Етапи процесу кредитування

Вступ

1. Стадії кредитного процесу

2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу 7

3. Відсоткова ставка та фактори її диференціації

4. Способи надання кредиту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Ст.3, Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

• прийом депозитів;

• здійснення грошових платежів і розрахунків;

• видача кредитів.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

1. Стадії кредитного процесу

Виділення і розгляд такого цілісного поняття, як "кредитний процес", дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи механізму банківського кредитування. Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. [11, c.4]

У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних працівників комерційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу інформацію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визначенням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, — розробка нагальних практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування. [5, c.165-168]

2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обов'язково набувають договірного характеру. В правовій державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ "Про кредитування". На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

— преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

— предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

— умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

— зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

— права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

— строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

У західних країнах до тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відносяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівництво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання банкові через певні проміжки часу фінансових звітів підприємства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інформації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забезпечення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови — це дії, які позичальник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обмежувальні умови кредитного договору дозволяють підприємству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встановлених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачувати власним акціонерам під час реалізації кредитного договору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов'язань винна сторона несе цивільно-правову відповідальність. Арбітражний суд розглядає спори щодо виконання кредитного договору в строк не більше двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала арбітражного суду підлягають обов'язковому виконанню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко сформульованим і не допускав різного його тлумачення/

Як вже зазначалося вище, в банківській практиці можуть використовуватися різні види кредитних договорів залежно від виду банківської позики. В кредитному договорі на видачу довгострокової позики, як правило, передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей. При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату рахунків постачальників чи підрядчиків.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначенням кредиту.[2, c.39-45]

3. Відсоткова ставка та фактори її диференціації

Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими грошима. Ставка (або норма) відсотка — це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ. Як правило, зростання попиту на позики призводить до підвищення відсоткової ставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з позичальниками про конкретну величину відсоткової ставки. [10, c.31-32]

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рівнем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Головним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені товарами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто називається "реальним відсотком"'. Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випередження темпів знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.

Рівень відсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної операції. Крім наведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових ставок комерційних банків, можна виділити ще такі чинники: об'єкт кредитування, ступінь ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту на загальнодержавному та регіональному кредитних ринках, можливості банку щодо додаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними. [5, c.72]

4. Способи надання кредиту

Ефективність здійснення кредитної операції багато в чому визначається правильним способом надання позики.

Надання банківського кредиту може здійснюватись одночасно, періодично або частинами (поетапно). Взаємовигідним для банку і позичальників є надання кредиту в повному обсязі шляхом зарахування коштів на відповідний кредитний рахунок із наступним використанням їх тоді, коли в цьому виникає необхідність. У світовій банківській практиці найпоширенішими способами надання позик є кредитна лінія, контокорент, овердрафт, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит. Кредит може надаватися як у безготівковій, так і в готівковій формах.

Видача кредиту відбувається шляхом оплати з кредитного рахунка платіжних документів за об'єкти кредитування чи перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на підставі розпорядження кредитного відділу. Використання окремих кредитних рахунків та оплата з них розрахунково-платіжних документів, виставлених клієнтові, дають банку можливість здійснювати належний контроль за цільовим використанням позик і процедурою їх погашення. Якщо кредит надається шляхом перерахування на поточний рахунок клієнта, банку важче проконтролювати, на які цілі використовуються надані кредити, особливо якщо рахунок позичальника знаходиться в іншому банку.

Кредитний рахунок відкривається на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням вимог чинного законодавства. У практиці діяльності вітчизняних комерційних банків найчастіше використовуються прості кредитні рахунки.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитного договору. Сума боргу позичальника фіксується за дебетом кредитного рахунка, а погашення заборгованості відображається за кредитом.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам.

Кредитні рахунки є активними рахунками: при наданні кредиту вони дебетуються, а при погашенні — кредитуються. Одному і тому ж позичальникові банк може відкрити декілька кредитних рахунків залежно від специфіки об'єктів кредитування.

Технологія надання кредиту залежить від цільової спрямованості позики, від мети, для реалізації якої вона надається: виробництво, інвестиції, комерційна (торговельна) діяльність тощо.

У разі короткострокового кредитування позика може надаватися під поточну виробничу діяльність, на закупівлю сировини, матеріалів, оплату робіт (послуг) тощо. У разі довгострокового кредитування позика береться на цілі, пов'язані з підвищенням технічного рівня виробництва, стимулюванням випуску нових видів продукції, витратами, пов'язаними з капітальним будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого призначення тощо. При довгостроковому кредитуванні використовуються інші способи надання кредиту порівняно з короткостроковими позиками. Довгостроковий кредит зараховується позичальникові на кредитний рахунок і використовується ним на оплату платіжних документів за поставку обладнання, машин, приладів, матеріалів, виконані будівельно-монтажні, проектні та інші роботи. Для цільового довгострокового кредитування відкривається кредитна лінія.

