Вступ.

1. Нав’язливі ідеї.

2. Надцінні ідеї.

3.Маячні ідеї.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Серед розладів мислення особливе значення мають хворобливі ідеї: маячні, маячноподібні, надцінні (домінантні), нав'язливі, їх суть полягає в тому, що в судженнях і висновках хворих з'являються ствердження, котрі протиречать дійсності.

Мислення посідає особливе місце у процесі пізнання людиною об'єктивної реальності. Використовуючи нижчі ступені пізнання — відчуття, сприйняття, запас пам'яті і досвіду, воно відтворює дійсність опосередковано, узагальнено. На основі понять, міркувань, висновків мислення включає в себе аналіз, синтез, узагальнення, абстракцію. Отже, мислення не є природженою здатністю, внутрішньою духовною функцією, незалежною від практичної діяльності. Процеси мислення перебігають у межах фізіологічних систем мозку: спочатку елементарні асоціації, а потім ланцюги асоціацій, що мають рефлекторний характер.

Маячення має такі властивості: 1) воно завжди є ознакою хвороби; 2) не коригується, спроби коригувати тільки посилюють маячення; 3) в ньому присутня паралогічність — «крива логіка»; 4) виникає при ясній свідомості; 5) маячні ідеї міцно пов'язані з особистістю; 6) виникають при достатньому інтелекті.

За механізмом виникнення маячення буває первинним і вторинним. Первинне маячення виникає власне з розладів мислення, а вторинне — з розладів в інших сферах (настрою, сприйняття).

1. Нав’язливі ідеї

Нав'язливі ідеї — думки, що виникають у людини, чужі для її свідомості в даний момент. Хворий критично оцінює їх, вважає безглуздими, бореться з ними, прагнучи позбутися. У пацієнта з'являються "брудні" думки, що суперечать його моралі, блюзнірські уявлення, в тому числі й стосовно тих, кого поважає і любить. Такі думки можуть з'являтися в релігійних людей під час перебування в церкві, споглядання ікон, молитви тощо.

До нав'язливості зараховують також безплідне мудрування, нав'язливі спогади. Такі хворі поринають у тривалі тяжкі роздуми відносно зовсім неактуальних, далеких від реальності події, уявлень. Хворий розмірковує, що з ним буде після смерті, як розкладатиметься його тіло, в що перетвориться його прах. Які рослини виростуть і т. ін. Нав'язливі спогади непереборні, надто тяжкі, про якийсь давній вчинок. При цьому досить чітко вираженим буває відчуття сорому, розкаяння. Хворий марно старається забути про це.

Нав'язливі думки (ідеї) часто поєднуються з нав'язливими сумнівами, побоюваннями, страхами (фобіями), потягами, діями. У цьому разі правильніше розглядати їх як нав'язливі стани (синдром нав'язливих станів).

Нав'язливі сумніви проявляються тим, що хворий постійно має сумніви щодо завершеності дій (чи замкнув квартиру, чи не тече вода, чи вимкнув газ тощо). Багаторазова перевірка не заспокоює хворого, хоча він і розуміє необґрунтованість сумнівів, їхній хворобливий характер. Хворі переживають відчуття невпевненості щодо точності і правильності виконання роботи, часто повертаються до об'єкту занять, перевіряють самі себе, але залишаються невдоволеними, чекаючи поганих наслідків. Нав'язливі побоювання проявляються тим, що хворі, виконуючи ту чи ту дію (навіть автоматизовану), сумніваються у власних силах. їм здається, що можуть збитися, помилитися, бути незграбними тощо.

Нав'язливі страхи (фобії) досить численні. Це інтенсивні страхи з приводу різноманітних явищ. Хворі розуміють безглуздість своїх фобій, намагаються їх подолати, але все те марно.

