Банківська система України: її структура та розвиток

Вступ.

1. Суть і структура банківської системи.

1.1. Банківська система України.

1.2. Структура банківської системи України.

1.3. Функції Національного банку України.

2. Види і функції комерційних банків та Національного банку України.

2.1. Види і структура комерційних банків.

2.2. Основні функції комерційних банків.

2.3. Функції Національного банку України.

3. Розвиток банківської системи України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві.

На зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками.

Проблемі оптимізації світової грошово-кредитної системи як взагалі, так і в умовах України, було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД. Так, багато питань стратегічного та прикладного змісту знайшли відображення в численних працях О.Васюренка, А.Вожжова, А.Гальчинського, А.Дробязка, О.Дзюблюка, В.Козюка, В.Міщенка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Петрика, О.Плотнікова, А.Поручника, Ю.Прозорова, М.Савлука, Н.Савченка, В.Стельмаха, В.Усоскіна та інших авторів.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси банківської системи в Україні.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити суть і структура банківської системи;
  • охарактеризувати види і функції комерційних банків та Національного банку України;
  • дослідити структуру банківської системи України;
  • проаналізувати розвиток банківської системи України.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема банківської системи України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси розвитку банківської системи Україні.

Предметом дослідженнявиступає суть і структура банківської системи.

В ході дослідження методологічних засад функціонування сучасної банківської системи застосовувався критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів на місце і роль банківської системи в контексті економічного розвитку, діалектичний метод, насамперед такі його елементи, як принцип суперечності, системно-структурний підхід, принцип історизму, кількісно-якісний аналіз, методи індукції та дедукції


1. Суть і структура банківської системи

1.1. Банківська система України

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання щодо створення власної фінансово-кредитної системи.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи

І етап - (1991-1993 рр.) - етап активного становлення та розвитку банківської системи;

II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації та зростання банківської кризи.

Негативні наслідки 1-го етапу.

• реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок - тіньові обороти капіталу, відплив капіталу за кордон;

• призупинено створення законодавчої бази щодо банківської системи;

• Національний банк України не створив системи страхування депозитів і кредитів.

Негативні наслідки ІІ-го етапу — етапу стагнації і кризи.

• скорочення кількості банків;

• гальмування зростання банківського капіталу;

• погіршення фінансового стану банків.

Причини кризових явищ банківської системи.

• криза реальної економіки;

• грошово-кредитна політика Національного банку України;

• внутрішньобанківські фактори.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення[17, c. 3-4].

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через

економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором[9, c. 29-32].

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону України „Про банки і банківську діяльність”[9, c. 34].

1.2. Структура банківської системи України

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.

До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:

1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;

2) внесення змін та доповнень до статуту банку;

3) зміни розміру статутного капіталу банку;

4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

6) розподілу прибутку;

7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків;

6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку[6, c. 112-114].

Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.

Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

Ревізійна комісія:

1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;

3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.

Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.

Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.

Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.

Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.

Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку[3, c. 40-42].

Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:

1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

3) бездоганна ділова репутація.

Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.

Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках[1, c. 14].

1.3. Функції Національного банку України

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк виконує такі функції:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

4) здійснює банківське регулювання та нагляд;

5) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках;

6) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

7) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті;

8) здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

9) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

10) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин[5, c. 79-81].


2. Види і функції комерційних банків та Національного банку України

2.1. Види і структура комерційних банків

Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

· у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

· у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (див. рис. 1):

· пасивні операції;

· активні операції;

· послуги[7, c. 162-164].

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наведеними нижче:

— за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;

— за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів — активи одного типу. Статус ощадного — якщо більш як 50% його пасивів — внески фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним, розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк[12, c. 166-168].

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

· державні;

· приватні;

· кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

· роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

· оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

· міжнародні;

· регіональні;

· банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

· спеціалізовані;

· універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України "Про господарські товариства" від 16.12.93.

6. За наявністю мережі філій або безфілійні[14, c. 2-5].

Сучасні тенденції у розвитку банківської справи в країнах з розвинутою ринковою економікою характеризуються збільшенням числа здійснюваних банками операцій та глобальним характером політики, що проводиться на ринку, пошуком нових її форм та методів. Це призводить до поступового втручання банків у традиційні сфери діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що забезпечує можливості для перемоги у конкурентній боротьбі за клієнтів.

