбанку наділено надто широкими повноваженнями, а відповідальність за реалізацію грошово-кредитної політики держави несуть персонально Правління та Голова Правління НБУ. Асоціація звернулася до Верховної Ради з проханням ліквідувати ці недоліки закону. За рішенням Ради АУБ від 04.08.99, працівники Асоціації також брали участь у доопрацюванні проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цей законопроект прийнято Верховною Радою України.

Розпочато реалізацію програми АУБ щодо удосконалення податкового законодавства. Це і робота в складі Експертно-координаційної Ради з питань податкової політики Мінфіну України, і робота з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності над законопроектом «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», і розробка пропозицій до проекту Податкового кодексу.

Крім того, Асоціація активно працювала над законопроектами «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», «Про банкрутство», «Про лізинг» та іншими.

Нормативне регулювання діяльності комерційних банків НБУ - один з найважливіших аспектів функціонування банківської системи. АУБ у цьому процесі є активним посередником між першим та другим рівнями банківської системи. Співпраця АУБ з НБУ є постійним процесом, який можна розглядати у двох ракурсах: участь у підготовці нормативних документів Нацбанку та реакція банків на вже прийняті рішення, що гальмують окремі напрями роботи банківської системи. Налагодження ефективних взаємовідносин між НБУ та комерційними банками було непростою справою.

РОЗДІЛ 3. Стан банківської системи України напередодні Виборів 2006. Вплив політичної ситуації.

На попередньому тижні Нацбанк разом з Асоціацією українських банків закінчив підготовку Стратегії розвитку банківської системи України на 2006-2010 р.р. Автори проекту, який у лютому повинен бути утверджений остаточно, вразив усю банківську спільноту. Як це не дивно, але навіть в АУБ, яка формально виступаєу ролі співавтора цього документа, не дуже то радо коментують нову Стратегію. „Асоціація здивована текстом Стратегії. Це документ, який потребує важливої дискусії та переробки”, - повідомив в інтерв’ю газеті БІЗНЕС Олександр Сугоняко, президент АУБ. У Стратегії говориться так: „Досить можливо, що ,спровокована , в основному політиками, ситуація в банківській системі в кінці 2004 року може повторитися в 2006 та 2010 роках”. Це пов’язано з тим, що у 2006 році відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради, а у 2010 році Україна буде обирати нового президента. У зв’язку з цим НБУ відмічає наявність „ризику деструктивних дій опозиції – аж до відкритого саботажу”.

Українські банки вже пережили подібне на попередніх президентських виборах, коли політична дестабілізація та масовий психоз населення призвели до масштабного відтоку грошей з банківських депозитів, що мало не обернулося обвалом всієї фінансової системи країни. Під час „помаранчевої” революції усього за три останніх дні листопада 2004 року банки втратили 1,7 млрд. грн. із строкових депозитів. У грудні того ж року дисбаланс між активами та пасивами банків перевищив 3,3 млрд. грн. У підсумку Нацбанк, яким тоді керував нинішній міністр економіки Арсеній Яценюк, був вимушен ввести мораторій на повернення грошей з депозитних рахунків до закінчення терміну за вкладом.

Цікаво, що ще чотири місяця тому Нацбанк збирався узаконити своє право на введення мораторію на ті чи інші банківські операції у випадку масового відтоку грошей з банківської системи. Для цього Нацбанк навіть подав до парламенту законопроект №8320, який депутати так і не розглянули.

Здається, що зараз НБУ збирається відмовитися від ідеї отримання зверхповноважень на випадок банківської кризи.

Як говориться у Стратегії, загальні активи банків за 2001-2005 роки збільшились у 3,8 разів та досягли 192 млрд. грн. Основну частину в активах займають видані банками кредити – 73 %. Об’єми кредитування зросли у 4,4 рази і на даний момент складають 139 млрд. грн., а кредити, які були надані господарським суб’єктам, складають 70%. При цьому значним є ризик галузевої концентрації кредитів. Наприклад, торгівля „спожила” більш ніж 40% усіх банківських займів, що, як зазначено у документі, „збільшує залежність банків від можливих ризиків коливання кон’юнктури та фінансового стану боржників цієї сфери”.

Ще одна проблема вітчизняних банків – дисбаланс у термінах та структурі активів і пасивів. Зобов’язання банків за 2001-2005 роки збільшились у 4 рази та досягли 162 млрд. грн. При цьому внески фізичних осіб виросли у 5,5 разів (до 61 млрд. грн.)та склали 38%усіх зобов’язань. „Внески населення стали основним джерелом нарощування ресурсної бази банків”, - так говориться у Стратегії.І це у той час, як кредити, які було надано фізичним особам, складають усього 19 % об’єму кредитного портфелю банківської системи.

„Те, що активи банків формуються в основному за рахунок вкладів населення, звісно, представляє підвищений ризик. Тому такі банки відносяться до спеціалізованих (тобто, отримують статус ощадних), і до них пред’являють підвищені вимоги відносно нормативів”, - говорить Анатолій Шаповалов, перший заступник голови НБУ.

Окрім усього іншого, на думку авторів Стратегії, найближчим часом нашим банкам так чи інакше будуть погрожувати перевантаження економіки соціальними виплатами та реприватизація. Якщо перше, на думку НБУ, може призвести до гіперінфляції, то друге, скоріш за все, спровокує відтік капіталів та економічне відчудження. До речі, останні дві погрози дали про себе знати.

Автори проекту Стратегії не забули і про менші ризики. Наприклад, ризики проведення політичної та адміністративної реформ, ризики регіоналізації та дезинтеграції і т.д. Занепокоєні положенням українських банків і міжнародні рейтингові агентства, які напередодні виборів вже понизили рейтинг України та більшості великих банків. Для іноземних інвесторів головним ризиком є вибори до парламенту.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: т-во „Знання”, К., 2000.- 243 с. – (Вища освіта ХХІ ст.)
  2. Газета „БІЗНЕС”, №7 (682), 13 лютого 2006 року.
  3. Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях : Навч. посіб. / За ред. Б.Л. Луціна – 2-ге видання, перероб. – Тернопіль, 2000. – 225 с.
  4. Лаптєв С.М., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004.- 320 с.

загрузка...
Top