Найчастіше спостерігаються такі нав'язливі страхи: агорафобія (страх відкритого простору, площ, широких вулиць), гіпсоманія (страх висоти), клаустрофобія (страх замкнутих приміщень), мізофобія (страх забруднення), танатофобія (страх раптової смерті),токофобія (страх померти під час пологів), оксифобія (страх гострих предметів), нозофобія — канцерофобія, сифілофобія, снідофобія і т. ін. (страх захворіти), монофобія (страх самотності), гідрофобія (страх води), сигофобія (страх прийняття їжі), гінекофобія (страх бути із жінкою), міксеофобія (страх виявитися неспроможним у ситуації інтимної близькості), урофобія (страх мимовільного сечовипускання), еритрофобія (страх почервоніти), фобофобія (страх виникнення страху), пантофобія (всеохоплюючий страх) тощо.

Нав'язливі потяги — раптова потреба в реалізації певної дії, до якої хворий ставиться критично (розуміє її безглуздість), намагається уникнути її, але це не вдається. До нав'язливих потягів і дій (без фобій) належать звичні рухи, яких важко уникнути, попри значні зусилля. Наприклад, скалити зуби, постійно торкатися обличчя, відтягувати шкіру на обличчі, поправляти зачіску. Нав'язливим вважають включення в мову зайвих за змістом слів типу "розумієш", "так би мовити", "часто-густо", "коротше кажучи" і т. ін[5, c. 120-121].

У психіатричній практиці спостерігаються нав'язливі контрастні потяги — компульсії. Приміром, нав'язливий потяг брудно вилаятися серед людей, ударити випадкового перехожого чи кохану людину, розсміятися в трагічних ситуаціях. На відміну від маячіння, контрастні нав'язливості ніколи не реалізуються. Цим вони відрізняються й від імпульсивних дій.

Нав'язливі дії можуть поєднуватися з фобіями. Тоді вони мають ритуальний характер. Виконання нав'язливого ритуалу полегшує психічний стан хворого (своєрідний психологічний захист). Ці дії виконують усупереч здоровому глузду, начебто для запобігання уявному лихові. Наприклад, хворі плещуть у долоні в певній послідовності, миють руки милом до появи якоїсь кількості мильних бульбашок, рахують на вулиці лисих до задуманої кількості і т. ін.

Якщо хворий внаслідок якихось обставин не може виконати нав'язливу дію, у нього з'являється психічний дискомфорт (неспокій, тривога, паніка), який тримається доти, поки дію не буде виконано.

Нав'язливі стани спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, ураженні судин головного мозку, церебротравматичних розладах, при шизофренії[6, c. 157].

2. Надцінні ідеї

Надцінні ідеї (домінантні) — це думки, що переважають над усіма іншими. Виникають вони внаслідок реальних обставин, але згодом набувають надмірного емоційного забарвлення, займають у свідомості людини домінуюче становище і впливають на процес мислення в цілому. Всі інші думки гальмуються або, навпаки, концентруються, посилюючи надцінну ідею. Такими стають частіше ті ідеї, котрі особливо зачіпають особистість хворого.

Надцінні ідеї не завжди є завершеним феноменологічним утворенням. За прогресування хвороби можлива їхня трансформація в маячні ідеї (обмежене маячіння стосунку). Виділяють також проміжні хворобливі ідеї, так зване надцінне маячіння Бірнбаума (К. Birnbaum, 1915), що може перейти в паранояльне. Надцінні ідеї коригуються дуже тяжко, а іноді не зовсім. При цьому з інших питань хворі означеної групи можуть мати правильні судження.

Найчастіше надцінні ідеї спостерігаються в психопатичних осіб, насамперед при розладі особистості паранояльного типу[8, c. 182].

3.Маячні ідеї

Маячні ідеї — розлад мислення з помилковим, неправильним судженням, що спотворено відображає дійсність. Цілком оволодіває свідомістю хворого і не піддається логічній корекції (переконанню). З точки зору хворого, він мислить правильно, отож не сумнівається. Маячню неможливо виправити ні переконанням, ні за допомогою наочних доведень. Саме цим вона відрізняється від помилкових суджень, вірувань. Маячні ідеї можуть з часом втратити свою яскравість, актуальність, але спроба щось довести тільки зміцнює віру хворого в його правоту й дає поштовх до подальшого розвитку недуги. Тут доцільно згадати афоризм: "Сто мудреців не в змозі переконати одного божевільного".