Спосіб надання кредиту за контокорентом пов'язаний з наявністю дебетового сальдо на контокорентному рахунку. Кредит надається в цьому випадку в сумі дебетового сальдо на рахунку, що виник. На контокорентному рахунку сальдо виводиться, як правило, щоденно. Зрозуміло, що цей кредит не має чітко визначеної цільової спрямованості; за рахунок контокорентної позички можуть здійснюватися найрізноманітніші поточні платежі. В кредитному договорі на кредитування за контокорентним рахунком може встановлюватися перелік платежів, що здійснюватимуться за дебетом контокорентного рахунка. Отже, специфічними рисами способу надання кредиту за контокорентом є знеособленість об'єкта кредитування і автоматизм формування позичкової заборгованості.

У розвинутих країнах світу контокорентна форма кредитування вводиться комерційними банками для першокласних найбільш надійних позичальників — великих компаній — для надання позик на поточну виробничу діяльність.

У колишньому СРСР в умовах планової командної економіки з 30-х років банки використовували на практиці відокремлені розрахункові і позичкові рахунки. Лише в окремих випадках банки відкривали єдиний активно-пасивний рахунок і проводили за ним кредитування. Так було, наприклад, у 1966—1984 рр. при кредитуванні колгоспів за спеціальним розрахунковим (поточним) рахунком. На основі виробничо-фінансових планів колгоспів визначалися ліміт видачі і плановий розмір кредиту. Як правило, такий порядок надання позики використовувався відносно низькорентабельних і збиткових колгоспів; а оскільки такі господарства не могли в подальшому повернути надані кредити, держава "списувала" їх.

Овердрафт є способом короткострокового кредитування укрупненої потреби клієнта в коштах у разі їх недостатності для завершення поточних розрахунків. Надання кредиту у формі овердрафту дуже поширене в практиці англійських банків.

При овердрафті застосовується такий механізм надання позики: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на поточному рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то позика банком не надається.

Спосіб надання кредиту на основі кредитної лінії дозволяє задовольняти тимчасові потреби позичальників в обігових коштах. Для позичальника такий спосіб отримання позики є економічно вигідним, адже відсотки сплачуються у цьому разі не з усього кредитного ліміту, а лише за ту суму, яку фактично використав (позичив) позичальник на даний момент.

Специфічне місце серед способів надання кредиту посідає форфейтинг. Форфейтинг (від англ.— відмова від прав) — це банківська операція з придбання комерційного зобов'язання позичальника (покупця) перед кредитором (продавцем). Операція "форфейтинг" подібна за своїм змістом до операції "факторинг". Проте, на відміну від факторингу, форфейтинг є одноразовою операцією, що пов'язана із стягненням грошових коштів на основі набуття прав на товари і послуги. Форфейтинг є комерційним зобов'язанням, що забезпечене простим або переказним векселем (тратою) без права власника трати або векселя звернутися за відшкодуванням до попереднього власника зобов'язання.

Форфейтинг як механізм обліку зовнішнього торговельного боргу з використанням переказних векселів забезпечує експортерові отримання кредиту від банку-форфейтера. [5, c.198-202]

Висновки

Кредитування — основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання на практиці має важливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору. У кредитному договорі визначається також величина відсоткової ставки, від якої залежить розмір прибутку банку.

Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.

В останній час зросла питома вага довгострокових кредитів, наданих українськими банками. Це можна пояснити тим, що банківські установи почали надавати кредити в галузі народного господарства, які потребують довгострокових вкладень, а також частково тим, що велика частина кредитів пролонгована, що робить вигляд того, що банки надають довгострокові кредити.

Підводячи підсумки викладеного, слід зазначити актуальність питання оцінки кредитоспроможності клієнтів банку не тільки для них самих, але і для позичальника, оскільки правильне законодавче і нормативне врегулювання таких відносин сприяє своєчасному поверненню коштів, прискоренню обігу їх, стимулюючи тим самим подальший розвиток економіки.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".

2. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку// Банківська справа №5, 1997 рік, ст.39-45.

3. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційного банку. Київ: Знання, 1996.

4. Колесников В.И., Проливецкая Л.П., Александрова Н.Т. Банковское дело. Москва: Финансы и статистика,1995.

5. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посібник. – К.:Знання, 2002. – 215 с.

6. Мороз А. Основы банковского дела. Киев: УФБШ - 1994.

7. Мороз А.Н. Коммерческие банки: активные операции. Киев: УФБШ, 1996. 57 стр.

8. Мороз А.Н. Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого банка. Киев: УФБШ, 1996. 56 стр.

9. Пантелеєв Віталій, Халява Світлана. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання// Банківська справа №1, 1996 рік, ст.32-40.

10. Раєвський Костянтин. Особливості регулювання та аналізу діяльності комерційних банків// Банківська справа №2, 1997 рік, ст. 31-32.

11. Сугоняко Олександр. Роль комерційних банків у встановленні національної економіки// Закон і Бізнес №24, 1996 рік, ст. 4.

12. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. Москва: ИПЦ "Вазар-Ферро",1994. 320 стр.

загрузка...
Top