Однак при тому, що банки в основній своїй масі надають величезну кількість послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть робити і акценти в своїй діяльності на окремі види операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів у відповідності з обраною для себе стратегією застосування капіталу. Тому універсальність комерційних банків як загальна притаманна їм риса не виключає і їх спеціалізації.

Спеціалізовані комерційні банки, не відмовляючись в принципі від можливості надання універсального набору послуг, концентрують зусилля на здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості формування його активів і пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтурою. Загалом в силу набуття досвіду роботи у певній сфері банківської справи, розробки технічних прийомів і методів реалізації тих чи інших операцій підвищується їх якісний рівень. Це в свою чергу зумовлює зростання дохідності окремих спеціальних операцій комерційних банків, а тому їхня діяльність в інших сферах стає необов’язковою.

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так, інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою діяльністю, забезпечуючи посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Інноваційні банки здійснюють довгострокове кредитування, в результаті якого можлива реалізація крупних науково-технічних проектів. Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позик приватним особам. Іпотечні банки видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна - землі, житлових будинків, споруд виробничого призначення. Експортно-імпортні банки займаються кредитуванням і видачею гарантій за операціями, пов’язаними в основному із зовнішньою торгівлею та міжнародним рухом капіталів[11, c. 16-19].

2.2. Основні функції комерційних банків

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов’язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

До основних функцій комерційних банків належать:

  • кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами;
  • регулювання грошового обігу;
  • залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;
  • здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;
  • випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);
  • консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій.

За економічною суттю усі операції комерційних банків можуть бути класифіковані як:

  • пасивні;
  • активні;
  • комісійно-посередницькі.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку[1, c. 14- 16].

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають «фінансовими універмагами». Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Види операцій є найважливішим критерієм, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать: галузева орієнтація; територіальне розміщення; форма власності[15, c. 88-89].

2.3. Функції Національного банку України

Головним завданням НБУ у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого — на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб'єктів господарювання.

Пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики НБУ залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торгівельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк підтримувати динаміку стабільного курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію.

Важливою передумовою подальшого розвитку центрального банку країни та банківської системи має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору б економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб'єктів господарювання і заощаджень населення.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.

Як і центральні банки інших країн з ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. Задля цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків[13, c. 15-16].

Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними. НБУ виконує роль фінансового консультанту уряду.

Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій з валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп'ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. Створені регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів.

Одна з важливих функцій НБУ — представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями. НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також з провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками[16, c. 120-122].

Згідно із законом України «Про Національний банк України» НБУ виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом[4, c. 13-15].

Основною функцією Національного банку України, як центрального банку держави, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. З введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення банків. Національний банк створює і організує діяльність Державної скарбниці України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку.

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику.

У сфері валютного регулювання Національний банк:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

• визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері валютного контролю Національний банк:

• здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;

• забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

На Національний банк покладено функцію банківського нагляду та контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених Національним банком, та власних нормативних актів. Для захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк установлює для банків такі обов'язкові економічні нормативи:

• показники капіталу банку;

• платоспроможність;

• співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

• показники ліквідності банку;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком[10, c. 114-117].

Для підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк видає банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов'язаних із структурною перебудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України видає банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків. Рефінансування банків здійснюється через аукціони (з 1994 року), що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996 року) та операції репо під заставу державних цінних паперів (з 1997 року).

Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування з бюджету здійснюється в межах наявних коштів. Законом України «Про Національний банк України» Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету. До 1995 року надання прямих кредитів для покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, встановлених Верховною Радою України при затвердженні державного бюджету на відповідний рік. Після введення у другій половині 1995 році механізму покриття дефіциту бюджету лише шляхом випуску державних цінних паперів, на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій.

Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз, та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України за однією із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку[2, c. 42-44].


3. Розвиток банківської системи України

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківської системи ринкового зразка.

Проблеми банківської системи України.

• нераціональна територіальна структура;

• однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;

• недостатня загальна кількість комерційних банків;

• існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

• тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;

• низький рівень капіталізації банків;

• брак досвіду банківського персоналу;

• відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;

• недосконала конкуренція в банківській справі;

• відсутність диверсифікації банківської структури;

• слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

• загальноекономічні проблеми.

Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Серед перших — дуже низькі доходи переважної більшості населення України (грошові доходи з розрахунку на душу населення в грудні 2002 року становили 340 грн., за прожиткового мінімуму — 342 грн.), так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів (гарантується лише 1500 грн.), значна питома вага збиткових підприємств (за результатами минулого року — приблизно 2/5 загальної чисельності), колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обігу (на середину березня 2003-го — понад 26 млрд. грн., або майже 2/5 усієї грошової маси). З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки.

Водночас резервні вимоги до банків залишаються досить високими. Якщо в ЄС резервна ставка коливається в діапазоні від 0 до 2%, то в Україні наприкінці 2002 року — від 0 до 14%.

До розряду суб’єктивних чинників, які гальмують розвиток банківської системи, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг (якщо у провідних закордонних — до трьохсот видів послуг, то в українських — набагато менше), наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, кредитних бюро. До цього переліку необхідно додати ще й проблеми, пов’язані з ліквідністю застав.

Комерційні банки здебільшого так і не повернулися обличчям до реального сектора економіки України, що значною мірою зумовлено як їхньою неготовністю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже — високими кредитними ризиками. Попри помітну останніми роками тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ[8, c. 27-29].

Спостерігається значна концентрація кредитних ризиків в обмеженого кола позичальників. Недосконалою залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби госпсуб’єктів, а на поточне споживання. Звідси й невисокий економічний ефект від такої кредитної політики.

Дуже незначною в загальній кредитній масі українських комерційних банків (усього 7%) залишається частка кредитів фізичним особам.

Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва.

Кадровий потенціал банків ще не відповідає повною мірою сучасним вимогам з об’єктивних причин. Як відзначають експерти, для належної підготовки банківського службовця, набуття мінімального практичного досвіду потрібно майже 10 років.

Складно все зводити до відсутності досвіду, проте ж зі 157 комерційних банків, які функціонували торік в Україні, 11 спрацювали зі збитками, а чистий прибуток ще 14 банків коливався в межах усього від 7 до 99 тис. грн. Рентабельність активів банків України на початок 2003 року становила лише 1,3%, збільшившись протягом року лише на 0,1 відсоткових пункту, а рентабельність капіталу — 8,4% (0,7 в.п.).

Банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках — відсутність належної нормативно-правової бази. Зокрема це стосується захисту прав кредиторів, формування спостережних рад комерційних банків, стимулювання підвищення капіталізації та збільшення обсягів залучення коштів фізичних і юридичних осіб, недопущення перекладання на банки не властивих їм функцій контролюючих органів і т.п. Водночас багато нормативно-правових актів, що регламентують банківську діяльність, мають переважно організаційно-адміністративний характер і тому навряд чи можуть дати бажаний ефект у справі неухильного та стабільного розвитку банківської системи.

Попри зняття 1998 року обмеження на участь іноземного капіталу в банківському секторі України, а 2000-го — вимоги про мінімальну величину статутного капіталу банків з іноземною участю, низка регулятивних вимог до руху капіталу усе ще можуть розглядатися як такі, що ускладнюють доступ на ринок банківських послуг країни або вихід українських банків на ринки інших країн. Це, зокрема, вимоги: здійснення інвестицій в Україну виключно у валютах, які широко використовуються для платежів у міжнародних операціях і продаються на провідних світових валютних ринках; реєстрації резидентами отриманих кредитів в іноземній валюті та обмеження реєстрації договорів, відсоткова ставка за якими перевищує розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою комерційні банки України надають суб’єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому ринку; ліцензування інвестицій резидентом за кордон. При цьому задля справедливості слід відзначити, що з 145 країн — членів СОТ тільки 31 не має обмежень у фінансовому секторі. У США, приміром, діє закон про регіональні реінвестиції, що змушує всіх учасників ринку фінансувати різні програми регіонального розвитку, кредитування (у тому числі пільгового) відсталих регіонів.

Усе ще не вирішене питання створення в Україні філій іноземних банків, які не мають статусу юридичної особи та власного капіталу, здатних розширити потенційні можливості кредитування, підвищити якість банківських транзакцій. Тим часом побоюванням щодо неконтрольованості таких філій, створення додаткового тиску на вітчизняні банки можна було б протиставити впровадження для філій національного режиму банківського нагляду, їхню участь у національній системі страхування банківських депозитів[15, c. 92-94].

Є системні проблеми (нормативно-правового, регуляторного характеру), що стосуються діяльності банків на фондовому ринку України.