Маячні ідеї досить різноманітні за своїм змістом, структурою і роллю, яку вони відіграють у загальній клінічній картині психічного захворювання. Джерелами їхнього формування є повсякденне життя, духовна сфера недужого, його зовнішні враження, обставини тощо. На зміст маячні впливають індивідуальна психологія особистості, рівень інтелектуального розвитку, освіта, професія, середовище, в якому живе хворий[8, c. 184].

Конкретний зміст маячні залежить від епохи. Наприклад, у середні віки домінували ідеї диявола, чаклунства, чарівництва, пізніше — магнетизму, телепатій, гіпнозу тощо, а нині частіше скаржаться на дію біотоками, космічними променями, атомною енергією, радаром і т. ін. З цього приводу можна навести висловлювання Моделі: "Божевілля завжди більшою чи меншою мірою відображує час".

В. Грізингер, А. В. Снєжневський та інші психіатри об’єднували маячні ідеї за змістом у три групи.

І. Маячні ідеї переслідування. Хворий вважає, що за ним стежать, переслідують його і його рідних, хочуть убити і т. ін. Маячня такого змісту виявляється по-різному.

Маячні ідеї стосунку. Хворий вважає, буцімто все, що відбувається навколо, стосується його безпосередньо і має якийсь особливий сенс: всі багатозначно дивляться на нього; різні вчинки, жести, висловлювання, радіо- й телевізійні передачі, а іноді ті чи ті явища природи — то все не просто так, а має якусь причетність до хворого.

Маячні ідеї впливу. Хворий стверджує, що причиною змін в його організмі є хтось, що на нього впливають за допомогою апаратів, променів, електричного струму (маячня фізичного впливу) або гіпнозу, телепатії, навіювання (маячня психічного впливу).

Маячні ідеї отруєння. Хворий переконаний, що хочуть його смерті, а тому в їжу підсипають отруту, дають токсичні ліки, в квартиру напускають газ тощо.

Маячні ідеї втрати, шкоди, пограбування. Недужий певен, що невідомі злочинці або знайомі люди мають його пограбувати або вже обікрали, розорили, позбавили квартири, майна, заробітку. Навіть "виявляє" в квартирі сліди злочину.

Маячні ідеї звинувачення. За словами хворого, люди, що оточують, звинувачують його в причетності до брехні, поганого вчинку, аморальної поведінки тощо.

Маячні ідеї ревнощів. Хвора людина вважає, буцімто дружина (чоловік) зраджує, і разом з коханцем (коханкою) хочуть її (його) убити. Причому факти, що їх наводить недужий, аби довести зраду, нереальні, фантастичні, часом безглузді.

Маячні ідеї кверулянтські (сутяжницькі). Хворий стверджує, що його обмежують у правах, ображають, а тому в нього виникає непереборна схильність відстоювати свої права, інтереси шляхом численних скарг, позовів, заяв до суду, прокуратури, органів влади.

Маячні ідеї еротичного змісту — різновид маячні стосунку, впливу, що іноді поєднується з маячними ідеями переслідування: певна особа протилежної статі кохає хвору (хворого), почуває сильну пристрасть до неї (нього) і тому різними способами намагається привернути до себе увагу, привабити, викликати симпатію.

Маячня персекуторна (ставлення, переслідування, впливу, отруєння, шкоди) супроводжується відчуттям страху, недовіри, підозри до оточення[9, c. 229-230].

II. Маячні ідеї величі. Хворий переконаний у своїй винятковості ("здібний, все може, багатий, має високе суспільне становище"). Виникає на тлі піднесеного настрою. Маячня величності проявляється по-різному.

Маячні ідеї багатства. Хворі стверджують, що у них заробітна плата обчислюється мільярдами, що вони мають тонни дорогоцінних металів і каменів, велику спадщину тощо.

Маячні ідеї високого походження. Пацієнт вірить, що він за походженням із знатного роду, має кровні зв'язки з людьми, які займають провідне становище в політиці, мистецтві, науці тощо.

Маячні ідеї винаходу і відкриття —розлад мислення, коли особа безпідставно, часто не маючи спеціальної освіти й досвіду, "винаходить" апарати, двигуни, ліки, "відкриває" закони, застосування яких, на його думку, сприятиме прогресу й ощасливить людство.

Маячні ідеї реформаторства — хворобливі судження, що ґрунтуються на системі суб'єктивних, формальних логічних доведень, які виникли в процесі "розробки" і "впровадження" різних реформ — від незначних до глобальних. Хворі розробляють класифікації людських знань, складають плани "академії людського щастя" тощо.

III. Маячні ідеї самоприниження — хворобливий стан мислення, коли хворий вважає себе нездарою, нікчемою, неповноцінною людиною.

Маячіння гріховності. Хворі приписують собі аморальні спонукання, намагання, прагнення, вчинки, вважають себе грішниками, котрі не мають права на життя, бо через них страждають рідні, близькі, весь світ.

Маячіння самозвинувачення. Хворі звинувачують себе у життєвих помилках, аморальних думках і бажаннях, у "скоєнні" аморального вчинку чи злочину, за який мають бути тяжко покарані.

Маячіння іпохондричне — стійка впевненість хворого, що в нього невиліковна хвороба і він, можливо, скоро помре. Для доказу цього він наводить низку аргументів, котрі ґрунтуються на його відчуттях, поглядах оточення, клінічних аналізах, хоча останні без відхилень або мають незначні зміни. Фізичні обстеження свідчать, що соматичної хвороби немає. Тим, хто намагається переконати його в цьому, в тому числі й лікарям, недужий не вірить.

Маячіння нігілістичне (Котара) — різновид іпохондричного маячіння. Хворий стверджує, що внутрішні органи атрофовані і не функціонують, перебувають у стані розкладу ("серце зупинилося", "кров застигла в судинах" тощо). Отож "чекає" смерті. Інколи вважає себе живим трупом, що розкладається.

Маячіння одержимості — це своєрідні іпохондричні маячні ідеї, зміст яких полягає в тому, що, на переконання хворого, в його тіло вселилися певні тварини, міфічні або уявні істоти[4, c. 114-116].

Виділяють первинне — інтерпретативне маячіння і вторинне — чуттєво-образне.

Інтерпретативне (первинне) маячіння. Порушується опосередковане (абстрактне) пізнання дійсності. Клінічно характеризується більш-менш складною системою ідей спотвореного (викривленого) судження, тлумачення реалій життя, безпосереднє відображення яких залишається не порушеним. Правильно сприймаючи оточення, обстановку, дійсність, хворі висловлюють помилкове, хворобливо-хибне судження про них, яке не піддається логічному виправленню. До інтерпретативного маячіння належать ідеї величності (інтелектуальної переваги, винаходу, відкриття, еротичності). Воно розвивається у осіб з паранояльними рисами характеру (переоцінка власної особистості, психічна ригідність, недовіра, підозра тощо). Первинне маячіння розвивається повільно, послідовно і має кілька етапів розвитку. Спочатку (К. Jaspers, 1923) хворий помічає, що люди, котрі оточують його, події, що відбуваються навкруги, несуть якусь таємницю, щось обіцяють, мають певний стосунок до хворого, але все це не визначене. Хворі очікують чогось, що має відбутися, і це їх насторожує.

Згодом виникають маячні уявлення. Внаслідок цього минулі події набувають особливого сенсу, нового забарвлення, значення у вигляді "осяяння" ("нарешті я зрозумів, що я — Бог, а все, що відбувається у світі,— наслідок моїх розпоряджень" і т. ін.).