У цілому розвиток банківської системи України в умовах кризових явищ, його цілі й обмеження, а також прийняття адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.

Вклади до запитання (депозитні гроші) - це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - “абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з’явилися й певні недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і пред’являти кожний раз їх в банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило появу нової форми грошей – електронної[2, c. 46-48].


Висновки

На нашу думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня банківської системи України мають стати:

у сфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків

— зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів;

— підвищення мінімального розміру капіталу місцевих кооперативних, регіональних та міжрегіональних комерційних банків;

— зниження існуючих норм резервування, нарахування відсотків на резервні фонди;

— створення потужних фінансових конгломератів, спроможних надавати комплексні фінансові послуги;

— розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній;

— розвиток системи рефінансування банків НБУ;

— спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу;

— обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості, автомобілів і т.п.;

у сфері здійснення банківської діяльності

— виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб’єктів господарювання;

— приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів;

— створення державою правових (прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про промислово-фінансові групи», закону «Про кредит», зняття жорстких правових обмежень на об’єднання банківського, інвестиційного та страхового бізнесу) та економічних (упровадження стимулюючого оподаткування, надання преференцій) основ для здійснення комерційними банками інвестиційної діяльності, перебудови системи довгострокового кредитування, активізації участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп, приватизаційних процесах;

— створення у комерційних банках підрозділів з розробки стратегії їх розвитку;

— широке впровадження регіональних систем платежів, які дозволяють автоматизувати процес приймання та опрацювання наявних платежів у конкретному місті;

— розширення надання банками корпоративним клієнтам практичної допомоги у здійсненні електронної комерції;

— розвиток синдикованого кредитування суб’єктів господарювання;

— здешевлення банківських послуг за рахунок комплексності їх надання;

— проведення міжнародної сертифікації вітчизняних банкірів;

— проведення аудиту за підсумками 2008 року за міжнародними стандартами;

— формування в громадській свідомості позитивного іміджу банків і працівників банківської системи, побудованого на доказових прикладах успішного співробітництва банків та клієнтів.

Крім того, необхідно забезпечити сталий соціально-економічний розвиток, проведення структурних перетворень у реальному секторі економіки.


Список використаної літератури

1. Голубцова О. Сучасний стан банківської системи України та напрямки її реформування у контексті інтеграції до Європейського Союзу //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 6. - C. 14-19.

2. Гуцал І. Банківська система України сьогодні:основні проблеми і перспективи розвитку //Фінанси України. - 1997. - № 8. - C. 42-48

3. Гуцал І. Банківська система України:стан і перспективи //Банківська справа. - 1998. - № 2. - C. 40-43

4. Дзюблик О. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України //Фінанси України. - 1999. - № 1. - C. 11-18

5. Дзюблюк О. Сутність банківської системи та ії роль в економіці ринкового типу //Фінанси України. - 2002. - № 8. - C. 79-85

6. Затварська О. Теоретичні основи стратегії розвитку банківської системи //Фінанси України. - 2002. - № 4. - C. 112-118

7. Кириченко О. Комерційні банки в банківській системі України //Зовнішня торгівля. - 1998. - № 4. - C. 162-172

8. Крилова В. Прозорість банківської системи: світовий досвід та українські перспективи //Банківська справа. - 2007. - № 3. - C. 20-34

9. Мертенс О. Ефективність банківської системи України //Банківська справа. - 1999. - № 6. - C. 29-36

10. Остапець А. Банківська система України: стан і проблеми розвитку //Фінанси України. - 2000. - № 8. - C. 114-117

11. Патрікац Л. Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків //Вісник Національного банку України. - 2006. - № 12. - C. 16-19

12. Польова О. Банківська система України в умовах глобалізації світової економіки //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - C. 166-168.

13. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України (за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції 22-24 вересня 1998 р. у м.Сумах) //Банківська справа. - 1998. - № 5. - C. 15-19

14. Тігіпко С. Сучасна Україна : шляхи, форми, проблеми реформування банківської системи //Вісник Національного банку України. - 2003. - № 4. - C. 2-6

15. Уманців Ю.М. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 88-100

16. Шелудько Н. Роль банківської системи у стимулюванні економічного зростанння //Фінанси України. - 2002. - № 3. - C. 120-128

17. Ющенко В. Банківська система України і поточна економічна ситуація/ В.Ющенко //Вісник Національного банку України. - 1998. - № 11. - C. 3-7

загрузка...
Top