Завершальним етапом первинного маячіння є його кристалізація, в процесі якої маячні ідеї набувають "злагодженості і завершеності". У разі первинного маячіння передусім втрачається здатність до логічного мислення. Свою точку зору такі хворі "підтверджують" упереджено підібраними доказами. Беруть до уваги лише те, що відповідає ідеї, яку вони відстоюють, а іншими аргументами нехтують.

До первинного (інтерпретативного) маячіння належать ідеї переслідування, отруєння, взаємин, винаходу, відкриття, кверулентські, величності, еротичні. Інтерпретативне маячіння є характерним для паранояльного та парафренного (парафренічного) синдромів.

Чуттєво-образне (вторинне) маячіння характеризується розладом чуттєвого пізнання, що супроводжується підвищеною афективністю та загальним розгубленням, поряд із порушенням абстрагування. При цьому не зберігається певна єдність світогляду. Хворобливі ідеї спираються не на систему доводів, а переважно на образи, фантазію, здогадки. Хворий скрізь вбачає натяки на свою адресу: в усмішках людей, статтях у га-зеті, на радіо, в телепередачах, лампочках, що світяться і т. ін. Скажімо, вважає, що це сигнал його уявних ворогів.

На відміну від інтерпретативного, вторинне маячіння пов’язане із галюцинаторними переживаннями та афективними розладами. Чуттєво-образне маячіння не систематизоване. В його основі лежать чуттєво забарвлені, яскраві, образні уявлення. Це визначає фрагментарність і непослідовність їхніх проявів.

Зміст образного маячіння різноманітний. Він то наближається до реального, то носить фантастичний характер. До нього | належить антагоністичне, або маніхейське (М. Dide, P. Girand, 1922), маячіння. В основі його лежить боротьба двох начал — добра і зла, характер і наслідки якої залежать від поведінки хворого, його намірів і вчинків.

Афективне (голотимне за Е. Bleuler, 1906) маячіння має депресивне або маніакальне забарвлення. Прояви депресії досить різноманітні: маячні ідеї шкоди, втрати, різні варіанти іпохондричного маячіння аж до маячіння Котара, за якого іпохондричні переживання набувають мегаломанічного характеру ("мої страждання ніколи не закінчаться, загине світ, зникне людство, залишусь лише я і мої страждання"…). Афективне маячіння маніакального забарвлення проявляється ідеями величності.

Катастетичне маячіння (В. А. Пляровський, 1949) — маячні ідеї, пов'язані з порушенням інтерорецепції. Хворобливі відчуття від внутрішніх органів формують, головним чином, маячні ідеї іпохондричного змісту, а також впливу і переслідування.

За структурою маячні ідеї поділяють на систематизовані й несистематизовані.

Маячіння систематизоване. Маячні ідеї входять до певної системи з об'єднувальною центральною думкою. Судження стають системою поглядів, що визначають світогляд хворого в цілому. На цих судженнях зосереджується все психічне життя недужого. При цьому спотворюється певне відбиття внутріш-ніх зв'язків між явищами реального світу. Одне хворобливе судження пов'язується з іншим, викристалізовуючи маячну систему. Систематизованим є паранояльне (параноїчне) та парафренічне маячіння. За механізмом утворення систематизоване маячіння є інтерпретативним.

Маячіння несистематизоване характеризується браком послідовної системи доказів. Такі маячні ідеї уривчасті, не пов'язані між собою, фрагментарні, безглузді й швидко змінюються. За механізмом виникнення несистематизоване маячіння є чуттєво-образним. Воно пов'язане з порушенням сприйняття (галюцинаціями). Характерне для параноїдного синдрому. Маячіння резидуальне характеризується тим, що хворий деякий час впевнений у істинності своїх переживань, які спостерігалися в період загострення хвороби на тлі порушеної свідомості.

Маячіння індуковане (наведене) виникає у родичів та інших осіб (реципієнтів), які тривалий час близько спілкуються з хворим (індуктором). Фабула маячіння буває різноманітною (частіше переслідування, сутяжництва, еротична), але завжди схожа на фабулу маячіння індуктора. Такі розлади частіше бувають у людей зі зниженим критичним началом та посиленою навіюваністю, зумовленими природженими психічними аномаліями (при олігофренії, психопатії тощо) або набутими дефектами психіки (атеросклеротична деменція, затяжний астенічний стан і т. ін.). Зазвичай індуковане маячіння зникає через кілька діб після припинення спілкування реципієнта з індуктором. Інколи маячіння індуковане спостерігається в значної кількості осіб і навіть призводить до "психічних епідемій". Це було особливо поширено в середні віки.

Якщо реципієнтом є також психічно хворий (наприклад, на шизофренію), тоді виникає конформне маячіння, коли відбувається взаємоіндукція. Навіть після роз'єднання таких коделірантів маячіння може зберігатися і в подальшому розгортатися в кожного самостійно.

Паранояльне маячіння. Виникають систематизовані маячні ідеї щодо тих чи тих осіб, подій або ж обстановки. Починається все з переоцінки власної особистості, появи надцінних ідей, а згодом — тлумачення маячних ідей. Розвивається паранояльне маячіння після неприємного переживання чи конфлікту. Спочатку виникають маячні ідеї величності, до яких приєднуються маячні ідеї переслідування (стосунків, впливу, отруєння тощо). Вони пов'язані між собою й утворюють певний маячний (паралогічний) сюжет. При паранояльному маячінні не буває розладів сприйняття, інтелектуально-мнестичні функції збережені. На початку розвитку паранояльних маячних ідей хворих "переслідують" уявні вороги, а згодом вони самі стають переслідувачами ("переслідувані переслідувачі", за висловлюваннями Лассега і Фальре).

Парафренічне маячіння. У людей зрілого віку поступово протягом тривалого часу (роки, десятиліття) розвиваються систематизовані маячні ідеї. Вони мають зв'язок з розладами сприйняття. Починається парафренічне маячіння з появи ідей переслідування (стосунків, фізичного й психічного впливу, отруєння тощо). У період кристалізації маячних ідей розвиваються ідеї величності. Тривалий час інтелектуально-мнестичного та емоційно-вольового зниження особистості не спостерігається. Залежно від переважання в структурі парафренічного маячіння тих чи тих психічних розладів виділяють різні його форми.

Для систематизованої, парафренії характерне систематизоване маячіння переслідування, а експансивне (величності) відступає на другий план. При фантастичній парафренії домінують чисельні експансивні маячні ідеї (величності). Якщо у клінічній картині переважають маячні конфабуляції, тоді йдеться про конфабуляторну парафренію, котра характеризується ретроспективним маячінням. Експансивній парафренії властивий виражений підвищений афективний стан.

Параноїдне маячіння характеризується появою маячних ідей стосунку, впливу, отруєння, переслідування, величності, самоприниження тощо. Ці ідеї не систематизовані, тобто не створюють послідовної системи "доказів". Механізм розвитку параноїдного маячіння пов'язаний з розладами сприйняття (ілюзії, галюцинації, метаморфопсії тощо). Це чуттєво-образне маячіння, що супроводжується афективною напругою (страхом, тривогою, злістю, руховим збудженням). Тлумачення дійсності має фрагментарний, непослідовний, уривчастий характер. Маячним переживанням і висловлюванням бракує "стержня", навкруги якого формувалася б маячна система.

Маячноподібні ідеї — хворобливі ідеї переоцінки або недооцінки власної особистості, що виникають на тлі зміненого настрою (підвищеного чи зниженого). Вони ґрунтуються на певних реальних фактах. Такі ідеї, на відміну від маячних, деякою мірою можна коригувати, але не завжди й не надовго. Вони ніколи не бувають безглуздими.

Найчастіше маячноподібні ідеї спостерігаються в структурі маніакального і депресивного станів. У разі маніакального стану на тлі піднесеного настрою хворий переоцінює можливості власного Я, своїх здібностей тощо. У депресивному стані виникають маячноподібні ідеї самоприниження, самозвинувачення, гріховності, втрати[2, c. 93-96].

Висновки

Патофізіологічні основи формальних розладів мислення пов'язані з тим, які нервові процеси переважають,— підвищена збудливість чи інертність. Продуктивні розлади мислення

Ці розлади характеризуються зміною змісту мислення, виникненням у ньому тієї чи іншої «продукції». Серед продуктивних розладів мислення виділяють невідчепні (нав'язливі) ідеї, надцінні ідеї та маячні ідеї.

Невідчепні (нав'язливі) ідеї — це думки, які з'являються у хворого незалежно від його волі і утримуються всупереч його бажанню. Хворий ставиться до них критично і бореться з ними. Найчастіше нав'язливі ідеї проявляються такими станами: невідчепне мудрування, невідчепне рахування, невідчепні спогади, невідчепний страх, невідчепні сумніви, невідчепні потяги та ін.

Надцінні ідеї — це помилкові міркування, що виникають на реальній основі, але переоцінені щодо їхньої значимості. Вони посідають у свідомості і діяльності людини незаслужено велике місце. Надцінні ідеї супроводжуються високою емоційною напругою і визначають напрямок інших психічних процесів і поведінки. Саме інтенсивність емоційного тону процесу мислення є основною причиною переоцінки значення цих ідей. Зміст надцінної ідеї складає впевненість хворого, наприклад, у несправедливому ставленні до нього, ущемленні його інтересів, подружній невірності, у наявності соматичних захворювань, у своїх особливих заслугах, високих здібностях, винахідливості і т. ін. Звідси і назви надцінних ідей: ставлення, ревнощів, винахідливості, реформаторства. Надцінні ідеї можна скоригувати за допомогою зовнішнього впливу; з часом вони самі згасають.

Маячні ідеї — це помилкові, неправдиві твердження, що не відповідають реальній дійсності, виникають на хворобливій основі і не піддаються корекції. Критерій практики для встановлення істинності, правильності тверджень при маяченні не має значення, хворі його повністю ігнорують. І. П. Павлов визначав маячення як «викривлене відношення думки до середовища». Наявність маячних ідей свідчить про глибокі психічні розлади, до речі, не тільки в сфері мислення. При цьому порушуються й інші психічні функції, зокрема, афективна і вольова. Від інших неправдивих думок, переконань, що базуються на неправильному вихованні, маячні ідеї відрізняються тим, що вони є симптомом психічного захворювання і підпадають під закономірності перебігу патологічного процесу.

Список використаної літератури

1. Анастази А. Психологическое тестирование. Книги 1, 2. — Москва: Педагогика, 1982.
2. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. — Киев: Здоров'я, 1986.
3. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности.- Киев: Здоров'я, 1989.
4. Жариков Н.М., Урсова Л.Г., Хритинин Д.Ф. Психиатрия. — Москва: Медицина, 1989.
5. Жмуров В.А. Общая психопатология. — Иркутск: Издв-во Иркутского ун-та, 1986.
6. Зейгарник Б. Патопсихология: [Учеб. для вузов по спец. "Психология"]/ Б. В. Зейгарник,. -2-е изд., перераб. и доп.. -М.: Изд-во МГУ, 1986. -286 с.
7. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. — Ленинград: Медицина, 1982.
8. Кузнецов В. Психіатрія: Посібник для лікарів-інтернів і курсантів інститутів удоск. лікарів/ Валерій Кузнецов, Володимир Чернявський,. -К.: Здоров'я, 1993. -344 с
9. Психіатрія : Для студ. вищ. медич. навч. закладів/ Ірина Влох, Олег Голубков, Анатолій Двірський та ін.; Ред. Олександр Напрєєнко,. -К.: Здоров'я, 2001. -582 с.